Культура Стародавнього Китаю - файл n1.doc

Культура Стародавнього Китаю
скачать (228.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc229kb.02.11.2012 22:07скачать

n1.doc



Міністерство науки та освіти України

Реферат з культурології на тему:

” Культура Стародавнього Китаю “

2010-2011 н.р.

План:

  1. Вступ.

  2. І-цзин (Книга Змін)

  3. Релігія Стародавнього Китаю.

  4. Божества і духи Стародавнього Китаю.

  5. Писемність Стародавнього Китаю.

  6. Архітектура та мистецтво Стародавнього Китаю.

  7. Висновок.

Вступ

Стародавні китайці уявляли собі Всесвіт у вигляді великого континенту, з усіх боків оточеного водою, у центрі якого знаходиться Піднебесна імперія, тобто сам Китай.

Своє походження китайці ведуть від легендарних часів, коли у І тис. до н. є. було засновано державу Ся на чолі з імператором по імені Великий Юй. Формування стародавньої китайської культури як єдиного культурного типу відбулося у V— II ст. до н. е., в епоху «Воюючих держав», коли у запеклій боротьбі вижили лише сім наймогутніших державних утворень. Саме тоді склалися передумови для формування Великої китайської імперії, що простяглася від пустелі Гобі на півночі до Південно-Китайського моря на півдні, від Ляодунського півострова на сході до гір Паміру на заході, що проіснувала аж до кінця II ст. н. е.

Велику роль у формуванні китайської культури як у давні часи, так і тепер, відігравала ієрархічність. Моделлю державоустрою були традиційні взаємини у сімґї: імператор був сином неба, він не тільки гарантував всесвітній порядок, а й вважався батьком усіх китайців, що складали єдину велику сімґю, священним обовґязком кожного з її членів було свято виконувати свій «синовній» обовґязок.

Важливою рисою китайської культури була китайська церемонія — фіксовані норми поведінки й мислення, що склалися на основі культу древності. Вони були покладені в основу нового типу міської раціональної культури й культури управління, якими повинні були володіти чиновники та державні службовці. На відміну від інших країн, китайські чиновники не були замкненою кастою, адміністративні посади давалися не за шляхетне походження, а за певні заслуги перед державою та в разі успішного складання іспитів.

Культура Стародавнього Китаю нараховує близько 5 тисяч років, а самі китайці вірять, що їхня культура передана їм богами. Основу цієї культури, згідно з міфами, заклали божества, що спустилися на землю.

Так, легендарний перший імператор Китаю Фу Сі з тілом дракона і головою людини розробив систему уявлень китайців про Всесвіт. Шень-нун («Божественний хлібороб»), другий правитель Піднебесної, виявив і випробував сотні лікарських рослин, включаючи чай, і створив сільськогосподарський календар. Третій володар — Хуан-ді або Жовтий імператор — став засновником китайської медицини. А його історіограф Цан Цзе створив китайські ієрогліфи, взявши за зразок обриси річок і морів, гір і потоків, сліди птахів і звірів, драконів і змій.
І-цзин (Книга Змін)

Фу Сі, згідно з легендою, навчив своїх співвітчизників ловити рибу і готувати їжу на вогні. Однак найбільш значуще для культури Стародавнього Китаю — це його винахід восьми триграм, які стали основою уявлень про світобудову.

Одного разу Фу Сі на березі річки Хуанхе помітив крилатого дракона. Придивившись до нього, він побачив загадкові знаки на його лусці. Фу Сі запам'ятав їх і перемалював. Пізніше він виявив, що ці знаки нагадують сліди пташиних лап на піщаному березі. Він зробив висновок, що це не простий збіг і таким чином усвідомив важливий принцип — єдність походження всього живого. Цей принцип він відобразив у перших символах китайського письма, відомих як «вісім триграм». Потім, шляхом поєднання, з восьми триграм було утворено 64 гексаграми, які складають основу пророкувань за І-цзин — Книгою Змін.

Ворожіння полягає у виборі шляхом визначеного ритуалу відповідної гексаграми. Для кожної гексаграми у Книзі Змін дається опис і набір афоризмів, які наставляють ворожбитів, як чинити в ситуації, що виникла.

Гадаючи за допомогою цієї стародавньої книги, вчені, імператори і прості жителі Піднебесної знаходили правильні рішення у важкій ситуації, могли передбачити майбутню біду, вибирали щасливий день для весілля або військового походу. Філософія Книги Змін проходить червоною ниткою через всю культуру Стародавнього Китаю. Її принципи знайшли своє відображення в китайській математиці і філософії, політиці і стратегії, живописі, музиці, танцях, обрядах та медицині.

Релігія Стародавнього Китаю

Три релігії Піднебесної

Не викликає сумнівів, що буддизм, даосизм і конфуціанство — це три кити, на яких стоїть культура Стародавнього Китаю. Ці три релігії, як і Книга Змін, залишили великий відбиток на історії і світогляді мешканців Піднебесної.

Лао-Цзи, вчитель даосизму сказав: «Людина слідує Землі, Земля слідує Небу, Небо керується Дао, а Дао керується природністю». Єдність неба, землі і людини — це ідеал, до якого століттями прагнули китайці.



Лао Цзи.

Засновник даосизму Лао-Цзи жив у царстві Чу династії Чжоу в шостому столітті до н.е. Він служив архіваріусом при дворі та консультував Конфуція з питань придворних ритуалів та етики. У старості Лао-Цзи залишив службу і відправився в західні гори. На кордоні Китаю він залишив стражникові свою працю з п'яти тисяч ієрогліфів для науки нащадкам — «Даодецзін» або «Канон про Дао і Чесноту». Цей твір є пам'яткою китайської думки, яка справила великий вплив на культуру Стародавнього Китаю і всього світу.

Лао-Цзи вчив китайців великодушності, спокою і недіянню, а також залишив багато мудрих висловів, що стали сьогодні популярними афоризмами. Зокрема, це Лао-Цзи сказав, що «благородний муж одягає простий одяг, але в душі має дорогоцінний камінь» і «хто вважає, що все збагнув, той нічого не знає». Лао-Цзи також виклав ідеї щодо управління країною. Він вважав, що збільшення кількості законів, указів і заборон призводить до розбоїв, грабежів і збіднення народу.



Конфуцій
Хоча конфуціанство часто приймають за релігію, в ньому відсутній інститут церкви, і конфуціанське вчення нерелігійне. Конфуціанський ідеал — створити гармонійне суспільство за древнім зразком, де кожна людина має свою функцію. Гармонійне суспільство засноване на ідеї відданості у відносинах між начальником і підлеглим, батьком і сином, спрямованій на підтримку гармонії і самого цього суспільства.

Конфуцій висловив золоте правило культури Стародавнього Китаю: «Не роби іншому те, чого не побажав би собі». Він також навчив китайців принципу золотої середини. Конфуцій сказав: Непохитна середина — це найвища чеснота, але сьогодні вже рідкісна серед людей.

Буддизм, що проникнув у Китай на початку першого тисячоліття н.е., приніс у країну такі якості, як співчуття і прагнення врятувати всі живі істоти. Перший храмовий комплекс був побудований імператором мін Східної династії Хань (29-75 роки н.е.) Оскільки ченці з Індії привезли буддійські священні писання й статуетки на білому коні, цей комплекс був названий Храмом білого коня.

До шостого століття н.е. буддизм отримав велику популярність і був визнаний державною релігією. Проте буддизм не витіснив традиційні вчення конфуціанства і даосизму, а утворив разом із ними єдиний комплекс «трьох релігій», кожна з яких доповнювала дві інші.

Завдяки буддистам з VI століття став популярним день поминання покійних, який відзначають в середині 7-го місяця за місячним календарем. В основі свята — молебень на спасіння всіх «безпритульних» душ, несправедливо убитих за життя.



Перший буддистський храм - Храм Білого Коня

Наріжними каменями культури Стародавнього Китаю в більш пізні часи стали три релігії — буддизм, даосизм і конфуціанство, ще більш наповнивши її божественним змістом.

Важливою рисою стародавньої китайської культури, на відміну від європейської, було не досягнення практичних цілей, а особисте самовдосконалення людини. Конфуціанство та даосизм являли собою скоріше морально-етичні вчення, аніж релігійні вірування. Людина Стародавнього Китаю вважала себе часткою Всесвіту, підпорядкованою загальним законам, тому прагнула не розпоряджатися природою, а вкорінюватися у ній. Навіть сучасний Китай, оволодівши новітніми досягненнями науки, зберіг традиційний тип культури, що гуртує людей в єдине ціле.

Божества і духи Стародавнього Китаю.

Китайці вірили, що небо і земля були населені різноманітними божествами - духами: добрими і злими, могутніми й слабкими, красивими і потворними.
 
Не було жодного ремесла і жодної сфери життя, де люди  б обходилися  без заступництва духів.
 
Духів-покровителів мали теслі, рибалки, лікарі, садівники, вчителі, моряки, актори та інший служивий і робочий люд. Були духи багатства, домашнього вогнища, духи хвороб, духи рослин. Були духи тварин, духи зірок, місяця й сонця, морів, гір і річок. Ось деякі з них: доу-шен - дух, що захищає від віспи, цзін-цюань - дух, що охороняє колодязь, Лей-цзу - дух грому; хо-де - дух вогню; сі-шень - дух радості.
 
Божества або духи за своїм виглядом завжди нагадують мешканців землі, за зовнішнім виглядом вони мало чим відрізнялися від людей або тварин. Долини, ліси, гори також служили житлом духів. Духи гір зображувалися у вигляді сивочолих старців з довгими бородами, похмурими обличчями й суворими очима. Вони часто приходили на допомогу людині і приносили їй щастя і багатство.
 
Великою повагою у Китаї користувався дух довголіття. Зображували його усміхненим старцем з високим чолом. Поруч з ним зазвичай знаходилася лелека - символ вічності, і олень - символ щастя. Зображення духу довголіття наклеювалися на стіни у будинку: вважалося, що це допоможе вигнати нечисту силу і вся родина буде тоді довго і щасливо жити.
 
Божество - дух війни і багатства Гуань-ді був одним з найбільш шанованих у китайців. В основному він протегував воїнам, але йому поклонялися і люди мирних професій, оскільки він був одночасно і покровителем стражденних, покровителем торгівлі, багатства і літератури. Майже в кожному місті йому споруджували храми або кумирню.
 



Дух землі Туди-шень.
Китайські селяни глибоко шанували місцевого духа ту-ді. Його зазвичай зображали старцем у головному уборі чиновника давніх часів. Поруч з ним завжди перебували два прислужника. Місцевий дух зобов'язаний був охороняти ввірену йому територію, піклуватися про врожай. Зображення ту-ді наклеювалися на стіни будинків, або ставили його статую на особливій підставці в кімнаті. Перед зображенням кадили курильні свічки і виставляли жертвопринесення - приготовані на пару хлібці та фрукти. У будинках бідняків зображення духів часто замінювали табличкою з відповідним написом.

Божества та духи пов'язувалися з різними природними явищами. Завивання вітру у негоду - це плач безпритульних душ воїнів, які не поховані родичами. У Китаї існувало переконання, що на небі і зірках мешкають душі покійних людей. Ці душі зберігали людську подобу і також як на землі, небесні піддані перебували в розпорядженні небесних покійних государів.

Китайці вірили, що одним із місць свого перебування духи особливо часто вибирають дерева, тому вони вважалися священними. Той, хто наважився зрубати дерево, міг накликати на себе гнів духів, а це обіцяло нещастя і навіть смерть. Дерево, коли його зрубали, кровоточило і кричало від болю, тому треба було звертатися до його небесного покровителя. Селяни провінції Фуцзян зверталися до дерева з такими словами: «Наші діти живуть в холоді, і в нас немає дров, щоб приготувати гарячу їжу». Вважалося, що священні дерева приносять людям одужання від хвороб. На гілках таких дерев люди вішали таблички з вдячними написами або шматки яскравої матерії, стовбури обвивали гірляндами, а гілля прикрашали ліхтарями.

Духи дерев різних порід надавали їм особливі якості. Вічнозелена сосна вважалася символом довголіття та високої моральної чистоти. Сосни висаджували біля підніжжя могил, вважаючи, що духу сосни бояться жахливі істоти ван-сян, що пожирають мозок покійних.

Китайці особливо любили квіти персика, які уособлювали собою весну. З персиком було пов'язано багато забобонів. Плоди персика вважалися символом безсмертя і служили складовою частиною еліксиру безсмертя в даоської релігії. Дух довголіття часто зображувався таким, що виходять з персика. Плід персика також уособлював щастя подружнього життя. Міфічне персикове дерево цвіте один раз на три тисячі років і народжує персик вічного життя, що дозріває протягом наступних трьох тисяч років. З персикового дерева даоські ченці робили печатки, відбитки з яких служили талісманами і амулетами. Гілками персика шмагали хворого лихоманкою, тим самим виганяючи з нього злого духа.

Дух Верби зображувався у вигляді прекрасної молодої дівчини і верба користувалася особливим шануванням в будь-якому районі Китаю. У буддійських віруваннях вона символізує лагідність. Це дерево стало символом прекрасної статі і було оспіване великими китайськими поетами. Верба також володіє силою в боротьбі зі злими духами і може допомогти у вигнанні їх із приміщення. З вербового дерева віщуни вирізали ідолів, за допомогою яких вони спілкувалися зі світом духів. Буддисти також вважали, що вербові гілки, окроплені водою, набувають очисних властивостей. Вербові гілки вішали над дверима будинків, оскільки вони передвіщували добро і щастя. Жінки вплетали гілочки верби у волосся, щоб вони захищали їх від злих духів і охороняли від сліпоти.

Для захисту від злих духів після поширення в Китаї буддизму в околицях міст стали будувати пагоди - багатоповерхові башти з невеликими виступами і карнизами та загнутими краями. По краях вішали дзвіночки або платівки, дзвін яких нагадував «музику небес». Пагоди повинні мати непарну кількість поверхів - 3, 5, 7 і більше.
 



Велика Пагода диких гусей (Даяньта).

Одна з найкрасивіших пагод, що збереглися до наших днів - Велика Пагода диких гусей (Даяньта) в місті Сіані, була побудована в 7 столітті за часів династії Тан.

Писемність Стародавнього Китаю.

У II тис. до н. е. в Китаї було створено незалежну від вимови ієрогліфічну писемність, завдяки чому носії численних мовних діалектів, не розуміючи усного мовлення, легко могли спілкуватися у письмовій формі. Китайські ієрогліфи являють собою різного роду картинки. Кожний символ має своє значення. В період Стародавнього Китаю китайська мова поділялася на два види: традиційний та спрощений. Традиційний використовувався в літературі. Володіти традиційною мовою було дано не кожному, нею вододіли дуже освідченні люди, оскільки традиційне письмо налічувало понад 40 тис. символів, на відміну від 4 тис. спрощеного, яким користувалися під час листування. Найдавнішою памґяткою китайської літератури є книга пісень «Шицзин» (XI—VI ст. до н. е.). Це твори китайського фольклору, які збирали державні чиновники, щоб дізнатися про ставлення народу до влади. Пісні не тільки прославляли хороших правителів, а й висміювали тих, хто не піклувався про своїх підданих.

Архітектура та мистецтво Стародавнього Китаю.

Широко відомі стародавні китайські монументальні споруди — Великий канал, що будувався протягом багатьох віків, та Велика китайська стіна, завдяки якій китайці намагалися захиститися від зовнішніх ворогів. З розповсюдженням буддизму в Китаї було побудовано багато храмів. Вони або висікалися у скелях, або мали традиційний для Китаю вигляд пагод. Значною мірою китайська буддійська архітектура й скульптура зазнали впливу індійських традицій, оскільки саме в Індії зґявився буддизм. Це обумовлено й тим, що для будівництва храмів і створення статуй часто запрошувалися індійські майстри.

Грандіозною архітектурною спорудою цього часу є «Велика китайська стіна» (IV – ІІІ ст. до н.е.). Вона була збудована на північному кордоні Китаю для захисту країни від набігів кочівників. Спершу її довжина становила 750 км, а після численних добудов упродовж століть – більш як 4000 км.

Найвищого розвитку архітектура та образотворче мистецтво Китаю досягли (ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.) в період династії Цинь та Хань.

Від періоду Цинь до нашого часу майже не збереглося пам’яток, а про ханське мистецтво маємо досить цілісне уявлення.

Більшість ханських монументальних скульптур зроблені грубо та примітивно, хоча деякі з них цікаві за сюжетом. В них часто відображались давні китайські легенди, байки, міфи. Значне місце серед зображень на рельєфах займали сюжети релігійного та філософського змісту.

Висновок.

Семитисячну культуру Стародавнього Китаю цілком можна віднести до «вічних цивілізацій», зберігши власну самобутність, вона дала світові компас, спідометр, сейсмограф, порох, книгодрукування і навіть ватерклозет.

Список використаної літератури:

1. История Древнего Востока. – М., 1988.

2. Історія світової культури. – К., 1993,

3. Історія світової та української культури. – К., 2000.
4. Культурологія Навчальний посібник / Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю. - К.: Центр навчальної літератури, 2007.- 392 c.
5.Фрьолінг Т., Катрін М., Сучасний фен-шуй. – Харків., 2007.




Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации