Живолуп Н.М., Попова Ю.М. Опорний конспект лекцій і тести з дисципліни Фінанси підприємств - файл n1.doc

Живолуп Н.М., Попова Ю.М. Опорний конспект лекцій і тести з дисципліни Фінанси підприємств
скачать (642.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc643kb.06.11.2012 10:01скачать

n1.doc

1   2   3   4   5
ТЕМА: ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ
Роль та значення фінансового планування на підприємстві

Фінансова стратегія підприємстваскладова його загальної економічної стратегії, яка охоплює систему довготермінових завдань фінансової діяльності підприємства та шляхів їх досягнення. Мета фінансової стратегії підпорядковується загальній меті економічного розвитку підприємства.

Розроблення фінансової стратегії підприємства пов’язане з вирішенням таких основних завдань:

Фінансова стратегія підприємства є основою для розроблення його фінансової політики. Фінансова політика підприємства – це форма реалізації фінансової ідеології та стратегії підприємства в розрізі окремих аспектів його фінансової діяльності. Фінансова політика формується лише за окремими напрямами фінансової діяльності підприємства, що потребують найефективнішого управління для досягнення головної стратегічної мети цієї діяльності.

Основними напрямами фінансової політики підприємства є: політика формування активів і структури капіталу; політика управління активами та інвестиціями; політика залучення фінансових ресурсів; політика управління фінансовими ризиками і запобігання банкрутству. Формування фінансової політики підприємства має здебільшого багаторівневий характер. Так, наприклад, у межах політики формування фінансових ресурсів підприємства може розроблятися політика формування власних фінансових ресурсів і політика їх залучення із зовнішніх джерел. У свою чергу, політика формування власних фінансових ресурсів може включати самостійні блоки: цінову політику, податкову, амортизаційну, дивідендну, інвестиційну політику тощо. Цінова політика – це політика формування цін на продукцію підприємства з урахування динаміки кон’юнктури ринку(попиту та пропозиції) та рівня витрат на виготовлення і реалізацію продукції. Податкова політика ґрунтується на виборі оптимального способу здійснення податкових платежів за наявності альтернативних варіантів господарської діяльності підприємств. Амортизаційна політика – це політика управління амортизаційним відрахуваннями з метою інвестування їх у виробничу діяльність підприємства. Дивідендна політика підприємства ґрунтується на оптимізації пропорцій між частиною прибутку підприємства, що використовується на споживанні (виплату дивідендів), і тією частиною прибутку, яку капіталізують.

Важливою складовою фінансової політики підприємства є його інвестиційна політика, яка полягає у виборі та реалізації найвигідніших шляхів розширення і оновлення активів підприємства задля забезпечення основних напрямів його економічного розвитку.

Фінансова стратегія підприємства втілюється в його стратегічному перспективному плані розвитку, в якому визначають основні альтернативні фінансові показники діяльності підприємства, відповідно до передбачуваних варіантів розвитку ринкового середовища. Розробка альтернативних фінансових планів, які дають змогу прогнозувати ймовірні зміни фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємства, здійснюється на основі моделювання, факторного аналізу і нормування.

У перспективному фінансовому плані розробляють прогноз звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, прогноз балансу активів і пасивів підприємства тощо.

Ефективність фінансової стратегії залежить від того, чи враховує вона реальні економічні можливості підприємства та стан і тенденції розвитку зовнішнього щодо підприємства підприємницького середовища.

Зміст, завдання та методи фінансового планування
Фінансове планування – це розроблення системи фінансових планів за окремими напрямами фінансової діяльності підприємства, які забезпечують реалізацію його фінансової стратегії у плановому періоді. Мета фінансового планування – забезпечення поточної діяльності підприємства необхідними фінансовими ресурсами.

Основними завданнями фінансового планування є :

Фінансовий план розробляють на основі: загальної фінансової

стратегії підприємства; основних напрямів його фінансової політики; даних про планові обсяги виробництва та реалізації продукції; показників розвитку фінансового ринку; результатів фінансового аналізу діяльності підприємства за попередні звітні періоди; оцінки фінансового стану і резервів економічного розвитку підприємства на початок планового періоду тощо.

Для розробки фінансових планів застосовують такі методи:

На основі розробленого фінансового плану можна визначити, який обсяг грошових коштів може мати підприємство у своєму розпорядженні, яку основні джерела їх надходження, чи достатньо коштів для виконання планових завдань, скільки коштів потрібно перерахувати до бюджету, кредиторам, страховим компаніям тощо, як буде розподілятися прибуток підприємства, чи збалансовані доходи з витратами підприємства тощо.
Зміст і порядок складання поточного (річного)

та оперативного фінансового планів підприємства
Поточний фінансовий план – це план формування та розподілу фінансових ресурсів підприємства на плановий рік із розбивкою показників за кварталами. Річний фінансовий план відображає обсяги надходжень і витрачання грошових коштів підприємства у плановому році на забезпечення потреб його поточного діяльності та розвиток і виконання фінансових зобов’язань, включаючи зобов’язання щодо сплати податків та обов’язкових платежів, розрахунків із діловими партнерами тощо. Основою для розрахунку річного фінансового плану державних підприємств є Положення про порядок складання річного фінансового плану державних підприємств, затверджене наказом № 277 Міністерства економіки України від 25 грудня 2000 року. Затверджено типову форму фінансового плану державного підприємства та форму розрахунку формування фінансових результатів діяльності підприємства, показники яких узгоджено з показниками фінансової звітності підприємств.

Під поточним фінансовим планом розуміють також розділ бізнес – плану, який розробляють як підтвердження окупності та прибутковості інвестицій у підприємницький проект і який містить такі складові: план доходів і витрат, план грошових надходжень і виплат, план активів і пасивів (балансовий план), план формування і використання фінансових ресурсів. Річний фінансовий план державного підприємства складається з п’яти розділів. У першому розділі річного фінансового плану записують дані про обсяги джерел формування та надходження коштів на підприємства. Другий розділ фінансового плану містить дані про приріст активів підприємства. У третьому розділі записують дані про планові обсяги повернення підприємством залучених коштів, а в четвертому – про планові витрати підприємства, пов’язані зі сплатою обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів. У п’ятому розділі відображають планові суми витрачання фінансових ресурсів підприємства на покриття збитків попередніх періодів.

Показники фінансового плану підприємства на основі:

На відміну від державних підприємств, підприємства недержавної форми власності не зобов’язані складати фінансові плани або можуть розробляти їх у довільній формі.

Сьогодні найпоширенішою формою фінансових планів на недержавних підприємствах є : баланс доходів і видатків, який, як правило, містить такі розділи: доходи і надходження коштів підприємства; витрати і відрахування; взаємовідносини з бюджетом та позабюджетними фондами, взаємовідносини з кредитною системою тощо.

Для перевірки правильності складання доходів і видатків розробляють спеціальну перевірочну таблицю – так званий шаховий баланс. У підметі шахового балансу записують усі доходи і надходження коштів на підприємство, у присудку – усі видаткові платежі підприємства. Таким чином, по вертикалі групуються видатки в розрізі джерел їх покриття, а по горизонталі здійснюється розподіл доходів за напрямами їх використання.

Після затвердження Положення про складання річного фінансового плану державними підприємствами підприємствам недержавної форми власності також доцільно дотримуватися прийнятої для державних підприємств системи фінансового планування, оскільки вона забезпечує порівняльність планових і звітних показників.

Підприємствам важливо знати стан своїх фінансових ресурсів не тільки за певний період часу, а й на конкретну дату. Для цього розробляють платіжний календар.

Платіжний календар – це оперативний фінансовий план, який розробляють зазвичай на місяць із розбивкою на декади або тижні. У ньому визначають очікувані грошові потоки ( у національній і чужоземній валютах) за всіма напрямами і термінами їх надходження і використання, а також порівнюють залишки грошових коштів, їх надходження і вибуття та оцінюють спроможність підприємства своєчасно виконувати всі свої поточні фінансові зобов’язання.

У платіжному календарі записують залишок грошових коштів підприємства ( у касі, на поточних рахунках у банках), суми очікуваних грошових надходжень, суми витрачання грошових коштів, суму перевищення грошових доходів над грошовими видатками ( або видатків над доходами), залишок коштів або їх нестачу на кінець місяця.

Складання платіжного календаря дає змогу забезпечити своєчасність виконання розрахунків за поточними зобов’язаннями підприємства, прослідкувати зміни в його платоспроможності, визначити обсяги і час додаткового залучення коштів або наявності залишків вільних грошових коштів, підвищити рівень оперативного контролю за станом розрахунків підприємства.
Питання для самоперевірки

  1. Дайте визначення фінансового планування на підприємстві.

  2. Розкрийте значення фінансового планування.

  3. Охарактеризуйте методи фінансового планування на підприємстві.

  4. Розкрийте зміст фінансової стратегії на підприємстві.

  5. Поясніть значення оперативного та поточного фінансового планування на підприємстві.

  6. Назвіть види бюджетів, що включаються до оперативного фінансового плану.

  7. Розкрийте зміст бюджетування на підприємстві.

  8. Охарактеризуйте контролінг на підприємстві.

  9. Дайте визначення операційного та фінансового бюджету підприємства.

  10. Назвіть і охарактеризуйте складові фінансового бюджету підприємства.

  11. Назвіть і охарактеризуйте складові операційного бюджету підприємства.

  12. Назвіть і охарактеризуйте розділи фінансового стану.


ТЕМА: ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ТА БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ
Функції та завдання інституту банкрутства підприємств
Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування .

Інститут банкрутства має виконувати три основні функції :

1 Служити механізмом запобігання непродуктивному використанню активів підприємств

2 Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінансово –господарської діяльності в майбутньому.

3 Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

Головне завдання провадження справи про банкрутство підприємства полягає в якомога повнішому задоволенні вимог кредиторів.

А) через продаж майна боржника та розподіл виручених коштів між кредиторами, що здійснюються в процесі ліквідаційної процедури ;

Б) на основі реалізації плану санації (реорганізації) боржника;

В)через укладення мирової угоди.

Отже, до боржника господарський суд може застосовувати такі типи процедур: ліквідаційні; реорганізаційні та санації; мирову угоду.

До ліквідаційних процедур примусову ліквідацію підприємства-боржника з ухвали господарського суду та добровільну ліквідацію підприємства підприємство контролем кредиторів.

До реорганізаційних процедур належить фінансове оздоровлення підприємства на основі проведення боргу на санаторна в обмін на повну або часткову зміну власника. Вдало реалізувавши план санації, можна погасити претензії кредиторів за рахунок грошових надходжень від фінансово-господарської діяльності боржника.

Мирова угода укладається між боржником і кредиторами на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство, якщо сторони дійшли компромісу щодо умов відстрочення сплати заборгованості.

У червні 1999р.Верховна Рада України схвалила Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, який набрав чинності з 1.01.2000р. Згаданий закон дає таке визначення банкрутства: банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб’єктом банкрутства вважається боржника, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання підтверджено господарським судом.
Порядок оголошення підприємства банкрутом

Справа про банкрутство підприємства порушується за пись­мовою заявою будь-кого з кредиторів боржника, органів держав­ної податкової або контрольно-ревізійної служб, працівників під­приємства за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду зі спільною за­явою. Боржник може звернутися до господарського суду з влас­ної ініціативи в разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.

Справи про банкрутство розглядаються господарськими судами за місцем перебування боржника. Справа порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (креди­торів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мі­німальних розмірів заробітної плати і в тому разі, коли їх не бу­ло задоволено боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Порушення справи про банкрутство, як було вже сказано, здій­снюється за наявності формальних ознак фінансової неспромож­ності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки:

  1. Неплатоспроможність.

  2. Загроза неплатоспроможності.

Законодавства про банкрутство переважної більшості країн світу виокремлюють ще одну, третю ознаку фінансової неспро­можності: перевищення заборгованості підприємства над вартість його активів (майна). Неплатоспроможність такого підпри­ємства настає з настанням строків виконання зобов'язань.

Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплатосп­роможності та за наявності майна, достатнього для покриття су­дових витрат, може звернутися до господарського суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство у таких здебільшого випадках:

Суддя, прийнявши заяву щодо порушення справи про банк­рутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження ви­носить і направляє сторонам ухвалу щодо початку провадження справи про банкрутство.

Розпорядник майна призначається на строк не більше шести місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений су­дом з клопотання комітету кредиторів, самого розпорядника май­на або власника підприємства-боржника. Повноваження арбітра­жного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня за­твердження господарським судом мирової угоди, призначення керуючого санацією або ліквідатора.

До дати проведення підготовчого засідання боржник зо­бов'язаний подати до господарського суду та заявнику відгук на позов.

На підготовчому засіданні, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви щодо порушення справи про банкрутство, суддя оцінює подані документи, заслуховує по­яснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника та заяви кредитора про наявність і безперечність боргу та про не­платоспроможність боржника. У разі звернення до суду самого боржника на підготовчому засіданні встановлюються ознаки йо­го фактичної або прогнозованої неплатоспроможності.

Для виявляння всіх кредиторів та осіб, які мають бажання взяти участь у санації боржника, суддя на підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати за свій рахунок в офіційний друкова­ний орган Верховної Ради України або Кабінету Міністрів Украї­ни (газети «Голос України» чи «Урядовий кур'єр») оголошення щодо порушення справи про банкрутство.

Кредитори в місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі такого оголошення подають до господарсь­кого суду письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а та­кож документи, що їх підтверджують. Копії цих заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику. Заяви з майновими вимогами до боржника можуть подавати всі кредито­ри незалежно від настання термінів виконання зобов'язань. Заяви кредиторів про грошові вимоги, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються господарсь­ким судом у процесі провадження справи про банкрутство.

Боржник має право пропорційно одночасно задовольнити вимоги всіх кредиторів відповідно до реєстру. Однак це дозволяється лише за згодою кредиторів та за погодженням з розпорядником майна.

Громадяни і юридичні особи, які бажають взяти участь у са­нації боржника, у той самий строк, що й кредитори, мають пода­ти розпорядникові майна заяву про участь у санації

Попереднє засідання господарського суду відбувається не пізні­ше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. На попередньому засіданні господарський суд проводить таку роботу:

Ухвала про затвердження реєстру вимог кредиторів є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредиторові за прийняття рішень на зборах (комітеті) кредиторів.

Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення.

Збори кредиторів на вимогу комітету або окремих кредиторів скликаються арбітражним керуючим протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги про їх скликання. Вони проводя­ться за місцезнаходженням боржника.

Збори вважаються повноважними незалежно від кількості голосів кредиторів, які беруть участь у зборах, якщо всіх кредиторів було письмово повідомлено про час і місце прове­дення зборів. Кредитори мають на зборах кількість голосів, пропорційну сумі їхніх вимог, включених до реєстру, кратній тисячі гривень. Рішення вважається схваленим за більшістю голосів кредиторів, присутніх на зборах.

За браком пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами, а також у разі недосягнення домовленості про укладення мирової угоди господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. У певних випадках господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців. Постановою про визнання боржника банкрутом господар­ський суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію).

Після визнання боржника банкрутом з рішення господарсько­го суду, або власників, або в інших, передбачених законодавст­вом випадках, відкривається ліквідаційна процедура. Ліквіда­ційна процедура — це застосування до підприємства, відносно якого схвалено рішення про визнання його банкрутом чи ліквіда­цію майна, заходів, пов'язаних із задоволенням вимог кредиторів через продаж майна та ліквідацію юридичної особи боржника.

Ліквідаційні процедури проводить ліквідаційна комісія. Слід зазначити, що характер ліквідаційних заходів, які застосовуються в ході провадження справи про банкрутство, багато в чому іден­тичний з тими, які здійснюються в разі ліквідації підприємств з інших причин, наприклад з рішення його власників.
Економічна сутність санації підприємств
Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству є фінансова санація. Термін “санація” походить від латинського “sanare” і перекладається як оздоровлення чи одужання.

Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутства промислових, торгових, банківських монополій.

Новий закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” 1999 р. розрізняє поняття “санація” та “досудова санація”.

Санація - це система заходів, що здійснюється в процесі впровадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансово-господарського стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Досудова санація – система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна боржника, інвестор з метою запобігання банкрутства боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поповнення або збереження ліквідності, прибутковості і платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності, на поворотній чи безповоротній основі.

За джерелами фінансових ресурсів розрізняють автономну і гетерономну санацію:

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на: вдосконалення організаційної структури; підвищення якості менеджменту; закриття непродуктивних виробничих структур; поліпшення стосунків між членами колективу.

В цьому контексті розрізняють:

Виробничо-технічні заходи: модернізація і оновлення основних виробничих фондів, зменшення простоїв та підвищення ритмічності, скорочення технологічного часу, поліпшення якості продукції і зменшення її собівартості, вдосконалення асортименту.

Санаційні заходи соціального характеру передбачають введення поміркованої політики звільнення, створення і фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття, надання звільненим працівникам позик.
Прийняття рішення про проведення фінансової санації підприємства
Рішення про фінансове оздоровлення підприємства може прийматися в таких випадках:

  1. В досудовому порядку з ініціативи менеджерів чи власників підприємства, якому загрожує банкрутство, кредиторів, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, відповідних контрольних організацій – коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення підприємства банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів в арбітражний суд.

  2. Санація у рамках судових процедур, які застосовуються до боржника після порушення справи про банкрутство.

Згідно із законодавством господарський суд може застосувати до боржника такі процедури:

Рішення про проведення санації схвалюється в таких випадках:

а) після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, одночасно він повинен подати до суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, вищу інформацію, що характеризує фінансово-майновий стан, а також запропонувати проект мирової угоди та план санації;

б) після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної ради чи КМУ оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства, - якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів та боржника, та подали акцептовані комітетом кредиторів і господарським судом пропозиції з санації (реорганізації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення претензій суд приймає рішення про проведення фінансової санації.

Також санація може проводитися з ініціативи фінансово-кредитної установи, заставодержателя цілісного майнового комплексу, державного органу з питань банкрутства (щодо державних підприємств), НБУ (якщо йдеться про комерційний банк).

Питання для самоперевірки

  1. Сформуйте основні фінансові цілі санації підприємства.

  2. Назвіть основні ситуації, коли можна прийняти рішення про проведення фінансової санації.

  3. Назвіть типові причини фінансової кризи вітчизняних підприємств.

  4. Охарактеризуйте зміст та основні завдання оперативної програми, яка реалізовується в ході фінансового оздоровлення підприємства.

  5. Назвіть характерні риси досудової санації.

  6. Назвіть основні внутрішні фінансові джерела санації підприємства.

  7. Назвіть способи фінансування санації підприємства його власниками.

  8. Назвіть основні форми участі в санації підприємства його кредиторів.

  9. Сформуйте основні підстави для порушення справи про банкрутство боржника.

  10. Назвіть порядок задоволення претензій кредиторів під час розподілу ліквідаційної виручки.

  11. Назвіть особливості плану санації, який реалізується в процесі провадження справи про банкрутства.

  12. Сформуйте основні функції керуючого санацією підприємства.

  13. Охарактеризуйте порядок укладання мирової угоди.

  14. Дайте визначення понять „приховане, фіктивне та навмисне банкрутство”.


ІV. Тести


  1. Операційна діяльність – це:

А. Основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, крім інвестиційної та фінансової;
1   2   3   4   5


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации