Реферат - Донецький вугільний басейн (укр. яз) - файл n1.doc

Реферат - Донецький вугільний басейн (укр. яз)
скачать (497.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc498kb.13.10.2012 19:10скачать

n1.doc



Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………3

  1. Загальна характеристика вугільної промисловості…………………..5

    1. Значення вугільної промисловості світу……………………..5

    2. Історія розвитку та сучасний стан Донецького вугільного басейну……………………………………………………………………..10

  2. Аналіз основних показників Донецького вугільного басейну……..16

  3. Проблеми та перспективи розвитку вугільної промисловості …….24

    1. Основні проблеми Донецького вугільного басейну……….24

    2. Перспективи розвитку вугільної промисловості……………25

Висновок……………………………………………………………………………29

Список використаної літератури…………………………………………………31

ВСТУП

Паливні корисні копалини – це природні та мінеральні речовини, які з достатнім економічним ефектом використовуються в техніці та народному господарстві для давання тепла та інших корисних речовин.

Як відомо, в процесі господарської діяльності людина використовує багато корисних копалин і різних речовин, серед яких одне з провідних місць займають паливні корисні копалини. А саме: нафта, природний газ, вугілля, торф та горючі сланці.


Актуальність вивчення теми “Донецький вугільний басейн” пояснюється тим, що серед геологічних паливно-енергетичних ресурсів, сукупний обсяг яких оцінюється в 6,3 трлн. тонн умовного палива (т.у.п.), самі великі запаси у світі належать твердому паливу. Його обсяги складають 3971 млрд. т.у.п. Найменше в природі представлені запаси урану (674,6 млрд. т.у.т.). Для нафти і газу характерний середній ступінь забезпеченості - 788 млрд. і 851 млрд. т.у.т., відповідно. Дані співвідношення можна умовно застосувати і до паливного комплексу України (особливо Донецького вугільного басейну).

Ч
асткова структура геологічних паливно-енергетичних ресурсів у світі:


Взагалі, Донецький економічний район – найбільший індустріальний район України з переважанням важкої промисловості та сільського господарства приміської спеціалізації. В цій курсовій роботі я намагатимусь висвітлити питання про значення і місце вугільних ресурсів у формуванні економічного потенціалу району, також проаналізувати рівень його забезпеченості природніми умовами. Також я вивчала проблеми антропогенного впливу людської діяльності на навколишнє середовище у Донецькому районі та відтворення і збереження ресурсів для подальшого сприятливого економічного розвитку району.

Район має великі запаси цінних корисних копалин, що сприяє розвитку його господарства, зокрема ресурсомістких галузей важкої промисловості, яка є провідною галуззю економіки. Перше місце належить паливній індустрії, тому і обєктом дослідження являється Донецький вугільний басейн.


1.Загальна характеристика вугільної промисловості

    1. Значення вугільної промисловості світу

По оцінках експертів, частка вугілля в структурі світового паливно-енергетичного балансу складає близько 27%. Основними її галузями-споживачами є металургія й електроенергетика. З використанням вугілля виробляється приблизно 44% усієї світової електроенергії.

Більше 80% вугільних запасів зосереджено в Північній Америці, Азіатсько-Тихоокеанському регіоні і країнах СНД. При цьому дев'ята частина світових запасів вугілля зосереджена в Китаї, шоста частина - у Росії. Запаси вугілля в Казахстані складають 35,8 млрд. т. чи 3,6% світових запасів.
Набільші світові родовища вугілля

Родовище, район, басейн

Запаси початкові

Вартість, млрд US$

Вугілля (запаси – млрд т, ціна – 25-38 діл./т)

Іллінойський (США)

100.0

3840.6

Аппалачський (США)

93.4

3588.6

Іркутський (Росія)

77.0

2957.4

Кузнецький (Росія)

57.6

2213.5

Вітбанк (ПАР)

51.1

1963.5

Донецький (Україна)

48.3

1855.5

Кансько-Ачинський (Росія)

80.2

1712.8

Рурський (Німеччина)

36.5

1403.4

Альберта (Канада, США)

46.6

1392.0

Дамодарський (Індія)

31.1

1192.9

Паудер-Рівер (США)

50.9

1120.4

Нижньорейнський (Німеччина)

50.0

1067.9


Вугільна промисловість у сучасному світі зберегла роль найважливішої базисної галузі економіки. Значення вугілля як одного з основних типів енергоносіїв на рубежі третього тисячоріччя обумовлюється дією наступних ведучих ринкових факторів:

По оцінках Робочої групи по вугіллю Комітету з енергетики ЕЕК ООН вугілля забезпечує приблизно 27% усього світового виробництва енергії. Ще вище значення вугілля в електроенергетиці. З використанням вугілля виробляється у світі приблизно 44% всієї електроенергії, у т.ч. у країнах Європи - 42%.

Згідно з прогнозом “Energy Information Administration” (Міністерство енергетики США) споживання первинних енергоносіїв у світі до 2020 р. зросте в порівнянні з нинішнім рівнем на 65%. Викопні види палива залишаться основними джерелами енергії і будуть забезпечувати до 80% світового енергоспоживання.

На перспективу до 2020 р. міжнародні експерти не очікують істотного зниження ролі вугілля як одного з найважливіших енергоносіїв. Більше того, за рахунок дуже ймовірного скорочення темпів росту споживання нафти і нафтопродуктів і перегляду відносини до розвитку атомної енергетики в багатьох країнах може мати місце деякий ріст його частки в структурі енергоспоживання.

За даними Світового енергетичного конгресу (2005 р.), розвідані запаси викопного палива у світі складають 1172 млрд. т у перерахуванні на умовне паливо і розподіляються в такий спосіб (млрд. т у.п.): вугілля - 800, нафта - 199, газ - 173; для Європи відповідні показники дорівнюють 83, 73, 4 і 7.
При нинішньому рівні споживання його розвіданих запасів вистачить приблизно на 270 років у порівнянні з майже 60 роками для газу і 40 - для нафти. Технічний прогрес і відкриття нових родовищ дозволяють істотно збільшити зазначені терміни.

Згідно з прогнозом Міністерства енергетики США ("International Energy Outlook-2003") частка вугілля в загальному використанні первинних енергоносіїв у світі знизиться за розглянутий період незначно - з 25 до 23%.

Прогноз світового споживання вугілля на період до 2020 р., млн. т

Регіони світу

1995

2000

2005

2010

2015

2020

Всього

4644.9

4909.8

5367.0

5788.8

6209.8

6865.7

Пн. Америка

919.0

1057.8

1085.0

1121.3

1175.7

1239.2

Зх. Європа

550.8

510.8

478.1

457.2

436.4

409.1

Пром. розвинуті країни Азії

233.2

235.0

261.3

264.0

268.5

272.2

Сх. Європа

847.3

732.1

732.1

686.8

632.3

564.3

Країни, що розвиваються

2094.7

2374.1

2810.5

3259.6

3696.8

4380.9

Провідними споживачами вугілля в Азії і світі як і раніше залишаться Китай і Індія. До 2020 р. на частку Китаю й Індії буде приходитися 33% приросту світового енергоспоживання і 90% збільшення використання вугілля у світі.

Експерти Міністерства Енергетики США вважають, що вугілля в цій країні залишиться конкурентноздатним у порівнянні з іншими видами палива завдяки низьким витратам видобутку і тарифам на його транспортування.
У Канаді збільшення споживання вугілля зв'язують з намічуваним висновком з експлуатації після 2010 р. значної частини потужностей АЕС, що будуть замінятися вугільними ТЕС. У Японії намічено ввести до 2020 р. не менш 10 ГВт потужностей вугільних станцій нового покоління. Очікується також помітний приріст споживання в Бразилії і Південній Кореї.
У Європі жорсткість екологічних нормативів, посилення конкуренції з боку природного газу і висновок нерентабельних вуглевидобувних потужностей, будуть обмежувати споживання вугілля. Однак по переважному думці очікуваний спад споживання в Європі торкнеться насамперед вугілля національного виробництва.

Ринок вугілля традиційно залишається ринком покупця - пропозиція на ньому в роки стабільного ринку перевищує попит, у продуцентів і експортерів маються значні резервні потужності. По оцінці International Coal Report співвідношення попиту та пропозиції на світовому ринку очікується наступним (млн. т, враховувалися тільки постачання на основі морських перевезень, на которые приходиться більш 80% світової торгівлі):



1994

1998

1999

2000

2001

2002

2003

Пропозиція на світовий ринок

492

614

678

693

692

690

689

у т.ч. нові потужності (+)





+64

+85

+89

+92

+96

закриття шахт (-)







-6

-11

-16

-21

Потреби світового ринку

382

470

484

498

511

523

536

Пропозиція в % до попиту

129%

131%

140%

139%

135%

132%

129%

Поява на ринку нових потужностей, що здатні привести до порушення сформованого балансу між потужностями і потребами не виключене в 2006 і 2007 р.. За межами 2007 р. розрив між потребами і пропозицією поступово стане зменшуватися. Фахівці International Coal Report виходять з імовірності того, що вже до 2008-2009 р. ринок повернеться до давно сформованого співвідношення між потужностями і потребами. Не виключено, що введення нових потужностей буде не таким масивної, як за прогнозом, оскільки. зниження світових цін у 1998-1999 р. гальмує процес розробки нових родовищ вугілля.

1.2.Історія розвитку та сучасний стан Донецького вугільного басейну

Гірнича історія Донбасу дуже давня. Ще в неоліті, наприкінці кам'яного віку (IV-III тис. до н.е.) тут виник один з найбільших в Східній Європі центр по видобутку і обробці головного мінералу первісної людини — кременю, з якого виготовлялися предмети праці та зброї.

Наступним - вже у пізньому середньовіччі - було масштабне видобування солі. Відкриття вугільних родовищ на Донбасі тривалий час датувалося історичною наукою 1722 роком, а честь першовідкривача приписувалася російському рудознатцю Григорію Капустіну, який немов би виявив пласти вугілля над річкою Кундрючою та в урочищі Оленячі гори на околиці сучасного м. Лисичанська. За новими даними (В.І.Подов, м. Луганськ, 1991), розвідка кам'яного вугілля на Донбасі велася в кінці другого десятиліття XVIII cт. під керівництвом ландрата (радника Київської губернії з використання природних ресурсів) Микити Вепрейського та управляючого Бахмутськими соляними промислами і коменданта Бахмутської фортеці Семена Чиркова за допомогою місцевих козаків, які, використовуючи вугілля в побуті, і вказали на місце виходу вугільних пластів на поверхню в районі р. Біленької (притоки р. Лугані). В кінці 1721 р ними були зібрані зразки кам'яного вугілля і руди і направлені до камерколегії у С.-Петербурзі з метою його випробування і відповідних аналізів. Для уточнення відомостей щодо віднайденого вугілля з С.-Петербурга у 1722 р. був відряджений Григорій Капустін. Таким чином, перші відомості про знахідки кам'яного вугілля і руди у Донецькому краї були зроблені місцевими козаками та адміністрацією краю до експедиції Г.Капустіна.



На кінець ХVІІІ століття було накопичено достатній вітчизняний досвід розвідки і розробки вугілля викопного. Однак розміри його видобування у ХVІІІ столітті були ще незначні, і лише під кінець століття в зв'язку з будівництвом Луганського чавуноливарного заводу видобуток вугілля зріс.

З 1795 року почалася історія міст Луганську (де під керівництвом шотландського інженера Карла Гаскойна почав створюватися Луганський чавунно-ливарний завод), Лисичанську (де в Лисячій балці почалося промислове видобування вугілля) і всього Донецького басейну - Донбасу, який в уяві кількох поколінь людей ідентифікується, перш за все, як шахтарський край.

Започаткована в Лисячій балці, що прорізає високий правий корінний берег Сіверського Донця, перша копальня почала давати вугілля в 1796 році. Першими шахтарями Донбасу стали кріпаки з російських Ліпецького та Олександрівського заводів. Частина з них видобувала вугілля, а інші будували примітивні казарми та землянки, де селилися гірники. Так починалося перше шахтарське селище, що кілька десятиліть називалося Лисячою Балкою (або Байраком), а в 1830-х роках отримало сучасну назву - Лисичанськ.

До 1802 року лисичанські вугільні розробки були єдиними казенними копальнями на Донбасі. За перше десятиліття свого існування (1796-1806 роки) тут було видобуто понад 36 тис. т вугілля (зараз в Україні стільки добувають в середньому кожні сім годин), що склало понад 90% всього видобутого у Донецькому басейні вугілля. Дві третини видобутого вугілля кіньми возили за 100 км до Луганського заводу, а решту продавали або використовували на місці.

Вже давно в Лисичанську на схилах Сіверського Донця не рубають вугілля і лише пам'ятний знак на честь відкриття першої вугільної копальні Донбасу, встановлений в Лисячій балці в 1960 році, нагадує, що саме тут був започаткований один з найрозвинутих промислових районів сучасної України.

На початку ХІХ ст. при цьому заводі відкривається перша в Україні Гірничозаводська школа. У 1827 р випускник Гірничого кадетського корпусу у С.-Петербурзі гірничий інженер з Харкова Євграф Ковалевський виконав перше наукове стратиграфічне і геологічне дослідження Донбасу. Йому ж належить назва «Донецький басейн» від чого згодом було утворено скорочення «Донбас». Процес становлення вугільної промисловості в Україні радикально активізувався після скасування кріпацтва і на початку розвитку капіталізму під кінець XIX століття.

Донецький вугільний басейн утворився на затоках і лиманах давно неіснуючого моря. Це море займало всю східну половину Європейської Росії і західну Азіатською, розділяючись між ними суцільним масивом Уральського хребта і врізаючись на захід вузькою, сильно витягнутою Донецькою затокою в материк. Як пам'ятники, давно зниклого моря, до наший епохи збереглися порівняно невеликі резервуари, наповнені морською водою, морить Каспійське і Аральське. У місцях, що оголіли, утворилася могутня товща вапняку з тих, що мешкали на дні моря раковин. Береги моря були покриті пишною рослинністю, властивою кам'яновугільному періоду: жахливими сигилляріямі, гігантськими хвощами, деревовидними папоротями, стрункими лепідодендронамі і каламітами. Залишки цих рослин, вельми багатих клітковиною, вистилали дно мілководої затоки, перемежаючись з піском і мулом, починали гнити і в результаті тління, тисячоліття, що продовжувалося, перетворювалися на торф, кам'яне вугілля і антрацит. З часу виходу з під вод кам'яновугільного моря товща Донецьких відкладень три рази була знову опинялася під хвилями морів - протягом юрського, крейдяного і третинного періодів. Кожне наступне море розмивало нерівності поверхні, заповнюючи своїми відкладеннями западини, сприяючи, таким чином, поступовому вирівнюванню поверхні. Врешті-решт, від гірських ланцюгів, перерезивавших місцевість, залишилися тільки їх широкі основи у вигляді кряжів. Ряд цих кряжів перетинає басейн з північного заходу на південний схід, засвідчуючи положення розмитих гірських ланцюгів. Найзначніший з цих кряжів, так званий головний перелом, або Донецький кряж. Спільною діяльністю протягом цілих геологічних періодів процесів розмиву та кряжеутворення поверхня Донецького басейну приведена до свого сучасного вигляду, відома під назвою "Плато розмиву".

ДОНЕЦЬКИЙ ВУГІЛЬНИЙ БАСЕЙН (ДОНБАС) – найважливіший вугільний басейн в Україні. Розташований головним чином в Луганській, Донецькій і Дніпропетровській, частково Полтавській та Харківській областях України; у Ростовській області Росії. Пл. бл. 60 тис. км2 (650х200 км), у тому числі в межах України 50 тис. кмІ. Донецький кам'яновугільний басейн є складовою частиною найбільшої на Європейському континенті рифтогенної структури — Дніпровсько-Донецької западини. У центр. частині басейну розташований Донецький кряж – найбільш піднесена частина Лівобережної України. Найбільші пром. центри: мм. Донецьк, Луганськ, Горлівка, Стаханов, інш. Д.в.б. в промисл. масштабах розробляється з кінця ХУІІІ ст. Першу шахту у Д. в.б. збудовано в Лисичанську 1796 року.

Взагалі вугілля є горючою корисною копалиною. Це тверда горюча копалина, зазвичай чорного, сірого або коричнево-бурого кольору, часто з металевим блиском. Коли воно висушене – легко кришиться на дрібні кусочки, а зазвичай їхня вологість складає від 4 – 15 % в кам’яного вугілля, до 15 – 60 % в бурого. Густина коливається від 900 кг/м3 в бурого, до1600 кг/м3 в антрациту. При горінні світиться яскравим полум’ям, але дає менше тепла, ніж нафта і газ, від 17 МДж/кг до 35 МДж/кг і чим більша густина в нього, тим більше тепла воно дає.

В хімічному складі це також неоднорідна копалина. Та все ж основну частину маси становить вуглець – 70 – 95 %, залежно від виду вугілля, вміст водню невеликий – 2 – 5,5 %, а от кисню, сірки та азоту може бути велика частина – від 25 % в найгірших сортах, до 3 % в найкращих. Також як мінеральні домішки, до складу золи входять оксиди алюмінію, силіцію, кальцію, магнію, заліза, деколи ще є метан. На збагачувальних фабриках вугілля очищується від всіх домішок, які пізніше йдуть як сировина для хімічної промисловості.

Геологія. Басейн є синклінорієм субширотного простягання, ускладненим складчастими і розривними порушеннями. У основі його залягають докембрійські магматичні і метаморфічні породи різного складу, перекриті девонськими вапняками з морською фауною, глинистими сланцями, пісковиками, конґломератами, вулканічними туфами, іноді порфіритами. Вище лежить потужна товща кам’яновугільних порід, що містить до 330 вугільних пластів і прошарків, потужність більшості яких становить 0,30…0,45 м. Загальна потужність палеозойських та мезозой-кайнозойських вулкано-генно-теригенних відкладів сягає 22 км. Головним вугленосним утворенням є теригенно-вугленосна формація, до якої належить грандіозна товща теригенних, переважно піщано-глинистих порід з прошарками вапняків і вугілля карбонового віку.


Гірські породи складені аргілітами, алевролітами, пісковиками, вапняками і вугіллям, що циклічно перешаровуються. Їх накопичення відбувалося в морських, континентальних і перехідних умовах. На значній частині площі басейну кам’яновугільні відклади виходять під четвертинні утворення, на іншій частині вони перекриті відкладами пермі, тріасу, юри, крейди, палеогену і неогену різного складу і генезису: вапняками, мергелями, глинистими і алевролітовими породами, пісковиками і пісками. Вугілля гумусове, автохтонне, за метаморфізмом – від бурого до антрацитів. На західній і північній околицях Д.в.б. розвідані значні запаси найбільш слабометаморфізованого кам'яного і перехідного до бурого вугілля, яке виявилися солоним.

2.Аналіз основних показників Донецького вугільного басейну

Вугільна промисловість - це найбільш розвинута галузь паливної промисловості нашої держави. Вона представлена видобутком кам’яного та бурого вугілля, збагаченням та його брикетуванням. З вугільною промисловістю в Україні тісно пов’язані такі галузі, як електроенергетика, коксохімія, металургія.

Характерними рисами вугільної промисловості України є:

Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпров­ському (табл. 2.1.). В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т).



Особливостями розвитку вугільної промисловості і її розміщення є переважна конентрація в Донбасі видобування вугілля здебільшого підземним способом, а також те, що кам”яного вугілля добувається більше ніж бурого.

Таблиця 2. 1

РОЗМІЩЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАПАСІВ ВУГІЛЛЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ на 01.01.2003 p.*

Вугільні

басейни

Запаси всього

Балансові запаси

Забалансові запаси

Млрд.т

%





Всього

Млрд.т

%

Млрд.т

%

Млрд.т

%

Млрд.т

%

Україна

117,1

100,0

45,7

100,0

11,2

100,0

56,9

100,0

17,4

100,0

Донецький басейн

101,9

87,0

42,2

92,3

10,7

95,5

52,9

93,0

16,7

96,0

Львівсько- Волинський басейн

2,3

2,0

1,2

2,6

0,25

2,2

1,5

2,6

0,4

2,3

Дніпровський басейн

4,1

3,5

1,9

4,2

0,25

2,2

2,2

3,9

0,2

1,1


* За даними Державного балансу запасів корисних копалин України (вугілля).

Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення влас­них потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних ро­довищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.

Вугілля оцінюється за кількома параметрами:

  1. За глибиною залягання. Вугілля добувають відкритим або закритим (шахтовим) способами: від цього залежить собівартість.

  2. За марочним складом та якістю. Щодо цього вугілля поділяється на камяне, буре, коксівне, енергнтичне. В Україні на камяне вугілля припадає 2/3 запасів.

У структурі видобутку палива за його видами у перерахунку на умовне паливо на вугілля в Україні припадає близько 65,7 % . Завдяки покладам вугілля й гідроенергетичним ресурсам саме в Донецькому районі вперше в Україні почали зосереджуватись енергомісткі види виробництва, кольорова металургія, органічний синтез та ін.

Господарське використання кам’яного вугілля передбачає його диференціацію на окремі сорти (марки вугілля). Залежно від хімічного складу, наявності золи, сірки, летких речовин тощо кам’яне вугілля поділяється на шість марок (А,Г,Ж,К,ОС,Т), а антрацити на дві (А,ПА). Найцінніші марки Ж,К,ОС придатні для коксування.

Головним районом видобутку в країні є Донбас. Тут зосереджено близько 92% її запаси кам”яного вугілля. У Донбасі переважає енергетичне вугілля 56%. Основні його запаси зосереджені в Луганській області. Коксівне вугілля становить 44% від загальних запасів і залягає переважно в Донецькій області. Донецьке вугілля використовують як енергетичне паливо на теплових електростанціях переважно в Донбасі та як сировину для виробництва коксу в Донбасі і Придніпров”ї.

Таблиця 2.2.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВУГІЛЬНИХ БАСЕЙНІВ УКРАЇНИ

(за даними 2003 р.)

Показники


По Мінвугле-прому

Доне­цький басейн

Промислові запаси вугілля кат. А + В+ С1 млрд . т

45,7


42,2


Розроблювані і підготовлені до осво­єння запаси, млрд. т

23,3


21,5


Середня потужність розроблюваних пластів, м

1,18


1,06


Максимальна глибина розробки, м

1400

1400

Мінімальна глибина розробки, м

24

123

Середня глибина розробки, м

651

692

Виробничі потужності, млн. т

115,1

109,1

Видобуток вугілля, млн. т

75,9

70,9

в тому числі: коксівного, млн. т

31,6

31,6

енергетичного, млн. т

44,3

39,3

Зольність видобутого вугілля, %

36,0

36,2


Наведені в табл. 2.2. дані характеризують стан вугільних басей­нів України. Вони свідчать про те, що геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах потужністю до 1,2 м. Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна — становить 1400 м. На горизонтах понад 600 м функціонує майже 60% шахт, на част­ку яких припадає понад половини всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40% шахт.

Великий вплив на ефективність роботи галузі має стан вироб­ничих фондів шахт. Сьогодні до 40% шахт працює понад 50 ро­ків, а найбільш старі шахти мають строк служби понад 70 років. Лише 8% шахт експлуатуються менше 20 років.

Незважаючи на значний строк експлуатації шахт, обсяги ре­конструкції і будівництва нових шахт з 1975 р. стали різко змен­шуватися. За останні 15—20 років у Донбасі не було закладено жодної шахти, у Львівсько-Волинському басейні — одна, в Дніпровському басейні — один розріз. Остання масова реконструкція вугільних шахт була проведена у другій половині 60-х — на по­чатку 70-х років. Тоді вона була здійснена на 25% підприємств.

Однією з причин такого важкого стану було обмеження капі­тальних вкладень на оновлення виробничих потужностей вугіль­ної промисловості України. Це пов'язано з тим, що протягом трьох останніх десятиліть вся інвестиційна діяльність у вугільній промисловості була орієнтована на розвиток видобутку вугілля у східних регіонах СНГ.

Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення ви­робничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні.

Запаси вугілля. Станом на 90-і рр. ХХ ст. сумарні запаси вугілля Донецького вугільного басейну до глиб. 1800 м оцінюються в 140,8 млрд. т, з них 108,5 млрд. т. відповідають кондиціям за потужністю пластів і зольністю. Розвідані запаси пром. категорій вугілля становлять 57,5 млрд, т і перспективні 18,3 млрд. т. Серед пром. і перспективних найбільш значні запаси (млрд. т): антрациту (13,8), газового (27,5), пісного (6,3), коксівного (9,8) вугілля.

За даними на 2005 р. розвідані запаси пром. категорій вугілля Донбасу становлять 57,5 млрд. т і перспективні ще 18,3 млрд. т. Найбільші запаси газового вугілля – 27,5; запаси антрацитів становлять 13,8; коксівного вугілля – 9,8; пісного – 6,3 млрд. т. При річному видобутку 100 млн. т цих запасів вистачає на 570 років. Ресурси метану у вугільних пластах становлять 491 млрд. м, а за межами діючих шахт – 592 млрд. м. Ресурси вільного метану у вмісних породах складають 37,65 млрд м. Донецький кам'яновугільний басейн (Донбас) експлуатується з 1796 р. Від цього часу тут було видобуто понад 8 млрд т вугілля; запаси, які тут залишилися — більше 90 млрд т. Найбільшого рівня видобуток кам'яного вугілля в Україні досяг у 1970 р. і становив 177,8 млн т/рік.

Розробка Донецького вугільного басейну. Розробляють 65 пластів, глибина розробки в багатьох шахтах досягає 1100 м.


Видобувні роботи ведуть на глиб. 400-800 м, а на 35 шахтах – на глиб. 1000-1300 м. Пласти і прошарки вугілля розташовуються через 20-40 м один від одного (у сх. частині бас. – через 100 м). Потужність пластів 0,6-1,2(2,5) м. У розрізі карбону нараховується до 300 пластів і пропластків вугілля, в потужністю 0,45-2,5 м. В Д.в.б. виділені всі основні марки вугілля – довгополум’яне (Д), газове (Г), газове жирне (ГЖ), жирне (Ж), коксівне (К), опіснене-спікливе (ОС), пісне (П), слабкоспікливе (СС) і антрацити (А), а також перехідне вугілля від бурого до довгополум’яного. Петрографічний склад вугілля досить однорідний. Вугілля Д.в.б. належить до класу гумітів іноді з сапропелево-гумусовими прошарками. Вугілля ниж. відділу карбону – спорові дюрено-кларени. Пересічна зольність вугілля 13-15 %, теплотворна здатність 30…36 МДж/кг. Сер. теплота згорання товарного робочого палива 21-26 МДж/кг. Вугілля малофосфористе, від мало- до високосірчистого. Всі пласти (за винятком суперантрацитів) газоносні починаючи з глиб. 150-500 м (нижче зони газового вивітрювання). Причому вміст вуглеводневих газів у вугіллі настільки великий, що Д.в.б. можна розглядати як велике газове родовище зі специфіч. умовами розподілу газів. Геол. запаси вуглеводневих газів, що містяться у вугільних пластах і пропластках, перевищує 2,5 трлн. м3. Гірничо-геологічні умови складні: 95 % шахт Д.в.б.–газові, 70%–небезпечні за вибухами вугільного пилу, 45 %–небезпечні за газодинамічними явищами, 30%–небезпечні за самозайманням вугілля.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ГОСПОДАРСЬКОГО ВИКОРИСТАННЯ ВУГІЛЛЯ. Застосування вугілля таке ж широке як і в нафти. Тільки половина всього вугілля йде на паливо, решта – для переробки в хімічній промисловості.

Зазвичай його спалюють на теплових електростанціях і в побуті. А переробляють вугілля на дуже багато речовин. Спершу його нагрівають без доступу повітря до 1000О С утворюється первинний продукт – кокс, який на 96 – 98% складається з вуглецю. Він використовується в металургії для випалювання зайвого вуглецю з чавуну. Але разом з коксом утворюється коксовий газ, який йде на паливо та кам’яновугільна смола, що є багатим джерелом різних речовин, - з неї їх виділено близько 500. Речовини, які утворюються при переробці та хімічній обробці кам’яновугільної смоли ідуть на виробництво: розчинників, ароматичних речовин, ліків, фарб, вибухових речовин, бензолу, добрив, нашатирного спирту, різних смол, покрівельного матеріалу, дорожніх бітумів, різних палив, мастил, масел, пластмас, дезинфікуючих речовин, нафталіну, сажі тощо. Крім того, вугілля можуть переробляти ще до коксування. Наприклад, при температурі 400 – 500О с і тиску 10 МПа, додавши до вугілля трохи водню, можна дістати рідину близьку за властивостями нафти, яку переробляють на штучний бензин і газ (саме таким способом задовольняла свої потреби Німеччина в роки ІІ Світової війни).

Кам’яновугільна смола є доступною сировиною для виробництва всіх цих продуктів. Кам’яне вугілля – цінна сировина, яку вигідніше переробляти, ніж спалювати.

Отже, горючі корисні копалини мають широкий спектр застосування в житті людини, а також велику гаму вироблених з них продуктів, які є незамінними в існуванні людини.

3.Проблеми та перспективи вугільної промисловості

3.1. Основні проблеми Донецького вугільного басейну

У вугільній промисловості України можна виділити на мій погляд 3 основні проблеми.

Збитковість вугільної промисловості.

Починаючи із середини 90-х років, на світовому ринку вугілля ціни мали чітко виражену тенденцію зниження, унаслідок загального здешевлення вартості енергоносіїв і зниженням ролі вугілля в енергобалансах ведучих країн-споживачів.

Вугільна промисловість в усьому світі сама по собі є збитковою і дотаційною сферою, для її стабільного існування в неї необхідні грошові уливання з боку держави. Таким чином, зниження цін на вугілля ще більш знизило рентабельність видобутку і виробництва вугілля, крім того, вугілля значно уступає природному газу і нафті по витратних і екологічних показниках його використання.

Особливо яскраво цей факт знайшов відображення в нашій країні. Так, наприклад було припинено діяльність приблизно 2/3 вугільних розрізів. А професія шахтаря, що вважалася престижної в радянський час, різко здала свої позиції. Держава практично призупинила виплату зарплати гірникам, що викликало величезну кількість страйків по всій країні.

Травматизм на підприємствах

Як наслідок, у зв'язку з недостатньою підтримкою вугільної промисловості з боку держави, а отже і різкому зменшенні виділюваних засобів на охорону праці, збільшився ріст травматизму на підприємствах. Самими неблагополучними країнами в цьому плані Україна, Китай і Росія, щорічно при видобутку і вугілля гинуть сотні, а те і тисячі людей.

Екологічні проблеми.

Підприємства вугільної промисловості відносяться до еколо-гонебезпечних, оскільки розробка вугільних родовищ істотно впливає на гідрохімічний режим експлуатації поверхневих і під­земних вод, посилює забруднення повітряного басейну, погіршує родючість грунтів.

Специфічним забрудненням водних басейнів республіки є скидання значної кількості високомінералізованих шахтних вод у поверхневі водойми та водостоки, а також у накопичувачі, в яких відбувається відстій шахтного водозливу та зливу збага­чувальних фабрик.

Вугільна промисловість забруднює і повітряний басейн. Ви­киди забруднених речовин в атмосферу підприємствами Мінвуглепрому становлять до 25% від викидів цих речовин по Україні. На очисні споруди направляється менше половини всіх викидів, з яких уловлюється й обезводнюється 95%. Решта викидів здійс­нюється без очистки у вигляді газоподібних та рідких речовин.

Значним джерелом забруднення повітряного басейну, поверх­невих та підземних вод, а також зниження родючості грунтів є розміщення відходів вуглевидобутку і особливо вуглезбагачення в спеціальних природних відвалах та накопичувачах — щорічно у відвали скидається 60—70 млн. м3 породи. Кількість природних відвалів становить майже 1300, з яких близько 300 — це ті, що горять. Втрата родючості земель під відвалами становить більш як 7000 гектарів.

Незадовільний екологічний стан у вугледобувних районах, особливо у Донбасі, посилюється також високим рівнем концент­рації підприємств металургійної та хімічної промисловості, що по­силює техногенне навантаження на навколишнє середовище і харак­теризує його як надзвичайно небезпечне для здоров'я населення.
3.2. Перспективи розвитку вугільної промисловості

Незважаючи на всі існуючі проблеми, вугільна промисловість у сучасному світі зберегла роль найважливішої базисної галузі економіки. Значення вугілля як одного з основних типів енергоносіїв на рубежі третього тисячоріччя обумовлюється дією наступних ведучих ринкових факторів:

  1. Енергетика залишається самою пріоритетною галуззю економіки. Споживачі зацікавлені в безумовному збереженні стабільності енергетичної бази і розмаїтості альтернативних джерел енергетичної сировини.

  2. Стабільна і велика ресурсна база. Показник забезпеченості поточного рівня споживання готовими до експлуатації запасами по вугілля - один з найбільш високих серед усіх корисних копалин.

  3. Можливість для експортерів вугілля працювати на різних ринках збуту. Для більшості закордонних експортерів є основою власної енергетики. Крім того, географічне положення Австралії, Колумбії, ПАР, Індонезії, США таке, що при сучасних засобах морського транспорту вони в стані практично з однаковими витратами відвантажувати вугілля на обох ведучих споживаючих ринків - у чи Європу в Східну Азію. Тому з випадку проблем зі збутом продукції на одному з цих ринків експортери завжди можуть переключити відвантаження на другий споживаючий чи ринок у національне споживання (обмеживши в енергобалансі частку звичайно імпортованих чи мазуту нафти).

  4. Дешевина вугілля в порівнянні з вартістю прямих замінників, стабільність цін вугілля. Стабільність і прогностичність цін вугілля забезпечує для споживачів зручність планування витрат. У той же час, одиниця теплотворної здатності палива при використанні вугілля обходиться споживачу в середньому в 1,5 рази дешевше, ніж при застосуванні мазуту.

Згідно з прогнозом “Energy Information Administration” (Міністерство енергетики США) споживання первинних енергоносіїв у світі до 2020 р. зросте в порівнянні з нинішнім рівнем на 65%. Викопні види палива залишаться основними джерелами енергії і будуть забезпечувати до 80% світового енергоспоживання.
На перспективу до 2020 р. міжнародні експерти не очікують істотного зниження ролі вугілля як одного з найважливіших енергоносіїв. Більш того, за рахунок дуже ймовірного скорочення темпів росту споживання нафти і нафтопродуктів і перегляду відносини до розвитку атомної енергетики в багатьох країнах може мати місце деякий ріст його частки в структурі енергоспоживання.
Ведучими споживачами вугілля в Азії і світі як і раніше залишаться Китай і Індія. До 2020 р. на частку Китаю й Індії буде приходитися 33% приросту світового енергоспоживання і 90% збільшення використання вугілля у світі.
Експерти Міністерства Енергетики США вважають, що вугілля в цій країні залишиться конкурентноздатним у порівнянні з іншими видами палива завдяки низьким витратам видобутку і тарифам на його транспортування.
У Канаді збільшення споживання вугілля зв'язують з намічуваним висновком з експлуатації після 2010 р. значної частини потужностей АЕС, що будуть замінятися вугільними ТЕС. У Японії намічено ввести до 2020 р. не менш 10 ГВт потужностей вугільних станцій нового покоління. Очікується також помітний приріст споживання в Бразилії і Південній Кореї.

Через високу собівартість видобутку вугілля та необхідність покриття цих витрат в Україні запроваджено практику субсидіювання галузі. Вугільна промисловість України має шістдесят чотири вугільнозбагачувальні заводи, пітнадцять її підприємств функціонують у металіргійній галузі.

Створення умов для розвитку в Україні ефективної вугільної промисловості та стабільне нарощування обємів забезпечення національної економіки за рахунок власних енергоресурсів потребує вжиття таких заходів:

ВИСНОВОК

У цій курсовій роботі мною було висвітлено значення і місце вугільної промисловості у формуванні галузей спеціалізації Донецького економічного району, яке є дуже важливе, оскільки саме вона забезпечує економічний розвиток місцевості, а отже і цілої країни.

Рівень забезпеченості району загалом високий, проте деякі природні ресурси з часом вичерпалися і це призвело до часткового занепаду деяких галузей промисловості і до необхідності використання інших ресурсів для їх відновлення і подальшого розвитку. Проте зараз це поки що неможливо через невисокий економічний розвиток як району, так і економічну кризу цілої держави.

Вугільна промисловість, будучи однієї з найважливіших галузей економіки і паливно-енергетичного комплексу, разом з тим залишається збитковою і вимагає вкладення великих фінансових засобів для її розвитку. Ціни на вугілля не можуть піднятися в зв'язку з прямою ціновою залежністю від його основних конкурентів у виробленні енергії – нафти і природного газу. І в найближчі 15 років ніяких серйозних змін у вугільній промисловості, зважаючи на все, спостерігатися не буде.

Актуальною проблемою сучасного розвитку Донецького вугільного басейну є вичерпність ресурсів і загострена екологічна ситуація, яка особливо поглибилась в останні роки через використання застарілої технологічної бази. Антропогенний вплив на навколишнє середовище Донецького району дуже сильний. Забруднені як повітря та ґрунти так і водні ресурси, які є дуже важливими і просто необхідними для розвитку промисловості району. Людству неминуче прийдеться вкладати кошти на розробку програм по зниженню забруднення навколишнього середовища через добування і виробництво вугілля. У зв'язку з цим, розвиток вугільної промисловості прийме світові масштаби. Безсумнівно також зростуть і ціни на вугілля, а отже його виробництво стане рентабельним

Серед проблем району також важливою є проблема раціонального користування і відновлення природніх ресурсів. Першим, і необхідним заходом для вирішення цих проблем є запровадження нових технологій у виробництві.

Вирішення цих проблем правильно, раціональним шляхом допоможе ще краще розвинути діяльність басейну і цим самим частково допомогти українській економіці стати на ноги.

Довгострокові перспективи пророкувати складно, але можна припустити, що якщо запаси нафти будуть продовжувати зменшуватися і не буде знайдено нових чи родовищ інших альтернативних видів палива, те вже до 2030-му року вугілля може стати основним джерелом паливної енергії, тому що має величезні запаси в порівнянні з нафтою і газом.


Список використаної літератури

  1. Гірничий енциклопедичний словник, т. 3. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. — 752 с.

  2. «Використання енергії». Zaporozhye Nuclear Power Plant.

  3. Дослідження соціально-економічних проблем перехідного періоду // Науковий вісник. – 2001. - №3

  4. Жук М. В. Комерційна географія України. Чернівці: Прут, 1998

  5. Ковалевський В.В. та ін.. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Підручник – 7-ме вид., стер. – К.: Знання, 2005.-350 с.

  6. Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2005.

  7. Мельник С. А. Управління регіональною економікою. Навчальний посібник. Київ, 2000

  8. Михасюк І., Яків М., Залога З., Сажинець С. Регіональна економіка. Львів: Українські технології, 1998

  9. Навчальний атлас «Географія України», стор. 29, „Історіко-етнографічні землі” — Київ: ДНВП „Картографія”, 2006.

  10. Розміщення продуктивних сил України / за ред. Качана Є. П. Київ: Вища школа, 1998

  11. Симоненко В. Х. Регіони України: проблеми розвитку. Київ, 1997

  12. Стеневич І. Лісова політика України // Економіка України. – 2000. - №10

  13. Стеченко Д. М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. Київ: Вікар, 2001

  14. Стеченко Д. М. Управління регіональним розвитком. Київ:Вища школа, 2000

  15. Назарбаєв Е.Ж. «Сучасний стан і тенденції розвитку світового паливно-енергетичного комплексу.» Журнал «Analytic».

  16. Тукмаков Д. “Вугільна галузь сьогодні”. Газета “Завтра”. № 7(376), 13.02.2003.

  17. Чедвик Дж., «Світова вугільна промисловість.» Переклад статті - Гребєнщиков В.П. Журнал вугілля. № 12, 2002.

  18. Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Навч. Посібник – К.: Кондор,2005.-344 с.

  19. http://vesna.org.ua/txt/pirkovo/salt.doc

  20. www.lib.ru

  21. www.ukrreferat.com


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации