Юнг К.Г. Аналітична психологія - файл n1.doc

Юнг К.Г. Аналітична психологія
скачать (38.9 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc39kb.03.11.2012 03:08скачать

n1.doc

Карл Густав Юнг «Аналітична психологія»
Спадщина швейцарського психолога Карла Густава Юнга виходить далеко за межі суто психологічних досліджень. Як і психоаналіз 3. Фрейда, вчення Юнга охоплює психологію, патопсихологію, етнографію, фольклор, історію релігії, етику, естетику, історію науки в цілому. Юнг — автор величезної кількості праць.

Різні спрямування у філософії Юнг хоче "психологічно" примирити як необхідні компоненти досконалої людини. Ці напрями, зведені до "психологічних типів", доповнюють один одного. Інтроверт важко пристосовується до зовнішнього світу. Екстраверт має позитивне ставлення до нього. Перший весь живе у розмірковуванні, другий виявляє ініціативу до практичної дії. Ось чому ці типи у своєму синтезі дадуть ідеальний "шлюб" — ідейний симбіоз. Коли вони стають віч-на-віч і хочуть зрозуміти одне одного, вони роблять відкриття, що ніколи між ними не було взаєморозуміння. Тільки ідеальна людина — вона ж нормальна — може долати відчуженість типологічну, що, за Юнгом, трапляється дуже рідко.

Юнг приділяв чимало уваги несвідомому та його динаміці, але його уявлення про нього радикальним чином відрізнялись від фрейдівських. Він розглядав психіку як комплементарну взаємодію свідомого й несвідомого компонентів при безперервному обміні енергією між ними. Для нього несвідоме не було сховищем витиснутих пригадувань, заборон. Він вважав його творчим, розумним принципом, що пов'язує індивіда з усім людством, із природою й космосом. Вчений вважав, що несвідоме виконує в суспільстві проективну й теологічну функцію.

Вивчаючи динаміку несвідомого, Юнг відкрив функціональні одиниці, які отримали назву комплексів. Він визначив їх як констеляції психічних елементів (ідей, думок, ставлень і переконань), що об'єднуються навколо певного тематичного ядра та асоціюються з певними відчуттями. Юнгу вдалося дослідити комплекси від біологічно детермінованих ділянок індивідуального несвідомого до первинних патернів, які породжують міф і які він назвав архетипами.

Саме Юнг розширив уявлення про людину, визнаючи її схильність до трансцендентності у розширенні межі власного Его та особистого несвідомого і з'єднання з вищим "Я", яке розмірне усьому людству і всьому космосу.

Кардинально різняться погляди Юнга і Фрейда на природу основного поняття психології — лібідо. Юнг вбачав в ньому не виключно біологічну силу, спрямовану до механічної розрядки, а споглядальну силу природи — космічний принцип, який можна порівняти із elan vital (життєвим проривом). Справжня оцінка духовності і розуміння лібідо як космічної сили знайшли своє відображення в універсальній концепції Юнга про функції символів. Фрейдівські символи, які заступають одне одного в снах, Юнг визначив як "знаки". На його думку, справжній символ вказує від себе — на більш високий рівень свідомості.

За визначенням Юнга, архетипи — це комплекси якихось пережитих подій, які постають фатальним чином, а їхня дія починається саме в нашому особистому житті. Бажаючи показати, що ця ідея має саме "архетипну" природу, а також те, що вона розроблялася філософською думкою протягом тисячоліть, Юнг віднаходить цей термін у працях стародавніх ідеологів церкви (Філона Іудейського, Іринея, Діонісія Ареопагіта, Августина), а серед своїх сучасників — у Л. Леві-Брюля. Але найбільше Юнг цінує вчення Платона про "потойбічний" світ ідей, що влучно розкриває зміст поняття архетипу. Таким чином, постають два шари несвідомого: той, що належить особистості, і той, що властивий колективу, спільноті.

Юнг та його послідовники досліджували і доволі докладно описали важливу роль, яку архетипи відіграють у житті окремих людей, народів і природи. В багатьох наукових статтях і книгах, а також в популярних творах авторів — послідовників концепції Юнга, стверджується, що наші особисті якості і поведінка відображають динаміку могутніх архетипних принципів і ми втілюємо ці характерні архетипні теми в своєму повсякденному житті. Важливою особливістю архетипів є те, що вони не прив'язані до людського мозку, але діють із позамежних сфер і спричиняють синхронний вплив як на психіку окремої людини, так і на події, що відбуваються в світі. Сучасні дослідження свідомості підтверджують безсумнівне існування архетипів, вказуючи, що ці архетипи можна переживати в холотропних станах свідомості.

Юнг не залишається тільки в рамках психоаналізу: провідним у людській психіці та поведінці він визнає несвідоме, замислившись над взаємозв'язком елементів колективного несвідомого з динамікою міфологічних явищ, історичних подій та змістом "неявної реальності".

Виходячи з екзистенціального мотиву Юнг виявляє однобічності фрейдівської теорії. Разом із цим він обирає індивідуалістичну точку зору, з якої далі критикує цивілізацію, визначає людську цивілізацію як "помилку" природи при створенні людської істоти.

Найхарактернішим вираженням колективного несвідомого є, за Юнгом, такі форми народної творчості, як тайновчення, міф та казка. Правда, вони не показують архетип у його інтимній, безпосередній, первісній основі. Адже вони виступають для людей в усвідомлених, специфічно відчеканених протягом тривалого часу формах.

Через протиставлення свідомого й несвідомого Юнг намагається зрозуміти історію людської культури. В такому тлумаченні свідомість постає у спрощеному вигляді. На думку Юнга, первісні люди боялися сваволі афектів, тому що у стані афекту досить легко втрачається свідомість. Виходить, ніби всі наміри людства було спрямовано на те, щоб зміцнити свідомість. Цій меті слугували ритуали, "колективні уявлення", догми. Вони були своєрідними дамбами, зведеними проти небезпечних акцій несвідомого, що встановлювали гармонію між Буттям і Небуттям.

На завершення, варто зазначити, що у самого Юнга можна знайти багато розважливих застережень стосовно неможливості для психології вирішувати завдання літературознавства, мистецтвознавства й естетики. Тому Юнг обмежувався тим, що ставив психологічні проблеми на літературному матеріалі, але уникав утручання в літературознавчі й мистецтвознавчі проблеми. Однак, на мою думку, це не має впливати на літературознавчі дослідження занадто категорично. Літературознавцю лише слід обережно і уважно використовувати ідеї К.Г.Юнга.





Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации