Контрольная работа - Нафтова промисловість України, Економіка Донецького економічного району (на укр.языке) - файл n1.doc

Контрольная работа - Нафтова промисловість України, Економіка Донецького економічного району (на укр.языке)
скачать (175.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc176kb.02.11.2012 13:22скачать

n1.doc





Зміст:

Введення

1. Нафтова промисловість України, її значення, регіональні особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку.

1.1. Видобуток нафти.

1.2. Нафтопереробна промисловість.

1.3. Екологічні проблеми галузі.

1.4. Проблеми й перспективи розвитку нафтової промисловості України.


2. Економіка Донецького економічного району: особливості розвитку

розміщення продуктивних сил.

2.1. Природно-ресурсний потенціал і продуктивні сили Донецького економічного району, його економічна оцінка та вплив на спеціалізацію району.

2.2. Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку Донецького економічного району.

2.3. Особливості формування і функціонування ТВК Донецького економічного району.

Висновок

Список літератури

Введення

Нафтова промисловість - галузь важкої індустрії, що включає розвідку нафтових і нафтогазових родовищ, буравлення шпар, видобуток нафти й попутного газу, трубопровідний транспорт нафти.

Якщо в середні століття, коли людей вабив блиск золота й алмазів, в авантюри по видобутку цих корисних копалин втягувалися окремі люди й лише як виключення деякі держави, то в наші дні в погоню за "чорним золотом" залучені практично всі промислово розвинені країни світу.

Нафта відома давно. Археологи встановили, що її добували й використали вже за 5- 6 тис. років до н.е. Найбільш древні промисли відомі на берегах Євфрату, у Керчі, у китайській провінції Сичу-ань.

Згадування про нафту зустрічається в багатьох древніх рукописах і книгах. Зокрема , вже в Біблії говориться про смоляні ключі на околицях Мертвого моря.

Жодна проблема, мабуть, не хвилює сьогодні людство так, як паливо. Паливо - основа енергетики, промисловості, сільського господарства, транспорту. Нафтова промисловість є складовою частиною ПЕК - багатогалузевої системи, що включає видобуток і виробництво палива, виробництво енергії (електричної і теплової), розподіл і транспорт енергії й палива.

Під Донецьким економічним районом маються на увазі Донецька й Луганська області, які надалі будуть називатися також Донбасом через те, що Донбас - це історично сформована назва даного округу.

У межах району розміщений Український Донбас – один з найрозвиненіших у країні територіально-виробничих комплексів з переважаючою спеціалізацією добувних галузей промисловості та пов’язаних з ними галузей обробної промисловості, значними природними ресурсами, потужним виробничим потенціалом.

1. Нафтова промисловість України, її значення, регіональні особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку.
Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками, хоча потенційні можливості видобутку нафти значно більші. Внаслідок певного вичерпання нафтових родовищ у старопромислових західних районах поряд з пошуками і видобутком нафти у східних райо­нах ширше розгортається геологічна розвідка шельфової зони Чорного і Азовського морів, а також Причорноморської низовини, де останніми роками видобувають промислову нафту. водород

По запасах нафти Україна посідає четверте місце в Європі, але за рівнем їхнього видобутку значно уступає країнам із близькими до неї запасами. Сьогодні потреба України у власному видобутку нафти задовольняється на 12%. Падіння рівня видобутку вуглеводнів значною мірою пов'язане з вичерпанням середніх і великих родовищ. Кризове положення з енергоносіями є прямим наслідком невиправдано прискореного видобутку вуглеводної сировини з легкодоступних родовищ України за останні 25-30 років. Їхня інтенсивна експлуатація привела до значних втрат сировини в надрах і до передчасного виснаження нафтогазоносних відкладень. Скорочення з 1994 р. асигнувань на геологорозвідувальні роботи привело до ситуації, коли приріст розвіданих запасів вуглеводнів не перевищує їхній видобуток і не дозволяє оперативно готовити нові родовища до промислового освоєння.

Розподіл нафтогазоносних регіонів України (Східний, Західний й Південний) на окремі складові частини (провінції, області, райони) базується на структурно-тектонічному принципі й проведено на основах подоби або відмінності історії геологічного розвитку. Такий підхід до районування дозволяє виділити в межах України 4 нафтогазоносні провінції (НГП), які складаються з 11 областей (НГО) і 35 нафтогазоносних і (НГР) і перспективних (ПР) районів.

Програмою регіональних робіт для кожного нафтогазоносного регіону концептуально визначені основні завдання, пріоритетні напрямки, а також обсяги й вартість параметричного буравлення, геофізичних і науково-дослідних робіт.

Роль нафтової промисловості в народному господарстві України велика. Країна не може обходитися без палива, пально-мастильних матеріалів, продуктів нафтохімії й усього того, що одержують із нафти. Існування цієї галузі життєво необхідно, і тому потрібно докласти всіх зусиль для виведення її із кризи. Від стану нафтової промисловості залежить загальний стан ПЕК, що прямо впливає на розвиток економіки, рівень життя населення й роль держави у світовому співтоваристві.
1.1. Видобуток нафти

Видобуток нафти ведеться людством із древніх часів. Спочатку застосовувалися примітивні засоби: збір нафти з поверхні водойомів, обробка піщанику або вапняку, просоченого нафтою, за допомогою колодязів. Перший засіб застосовувався ще в І столітті в Мідії й Сирії, другий - в XV столітті в Італії. Але початком розвитку нафтової промисловості прийнято вважати час появи механічного буравлення шпар на нафту в 1859 році в США, і зараз практично вся нафта, що добуває у світі, добувається за допомогою буравлення шпар.

Нині перше місце за видобутком нафти посідає лівобережна частина України, де працюють нафтогазові управління в Чернігівській області на базі Гнідннцівського та Прилуцького родовищ, у Сумській – на основі Охтирського і Качанівського, у Полтавській – на базі и Сагайдацького, Зачепилівського, Радченківського родовищ. Тут видобувають більшість нафти України. На другому місці Прикарпатська нафтогазоносна провінція, де працюють нафтогазовидобувні управління – Борнславнафтогаз і Долиионафтогаз. Поки що масштаби видобутку нафти тут невеликі че­рез вичерпаність запасів і недостатній рівень пошукових робіт.

Собівартість видобутої з Україні нафти відносно висока, оскільки видобуток її найпрогресивнішим фонтанним способом майже припинив­ся. Для підтримання її високого пластового тиску практикують закачування у законтурні горизонти гарячої води, пари, хімічних реаген­тів, що дає змогу збільшити видобуток нафти до 60-70%. Вартість нафти у районах споживання значною мірою визначається витратами на її транс­портування, що залежить від діаметра трубопроводу, вмісту в сирій нафті парафіну, потужності нафтоперекачувальних станцій. Останніми роками визначилася тенденція до подорожчання нафти, що пов'язано з усклад­ненням умов її видобутку та експлуатації більшості родовищ. Разом з тим будівництво нафтопереробних підприємств у районах споживання нафти і нафтопродуктів має ряд переваг, оскільки сприяє різкому зменшенню перевезень нафтопродуктів незалежно від способу транспортування си­рої нафти (зберігання сирої нафти обходиться дешевше), а для споживання є можливість використовувати сиру нафту, яка надходить з різних районів.

Через територію України з Росії в Західну Європу пролягає нафтопровід «Дружба», а також нафтопроводи до Кременчука й Лисичанська. Розпочато будівництво нафтопроводів з Одеси до Кременчука та з Одеси через Броди (Львівська область) до Гданська. За допомогою іноземних інвесторів продовжується спорудження нафтового терміналу в м. Півден­ному біля Одеси потужністю 40 мли т.

Нині жоден з економічних районів України не забезпечений влас­ною нафтою і нафтопродуктами.

Українська нафтовидобувна промисловість перебуває зараз у важкому стані. У держави немає засобів не те що на розробку нових родовищ, але й на підтримку стабільного видобутку на старі.
Млн.т
5.5

5.0




4.5

4.0




  1. 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1999 годы

Видобуток нафти, включаючи газовий конденсат (млн.т)
1.2. Нафтопереробна промисловість

В Україні діють Лиснчанський, Кременчуцький, Херсонський, Бердянський, Дрогобицький, Львівський і Надвірнянський нафтопереробні заводи. Власними ресурсами потребу в нафті Україна забезпечує лише частково (в 1998 р. потрібно було 40-45 мли т нафти на рік, а було добуто 3,9 млн т).

Потужності нафтопереробної промисловості сягають 60 млн т річ­ної первинної переробки. Однак використовуються вони лише на 22,3% за переробкою нафти, на 31,0% - за виробництвом бензину, на 27,4% - за виробництвом дизельного пального і лише на 16% - за товар­ним випуском топкового мазуту.

Основними шляхами виходу України з енергетичної кризи с розві­дка родовищ, розробка нетрадиційних нафтогазоносних об’єктів - глибинних зон кристалічної земної кори на суходолі України і зон гідратоутворення (ЗГУ) на дні Чорного моря. Одна з таких зон лежить на північному борту Дніпровсько-Донецької западини, вздовж її північного крайового глибинного розламу. Тут, на території завдовжки 250 км і за­вширшки 30-35 км у 1989-1991 рр. було відкрито 12 промислових родовищ нафти й газу із загальними запасами 219 млн т нафтового еквівалента.
Виробництво нафтопродуктів в Україні по роках, млн т


Нафтопродукт

1985

1990

1995

1996

1997

1998

Первинної переробки нафти

Бензин

Дизельне пальне

Мазут топковий (товарний випуск)

59,9

10,0

14,6

25,5

59,0

9,2

12,7

25,6

16,9

3,0

4,3

6,6

13,5

2,8

3,9

5,0

12,8

2,9

3,8

4,2

13,4

3,1

4,0

4,1


Визначена за розвіданою площею (445 км2) та зазначеними вище запасами питома щільність цих запасів становить близько 0,4 мли т/км2. Помноживши цю цифру на перспективну площу, матимемо загальні прогнозні запаси нафти і газу, які нині становлять майже 19 млрд т нафтового еквівалента. Для більш точного визначення геологічних запасів потрібно врахувати коефіцієнт успішності розвідки (промислових відкриттів), який становить 0,55. Отже, сумарні прогнозні геологічні запаси нафти й газу в надрах Північно-Крайової глибинно-розламної зони і північного борту Днінровсько-Донецької западини можуть сягати 7-10 млрд т нафтового еквівалента. У Дніпровсько-Донецькій западині є ще Південний крайо­вий прогин і південний борт, що прилягає до нього. Геологічна будова їх подібна до зазначених вище. За наведеними розрахунками можна про­гнозувати запаси нафти й газу 3-5 млрд т нафтового еквівалента. Відтак, загальні запаси становлять від 7 до 15 млрд т нафтового еквівалента.

У перспективі доцільно використовувати нафту для виробництва моторного палива і як сировину для хімічної промисловості.
1.3. Екологічні проблеми галузі

У погоні за нафтою люди безжалісно тиснуть природу: вирубують ліси, захоплюють пасовища й ріллі, забруднюють навколишнє середовище. "Колись природа загрожувала людині, - пише Ж.-И.Кусто, - а зараз людина загрожує природі". Ці слова відомого французького натураліста визначають нинішнє співвідношення сил в органічному світі. Своєю нерозумною діяльністю люди можуть поставити природу на грань біологічної катастрофи, що відгукнеться насамперед на них самих.

Основні екологічні проблеми нафтової промисловості:

- Велика шкода природі наноситься від втрати нафтопродуктів при їхньому транспортуванні. До останнього часу вважалося припустимим, що до 5 % від добутої нафти природним шляхом губиться при її зберіганні й перевезенні. Це означає, що в середньому в рік попадає в навколишнє середовище до 150 млн. т нафти, не вважаючи різних катастроф з танкерами або нафтопроводами;

- Значним забруднюючим фактором є викиди нафтохімічних заводів, які природа не в змозі переробити;

- При згорянні нафти і газу в атмосферу виділяються в більших кількостях вуглекислий газ, різні сірчисті з'єднання, оксид азоту й т.д.;

- Середньої потужності електростанція, що працює на мазуті, викидає щодоби в навколишнє середовище 500 т сірки у вигляді сірчистого ангідриту, що, з'єднуючись із водою, негайно ж дає сірчисту кислоту.

- Щорічно у Світовий океан по тим або інших причинах скидається від 2 до 10 млн. т нафти. Аерофотозніманням із супутників зафіксовано, що вже майже 30% поверхні океану покрито нафтовою плівкою. Джерел надходження нафти в моря й океани досить багато. Це аварії танкерів і бурових платформ, скидання баластових і очисних вод, принесення забруднюючих компонентів ріками.

Одним з найбільш перспективних шляхів огородження середовища від забруднення є створення комплексної автоматизації процесів видобутку, транспорту й зберігання нафти.


Проблема охорони навколишнього середовища повинна стати державною проблемою в кожній країні. Раціональне використання ресурсів біосфери, мінеральних ресурсів Землі, дбайливе відношення до природи - єдино можливий шлях порятунку живого середовища й самого людства.

1.4. Проблеми й перспективи розвитку нафтової промисловості України.

Головною проблемою нафтової промисловості України є недолік фінансування. Дефіцит фінансових і матеріальних засобів ще більше підсилюється в результаті кризи неплатежів, коли нафтовидобувні підприємства довгий час не можуть дістати належні кошти за поставлену продукцію. Для розвитку й реформування нафтової промисловості України потрібно:

1. Переглянути систему оподаткування, істотно знизивши податки на нафтовиробників, однак установити високі штрафи за нераціональне використання природних багатств і порушення екології.

2. Збереження єдиного економічного простору - умови виживання паливно-енергетичного комплексу.

3. Знайти чітку й продуману програму інвестицій у нафтову промисловість.

4. Створити необхідну систему нормативних актів, що забезпечує тверду законодавчу базу для роботи з іноземними компаніями по спільній розробці найбільш складних родовищ.

5. Стабілізувати обсяги геологорозвідувальних робіт з метою заповнення запасів нафти.

6. Зменшити залежність України від російського експорту, що загрожує економічної й політичної незалежності країни. Для цього необхідно збільшення власного видобутку нафти, широке впровадження енергозберігаючих технологій на виробництві.

7. Віднесення на валові витрати витрат на розвідницьке й експлуатаційне буравлення.


У перспективі розвитку нафтової промисловості України розробка нафтових родовищ у шельфі Азовського й Чорного морів, підвищення виходу світлих нафтопродуктів на нафтопереробних заводах країни, удосконалення встаткування у всіх галузях цієї промисловості. При здійсненні всіх перерахованих вище дій Україні вдасться вивести галузь із кризи.
2. Економіка Донецького економічного району: особливості розвитку і розміщення продуктивних сил.


Донецький економічний район
2.1. Природно-ресурсний потенціал і продуктивні сили Донецького економічного району, його економічна оцінка та вплив на спеціалізацію району.

Район розташовано на сході і південному сході країни. Площа його – 53,2 тис кв км. Населення – понад 8,2 млн осіб. Район охоплює Донецьку і Луганську області. Економіко географічне положення в цілому сприятливе. Донецький район має вихід до Азовського моря і знаходиться на перехресті доріг, що ведуть з країн Балтії і Білорусі до країн Закавказзя, з Азії в Європу. Для розвитку господарства район має в цілому сприятливі природні умови, значні природні ресурси (родючі ґрунти, камінне вугілля, кухонну сіль, кіновар – основну ртутну руду, будівничі матеріали та ін.). Не вистачає власних водних ресурсів. Тут зосереджені великі людські ресурси. За кількістю та густотою населення район посідає перше місце в Україні. Обидві області дуже урбанізовані (Донецька – 90%, Луганська 87%). Переважна частина населення зайнята в промисловості. Є гострі проблеми раціонального використання трудових ресурсів, особливо в шахтарських селищах. Донецький район найбільш економічно розвинутий, особливо такі галузі, як електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна промисловість, важке машинобудування та промисловість будівних матеріалів. У с/г домінує приміський тип господарювання. Район має вихід до Азовського моря і розгалужену транспортну мережу, якою здійснюються інтенсивні міжрайонні і міжнародні зв’язки. Провідна галузь району – вугільна промисловість. Тут видобувають коксівне (Донецька область) і енергетичне (Луганська область) вугілля. На вугільній промисловості базується потужна електроенергетика. Вона представлена тепловими електростанціями, які дають до третини всієї електроенергії країни (вуглегірська, Луганська, Курахівська, Миронівська, Сіверськодонецька, Словянська, Старобешівська, Штерівська). Чорна металургія – це галузь, на якій спеціалізується Донецький район. Тут виробляють чавун, сталь, різноманітний прокат. Найбільш промислова Чорна металургія – “Азовсталь” у Маріуполі, Донецький, Макіївський, Алчевський заводи. Чорну металургію обслуговує потужна коксохімічна промисловість. Найбільші коксохімічні заводи – Авдіївський, Горлівський, Алчевський, Ясинівський, Макіївський. Видобувають у районі флюсові вапняки та вогнетриви. Кольорова металургія набагато поступається чорній. Основні підприємства знаходяться в Костянтинівці (виробництво цинку), Микитівці (виробництво ртуті), Артемівську (завод з обробки кольорових металів). Донецький район має також потужну хімічну промисловість. На базі місцевої коксохімії виробляють азотні добрива в Горлівці і Сіверськодонецьку, анілінофарбова промисловість розвинута в Рубіжному. В Костантинівці випускають фосфорні добрива. У комплексі з виробництвом добрив розвивається сірчанокислотна промисловість. У районі значно розвинута содова промисловість (Лисичанський содовий завод, Словянське ВО “Хімпром”). Цьому сприяють запаси кухонної солі, а також карбонатної сировини. Набула розвитку хімія органічного синтезу. Сировиною для неї є продукти нафтопереробки, природний і коксовий газ. Нафтопереробна промисловість зосереджена в Лисичанську, смоли і пластмаси виробляють у Донецьку і Сіверськодонецьку, гумотехнічні вироби – в Лисичанську. Сажа (технічний вуглець) постачається із Стаханова. У районі добре розвинулося важке машинобудування. Найбільші його підприємства знаходяться в Краматорську. Тут виробляють крокуючі екскаватори, прокатні стани, шахтне і транспортне устаткування, верстати для обробки великих деталей прокатних станів, залізничних вагонів. Гірничошахтне устаткування виробляється на машинобудівних заводах Донецька, Луганська, Горлівки, Дружківки, Ясинуватої, обладнання для металургійної промисловості – у Макіївці, Дебальцевому, Словянську. Прокатне машинобудування забезпечується вагонобудівним заводом у Стаханові. Залізничні цистерни дає Маріуполь, тепловози – Луганськ. У Луганську і Маріуполі виробляють с/г машини, в Первомайську Луганської області – електродвигуни для врубових машин. Виробництво різноманітного електротехнічного обладнання зосереджено у Донецьку, Слов’янську і Торезі. Район має потужну будівничу індустрію, підприємства якої переважно розміщуються в малих і середніх містах. Найбільшого розвитку досягла цементна (Амвросіївка, Макіївка, Єнакієве і Караматорськ) та скляна (Костянтинівка) промисловість. Виробляють також покрівельні матеріали (толь, шифер), керамічні вироби, залізобетонні конструкції. Природні умови і потреби міського населення сприяли формуванню в районі потужного АПК. Близько 80% с/г угідь припадає на орні землі. Вони займають площу понад 3 млн га. З них близько 50% знаходиться під зерновими культурами, 35% - під кормовими. У с/г тваринництво домінує над рослинництвом. Тваринництво має молочно-мясний напрям. Розвинуто також свинарство і птахівництво. В найбільш індустріальній частині району с/г має приміський характер. Південь і північ Донецького району спеціалізуються на вирощуванні зерна, насамперед озимої пшениці та соняшнику. Підприємства, що переробляють с/г продукцію, зосереджені переважно у найбільш промислових вузлах. Їхня продукція – борошномельно-круп’яна, мясна, молочна, пивоварна, виноробна, хлібопекарська та кондитерська. Розвинута в районі соляна промисловість. Тут зосереджено 75% видобутку в країні харчової солі. Легка промисловість використовує місцеву і довізну сировину. В галузі здебільшого працюють жінки. Серед найбільших підприємств району – Донецький бавовняний та Луганський тонкосуконний комбінати, трикотажні підприємства – Луганська, Донецька, Маріуполь, шкіряно-взуттєві – Донецька, Луганська, Костянтинівська, Артемівська. В багатьох містах району є швейні цехи і фабрики. Значно розвинутий транспортний комплекс. За обсягами перевезень район посідає перше місце в країні. Провідна роль за цим показником на залізничному транспорту. Щільність його магістралей теж найбільша і становить 56 км на 1000 кв км території. Основними електрифікованими залізницями є Ясинувата – Чаплине – Дніпропетровськ – Кривий Ріг, Іловайськ - Слов’янськ – Лозова – Харків, Слов’янськ – Донецьк – Маріуполь. Друге місце за обсягами перевезень у районі посідає автомобільний транспорт. Основні його магістралі: Донецьк – Дніпропетровськ, Донецьк – Артемівськ – Харків, Луганськ – Дебальцеве – Донецьк – Запоріжжя. Промисловими вузлами району є: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Горлівсько-Єнакієвський, Луганський, Краматорсько-Костянтинівський, Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський.
2.2. Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку Донецького економічного району.

З Придніпров’я в Донбас надходять залізна і марганцева руди, з Карпатського району – калійні добрива, ліс, автобуси, телевізори, із Столичного – різноманітні машини та обладнання, продукція легкої промисловості. Багато продуктів харчової промисловості одержує цей район з Причорноморського та Подільського районів. Серед проблем Донецького економічного району – територіальна нерівномірність розвитку. Передусім це стосується Луганської області, на півночі якої багато слаборозвинутих малих міст. Ще одна проблема пов’язана з використанням трудових ресурсів. Для Донбасу нагальною є також проблема розвитку малих і середніх міст, селищ міського типу, господарство яких тісно пов’язане з вуглевидобутком. Закриття шахт породжує гострі соціальні проблеми. Дуже високий рівень спрацювання обладнання, що призводить до травматизму, низької якості продукції, високої її матеріало- і енергомісткості. Надзвичайно гостра проблема водопостачання. З-поміж екологічних проблем – такі, як забруднення повітря, ґрунтів, вод у річках та Азовському морі. Донецький економічний район, безперечно, має перспективи дальшого соціально-економічного розвитку. Нині вони залежать насамперед від ринкових реформ, структурної перебудови господарства, державної підтримки вирішення соціальних проблем тощо.
2.3. Особливості формування і функціонування ТВК Донецького економічного району.

Промисловими вузлами району є: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Горлівсько-Єнакієвський, Луганський, Краматорсько-Костянтинівський, Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський. Провідні галузі Донецько-Макіївського промислового вузла – вугільна промисловість і Чорна металургія. У межах вузла розташовані підприємства чорної металургії. Це Донецький і Макіївський металургійні заводи, Харцизький трубний завод. Машинобудівні підприємства є в Донецьку, Макіївці, Ясинуватій тощо. Розвинуті також легка та харчова галузі промисловості. Донецьк – важливий залізничний вузол, що об’єднує 6 станцій. Маріупольський промисловий вузол зосереджує два великих металургійних комбінати, виробництво залізничних цистерн і металургійного устаткування, підприємства коксохімії. Тут є підприємства легкої (швейна, взуттєва, трикотажна) та харчової (м’ясна, молочна, рибоконсервна, борошномельна, хлібопекарська, кондитерська) галузей промисловості. Маріупольський порт – найбільший на Азовському морі. До Горлівсько-Єнакієвського промислового вузла належать Горлівка, Єнакієве, Дебальцеве, Пантелеймонівка та Ясинівка. У промисловому вузлі зосереджені вугільна, хімічна, коксохімічна, металургійна і машинобудівна галузі промисловості. На базі Горлівського і Єнакієвського коксохімічних заводів виробляють аміак і гранульовані добрива (Горлівське ВО “Стирол”). У Горлівці випускають вугільні комбайни та інше шахтне обладнання. На території вузла знаходиться Микитівський ртутний комбінат. Єнакієве – великий центр вугільної, коксохімічної, металургійної та цементної промисловості. До складу Краматорсько-Костянтинівського промислового вузла входять Краматорськ, Слов’янськ, Артемівськ, Часів Яр та ін. Вузол спеціалізується на важкому машинобудуванні, чорній та кольоровій металургії. Розвинуті тут також хімічна промисловість, промисловість будівничих матеріалів, видобуток вогнетривких глин і кам’яної солі. Промисловість вузла працює на електроенергії Слов’янської і Миронівської ДРЕС. До Луганського промислового вузла входять Луганськ і навколишні селища. Виробничу спеціалізацію вузла складають транспортне (тепловозобудівний завод), а також важке машинобудування, виробництво інструментів, верстатів, деталей до автомобілів і с/г машин, санітарно-технічного обладнання, труб. Легка промисловість представлена швейною, текстильною, взуттєвою галузями. Розвинута меблева і харчова промисловість (молочна, мясна і кондитерська). До Лисичансько-Рубіжанського промислового вузла входять Лисичанськ, Сіверськодонецьк, Рубіжне і Кремінна. У вузлі найбільшого розвитку набула хімічна промисловість. Працюють підприємства вугільної, будівної індустрії, виробляється скло, продукція легкої і харчової промисловості. До Стаханово-Алчевського промислового вузла входять міста Стаханов, Алчевськ, Брянка, Первомайськ та ін. Розвинута вугільна і коксохімічна промисловість, чорна металургія, машинобудування, будівна індустрія. Є підприємства легкої і харчової промисловості. З Донецького економічного району відправляють до інших районів країни вугілля, кокс, чорні метали, електроенергію, різноманітні машини та устаткування, добрива, продукцію АПК.

Висновок

Нафтова промисловість є головною для світової економіки.

Досягнення Україною незалежності й розпад колишнього єдиного союзного паливно-енергетичного комплексу вимагає якнайшвидшого рішення двох взаємозалежних проблем: формування раціональної структури нафтогазової промисловості й пошук шляхів максимального забезпечення нашої країни власними ресурсами енергоносіїв у специфічних умовах переходу до ринкової економіки.

Необхідне збільшення обсягів пошуково-розвідувального й експлуатаційного буравлення, технічного переоснащення геофізичних, бурових і нафтогазовидобувних підприємств, створення власного нафтогазового машинобудування, наукового забезпечення всього циклу робіт. Однієї з першочергових завдань є реконструкція нафтопереробних заводів, введення в експлуатацію новітніх технологій.

Варто вирішити проблемні питання енергозбереження, охорони навколишнього середовища й продовження наукових досліджень у цій галузі.

Донецький економічний район, безперечно, має перспективи дальшого соціально-економічного розвитку. Нині вони залежать насамперед від ринкових реформ, структурної перебудови господарства, державної підтримки вирішення соціальних проблем тощо.

Список літератури:





  1. «Розміщення продуктивних сил України» за ред. проф. Є.П.Качана – Київ: Юр. книга, 2001

  2. В.К.Симоненко “Регионы Украины, проблемы развития”. - Киев: Наукова думка, 1997

  3. Д.Н. Стеченко «Розміщення продуктивних сил і Регіоналістика» Навчальний посібник – Київ «Вікар», 2001

  4. Козлов И.В. Хрестоматия по экономической географии СССР: Пособие для учителя / cост. И. В. Козлов. – М.: Просвещение, 1979

  5. Н. Евдощук. “О возрождении геологоразведочных работ на нефть и газ” //Экономика Украины.-1998

  6. О.Главаги, Г.Бурлака. “Состояние и перспективы нефтеперерабатывающей промышленности Украины” //Экономика Украины.-1997.


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации