Контрольная работа - Організація трудових процесів і робочих місць - файл n1.doc

Контрольная работа - Організація трудових процесів і робочих місць
скачать (92.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc93kb.02.11.2012 16:18скачать

n1.doc


Зміст





Зміст 2

1. Трудовий процес і основи його проектування 3

2. Організація праці, її основні цілі, завдання, напрями та форми 6

3. Організація робочих місць та системи їх обслуговування 12

Задача 1 15

Задача 2 16

Використана література 18



1. Трудовий процес і основи його проектування



Трудовий процес – це сукупність дій виконавців по здійсненню виробничого процесу. Зміст трудового процесу визначається технологічним процесом і включає як безпосередній вплив виконавця на предмет праці (або за допомогою устаткування та. інструменту), так і спостереження за роботою устаткування, управління і контроль за ходом технологічного процесу.;

У деяких випадках технологічні процеси здійснюються без участі людини, під впливом природних умов.

Трудові процеси залежно від характеру участі робітника в їх здійсненні поділяються на ручні, ручні механізовані, машинно-ручні, машинні, автоматизовані та апаратурні. Основним елементом технологічного процесу є операція. Найменший трудовий елемент операції – рух.

Рух – неоднократне переміщення робочого органу виконавця (рук, ніг, корпусу, очей) у процесі праці.

Трудова дія – сукупність трудових рухів, які виконуються без перерви одним або декількома робочими органами виконавця.

Відособлення окремих виробничих процесів і робіт передбачає насамперед розподіл праці. Відомі такі три основні види розподілу праці: загальний, частковий, одиничний. Перші два види належать до розподілу праці всередині суспільства; наступний – до розподілу праці на окремому підприємстві. Внутрішньовиробничий розподіл праці полягає у виділенні різних видів робіт, які є частковими процесами створення продукції і закріплення їх за певними працівниками. На підприємстві існує функціональний, технологічний, кваліфікаційний розподіл праці.

Функціональний розподіл праці здійснюється на основі виділення виробничих функцій. Він служить основою визначення необхідної професійної спеціалізації працівників. Кожна група підрозділяється за ознакою виконуваних функцій, а вони, своєю чергою, – за професіями. Це, наприклад, робітники – основні і допоміжні, інженерно-технічні працівники та інший персонал.

Технологічний розподіл праці здійснюється на підставі розчленування виробництва на стадії (заготівельну, обробну, складальну), технологічні процеси та операції. За однорідністю здійснюваних технологічних процесів виділяються різні професії і спеціальності (ливарники, ковалі, токарі та ін.).

Кваліфікаційний розподіл праці спричинений різною складністю, точністю робіт, різним ступенем відповідальності за їх виконання, різними вимогами, які ставляться до підготовки виконавця.

Великий вплив на ступінь і форми розподілу праці чинить тип виробництва. Так, особливості розподілу праці в масовому виробництві порівняно з одиничним полягають у значно більшій диференціації операцій, які виконуються основним робітником. Ця обставина суттєво змінює вимоги до кваліфікації працюючих. Інші співвідношення витрат праці основних робітників і тих, які обслуговують їхні робочі місця. В масовому виробництві праця обслуговуючого персоналу більш спеціалізована. Значення праці помічників основних робітників в масовому виробництві зростає.

Розподіл праці серед ІТП певною мірою також визначається типом виробництва. В одиничному, звичайно, більше конструкторів, в масовому переважають технологи. Серійне виробництво щодо розподілу праці займає проміжне становище.

Розподіл праці нерозривно пов'язаний з її кооперуванням. На підприємстві його конкретні форми зводяться до трьох основних:

міжцехової, внутрішньоцехової і внутрішньодільничної кооперації праці.

Велике значення має встановлення раціональних границь розподілу і кооперування праці.

Як економічна границя виступає збільшення сукупного фонду робочого часу або виробничого циклу.

Технічна границя розподілу праці залежить від технічних можливостей виробництва.

Фізіологічна границя пов'язана з допустимими фізичними і психічними навантаженнями.

Соціальну границю визначає мінімально необхідна різноманітність виконуваних функцій, які забезпечують змістовність і привабливість праці.

Кооперація праці залежить головним чином від організаційних та економічних границь.

Організаційна границя кооперації праці визначається тим, що, з одного боку, не можна об'єднати для виконання будь-якої роботи менше ніж дві особи, а з іншого – існує норма керованості, підвищення якої (об'єднання в колектив такої чисельності, яка перевищує норму) призводить до непогоджених дій і значних втрат робочого часу.

Економічна границя кооперації праці зумовлена можливістю зниження витрат живої і уречевленої праці на одиницю виготовлюваної продукції.

Найбільш ефективним є суміщення професій, спеціальностей, які взаємопов'язані ходом технологічного процесу, єдністю оброблювальних предметів праці, виконанням основного і допоміжного процесів.

Багатоверстатне (багатоагрегатне) обслуговування – це така форма організації праці, при якій один бо група робітників (бригада) працюють одночасно на декількох верстатах (агрегатах), виконуючи ручні прийоми на кожному з них у період автоматичної роботи решти верстатів. Можливість багатоверстатного обслуговування сучасних верстатів ґрунтується на тому, що з підвищенням рівня механізації праці на операціях частка машинно-автоматичної роботи зростає і значно перевищує частку часу виконання ручних прийомів, тобто має місце умова



де рі – час зайнятості робітника виконанням ручних прийомів на і-му верстаті; tм.aі час машинно-автоматичної роботи і-го верстата; m кількість верстатів, які обслуговуються.

Найбільш бажаним є таке поєднання, при якому час машинної роботи одного верстата не менший, ніж час ручної роботи на іншому верстаті. При рівності або кратності часу машинно-автоматичної роботи і виконання ручних прийомів досягається повне завантаження і робітника і верстатів, які ним обслуговуються.

Важлива умова, яка забезпечує раціональний трудовий процес – розробка проектів організації робочих місць. Останнє здійснюється на основі типових проектів, нормативів і стандартів, які діють у галузі.

2. Організація праці, її основні цілі, завдання, напрями та форми



Організація праці є основним предметом науки та практики управління людськими ресурсами.

У центрі моделі системи управління людськими ресурсами — людина як особистість. Але людина не завжди достатньо самоорганізована в трудових стосунках, активна й ініціативна, економна у витратах робочого часу.

Вищої продуктивності праці досягають ті працівники та організації, які в кінцевому рахунку краще використовують робочий час.

Робочі місця повинні бути проаналізовані ще до виконання всіх інших функцій управління людськими ресурсами. Наприклад, ефективний набір персоналу неможливий, якщо відсутні чіткі вимоги до робочого місця. Без точного визначення обсягу та змісту робіт неможливо розробити прогресивну систему оплати тощо.

Організація праці повинна розглядатися з двох сторін: по-перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов’язаних елементів і відповідає цілям ДПС; по-друге, як систематична діяльність людей із впровадження нововведень в існуючу організацію праці для приведення її у відповідність із сучасними вимогами управління людськими ресурсами.

Оцінка праці вимагає розробки відповідних нормативів. Не маючи нормативів на типові операції, не можна чітко оцінювати працю фахівців, а тому неможливо винагороджувати їх по заслугах, забезпечуючи відповідну мотивацію до активнішої праці.

Саме критеріям оцінки необхідно приділити особливу увагу, використовуючи нестандартні підходи та досвід розвинутих країн.

При визначенні критеріїв оцінок однією з перших вимог є участь безпосередніх виконавців бізнес-процесів не лише як активних респондентів, а й як розробників відповідних нормативів без будь-якого тиску зверху. Це сприятиме вдосконаленню розроблюваних нормативів та викликатиме довіру з боку працівників.

Така процедура вимагає широкого застосування самообліку типових операцій. Саме самооблік трудомісткості виконання операції повинен стати основою формування нормативної бази.

Такий підхід, перевірений на практиці, дасть можливість отримати досить прозорі показники трудомісткості типових повторюваних операцій та затвердити їх як нормативні. Таким чином, поступово можна створити систему нормативів, яка використовуватиметься для об’єктивної оцінки та винагороди кожного працівника.

Створення системи нормативів дасть змогу визначити показники оцінки праці; заохочувати працівників усіх категорій до економії робочого часу; покращувати організацію праці.

Під час нормування праці виробничий процес поділяється на операції та їх елементи. Виробнича операція — це частина виробничого процесу, що виконується стосовно певного предмета праці одним робітником або групою робітників на одному робочому місці. Елементами операції є: установка, технологічний і допоміжний переходи, позиція. Установка — це одноразове закріплення оброблюваної заготовки або деталі. Позиція характеризується фіксованим положенням предмета праці, де він підлягає технологічному впливу устаткування. Перехід — це частина операції, що характеризується незмінністю установки та позиції, режиму роботи устаткування та інструменту.

Під час виконання виробничої операції працівник застосовує певні трудові прийоми, дії, рухи.

Трудовий рух — це одноразове переміщення робочого органу людини — руки, ноги, корпуса тощо (наприклад, протягнути руку до інструмента, взяти інструмент).

Трудова дія — сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами людини за незмінних предметів і засобів праці (наприклад, взяти деталь).

Трудовий прийом — сукупність трудових дій, що виконуються за незмінних предметів і засобів праці і становлять технологічно завершену частину операції (наприклад, установка заготовки в пристосування).

Отже, сукупність прийомів, об'єднаних з урахуванням технологічної послідовності або спільності факторів, що впливають на час виконання завдання (наприклад, установка деталі в пристосування і зняття її після оброблення), утворюють комплекс трудових прийомів.

Залежно від особливостей виробництва об'єктами нормування можуть бути: обсяг роботи за певний період часу — годину, зміну, місяць (наприклад, на видобувних та апаратурних процесах, допоміжних роботах на промислових підприємствах); зона обслуговування (для багатоверстатників у текстильній промисловості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуванням у машинобудуванні); чисельність персоналу (обслуговування потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем тощо).

Для розрахунку норм праці потрібна чітка класифікація затрат часу.

Класифікацію затрат часу можна здійснювати щодо працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу.

Структура змінного робочого часу являє собою співвідношення часу роботи та часу перерв, або нормованого і ненормованого робочого часу. Час роботи — це час, протягом якого працівник здійснює трудовий процес на своєму робочому місці протягом зміни. Він складається із часу продуктивної роботи і часу непродуктивної роботи.

До непродуктивної роботи належить усунення або виправлення браку, що виник з вини самого працівника, виконання роботи для власних потреб тощо.

Продуктивна робота характеризується виконанням обов'язків, передбачених регламентом (прямих і суміщуваних). Вона включає підготовчо-завершальну та оперативну роботу й обслуговування робочого місця.

Під час підготовчо-завершальної роботи виконуються певні завдання на початку та наприкінці зміни, такі як одержання змінного завдання та нарядів; ознайомлення із завданням, виробничий інструктаж, одержання і повернення робочих креслень, технологічних карт, інструментів, пристроїв; одержання, огляд і здавання матеріалів, заготовок, деталей і вузлів; налагоджування обладнання, встановлення пристроїв та інструментів на початку зміни та зняття їх наприкінці зміни; випробування обладнання та оброблення пробних деталей; здавання готової продукції або роботи.

Оперативна робота — це безпосереднє виконання змінного завдання. Час, витрачений на неї, складається з часу виконання основних прийомів і допоміжних.

Виконуючи основні прийоми (основний час), працівник здійснює перетворення предметів праці.

Допоміжні прийоми (допоміжний час) полягають у таких діях: працівник установлює предмет праці на верстат або стіл для оброблення, знімає його звідти; управляє обладнанням та здійснює переходи, пов'язані з виконанням завдання; вимірює предмети праці тощо.

Час обслуговування робочого місця складається з часу організаційного обслуговування та часу технічного обслуговування. Час організаційного обслуговування використовується для огляду робочого місця та його впорядкування, розкладання інструменту на початку зміни та прибирання наприкінці її, чищення та змащування обладнання. Час технічного обслуговування використовується на догляд обладнання у процесі виконання певної конкретної роботи, зокрема наладка обладнання, заміна зношеного інструменту тощо.

Затрати робочого часу поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать необхідні для даних конкретних умов затрати основного і допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин, підготовчо-завершальний час. Сумарна величина цих затрат часу на одиницю продукції є штучно-калькуляційним часом ( tШК ),

t ШК = tО + tД + tОБ + tВОП + tПР + tПЗ

де tО — основний час;

tД — допоміжний час;

tОБ — час обслуговування робочого місця;

tВОП — час на відпочинок та особисті потреби;

tПР — час нормованих перерв з організаційно-технічних причин;

tПЗ — підготовчо-завершальний час на одиницю продукції.

Досліджуючи трудові процеси, важливо визначити фактичні затрати часу на виконання окремих елементів операції, а також структуру затрат часу протягом робочої зміни або її частини.

Визначення фактичних затрат часу на виконання елементів операцій потрібне для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.

Під час визначення нормативів часу на обслуговування робочого місця і підготовчо-завершального часу, а також для оцінки ефективності використання робочого часу використовуються дані про структуру затрат робочого часу.

Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження трудових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.

Усі методи дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

• підготовка до спостереження;

• проведення спостереження;

• обробка даних;

• аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці.

За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів операцій, що повторюються.

Виділяють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), вибірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання. Вибірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання. Цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3—5 сек.).

Залежно від об'єкта спостереження розрізняють такі фотографії:

• фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія);

• фотографія часу роботи устаткування;

• фотографія виробничого процесу.

За індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду часу.

У тих випадках, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема за бригадної організації праці, здійснюється групова фотографія робочого часу.

3. Організація робочих місць та системи їх обслуговування



Як уже зазначалося, робоче місце – це первинне виробничий осередок, в якому здійснюється процес виробництва матеріальних цінностей. Це закріплена за окремим робітником або групою робітників (бригадою) частина виробничої площі з розташованими на ній засобами праці, призначеними для виконання певної частини виробничого процесу. В той же час робоче місце – зона застосування праці безпосередньо працівником. Кожне робоче місце має свою специфіку, пов'язану з особливостями організації виробничого процесу, різноманітністю форм конкретної праці у виробництві. Вид робочого місця визначається такими факторами, як тип виробництва, рівень розподілу і кооперування праці, ступінь механізації та автоматизації, кількість устаткування на робочому місці.

Організація робочого місця – це створення певного комплексу організаційно-технічних умов для високопродуктивної і безпечної праці.

При вирішальній ролі знарядь праці вихідним моментом в організації робочого місця є предмет праці. Залежно від характеру (маси, габаритних розмірів, вимог до якості та ін.), проектується технологічний процес із вказівкою на вид і характер знарядь праці (машин, устаткування, інструменту, пристроїв), тобто визначається наперед устаткування та оснащення робочого місця. Знаряддя і характер предметів праці, своєю чергою, зумовлюють планування (площі, розміщення елементів робочого місця тощо).

Кількість, повторюваність, маса, габаритні розміри предметів праці, особливості знарядь праці також визначають систему і форму обслуговування. У той, же час характер і розміщення засобів і предметів праці повинні узгоджуватися з вимогами головної продуктивної сили – людини, з її можливостями приводити в рух і використовувати речові елементи процесу праці без шкоди для організму.

До основних заходів, які становлять зміст робочих місць, належать: раціональна спеціалізація; правильне освітлення; розташування устаткування, оснащення, предметів праці; заходи щодо обслуговування; створення комфортних умов.

Основні вимоги до організації робочого місця такі: на робочому місці постійно повинно міститися усе необхідне для безперебійної і високоякісної праці, не має бути нічого зайвого; робітник не повинен почуватися сковано при виконанні будь-якого необхідного трудового руху і в той же час не робити зайвих рухів.

Планування робочого місця – це просторове розміщення засобів, предметів праці та виконавця з урахуванням антропометричних, біохімічних даних і основних характеристик органів чуття людини.

Оснащення робочого місця – це забезпечення його всіма необхідними для виконання процесу праці засобами і предметами праці.

Залежно від роботи, яка виконується, типу і характеру виробництва, діючого технологічного процесу робоче місце оснащується та обладнується: основним технологічним устаткуванням; предметами праці; допоміжним (організаційним) устаткуванням та оснащенням (транспортне устаткування, виробничі меблі, пристрої та інструмент для догляду за знаряддями праці і робочим місцем, засоби сигналізації, зв'язку, освітлення, вентиляції).

Постійні елементи устаткування та оснащення робочого місця перебувають на робочому місці завжди, незалежно від роботи, яка виконується в кожний окремий період часу.

Тимчасові елементи устаткування робочого місця – це спеціальні предмети, призначені для виконання конкретної роботи, їх склад, кількість і тривалість перебування на робочому місці залежать від технологічного режиму і системи обслуговування.

Робоче місце оснащується залежно від виду. Так, спеціальні робочі місця оснащуються всім необхідним для виконання робіт, спеціалізовані та універсальні – тими предметами, які використовуються постійно, а решта доставляється періодично через систему обслуговування.

Задача 1


Підприємство планує почати серійний випуск нового агрегату й завершити освоєння виробництва досягненням проектної трудомісткості виготовлення виробу — 9 нормо-годин.

Трудомісткість першого виробу — 84 нормо-години. Після випуску 60-го виробу передбачається введення в дію більше продуктивного технологічного оснащення: у зв’язку з цим на першому етапі освоєння планується крива освоєння з характеристикою b1 = 0,3, на другому етапі b2 = 0,4.

Визначити загальну кількість виробів, що можна виготовити за період освоєння.

Розв’язання

Для кожного конкретного підприємства, яке характеризується випуском конкретного виду виробів, певним рівнем технології, організації, можна встановити кореляційний зв'язок між сумарним обсягом випуску і його трудомісткістю на основі статистичних даних по освоєнню виробництва аналогічних виробів. Аналогічну залежність можна встановити і для сумарного обсягу випуску і собівартості:

де Сi - собівартість або трудомісткість Qi-го вироби з моменту початку випуску; С1 (a) - собівартість або трудомісткість виготовлення першого виробу, з якого вважається початок освоєння; Qi (x) - порядковий номер виробу з початку випуску; b - показник, що характеризує крутизну кривої освоєння (0,05-0,75) для даного підприємства.

Розрахуємо трудомісткість 60-го виробу:

З60 = З1*60-0,3 = 84*60-0,3 = 24,6 нормо-годин.

Трудомісткість останнього виробу в процесі освоєння складає 9 нормо-годин, тобто: Зх = З60-0,4 = 24,6*х-0,3 = 9 нормо-годин.

Звідси х = 9/24,6-1/0,3 = 28,55 ? 29 виробів

Тоді загальна кількість виробів складе Р = 60 – 1 + 29 = 88 виробів.

Задача 2


Виробнича добова програма потоковій лінії — 180 вуз­лів. Лінія працює у 2 зміни, тривалістю по 8 год. кожна. Технологічні втрати становлять 1,4 %. Габаритна довжина вузла — 800 мм. Технологічний процес характеризується показниками таблиці.

Номер операції

1

2

3

4

5

6

7

8

Норма часу

6,9

11,0

6,6

12,1

17,1

5,5

16,4

5,7

Вибрати тип організації та визначити параметри потокової лінії: такт, кількість робочих місць, їх завантаження, швидкість, довжину.

Розв’язання

Повна трудомісткість обробки вузла:

О = 6,9 11,0 +6,6 +12,1 +17,1 +5,5 +16,4 +5,7 = 81,3 хвилини

Повна трудомісткість обробки партії виробів: Оп = 81,3 * 180 = 14634 хвилин.

Такт визначається за формулою



де Fд - дійсний фонд часу роботи лінії за період виконання завдання, хв;

fp - регламентовані перерви у роботі лінії для відпочинку робітників (не завжди мають місце);

Nзап - програма запуску деталей на що розраховується період, шт;



де Nвип - програма випуску деталей, шт;

а - технологічні втрати,% від Nзап.

Розрахункова кількість робочих місць на кожній операції потокової лінії



округляється до найближчого більшого цілого числа, яке називається прийнятим числом робочих місць .

Nзап = 180*100/(100 – 1,4) = 182,55

Округляємо до цілого числа: Nзап = 183 вузла.

Т = 8*2*60/183 = 5,25 хвилин

Розраховуємо кількість робочих місць на кожній операції і коефіцієнт завантаження:

Номер операції

1

2

3

4

5

6

7

8

Норма часу

6,9

11,0

6,6

12,1

17,1

5,5

16,4

5,7

Норма часу/такт

1,31

2,10

1,26

2,30

3,26

1,05

3,12

1,09

Округлена к-ть місць

2

2

2

3

4

1

4

1

Коефіцієнт завантаження

0,66

1,05

0,63

0,77

0,82

1,05

0,78

1,09

Швидкість виготовлення деталей: 180/(8*2) = 11,25 вузлів на годину

Довжина ділянки: 11,25*800 = 9000 мм = 9 м.

Використана література


  1. В.О.Василенко, Т.І.Ткаченко. Виробничий (операційний) менеджмент. Навч. посіб. – Київ, ЦУЛ, 2003 р. – 320 с.

  2. С.Д. Іл’єнкова. Виробничий менеджмент. Підручник. - М.: Юніті, 2000 р. – 280 с.

  3. Економіка підприємства. А.В. Шегди. - К: Знання-Прес, 2002. – 126 с.

  4. Захарченко В.І. Планування на підприємстві. Навчальний посібник. - Одеса, 1999. – 128 с.

  5. Петрович І.М. Атаманчук Р.П. Виробнича потужність і економіка підприємства. – М., 1990. – 260 с.




Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации