Підласий І.П. Практична педагогіка або три технології - файл n1.doc

Підласий І.П. Практична педагогіка або три технології
скачать (7381.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc7382kb.03.11.2012 02:36скачать

n1.doc

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   39
101

Підласий Iff.

педагог може працювати лише фронтально. Зразки «чистого» індивідуального навчання і виховання ми знаходимо лише в історії педагогіки, коли один учитель навчав одного учня. Це могли дозволити собі лише королівські родини та заможні буржуа.

Індивідуалізація у колишньому радянському варіанті не передбачала навчання окремих учнів. Йшлося про інше — урахування індивідуальних особливостей окремих учнів з метою кращого впливу на них, але без порушення фронтальної організації процесу. У Педагогічній енциклопедії під індивідуалізацією розуміється така організація навчального процесу, коли вибір способів, прийомів, темпу навчання базується на врахуванні індивідуальних відмінностей учнів, рівня їх розвитку, здатності до навчання.

«Індивідуальний підхід» виражає необхідність своєрідно підходити до кожного школяра з метою успішного навчання і сприяння розвитку необхідних задатків. Індивідуальний підхід виражає також заклик звертати увагу на індивідуальні особливості учня, розвивати необхідні, приглушувати шкідливі.

Поняттям «індивідуальний підхід» позначається широкий спектр педагогічних дій: вибір способів, темпу навчання у відповідності з рівнем підготовки і рівнем розвитку здібностей учнів. Завдання індивідуального підходу можуть бути різними, але одне із головних полягає в тому, щоб допомогти учневі «знайти себе», наблизитися до розуміння своїх особливостей і навчитися їх продуктивно використовувати.

Певний інтерес для нас має аналіз сутності індивідуалізованого навчання, викладений у «Дидактиці середньої школи» за редакцією В.О.Онищука. Обґрунтовується необхідність упровадження трьох рівнів індивідуалізованого навчання. Перший — реалізується шляхом урахування загальних особливостей учнів на різних етапах їх навчання та розвитку, другий — здійснюється засобами диференційованого підходу, третій — індивідуального підходу. При цьому диференційований підхід передбачає як різноманітність навчальних програм та планів для різних шкіл, факультативних занять, так і розподіл навчальних завдань різного ступеня труднощів для різних груп учнів. Індивідуальний підхід — це «найвищий рівень» індивідуалізації навчання. Він здійснюється шляхом такої організації навчального процесу, яка будується з урахуванням індивідуальних відмінностей учнів та вчителів і створює сприятливі передумови для їх спільної продук-• тивної діяльності.

102

Практична педагогіка або три технології

Загалом, і досі бракує ясності у визначенні теоретичних засад та підходів до практичної реалізації індивідуалізованого навчання. У зарубіжній педагогіці терміном «індивідуалізація» охоплюються будь-які форми і методи врахування індивідуальних особливостей учнів. Наприклад, американські вчені індивідуалізацію розглядають як стретегію навчання, що проявляється у: а) незалежності учіння; б) варіюванні темпу навчання; в) своєрідному використанні цілей і методів навчання. У французькій педагогіці чітко розмежовуються поняття «індивідуальна» й «індивідуалізована» робота. У німецькій дидактиці індивідуалізація розглядається як окремий випадок диференціації. Англійські дослідники вважають, що при визначенні завдань слід виходити із рівня мотивації та здібностей конкретного учня. Здійснюючи індивідуалізацію, необхідно точно враховувати досягнутий рівень і, спираючись на нього, керувати подальшою навчальною діяльністю.

Індивідуальний підхід може бути реалізований у формі індивідуалізації — врахування особливостей окремих учнів та у формі диференціації навчання — виділенні підгруп учнів з приблизно однаковим спрямуванням індивідуальних особливостей.


д
■ИСКУТУЄМО

Отже, як бачимо, перша частина хоч індивідуального, хоч персоніфікованого підходу, хоч індивідуально зорієнтованого навчання залишається незмінною — вивчення учня. Подальше залежить від відповіді на запитання — навіщо? Щоб допомогти йому — каже педагогіка фронтальної дії; щоб розвинути нахили, здібності, таланти учня, розвинути його самобутність — каже педагогіка персонального підходу.

А що прагне вирішити технологія особистісно зорієнтованого навчання і виховання?

Як би Ви відповіли на це питання?

103

Підласий I.J7.

?

MlPK

УЄМО

Диференціація

У світовій та вітчизняній педагогіці індивідуалізація тісно сполучається з диференціацією. За нашими уявленнями, диференціація охоплює всі організаційні та методичні прагнення, спрямовані на урахування індивідуальних талантів, нахилів, інтересів кожного учня або групи учнів всередині одного класу або школи. У її основі — розподіл учнів на різні за чисельністю групи з характерними для них спільними (однаковими) ознаками. Завдання диференціації — створення покращених умов для досягнення навчальних цілей. Найчастіше індивідуалізація розглядається як форма організації та розгортання навчання, що сполучається з індивідуальними відмінностями учнів, ігнорованими у колективних формах організації. Інтереси, нахили, здібності учнів розглядаються і як основа диференційованого навчання, і як його мета.

У Педагогічній енциклопедії під диференційованим навчанням розуміється «розподіл навчальних планів і програм у старших класах середньої школи». У пошуках шляхів перетворення школи великі сподівання практики покладають саме на диференціацію навчання, вважаючи, що вона допоможе позбавитись від необхідності вчити всіх однаково, посилить гуманістичну спрямованість освіти, знищить перевантаженість, дозволить враховувати особливості, можливості та інтереси учнів.

Диференціація навчання розуміється як урахування індивідуальних особливостей учнів у формі, коли вони групуються на основі будь-яких індивідуальних особливостей для окремого (диференційованого) навчання. Для ефективності диференціації навчання необхідно врахувати не лише індивідуальні відмінності тих, кого навчають, але і тих, хто навчає, пам'ятаючи про те, що навчання — це процес двобічний, що передбачає обов'язкову взаємодію, а значить, і взаємовплив суб'єктів, які беруть у ньому участь. Диференційовані підгрупи створюються на основі індивідуальних відмінностей — особливостей мотивації, уваги, сприймання, мислення, особливостей навчальної діяльності тощо.

Найбільше диференціація зачіпає зміст та організацію навчання (мал. 7).

104



Мал. 7.

Вона передбачає: 1) зміну організаційних форм, представлених групами різного рівня, організованими для вивченням окремих предметів; 2) вибір рівня і змісту навчання, що здійснюється за варіативними навчальними планами, різнорівневими програмами і підручниками; 3) відповідне методичне забезпечення навчального процесу. У такому розумінні диференційоване навчання наближаться за свою сутністю до індивідуально зорієнтованого. Його називають ще індивідуально-диференційованим.

Як співвідноситься диференціація з індивідуалізацією? Індивідуалізація більше стосується сфери методичних прийомів, педагогічної технології, а диференціація — системи, через яку реалізується індивідуальний підхід до розвитку особистості, а відповідно, і до процесу учіння. Інколи індивідуалізацію визначають як мету навчання, а диференціацію як засіб досягнення цієї мети.

Чи маємо ми досвід організації диференційованого навчання? Маємо, але, швидше, негативний. Хоч про нього багато писали, обмінювалися досвідом, далі виділення класів вирівнювання та

105

Підласий ЇЛ.

створення спеціальних груп для відстаючих справа не пішла. Зрідка виділялися підгрупи обдарованих учнів для поглибленого вивчення окремих предметів. Потрібні кошти, спеціально підготовлені вчителі, програми, нарешті, приміщення. Хвиля обурення серед батьків піднялася і проти того, щоб записувати дитину у відстаючі, наклеювати ярлик малоздібної. Словом, добрі наміри — допомогти дитині, враховуючи її сили і можливості — завершилися майже нічим. Сьогодні диференційоване навчання у новому (справжньому) варіанті дістає нове дихання. Воно упроваджується в елітарних навчальних закладах, що їх створила нова українська буржуазія, за словами голови Верховної Ради В.Литвина на відкритті сесії 2 вересня 2003 року, для своїх дітей. У народній школі сгворення умов для диференціації доведеться чекати ще довго.

К

ОМЕНТУЄМО

Доходимо висновку, що прототипи особистісно зорієнтованого навчання і виховання вже мали місце у минулому і не є чимось новим для нашої педагогічної системи. Залишається з'ясувати заміну поняття «індивідуальне» поняттям «особистіше». Це відбулося під психологічним тиском, що поступово наростав у школах та привів до жахливої плутанини в традиційній педагогічній термінології, засміченні її незрозумілими і непотрібними словами. Індивід — це окрема людина, особистість — та ж сама людина, яку чомусь наділили ще й окремими якостями. Якостей немає — немає й особистості. А учень залишається — хоч індивід, хоч особистість, хоч просто людина. Англійське слово «personality» переклали буквально, а приліпили як горбатого до стіни.

Не можу в черговий раз гірко зауважити — увесь так званий прогрес нової педагогіки на 90% зводиться до «зафутболювання» нових термінів. Розібравшись, ми постійно виявляємо за ними давним-давно відомі сутності.

106

Практична педагогіка або три технології

'ПШСТАВЛЯЄМО

Індивідуально-диференційоване навчання

А теоретики тим часом пропонують нові варіанти організації учнівської праці. Невдовзі додумалися поєднувати індивідуальне навчання з диференційованим, що привело до виникнення так званого «індивідуально-диференційованого підходу». Під ним розуміється особливий підхід вчителя до різних груп учнів або окремого учня, що полягає в організації навчальної роботи, різної за змістом, об'ємом, складністю, методами та прийомами. Підкреслимо — різний зміст, рівень, методи. Однаковість, одноманітність зникає. Фактично, в одній школі, в одному й тому ж класі, кожен навчається за своїм рівнем, своїми потребами і можливостями. Заманливо?

Залишається з'ясувати, як практично може здійснити таке навчання один учитель у класі з 20-ма учнями. Адже від нього вимагається система педагогічних дій, спрямованих на успішне засвоєння програмного матеріалу, розвиток пізнавальних сил і здібностей кожного учня. Майже автоматично звідси випливає і передбачається диференціація, варіювання навчального матеріалу в межах єдиних навчальних програм, методів, прийомів та організаційних форм роботи з урахуванням індивідуальних здібностей учнів.

Чисельні спроби практичного здійснення диференційованого та індивідуалізованого навчання у вітчизняній школі поки не дали позитивних результатів. Фактично, воно лише проголошувалося, а на практиці якщо реалізувалися, то окремі елементи, а не підіхід в цілому. Вдалося з'ясувати, що диференціація навчання не посилює зацікавленості учня навчальним предметом. Результат залежить від стану сформованості навчальних інтересів учнів, їх нахилів, здібностей, ступеня навчальної готовності, інших важ-, ливих чинників. А коли учні мають обмежені вибори (тобто, наприклад, лише варіант поглибленого вивчення), то диференціація навчання не виправдовує себе взагалі.

Зрозуміло, що в індивідуально-зорієнтованому навчанні мають змінюватися насамперед методи і форми організації пізнавальної праці, тобто процесуальна (технологічна) сторона процесу. Теоретики запропонували такі форми навчальної діяльності:

107

Підласий /.IT.

фронтальна форма індивідуального характеру; фронтальна форма колективного характеру; групова форма колективного характеру; диференційовано-групова форма; індивідуальна; парна. В основі цієї диференціації потрійний критерій: кількість учнів, охоплених навчанням, характер спілкування (комунікації), що здійснюється при цьому, а також характер керуючих впливів.

Розглянемо виділені різновиди.

Фронтальна форма індивідуального характеру розрахована на учнів з однаковим рівнем підготовки. Усі працюють в однаковому темпі. Усім викладається навчальний матеріал одного й того ж обсягу, але кожний сприймає і засвоює його у відповідності з своїми можливостями, обумовленими індивідуальними особливостями. Учителеві важливо враховувати ці особливості при сприйманні і засвоєнні навчального матеріалу. Ця форма навчальної діяльності не є колективною, бо кожен фактично опановує знання індивідуально.

Фронтальна форма колективного характеру — це така, коли учні оволодівають однаковим навчальним матеріалом, надаючи при цьому один одному безпосередню чи опосередковану підтримку у просуванні до кінцевої мети. Основними ознаками колективної форми є: єдність мети і діяльності; єдність оціночних суджень; єдність переживань; співробітництво між учнем та учителем. Фронтальна форма ефективна, коли навчальний матеріал містить проблему і вимагає її колективного обговорення та прийняття спільного рішення.

Групова форма колективного характеру передбачає взаємодію, співробітництво при розв'язанні проблем. На практичних заняттях ця форма дозволяє застосовувати елементи раціоналізації, використовувати різнотипові завдання для диференційованих підгруп.

Диференційована групова робота передбачає організацію навчальної діяльності у різних групах з урахуванням реальних навчальних можливостей учнів, індивідуальних особливостей пізнавальної діяльності. Завдання відрізняються не обсягом, а типом конструкції. У кожній підгрупі учнів, що працює над виконанням певного завдання, формується власний темпоритм роботи. Може бути організована на лабораторних та індивідуальних заняттях.

Індивідуальна (індивідуалізована) форма — це відносно самостійне виконання навчальних завдань. Учитель розробляє і використовує систему завдань різної складності для диференційованого виконання. Взаємодія між учнями при цьому відсутня.

108

Практична педагогіка або три технологи

Різновидом цієї форми є індивідуально-групова, що дозволяє коригувати навчальну діяльність окремих учнів, не знижуючи темпу роботи всієї групи. Цей різновид найбільше придатний для полярних підгруп — слабких та обдарованих учнів.

Парна форма — це спільна робота двох учнів, які мають різний рівень реальних навчальних можливостей та підготовки, але працюють над виконанням однакового навчального завдання. Це, по суті, випробувана схема взаємного навчання. Короткотермінова співпраця ефективна при організації пар змінного складу і доцільна при інструктажах, перевірці знань, виробленні умінь, навичок. Вважається, що ніхто при роботі в парах нічого не втрачає. Сильніший — закріплює і зміцнює знання, навчаючи слабшого, останній завдяки наявності персонального наставника (тьютора) краще і швидше засвоює навчальний матеріал. Але це спірне положення, що в умовах конкурентного ринкового середовища є швидше побажанням, ніж практичною справою.

Теоретично встановлено, що оптимальне поєднання форм навчальної діяльності залежить від: 1) мети навчання; 2) джерела знань; 3) методу; 4) віку і підготовленості учнів; 5) новизни; 6) складності навчального матеріалу; 7) навчальних можливостей учнів; 8) умов навчальної діяльності. З цим можна погодитись, але знову, у черговий раз, постає питання про втілення теорії на практиці.

Теоретичні пошуки західних педагогів здійснюються під прагматичним кутом зору. їх мало цікавить теорія для теорії, мають реальне значення і дають реальний заробіток практичні технології. У зарубіжних дослідженнях також робилися спроби розробки технології індивідуально-диференційованого підходу. Під цим розуміється організація навчально-коригуючої діяльності учителя, що грунтується на врахуванні типологічних, індивідуальних особливостей і потенціальних навчальних можливостей учнів, що дозволяє диференціювати їм допомогу для успішного досягнення запроектованої мети. До складу технології входить повний комплекс виконуваних педагогом способів діяльності.

Важливе місце у цій технології, як і в усіх інших технологіях, посідає діагностика. Поетапно діагностуються реальні навчальні можливості учнів, їх нахили та здібності. Вважається необхідним вивчення трьох особливостей: 1) рівня успішності; 2) рівня пізнавальної самостійності; 3) ступеня дієвості інтересу до навчання.

Треба відзначити, що у такому варіанті індивідуально-диференційоване навчання вилилося у практично здійсненну технологію.

109

Підласий I.IT.

Індивідуально-диференційований куррікулум нині широко застосовується у зарубіжних навчальних закладах. Від цього лише крок залишається до індивідуально-диференційованого навчання.

СПЕРЕЧАЄМОСЬ

Непереборною перешкодою на шляху упровадження будь-яких змін у практику української школи залишається централізація та адміністрування. Щоб там не говорилося про демонтаж командно-адміністративного управління — воно живе і квітне. Парадокс: з усіх трибун учителя закликають до упровадження модерних моделей освіти і виховання, а інспектування спирається на успішність і дисципліну. Хіба що приправляється новою туманною термінологією — цілісний процес, освітнє середовище, педагогічна творчість. Пишними букетами розквітло всіляке планування. До учителя йдуть на урок і суворо вичитують йому за те, що не сподобалося перевіряючим, забуваючи, що педагог нині вільний у виборі методів і форм, і значення має лише кінцевий результат.

Треба сміливіше йти на роздержавлення освіти. Дві сотні приватних шкіл, що існують сьогодні в Україні, погоди в освіті не роблять.

Як Ви ставитесь до поширення недержавної освіти?

В

чимося

Особистісно зорієнтоване навчання

Нарешті, як своєрідний підсумок розвитку педагогічної думки на Заході, сформувалася течія, що дістала назву особистісно зорієнтоване навчання (ОЗН-технологія). Вона увібрала в себе визначні досягнення ринкового демократичного способу життя і новітні здобутки педагогіки: 1) пошанування демократичних свобод громадян, насамперед права на вільний вибір освіти; 2) тривалий досвід функціонування освіти в ринкових умовах, що привело до її повної переорієнтації на задоволення потреб громадян; 3) поширення ідей гуманізації освіти, коли людина визнається

ПО

Практична педагогіка або три технології

вищою цінністю; 4) забезпечення реальної можливості повного задоволення потреб кожної людини у відповідності з її намірами, цілями, життєвою стратегією.

Особистісно зорієнтоване виховання стверджує вихованця в ролі активного, свідомого, рівноправного учасника навчально-виховного процесу. Вихованець розвивається у відповідності з власними можливостями. Мета виховання полягає в тому, щоб кожен вихованець міг стати рівноправним суб'єктом діяльності, пізнання і спілкування, вільною, самодіяльною особистістю. Гуманістична педагогіка зорієнтована на особистість. її відмітні ознаки:

Гуманістична особистісно зорієнтована педагогіка вимагає пристосування школи до учнів, забезпечення для них атмосфери комфорту.

Практика гуманістичної школи уже виробила конкретні форми і методи інноваційної особистісно зорієнтованої діяльності. Серед них:

  1. Диференціація навчально-виховної діяльності.

  2. Індивідуалізація процесів виховання і навчання.

  1. Створення сприятливих умов для розвитку нахилів і здібностей кожного вихованця.

  1. Формування гомогенних класів і паралелей.

  2. Комфортність навчально-виховної діяльності.

  3. Соціальна безпека, захист учнів.

  4. Віра в учня, його сили і можливості.

  5. Прийняття учня таким, яким він є .

  6. Забезпечення успішності навчання і виховання.




  1. Зміна цільової установки школи.

  2. Обґрунтованість рівня розвитку кожного учня.

  3. Виключення заочного навчання (екстернату), як такого, що не забезпечує «духовних зустрічей із учителями».

  4. Переорієнтація внутрішніх особистісних установок учителя.

111

Підласий І.П.

14. Посилення гуманітарної освіти.

Значний внесок в оформлення гуманістичної особистісно зорієнтованої технології зробив Карл Роджерс. Його не задовольнили наступні положення традиційної педагогіки:

• У школі місце не для особистості, а для інтелекту.

Замість традиційної моделі освіти К. Роджерс (1983) запропонувала нову — РСА (Person Centered Approach — концентрація на особистості). Модель містить дев'ять основних положень:

  1. Головна умова: фацилітатор має досить поваги до себе і до вихованців, щоб зрозуміти — вони, як і він сам, думають про се бе, навчаються для себе. Якщо ця умова виконується, то стають можливими інші аспекти моделі РСА.

  2. Фацилітатор поділяє з іншими відповідальність за навчан ня і виховання.

  3. Учитель керується власним досвідом.

  4. Той, кого навчають, вибудовує і розвиває свою власну про граму самостійно чи разом з іншими. Він обирає напрямок влас ного навчання з повним усвідомленням відповідальності за наслідки свого вибору.

112

Практична педагогіка або три технології

  1. У класі поступово створюється клімат, що полегшує навчання. На початку ним керує фацилітатор. Згодом ті, кого навчають, ство рюють його і підтримують самі. Взаємонавчання стає домінуючим.

  2. Усе спрямовано на підтримку постійного навчально-вихов ного процесу. Зміст навчання, хоча він і важливий, відступає на другий план. Результат виміряється тим, чи зробив той, кого на вчають, помітний крок уперед.

  3. Самодисципліна заміняє зовнішню дисципліну.

  4. Той, кого навчають, сам оцінює рівень навченості і вихова ності, збирає інформацію від інших членів групи і педагога.

  5. У таких сприятливих умовах навчально-виховний процес має тенденцію до поглиблення, швидкого прогресу і зв'язку з життям. Це відбувається тому, що напрямок навчання є особистим вибо ром, навчання — власною ініціативою, а особистість (з її почуття ми, нахилами, інтелектом) цілком зорієнтована на саморозвиток.

У гуманістичного особистісно зорієнтованого виховання багато нових елементів, що супроводжують учня на протязі всього його навчання. Він буде:




Для реалізації особистісно зорієнтованого навчання потрібні спеціально підготовлені педагоги. Місце вихователя посідає так званий фацилітатор (від англ. facilitate — полегшувати), ним може бути не кожний. Кандидат у вчителі гуманістичного особистісно зорієнтованого навчання має сам оцінити свої можливості. Для цього треба відповісти на сформульовані К. Род-жерсом запитання. Спробуємо?

113

Підласий І.П.

1. Чи зможеш ти дозволити собі втрутитися у внутрішній світ особистості, що розвивається? Чи зможеш, не будучи суддею і критиком, увійти, побачити й оцінити той світ?

  1. Чи зможеш дозволити собі повну щирість з молодими людьми, чи зможеш йти на ризик відкритих, експресивних, взаємних відносин, у яких обидві сторони можуть чомусь навчи тися? Чи наважишся бути сам собою в інтенсивних групових відносинах з молоддю?

  2. Чи зможеш відкрити зацікавленість кожної особистості і дозволиш їй розвивати її незалежно від того, чим це закінчиться?

  3. Чи зможеш допомогти молодим людям зберегти одну з найбільш коштовних особливостей — зацікавленість собою і на вколишнім світом?

  4. Чи зможеш виявляти творчість у створенні для молоді сприятливих умов пізнання людей, досвіду, книг, інших джерел, що збуджують їхній інтерес?

  5. Чи зможеш сприйняти і підтримати навіжені і недосконалі думки, що супроводжують творче навчання, творчу діяльність? Чи зможеш сприйняти неординарні думки своїх вихованців?

7. Чи зможеш допомогти вихованцям стати інтегрованою цілісністю з почуттями, що проникають в ідеї, і ідеями, що про никають у почуття, експресією, що захоплює особистість?

«Якщо хтось якимсь дивом відповість «так» на більшість цих питань, — сумнівається К. Роджерс, — то він зможе полегшити життя своїм школярам, допоможе розвитку широких можливостей молодих людей».

Сперечаємось

Сподіваюсь, тепер ви краще зрозуміли мене, шановний читачу. Досить співвіднести кожен пункт особистісно зорієнтованої технології західного зразка з нашими реаліями, як побачимо, що від справжньої сутності цієї технології у нашому варіанті залишаються лише добрі наміри, що відстають від справжньої технології настільки, наскільки Україна відстає від ринку, від демократичних свобод. Порівняно з нашим, західне суспільство можна визнати елітарним, що вже дозволяє собі розкіш орієнтувати виховання своїх громадян за їхніми особистими уподобаннями.

114

Практична педагогіка або три технології

Нам ще зарано захоплюватися подібними моделями, хоча і не заборонено тішитись мріями.

Але марні втішання зрештою ведуть до дуже сумного наслідку — повної дискредитації, відкидання плідних ідей та думок. Як часто наш учитель каже — це вже було. Була і кабінетна система, і педагогіка співпраці, і оптимізація. З них ми мало що взяли, огульно відкинули, щоб тепер зневажливо махати рукою — це вже було.

Ознака зрілості — виваженість, розсудливість, аналіз. До цього кличу я нашу педагогіку, школу, вас, колеги. І самого себе.

СПЕРЕЧАЄМОСЬ

Як часто мені доводиться чути від учителів, які вже не бояться висловлювати власну думку: «Пережив я вже кабінетну систему, липецький досвід, оптимізацію, метод Шаталова, переживу ще й особистісно зорієнтоване виховання». При таких словах я відчуваю почуття гіркої образи за те, що педагогічна наука стала безпорадною, непотрібною учителям, мачухою, а не рідною матір'ю для них. Плутанина, безлад, «заморочки» — усе, на що спромоглася армія докторів і кандидатів наук. Науки у нас немає, констатував знайомий директор Інституту післядипломної освіти, є лише академіки.

В учительських аудиторіях в умовах вільної дискусії на кожен аргумент негайно подається контраргумент. Кожен відстоює свій варіант. Прикладами все заперечується, і прикладами все обґрунтовується. Створюється враження, що ніхто вже не знає непорушних педагогічних істин і не бажає звертати на них увагу.

Порадьте, колего, як налагодити взаєморозуміння?

V-гШВСТАВЛЯЄМО

В українському варіанті поблажливої технології, що розвивається під назвою особистісно зорієнтованого навчання (виховання) (див. «Завуч», №5-6, 2002), акценти розставлені дещо інакше.

• Мета особистісно зорієнтованого навчання — акцентування уваги на розвитку ціннісно-смислової сфери

115

Підласий І.П.

• Допомога у подоланні негативних тенденцій Порівнюючи західні варіанти з нашим, бачимо суттєву різни цю, що виявляється у полегшанні, а подекуди й повному відході від принципових вузлів технології. А технологія, як ми вже мали можливість переконатися, спрацьовує тільки в повному обсязі, при дотриманні усіх необхідних умов.

На практиці — і це добре — зберігається наша рідна традиційна технологія, хіба що трохи приправлена модерною термінологією. Принаймі, різниці у прикладах звичайних і особистісно зорієнтованих уроків я не виявив.


АнАЛІ
;*
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   39


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации