Зубко О. Проблемні аспекти реалізації посередницьких угод в сфері зовнішньої торгівлі - файл n1.doc

Зубко О. Проблемні аспекти реалізації посередницьких угод в сфері зовнішньої торгівлі
скачать (86 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc86kb.06.11.2012 10:17скачать

n1.doc

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОСЕРЕДНИЦЬКИХ УГОД В СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

ЗУБКО О. В., 5 курс, 11 група, ФЕМП КНТЕУ,

спеціальність «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»
В статті подано аналіз нормативно-правового забезпечення здійснення угод комісії в сфері міжнародної торгівлі та виявлено найбільш проблемні аспекти їх реалізації. Автором обґрунтовується теза щодо необхідності глибокого фахового опрацювання та підготовки всіх компонентів договору комісії, що дозволить мінімізувати ризики та підвищити ефективність зовнішньоекономічної діяльності підприємств.

In the article an analysis is given normatively legal providing of commission agreements realization in the sphere of international trade and found out the most problem aspects of their realization. The author is ground a thesis in relation to the necessity of the deep professional working and preparation of all of the aspects of commission agreement which will allow to minimize risks and promote efficiency of foreign economic activity of enterprises.

В статье подан анализ нормативно правового обеспечение осуществления договоров комиссии в сфере международной торговли и обнаружены наиболее проблемные аспекты их реализации. Автором обосновывается тезис относительно необходимости глубокой профессиональной проработки и подготовки всех компонентов договора комиссии, которая позволит минимизировать риски и повысить эффективность внешнеэкономической деятельности предприятий.
Актуальність теми. Динамічний розвиток міжнародних торговельних відносин зумовлює урізноманітнення міжнародних ділових угод та постійне уточнення змісту їхніх розділів. В практиці зовнішньоекономічної діяльності як вітчизняних так і зарубіжних підприємств досить поширеними є договори комісії, які передбачають використання торговельних посередників (комісіонерів) при виході компаній на зовнішні ринки та укладаючи угоди з іноземними контрагентами щодо імпортних поставок.

Такі угоди є досить ефективним і перспективним напрямком зовнішньоторговельних операцій, адже вони надають можливість:

Підвищення рівня ефективності здійснюваних операцій, на наш погляд, в першу чергу, залежить від усунення можливих суперечок щодо прав та обов’язків кожного контрагента, визначених в договорі. Саме вирішення таких проблемних аспектів реалізації угод з посередниками обумовлює актуальність обраної теми.

Практика реалізації договорів комісії зазвичай засвідчує можливі відхилення від теорії питання, представленої в підручниках з зовнішньоекономічної діяльності. Разом з тим здійснення конкретної операції в сфері зовнішньої торгівлі має свою специфіку щодо визначення ціни, способів розрахунків, шляхів урегулювання спорів, тощо. Це й зумовлює дослідницький характер проблематики, що піддається аналізу в представленій статті.

Сутність проблеми полягає в тому, що стан нормативного врегулювання цих питань в Україні не відповідає сучасним реаліям та потребує змін [5]. Це дає змогу кожному учаснику таких відносин здійснювати правочини, заздалегідь використовуючи прикладні договори або вносячи до них неправомірні доповнення, які обмежують права однієї сторони та збільшують зобов’язання іншої. Саме тому доцільно ідентифікувати найтиповіші проблеми в цій сфері.

Об’єктом дослідження виступають зовнішньоторговельні відносини підприємств –суб‘єктів ЗЕД в розрізі посередницьких послуг.

Предметом дослідження є нормативно-правові та прикладні аспекти розвитку посередницьких операцій в сфері зовнішньої торгівлі України.

Ступінь розробки наукової проблеми. Законодавче врегулювання та практичні моменти укладання та реалізації договору комісії розглядаються в багатьох працях вітчизняних науковців. Зокрема, особливості правового регулювання договору досліджувались Колосовим Р. В. та Васильєвою В. А., удосконалення обліку операцій з реалізації товарів на умовах договору комісії покладені в основу праць Сєкіріної Н. В., а також інші аспекти розглянуті в роботах Білецького В. О. та Розенберга М. Г.

Алгоритм реалізації договору комісії щодо закупівлі (продажу) товарів за кордоном представлений наступним чином на рисунку 1 [6].
Рис. 1 Порядок здійснення закупівлі (продажу) товарів за договором комісії




Серед загальних вимог до зовнішньоторговельного договору комісії окреме місце відводиться переліку умов, з приводу яких сторонам рекомендується досягти згоди, щоб контракт вважався дійсним і повноцінно укладеним. Одні джерела називають їх основними, інші – обов’язковими, але сторони мають самостійно вирішувати, які умови для них є головними, які – другорядними, і які з них зазначатимуться в контракті [4].

Документальне оформлення будь-якої комерційної угоди при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності українськими підприємцями є обов’язковим. Вимога підписання контракту законодавчо прописана в ст. 208 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Також в главі 69 ЦКУ визначено істотні умови контракту, без яких даний правочин взагалі не набуває юридичної сили – предмет договору та його ціна. До інших обов’язкових умов відносять:

1. комісійну плату, яку комітент зобов’язаний виплатити комісіонеру в розмірі та порядку, установленому в договорі комісії (ст. 1013 ЦКУ).

2. право на відшкодування витрат комісіонеру, здійснених ним у зв’язку з виконанням своїх обов’язків за договором комісії (ст. 1024 ЦКУ).

3. обов’язок комісіонера передати комітенту звіт і все отримане за договором комісії (ст. 1022 ЦКУ).

Щодо формування предмету договору, то здавалось би комітент і комісіонер чітко уявляють що саме потрібно реалізувати. Але за для уникнення спорів доречно все ж точно зазначити найменування, марку продукції та її виробника. Цікавим є випадок, коли реалізація або збут товару передбачає наявність відповідної ліцензії. В такому разі варто зазначити за чий кошт вона буде отримана. Власником ліцензії, у будь-якому випадку, буде комісіонер, адже він діє від свого імені та є постачальником товару. Це ж твердження підтверджує Постанова ВГСУ №13/96-03 від 14.01.2004 р. [3].

Серед обов’язків сторін варто одразу визначитися з формою та змістом звітності, щоб у подальшому уникнути будь-яких непорозумінь з цього приводу.

Слід відзначити, що, з одного боку, товар завозиться не однією партією, а окремими партіями протягом всього строку комісійної угоди, виходячи із заявок комісіонера. Останній, у свою чергу, вивчаючи ринок збуту, володіє інформацією щодо потреб ринку в конкретних видах товару. З іншого боку, такий товар періодично реалізується покупцям. Тому, щоб мати уяву про наявність товару й ефективність його реалізації, комісіонер періодично (в строки, встановлені договором) звітує про це комітенту. Єдиної форми такого звіту не існує, сторони самі встановлюють перелік і обсяг інформації, яка має наводитися в Акті виконаних робіт. Зокрема, до нього можуть входити такі дані:

У звіті може наводитися й інша інформація, якщо сторони вважатимуть за потрібне включити її до нього.

До можливостей комісіонера належить право залучати субкомісіонера за згодою комітента. В такому разі комісіонер все одно залишається відповідальним перед комітентом, про що говорить ст. 1051 ЦКУ [10].

Загальний порядок розрахунків за договором комісії при ввезенні товарів на митну територію України виглядає наступним чином (Рис. 2) [6].

Рис. 2 Порядок розрахунків за договором комісії
Цілком логічним є запитання «хто має платити за митне оформлення вантажу комісіонер чи комітент?». Безпосередньо платіж на митницю має робити лише резидент. Але «сплачувати за митне оформлення» та «перераховувати платежі на митницю» є різними поняттями. Враховуючи, що комісіонер не є власником вантажу, то й сплачувати він не має права. Хоча ЦКУ передбачає, що операція укладається за рахунок комітента, ніде не сказано про те, що комітент зобов’язаний зробити передоплату для того, щоб ця операція відбулася. Тому, якщо в договорі базисними умовами постачання товару передбачено таке зобов’язання комісіонера, відповідно платити та перераховувати кошти на митницю буде саме комісіонер.

При реалізації товару комісіонер має право відступати від указівок комітента в інтересах власника товару на підставі ст. 1017 ГКУ, наприклад, якщо товар можливо продати за вищою ціною, ніж передбачено договором. Таке право діяти без попереднього запиту може бути зазначено в договорі, що зменшує інформаційне навантаження на комітента [11].

За умови оплатності договору комісії, варто встановити плату у вигляді різниці між ціною, визначеною комітентом, і ціною продажу. Надання такої можливості підвищує ефективність здійснення продажу товару, адже саме комісіонер, а не комітент безпосередньо контактує з покупцем і може встановити оптимальний рівень цін на товари [7]. Якщо ж комісійна винагорода визначається як фіксована плата за реалізовану одиницю товару, доцільно зазначити чи входить до цієї суми податок на додану вартість.

Якщо товар на території України був реалізований на більш вигідних умовах, ніж передбачено договором комісії, слід або оформити вантажну митну декларацію на додаткову суму, або скласти акт на збільшення суми зобов’язань за договором. Якщо цього не зробити, то через 90 днів з моменту перерахування вказаної суми комітенту почнуть діяти норми Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР, згідно з якими за порушення встановлених строків нараховуватиметься пеня в розмірі 0,3% від митної вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення.

Важливим моментом є порядок оподаткування подібних операцій. Відповідно до Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» базою оподаткування в цьому випадку є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менше митної вартості, зазначеної у вантажній митній декларації, з урахуванням накладних витрат, пов’язаних з їх ввезенням. Сума сплаченого ПДВ на підставі правильно оформленої ВМД зараховується в податковий кредит комісіонера, що зазначено в Листі Державної митної служби України від 03.08.2006 р. № 8506/6/16-1515-26 [9].

Умови про вирішення спорів та пов’язані з ними питання залишаються досить проблемними й складними для сприйняття, що пояснюється самою специфікою зовнішньоекономічних контрактів, оскільки на них поширюється як юрисдикція норм національного права сторін, так і дія міжнародних норм та звичаїв. Різні підходи до розуміння й визначення певних положень або недостатня обізнаність сторін з тими чи іншими питаннями також можуть створювати невидимі на перший погляд проблеми. І однією з таких “білих плям” можна вважати досягнення домовленості щодо врегулювання спірних питань та вирішення диспутів між сторонами контракту.

У світовій комерційній практиці вирішення спорів, що виникають у процесі реалізації контракту можливе двома методами: судове провадження та арбітражний розгляд. Тому при укладенні договору сторонам, перш за все, потрібно визначитися з тим, який метод вони застосовуватимуть у відносинах між собою. Якщо перевага надається судовому провадженню потрібно визначити суди якої країни та які саме суди (за місцем у судовій системі або галузевою спеціалізацією) матимуть юрисдикцію стосовно вирішення спорів. При виборі арбітражної форми у контракті доцільно зазначати, який саме тип арбітражу матиме місце (арбітраж при Міжнародній Торговій Палаті чи інший інституційний арбітраж). Зниженню рівня власних витрат також сприятиме визначення місця, де відбуватиметься така процедура, бажано з зазначенням повної адреси, та переліку питань, які суд чи арбітраж уповноважений розглядати.

У випадку не визначення сторонами права, яке має застосовуватись до контракту, відповідно до положень Римської конвенції буде використовуватися право держави, з якою він “найбільш тісно пов’язаний”, тобто держави реєстрації сторони, яка має виконувати основну частину зобов’язань за контрактом (комісіонер). Також дана конвенція передбачає, що різні частини контракту може регулювати право різних країн.

Але не варто забувати, що першим кроком до вирішення всіх спорів та розбіжностей мають бути переговори, про які доцільно зробити відповідне застереження в контракті [4].

Одностороння відмова від виконання зобов’язань частково чи в повному обсязі за договором без конкретних підстав забороняється ст. 525 ЦКУ. Нажаль тлумачення терміну «конкретні підстави» в цьому ж нормативному акті не зазначено. Тому можна керуватися базовими принципами, яких мають дотримуватись сторони для всіх зобов’язань за ст. 509 ЦКУ: «добросовісність, розумність і справедливість».

У випадку відмови комітента від виконання умов договору за конкретними підставами, він зобов’язаний попередити комісіонера про це не пізніше, ніж за 30 днів, але за умови, що договір комісії не містить строку, на який він укладений [8].

У випадку відмови комісіонера від виконання договору, якщо це викликано неможливістю виконання доручення або порушенням договору комісії, він зобов’язаний письмово повідомити комітента та здійснити заходи для зберігання майна протягом 15 днів з дня отримання повідомлення про відмову комітентом. Після закінчення терміну комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок власника або продати за найбільш вигідною для комітента ціною [1].

Відповідно до ст.1012 ЦКУ, договір комісії може бути укладений на визначений строк або без зазначення строку. Але ст.180 ГКУ визначає, що сторони зобов’язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. При цьому строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі договору. Тому, щоб не суперечити закону, варто все ж зазначити термін дії договору.

Принципової різниці щодо вибору мови договору немає, адже діючим український законодавством не заборонено складати документи, в тому числі договори, недержавною мовою. Але для того, щоб не надати митниці зайвого приводу відмовити у реєстрації договору, слід звернути увагу на чинний Закон України “Про мови в Українській РСР” від 28 жовтня 1989 р. № 8312-XI, у якому ст. 24 безпосередньо врегульовує питання мов, зазначаючи, що мовами міжнародних договорів та угод є українська мова та мова іншої сторони договору чи угоди. Це передбачає, що зовнішньоекономічний договір (контракт) має укладатися як іноземною, так і українською мовами, тобто бути двомовним [2].

Піддавши аналізу найбільш проблемні аспекти в реалізації посередницьких схем при здійсненні зовнішньоторговельних операцій вітчизняними підприємствами, можна дійти відповідних висновків:

- використання зовнішньоторговельних угод комісії вітчизняними суб’єктами підприємницької діяльності є досить перспективним з огляду цілої низки переваг, які надають зазначені угоди;

- оцінка законодавчого забезпечення угод комісії в сфері ЗЕД засвідчує прояви неврегульованості відносин між контрагентами, що створює певні труднощі та ризики в перебігу розвитку взаємин в окресленому форматі. Зазвичай вирішення спірних питань покладається на самих учасників угоди;

- уважність, чіткість та коректність формування кожного розділу договору комісії є передумовою швидкого вирішення найбільш проблемних сторін угоди, це безпосередньо стосується фахової спроможності фахівців, які здійснюють підготовку договорів комісії.
Список використаних джерел

  1. Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19 квітня 2005 р // Судова практика, 2006, № 2 (66).

  2. Бігун В. Мовно-правничі аспекти зовнішньоекономічних договорів (контрактів) // Юридичний Журнал 2004, №2.
  3. Гарний Д. Ліцензія потрібна комісіонеру, а не комітенту //Дебет-Кредит-2007, №51.


  4. Доріченко І. Істотні умови зовнішньоекономічних договорів. Арбітражне застереження // Юридичний журнал, 2003, №2.

  5. Єсіпов І. Договір як юридичний факт // Юридичний журнал, 2005, №2.

  6. Кадуріна Л. О., Стрєльнікова М.С. Облік зовнішньоекономічної діяльності на підприємствах України: теорія, практика, рекомендації- К.: Техніка, 2007.

  7. Кіліна Т. Договір комісії за новим Цивільним кодексом України // Юридичний журнал, 2003, №9.

  8. Костенко Л. Одностороння відмова від зобов’язань за договором // Юридичний журнал, 2006, №5.

  9. Лєснікова О. ПДВ і ввезення товару за договором комісії // Школа бухгалтера, 2006, №19.

  10. Ніньовська З. Правове регулювання договору комісії // Юридичний журна-2004, №3.

  11. Бєликов О. Чуже – на продаж. Договір комісії: від укладення до виконання // Закон & бізнес. www.zib.com.u



Робота виконана під науковим керівництвом канд. екон. наук, доц. каф. міжнародної економіки Кудирко Л. П.






Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации