Живолуп Н.М., Попова Ю.М. Опорний конспект лекцій і тести з дисципліни Фінанси підприємств - файл n1.doc

Живолуп Н.М., Попова Ю.М. Опорний конспект лекцій і тести з дисципліни Фінанси підприємств
скачать (642.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc643kb.06.11.2012 10:01скачать

n1.doc

1   2   3   4   5
ТЕМА КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ
Сутність кредитування підприємств
Кредит — це позичка в грошовій або товарній формі, що надається банком чи юридичною або фізичною особою (кредитором) іншій особі (позичальникові) на умовах терміновості, повернення, платності, цільового характеру і забезпечення. Кредит є формою вияву кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує, і водночас є формою позичкового капіталу (у грошовій або товарній формі). За користування кредитом позичальники сплачують процент, суму якого не включають до собівартості продукції (робіт, послуг), а відносять до витрат фінансової діяльності підприємства. У податковому обліку витрати підприємства на сплату відсотків за користування кредитними ресурсами відносять до складу валових витрат підприємства, унаслідок чого зменшується сума об'єкта оподаткування податку на прибуток.

Основними чинниками, які зумовлюють виникнення кредитних відносин, є:

а) загальноекономічні чинники;

б) специфічні чинники).

Одні з цих чинників мають об'єктивний характер (товарообмін, сезонність виробництва, нерівномірність кругообігу коштів тощо), а інші - суб'єктивний (організація виробництва, постачання і збуту, розвиток товарного ринку).

Об'єктами кредитних відносин є грошові та товарно-матеріальні цінності, витрати на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, платіжні та розрахункові операції підприємства, щодо яких укладають кредитний договір.

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні суб'єкти підприємництва.

Підприємства залучають кредитні ресурси для того, щоб поповнити обігові кошти, необхідні для фінансування своєї поточної діяльності (збільшення виробничих запасів, обсягів незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів), а також для реалізації інвестиційних проектів. Визначаючи обсяги кредитування, зіставляють потребу підприємства у фінансових ресурсах (як загалом, так і за окремими напрямами його діяльності) зі сумою наявних фінансових ресурсів підприємства.

Кредити, які можуть отримувати підприємства, класифікують за кредиторами, формами та видами, метою використання, терміном надання, забезпеченням, порядком надання.

Кредиторами підприємства можуть бути банки, парабанківські установи, інші підприємства, держава, міжнародні фінансово-кредитні установи тощо, а формами кредитування — товарна і грошова.

За видами кредити поділяють на такі:

За метою використання розрізняють кредити:

За терміном надання кредити поділяють на такі:



Банківське кредитування підприємств
Банківський кредит - це основна форма кредиту, за якої банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного або залученого капіталу на умовах повернення зі сплатою банківського процента.

Банківське кредитування підприємств здійснюють на основі таких принципів, як терміновість, повернення, забезпечення, платність, цільове використання.

Окрім того, банківський кредит класифікують за такими ознаками:

Строковий кредит — це кредит, який надається повністю відразу ж після укладення кредитної угоди. Його погашають періодичними внесками або одноразово після закінчення терміну надання кредиту.

Кредитна лінія — це оформлена договором згода банку надати позичальникові кредит протягом певного часу (як правило, одного року) у розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми (ліміту кредиту).

Контокорентний кредит (овердрафт) — це вид банківського кредиту в національній або чужоземній валюті, що надається надійному клієнтові понад залишок його коштів на поточному рахунку в банку. Сума і термін контокорентного кредиту визначаються господарськими потребами підприємства, але в межах ліміту, визначеного кредитним договором. З оформленням контокорентного кредиту обороти на поточному рахунку клієнта сальдують, а в разі появи на рахунку від'ємного (дебетового) сальдо, що має назву овердрафт, клієнтові оформляють позику.

Кредит під урахування векселів (обліковий кредит) — це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред'явникові векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання терміну оплати зобов'язань за ними і сплачуючи пред'явникові векселів їх номінальну вартість мінус дисконт.

Акцептний кредит - це один із видів короткострокових кредитів банків, пов'язаний із вексельним обігом. На відміну від облікового кредиту, що надається векселетримачеві (одержувачеві коштів за векселем), акцептний кредит надається векселедавцеві (платникові за векселем) і є гарантійною послугою. Зазвичай кредитну угоду оформляють із використанням переказного векселя, в якому одержувач коштів указує платника, який повинен акцептувати вексель (дати згоду здійснити платіж). Підприємство-векселедавець (платник) виставляє вексель на банк, який при цьому стає трасатом. Банк акцептує вексель за умови, щодо настання терміну платежу за векселем підприємство-векселедавець внесе до банку суму, потрібну для його погашення. Для підприємств акцептний кредит є дешевим, оскільки за нього слід сплачувати лише комісійні (за акцепт векселя).

Авальний кредит — це кредит, призначений для сплати банком за зобов'язаннями клієнта в тому разі, коли сам клієнт не зможе цього зробити у формі поручительства або гарантії. Авальний кредит здійснюється у формі авалю векселя. Банківська гарантія має компенсувати ризик господарської діяльності ділових партнерів клієнта. За авальний кредит сплачують комісійні, величина яких залежить від виду вимоги, що випливає з гарантії, а також від терміну дії гарантії.

До банківських послуг кредитного характеру належить факторинг. Факторинг - це система фінансування, за умовами якої банк (чи фактор-фірма) скуповує права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями, придбаними у різних осіб. Здебільшого банк купує дебіторські рахунки (рахунки-фактури) на поставлені товари чи надані послуги.

Факторингова угода передбачає, що підприємство-постачальник поступається банкові-посереднику правом отримання платежів від платників за поставлені товари чи надані послуги. Банк-посереднику день подання на інкасо платіжних вимог оплачує їх постачальникові і сам завершує розрахунки з покупцями.

Процедура отримання банківського кредиту складається з таких основних етапів:

а) попередні переговори щодо можливості укладення кредитної угоди;

б) подання в банк заявки та інших документів на отримання кредиту (клопотання, копія засновницьких документів; бізнес-план проекту або техніко-економічне обгрунтування; баланси та звіти про фінансові результати підприємства за три останні роки діяльності;

перелік та розрахунок вартості майна, що передається в заставу; копії контрактів, які підтверджують, що виторг від них забезпечує окупність проекту; розшифрування дебіторської і кредиторської заборгованості тощо);

в) оцінка банком кредитоспроможності позичальника та ефективності комерційної угоди;

г) згода банку на надання кредиту і підписання кредитного договору між підприємством і банком;

д) надання кредиту та контроль банку за виконанням підприємством умов кредитування.

Перед укладенням кредитного договору банк здійснює оцінку кредитоспроможності підприємства, тобто наявності передумов для отримання підприємством кредиту і спроможності повернути його в повному обсязі та в установлений термін.

Основним документом, який регулює кредитні відносини між підприємством і банком, є кредитний договір. Кредитний договір - це юридичний документ, що визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між банком і клієнтом із приводу одержання останнім банківського кредиту.
Види небанківського кредитування підприємств
Основними видами небанківського кредитування підприємств є комерційне, лізингове і державне кредитування, кредитування за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів.

Комерційний кредитце короткостроковий кредит, що надається продавцем (виробником) продукції покупцеві у формі відтермінування оплати за продані товари, виконані роботи чи надані послуги. Звичайно його оформляють переказним векселем.

Призначенням комерційного кредиту є прискорення реалізації товарів та одержання прибутку. Процент за комерційний кредит, як правило, є нижчим, аніж за банківський кредит.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися через оплату боржником векселя, передаванням векселя іншій особі, переоформленням комерційного кредиту на банківський. Комерційний кредит надають у товарній формі.

На практиці застосовують три види комерційного кредиту:

Комерційний кредит дешевший від банківського, однак така форма кредитування підприємства обмежена в обсягах і термінах надання.

Лізинговий кредит — це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем (кредитором )лізингоотримувачеві (позичальнику).

Лізинг - це довготермінова оренда машин, обладнання, споруд виробничого призначення. Згідно з чинним законодавством лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи фінансових ресурсів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачеві майна, що є його власністю (або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця) за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Здійснюючи лізингові операції, орендодавець купує машини, обладнання, транспортні засоби, виробничі споруди, ЕОМ, інші основні засоби і передає їх за угодою орендареві для використання з виробничою метою, зберігаючи при цьому право власності на них до кінця угоди.

Лізинг є специфічною формою фінансування капітальних інвестицій, альтернативною традиційному банківському кредитуванню чи використанню для придбання основних засобів власних фінансових ресурсів. Він дає змогу підприємствам та організаціям отримати необхідні виробничі засоби без значних одноразових витрат, а також уникнути втрат, пов'язаних із моральним старінням засобів виробництва.

У лізингових операціях звичайно беруть участь три сторони: виробник (постачальник) машин і обладнання, організація, що фінансує лізингову угоду (орендодавець), і організація, яка використовує орендоване майно у своїх інтересах (орендар). Організаціями, що фінансують лізингові операції, виступають спеціальні лізингові компанії або банки.

Розрізняють два основних види лізингових операцій - фінансовий і оперативний лізинг.

Крім того, у практиці лізингових операцій використовують:

  1. зворотний лізинг, тобто договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому в лізинг;

  2. пайовий лізинг — здійснення лізингу на основі багатостороннього договору суб'єктів лізингу та залучення одного або кількох кредиторів. Сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше ніж 80% вартості набутого для лізингу майна;

  3. міжнародний лізинг — договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Лізингодавцями можуть бути виробники об'єктів лізингу, лізингові компанії, банки, державні і місцеві органи.

За користування лізинговим кредитом сплачується лізинговий платіж, який включає суму амортизації об'єкта лізингу за період лізингової угоди, процент за лізинговий кредит, лізингову маржу, відшкодування страхових платежів тощо.

Для отримання лізингового кредиту укладають лізингову угоду, складають акт приймання-передачі об'єкта лізингу в експлуатацію, а в окремих випадках — договір на технічне обслуговування майна.

Державний кредит — це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою внаслідок купівлі підприємством державних цінних паперів, а також унаслідок отримання підприємством бюджетних і позабюджетних кредитів.

Бюджетні позики можуть надаватися органам державної виконавчої влади через установи державного Казначейства України та уповноважені банки для фінансування технічного перезброєння і реконструкції особливо важливих підприємств, для нового будівництва в пріоритетних галузях економіки тощо.

Перелік об'єктів, які фінансуються з коштів державного бюджету, визначає Міністерство економіки за погодженням із Міністерством фінансів. Визначений перелік подають на затвердження Кабінету Міністрів України у складі Державної програми економічного і соціального розвитку України на плановий рік.

Державне кредитування може здійснюватися також через Фонд державного майна України для забезпечення після приватизаційної підтримки підприємств за рахунок коштів Державного позабюджетного фонду приватизації та коштів, передбачених Державною програмою приватизації.

Вітчизняні підприємства мають можливість отримувати кредити в міжнародних фінансових і кредитних установах, зокрема кредитні лінії Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Агентства США з міжнародного розвитку, фонду Євразія тощо.

Питання для самоперевірки

  1. Дайте визначення кредиту. Чим обумовлена його необхідність?

  2. Які основні принципи кредитування?

  3. Які основні об?єкти короткострокового кредитування на підприємстві?

  4. Які основні об?єкти довгострокового кредитування на підприємстві?

  5. Як можна класифікувати кредити, що отримують підприємства?

  6. Перелічіть види банківських кредитів. Розкрийте їх сутність.

  7. Яка процедура отримання кредиту підприємством?

  8. Який зміст кредитного договору, що укладається між підприємством та банком?

  9. У чому полягає необхідність і сутність комерційного кредитування?

  10. Який механізм отримання підприємством лізингового кредиту?

  11. Яка процедура кредитування малих підприємств?

  12. Що таке відсоток за кредит? Які існують види відсоткових ставок?

  13. Розкрийте способи та джерела погашення банківського кредиту.


ТЕМА. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ

ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
Сутність основних засобів
До основних засобів згідно П(С)БО 7 "Основні засоби" на­лежать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою ви­користання їх в процесі виробництва або постачання товарів і по­слуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адмініст­ративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корис­ного використання (експлуатації) яких більше одного року (або опе­раційного циклу, якщо він довший за рік).

Під строком корисного використання (експлуатації) ро­зуміють очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватись підприємством, або шляхом їх викорис­тання буде виготовлений очікуваний підприємством обсяг продукції (товарів, робіт, послуг). При визначенні строку корисного вико­ристання слід враховувати:

  1. очікуване використання об'єкта підприємством з врахуван­ням його потужності або продуктивності;

  2. фізичний та моральний знос, що передбачається;

  3. правові або інші обмеження щодо строків використання об­'єкта та інші фактори.

Таким чином, основні засоби — це частина майна підприєм­ства, що переносить свою вартість на новостворений продукт час­тинами за декілька виробничих циклів.




Використовуються різні ознаки класифікації основних засобів (рис. 8.1)
Первісна вартість основних засобів визначається як істо­рична (фактична) собівартість основних засобів у сумі грошових коштів, сплачених при придбанні або створенні необоротних активів.

Переоцінена вартість — вартість основних засобів після про­ведення їх переоцінки.

Вартість, що амортизується, представляє собою первісну або переоцінену вартість об'єкту основних засобів за вирахуван­ням ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість визначається як сума коштів або вартість інших активів, які підприємство очікує отримати від реал­ізації (ліквідації) основних засобів по закінченні передбаченого пер­іоду використання, за вирахуванням очікуваних витрат на ліквіда­цію (продаж) цього об'єкту.

Справедлива вартість об'єкта основних засобів дорівнює сумі, за якою актив може бути обміняний при здійсненні угоди між компетентними, обізнаними, зацікавленими та незалежними сторо­нами.

Первісна вартість основних фондів визначається як сума всіх грошових затрат на їх створення. До неї включаються:

• інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основ­них засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10%) відрізняється від спра­ведливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта ос­новних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.

Згідно змін від 24.12.2002 р. в Законі України "Про оподатку­вання прибутку підприємств" з 01.01.2004 р. всі основні фонди под­іляться на чотири групи:

Група 1 — будівлі, споруди, їх структурні компоненти та пе­редавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини, вартість капітального поліпшення землі;

Група 2—автомобільний транспорт та вузли до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інстру­менти, інше конторське обладнання, устаткування та приладдя до них;

Група 3—будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4 (сільськогосподарські машини та знаряддя, робоча худоба);

Група 4—електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпе­чення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікро­фони і рації, вартість яких перевищує вартість МШП.
Знос та амортизація основних засобів.
Знос об’єкта – це сума амортизації з початку його корисного використання. Розрізняють два види зносу основних засобів – фізичний і моральний.

Фізичний знос представляє собою частину вартості, яку переносить на продукцію засіб праці внаслідок його використання в тому розмірі, в якому він втрачає споживчу вартість. Фізичний знос є результатом використання основних засобів, а також дії природ­них факторів. Цей знос частково відновлюється шляхом ремонту, реконструкції і модернізації основних фондів.

Моральний знос проявляється в тому, що застарілі основні засоби за своєю конструкцією, продуктивністю, економічністю, як­істю продукції відстають від нових зразків. Тому періодично вини­кає необхідність заміни основних засобів, особливо їх активної час­тини. При цьому в сучасній економіці головним фактором, що вик­ликає необхідність заміни, є моральний знос.

Амортизація — це процес поступового перенесення вартості основних виробничих фондів і нематеріальних активів з врахуван­ням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, встановлених законодавством на продукцію, що виготовляється з їх допомогою. Таким чином, амортизація є економічним зносом, який виражений в грошовій формі.

Метод амортизації об'єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

Нарахування амортизації проводиться щомісячне. Підприєм­ства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

Амортизація основних засобів (крім інших необоротних ма­теріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

  1. Прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний пері­од часу використання об'єкта основних засобів.

  2. Зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного викорис­тання об'єкта з результату відділення ліквідаційної вартості об'єкта
    на його первісну вартість.

  3. Прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється виходячи зі строку корисного використання об'єк­та, і подвоюється.

  4. Кумулятивного, за яким річна сума амортизації визна­чається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнту. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корис­ного використання.

  5. Виробничого, за яким місячна сума амортизації визна­чається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амор­тизації розраховується діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) із використанням об'єкта основних засобів.

Підприємство повинно застосовувати норми і методи нараху­вання амортизації основних засобів, передбачені податковим зако­нодавством згідно змін від 24.12.2002 р. в Законі України "Про оподатку­вання прибутку, підприємстві", встановлено, норми амортизаційних відрахувань з 01.01. 2004р. для кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в таких розмірах:

На квартал:

Група 1 – 2%

Група 2 – 10%

Група 3 – 6%

Група 4 – 15%

Платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм. Зазначене рішення:

Відповідно до податкового законодавства, підприємства всіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних ак­тивів на коефіцієнт індексації (Кі), який визначається за формулою:

Коефіцієнт індексації (Кі) = (Індекс інфляції року-10) /100

Якщо значення Кі не перевищує одиниці (10%), індексація не проводиться.
Капітальні вкладення , їх види та форми здійснення.
Відновлення основних фондів на діючих підприємствах здійснюється за рахунок капітальних вкладень.

Капітальні вкладення – витрати на створення нових, розширення, реконструкцію та модернізацію діючих основних фондів.

Поняття „капітальні вкладення” є тотожним поняттю „інвестиції”. У зв’язку з цим поняття „капітальні вкладення” розглядається як інвестиції, які спрямовані на створення нових, розширення, реконструкцію та модернізацію діючих основних засобів.

Капітальні вкладення, залучення в створення та відновлення основних фондів, підрозділяються за призначенням:

Залежно від джерел фінансування капітальні вкладення бувають:

Розширення основних фондів виробничого призначення може здійснюватись за рахунок нового будівництва виробничих об’єктів, розширення реконструкції та переозброєння діючих підприємств.

Обсяги капітальних інвестицій загалом і за їх окремими видами, підприємства визначають щорічно, виходячи з потреби в них і наявних джерел фінансування.

Капітальні вкладення підприємств-інвесторів забезпечуються фінансовими ресурсами з різних джерел:

Однією з форм відтворення основних фондів є їх ремонт. Своєчасне проведення ремонту діючих основних виробничих фондів запобігає передчасному їх зносу і вибуттю, продовжує термін служби, підвищує експлуатаційні можливості й ефективність використання відремонтованих фондів.

Ремонт – усунення ушкоджень, поломок, вад у чомусь.

Ремонт основних фондів – це усунення ушкоджень, поломок, вад в основних засобах з метою відновлення їх експлуатаційних якостей.

Розрізняють поточний, середній і капітальний ремонти основних засобів.

Капітальний ремонт — це ремонт, при якому відбувається заміна зношених конструкцій та деталей або всіх деталей та вузлів, розбирання агрегату тощо. Він здійснюється з періодичністю більше, ніж один рік.

Поточний ремонт — це виконання дрібних робіт по виправ­ленню та частковій заміні окремих деталей об'єкту основних за­собів, робіт по підтриманню їх в нормальному санітарно-технічному стані.

Середній ремонт за складністю, і характером проведення близький до капітального. Однак, на відміну від останнього, він проводиться кілька разів на рік.

Питання для самоперевірки

  1. Що відноситься до основних засобів підприємства?

  2. На які групи поділяються основні засоби?

  3. Охарактеризуйте відтворення основних засобів?

  4. У чому полягає суть понять зносу та амортизації основних засобів?

  5. Які існують методи нарахування амортизаційних відрахувань?

  6. Охарактеризуйте нарахування амортизації основних засобів, передбачене податковим законодавством.

  7. У чому полягає сутність прискорених методів нарахування амортизаційних відрахувань?

  8. З якою метою і яким чином проводиться переоцінка основних засобів?

  9. З якою метою і яким чином проводиться індексація основних засобів?

  10. Які джерела фінансування капітальних вкладень підприємств?

  11. Який порядок фінансування капітальних вкладень підприємств?

  12. Який порядок фінансування витрат на поліпшення основних засобів підприємств?

  13. Які показники стану та ефективності використання основних засобів?


Тема. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
Необхідність і сутність фінансовго аналізу
Фінансовий стан — це комплексне поняття, яке є результа­том взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприє­мства і однією з найважливіших характеристик його діяльності. Одночасно фінансовий аналіз є часткою загального аналізу госпо­дарської діяльності підприємства який складається з двох взаємопов’язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу. Аналіз і оцінка фінансового стану підприємства має професійний інтерес для різних категорій спеціалістів: кредиторів, інвесторів, керівництва підприємства. Зміст внутрішнього і зовнішнього аналізу фінансового

стану визначається метою, у відповідності з якою він проводиться і залежить від вимог, що висувають до цієї роботи відповідні кате­горії споживачів. Вивчаючи ці питання, доречно визначити спільні характеристики і відмінності між внутрішнім і зовнішнім аналізом фінансового стану підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук ре­зерві підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерц­ійного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і вико­нання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими уста­новами.

Користувачі інформації про фінансовий стан підприємства є власники підприємства, інвестори, банківські установи, партнери по бізнесу, професійні учасники ринку цінних паперів, працівники подат­кової служби, страхові компанії, інші учасники економічних відносин.

Предметом фінансового аналізу є фінансові ресурси підпри­ємства, їх формування та використання.

Інформація, яка береться до уваги для аналізу фінансового стану підприємства, за доступністю поділяється на відкриту і зак­риту (таємну).

Інформація, що міститься в бухгалтерській та статистичній звітності і виходить за межі підприємства, є відкритою.

Але кожне підприємство розробляє свої планові і прогнозовані показники, норми, нормативи, ліміти, тарифи тощо. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й "ноу-хау". Підприємство має право тримати таку інформацію в таємниці, тобто вона є зак­ритою.
Показники оцінки фінансового стану підприємства
Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його фінансово-господарської діяльності. Тому оцінку фінансо­вого стану можна об'єктивно здійснити не через один (нехай і най­важливіший) показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

Показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб усі, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання: наскільки надійне підприє­мство як партнер у фінансовому відношенні? У кожного з парт­нерів підприємства (акціонерів, банківських установ, податкових ад­міністрацій) є свій критерій економічної доцільності. Тому й показ­ники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожен парт­нер міг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Зрозуміло, що в доброму фінансовому стані зацікавлене, пере­дусім, саме підприємство. Однак, добрий фінансовий стан будь-якого підприємства формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками, покупцями, акціонерами, банківськими устано­вами та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цих осіб, що завжди мають можливість ви­бору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес.

Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізу­вати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства залежить його економічна перспектива.

Традиційно оцінка фінансового стану підприємства здійснюється за даними балансу і звіту про фінансові результати за такими основними напрямами:

структури вартості його майна. Основними характеристиками майнового стану виступають: валюта балансу, частка необігових коштів у валюті балансу, частка активної частки основних засобів, коефіцієнт зношення основних засобів. Характеризуючи дже­рела формування фінансових ресурсів, слід розрахувати коефіцієнт фінансової незалежності підприємства і дослідити його динаміку, а також джерела формування основних фондів і обігових засобів.

Фінансова сталість — це такий рух грошових коштів, який забезпечує постійне перевищення надходжень коштів над їх витра­тами, забезпечує вільне маневрування грошовими коштами і шля­хом їх ефективного використання сприяє безперебійному процесу виробництва й реалізації продукції.

Зовнішнім проявом фінансової сталості виступає платоспро­можність —здатність своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов'язання. Вищою формою сталості підприємства є його кре­дитоспроможність — наявність умов для отримання кредиту і здатність своєчасно повернути взяту позику зі сплатою відповід­них процентів.

Відносними показниками, з допомогою яких характеризу­ють фінансову сталість, виступають:

• коефіцієнт забезпеченості процентів по кредитах і позиках.
В якості основних характеристик платоспроможності виступають:

Горизонтальний (або трендовий) фінансовий аналіз ба­зується на вивченні динаміки окремих фінансових показників в часі. В процесі використання цієї системи аналізу розраховуються темпи росту окремих показників фінансової звітності за ряд періодів і виз­начаються загальні тенденції їх зміни. В фінансовому менеджменті найбільше розповсюдження знайшли наступні види горизонталь­ного (трендового) фінансового аналізу:

  1. Зіставлення фінансових показників звітного періоду з показ­никами попереднього періоду.

  2. Зіставлення фінансових показників звітного періоду з показ­никами аналогічного періоду минулого року.

  3. Зіставлення фінансових показників за ряд попередніх пе­ріодів.

Вертикальний (або структурний) фінансовий аналіз базується на структурному розкладенні окремих показників фінан­сової звітності підприємства. В процесі здійснення цього аналізу розраховується питома вага окремих структурних складових агрегованих фінансових показників. В фінансовому менеджменті найб­ільше розповсюдження знайшли наступні види вертикального (структурного) аналізу:

  1. Структурний аналіз активів.

  2. Структурний аналіз капіталу.

  3. Структурний аналіз грошових потоків.

Порівняльний фінансовий аналіз базується на зіставленні значень окремих груп аналогічних показників між собою. В процесі використання цієї системи аналізу розраховуються розміри абсо­лютних і відносних відхилень порівняльних показників. В фінансо­вому менеджменті найбільше розповсюдження знайшли наступні види порівняльного фінансового аналізу.

  1. Порівняльний аналіз фінансових показників даного підприє­мства і середньогалузевих показників

  2. Порівняльний аналіз фінансовим показників даного підприє­мства і підприємств-конкурентів.

  3. Порівняльний аналіз фінансових показників окремих струк­турних одиниць і підрозділів даного підприємства (його "центрів відповідальності").

4. Порівняльний аналіз звітних і планових (нормативних) фінансових показників.

Аналіз фінансових коефіцієнтів (R-аналіз) базується на розрахунку співвідношення різних абсолютних показників фінансо­вої діяльності підприємства між собою.

  1. Коефіцієнти оцінки фінансової стійкості підприємства дозволяють виявити рівень фінансового ризику.

  2. Коефіцієнти оцінки платоспроможності (ліквідності) характеризують можливість підприємства своєчасно розраховува­тися за своїми поточними фінансовими зобов'язаннями за рахунок оборотних активів різного рівня ліквідності.

  3. Коефіцієнти оцінки оборотності активів характеризу­ють наскільки швидко сформовані активи обертаються в процесі господарської діяльності підприємства.

  4. Коефіцієнти оцінки оборотності капіталу характери­зують наскільки швидко капітал підприємства, який обертається в процесі його господарської діяльності

  5. Коефіцієнт оцінки рентабельності (прибутковості) характеризують спроможність підприємства генерувати необхід­ний прибуток в процесі своєї господарської діяльності і визначають загальну ефективність використання активів і вкладеного капіталу.

Інтегральний фінансовий аналіз дозволяє одержати найбільш поглиблену (багатофакторну) оцінку умов формування окремих агрегованих фінансових показників.

Існує чотири типи фінансової стійкості підприємства, при цьому використовується методика, яка базується на розрахунку системи показників забезпеченості запасів джерелами їх формування:

а) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на прак­тиці дуже рідко) — коли власні обігові кошти забезпечують запаси;

б) нормально стійкий фінансовий стан — коли запаси за­безпечуються власними обіговими коштами і довгостроковими зо­бов'язаннями;

в) нестійкий фінансовий стан - коли запаси забезпечують­ся за рахунок власних обігових коштів, довгострокових зобов'язань і короткострокових кредитів банків, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів;

г) кризовий фінансовий стан — коли запаси не забезпечу­ються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства.

Питання для самоперевірки

  1. Дайте визначення поняття „фінансовий стан”.

  2. Які інформаційні джерела використовуються для проведення аналізу і оцінки фінансового стану?

  3. Для яких категорій спеціалістів складає професійний інтерес аналіз і оцінка фінансового стану підприємства?

  4. Які методичні прийоми можна застосовувати для проведення аналізу фінансового стану підприємства?

  5. Які принципи класифікації показників оцінки фінансового стану підприємства за різними ознаками та яка їхня економічна сутність?

  6. Який порядок розрахунку та методи оцінювання показників оцінки майнового стану підприємства?

  7. Який порядок розрахунку та методи оцінювання показників ліквідності та платоспроможності?

  8. Який порядок розрахунку та методи оцінювання показників ділової активності підприємства?

  9. Який порядок розрахунку та методи оцінювання показників рентабельності підприємства?

  10. Який порядок розрахунку та методи оцінювання показників акціонерного капіталу?

  11. Дайте визначення фінансової стійкості.

  12. Які показники характеризують фінансову стійкість підприємства?

  13. Перелічіть типи фінансової стійкості. На основі яких критеріїв вони визначаються?

  14. Яким чином здійснюється комплексна оцінка фінансового стану підприємства?

  15. Які способи зміцнення фінансової стійкості підприємства?


1   2   3   4   5


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации