Реферат - Сталий розвиток. Відновлювані та невідновлювані ресурси - файл n1.doc

Реферат - Сталий розвиток. Відновлювані та невідновлювані ресурси
скачать (300.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc301kb.19.11.2012 14:38скачать

n1.doc



ЗМІСТ

ВСТУП 2

ВИСНОВКИ 35

ВСТУП


“Світ, розвиток і охорона навколишнього середовища взаємозалежні та неподільні”

Декларація з навколишнього середовища та розвитку.

Принцип 25, Ріо-де-Жанейро, 1992
Слово “ресурс”, насамперед, асоціюється у нас з природничими науками. Проте це одне з тих понять, що лежить в основі практично всіх сфер діяльності людини і природних явищ.

Нераціональне використання ресурсів та енергії - проблема без державних кордонів, як і більшість екологічних питань, котрі викликають занепокоєння у людства сьогодні. Тому, заради нашого майбутнього, люди повинні бути обізнаними з проблемою ресурсозбереження і можливостями своєї участі в її вирішенні.

Проблема енергозбереження дуже актуальна для України, бо, незважаючи на наявні запаси,біля 50% енергоносіїв в Україну постачаються, переважно, з інших країн. Те ж саме стосується й інши природних ресурсів.

Проблема доцільного і зваженого використання ресурсів є надзвичайно важивою поміж інших в рамках концепції сталого розвитку.

1. СУТНІСТЬ ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови.

Відповідно до найбільш по­ширеного трактування під природними ресурсами ро­зуміють тіла й сили природи, які за певного рівня роз­витку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства.

Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне зна­чення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій дія­льності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ре­сурси, і як умови.

До основних характеристик природ­но-ресурсного потенціалу відносять:

Розрізняють компонентну, функціональну, територі­альну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу [1, с. 154—155].

Компонентна структура ха­рактеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — мож­ливості відтворення та ефективної експлуатації при­родних ресурсів. Функціональна структура природноресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.


2. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
Природні ресурси - компоненти природи, які використовуються (актуальні) або можуть бути використані (потенційні) як засоби виробництва і предмети споживання.

До природних ресурсів належать: сприятливі кліматичні умови (енергія Сонця, вітру, води), ґрунти, рослини, тварини, мінеральна сировина, води. Природні ресурси поділяються на мінеральні, енергетичні, водні, земельні, біологічні (рослинні, тваринні), кліматичні, рекреаційні.

Планета Земля має великі водні, рослинні, мінеральні та інші ресурси. Але вони не безмежні. Потреби людини в сировині, паливі безперервно зростають. Промислові підприємства використовують воду, сировину, паливо, кисень повітря в зростаючих обсягах. Ступінь використання природних ресурсів визначається не стільки їх природними властивостями, скільки соціально-економічними потребами.

Розрізняють вичерпні і невичерпні природні ресурси. Вичерпні ресурси в свою чергу поділяються на відновлювані та невідновлювані.

До відновлюваних природних ресурсів належать родючі ґрунти, рослинність і тваринний світ. Під час використання вони безперервно відновлюються самою природою, однак, їх природне відтворення (відновлення родючості ґрунтів, деревної й трав'яної маси, кількості тварин тощо) часто не збігається з темпами використання.

Уявлення про невичерпність ресурсів цієї групи все частіше приходить у суперечність з дійсністю. Витрата відновлюваних ресурсів (вирубування лісу, вилов риби тощо) починає перевищувати розміри їх природного відтворення.

Для того, щоб цього не було, треба:

а) раціональніше видобувати і обробляти природні ресурси;

б) завчасно залучати в експлуатацію нові невиснажені ресурси і за рахунок цього послабити використання виснажених;

в) штучно відновлювати ресурси, що можна робити набагато інтенсивніше, ніж це робить природа;

г) знайти штучні замінники.

До невідновлюваних ресурсів належить більша частина корисних копалин, їх використання призводить до поступового вичерпання запасів. Тому, щоб їх не втратити, треба розшукувати нові родовища та технічно правильно експлуатувати вже знайдені, тобто максимально вилучати цінні речовини з родовищ.

До невичерпних природних ресурсів належать водні та кліматичні. Водні ресурси - води, що використовуються як джерело водопостачання населення, промисловості та сільського господарства, а також як джерело енергії. Кліматичні ресурси - сонячна радіація - як джерело світла, тепла та енергії, енергії вітру. Атмосферні опади можна відносити до водних та кліматичних ресурсів. Використання невичерпних природних ресурсів не призводить до загального зменшення їх запасів на Землі. Тільки забруднення вод та атмосфери може стати серйозною перешкодою подальшого розвитку виробництва, призвести до погіршення умов життєдіяльності населення.

Мінеральні ресурси після завершення їх розвідки і видобутку, а також біологічні ресурси і навіть вода та повітря стають сировиною для різноманітних галузей господарства. Сировинні матеріали, які використовуються у виробництві, перетворюються вже на економічні ресурси суспільства (інші економічні ресурси - капітал, трудові, інтелектуальні ресурси та можливості менеджменту). Зрештою, використані природні ресурси після певної технологічної обробки постають перед нами у вигляді знарядь та засобів праці і різноманітних матеріальних благ.

Розміщені природні ресурси (а відтак і сировинна база формування економічних ресурсів) на Землі вкрай нерівномірно. Не тільки окремі країни, а й великі регіони різняться за рівнем забезпеченості певними ресурсами.

Але і в тому випадку, коли природних ресурсів у тій чи іншій країні мало, це не означає, що країна приречена на бідність, адже економічні ресурси кожної країни вимірюються не тільки кількістю наявної нафти, газу чи навіть родючих ґрунтів. Велике значення мають людські ресурси, працездатність населення, рівень його підготовки та майстерності, наявність науково-технічних ідей, досвід менеджменту і, нарешті, наявність у країні капіталу. Як приклад можна назвати насамперед Японію, яка досягла блискучих економічних результатів, маючи вкрай обмежену природно-ресурсну базу.
3. НЕВІДНОВЛЮВАНІ ПРИРОДНІ РЕСУРСИ
“Непоновлювані ресурси Землі повинні розроблятися таким чином, щоб забезпечити захист від виснаження ресурсів у майбутньому та щоб зиск від їх розробки отримувало все людство”

(Декларація з проблем оточуючого людину середовища.

Принцип 5, Стокгольм, 1972)

Невідновлювані природні ресурси належать до групи вичерпних ресурсів. Під час використання вони не відновлюються природою

До невідновлюваних ресурсів належить більша частина корисних копалин, їх використання призводить до поступового вичерпання запасів. Тому, щоб їх не втратити, треба розшукувати нові родовища та технічно правильно експлуатувати вже знайдені, тобто максимально вилучати цінні речовини з родовищ. Далі розглянемо деякі з найбільш використованих невідновлюваних ресурсів, а саме деякі енергоресурси.
3.1. Невідновлювані енергоресурси
Невідновлювані енергоресурси - це органічне паливо, що складається з пальних речовин, незгоряючих залишків і вологи. Паливні копалини характеризуються спільним походженням пальної частини. Вони утворюються переважно з рослинної маси, але містять також певну кількість білкових і жирових речовин тваринного походження.

Мільйони років у надрах Землі тривав процес розкладання рештків тварин і рослин, що колись переробили і зберегли сонячну енергію. У результаті утворилися такі непоновлювані джерела енергії, як нафта, вугілля, природний газ, торф, запаси котрих досить обмежені, рано чи пізно вони будуть вичерпані. Використання непоновлюваних джерел енергії завдає великої шкоди природі.

Багато природних сполук, що містять значні запаси енергії, знаходяться у надрах Землі. Важливі з поміж них - нафта, вугілля, природний газ, торф і уран. Непоновлювані вони тому, що потрібні мільйони років, аби мізерні кількості щорічних запасів сонячної енергії перетворилися на великі поклади вугілля, нафти, газу чи урану. Енергія таких джерел зберігається тільки на Землі. Поки людство не почало використовувати непоновлювані джерела, кількість накопиченої в них енергії залишалась сталою. Так , величина грошового скарбу, заритого в землю, залишається незмінною, доки хто-небудь не знайде цей скарб і не почне його витрачати. І як тільки люди почали використовувати не поновлювані джерела, кількість накопиченої в них енергії почала незворотньо зменшуватися. Швидкість, з якою ми витрачаємо непоновлювані джерела енергії, в багато разів перевищує час їх утворення (див. табл.1) [3, с. 25]. Тому рано чи пізно вони будуть вичерпані. Це їх перший недолік.

Таблиця 1

Глобальні оцінки ресурсної бази

 

Споживання

Резерви

Ресурси

Ресурсна база

1850-1998рр.

1998р

Нафта

115,8

3,8

143,2

143,2

286,4

Природний газ

56,1

1,9

143,2

262,5

405,7

Вугiлля

143

2,1

501,2

4272

4,773

Уран

17

0,5

57

203

4,773

Джерела: Nakicenovic, Grubler and McDonald< 1998; Masters et al.< 1994; and Rongler et al., 2000
Другий значний недолік - використання непоновлюваних джерел енергії завдає великої шкоди природі.

Чому ж людство використовує непоновлювані джерела енергії попри всі їх вади й далі? Цьому є кілька причин: економічні (прагнення швидко отримати прибутки); психологічні (небажання змінювати звичний спосіб життя); і, навіть, політичні (енергія - це влада).

Органічне паливо складається з пальних речовин, незгоряючих залишків і вологи.

Тверді паливні копалини характеризуються спільним походженням пальної частини. Вони утворюються переважно з рослинної маси, але містять також певну кількість білкових і жирових речовин тваринного походження.

Початкові стадії розкладання в товщі Землі відмерлої багатоклітинної рослинності, які відбуваються в заболочених місцях, де шар води перешкоджає вільному доступу повітря, називаються оторфненням. Процес оторфнення призводить до утворення темно-бурої маси - торфу, в якому трапляються залишки частин рослин, що не розклалися (листя, стебел).

Під дією тиску, температури і мікроорганізмів подальші процеси перетворення торф’яної маси призводять до утворення бурого вугілля. Продуктами наступних стадій перетворення бурого вугілля є кам’яне вугілля й антрацит.

До твердого видобувного палива належать і горючі сланці. Це мінеральні породи, просякнуті органічними речовинами.

Природним рідким паливом є нафта – суміш рідких вуглеводнів з молекулярними масами з різних груп. Крім того, у ній міститься деяка кількість рідких кисневих, сірчистих і азотистих сполук. Нафта - це продукт розкладання одноклітинних рослин і організмів, що існували сотні мільйонів років тому. Гинучи, вони формували відкладення на глибинах від 30 метрів до 8 кілометрів.

Природний газ суто газових родовищ складається переважно з метану (95-98 % CH4). Природний газ, як нафта і вугілля, утворився в надрах Землі з рештків рослин і дрібних тварин.

Сучасне індустріальне суспільство немислиме без таких непоновлюваних енергоджерел, як газ, нафта і вугілля. Високорозвинуті країни отримують з них близько 80 % енергії. Крім того, що запаси цих енергоджерел обмежені, їхнім величезним недоліком є забруднення навколишнього середовища як у місцевому, так і у всепланетному масштабі. При цьому маса утворених газоподібних чи твердих продуктів згоряння, що надходять у навколишнє середовище, у кілька разів перевищує массу використаного палива. Наприклад, при спалюванні природного газу - у 5 разів, при спалюванні вугілля - у 4 рази!

Завдяки застосуванню сучасніших технологій у виробництві енергії можна трохи знизити негативний вплив паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) на навколишнє середовище.

Для вироблення електроенергії у світі за останні 30 років на теплових електричних станціях (ТЕС) використано 76 млрд тонн вугілля, 3 млрд тонн мазуту, 3 трлн. метрів кубічних газу, а на атомних електричних станціях (АЕС) - тільки 0,2 млн тонн ядерного палива.

Якщо розглядати структуру світової витрати палива людством, то атомна енергетика посідає близько 6%, органічне паливо - близько 89%, а всі нетрадиційні джерела енергії - лише 2%. Спалювання органічного палива призводить до щорічного викиду 27 млрд тонн вуглекислого газу (СО2) в атмосферу і мільйонів тонн оксидів сірки та азоту [3, с. 26-27]..
3.1.1. Торф
Торф — порода життєвого походження, утворена протягом тисяч років з недорозкладених рослинних залишків (трав, мохів та деревини), які внаслідок високої вологості та поганого доступу повітря мінералізувалися лише частково [4].

Давня назва торфу — займиста земля. Згадки про торф як «займисту землю», що нею західноєвропейці користувалися для нагрівання їжі, трапляються в «Природничій історії» (46 р. н. е.) римського історика Плінія Старшого [5].

Торф є найменш сформованною формою вугілля, що досить сильно зберегла риси рослинного походження, та містить 50—60 % вуглецю (решту складають вода та та летючі матеріали ( 5%))[4].

Залягає торф переважно на болотах. За даними Х Міжнародного конгресу по торфу 1996 р., торф’яні болота покривають 4 млн кмІ всієї поверхні суходолу [4].

Поклади торфу в Україні поширенi, головним чином, у західних, північно-західних та північних областях. На сьогодняшній час в нас виявлено понад 2500 родовищ торфу із запасами понад 2260 млн. т. Можливе його використання на теплових електричних станціях (ТЕС).

Вік сучасних торфовищ вимірюється 5—10 тисячами років. Усі торф'яники зазвичай дуже заводнені й заболочені. Торф іноді вкритий невеликим шаром ґрунту.

Більшість торф'яних покладів (близько 80 %) розташована в верхніх широтах; близько 60 % усіх заболочених територій у світі мають запаси торфу. Найбільші торф'яні суцілі зосереджені в обширних пониженнях рельєфу.

За деякими оцінками, світові запаси торфу складають близько 267 мільярдів тон.
3.1.1.1. Утворення торфу
Торфоутворення — неповне розкладення деревних, трав'яних рослин і мохів під дією бактерій і грибків — відбувається здебільшого в долішньому шарі торфу.

До рослин, які відіграють основну роль в утворенні торфу, належать зелені (гіпнові) та білі (сфагнові) мохи, численні види осок, очерет, аїр, рогоза; з трав'янистих — хвощі, пухівки, шейхцерія, шабельник, бобівник. Важливе місце в утворенні торфу посідають деревні породи (береза, вільха, верба), та напівчагарникові (верес, лохина, багульник та ін.).

Щорічний приріст рослинного загалу, з якого утворюється торф, коливається від 10 до 25 мм на рік і залежить від видів рослин, кліматичних умов та типу боліт. У помірному кліматі щорічний приріст торфу на болотах складає тільки 0,55-2 мм.

Колір торфу надає гумус, котрий зумовлює його основні властивості й надає м'якість. Найважливішими показниками торфу є ступінь розкладення та попільність.
Таблиця 2

Ознаки торфу за ступенем розкладу

Ступінь розкладу

Головні ознаки стану торфу

у, %

Назва ступеня

менше 15

Нерозкладений

Торф'яна маса не проходить крізь пальці. Поверхня торфу шорстка від залишків рослин, які добре розрізняються. Вода витискається струменем, як з губки, прозора, світла

15 — 20

Дуже слабко розкладений

Вода витискається частими краплями, струменем, слабко жовтувата

20 — 25

Слабко розкладений

Вода витискається у великій кількості, жовтого кольору, рослинні залишки майже відсутні

25 — 35

Середньорозкладений

Маса торфу майже не проходить крізь пальці. У структурі торфу розрізнюються залишки рослинності. Вода витискається частими світло-коричнюва-тими краплями, торф починає забруднювати руку

35 — 45

Добре розкладений

Маса торфу слабко продавлюється. Вода виділяється рідкими краплями, коричнюватого кольору

45 — 55

Сильно розкладений

Маса торфу проходить крізь пальці, забруднює пальці. У торфі помітні лише деякі рослинні залишки. Вода витискається у малій кількості, темно-коричневого кольору

55 і більше

Дуже сильно розкладений

Торф проходить крізь пальці у вигляді грязеподібної чорної маси. Вода не витискається. Рослинні залишки зовсім не розрізняються


3.1.1.2. Застосування торфу
Торф з давніх часів привертав увагу людини. У країнах Західної Європи видобуток і використання торфу широко розвивалися в XII—XVIII сторіччях. У Росії на торф'яне паливо вперше неабияк зважив Петро I, який 1696 року віддав наказ видобувати торф у Воронежі та шукати його в околицях Азова, «як у місцях бездровних» [5].

Поступово торф стали використовувати як торф'яний кокс у гамарстві, на здобування освітлювального газу. Початок промислового виробництва торф'яного напівкоксу та смоли прийшовся на кінець XIX — початок ХХ сторіччя.

На сьогодні торф використовують у сільському господарстві та тваринництві, лікуванні, біохімії та енергетиці.

Розвиток сучасних виробничих технологій дозволяє створювати родючі ґрунти, де вирощують харчові рослини, видобувати добрива, стимулятори росту рослин, ізоляційні та пакувальні матеріали, вуглецевий відновлювач металу, активоване вугілля, графіт, тощо.
Сільське господарство
Торф має декілька важливих властивостей, котрі зумовлюють його цінність для рільництва. Унесення торфу в ґрунт є найліпший спосіб поліпшити властивості ґрунту: пористість, щільність, повітроємність, вологоємність, мікробіологічний та живильний склад.

Торф містить гумінові кислоти, котрі підштовхують ріст і розвиток рослин, та амінокислоти, потрібні на перетворення певних первнів харчування на форму, доступну рослинам [4].

Торф має бактерицидні й газопоглинальні властивості, що є однаково потрібними всім видам ґрунтів. Торф оздоровлює ґрунт, знижує вміст нітратів у виробі в 1,5-2 рази, запобігає нагромадженню в рослинах важких металів та інших шкідливих речовин, послаблює дію отрутохімікатів, що потрапляють до ґрунту. Перегній, який утворюється в ґрунті при тривалому внесенні торфу, перешкоджає вимиванню легкорозчинних добрив.

Низовинні й перехідні торфи, які складаються з перепрілих залишків деревної та трав'яної рослинності, є родючіші, аніж горішні. Ними користуються, щоб докорінно поліпшити слабородючі ґрунти, надати зв'язності бідним на перегній пісковим ґрунтам або розпушити глинисті.

В сільськогосподарському виробництві торф ділять на дві групи:

Залежно від технології рільництва торф використовують:

  1. чистий, щоб поліпшити побудову ґрунту, збирати та тривало втримувати вологу й утворити середовище, яке сприяє збільшенню кисневого обміну;

  2. з торфу готують субстрат, тобто беручи торф за основу, його змішують з набором мікро- та макроелементів, потрібних рослинам. Таким чином отримують готовий якісний ґрунт, пристосований до первного виду рослин, кліматичних особливостей, умов дозрівання плодів, тощо;

  3. як сировину для приготування органічних добрив;

  4. при виготовленні торф'яних блоків, які використовуються для вирощування розсади та облашування газонів та укріплення схилів земляни насипів, каналів та водоймищ.


Тваринництво
Торф використовують як підстилку у тваринництві. Здатність сухого торфу поглинати вологу та запахи дозволяє використовувати його як підстилку для худоби. Один кілограм легкого торфу утримує до 20 літрів води. Отриману після цього суміш можна компостувати без дооброблення. Ще однією перевагою використання торфу для підстилок є його бактерицидні властивості: торф запобігає багатьом хворобам у худоби.
Енергетика
Торф є займиста корисна копалина, тобто непогане паливо.

Перші електростанції, побудовані в Радянському Союзі на початку 1920-х років навколо Москви, працювали саме на місцевому торфі. Останніми роками в Фінляндії, наприклад, близько 5-7 % відсотків всієї енергії, яка споживаються в країні, отримується з торфу [5].

На виробництво енергії придатний тільки торф середнього й високого ступенів розкладання, який видобувають із серединних та донних частин боліт.

Важливою перевагою торфу є його своєрідне горіння. Адже торфові волокна містять кисень, тому торф здатен горіти без додаткової подачі кисню.

Таблиця 3

Відмінності між торфом і бурим вугіллям

Показник

Торф

Буре вугілля

Вміст вологи,%

> 75

< 75

Вміст вуглецю(С), %

в основному < 60

в основному > 60

Наявність вільної целюлози

є

відсутня

Здатність розрізатися

розрізається

не розрізається



Хімічна промисловість
Торф є цінною хімічною сировиною. Насьогодні з торфу отримують понад сто основних хімічних виробів: метиловий і етиловий спирт, фенол, віск, парафін, молочну, оцтову та щавелеву кислоти, аміак, стимулятори росту рослин, гербіциди та ін.

Волокна пушиці, які входять до складу торфу, можна використовувати при виготовленні тканин. Розроблено технологію промислового виробництва таких тканин.
Лікування
Протизаразні властивості торфу відомі з давніх часів. На сьогодні на оздоровницях Західної Європи широко поширені торф'яні купелі, в яких використовують бактерицидні та лікувальні властивості торфу.
3.1.1.2. Видобуток торфу
Розробляють торф відкритим способом, бо всі торф'яні родовища розташовані на земній поверхні.

Існує дві основні схеми видобутку торфу: порівняно тонкими шарами з поверхні землі та глибокими кар'єрами на всю глибину торф'яного пласту.

За першою з цих схем торф виробляють витинанням, а за другою — екскаваторним (або кусковим) способом. Відповідно й торф способом видобутку поділяють на витятий і кусковий.
3.1.1.3. Екологія
Торф'яники вкривають близько 3 % поверхні земної суші або від 3,850,000 до 4,100,000 кмІ. З цих трьох відсотків близько 7 % знаходяться в промисловій розробці [5].

В залежності від глибини торф'яних покладів, промислова розробка болота триває 20-30 років. Так болота, промислова експлуатація котрих була розпочата в 1970-х роках, вже частково вироблені і найближчим часом на більшості з них роботи будуть припинені. Постає питання, що робити з такими землями. Існує декілька варіантів подальшого використання території: її можна знову заболотити, висадити ліс, віддати під сільськогосподарські землі або перетворити в озеро.

Компанії, які ведуть розробку торф'яних покладів, відповідальні за зниження шуму під час видобутку, контроль за рівнем пилу та вплив на водне середовище. Але екологічні організації Британії та Ірландії наголошують на тому, що широкомасштабний видобуток торфу з боліт призводить до руйнування дорогоцінного природнього середовища різних видів дикої природи. По причині особливих екологічних умов заболочені території є домівкою для багатьох рідкісних організмів, які в природі більше ніде не зустрічаються. До того ж, з точки зору екологів видобуток торфу зі швидкістю, яка перевищує його утворення, є невиправданим, оскільки для відновлення торф'яних боліт потрібні роки.

Існують різні думки щодо екологічності торфу як палива. Одні вважають його екологічно чистим, інші дотримуються думки, що горіння торфу призводить до збільшення рівня вуглекислого газу в атмосфері, оскільки той містить CO2.
3.1.1.4. Торф'яні пожежі
Торф'яні пожежі найчастіше трапляються в місцях видобутку торфу і виникають з причин неправильного поводження з вогнем, від розрядів блискавок чи самозаймання. Торф схильний до самозаймання, яке може статися при температурі вище 50 °C.

Досить часто ґрунтові торф'яні пожежі є розвитком низової лісової пожежі. В таких випадках вогонь заглиблюється в шар торфу біля стовбурів дерев. Горіння відбувається повільно і без полум'я. Підгоряють корені дерев, які падають, утворюючи завали.

Торф горить повільно на всю глибину його залягання. Торф'яні пожежі охоплюють великі площі і важко піддаються гасінню, коли горить шар торфу значної товщини. Торф може горіти в усіх напрямках, незалежно від напрямку і сили вітру, а під ґрунтом він горить навіть під час помірного дощу і снігопаду.

Торф'яні пожежі рухаються повільно, по декілька метрів на добу, і відзначаються тим, що їх майже неможливо загасити. Вони небезпечні раптовими проривами вогню з під землі і тим, що їх край не завжди помітний. Ознакою підземної торф'яної пожежі є характерний запах гарі, місцями з під землі просочується дим, а сама земля гаряча. Торф вигоряє зсередини, утворюючи пустоти, в які можна провалитися і згоріти. Температура в товщі торфу, охопленого пожежею, більше тисячі градусів.

Головним способом гасіння підземної торф'яної пожежі є обкопування території огороджувальними канавами. Канави копають шириною 0,7— 1,0 м і глибиною до мінерального ґрунту або ґрунтових вод. Саму пожежу гасять шляхом перекопування палаючого торфу і заливання його великою кількістю води. Оскільки температура в товщі торфу, охопленого пожежею, більше тисячі градусів, вода, яка потрапляє на зону горіння згори, випаровуюється, не встигаючи досягнути вогнища. Для ліквідації торф'яної пожежі необхідні дуже великі обсяги води.

Найкращим способом боротьби з торф'яними пожежами вважається запобігання їм. Необхідно завчасно розділяти поклади торфу протипожежними урвищами, які бажано заповнювати водою.
3.1.1.5. Родовища торфу в Україні



3.1.2. Вугілля

Вугілля — тверда осадова порода, горюча копалина, утворена шляхом вуглефікації рослинних залишків. Виділяють гумоліти (вугілля кам'яне, вугілля буре та антрацити), сапропеліти й сапрогумоліти. Викопне вугілля — один з найбільш поширених видів корисних копалин, вони виявлені на всіх континентах земної кулі. Відомо близько 3000 вугільних родовищ і басейнів. Існують різні оцінки загальних світових запасів викопного вугілля — від 3,7 до 16 і більше трлн. т (на 1990 р.). Викопне вугілля складає близько 87,5 % викопного палива Землі. Розвідані запаси вугілля Світовим енергетичним конгресом 1998 р. в млрд. т. у. п. були оцінені так: світові — 799,8; Європа — 72,6; Україна — 34,0. У світовому паливно-енергетичному балансі викопне вугілля складає близько 25 %.

Основні компоненти вугілля: органічна речовина, мінеральні домішки і волога. Маса органічної речовини становить 50-97 % від загальної маси сухого вугілля. Хімічний склад органічної частини вугілля включає C, H, O, S, N та ін. хімічні елементи. Переважає вуглець, на частку якого припадає 60-98 % маси вугільної речовини [6]. Відносний вміст мінеральних домішок в сухій речовині вугілля коливається в широких межах (зольність 50-60 %). Масова частка сумарної вологи коливається від 60 % в м'яких пухких до 16 % в щільному бурому вугіллі, знижуючись до 6-10 % в кам'яному вугіллі і антрацитах. Мінімальну вологість (до 4 %) має середньометаморфізоване кам'яне вугілля. Величина цього показника — один з основних параметрів класифікації бурого вугілля.

3.1.2.1. Утворення вугілля
Для утворення вугілля необхідне рясне накопичення рослинної маси. У стародавніх торфяних болотах накопичувалася органічна речовина, з якої без доступу кисню формувалися поклади вугілля. Більшість промислових родовищ викопного вугілля відносяться до цього періоду, хоча існують і молодші родовища. Вік найдавнішого вугілля оцінюється приблизно в 350 мільйонів років.

Якщо відбувається поховання торфу під іншими наносами, то він під дією стиснення втрачаючи воду і гази, перетвориться у вугілля. Під тиском товщі осадів потужністю 1 кілометр з 20-метрового шару торфу виходить пласт бурого вугілля завтовшки 4 метри. Якщо глибина поховання рослинного матеріалу досягає 3 кілометри, то такий же шар торфу перетвориться на пласт кам'яного вугілля завтовшки 2 метри. На більшій глибині, близько 6 кілометрів, і при вищій температурі 20-метровий шар торфу стає пластом антрациту завтовшки в 1.5 метра.

В результаті руху земної кори, вугільні пласти зазнавали підняття і складкоутворення. З часом підняті частини руйнувалися за рахунок ерозії, а опущені зберігалися в широких неглибоких басейнах, де вугілля знаходиться на рівні не менше 900 метрів від земної поверхні.
3.1.2.2. Видобуток вугілля


Спосіб видобутку вугілля залежить від глибини його залягання. Розробка ведеться відкритим способом, якщо глибина залягання вугільного пласта не перевищує 100 метрів. Не рідкісні і такі випадки, коли при все більшому поглибленні вугільного кар'єру, далі вигідно вести розробку вугільного родовища підземним способом.

Для добування вугілля з великих глибин використовуються шахти.

У вугленосних відкладеннях, разом з вугіллям, містяться багато видів георесурсів, які мають споживчу значущість. До них відносяться породи як сировина для будіндустрії, підземні води, метан вугільних пластів, рідкісні і розсіяні елементи, зокрема дорогоцінні метали і їх сполуки. Наприклад, деяке вугілля збагачене германієм.
3.1.2.3. Споживання вугілля
Вугілля було першим з видів викопного палива, які використовувались людиною. Воно дозволило зробити промислову революцію, яка, у свою чергу, сприяла розвитку вугільної промисловості, забезпечивши її сучаснішою технологією. У 1960 вугілля давало близько половини світового виробництва енергії, до 1970 року його частка впала до третини [1, c. 27-28].

Основні напрями сучасного використання викопного вугілля, крім енергетики — одержання металургійного коксу, хімічної сировини (більше 300 найменувань речовин), газифікація і інш. Перспективні напрями переробки вугілля — гідрогенізація і піроліз вугілля з метою отримання рідкого і газоподібного палива, а також продуктів для органічного синтезу, нових видів пластмас, вилучення сірки.

Найбільші загальні ресурси вугілля знаходяться в США, КНР, РФ, Австралії, Канаді, ФРН, ПАР, Великобританії, Польщі, Індії [6].

В Україні поклади вугілля викопного зосереджені в Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському басейнах. За геологічними запасами викопного вугілля Україна посідає перше місце в Європі. Розвідані запаси вугілля в Україні складають 34,0 млрд. т. у. п. або близько 50 млрд. т (станом на 1998 р.). Прогнозні запаси — близько 120 млрд. т. В структурі балансових запасів представлені всі марки від вугілля бурого до високометаморфізованих антрацитів [1,27-28].

За прогнозними оцінками світова потреба вугілля у 2010 р. складе 4293 млн. т., при цьому на країни ЄС припаде 2057 млн. т., Західну Європу 406, Східну Європу 610, Північну Америку 1040.

Видобуток вугілля відповідно досягне 4300, 2013, 122, 607, 1285, імпорт 630, 352, 290, 36, 19, експорт 637, 308, 5, 33, 270 млн. т відповідно. Імпорт в Західну Європу виросте з 150 до 290 млн. т. На виробництво енергії в країнах ЄС витрачається 60 % вугілля, у світі — 45 %. Найбільшими вугледобувними країнами в цей період будуть: Австралія, Індія, Китай, Польща, ПАР, Росія, США, Україна. Вони будуть давати близько 85 % кам'яного вугілля. Частка ЄС зменшиться з 52 % (1990) до 46 % (2010) [6].
3.1.2.4. Екологія
При використанні вугілля на ТЕС тільки одна третина теплоти витрачається на виробництво електроенергії, інші ж дві третини теплової енергії випромінюються в атмосферу. Вугілля як енергоджерело небезпечне для навколишнього середовища. При спалюванні вугілля утворюються отруйні гази, такі як чадний газ (оксид вуглецю (ІІ)), сірчастий газ (оксид сірки (IV)) і гази, що негативно впливають на клімат, наприклад, вуглекислий газ. Забруднення спричиняють також вугільний пил і сажа. Наслідки використання вугілля для вироблення електричної та теплової енергії досить невтішні. Лише одна ТЕС потужністю 1000 МВт за рік спалює 2,5 млн тонн вугілля, “виробляючи” при цьому 6,5 млн тонн СО2; 9 тис тонн оксидів сірки; 4,5 тис тонн оксидів азоту; 490 тонн сполук важких металів і 700 тис тонн попелу [1].

За допомогою сучасних технологій можна дещо зменшити негативні наслідки використання вугілля для одержання енергії. Основні з цих технологічних способів такі:

- запровадження удосконалених конструкцій котлів, що знижують утворення оксидів сірки, азоту й викиди попелу;

- використання очисних споруд і фільтрів для очищення димових газів від сірки, азоту і попелу;

- застосування водно-вугільних суспензій замість вугілля;

- утилізація відходів з користю для народного господарства.
3.1.3. Нафта та природний газ
Приблизно 90 % усієї нафти, що видобувається, використовують як паливо, решту застосовують для одержання нафтохімічних продуктів. Отже, маємо справу із звичайним марнотратством.

З розвитком автомобілебудування нафтова промисловість упевнено розвивалася і лідирує на світовому ринку енергоджерел.

Промислово розвинуті країни підвищили свій життєвий рівень, у першу чергу, саме завдяки більшому споживанню нафти. Недарма нафту часто називають “чорним золотом”.

Основні запаси нафти зосереджені на Близькому Сході, у Латинській Америці, у Сибіру й Африці. У потужних споживачів нафти – США і європейських країнах – її запаси не такі великі. Важко сказати, на скільки ще вистачить її запасів. Вони можуть бути виснажені за 50-75 років, якщо не будуть знайдені нові поклади. В Україні розвідані запаси нафти складають близько 300 млн.т.

І видобуток, і транспортування, і переробка нафти пов’язані зі шкідливим впливом на навколишнє середовище. Час від часу ми дізнаємося про катастрофічні наслідки аварій нафтових танкерів.

Багато нафти і нафтопродуктів споживає транспорт. При цьому в атмосферу викидається велика кількість вуглекислого газу. При переробці нафти і споживанні нафтопродуктів транспортом у навколишнє середовище виділяються чадний газ, сполуки свинцю, оксиди азоту і сірки, що спричиняють хвороби рослин, тварин, людей.

Таким чином, використання нафти не лише підвищує життєвий рівень населення, а й завдає великої шкоди навколишньому середовищу - океанам, атмосфері та живим організмам. Тому варто використовувати її тільки там, де вона незамінна. Для виробництва теплоти ми можемо послуговуватися іншими джерелами енергії - тут вона цілком замінна.
Нафта — горюча корисна копалина, складна суміш вуглеводнів різних класів з невеликою кількістю органічних кисневих, сірчистих і азотних сполук, що являє собою густу маслянисту рідину, від темно-бурого до чорного кольору. Нафта має характерний запах, легша за воду, у воді нерозчинна.

Елементарний склад, %: вуглець 80-88, водень 11-14.5, сірка 0.01-5, кисень 0.05-0.7, азот 0.01-0.6.

Нафта є найважливішим джерелом рідкого палива, мастил, сировина для синтетичних матеріалів тощо.

Природний газ — суміш газів, що утворилася в надрах землі при анаеробному розкладанні органічних речовин. Як правило, це суміш газоподібних вуглеводнів (метану, етану, пропану, бутану тощо), що утворюється в земній корі та широко використовується як високоекономічне паливо на електростанціях, у чорній та кольоровій металургії, цементній та скляній промисловості, у процесі виробництва будматеріалів та для комунально-побутових потреб, а також як сировина для отримання багатьох органічних сполук. Природний газ є корисною копалиною. Часто є побічним газом при видобутку нафти. Природний газ у пластових умовах (умовах залягання в земних надрах) знаходиться в газовому стані у вигляді окремих скупчень (газові поклади) або у вигляді газової шапки нафтогазових родовищ — це вільний газ, або в розчиненому стані в нафті або воді (у пластових умовах), а в стандартних умовах (0,101325 Мпа і 20 °C) — тільки в газовому стані. Також природний газ може знаходитися у вигляді газогідратів.
3.1.3.1. Походження нафти та газу
Проблема походження нафти і формування її родовищ має велике практичне значення, тому що її вирішення дозволить обґрунтовано підходити до пошуку і розвідки нафтових родовищ і оцінювання їх запасів, однак і зараз серед геологів і хіміків є прихильники як гіпотез неорганічного, так і гіпотез органічного походження нафти. Переважна більшість геологів підтримують думку про утворення нафти з залишків живої матерії, але є досить багато прихильників концепції неорганічного походження нафти, які наводять вагомі міркування як геологічного, так і хімічного порядку.
3.1.3.2. Світові запаси
Розвідані запаси нафти у світі на 2004 р. становили 210 млрд т (1200 мільярдів барелів), нерозвідані — оцінюються в 52-260 млрд т (300—1500 млрд барелів). Світові розвідані запаси нафти оцінювалися до початку 1973 р. в 100 млрд т (570 млрд барелів), у 1998 р. — 137,5 млрд т [7]. Таким чином, в минулому розвідані запаси зростали. Сьогодні вони скорочуються.

Великі нафтогазоносні осадові басейни приурочені до внутрішньоплатформних, внутрішньоскладчастих, складчастоплатформних та крайових прогинів, а також до периокеанічних платформних областей. Родовища Н. виявлені на всіх континентах, крім Антарктиди, і на значних площах акваторій. У світі відомо понад 30 тис. родовищ Н., з них 15-20 % газонафтові. Бл. 85 % світового видобутку Н. дають 5 % родовищ. Найбільші запаси Н. в Саудівській Аравії, Кувейті, Ірані, Іраку.

Нафта i газ зустрічаються в породах різного віку – від кембрійських до пліоценових. Іноді нафта видобувається i з докембрійських порід, однак вважається, що її проникнення в ці породи вторинне. Найбiльш давні поклади нафти у палеозойських породах, знайдені головним чином на території Пiвнiчної Америки. Ймовiрно, це можна пояснити тим, що тут найбільш інтенсивні пошуки проводилися в породах саме цього віку.

Більша частина нафтових родовищ розсереджена по семи регіонах світу i приурочена до внутрішньоматерикових депресій та окраїн материків:

Свiтовi запаси нафти складають понад 137,5 млрд. т (1998). 3 них 74% припадає на Азію, у тому числі Близький Схід (понад 66%). Найбільшими запасами нафти володіють (у порядку зменшення): Саудівська Аравія, Росія, Ірак, ОАЕ, Кувейт, Іран, Венесуела, Мексика, Лiвiя, Китай, США, Нiгерiя, Азербайджан, Казахстан, Туркменістан, Норвегія.
3.1.3.3. Нафта та газ в Україні
На території України поклади нафти є у Передкарпатті, у Дніпровсько-Донецькій областях та на шельфі Чорного і Азовського морів і (за деякими даними тут найбільші — 3 трильйони умовних одиниць газу й нафти, доля нафти —25-30 %). Станом на кінець ХХ ст. початкові потенційні ресурси нафти України оцінювалися в 1,33 млрд т, а газового конденсату — 376,2 млн т. Державним балансом враховано понад 130 родовищ нафти і понад 151 газового конденсату. Розвіданість початкових потенційних ресурсів нафти складає 33,0 %, газового конденсату — 37,0 %, а ступінь виробленості відповідно 21,6 % та 15,9 % [7].
3.1.3.4. Видобуток нафти
У 1938 р. світовий видобуток складав біля 280 млн т, в 1950 — 550 млн т, в 1960 р. понад 1 млрд т, а в 1970 понад 2 млрд т. У 1973 р. — перевищив 2,8 млрд т, а у 2004 р. склав біля 5,2 млрд т, у 2005 р. — 3,6 млрд т (без урахування газового конденсату), причому Росія вийшла на перше місце, добувши 461 млн т, Саудівська Аравія — 458 млн т, США — 256 млн т (За даними «Oil and Gas Journal»). Усього з початку промислового видобутку (з кінця 1850-х рр.) до кінця 1973 р. в світі було видобуто з надр 41 млрд т нафти, з яких половина припадає на 1965 — 1973 рр [8].

До середини 1970-х світовий видобуток нафти подвоювався приблизно кожне десятиріччя, потім темпи його зростання сповільнилися.

За нинішніх темпів споживання розвіданої нафти вистачить приблизно на 40 років, нерозвіданої — ще на 10 — 50 років. За останні 35 років споживання нафти виросло з 20 до 30 млрд барелів на рік [7].

Обсяг світового видобутку нафти у кінці ХХ ст. складав близько 3,1 млрд. т (1995), тобто майже 8,5 млн. т на добу. Видобуток ведеться 95 країнами, причому більше 77% продукції сирої нафти видобувають 15 з них, включаючи Саудівську Аравію (12,8%), США (10,4%), Росію (9,7%), Іран (5,8%), Мексику (4,8%), Китай (4,7%), Норвегію (4,4%), Венесуелу (4,3%), Великобританію (4,1%), Об’єднанi Арабські Емірати (3,4%), Кувейт (3,3%), Нiгерiю (3,2%), Канаду (2,8%), Iндонезiю (2,4%), Ірак (1,0%). У США в 1995 р. 88% усього видобутку нафти припадало на Техас (24%), Аляску (23%), Луїзіану (14%), Калiфорнiю (13%), Оклахому (4%), Вайомінг (3,5%), Нью-Мексико (3,0%), Канзас (2%) i Пiвнiчну Дакоту (1,4%).

Запаси нафти у нафтових пісках Канади і Венесуели - (3400 млрд барелів). Цієї нафти за нинішніх темпів споживання вистачить на 110 років.
3.1.3.5. Застосування
Нафта — найважливіше джерело рідкого палива, мастил, сировина для синтетичних матеріалів тощо. Нафта займає провідне місце в світовому паливно-енергетичному господарстві. Її частка в загальному споживанні енергоресурсів безперервно зростає: 3 % в 1900 р., 5 % перед Першою світовою війною 1914—1918 рр., 17,5 % напередодні Другої світової війни 1939—1945 рр., 24 % у 1950 р., 41,5 % у 1972 р., 48 % в 2004 р. У перспективі ця частка буде меншати внаслідок зростання застосування атомної і інших видів енергії, а також збільшення вартості видобутку [7].

Природний газ використовується як паливо для електростанцій, побутове паливо, як сировина для промисловості тощо. Газ є найчистішою формою невідновної енергії: у ньому дуже низький вміст отруйних речовин, він згоряє дуже швидко, простий у використанні. Проте проблеми викидів вуглекислого газу при використанні природного газу залишаються [3].


4. ВІДНОВЛЮВАНІ ПРИРОДНІ РЕСУРСИ
Відновлювані ресурси належать до вичерпних природних ресурсів. Під час використання вони безперервно відновлюються самою природою, однак, їх природне відтворення (відновлення родючості ґрунтів, деревної й трав'яної маси, кількості тварин тощо) часто не збігається з темпами використання.

До відновлюваних природних ресурсів належать родючі ґрунти, рослинність і тваринний світ, відновлювані джерела енергії (геотермальна енергія, енергія сонця, гідроенергія, енергія вітру, тощо).
4.1. Відновлювані джерела енергії
Згідно з класифікацією Міжнародного енергетичного агентства до поновлюваних джерел енергії належать наступні категорії [3, c. 34-36]:

ВДЕ, які спалюються, і відходи біомаси:

- тверда біомаса і тваринні продукти: біологічна маса, у тому числі будь-які матеріали рослинного походження, що використовуються безпосередньо як паливо або перетворюються на інші форми перед спалюванням (деревина, рослинні відходи і відходи тваринного походження; деревне вугілля, яке одержують з твердої біомаси);

- газ/рідина з біомаси: біогаз, отриманий у процесі анаеробної ферментації біомаси і твердих відходів, який спалюється для виробництва електрики і тепла;

- муніципальні відходи: матеріали, що спалюються для продукування теплової та електричної енергії (відходи житлового, комерційного і суспільного секторів). Утилізуються муніципальною владою з метою централізованого знищення;

- промислові відходи: тверді й рідкі матеріали (наприклад, автомобільні покришки), що спалюються безпосередньо, зазвичай, на спеціалізованих підприємствах, для виробництва теплової й електричної енергії;

2) гідроенергія: потенційна, або кінетична, енергія води, перетворена на електричну енергію за допомогою гідроелектростанцій, як великих, так і малих;

3) геотермальна енергія: теплова енергія, що надходить із земних надр, зазавичай, у вигляді гарячої води або пари. Використовується для виробництва або безпосередньо як джерело тепла для систем теплопостачання, потреб сільського господарства тощо;

4) сонячна енергія: випромінювання Сонця, що використовується для одержання гарячої води й електричної енергії;

- енергія вітру: кінетична енергія вітру, що застосовується для виробництва електроенергії у вітрових турбінах;

5) енергія припливів, морських хвиль і океану: механічна енергія припливних потоків, або хвиль, що використовується для виробництва електричної енергії;

У структурі світового виробництва електричної енергії ВДЕ посідають почесне друге місце. Вони забезпечили 19% світового виробництва електроенергії в 2000 р., слідом за вугіллям (39%), випередивши атомну енергетику (17%), природний газ (17%) і нафту (8%). Основну кількість електроеергії, що виробляється ВДЕ, отримано на гідроелектростанціях (92%). Незважаючи на значний прогрес у розвитку, геотермальна, сонячна і вітроваенергетика забезпечили в 2000 р. менше 3% від загального внеску ВДЕ, хоча вже у 2002 р. ця цифра зросла до 4%.
4.1.1. Сонячна енергія
Сонячні промені щорічно приносять на Землю в 20 000 разів більше енергії, ніж ми споживаємо. Сонячне випромінювання не тільки створює сприятливий клімат для життя на нашій планеті.

Енергія сонячного випромінювання екологічно чиста, не завдає шкоди навколишньому середовищу.

4.1.1.1. Сонячні системи гарячого водопостачання
Сонячні системи гарячого водопостачання складаються з колекторів, систем передачі енергії та збереження тепла в баках-акумуляторах (бойлерах). Як правило, сонячні колектори встановлюють на дахах дво- або триповерхових будинків і застосовують їх для підігріву води й опалення приміщень. У залежності від географічного розміщення об’єкта, на якому планують обладнати сонячну систему, у першу чергу необхідно розрахувати, скільки гарячої води на добу буде потрібно споживачеві. Потім добирається тип сонячної системи і обраховується площа сонячного колектора.

Сьогодні у світі обладнано понад 30 млн мІ сонячних колекторів для гарячого водопостачання. Дві третини припадає на країни Європейського Союзу. Популярність цієї технології весь час зростає [3].

Україна має чудові можливості для використання сонячних технологій. За кліматичними умовами наша країна належить до регіонів із середньою інтенсивністю сонячної радіації. На територию України потрапляє близько 720 млрд МВт·год сонячної енергії. Правда, це теоретичні розрахунки, хоча навіть 0,1% цієї енергії може забезпечити потребу в теплопостачанні всієї країни.
4.1.1.2. Фотоелектрична система
Виробництво електроенергії за рахунок використання фотоелектричних батарей є одним із найбезпечніших методів. Ці пристрої не створюють шуму, не залишають відходів, не споживають палива, крім сонячного світла.

Фотоелектричну систему можна використовувати практично в будь-якій сфері, де потрібна електроенергія: освітлення, робота насосів, охолодження, радіопередача тощо. У зв’язку з тим, що фотоелектричні технології є високозатратними, швидкому розвиткові фотоелектричного ринку в світі сприяє державна фінансова підтримка в країнах, зацікавлених у використанні поновлюваних джерел енергії [3].
4.1.2. Енергія вітру
Сила вітру - це одне з найдавніших джерел енергії, що використовується людством і, безперечно, є одним з найбільш економічних способів одержання електрики. Близько 1% сонячної енергії, яку отримує Земля, спричинює рух атмосферних повітряних мас через різницю температур у різних місцях Землі.

З давніх часів люди використовували вітряки. Зараз вітроенергетика є досить перспективною галуззю і розвивається в багатьох країнах.

Одним з головних аргументів розвитку вітроенергетичної галузі була екологічно чиста технологія виробництва електроенергії: вітроелектростанція (ВЕС) не викидає в атмосферу чи у воду шкідливих речовин, не утворює внаслідок експлуатації ніяких шкідливих відходів.

До кінця 2002 р. потужність ВЕС у світі досягла 31 128 МВт, причому 75% усіх ВЕС припадає на країни Євросоюзу [3].
4.1.3. Мала гідроенергетика
Водяні колеса - найдавніший тип гідроенергетичної системи. Починаючи з ХІХ ст., після відкриття технологій виробництва електроенергії, водяні колеса почали використовувати для роботи генераторів, що виробляють електроенергію.

У залежності від запровадженої потужності гідроелектростанції (ГЕС) поділяються на великі і малі. До малої гідроенергетики належать системи потужністю до 30000 кВт, які, у свою чергу, можна поділити на малі, міні- і мікро-ГЕС. Згідно з нормативами ООН до малих ГЕС належать станції потужністю від 1000 до 30 000 кВт; до міні-ГЕС – від 100 до 1000 кВт, до мікро- ГЕС - до 100 кВт. Малої ГЕС (до 30000 кВт) досить для забезпечення електроенергією невеликого міста, селища, а мікро- ГЕС може за безпечити електроенергією приватний будинок [3].

Зацікавлення малою гідроенергетикою відновилося в останні десятиліття. Її переваги в порівнянні з іншими традиційними видами енергії полягають у більш економчному й екологічно безпечномуспособі одержання електрики. Невеликі гідростанції дозволяють зберігати природний ландшафт, навко-лишнє середовище не тільки на етапі будівництва, але й у процесіексплуатації. Робота малої ГЕС не впливає на якість води, не порушуєприродний баланс.

На відміну від інших екологічно чистих відновних джерел електроенергії - таких, як Сонце, вітер, - мала гідроенергетика практично не залежить від погодних умов і здатна забезпечити стабільну подачу електроенергії споживачеві.
4.1.4. Геотермальна енергія
Поняття “геотермальна енергія” дослівно означає “ теплова енергія землі” (гео - земля, термальна - теплова). Основним джерелом цієї енергії є постійний потік тепла з розпечених надр, спрямований вгору, до поверхні Землі. Цього тепла досить, щоби розплавляти гірські породи під Земною корою, перетворюючи їх на магму (її можна спостерігати на поверхні у вигляді лави). Значна частина магми залишається під Землею і, подібно печі, нагріває породу навколо. Коли підземні води стикаються з цим теплом, вони також досить сильно нагріваються - іноді до температури 371о С. У певних місцях, особливо по краях тектонічних плит материків, а також у так званих “гарячих точках”, тепло підходить так близько до поверхні Землі, що його можна добувати за допомогою геотермальних свердловин. Також людство застосовує геотермальне тепло дря опалення будівль, тепиць, тощо.

ВИСНОВКИ


Природа наділила людство розмаїттям багатств, які люди активно використовують, зазвичай не зважаючи на наслідки. Різні ресурси нашої планети потрапили під загрозу зникнення. Щоб цього не сталося, людям слід зважено використовувати природні багатства, сприяти їх відновленню та спів ставляти темпи та обсяги відновлення швидкості та кількості використання.

Людству треба прагнути витрачати якомога менше невідновлюваних ресурсів і чим більше відновлюваних, де це можливо замінюючи використання перших другими. Зокрема, це стосується енергетики. Підсумовуючи сказане, спробуємо схематично показати на прикладі енергоресурсів, які переваги та недоліки вони мають та які наслідки для довкілля спричинює їх використання

Таблиця 4

Порівняльний аналіз енергоджерел

Енергоджерело

Переваги

Недоліки

Відновлювані

Сонце

Поновлюваність

Нестабільність

Доступність

Дорожнеча сонячних батарей

Вітер

Поновлюваність

Шум

 

Великі площі, які займають вітрові електростанції

Вода

Низька вартість води як сировини

Національні кордони

Низька вартість роботи з нею

Водосховища займають великі площі сільськогосподарських земель

Стабільність

 

Невідновлювані

Вугілля

Стабільність

Непоновлюваність

Доступність

Забруднення довкілля

 

Проблеми зберігання відходів

Нафта

Висока технологічність

Обмежений доступ

Простота використання

Непоновлюваність

 

Забруднення довкілля

 

Небезпека виникнення пожеж

Газ

Відносна безпека для довкілля

Обмежений доступ

Простота використання

Непоновлюваність

 

Вибухонебезпека

 

Викиди СО2

Торф

Відносна безпека для довкілля

Обмежений доступ

Простота використання

Непоновлюваність

 

Пожежонебезпека

 

Викиди СО2


. Як бачимо, немає жодного ідеального ресурсу. Проте існує велика різниця між енергоджерелами з огляду їх безпеки для навколишнього середовища.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Голиков А. П., Олійник Я. Б., СтепаненкоА. В. Вступ до економіч¬ної і соціальної географії: Підручник. — К.: Либідь, 1997. — 320 с.

2. Дорогунцов С., Ральчук О., Ссталий розвиток — цивілізаційний діалог природи і культури, Вісник НАНУ.— 2001. — № 10.

3. Мельникова О.В., Праховник А.В., Конеченков А.Є., Іншеков Є.М., Дешко В.І.,

Енергозбереження. Раціональне використання ресурсів та енергії., Київ: Палітра Друку, 2003.- 88 с.

4. Маслов С.Г., Инишева Л.И., Торф – как ратительное сірье и направления его хмимческой переработки, Химия растительного сырья. 1998. №4. С. 5–7

5. http://uk.wikipedia.org/wiki/тотф

6. http://uk.wikipedia.org/wiki/вугілля

7. http://uk.wikipedia.org/wiki/нафта

8. http://www.eia.doe.gov/emeu/aer/pdf/pages/sec11_10.pdf



Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации