Вишиванка як культурний феномен українського народу - файл n1.doc

Вишиванка як культурний феномен українського народу
скачать (82.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc83kb.15.10.2012 23:02скачать

n1.doc





ВСТУП

Вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.

Вишивка – це один з найпоширеніших видів народного мистецтва на Україні. З нею пов’язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє.

Вишивка – це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.

“І в дорогу далеку ти мене

на зорі проводжала,

І рушник вишиваний

на щастя, на долю дала...”

Ці рядки відомої пісні на вірші видатного поета Андрія Малишка засвідчують, що супутницею до нашого життя є вишивка. Хрестик чи гладь, мережання чи вирізування на лляних , конопляних, бавовняних тканинах споконвіку милують око, радують душу, дають працю рукам і думці.

Темою нашої роботи є : «Вишиванка як культурний феномен українського народу». Метою нашої роботи є дослідити історію виникнення вишиванки та її види, які існують в Україні.

Робота структурується з вступу, двох розділів, висновків і списку літератури.
РОЗДІЛ 1. ВИШИВАНКА ЯК ОДИН З ВИДІВ НАРОДНОГО МИСТЕЦТВА

1.1. Історія виникнення вишивки

Хоча перші згадки про вишивку у давньогрецьких істориків, мабуть ніколи не зможемо довідатись, хто і коли вперше втілив у вишивці красу природи, свої почуття, любов до рідної землі. Однією з причин є те, що тканина недовговічна і наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього виду мистецтва, тому ми змушені приймати на віру здогади і припущення дослідників. Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і нотатки мандрівників минулого дають змогу вважати, що початок мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна сягає углибину віків. Його розвиток триває з незапам’ятних часів і до наших днів. Він ніколи не переривався, оскільки вірною є духовність народу, його творчість, прагнення до найвищих вершин прекрасного.

Відомо багато археологічних доказів давності і поширеності народних звичаїв оздоблювати одяг вишивкою. Так на околиці села Мартинівка, що на Черкащині, знайдено скарб VІ ст. н.е. Серед інших речей тут виявлено пам’ятки з металу, срібні бляшки з фігурами чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях. Так донедавна одягалися донедавна українські селяни.

Символи сучасних орнаментів української вишивки, різні елементи їх перегукуються з орнаментами, що прикрашали одежу трипільських племен.

За свідченнями давньогрецького історика Геродота, і скіфи – мешканці Причорномор’я та причорноморських степів – також прикрашали вишивкою свій одяг.

Пам’ятки вишивок Х-ХІІІ ст., засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок антропоморфними, зооморфними, рослинними і геометричними мотивами.

Мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувались у часи Київської Русі. Наприкінці ХІ ст. Анна-Янка – дочка великого князя Всеволода, сестра Володимира Мономаха, як свідчать дослідники, заснувала в Києві (в Андріївському монастирі) школу, де дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. З літописів довідуємось що вишивала також і княжна Анна – дружина Київського князя Рюрика Ростиславича. Клапті тканин гаптованих золотом, були знайдені також під час розкопок Десятинної церкви в Києві. Зображення на фресках, мініатюрах, рукописних книг також є свідченням глибокої історії мистецтва вишивання. Ряд залишків гаптованих тканин виявлено під час розкопок, що здійснювались археологами в Старому Галичі, Царгороді і інших і інших містах та регіонах України. Це свідчить про широку географію гаптування на території України.

Саме завдяки народним умільцям візантійське мистецтво відіграло роль стимулу, який стимулював розквіт самобутньої руської культури. Зустріч Візантії з Україною – це не була зустріч бідного з багатим, це була зустріч, якщо не рівних ,то близьких по тугою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі.

В 16-17 ст. могутня хвиля відродження української культури стимулювала розвиток різних видів мистецтва, у той же час й української вишивки. Майже у кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг, а вишивка була найпростішим способом прикрасити тканину. З ХVІІІ ст. мистецтво вишивання активно розвивається і починає виходити за межі осені.

Українські народні вишивки з давніх часів, славляться красою. В українській народній вишивці зустрічаються понад 85 швів.

Вишивкою прикрашають найрізноманітніші вироби: скатерки, рушники, доріжки, серветки, занавіски, покривала, блузки, жіночі й дитячі плаття, чоловічі сорочки, білизну.

Народна унікальна вишивка, як інші види справжнього декоративно-ужиткового мистецтва, забезпечує підростаючому поколінню через національне почуття переосмислення світової культури, виведення з орбіти меншовартості й провінційності та шлях усвідомлення справжніх національних цінностей.

Отже, українська національна вишивка – це один із видів декоративно-ужиткового мистецтва, в якому узори і зображення, гармонія, кольорових спостережень відтворюють національний менталітет українського народу [2].

1.2. Призначення вишиванки

Вважається, що основне призначення вишивки — прикрашання одягу та інтер'єрно-обрядових тканин, та насправді вишивка несла і несе більш окультний характер, а саме вишивка має велике значення для поганського світу наших предків. Вишивки- це в першу чергу обереги від усього поганого, а саме: від блискавки, від бездітності, від неврожайності, від нещастя. Кожен колір несе своє значення, кожна фігура у вишивці усе несе своє значення, свою ауру, свою енергетику. Вишивали головні убори — очіпки, намітки, хустини, а також сорочки, кожухи, свитки, корсетки, киптарі, спідниці, рушники, скатертини тощо. Вишивальними матеріалами були тканини домашнього і фабричного виготовлення (вовняні, льняні, полотняні, перкаль, коленкор, батист китайка, шовк, кумач тощо). Для гаптування використовували ручно-прядені і фабричні нитки: заполоч, біль, гарус, шовк та інші; металічні золоті й срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер; металеві пластинки — лелітки, ґудзики, намистинки, блискітки, сап'янові стрічки, монети тощо [4].

Вишиті рушники здавна були поширені в Україні як неодмінний атрибут народного побуту, весільної та святкової обрядовості, як традиційна окраса селянського житла. Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників, які, крім декоративного навантаження, мали великий образно-символічний зміст. У всьому декоративно-прикладному мистецтві немає іншого такого предмета, який би концентрував у собі стільки різноманітних символічних значень.

Рушник супроводжував селянина протягом усього життя і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності - на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам. На них приймали новонароджених, з рушниками проводжали людину в останню путь. Особливо значну роль відігравав рушник у весільному обряді як один із найважливіших атрибутів. Рушники дарували старостам, перев'язували через плече, якщо на заручинах доходили до згоди. Такі рушники називали плечовими. Рушниками зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливого подружнього життя [1].

РОЗДІЛ 2. РІЗНОВИДИ ВИШИВКИ

2.1. Групи орнаментів

У далекій давнині основні мотиви вишивки відображали елементи символіки різних древніх культів. Протягом багатьох століть безпосередній конкретний зміст символів на вишивках губився, але традиції їхнього використання не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи:

Геометричні (абстрактні) орнаменти властиві всій слов'янській міфології. Вони дуже прості: кружечки, трикутники, ромби, зиґзаґи, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше. Сьогодні на їх основі в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як «баранячі роги», «кучері», «кудрявці», «гребінці» та ін.

В основі рослинного орнаменту лежить прагнення принести у вишивку красу природи. Навіть гранично умовні візерунки виникли в результаті спостереження реально існуючих у природі форм. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як «виноград», «хміль», «дубові листи», «барвінок» та ін. Деякі з них несуть у собі відображення древніх символічних уявлень народу. Так, мотив «барвінку» є символом нев'янучого життя, візерунок «яблучне коло», розділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі — символом любові. У сучасній вишивці зустрічається і древній символ «дерево життя», зображуваний переважно стилізовано у формі листів і гілок.

У вишивках зооморфних (тварин) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаби; із птахів — півень, сова, голуб, зозуля; з комах — муха, метелик, павук, летучі жуки. У багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідний, властивий даній вишивальниці, зображеннями, у яких відбиває її індивідуальне бачення візерунка. У подібних орнаментах виступають у різноманітних, часто вигадливих сплетеннях (однак зі збереженням традиційних вимог до композиції) заячі і вовчі зуби, воляче око, луска коропа, баранячі роги й ін [3].

2.2. Техніки та географічні особливості

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так називані «техніки», яких в Україні відомо біля ста. Окремі вишивальні шви характерні для тих або інших етнографічних районів України, а деякі зустрічаються також у білоруській і російській вишивках.

Сорочки на Полтавщині вишиваються головним чином білими нитками, дуже рідко червоними або сірими. Манішки білих сорочок у старих зразках прикрашалися білим візерунком, виконаним гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання — шов «уперед голкою», «хрестик», шов «за голкою».

Техніка вишивання Харківської області має дуже багато загального з формами вишивки, що установилися в центральних областях України, але їй властиві і зовсім своєрідні поліхромні орнаменти, створювані напівхрестиком або хрестиком. Ці орнаменти вишивають переважно грубою ниткою, внаслідок чого візерунки створюють враження рельєфних.

Вишивки Полісся — прості й чіткі за композицією. Ромбоподібна лінія геометричного візерунка повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою на білому-сірому тлі льняної полотнини — графічно чітка.

Своєрідною вишивкою здавна славилася Волинь. Візерунки геометричні, чіткі і прості за композицією. Чіткість ритму підсилюється однобарвністю вишивок, виконаних червоною ниткою на білій-сірій полотнині. Вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви.

Для Чернігівської області характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент зі стилізованими гронами винограду, кольором хмелю чи восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок Київщини — білий, коралово-червоний, відтінений чорний.

У південних областях України техніка вишивки має багато загального з устояними формами центральних районів, однак їй властиві і цілком своєрідні поліхромні орнаменти, виконувані напівхрестиком або хрестиком.

Для подільських сорочок характерні барвистість і розмаїтість швів. Типовим є мережка «павучками», якою примережують вставки на рукави, клинці. Використовується і кольорова мережка — «шабак». В орнаментах подільських вишивок переважає один колір — чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найпоширеніші одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше — двох- і триколірні.

На півдні Тернопільської області типовою є вишивка бавовняними нитками зі згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф і колірний ефект. Такі вишивки розміщають уздовж усього рукава повздовжніми або скошеними смугами від полички до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерно для Вінницької області: низь, хрестик, вишивка розписом, настилання, верхошов (верхоплут), зерновий висновок, вирізування; різноманітні види чорних, білих і кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються і допоміжні — вишивка розписом, шов «уперед голкою», контурні шви, якими обрамляють і з'єднують окремі елементи композиції.

Характерною рисою етнографічного району Карпат і Прикарпаття є велика кількість окремих частин регіону зі своїм колоритом. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю вишивки, багатством орнаменту і неповторністю квітів.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи візерунків. У південних районах орнамент вишивок геометричний, біле тло не заповнюється, що додає візерункам прозорість і легкість.

На Буковині крім рослинних і геометричних мотивів користуються зооморфною, вишиваною гладдю (білою), дрібним хрестиком, штаповкою, крученим швом. Вишивальний матеріал — бісер, шовк, вовна, срібні і золоті нитки, металеві блискітки.

Гуцульські вишивки характеризуються розмаїтістю геометричних і рослинних візерунків, безліччю композицій, багатством сполучень квітів, головним чином червоного з жовтий і зеленим, причому домінує червоний колір. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і додають їй золотавий відблиск.

Для вишивок Закарпаття характерним є мотив зиґзаґ («кривуля») у різних техніках виконання. Колірна гама вишивок досить широка: червоний сполучається з чорним (при цьому виділяється один колір — чорний або червоний), застосовуються як білий, так і багатобарвний орнаменти [3].

ВИСНОВКИ

Із написаного реферату на тему: «Вишиванка як культурний феномен українського народу», можна зробити висновок про те, що народна українська вишивка відіграє велику роль в житі людини. З вишивкою пов’язане все життя людини, в ній вона пізнає світ чистої фантазії ,мистецтво високої естетичної наснаги, простору і водночас мудрого декоративного відчуття і мислення.

Розвиток сучасного народного мистецтва зумовлюється характером і вимогами науково-технічного прогресу. Промисловість вже давно задовольняє потреби людей в одязі. Домашнє ткацтво та вишивання відіграють допоміжну роль і обмежується художньо-декоративною функцією. Прискорений ритм сьогодення, поява нових видів і форм дозвілля, народження нових культурних традицій впливають і на характер вишивки, на використання підбору матеріалу і кольору, техніки а також орнаменту виробу.

Також ми побачили відмінність між регіонами у виконанні вишитих виробів. Кожен регіон України має свою чарівність в мистецтві художньої вишивки, хоча кожна із них чарівно по своєму.

Отже, декоративно-ужиткове мистецтво народної вишивки кожного із регіонів України – складова єдиної культури нашої Батьківщини, перед якою стоїть висока мета сформувати громадянина, як частку великого національного “Я”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. http://ukrainica.org.ua/ukr/traditions/traditions_vishivka/1454 Функціональне призначення рушників

2. http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=35105 Вишивка – багатогранне явище Української культури

3. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0% B2%D0%B0 %D0% BD%D0%BA%D0%B0 Вишиванка

4. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0% B2%D0%BA%D0%B0 Вишивка

Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации