Індивідуальна робота - Грошово-кредитна система Китаю - файл n1.doc

Індивідуальна робота - Грошово-кредитна система Китаю
скачать (404.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc405kb.19.11.2012 13:32скачать

n1.doc

  1   2   3
Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….2

  1. Економіко-географічна характеристика країни……………………………...4

  2. У Китаї подальше зниження імпорту та експорту……………………………18

  3. Особливості розвитку грошово-кредитної системи Китаю………………….19

  4. Центральний Банк Китаю впевнений у правильності своєї грошово-кредитної політики……………………………………………………………...25

  5. Валютний ринок Китаю………………………………………………………...26

    1. Сутність валютного ринку Китаю…………………………………………26

    2. Становлення і сучасний стан китайського валютного ринку……………27

    3. Перспективи розвитку валютного ринку Китаю………………………….37

  6. Китай сподівається на збереження стабільності основних резервних валют світу………………………………………………………………………………40

  7. Банківський сектор у фінансовій системі Китаю……………………………..41

    1. Банки розвитку у фінансовій системі Китаю……………………………..41

    2. Структурні реформи в банківському секторі Китаю……………………..46

    3. Погіршення структури кредитного портфеля в більшості китайських кредитно-фінансових установ……………………………………………...49

  8. Експерти стурбовані політикою кредитування Китаю……………………….51

  9. «Китайська бульбашка» на фондовому ринку лопне вже наступного ринку……………………………………………………………………………..53

  10. Китайська економіка – мішень міжнародної торгової війни………………..55

  11. Характер, перспективи та проблеми розвитку українсько-китайських відносин………………………………………………………………………….58

Висновки…………………………………………………………………………….63

Список використаної літератури…………………………………………………..64





Вступ


На визначеному історичному етапі збільшення кількості міжнародних господарських зв'язків з неминучістю привело до підвищення ролі валютно-фінансової сфери у світовому масштабі. Процес міжнародного руху товарів, послуг, капіталу, виробниче і науково-технічне співробітництво, міграція робочої сили, розвиток туризму привели до виникнення суспільних відносин, зв'язаних із грошовими вимогами і відповідними зобов'язаннями учасників міжнародних економічних відносин. Саме міжнародний платіжний оборот, зв'язаний з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн, і обслуговується валютним ринком.

У літературі існує кілька різних тлумачень поняття валютного ринку, різні автори пропонують різноманітне тлумачення цієї категорії. Так, наприклад, А.Г. Наговіцин і В.В. Іванов визначають валютний ринок просто як «ринок, на якому продається і купується валюта різних країн» [1, с. 4]. І. Н. Платонова розглядає валютний ринок більш складно, а саме, у трьох аспектах: у широкому змісті слова, у вузькому змісті слова і з організаційної точки зору. Валютні ринки розглядаються як офіційні центри, де відбувається конвертація іноземних валют на національну за курсом, що складається на основі попиту та пропозиції. Валютний ринок у широкому змісті, на думку І.Н. Платонової, – «це сфера економічних відносин, що виявляються при здійсненні операцій по купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті, а також операцій по інвестуванню валютного капіталу». У вузькому ж змісті – «це офіційні фінансові центри, у яких здійснюються операції по купівлі-продажу валют і валютних цінностей на основі попиту та пропозиції учасників торгівлі» [2, с. 1]. Представляється, що кожна з цих точок зору авторів має право на існування.

Продовжуючи думку І. Платонової, можна затверджувати, що з організаційно-функціональної точки зору (як результат реалізації економічних функцій) валютні ринки забезпечують обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг, робіт; своєчасне здійснення міжнародних розрахунків; взаємозв'язок різних ринків; стихійне визначення валютних курсів шляхом балансування попиту та пропозиції; надання механізмів захисту від валютних ризиків; диверсифікованість валютних резервів банків, підприємств і держави; валютну інтервенцію; використання ринку державами для цілей їхній грошово-кредитної і економічної політики; одержання прибутку у виді різниці курсів валют і процентних ставок; регулювання валютних курсів національної валюти до іноземних валют (державне і ринкове); проведення валютної політики, спрямованої на державне регулювання зазначеної області економіки й інших заходів.

Об'єктом дослідження є грошово-кредитний ринок як складова частина фінансового ринку.

Предметом дослідження є грошово-кредитний ринок Китаю.

Основна мета роботи полягає в комплексному дослідженні тенденцій розвитку та сучасного стану китайського грошово-кредитного ринку.

При написанні роботи використовувалися науково-практичні, аналітичні матеріали, а також Інтернет - сайти, присвячені Китаю та його економіці.


  1. Економіко-географічна характеристика країни

Офіційна назва - Китайська Народна Республіка (скорочено: Китай).

Державний устрій. Китай - "народна" республіка. Вищий орган державної влади - Всекитайські збори народних представників, його постійно діючий орган - Постійний комітет. Глава держава - голова КНР.

Географічне розташування.

Країна знаходиться у східній частині Азії. Узбережжя континентальної частини Китаю на сході і півдні омивається водами Бохайського, Жовтого, Східнокитайського і Південно-Китайського морів Тихого океану. У морях, що омивають Китай, розкидано 5,4 тис. островів.

Площа сухопутної території Китаю - 9 597 000 кв. км. За цим показником країна поступається лише Росії і Канаді. У меридіальному напрямку територія Китаю простягається на 55 тис., у широтному напрямку - на 5,2 тис. км.

Довжина сухопутного кордону - 22,8 тис. км.

Загальна площа територіальних вод - 4,73 млн. кв. км.

Загальна довжина берегової лінії складає 32 тис. км, у тому числі довжина континентальної берегової лінії - 18 тис. км, острівної - 14 тис. км.

Адміністративно-територіальний розподіл. Країна поділяється на 4 міста центрального підпорядкування, 23 провінції, 5 автономних районів і 2 особливі адміністративні райони.

Столиця - 27 вересня 1949 року столицею КНР було оголошено місто Бейпін, також ухвалено перейменування Бейпіну у Пекін (7 200 тис. жителів).

Інші великі міста - Шанхай (9 000 тис. мешканців), Тяньцзінь (6200 тис.), Сянган (5 500 тис.), Шеньян (5 000 тис.), Ухань (4 000 тис.), Гуанчжоу (4 000 тис.).

Державна мова - китайська.

Релігія. Китай - країна, де одержали поширення не одна, а кілька релігій. Наприклад, буддистська, даосистська, іслам, які є найбільш розповсюдженими релігіями. Поширені також католицизм і християнство.

Державне свято - 1 жовтня (1949 р.) - День проголошення Республіки.

Державний прапор - 27 вересня 1949 року у якості державного прапора КНР затверджено п`ятизірковий червоний прапор. Червоний колір символізує революцію, п'ять зірок та їхній взаємозв'язок символізують велику згуртованість революційних народних мас під керівництвом КПК. Жовтий колір зірок символізує світло.

Державний герб. Державний герб КНР зображує трибуну Тяньаньмень, осяяну сузір'ям з п'яти зірок і обрамлену колоссям і зубчастим колесом, що символізує новодемократичну революційну боротьбу китайського народу з часу руху "4 травня" і народження Нового Китаю, диктатури народної демократії, керованої робітничим класом і заснованої на союзі робітників і селян.

Державний гімн - 27 вересня 1949 року у якості Державного гімну КНР затверджено "Марш добровольців" (слова Тянь Ханя, музика Не Ера).

Грошова одиниця - юань.

Членство у міжнародних організаціях - МБРР, МВФ, ООН, АТЕС, МФЧХ, Шанхайська організація співробітництва та інші.

Природно-ресурсний потенціал.

Китай - третя за площею країна світу - має значний земельний фонд, великі запаси корисних копалин, потужні гідроресурси, а також широкі можливості щодо освоєння ресурсів океану. Природа Китаю багата і різноманітна. На півночі суворі гірські хребти, покриті лісами або степами помірного поясу, прилягають до холодних просторів Сибіру, а на півдні - гори з вічнозеленими тропічними лісами. На рівнинах Східного Китаю, що знаходиться під впливом теплих мусонів Тихого океану, розкинулись родючі поля, на заході - безводні простори найбільших азіатських пустель і гори, вкриті вічними снігами.

Площа сільськогосподарських угідь у КНР становить близько 350 млн. гектарів, або трохи більш як 1/3 території країни. Ще 1/6 території зайнято ліса­ми. Орні землі становлять близько 100 млн. гектарів, або 11 % земельного фон­ду. Але якщо врахувати, що в окремих районах можна збирати 2-3 врожаї на рік, посівна площа Китаю набагато більша, ніж площа ріллі, вона оцінюється в 150-170 млн. гектарів. Основна частина орних земель припадає на східні райони країни, на заході знаходиться тільки 12 % таких земель.

Китай надзвичайно багатий сировинними паливними і мінеральними ресурса­ми. Великі запаси залізної руди і руд легуючих металів для чорної металургії є в більшості провінцій, зокрема - в Північному Китаї, Сіньцзяні та на півдні. Особ­ливо багато родовищ руд поліметалів, олова, сурми, вольфраму, ртуті в провінціях Південного та Південно-Західного Китаю. Тут є також великі поклади фосфоритів, плавикового шпату, азбесту, різноманітних будівельних матеріалів.

Промислові запаси вугілля становлять майже 1/3 світових. На провінції Північного Китаю припадає половина запасів вугілля в країні, ще 1/5 запасів зосе­реджена в провінціях північного заходу. 1/3 території Китаю перспективна на наф­ту й газ. Найкраще розвідані нафтоносні площі знаходяться на півночі Великої Ки­тайської рівнини (1/3), на північному сході (1/4) та на північному заході. Перспек­тивний на нафту шельф китайських морів. У країні є значні запаси ядерної сиро­вини: в провінціях Гуандун, Сіньцзян, Цінхай та у Внутрішній Монголії. Можли­вості енергетики істотно доповнюються великим гідропотенціалом. Річний стік річок Китаю - 2,7 тис. км3, що становить майже 9 % стоку всіх річок земної кулі.

Населення.

Кожний п'ятий житель Землі - китаєць. Для природного руху населення Китаю за останні десятиліття характерні зниження коефіцієнтів наро­джуваності і смертності. Природний приріст населення знизився до 1,2 % на рік. Тепер щороку населення Китаю збільшується на 12-14 млн. чоловік. Кількість економічно активного населення становить понад 500 млн. чоловік.

Економіка Китаю функціонує в умовах надлишку робочої сили та прихова­ного аграрного перенаселення. Відбувається стихійна урбанізація, кількість міст з населенням понад 1 млн. чоловік становить вже більш як чотири десятки.

Розміщене населення Китаю нерівномірно. У Східному Китаї на 1/5 території проживає 2/3 населення країни. Половина його зосереджена в приморських ра­йонах, західні та північно-західні райони країни з несприятливими природними умовами заселені все ще досить слабо. На Північному Заході і в Тибеті на 1 км" припадає тільки 1-4 чоловіки. Протягом останніх десятиліть у результаті ак­тивізації економічного життя країни посилилися міграційні потоки робочої сили. Вони спрямовані з густозаселених районів Великої Китайської рівнини в провінції Північного, Північно-Східного, Північно-Західного і Південно-Східного Китаю. Зростає також сезонна і маятникова міграції в зонах міст-мільйонерів.

Найбільшими містами Китаю є Шанхай (понад 12 млн. чоловік), Пекін (по­над 9), Тяньцзінь (8), Чунцін (7), Гуанчжоу, Фучжоу, Чанчунь, Шеньян (всі по 5-6 млн. чоловік), а також Далянь, Ухань, Циндао та ін.

Господарство.

У розвитку економіки КНР можна виділити кілька періодів: відбудови і першої п'ятирічки, «великого стрибка», «культурної революції» і сучас­них реформ.

У роки відбудови і першої п'ятирічки (1949-1957 роки) була проведена земельна реформа, що ліквідувала пережитки системи феодалізму на селі. Розпочалася індуст­ріалізація країни. Внаслідок авантюристичної політики керівництва Китаю з 1958 року почалися роки «великого стрибка». Були поставлені нереальні завдання: за 3-5 років ліквідувати економічне й технічне відставання від економічно розвинутих країн. Було надмірно форсовано розвиток промисловості, а формою «вдосконалення» сільського господарства стало створення «народних комун». Почався економічний хаос, на подолання якого пішли роки. «Народні комуни» розукрупнили, селянам по­вернули частину усуспільненої власності і присадибні ділянки. Становище в еко­номіці дещо нормалізувалось. З 1966 року в Китаї почався період «культурної рево­люції» - політичної кампанії, яку розгорнули ліворадикальні політичні сили. Вна­слідок масових репресій було паралізовано діяльність господарських органів, знову дезорганізоване господарство країни. Завдяки проведенню системи заходів і цю кри­зу вдалося ліквідувати. В 70-ті роки економічний розвиток певною мірою стабілізу­вався. Керівництво Китаю відмовилося від пріоритетів ідеологічних доктрин.

У 1978 році було проголошено курс на економічну реформу («гайге»). Реформу розпочали з сільського господарства. Селяни одержали землю в довгострокову орен­ду, була впроваджена система сімейного підряду. Як результат - різко зросло вироб­ництво сільськогосподарської продукції. Розпочалися реформи і в промисловості. Розширилась самостійність підприємств. Водночас у зовнішньоекономічній діяль­ності Китай перейшов до політики «відкритих дверей», тобто до політики спів­робітництва з усіма державами, використання іноземного капіталу, побудови віль­них економічних зон. У результаті змін, що відбулися у системі власності, в сучас­ному Китаї утворилось п'ять її форм: державна, колективна, особиста, приватна та державно-капіталістична. Різко зросла кількість приватних підприємств, в тому числі з участю іноземного капіталу.

Оцінка сучасного рівня економічного розвитку Китайської Народної Рес­публіки є досить неоднозначною. З одного боку, КНР - велика держава, що за аб­солютними показниками поступається небагатьом країнам світу. Країна має ве­ликі можливості в енергетиці (третє місце в світі за видобутком палива, в тому числі перше - за видобутком вугілля), посідає друге-третє місце за виробництвом сталі, перше - за виробництвом зерна і тканин. У КНР розвинуті космічна і атом­на промисловість, нафтохімія і електроніка. З другого боку, виробництво промислової і сільськогосподарської продукції на душу населення порівняно невелике.

За роки будівництва соціалізму у КНР докорінно змінилася галузева структу­ра господарства. На початку 50-х років у структурі ВВП частка сільського госпо­дарства становила 1/2, промисловості - близько 1/4. На початок 90-х років співвідношення оцінюється так: промисловість - 1/2, сільське господарство близь­ко 1/3. Отже, структура ВВП Китаю наблизилась до індустріально-аграрних струк­тур економічно розвинутих країн. Але за рівнем продуктивності праці сільське господарство має показники значно нижчі порівняно з промисловістю. Крім того, для економічної системи характерні недосконала інфраструктура і порівняно низький технологічний рівень цивільних галузей промисловості.

Промисловість. У КНР створено потужну багатогалузеву промисловість (мал. 1). Поряд з традиційними (текстильна, вугільна, металургійна) виникли і такі нові галузі промисловості, як нафтодобувна і нафтопереробна, хімічна, авіа­ційна, космічна, електронна.

Структура енергобалансу зберігає «вугільний» характер. Кам'яне вугілля забез­печує 3/4 потреб в енергії, нафта - близько 1/5. Видобуток вугілля становить 1,2 млрд. тонн, родовища розробляються в усіх провінціях країни, але найбільше -в Північному Китаї. Нафти добувають понад 170 млн. тонн. Основні райони видобутку - Північний Схід і шельф. Потужності електроенергетики не забезпечують потреб господарства країни, хоча за виробництвом електроенергії - 840 млрд. кВт/год. - КНР посідає четверте місце в світі.



Мал. 1. Промисловість Китаю

Чорна металургія країни спирається на власні запаси залізної руди, легуючих металів і вугілля. В 1994 році виплавлено 91 млн. тонн сталі і 96 млн. тонн чавуну, Виробництво металу представлене трьома групами підприємств: основу галузі становлять великі комбінати в Аньшані, Ухані, Мааньшані та Баошані, кожний по­тужністю понад 10 млн. тонн; в другу групу входять півтора десятка заводів середньої потужності, третя група - це численні невеликі металургійні і металообробні заводи провінцій.

Машинобудування - найважливіша галузь китайської індустрії. Провідне місце тут посідають підприємства, що випускають продукцію воєнного призначення. Налагоджено також виробництво машин і устаткування для різних галузей промисловості, виробництво металорізальних верстатів, автомобілів, тракторів і сільськогосподарських машин. Розвинуте загальне машинобудування й електронна промисловість. Характерною рисою територіальної структури галузі є співісну­вання великих машинобудівних центрів, у яких розміщені великі машинобудівні заводи, і численних дрібних підприємств, що діють у кожній провінції. Найбільші машинобудівні центри Китаю - Шанхай, Пекін, Тяньцзінь, Шеньян, а також

Харбін, Далянь, Чанчунь, Гуанчжоу, Ухань, Нанкін, Сіань, Чунцін. У хімічній промисловості особливо вирізняються виробництва воєнної хімії і мінеральних добрив. За виробництвом добрив (понад 20 млн тонн у перерахун­ку на вміст корисного компонента) КНР поступається тільки СІЛА. Текстильна промисловість Китаю за обсягом готової продукції посідає перше місце в світі. Вона дає близько 1/4 світового виробництва бавовняних тканин і 1/10 - тканин із хімічних волокон. Китай є також важливим виробником натураль­них шовкових тканин. Основні підприємства текстильної промисловості зосереджені Східному і Північному Китаї. Найбільший центр текстильної промисловості - Шанхай, шовкових тканин - Ханчжоу. Значними центрами текстильної промисло­вості є також Пекін, Тяньцзінь, Циндао, Нанкін, Усі, Сіань, Чунцін, Гуанчжоу. Сільське господарство. Китай - велика сільськогосподарська країна. Тут збирають понад 1/3 світового врожаю рису та просяних культур, зосе­реджено 1/10 світового поголів'я великої рогатої худоби і 2/5 свиней. Китай - один з найбільших у світі виробників кукурудзи, бавовни, сої, чаю, тютюну, м'яса птиці, коконів шовкопряда.

Для галузевої структури сільського господарства характерне значне переважання рослинництва (в основному продовольчих культур), частка якого стано­вить понад 70 % вартості валової продукції галузі. В самому ж рослинництві спеціалізація того чи іншого району визначається співвідношенням трьох груп Культур: зернових, технічних і овочевих.

Зернове господарство дає основну частку продовольства країни. Традиційною Культурою є рис, який займає до 1/4 посівних площ. Щороку в Китаї збирають близько 180 млн. тонн цієї цінної культури. На півдні та в районі Сичуань рис - основна зернова культура, в басейні р. Янцзи, крім рису, вирощують пшеницю та ячмінь, на півночі рис поступається пшениці, гаоляну (просяна культура) й кукурудзі. В південних районах збирають по два, навіть по три врожаї рису на рік.

Технічними культурами засіяно близько 1/6 посівної площі. З-поміж волок­нистих культур основними є бавовник (1/4 світового виробництва) і джут. Важ­лива цукроносна культура - цукрова тростина. Головними олійними культурами є соя (близько 20 млн. тонн на рік) й арахіс. Китай посідає друге місце в світі (після Індії) за виробництвом чаю (580 тис. тонн на рік).

Овочівництво і бульбові культури (особливо бататі картопля) дають істотну частку продовольства. Вирощують більш як сто видів різних овочів, зокрема чис­ленні сорти капусти, редьки й ріпи, моркви, цибулі.

Тваринництво має різні напрями розвитку в східних і західних районах країни. У східних районах частка тваринництва незначна в структурі виробництва, важли­ве значення мають свинарство і птахівництво. Західна і почасти північно-східна частини країни - зона екстенсивного тваринництва, яке використовує великі пасо­вища. Тут розводять овець, кіз, коней, верблюдів, а у високогірних районах яків.

У територіальній структурі сільського господарства Китаю виділяються чотири зони.

1. Зона богарного землеробства і тваринництва північної частини Східного Ки­таю (північ Великої Китайської рівнини, Північно-Східний Китай та Внутрішня Монголія). Тут зосереджена половина орних земель і 1/3 посівних площ. Зона дає третину зернових і стільки ж тваринницької продукції.

2. Зона рисосіяння, субтропічних і тропічних культур південної частини Східно­го Китаю (Східний, Центральний і Південний Китай, улоговини і плато Південно-Західного Китаю). Це - один з найстаріших районів світового землеробства, де зосе­реджено 40 % орних земель Китаю, він дає 3/5 зерна країни і половину продукції тваринництва.

3. Зона пасовищного скотарства й оазисного землеробства в Північно-Західному Китаї.

4. Високогірна зона Цінхаю і Тибету.

Нафтохiмiчний комбінат.

Додана вартість держпідприємств, підприємств, контрольний пакет акцій яких належить державі, і підприємств недержавного сектора, доход реалізації яких перевищує 5 млн. юанів на рік, склала 2368,5 млрд. юанів (ріст порівняно з попереднім роком - 11,4%). Додана вартість держпідприємств і підприємств, контрольний пакет акцій яких належить державі, склала 1,4032 трлн. юанів (ріст - 10,1%). Додана вартість колективної власності склала 330,1 млрд. юанів (ріст - 7,4%). Додана вартість підприємств акціонерної системи склала 495,4 млрд. юанів (ріст - 14,5%). Додана вартість підприємств за участю іноземних капіталів і капіталів підприємців Сянгану, Аоменю і Тайваню склала 533,3 млрд. юанів (ріст - 14,6%). Додана вартість легкої промисловості у 2000 році склала 950,6 млрд. юанів (ріст - 9,5%). Додана вартість важкої промисловості дорівнювала 1417,9 млрд. юанів (ріст - 13%). Коефіцієнт реалізації промтоварів у 2000 році склав 97,71%.

Досягнуто прогресу у врегулюванні структури промисловості. Виробництво нових видів продукції збільшилося порівняно з попереднім роком на 26,3%; металорізальних верстатів - на 34,3%; електричних інструментів - на 37,1%; металоплавильного обладнання - на 9,2%; устаткування хімічної промисловості - на 4,4%; устаткування для запобігання й упорядкування забруднення атмосфери - на 6,2%.

У цукроварній промисловості досягнуто переходу від збитковості до рентабельності завдяки оптимізації структури районів сіяння. У результаті трирічного врегулювання текстильна галузь підвела риску під періодом збитковості й у 2000 році значно збільшила свою прибутковість.

В промисловості державного сектора 31 провінції, автономного району і міста центрального підпорядкування здійснено перехід від збитковості до рентабельності. 12 з 14 найважливіших галузей промисловості країни, над яким держава встановила контроль, здійснили перехід від збитковості до рентабельності чи домоглися збільшення прибутку. Число збиткових великих і середніх держпідприємств скоротилося більш як на 70% проти 1997 року, коли їх було 6599.

У будівельній індустрії зберігалися стійкі темпи росту, економічна ефективність підприємств покращувалася. Усього в галузі додана вартість склала 591,8 млрд. юанів, що на 6,2% більше порівняно з 1999 роком.

Прибуток, отриманий будівельними підприємствами 4-ої категорії і вище, склав 16,6 млрд. юанів (ріст на 7,0%), податки склали 35,8 млрд. юанів, збільшившись на 5,4%.

Усього нараховувалося 680716 будівельних об'єктів, у тому числі 311924 об'єкти виконувалися на підрядних умовах за допомогою тендера. Їхня частка в загальному числі будівельних об'єктів склала 45,8%. Площа будівельних об'єктів склала 1551,75 млн. кв. м, що на 79,13 млн. кв. м. більше проти минулого року. Було здано в експлуатацію 738,35 млн. кв. м приміщень, що на 898 тис. кв. м менше порівняно з 1999 роком. Число збиткових будівельних підприємств склало 9553, скоротившись порівняно з попереднім роком на 134. Питома вага збитковості склала 19,2%.

Транспорт.

У Китаї, враховуючи кількість населення та розміри території, транспорт ще не задовольняє потреб господарства. Половину обсягу всієї його ро­боти виконують залізниці, важливе значення в перевезенні вантажів має водний, особливо морський транспорт, а в перевезеннях пасажирів - автомобільний, Повітряний транспорт ще недостатньо розвинутий.

Найгустіша мережа залізниць, автошляхів, водних комунікацій склалася на Великій Китайській рівнині, де зосереджена більшість населення і господарських об'єктів, та на північному сході. Вона забезпечує вихід до портів на узбережжі, че­рез які здійснюється більша частина зовнішньоторгових перевезень. Найважливіші з них - Шанхай - на сході, Далянь, Ціньхуандао, Тяньцзінь та Циндао - на півночі. Гуанчжоу та Сянгана - на півдні. Внутрішня частина держави забезпечена шля­хами набагато гірше, і континентальні зовнішні комунікації тут також обмежені - це залізниці на Монголію і на Казахстан, а також стратегічне Каракорумське шосе на півострів Індостан через найвищі у світі перевали.

Внутрішні відмінності.

В Китаї склалися такі історико-географічні райони: Північний Схід (Маньчжурія), Північ (східна частина країни на північ від Хуан­хе), Схід (промислові приморські райони Великої Китайської рівнини), Центр і Південь, Північний Захід та Південний Захід, їх умовно можна розглядати як економічні райони.

Північний Схід - один з провідних індустріальних районів Китаю. Його гос­подарський профіль визначають паливно-енергетичний, металургійний та лісопро­мисловий комплекси. Тут розвинуте також багатогалузеве сільське господарство (пшениця, рис, гаолян, соя). Найважливіші міста в центральній частині району - Шеньян, Аньшань, Фушунь, на півночі - Харбін, на узбережжі - Далянь.

Північ - третій, після Східного та Північно-Східного Китаю, за значенням про­мисловий район країни. Провідне місце тут посідають трудомісткі і наукоємні га­лузі - електроніка, електромашинобудування, приладобудування, виробництво син­тетичних матеріалів тощо. В цьому районі знаходяться столичні округи Пекіна і Тяньцзіня, які є зосередженням не тільки адміністративної, фінансово-економічної діяльності, а й осередком науки і культури. Степові райони Внутрішньої Монголії, що належать до цього району, залишаються все ще недостатньо освоєними.

Східний Китай - найважливіший у господарському відношенні район країни, на який припадає 30 % населення, 35 % промислової і 30 % сільськогосподарської продукції. Тут добре розвинуті текстильна, суднобудівна, електронна, верстато­будівна, металургійна, хімічна промисловість. Всебічно розвинуте сільське госпо­дарство - постачальник рису, пшениці, сої, бавовни, чаю, різноманітних овочів, свинини і птиці. В районі зосереджений значний культурний і науковий потенціал. Найбільші міста - Шанхай (найбільше місто Китаю), Нанкін (стара столиця країни), Ханчжоу, Циндао, Фучжоу.

Центр і Південь - аграрно-індустріальні райони. Центральний Китай має пересічний рівень економічного розвитку. Основне промислове ядро його -Ухань. Спеціалізація сільського господарства така ж, як і в Східному Китаї. Південний Китай багатий на сировинні ресурси. Найбільший його промисловий і торгово-економічний центр - Гуанчжоу. Поряд з Гуанчжоу знаходяться важ­ливі для Китаю вільні економічні зони. На узбережжі розташований Сянган - один із найпотужніших промислових вузлів сходу Азії.

Північно-Західний район має несприятливі природні умови, але багатий на природні ресурси. Це відкриває значні можливості для його розвитку в перспек­тиві. Головні міста - Сіань, Ланьчжоу, Урумчі.

Південний Захід. Основний осередок господарської діяльності району - Си-Чуанська улоговина. Тут розвинуте багатогалузеве сільське господарство і різно­манітна промисловість. Головні міста - Чунцін, Ченду. До Південного Заходу на­лежить також високогірний район Тибету, що має суворі природні умови. Тут знаходиться Лхаса - важливий релігійний центр ламаїзму, що є одним з на­прямів буддизму.

Внутрішня торгівля

У результаті прискореного розвитку народного господарства і проведення політики розширення внутрішнього попиту обсяг збуту на внутрішньому ринку стійко зростав. Роздрібний оборот споживчих товарів у 2000 році склав 3,4153 трлн. юанів, що на 9,7% більше показника 1999 року, з урахуванням цінового фактора реальне зростання склало 11,4%. У тому числі роздрібний оборот споживчих товарів у місті склав 2,111 трлн. юанів, роздрібний оборот споживчих товарів у районах на повітовому рівні і нижче склав 1,3043 трлн. юанів, ріст відповідно склав 10,6% і 8,3%. Ріст роздрібного й оптового продажу склав 12,1%, ріст продажу в системі громадського харчування склав17,3%, обсяг інших галузей знизився на 0,3%.

Продовжували збільшуватися обсяги торгівлі засобами виробництва, розмір продажу засобів виробництва великими і середніми оптовими організаціями склав 1,5808 трлн. юанів, що на 23,7% більше проти 1999 року.

Чистий доход від збуту товарів за період з січня по листопад склав 2,3982 трлн. юанів, що на 17,3% більше проти аналогічного періоду минулого року. У тому числі зростання оптової торгівлі склало 18,5%, роздрібного продажу - 11,6%; обсяг прибутку - 24,8 млрд. юанів. Але через підвищення збутової вартості підприємств зростання валового прибутку склало лише 7,93%, знизившись порівняно з 1999 роком на 0,4 відсоткові пункти, прибуток головного профілю господарювання підприємств збільшився лише на 14,2%.

Зовнішня торгівля

Зовнішня торгівля продовжувала розвиватися швидкими темпами. Обсяг імпорту й експорту протягом року склав 474,3 млрд. доларів США, збільшившись порівняно з 1999 роком на 31,5%. У тому числі експорт склав 249,2 млрд. доларів, ріст - 27,8%; імпорт склав 225,1 млрд. доларів США, ріст - 35,8%. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі у 2000 році склало 24,1 млрд. доларів.

Обсяг експорту товарів держпідприємств склав 116,5 млрд. доларів, ріст - 18,2%; обсяг експорту товарів підприємств з іноземною участю - 119,4 доларів, ріст - 34,8%; обсяг традиційного експорту - 105,2 млрд. доларів, ріст - 32,9%; експорт оброблених товарів на імпортній сировині склав 96,5 млрд. доларів, ріст - 28,5%; експорт продукції машинобудівної й електронної промисловості склав 105,3 млрд. доларів, ріст - 36,9%; експорт продукції високих технологій склав 37 млрд. доларів, ріст - 50%. Імпорт ресурсної продукції швидко ріс, помітно збільшився й обсяг імпорту продукції машинобудівної й електронної промисловості, а також продукції високих технологій, відповідно на 32,6% і 39,7%.

Покращилася ситуація щодо використання іноземних інвестицій. Усього за рік було затверджено 22347 підприємств з іноземними інвестиціями, на 32,1% більше, ніж у 1999 році. Обсяг інвестицій, обговорених у контрактах, склав 62,4 млрд. доларів, ріст - 51,3%. За рік реалізовано прямих іноземних інвестицій на суму 40,7 млрд. доларів, ріст - 1,0%.

Зберігалася тенденція росту зовнішньоекономічного співробітництва у виконанні підрядних робіт за кордоном, наданні трудових послуг і консультацій у проектуванні.

За рік вартість укладених контрактів з іноземними державами склала 14,9 млрд. доларів, ріст - 15%; розмір виконаних робіт і операцій склав 11,3 млрд. доларів, ріст - 1,0%; обсяг додаткового експорту - 900 млн. доларів, ріст - 35%.

(За матеріалами "Китай: факти і цифри. 2001" видавництва "Сіньсін")


  1. У Китаї подальше зниження імпорту та експорту

Дата: 15-10-2009 The Epoch Times

The Epoch Times Україна ( Велика Епоха ) - міжнародний інформаційний проект: www.epochtimes.com.ua

За перші три квартали 2009 року сума експорту в Китаї знизилася на 21,3%.

За даними головного митного управління Китаю, за вересень загальна сума торгового експорту та імпорту в країні склала 218,94 млрд. доларів США, що на 10,1% нижче, ніж за аналогічний період минулого року. За перші три квартали ці показники знизилися на 20,9%.

В опублікованих 14 жовтня даних управління говориться, що сума експорту за вересень в Китаї склала 103,01 млрд. доларів, а імпорту - 115,93 млрд. доларів. У нинішньому році ці показники знизилися відповідно на 3,5% і 15,2%.

Китайська митниця також підрахувала імпорт і експорт за всі 9 місяців. За перші три квартали 2009 року було завезено і вивезено товару на суму 1 трлн 557 млрд. 820 млн. доларів, що на 20,9% нижче, ніж за аналогічний період минулого року. Сума експорту знизилася на 21,3%, а імпорту на 20,4%.

У період з січня по вересень 2009 року активне сальдо торговельного балансу Китаю склало 135, 48 млрд. доларів США.

Згідно з офіційною статистикою, в даний час найбільшим торговим партнером Китаю є Євросоюз, далі йдуть США і Японія. Однак, зазначає радіо Бі-бі-сі, середні торговельні показники цих трьох регіонів і Китаю продовжують падати.

Торгівля Китаю з Японією впала на 20%, з Євросоюзом на 19,4% і з США на 15,8%.

За ті ж дев'ять місяців у Китаї відзначається збільшення імпорту залізної руди, неочищеної нафти і прокату сталі.

Джерело: http://www.epochtimes.com.ua/articles/view/4/13928.html


  1.   1   2   3


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации