Стасюк Л.О. Трансформація феномена українського кальвінізму в системі міжкультурних взаємодій - файл n1.rtf

Стасюк Л.О. Трансформація феномена українського кальвінізму в системі міжкультурних взаємодій
скачать (37.7 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.rtf212kb.09.04.2008 13:12скачать

n1.rtf

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
СТАСЮК ЛАРИСА ОЛЕКСАНДРІВНА


УДК 21: 284.2

ТРАНСФОРМАЦІЯ ФЕНОМЕНА УКРАЇНСЬКОГО

КАЛЬВІНІЗМУ В СИСТЕМІ МІЖКУЛЬТУРНИХ ВЗАЄМОДІЙ

Спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі філософії Національного університету водного господарства та природокористування.


Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

САУХ Петро Юрійович,

Житомирський державний університет

імені Івана Франка, ректор

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

ЯРОЦЬКИЙ Петро Лаврентійович,

Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди,

провідний науковий співробітник

кандидат філософських наук, доцент

СЕРЕДА Галина Володимирівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, доцент

кафедри релігієзнавства

Захист відбудеться 29 листопада 2007 року о 10 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01003, Україна, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01003, Україна, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано „26„ жовтня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Ю. Смирнова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах розбудови суверенної демократичної України тривають процеси її духовного відродження та формування державно-церковних відносин. Із реабілітацією української державності активізується релігійна діяльність, легалізуються заборонені раніше християнські конфесії, з’являються нові тенденції в релігійному житті. Зокрема, однією з них є прагнення до спрощення і периферійності культової теорії й практики як зовнішніх форм вираження релігії та устремління до більш свідомого освоєння сутності християнського віровчення, що визначає явище протестантизації християнства. Про зростання впливу протестантських організацій на релігійно-конфесійні відносини і суспільну свідомість українців свідчить статистика кількісного і якісного складу його деномінацій. Вітчизняний протестантизм позначився на процесах історичного полікультурного і поліконфесійного розвитку України і не просто залишив помітний слід у національному релігійно-культурному бутті, а й активно впливає на його форму і зміст.

З проголошенням незалежності в Україні відновлюється інтерес до власної релігійної культури, відкриваються нові перспективи в багатоманітних міжконфесійних відносинах. При цьому протестантизм продовжує бути необхідним компонентом інтеграції людей в їхньому релігійному житті. Невід’ємною складовою національної духовної спадщини постають відроджені та легалізовані кальвіністські громади, інституалізовані в Українську євангельсько-реформовану церкву (УЄРЦ) і максимально поширену Закарпатську реформатську церкву (ЗРЦ). За сучасних умов модернізації й консолідації української нації стає актуальним і науково самодостатнім цілісне дослідження специфіки кальвінізму як самоцінного елемента релігійної культури України.

Значущість інтерпретаційного осягнення природи і проявів кальвінізму, трансформації його світоглядних, культових і структурних особливостей у форматі українського соціуму підсилюється фактом започаткування українськими кальвіністами діалогу з представниками православ’я, що декларує перші елементи екуменізму, який як релігійний феномен зародився на початку ХІХ ст. Прагнення кальвіністів до об’єднання і підтримки православного українства у боротьбі за національне самозбереження і захист релігійних інтересів, що тривала з середини ХІІІ ст. до першої половини ХVІІ ст. і визначала специфіку його духовного життя, знайшло відгук в українському суспільстві та мало продовження в діяльності Української євангельсько-реформованої церкви. Декларування УЄРЦ пріоритетності національних ідей над релігійними споріднює її ідеологію із запитами вітчизняної духовної культури, що спонукає до актуалізації української традиції взаємозв’язку між релігійними й етнічними чинниками суспільного життя України. З’ясування означеного ступеня впливу кальвінізму в різних сферах суспільного і духовного буття може слугувати зразком інтеграції та консолідації християн Сходу і Заходу та сприяти позитивним зрушенням у проблематиці розвитку екуменічного руху, міжцерковного діалогу і співпраці, уникнення підміни національних почуттів релігійними.

Актуальність дослідження українського кальвінізму як феномена аргументується особливостями статики і динаміки його релігійної системи. УЄРЦ, зазнаючи релігійно-церковних трансформацій, в основі зберігає усталену структуру, принципи організації класичного кальвінізму й ідейно-світоглядних засад українського кальвінізму ХVІ ст. Сутність цих засад полягає у дотриманні кальвіністами національно-етнічних традицій та ініціативності у науково-просвітницькій і культурній сфері в період першого національного відродження, коли питання духовного світу людини та її морально-етичні орієнтири визначили прерогативу української філософської думки. Крім того, специфіка антропологічного й еклезіологічного вчення уможливила діяльність кальвіністів у напрямі українізації церкви, що спонукало усвідомлення представниками цієї ранньопротестантської конфесії важливості застосування у культовій та позакультовій практиці рідної мови, яка для них одночасно постає вагомим складником релігійної обрядовості та рушійною силою національної самоідентифікації. І сьогодні використання української мови у богослужіннях розцінюється як важливий фактор українського відродження. Звернення до кальвінізму як цілісного феномена сприятиме розумінню суспільно-політичних та культурно-просвітницьких національно спрямованих зусиль членів УЄРЦ, яка, незважаючи на недовготривалий період активної діяльності, намагалася вплинути на задоволення духовних запитів українства і його конфесійне життя.

Об’єктивне філософсько-релігієзнавче дослідження трансформації феномена українського кальвінізму обумовлене зростанням потреби духовних цінностей в сучасному світі та необхідністю глибшого і всебічного осмислення світоглядних, доктринальних принципів українського кальвінізму у світлі міжкультурних взаємодій. Оскільки ця взаємодія сприяє як реконструкції релігійної культури, урізноманітненню суспільної функціональності релігійних спільнот, так і виявляється в неоднозначності релігійно-церковного життя, загостренні міжцерковних і внутрішньоцерковних суперечок майже у всіх конфесіях, то дослідження феномена українського кальвінізму може посприяти унормованості міжконфесійної толерантності, стабільності, запобіганню релігійній нетерпимості і протистоянню.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження складають праці Є. Будріна, П. Жуковича, Є. Карського, М. Любовича, В. Перетца, О. Петрова, Є. Перфецького, А. Попова, П. Русина, О. Соболевського, Ю. Яворського, які аналізують реформаційно-протестантські пам’ятки і літературу українського походження. Принципове значення для дисертаційного пошуку мають наукові розвідки з проблем історичного і соціокультурного побутування ЗРЦ І. Кондратовича, Г. Стрипського, І. Панькевича, І. Дулишковича, М. Лучкая, П. Сови, А. Сіксая. Авторка поділяє позицію В. Горського, Я. Дашкевича, М. Кашуби, В. Колосової, В. Крекотня, В. Литвинова, Б. Криси, О. Мишанича, В. Наливайка, В. Нічик, Я. Стратій, В. Ульяновського щодо наявності ренесансно-реформаційних процесів в українській духовній культурі.

Фундаментальними розвідками з проблем специфіки функціонування кальвінізму в межах західноцивілізаційного периметра є розробки зарубіжних авторів М. Вебера, А. Кайпера, Ф. Кампшульте, Д. Кембелла, Д. Мак-Нейла, Е. Маркса, А. Пірсона, У. Петті, Е. Трьольча. Проблемам дослідження віросповідної системи кальвінізму присвячено роботи Л. Беркофа, Ф. Беттелса, Л. Боетнера, Д. Воленховена, В. Дільтея, А. Маграт, Г. Мітера, Д. Мюррея, Т. Уідроу, П. Хелма та ін.

Істотним етапом в осмисленні феномена протестантизму і його конфесійних відгалужень стали наукові доробки П. Кралюка, П. Яроцького, а також М. Булатова і А. Гуревича. У роботі безпосередньо використовувалися вагомі дослідницькі студії з проблем багатовекторного функціонування кальвінізму в Україні В. Любащенко, Р. Соловія.

Значущими для об’єктивної оцінки феномена українського кальвінізму є конфесійні кальвіністські, православні, католицькі нормативні церковні документи і матеріали, катехізиси, полемічні твори.

Вагомою теоретично-методологічною основою дослідження стали фундаментальні праці провідних українських філософів і релігієзнавців В. Андрущенка, В. Бондаренка, С. Головащенка, М. Заковича, С. Кримського, М. Михальченка, І. Мозгового, І. Надольного, В. Пащенка, М. Поповича, О. Сагана. Раціональному осягненню міжкультурних взаємодій кальвінізму сприяють методологічні та історіографічні розробки науковців Т. Аболіної, І. Бойченка, Л. Виговського, Т. Горбаченко, Л. Губерського, І. Добронравової, Є. Дулуман, С. Здіорука, А. Колодного, А. Конверського, Л. Конотоп, В. Лубського, О. Марченка, О. Наконечної, В. Пазенка, В. Панченка, О. Предко, М. Рибачука, О. Сарапіна, П. Сауха, Г.Середи, Г. Смирнової, Л. Филипович, А. Чернія, які систематизували й узагальнили змістовне наповнення релігії у проекції соціокультурних, політичних процесів, державно-церковних відносин в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в контексті наукових тем „Реформаційна ідеологія в Україні в ХVІ-ХVІІ ст.” (державний реєстраційний номер 0198V02485) та „Світогляд і духовність: філософські, естетичні та культурологічні проблеми” (державний реєстраційний номер 0106V004422) кафедри філософії Національного університету водного господарства та природокористування (м. Рівне).

Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження полягає в здійсненні комплексного філософсько-релігієзнавчого аналізу українського кальвінізму як цілісного духовного феномена в системі міжкультурних взаємодій.

Для досягнення поставленої мети слід розв’язати такі завдання:

розкрити періодизацію трансформації українського кальвінізму в його інституційних здійсненнях;

означити параметри, їхній характер і ступінь впливу на трансформацію українського кальвінізму через призму релігійно-духовного і національного буття;

дослідити особливості міжкультурних взаємодій у проекції українського кальвінізму;

виявити екуменічні тенденції в українському кальвінізмі;

з’ясувати смислотворні інтенції українського кальвінізму як статичної й динамічної релігійної системи;

здійснити компаративний аналіз функціонування Української євангельсько-реформованої церкви і Закарпатської реформатської церкви.

Об’єктом дослідження є український кальвінізм у всій багатоманітності його функціонування.

Предметом дослідження є природа, закономірності розвитку і побутування, доктринальні, еклезіологічні та культові особливості, світоглядні орієнтири й цінності, структурні компоненти і міжкультурні взаємодії кальвінізму як релігійної системи.

Теоретико-методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах наукової об’єктивності – аналітичного, фактологічного обґрунтованого підходу до осмислення феномена кальвінізму; світоглядного плюралізму у викладі богословської теорії та практики раннього кальвінізму, Української євангельсько-реформованої церкви та їхніх міжкультурних взаємодій; історизму як послідовного вивчення феномена кальвінізму і його трансформації у сучасні інституції; дотримання конфесійної толерантності та неупередженості, системності, компаративності у дослідженні природи і тенденцій еволюції кальвінізму.

У процесі дисертаційного дослідження було використано різноманітні наукові методи пізнання: загальнонаукові, конкретно-наукові, теоретичні, емпіричні. Комплексний характер роботи визначається використанням методів філософського (єдності логічного та історичного, аналізу і синтезу, аналогії, діалектичності дослідження), релігієзнавчого (дослідження релігійних джерел, віросповідної теорії і практики кальвінізму), історичного (дотримання хронології під час характеристики явищ, пов’язаних з проблемою становлення і функціонування кальвінізму), соціологічного (аналіз конкретних соціологічних процесів) дослідження, зокрема – аналізу (історіографічного, структурного, функціонального), синтезу, аналогії, індивідуалізації й узагальнення.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. У результаті системного аналізу феномена українського кальвінізму доведено, що обидві форми його інституалізації, а саме Українська євангельсько-реформована церква і Закарпатська реформатська церква, експлікують синхронність статичності основних засад релігійного віровчення, структурної й організаційної церковної системи та динамізм ідейно-культових і позакультових принципів, що детерміновані трансформацією феномена українського кальвінізму у процесі його адаптації до культурних і релігійних традицій, територіальних і часових умов.

У дисертації обґрунтовано низку теоретичних положень, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:

виділено чотири етапи трансформації кальвінізму, які зумовлені процесами його адаптації до нових умов функціонування, а саме: 1) 1536 р. - перша половина ХVІ ст. – становлення і розвиток кальвінізму в західноєвропейських країнах; 2) початок 40-х рр. ХVІ ст. – 50-60 рр. ХVІІ ст. – пристосування класичного кальвінізму до вітчизняної культурної й релігійної традиції та до нових духовних і суспільних потреб, що відобразилося в постулатах його соціальної етики й еклезіології, шлях українського кальвінізму від провідної протестантської конфесії, що займала активістську позицію у політичному, просвітницькому і соціокультурному бутті українства і мала значне міжрегіональне розповсюдження до майже повної еманації діяльності кальвіністських громад; 3) 20-30 рр. ХХ ст. – поширення ЗРЦ на території Закарпаття і її активна релігійна діяльність завдяки значній підтримці мадярської влади і обмежене західноукраїнським регіоном поширення УЄРЦ з найбільшою кількістю кальвіністських громад серед пізньопротестантських течій на тлі релігійно-просвітницького і громадсько-культурного поступу та національного спрямування до майже повного припинення свого існування; 4) кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст. – динамічний розвиток громад Закарпатської реформатської церкви (п’яте місце серед протестантських конфесій в Україні) й декількох громад Української євангельсько-реформованої церкви;

визначено, що на трансформацію українського кальвінізму вплинули умови його функціонування у період з другої половини ХVІ ст. до першої половини ХVІІ ст., з 20-30 рр. ХХ ст. до наших днів (історичний чинник); геополітичне прикордоння України, що привело до симбіозу ідейно-релігійних означень західних і східних християнських культур, залежність від соціально-політичних реалій Польщі, Угорщини, Росії (географічний і соціополітичний чинники), особливості традиційної етнокультури, ментальності й релігійної спадщини (етнокультурний чинник), динаміка поширення серед польського, угорського, російського, українського населення (демографічний чинник);

показано, що становлення і функціонування українського кальвінізму за обставин ідейної конфронтації католицької і православної церков обумовлене процесом включення цієї класичної конфесії в систему міжкультурних взаємодій, сутність і специфіку яких визначило геополітичне розташування України на перехресті багатоманітних культурних і релігійних традицій. Фрагментарний модус взаємодії кальвінізму з православ’ям визначають, по-перше, імплікація кальвінізму з витоковою місією протестантизму, що передбачає усунення недоліків у різних сферах релігійного життя католицизму; по-друге, умови адаптації кальвінізму до національної етнокультурної традиції, фундамент духовної парадигми якої інтенціює православ’я і зв’язок з візантійською спадщиною;

виявлено, що міжконфесійні відносини кальвіністів і православних ренесансно-реформаційного періоду – це специфічна екуменічна модель, яка передбачає співпрацю і діалог як континуум взаємних намагань об’єднання і зближення переважно у політичні, інколи у політично-релігійні союзи з метою протистояння католицизму й унії. Екуменічні зусилля УЄРЦ мотивовані намірами кальвіністів українізувати церкву, для чого вони прагнули об’єднати національно зорієнтованих адептів із середовища православної, греко-католицької церков і протестантських конфесій;

доведено, що український кальвінізм проявляє сталість у дотриманні основних догматів релігійно-культової практики, еклезіології, організаційно-структурних принципів і динаміку ідейно-світоглядних позицій, екуменічних відносин, місіонерської та позарелігійної діяльності при збереженні тенденцій поєднання національних і конфесійних факторів;

констатовано, що найширший діапазон гомогенних проявів кальвінізму на західноукраїнських землях і на Закарпатті фіксується у період становлення кальвінізму на цих територіях. Їх спільність виявляється у дотриманні кальвіністських доктринально-інституційних засад, ідейних позицій щодо католицизму і православ’я, а також визначається середовищем і мотивацією поширення, соціальною зорієнтованістю. Закарпатська реформатська церква у результаті біфуркаційних процесів під впливом етноконфесійних трансформацій та ідеології різнополітичних систем стає угорською церквою за національною приналежністю і мовою богослужіння та має найбільше представництво реформатських громад в Україні, а Українська євангельсько-реформована церква продовжує реалізацію власних конфесійних надбань і традицій у ХХ ст.

Теоретичне й практичне значення дослідження. Представлена дисертація дає цілісне уявлення про історію, зміст віровчення і культурно-релігійну діяльність кальвінізму в Україні, заповнюючи певною мірою прогалину, яка існувала раніше в уявленнях про реальні релігійно-духовні процеси, що впліталися в загальну картину релігійності українського народу, його духовний неспокій і пошуки духовних цінностей та орієнтирів.

Матеріали дослідження можуть бути використані в курсі лекцій та на семінарських заняттях з історії релігії в Україні, релігієзнавства, культурології й філософії.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Положення наукової новизни, висновки одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і теоретичні висновки дисертації викладені в авторських публікаціях, на семінарах, на засіданнях круглих столів, зокрема, на теоретичному семінарі кафедри філософії НУВГП „Трансформація раннього кальвінізму у сучасні інституції” (Рівне, 2003); Міжнародній науковій конференції „Людина – світ – культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень” (Київ, 2004); на Х ювілейній Міжнародній науково-практичній конференції „Біблія в українській культурі та освіті” (Острог, 2004); на VІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта 2005” (Дніпропетровськ, 2005); на ХV Міжнародній конференції „Історія релігій в Україні” (Львів, 2005); на ХVІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2005); на Міжнародній науково-теоретичній конференції „Україна в контексті євроінтеграції” (Суми, 2005); на ХVІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2005); на І Міжрегіональній науковій конференції „Людина у світі духовності” (Рівне, 2006); на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Дні науки – 2006” (Дніпропетровськ, 2006); на ХVІ Міжнародній конференції „Історія релігій в Україні” (Львів, 2006); на Міжнародній науковій конференції „Гуманізм. Людина. Суспільство” (Дрогобич, 2006), на ХVІІ Міжнародній конференції „Історія релігій в Україні” (Львів, 2007).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у чотирьох статтях у фахових виданнях, чотирьох статтях у нефахових виданнях і п’ятьох тезах за результатами виступів на 12 наукових конференціях.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження заданої проблематики, яку визначено метою і завданнями. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 178 сторінок, у тому числі список літератури у кількості 186 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано її мету й основні завдання, визначено об’єкт і предмет, окреслено методологічну основу дисертаційного дослідження, розкрито наукову новизну здобутих результатів, теоретичне та практичне значення роботи, з’ясовано форми апробації дослідження і його структуру.

У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ „Реформатство в Україні як об’єкт релігієзнавчого дослідження” здійснено джерелознавчий та історіографічний аналіз стану розробленості теми, встановлено методологічні принципи дослідження. У ньому вказується на значний вплив соціально-історичних реалій, а саме передреформаційних і реформаційних процесів західно- і східноєвропейського та українського формату на розвиток культурного й духовного буття українського населення, що визначило специфіку становлення та поширення кальвінізму в Україні. Враховуючи значущість насамперед зовнішніх впливів, а також західноєвропейських джерел формування кальвінізму, дисертанткою розпочато огляд літератури із зарубіжних авторів.

Класичними доробками з еволюції кальвінізму і його означень на перспективах релігійного і позарелігійного буття є студії А. Кайпера, Ф. Кампшульте, Д. Мак-Нейла, Е. Трьольча. За свідченням М. Вебера, Е. Маркса, А. Пірсона, саме кальвінізм перебував у епіцентрі протистоянь політичного і культурного характеру ХVІ-ХVІІ ст. у Франції, Англії, Нідерландах. Позитивну та негативну роль кальвінізму в західноєвропейському просторі виявляють Д. Кембелл, М. Оффенбахер, У. Петті.

Догматичну систему кальвіністського віровчення, сутність його культової теорії і практики осмислювали Л. Беркоф, Д. Воленховен, В. Дільтей, А. Маграт, Г. Мітер, Д. Мюррей, Т. Уідроу. Учення про напередвизначення в контексті функціонування ідеї про мирський аскетизм досліджували П. Хелм, Л. Боетнер, Ф. Беттелс.

Епізодичний аналіз особливостей побутування кальвінізму на українських землях реформаційного періоду в зарубіжній історіографії здійснювали дослідники з початку ХІХ ст. у контексті загальносвітових протестантських процесів, а еволюція цієї ранньопротестантської конфесії розглядається через призму Реформації і як частина польських, угорських або російських релігійно-історичних явищ. У такому зрізі висловлюються дореволюційні, насамперед польські, дослідники О. Брюкнер, В. Красінський, Й. Лукашевич, Х. Мерчінг, які порушують проблеми кількісного і якісного складу кальвіністських громад на українських землях. Фрагментарні згадки про умови функціонування раннього кальвінізму зустрічаються у студіях сучасних зарубіжних авторів О. Бартела, Х. Ковальської, С. Кота, Я. Тазбіра, С. Творека, В. Урбана, Я. Яніва.

Ґрунтовними для осмислення феномена українського кальвінізму є розвідки ХVІІІ-ХХ ст. І. Аймона, Є. Вінтера, Г. Гофмана, Є. Гурмузакі, Н. Йорга, Є. Кіммеля, Е. Леграна, А. Піхлера, К. Роземонда, Т. Сміта, У. Теодореса та ін., які у контексті аналізу присутності протестантських відхилень в ідейних переконаннях і церковно-політичній діяльності православного ієрарха Кирила Лукариса неопосередковано надають інформацію про догматичну сутність, міжконфесійні зв’язки кальвіністів в українському християнському середовищі.

Адекватній оцінці природи класичного кальвінізму і специфіки його інтеграції на етнічні українські землі сприяють доробки російських і білоруських авторів Є. Будріна, П. Жуковича, Є. Карського, М. Любовича, В. Перетца, О. Петрова, Є. Перфецького, А. Попова, О. Соболевського та ін., які студіюють українську першоджерельну літературу та пам’ятки реформаційного і протестантського характеру. Сучасні науковці М. Дмитрієв, О. Клібанов, Д. Корецький, М. Смірін, С. Подокшин використовують необхідні методологічні прийоми у питанні з’ясування причин зародження і функціонування ранніх раціоналістичних єресей східнослов’янського походження та їхніх впливів на духовні засади Реформації в Україні. Проблематика еволюції реформаційного західно- і східноєвропейського протестантизму порушувалася у роботах М. Арсеньєва, С. Вознесенського, М. Кареєва, Б. Поршева, Н. Ревуненкової.

Вагомими є доробки з проблем становлення і специфіки розвитку Закарпатської реформатської церкви учених та релігійних істориків Закарпаття – І. Кондратовича, Г. Стрипського, І. Панькевича, І. Дулишковича, М. Лучкая, П. Сови, А. Сіксая.

Українські дослідники М. Возняк, Д. Дорошенко, В. Зубрицький, І. Огієнко, А. Іщак, Є. Карський, Д. Чижевський, характеризуючи духовний стан українського суспільства періоду Відродження, епізодично згадують протестантизм у ретроспективі загальних реформаційно-релігійних процесів і не виокремлюють кальвінізм як предмет дослідження. Протестантизм в Україні як релігійне і культурно-історичне явище розглядається насамперед у монографії М. Грушевського, а також у публікаціях М. Драгоманова, І. Малишевського, О. Левицького, І. Франка. Варто виділити монографію А. Савича, в якій аналізуються передумови становлення і культурно-освітній поступ протестантизму на українських землях.

Важливими джерелами для розуміння релігійної картини, гуманістичних зрушень і функціонування ранніх протестантських течій на українській території слугують праці сучасних українських науковців В. Горського, Я. Дашкевича, М. Кашуби, В. Колосової, В. Крекотня, Б. Криси, О. Мишанича, В. Наливайка, В. Ульяновського. Автори колективних монографій В. Литвинов, В. Нічик, Я. Стратій засвідчують присутність Ренесансу як явища духовної культури в українському суспільстві ХVІ - першої третини ХVІІ ст., що спричинило переворот у світогляді населення України і визначило її доручення до загальноєвропейського культурного процесу. У контексті пошуків релігійних пам’яток реформаційного періоду заслуговує на увагу діяльність Ю. Яворського та П. Русина, який переклав сучасною українською мовою кальвіністський збірник ХVІ ст.

Історичну вмотивованість виникнення Реформації, позитиви цього широкого суспільно-релігійного руху та його наслідку – протестантизму розкривають П. Яроцький і П. Кралюк, який простежує витоки кальвінізму як класичної протестантської течії, виділяє його вчення про абсолютне приречення та мирський аскетизм. Помітним є внесок у вивчення генеалогії концепції про напередвизначення А. Гуревича і М. Булатова, які прослідкували генезу поняття свободи, порівнюючи її з визначенням необхідності та напередвизначення в історичному зрізі європейської філософії.

Особливо варто наголосити на наукових роботах дисертаційного рівня В. Любащенко, яка здійснила структурний аналіз класичного протестантизму, в т. ч. кальвіністської догматики, культу, принципів церквобудівництва і особливості його адаптації в українському середовищі, та Р. Соловія, який описав ознаки Української євангельсько-реформованої церкви у період з 1925 по 1939 р., визначив її доктринальну специфіку та місце у соціокультурних і просвітницьких процесах Західної України.

До переліку цінних праць української діаспори з проблем конфесійної й позаконфесійної діяльності Української євангельсько-реформованої церкви належить віднести доробки Л. Биковського, В.Боровського, О. Домбровського, І. Пасічника.

Необхідною джерельною базою дисертації є спадщина неоплатонізму, отців церкви Іринея, Тертулліана, Августина, вчення німецьких містиків, теологічні доробки Ж. Кальвіна, У. Цвінглі, Т. Беза, М. Буцера. Серед офіційних документів Реформатської церкви проаналізовано Гейдельберзький катехізис, Бельгійське віровизнання, канони Дортського Синоду, Вестмінстерське віровизнання; а також український кальвіністський рукопис ХVІ ст., „Нягівські повчання на Євангеліє”, „Катехізис, або Початкові двері до християнських чеснот” Г. Сковороди. Важливими джерелами слугують перші православні символи віри, а саме: „Катехізис” С. Зизанія, „Великий катехізис” Л.Зизанія, „Зерцало богословия” К.Ставровецького, „Катехізис” М. Смотрицького та ін., що містять неортодоксальні елементи.

У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ „Кальвінізм у становленні духовності західноєвропейського і українського соціуму: соціально-історичний і культурний контекст” здійснено ретроспективний екскурс і філософський аналіз феномена кальвінізму в українському соціумі, виявлено, що його функціонування і динаміка пов’язані із соціально-історичними, економічними, політичними, культурними і духовними процесами в результаті міжкультурних взаємодій. У підрозділі 2.1. „Ірраціональна буттєвість кальвінізму у проекції соціально-історичних реалій релігійної духовності” як преамбула до проблематики дисертаційного пошуку зазначено, що духовність впливає на буття людини і визначає її релігійність чи конфесійну приналежність. Ірраціональною стороною духовності виступає релігія, яка допомагає людині набути онтологічної визначеності. Специфічність релігійної духовності, що проявляється на особистісному рівні та притаманна цілим спільнотам, визначається внутрішніми і зовнішніми чинниками. Зокрема, серед чинників, що виявили значний вплив на процеси становлення і трансформації кальвіністського віровчення і культу в Україні, виділено історичний, географічний, соціополітичний, етнокультурний і демографічний.

Витоки ірраціональної буттєвості кальвінізму і його місце в українському соціокультурному просторі визначають ренесансно-реформаційні процеси, детерміновані реаліями духовного поступу Речі Посполитої, Великого князівства Литовського й Угорщини та пізньосередньовічними й ренесансними запитами української суспільної свідомості, яка дещо змінювалась під впливом східнослов’янських, а в більшій мірі західних реформаційних вчень і рухів. У дисертації показано, що рівень розвитку духовно-практичної діяльності визначає потребу і регулює інтенсивність інокультурних взаємодій, які у випадку України зумовлені її геополітичним прикордонням. Фіксація кальвінізму в українських регіонах стала можливою через схильність її населення до запозичення зовнішніх надбань, проявлених у налагодженні економіко-культурних зв’язків із західноєвропейськими країнами. Прихильність до кальвінізму впливових магнатсько-шляхетських і угорських родин визначала його прерогативність серед ранньопротестантських конфесій в Україні. Офіційне визнання кальвінізму державною релігією на Закарпатті суттєво зміцнило позиції ЗРЦ у цьому регіоні.

Раціонально спрямований світський аскетизм, універсальний характер вчення та демократичний церковний устрій кальвінізму на тлі регламентовано-контрольованого ставлення католицького духовенства до православних сприяли поширенню кальвіністських громад не лише серед польсько-литовської шляхти, але й у середовищі українства.

Релігія постачає морально-духовні преференції евфонічного розвитку етносів. На українських землях асиміляція кальвінізму відбувалася з врахуванням і абсорбуванням національних культурних і релігійних традицій та менталітету з подальшим використанням їх у богослужбовій і церковній практиці в процесі адаптації кальвінізму до місцевих умов.

Стверджується, що міжконфесійні відносини православних і кальвіністів у 20-30 рр. ХVІ ст. мають ознаки першої екуменічної моделі, оскільки вони ґрунтуються на співпраці в результаті об’єднання у політичні й релігійно-політичні союзи як дієвої опозиції католицизму й альтернативі унії, задля чого вони практикували взаємне узгодження деяких доктринальних відмінностей. Ці християнські конфесії вели діалог задля проведення православно-протестантського синоду (у Торуні 1595 р.) і собору (у Вільні 1599 р.), на якому складались проекти переліку деяких догматичних тотожностей з метою захисту спільних релігійних прав.

У підрозділі 2.2. „Просвітницька спрямованість раннього кальвінізму: український культурний поступ” авторкою виявлено, що науково-просвітницький вектор, ідеологічні підвалини якого базувалися на апелюванні до регіональних традицій, використанні української мови, уможливив пріоритетність кальвінізму з-поміж інших протестантських конфесій у другій половині ХVІ ст., поглибив асиміляцію кальвінізму на національному ґрунті та спроектував патронат над цією протестантською громадою шляхтичів і родових династій українського дворянства. Найважливіший висновок підрозділу полягає в тому, що культурно-освітня практика кальвіністів, незважаючи на визначеність насамперед конфесійними завданнями, стала помітним прогресивним явищем у культурно-духовному розвитку України періоду першого національного відродження. Кальвіністські книговидавці, проповідники, перекладачі, вчителі, церковні й громадські діячі своєю активною участю у національних культурно-освітніх процесах частково сприяли зародженню мікроклімату українського ренесансу як явища духовної культури шляхом долучення до ренесансно-реформаційних і гуманістичних здобутків, які визначили широкомасштабність українського культурно-національного руху другої половини ХVІ ст. і повернули втрачену раніше зацікавленість до релігії різних прошарків населення.

Таким чином, науково-просвітницька діяльність представників кальвінізму позитивно означилася в релігійному і культурно-освітньому бутті українського народу, проте через свою недовготривалість і недостатню сформованість кальвінізм не став визначальним фактором духовного клімату українства. Культурно-просвітницька спрямованість релігійної і позарелігійної практики раннього кальвінізму заклала фундамент для власних конфесійних традицій, які, трансформуючись в інноваційні форми та комплексні програми, мали продовження у діяльності Української євангельсько-реформованої церкви.

У підрозділі 2.3.Догматична сталість принципу Sola Scriptura (тільки Письмо) в системі кальвіністського богослов’я та його культурне втілення” у результаті здійсненого історіографічного екскурсу біблійної екзегези, аналізу послідовності й методики інтерпретації текстів, коментарів і схолій встановлено, що принцип „назад до джерел” кальвіністські богослови вважали центральним критерієм, відповідно до якого визначали склад Біблії. Автентичними джерелами вони визнавали Старий Заповіт гебрейською мовою і Новий Заповіт грецькою мовою. Враховуючи різноваріантність змістових рівнів тлумачення Святого Письма, що характеризують екзегезу зрілої схоластики, кальвіністи не погоджувалися з принципом радикальної реформації щодо права кожного коментувати Святе Письмо. Наголошуючи на неоднозначному змісті і сприйнятті окремих біблійних постулатів, кальвіністи намагалися запобігти можливості руйнування спільності між віруючими та загрозі недооцінювання чи спотворення істинної сутності євангельського вчення. Чітко й однозначно розуміються кожною людиною тільки ті тези Святого Письма, які необхідно знати для утвердження віри і використання для свого спасіння.

Кальвіністи проголошували неканонічність апокрифів на підставі відсутності в них Божественного натхнення. Вони дотримувалися однієї з основних особливостей протестантизму – визнання джерелом християнського віровчення лише Святого Письма. І сьогодні Біблія для членів УЄРЦ є абсолютним авторитетом і законом, що вказує грішнику напрям до спасіння. Інтерпретуючи біблійні тексти, реформатори дотримуються принципу буквалізму як використання прямого значення слів в описах явища і висловлюваннях згідно з визначеним змістом.

Проголошене протестантами право проповідування Святого Письма зрозумілою для віруючого мовою поряд з релігієвизначеністю постає головним фактором об’єднання і збереження етносів, що усвідомлювали і впроваджували у практику кальвіністи у ХVІ і ХХ ст. Вони сприяли інтенсифікації процесу перекладу Святого Письма та інших богословських книг на народну мову, до якої почали звертатися деякі православні теологи, що мало позитивне значення у духовному і національному поступі українського суспільства.

Біблія у системі сучасного реформатського віросповідання визначається найголовнішим першоджерелом про Бога і Всесвіт, продукує наявність Божої благодаті як концентрованого сакрального вияву. Це засвідчує незмінність одного з головних принципів кальвіністської віроповчальної й культової системи Sola Scriptura, що передбачає абсолютний авторитет Святого Письма у релігійному пізнанні та у проблемному полі людського буття.

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ „Особливості реформатського віровчення та праксеології: філософсько-релігієзнавчий аналіз” присвячено дослідженню доктринальної сутності реформатської богословської системи, основного змісту її антропології й еклезіології. Дисертанткою розкрито специфіку суб’єктивної осмисленості, спрямованість і предикативні ознаки релігійної діяльності віруючих Української євангельсько-реформованої церкви і Закарпатської реформатської церкви.

У підрозділі 3.1. „Концептуальність реформатського віросповідання в антропологічному вимірі” авторка з’ясовує зміст, межі застосування концепту напередвизначеності, здійснює історичний екскурс його еволюції. Показано, що проблема напередвизначення сягає корінням в античність. У контексті філософського античного світогляду напередвизначеність існує як явище, проте не використовується як самодостатнє поняття і ототожнюється з термінами „доля”, „рок”, „фатум”, „необхідність”, які акумулюють загальні інтенції стосовно людини і всього космосу як взаємодії природних, абстрактних начал. Із вченням про божественне напередвизначення пов’язаний монотеїзм як основний прояв середньовічної філософії й креаціонізм як світогляд середньовіччя, що централізує ідею трансцендентного Бога. У вченні Августина про напередвизначеність епіцентром внутрішніх переживань людини постають її духовні пошуки істини та переживання моментів індивідуального ставлення до Бога, який передвизначив вибраних до спасіння і наділив їх своєю благодаттю. Людина повинна прагнути до пізнання себе, оскільки саме у внутрішній людині, в її безсмертній душі криється істина і образ Бога, від якого повністю залежна душа.

Кальвіністи логічно продовжили і розвинули ідеї августинізму. У трактуванні благодаті вони проповідували ідею жорсткого, встановленого ще до народження індивіда напередвизначення його до спасіння чи вічних мук, а в розумінні історії принципи есхатології, фаталізму, тобто однозначного напередвизначення Богом загальної спрямованості світового розвитку і конкретних подій у ньому. Для кальвінізму напередвизначення є не результатом розумових пошуків, а тайною Божественного одкровення.

У результаті наголошення кальвіністами на повному підпорядкуванні людини Божественному промислу сформувався догмат про мирське призначення християнина, який окреслює індивідуальну активність суб’єкта дій за умов збереження колективних цінностей, і актуалізувалась ідея мирської аскези. Успішність, результативність виступають однією з центральних ознак обраності. Здобутки у сфері підприємництва в результаті активної та раціональної діяльності – наслідок Божої милості, яка згідно з кальвіністським вченням про предестинацію і Божественну благодать транслювала різновекторну перспективу у протистоянні земному злу.

На розкриття перед людиною можливостей до спасіння спрямоване соціальне вчення Церкви. Напрямок до спасіння передбачає певне наближення помислів і дій віруючого до довершеного світу Божого. Ідея повної суверенності Бога у питанні спасіння людини слідує з космологічного вчення про абсолютне всевладдя Бога у матеріальних і духовних сферах буття. Висуваючи доктрину спасіння вірою, реформатори багато уваги приділяли роз’ясненню сутності віри, яка виступає антропологічним підґрунтям протестантського богослов’я і становить основу життя кальвініста.

Відзначається, що при усталеності вихідного базису кальвіністського віровчення актуальність, значимість, тлумачення його концепцій і догмат змінюються під впливом часового й просторового формату побутування конфесії. Представники УЄРЦ, дотримуючись традицій класичного кальвінізму у визнанні духовним підґрунтям свого богослов’я Святого Письма і символів віри ХVІ-ХVІІ ст., які вважають правильними інтерпретаціями біблійного змісту, популяризують „Катехізис, або Початкові двері до християнських чеснот” Г. Сковороди, що засвідчує наявність трансформаційних ознак у наповненості культового віросповідання.

У підрозділі 3.2. „Сутність і наслідки діяльності Української євангельсько-реформованої церкви та Закарпатської реформатської церкви через призму праксеологічного дослідження” проаналізовано феномен релігійної діяльності Української євангельсько-реформованої церкви та Закарпатської реформатської церкви в контексті їх структурної, змістовної й результативної наповненості як фундаментальних виявів праксеології релігії. Свою релігійну діяльність представники новітньої УЄРЦ здійснюють за принципом співпраці та мирного співіснування Церкви і держави як Божих установ. УЄРЦ не обмежується функцією релігійної установи, проводячи значну загальноосвітню роботу, пропагуючи здоровий спосіб життя, відстоюючи політичні й господарські інтереси українців. Така позиція відповідає догмату про мирське призначення християн, згідно з яким освячується релігійна і позарелігійна практика віруючого. УЄРЦ, перебуваючи в умовах ідеологічної антирелігійної установки у 20-30 рр. ХХ ст., прагнула не лише спрямувати релігійно-духовні пошуки українців до ранньохристиянських ідеалів, але й поєднати їх із цінностями і духом українського національно-релігійного життя, що й розпочалося серед української заокеанської еміграції ще до Першої світової війни.

Церква синхронно постає Божою і людською інституцією, що виникла незалежно від держави. Кальвін, розробляючи структуру і організацію своєї Церкви, стверджував про наявність у Святому Письмі вказівок щодо визначеної форми церковного управління та послідовності богослужінь у Церкві як Богом даної необхідності для людського духовного вдосконалення. Культова та позакультова діяльність у реформатській церкві будується при збереженні головних засад демократичної протестантської церкви: виборності священиків, помісності церков, республіканської форми правління та за усталеною кальвіністською структурою. Управлінська демократичність – результат вчення про повну суверенність Христа у діяльності церкви.

Показано, що динамізм в екуменізмі УЄРЦ, діячі якої приділяли найбільшу увагу міжконфесійній співпраці серед українських протестантів у Західній Україні, пов’язаний із залученням до об’єднання ширшого представництва християнських церков. Здійсненню екуменічних зусиль, спрямованих на заснування національної церкви засобами реформування культової і позакультової практики з метою українізації церкви, завадили міжконфесійні протистояння в українському суспільстві ХХ ст.

Специфіка релігійної діяльності кальвіністів зумовлена їхньою віросповідною сутністю і сприйманням Церкви як особливої благодаті, що спрямовує віруючих за допомогою кодифікованих норм, які репродукують релігійні форми і слугують фундаментом для духовно-культурного і просвітницького вдосконалення. Відповідно до еклезіологічного вчення Кальвіна, поза церквою, як духовним організмом, людина не здатна спастись. У церковній діяльності УЄРЦ проявляються тенденції до вироблення своєї соціальної, національної і політичної позиції. Обопільна співпраця держави і Церкви – необхідна умова для повноцінного людського буття, оскільки найголовніше завдання Церкви полягає у турботі про духовну та моральну рівновагу людини, а забезпечення матеріального добробуту – одне з пріоритетних завдань держави. Реформатське богослов’я у питанні відносин Церкви і держави дотримується позиції підтримки і поваги віруючими існуючої влади, оскільки Церква і держава виникли і будуються на волі Божій як спільному підґрунті, що передається через Святе Письмо.

Авторка показує, що через свою відносно невелику кількість українці Буковини й Закарпаття в релігійному житті дотримувались переважно консервативних позицій, у чому вбачали один із чинників національного самозбереження. Зростання кількості громад ЗРЦ пов’язане з національною і церковною політикою різних владних систем і етноконфесійними трансформаційними процесами на території Закарпаття ХІХ-ХХ ст., що і проявилося у специфіці Закарпатської реформатської церкви, яка за мовою богослужіння й національною приналежністю стала угорською церквою.
ВИСНОВКИ
У ВИСНОВКАХ, підсумовуючи і узагальнюючи результати здійсненого дослідження засобом виокремлення чотирьох етапів трансформації віросповідних засад кальвінізму, дисертантка доводить, що така періодизація викликана специфікою його реагування на нові умови існування. Синусоїдна еволюція кальвінізму на другому і третьому етапах демонструє найглибше проникнення і найгнучкішу адаптаційну здатність кальвінізму серед протестантських конфесій в межах українського формату завдяки амбівалентному співіснуванню в його релігійній системі загальнохристиянських денаціональних принципів і векторизації на місцево-національний предикат.

Становлення українського кальвінізму і його трансформації є наслідком імплікації засадничих історичних, географічних, етнокультурних, соціополітичних і демографічних чинників. Природа феномена українського кальвінізму детермінована ренесансно-реформаційним періодом і подієвістю ХХ ст., географічним розташуванням України на перехресті різних культур і релігій, реаліями соціально-економічного, політичного і духовного поступу Польщі, Угорщини, Росії, України, особливостями державно-правових обмежень або заохочень (Закарпаття) кальвіністів, ідеологічно-організаційних процесів у католицькій, греко-католицькій і православній церквах, вітчизняною суспільно-економічною нестабільністю і реорганізацією українського суспільства. Індиферентність пересічного українця до церковно-конфесійних розбіжностей і змін, плюралізм і толерантність щодо інших конфесій обумовлені маргінальністю України, поєднаною з власною традиційною етнокультурною і християнською спадщиною, що, в свою чергу, зорієнтувало кальвіністів на середні соціальні прошарки і вплинуло на характер абсорбування й ступінь адаптації кальвінізму до місцевих умов.

Інтенсивність міжкультурних взаємодій корегує рівень розвитку духовно-практичної діяльності українського етносу. Завдяки геополітичному фактору, який визначає місце України в світовій цивілізації й детермінує різновекторність духовного поступу, феномен українського кальвінізму легітимізується в системі міжкультурних взаємодій і періодично позначається на зовнішніх інтенціях української культури.

Український кальвінізм ХVІ-ХVІІ ст. і УЄРЦ демонструють інтенсивність екуменічних відносин через відкритість до міжцерковного діалогу та співпрацю насамперед у позарелігійній сфері, чому сприяла взаємоприхильність кальвіністів і православних, яких поєднувала найбільша серед протестантських конфесій зовнішня подібність і догматична близькість, пізніше у ХХ ст. національно налаштованих репрезентів православ’я, греко-католицизму, протестантизму. Ці представники екуменічного руху, залишаючись у межах своєї богословської системи, маючи різні інтереси, шукають християнської єдності навколо однієї спільної мети, яка визначена історичними, політичними, соціокультурними факторами.

Сталість українського кальвінізму визначає побудова його богословської системи на основі абсолютного авторитету Біблії, першохристиянських символів віри, ранньоотцівської спадщини Іринея, Тертулліана, Августина, теологічних доробків насамперед Ж.Кальвіна, а також У.Цвінглі, Т.Беза, М.Буцера, стандартів Бельгійського віровизнання (1561 р.), Гейдельберзького катехізису (1563 р.), Канонів Дортського Синоду (1619 р.), Вестмінстерського визнання віри (1647-1648 рр.). Незмінність спостерігається в основних принципах релігійно-культової практики (заперечення театралізованих обрядодій, простота у богослужінні, прерогативність індивідуального спілкування з Богом, євангелізація, наголос на проповідництві, принципи народовладдя, виборність священиків тощо), в організації та структурі, що передбачає пресвітеріально-синодальний устрій, демократично-республіканську систему управління. Динамізм культивується у рівні освіченості й соціальному складі мирян, у превалюванні позакультової діяльності у суспільному (філантропія, євангелізація), політичному, культурному і релігійному бутті (міжконфесійна співпраця і діалог).

У період поширення кальвінізму на території Західної України і на Закарпатті спостерігаються такі спільні риси, як боротьба кальвіністів проти католицизму, пріоритетність власних інтересів над релігійними під час вибору в бік кальвінізму польських і угорських магнатів, серед яких кальвінізм максимально поширювався, толерантне ставлення до православних. Дистанціювання релігійної і позарелігійної практики Закарпатської реформатської церкви й Української євангельсько-реформованої церкви обумовлене конфесійно-культурними, етнічними, історичними, ідеологічними, політичними факторами.


СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Стасюк Л.О. Передумови реформаційних ідей в Україні у ХV-ХVІ ст. // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень. Матеріали Міжнародної наукової конференції „Людина – світ – культура”. – К., 2004. – C. 640-642.

2. Стасюк Л.О. УЄРЦ: минуле й перспектива // Вісник Українського державного університету водного господарства та природокористування: збірник наукових праць. – Вип. 2 (26). – Рівне, 2004. – С. 421-427.

3. Стасюк Л. О. Нягівські повчання як пам’ятка прореформатської літератури // Українське релігієзнавство. – № 2 (30). – Київ, 2004. – С. 45-55.

4. Стасюк Л.О. Визначна пам’ятка раннього протестантизму в Україні // Практична філософія. – Київ: Центр практичної філософії, 2004. – № 4. – С. 139-153.

5. Стасюк Л.О. Національно-культурна детермінація Української євангельсько-реформованої церкви початку ХХ століття // Матеріали VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта 2005”. Т. 68. Філософія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 44-46.

6. Стасюк Л.О. Еволюційні та світоглядні контури Закарпатської реформатської церкви // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. – Кн. 1. – Львів: Логос, 2005. – С. 554-560.

7. Стасюк Л.О. Роль реформатства в духовності українського суспільства // Матеріали ХVІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості”. – Донецьк, 2005. – С. 41-44.

8. Стасюк Л.О. Роль релігії в євроінтеграційних процесах // Україна в контексті євроінтеграції // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Суми: Вид-во СумДУ, 2005. – С. 149-150.

9. Стасюк Л.О. Кальвінізм у становленні духовності українського народу: соціально-історичний аспект // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. – Вип. 50. – К.: Український центр духовної культури, 2005. – С. 172-182.

10. Стасюк Л.О. Визрівання реформаційних ідей в Україні ХVІ ст. у контексті її соціокультурного розвитку // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. – Кн. 1. – Львів: Логос, 2006. – С. 583-591.

11. Стасюк Л.О. Детермінанта sola fide у протестантському віровченні // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Дні науки – 2006”. Т. 31. – Філософія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – С. 70-72.

12. Стасюк Л.О. Біблія в системі реформатського віровчення // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. – Кн. 1. – Львів: Логос, 2007. – С. 583-591.

13. Стасюк Л.О. Генеалогія концепції напередвизначення в антропологічному зрізі кальвіністського віросповідання // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – Випуск 31, 2007. – С. 6-10.
АНОТАЦІЇ
Стасюк Л.О. Трансформація феномена українського кальвінізму в системі міжкультурних взаємодій. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

Дисертація є цілісним філософсько-релігієзнавчим дослідженням трансформації кальвінізму як специфічного феномена української духовної культури. У роботі осмислено сутність, основні тенденції становлення і функціональне буття кальвінізму в українському соціумі в умовах міжкультурних взаємодій.

Поширюючись у західноєвропейському й українському просторі, кальвінізм набуває нових форм і ознак при зіткненні з історичними, соціальними, політичними, економічними реаліями країн побутування та їхніми етнокультурними традиціями, адаптація до яких обумовлює здійснену авторкою періодизацію еволюції цієї ранньопротестантської конфесії. У дослідженні стверджується, що кальвінізм як релігійна система проявляє доктринальну сталість насамперед в антропологічному й еклезіологічному вченні, у збереженні витокових структурних і організаційних засад і динаміку ідейної культової та позакультової практики. Показано особливості еволюції міжконфесійних відносин і екуменічного потенціалу представників українського кальвінізму. На основі компаративного аналізу охарактеризовано зміст, структурну наповненість і видозміни у релігійній діяльності представників Української євангельсько-реформованої церкви і Закарпатської реформатської церкви у контексті праксеологічного виміру.

Ключові поняття: український кальвінізм, Українська євангельсько-реформована церква, Закарпатська реформатська церква, екзегеза, еклезіологія.
Стасюк Л.О. Трансформация феномена украинского кальвинизма в системе межкультурных взаимодействий. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11. – религиоведение. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.

Диссертация является целостным философско-религиоведческим исследованием трансформации кальвинизма как специфического феномена украинской духовной культуры. В роботе осмыслено суть, главные тенденции появления и функциональное бытие кальвинизма в украинском социуме в условиях межкультурных взаимодействий.

Утверждается самодостаточность и самоценность такого явления, как украинский кальвинизм на основе трансформации теории и практики вероучения, мировоззренческих ориентаций и ценностей в процессе включения кальвинизма в отечественные социально-исторические и культурные реалии.

Распространяясь на западноевропейской и украинской территории, кальвинизм формирует новые формы и признаки при столкновении с историческими, социальными, политическими, экономическими реалиями стран распространения и их этнокультурными традициями. Становление и функционирование украинского кальвинизма определено процессом включения этой классической конфесии в систему межкультурных взаимодействий, суть и специфику которых определило геополитическое размещение Украины на границе пересечения многообразных культур и религиозных традиций. В исследовании автором выделены четыре этапа трансформации кальвинизма, связанных с его адаптацией к новым условиям существования.

Межконфессиональные отношения украинских кальвинистов строились на сотрудничестве и межцерковном диалоге с представителями православия в ренессансно-реформационный период и с теми адептами православной, греко-католической церкви и протестантских конфесий ХХ в., которые поддерживали идею создания национальной церкви. Такие отношения можно считать экуменическими, потому что они предполагают толерантность, сотрудничество и диалог как континуум взаимоотношений для сближения и объединения вокруг общей цели.

Автором доказано, что кальвинизм как религиозная система проявляет доктринальную стабильность, прежде всего в антропологическом и екклезиологическом учении, в сохранении первичных структурных и организационных начал и динамику идейной культовой и внекультовой практики. Основываясь на компаративном анализе, характеризированы суть, структурная насыщенность и видоизменения в религиозной деятельности представителей Украинской евангельско-реформированной церкви и Закарпатской реформатской церкви в контексте праксеологического измерения. Анализируются процессы институализирования кальвинизма в Украинскую евангельско-реформированную церковь, которая демонстрирует четкую национальную ориентацию, активную культурно-просветительскую деятельность и интенсивность экуменических отношений, и в венгерскоязычную Закарпатскую реформатскую церковь.

Ключевые понятия: украинский кальвинизм, Украинская евангельско-реформированая церковь, Закарпатская реформатская церковь, экзегеза, экклезиология.
Stasyuk L.O. The Transformation of Ukrainian Calvinism Phenomenon in the System of Intercultural Interactions. – Manuscript.

Thesis for the candidate’s degree of Philosophical Sciences on speciality 09. 00.11 – Religious Studies. Kyiv National University named by Taras Shevchenko, Kyiv, 2007.

The thesis is an integral philosophical religious study of the transformation of Calvinism as a specific phenomenon of the Ukrainian spiritual culture. The work embraces the essence basic tendencies, emergence and functional being of Calvinism in the Ukrainian society under conditions of intercultural interactions.

Spreading in western European and Ukrainian space Calvinism is acquiring new forms and features meeting historical, social, political, economic realities of countries of its existence and their ethnic cultural traditions the adaptation to which stipulates the periodization of the evolution of this early protestant denomination done by the author. The research suggests that Calvinism as a religious system reveals doctrinal stability, first of all, in anthropological and ecclesiastical teaching, in preserving initial structural and organizational means and dynamics of ideological cult and outside cult practice. Specifics are shown of the evolution of inter denominational relations and ecumenical potential of Ukrainian Calvinism representatives. On the basis of the comparative analysis was characterized the content, structural filling and type changes in the religions activity of representatives of the Transcarpathian Reformist Church in the context of praxeological dimensions.

Key concepts: Ukrainian Calvinism, Ukrainian Evangelical Reformation Church, Transcarpathian Reformist Church, exegesis, ecclesiology.
Підписано до друку 22.10.2007 р. Формат 6090 116

Папір друкарський №1. Гарнітура Times

Друк різографічний. Ум.-друк. арк. 0,9.

Тираж 100 прим. Зам. № 701.

Редакційно-видавничий відділ Національного університету

водного господарства та природокористування

33028, Рівне, вул. Соборна,11.

Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации