Тупиця О.Л. Профспілки в політичній системі сучасного суспільства: виміри функціонування - файл n1.doc

Тупиця О.Л. Профспілки в політичній системі сучасного суспільства: виміри функціонування
скачать (2243 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc2243kb.20.11.2012 02:34скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Дніпропетровський національний університет

О. Л. Тупиця

Тупиця Олег Леонідович

ПРОФСПІЛКИ В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА: ВИМІРИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

Монографія

Видавництво Дніпропетровського національного університету
Дніпропетровськ – 2008
З М І С Т
ВСТУП…..................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА БАЗА ВИВЧЕННЯ ВЗАЄМОВПЛИВУ ПРОФСПІЛОК ТА ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ…............26

1.1. Політичне становище профспілок: відображення в науковій літературі................................................................................................................26

1.2. Синергетична методологія – перспективний інструмент дослідження політичної ролі профспілок..................................................................................58

1.3.Методика дослідження....................................................................................67

1.4. Класична політологічна теорія систем та профспілковий рух: специфіка аналізу………………………………………………………………………….....70

РОЗДІЛ 2. ПРОФЕСІЙНА СТРАТИФІКАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА ТА ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА: МАКРОСОЦІАЛЬНИЙ РІВЕНЬ ВЗАЄМОДІЇ....82

2.1. Ретроспектива політичної участі профспілок: характер та тенденції….…………………………………..……………..................................84

2.2.Тоталітарна політична система та профспілки: модель підпорядкування....................................................................................................94

2.3. Політична система ліберально-демократичного суспільства у взаємодії з профспілками: модель конкуренції та вільного вибору…..............................109

2.4. Політична система та профспілки у суспільстві трансформацій: ситуація перевизначення ролей.........................................................................................129

РОЗДІЛ 3. ІНСТИТУЦІЙНИЙ РІВЕНЬ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ ТА ПРОФСПІЛКИ: ВИМІРИ ФУНКЦІОНУВАННЯ............................................162

3.1.Функції профспілок у партійній системі…….............................................167

3.2.Функції профспілок у системі громадських організацій...........................208

3.3 Функції профспілок у взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування...................................................................................................230

3.4. Функції профспілок у системі групового представництва політичних інтересів...............................................................................................................249

РОЗДІЛ 4. СОЦІАЛЬНІ,  ПРАВОВІ      ТА        ЕТНОМЕНТАЛЬНІ  УМОВИ ПОЛІТИЧНОГО    РОЗВИТКУ   УКРАЇНСЬКОГО       ПРОФСПІЛКОВОГО РУХУ………….……………………..……………………................................270

4.1. Соціальне партнерство як чинник зв’язку політичної системи та зовнішнього середовища...…………………………...………………………..270

4.2. Правові підстави політичного статусу профспілок у сучасній Україні.................................................................................................................311

4.3. Психологічні та етноментальні умови визначення політичного статусу профспілок у сучасній Україні...........................................................................325

РОЗДІЛ 5. ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО СТАТУСУ ПРОФСПІЛКОВОГО РУХУ…………………………………………………..345

5.1. Модель оптимального політичного статусу профспілок в сучасній Україні: теоретична перспектива……..…………………………..346

5.2. Політико-комунікаційні засоби оптимізації політичного статусу профспілок у сучасній Україні………………………………………………..357

5.3. Зовнішньополітичні передумови еволюції політичного статусу профспілок у сучасній Україні..........................................................................377

Висновки.........................................................................................................401

Список використаних джерел...........................................................418


ВСТУП

Специфічною ознакою розвитку політичної науки сучасної України є її трансформаційний характер, зумовлений існуванням фундаментального розриву між дослідженням практичної політичної сфери та фундаментальною політологічною теорією. Остання виступає джерелом концептуальних обмежень, що забезпечують, з одного боку, зв'язок з класичними уявленнями про політичну систему, а з іншого – слугують основою для послідовності та безперервності нарощування політологічного знання. Наявність традиційних уявлень про політичну систему, зокрема в частині її взаємодії з навколишнім середовищем, виконує роль своєрідних фільтрів, покликаних обмежити висування недостатньо обґрунтованих гіпотез. Проте українська політологія через вибіркову рецепцію класичних підходів (в основному біхевіористського напряму) певною мірою перебуває в залежності від марксистських за змістом догматичних приписів, що стосуються некритичного розрізнення політичних та неполітичних явищ і процесів. Указана обставина стає на заваді пошуку нових оптимальних підходів як з методологічної, так із точки зору орієнтації на предмет дослідження. Зокрема, у фокусі дослідження вітчизняних науковців переважає трансформаційна тематика, у межах якої здійснюється опис окремих явищ, що справляють істотний вплив на перебіг розбудови української державності в її інституційному вимірі. Йдеться про вивчення традиційного кола політичних установ – партій, державного апарату, громадських організацій та груп інтересів. Обґрунтуванням подібної ситуації в царині вивчення політичних інститутів та процесів може слугувати перш за все плинний, нестійкий характер указаних феноменів в українському суспільстві, їх невизначений статус відносно один одного та актуалізація у політичному житті, що вимагає цілеспрямованої наукової рефлексії. Спрямованість указаної специфіки розвитку політологічного наукового пошуку є зрозумілою: за рахунок вивчення окремих частин та явищ відбувається деталізація картини функціонування української політики в її системному образі. Саме рефлективний, «лінійний» характер українських політологічних досліджень сучасності може, на думку автора, стати чинником обмеження здобуття наукової новизни з набуттям зазначеними явищами сталого характеру. Однобічне розуміння політичної системи як набору механізмів, що діють за принципом відомої «чорної скрині», також, на наш погляд, є напрямом, який у майбутньому може стати на заваді отримання вірогідних наукових результатів. Причин тому дві: перша – якісно новий рівень розвитку світової політичної науки; друга – особливості політологічної предметної сфери, які поки що залишаються поза увагою наукового співтовариства. Сучасні американські політологічні розробки є прикладами міждисциплінарного синтезу як у сенсі визначення предметної сфери, так і в пошуку оптимальної методики. Зокрема, активний пошук у сфері прийняття політичних рішень приводить до посилення уваги до комунікаційної взаємодії всередині представницьких органів влади сучасних Сполучених Штатів. При цьому систематизація даних та побудова висновків відбувається на основі динамічних моделей, активного застосування математичних формул. Результати – істотне просування у визначенні широкого класу емпіричних політичних феноменів (у даному випадку – процесів взаємодій основних парламентських груп у межах процедур ухвалення політичних рішень, знання про які дають можливість прогнозування перебігу подій у подібних ситуаціях в майбутньому) та уточнення реального змісту демократії обговорення (деліберативної демократії), що виступає однією з найбільш перспективних фундаментальних дослідницьких програм сучасної політичної науки. Таким чином, нетрадиційне ставлення до предметної сфери та вибір нестандартної методології веде сьогодні до значних здобутків.

Такий екскурс у проблематику сучасної політології як дослідницької дисципліни має на меті обґрунтувати думку автора про можливість вирішення завдань здобуття реальної наукової новизни за рахунок нового погляду на наявну ситуацію з визначенням меж сучасної політичної системи та напрямів вивчення політичних явищ. Розкриття специфіки взаємодії такого масового соціально-економічного явища, як профспілковий рух, та політичної сфери покликане, на наш погляд, установити нові істотні якості політичної системи та сприяти вирішенню фундаментального завдання модернізації уявлень, що існують стосовно даного концепту. Такий шлях має перспективою встановлення інноваційної моделі розвитку української політології, яка буде адекватною викликам сучасного світу, оскільки останній перебуває у фазі стрімких та різноспрямованих трансформацій. Отже, звернення до проблематики політичного виміру розвитку сучасних профспілок послужить також і вирішенню актуальних проблем українського суспільства. Однією з основних подібних вимог є подолання відчуження між сферою прийняття політичних рішень та соціальним середовищем, сферою життя звичайних громадян-індивідів, що складають основу демократичного суспільства. Елітарність стратегічного політичного управління є ознакою не тільки українського політикуму, але й світовою тенденцією. Її конституювання зумовлене технологічним модусом розвитку цивілізації, що вимагає наявності відповідника у здійсненні владної функції у вигляді технократії. Вимога щодо ефективності керування розвитком такої складної структури, як сучасний соціум, звичайно, обґрунтовує розширення рівня компетентності управлінських кадрів, обмеження впливу випадкових чинників, які можуть зруйнувати ретельно збудовані технологічні схеми. Проте перевага елітарного керування, що на глобальному рівні втілюється у практиках неформального прийняття рішень у межах «великої вісімки» та діяльності міжнародних організацій, а на національному – в консенсусі провідних економічних груп, нівелює фундаментальні принципи демократичного суспільства. Основними серед них є право громадян здійснювати свідомий політичний вибір, справляти вплив на пріоритетність дій влади у сенсі спрямування їх на життєво важливі потреби населення, реалізовувати власні уявлення про розвиток суспільства на основі повноцінної політичної участі. Подолати загрозу цим принципам сьогодні не в змозі такі традиційні інститути, як політичні партії, засоби масової інформації, громадські організації, самоврядні органи локальних громад та групи інтересів. Перелічені установи на сучасному етапі виключені з процесу встановлення політичного порядку денного навіть у стійких демократичних суспільствах, не кажучи вже про перехідні, до яких належить і Україна. Політичні партії дедалі більше перетворюються на компонент медіа-комунікаційної структури та функціонують як проекти, що обслуговують інтереси потужних економічних гравців. Їх роль як засобів перенесення волі громадян та соціальних груп до сфери прийняття рішень нівелюється корумпованістю політичних лідерів, що легко йдуть на укладення домовленостей з метою забезпечення власних інтересів. Громадські організації не виправдали сподівань науковців, які вбачали в них чинники збалансування домінантного державного впливу. Засоби масової інформації в умовах комерціалізації медіа-середовища давно вже не виконують функцію формування публічної сфери та наповнення її зразками громадської думки. Самоврядні територіальні громади не здатні відстояти інтереси своїх спільнот перед натиском реалізації масштабних економічних проектів. Групи інтересів, за винятком потужних фінансово-промислових лобі, уже не можуть слугувати джерелом прозорої політичної конкуренції. Тому час владно вимагає появи альтернативних політичних гравців, які зможуть відновити первинний смисл політичної демократії.

Розгляд підстав політичної участі профспілок обумовлений станом профспілкового руху в сучасній Україні та світі. Цей стан відзначається наявністю великої групи чинників, що стосуються розвитку професійних об’єднань трудящих як соціально-економічного явища. Функції профспілок, генетично притаманні для них із часу появи – захист прав працівників на гідні умови праці та справедливу платню, представництво найманих робітників у відносинах з державою та власниками засобів виробництва, піклування про нормативне забезпеченням трудових відносин, уже не в повній мірі відповідають потребам розвитку сучасного суспільства. Причиною цього є глибинні тектонічні зміни, експліковані західною політичною філософією. Суспільство все частіше класифікується представниками фундаментальної соціальної теорії (Р. Барт, М. Фуко, Ж. Ліотар, Ж. Дерріда) як суспільство постмодерну, що за своїми суттєвими ознаками відрізняється від того суспільства, у межах якого з’явилися об’єднання працюючих. Слово «сучасний» щодо даного суспільства тепер може бути правомірно застосоване тільки для позначення часового періоду, у якому воно існує, тобто періоду, у якому перебувають наявні покоління людства. Втрата актуальності поняттям «модерний» означає винесення на узбіччя історії індустріально-центричного розуміння соціуму, у якому клас масових робітників був чисельно домінуючою соціальною групою. Із зростанням чисельної ваги працівників сфери послуг та інших невиробничих секторів, із інтелектуалізацією промислової праці в умовах динамічного розвитку інформаційних технологій, із утвердженням особливого статусу індивідуальних підприємців, тобто високваліфікованих фахівців у різних галузях, що є самостійними гравцями на ринку праці, професійні спілки вже не можуть бути інститутом представництва робітничого класу. Останній перестав існувати як явище ще за часів Г. Маркузе, коли перетворився на один з основних компонентів одновимірного суспільства. Наведені зміни є постійно діючою групою викликів для політичної ідентифікації профспілок, які більше не можуть бути поряд із революційними ліворадикальними партіями частиною авангарду у класовій боротьбі. Особливо болісною вказана дезорієнтація є для пострадянських профспілок, що на доктринальному рівні завжди були політично «у таборі прихильників звільнення праці». Якщо західні профспілкові об’єднання, перебуваючи у постійному пошуку моделей взаємодії з політичною сферою, давно стали на шлях ситуативної співпраці з різними політичними партнерами, то українські профспілки стали заручниками деполітизації та департизації державного апарату, які відбувалися у початковий період трансформації. Подолання стійких уявлень про «штучність» політичної участі профспілок також є вагомим завданням національного профспілкового руху. Політологічне опрацювання вказаного питання дає однозначну відповідь, згідно з якою політична участь професійних спілок є ключовим чинником забезпечення ефективної реалізації та виконання їх основних, профільних функцій.

Таким чином, мотивація дослідження профспілок як частини політичної системи сучасного суспільства має ґрунтовні фундаментально-теоретичні та практично орієнтовані підстави. Завдання оновлення наукових уявлень про політичну систему сучасної України та світу, на думку автора, може бути вирішене тільки шляхом послідовного аналізу всього багатовимірного комплексу зв’язків політики та діяльності організованого професійного руху.

Розкриття даної тематики має будуватися на засадах системної логіки викладення, що ґрунтується на поєднанні методологічних орієнтирів сучасної політології та відомостей, експлікованих дослідницькими дисциплінами соціально-гуманітарного циклу. Перші спроби комплексного вивчення політичної ролі профспілок мали місце у роботах М. Вебера та Р. Міхельса. Вказані автори розглянули окремі особливості політичної ролі профспілок в умовах становлення масового суспільства. Роботи К. Маркса, К. Каутського, О. Рюлле, В. І Леніна, Л. Д. Троцького відкрили перспективу політичної участі профспілок у контексті класової боротьби.

Серед робіт зарубіжних авторів, у яких розглядаються теоретико-методологічні та практичні аспекти функціонування профспілок як соціальних та політичних інститутів, виділяються дослідження Е. Дюркгейма, Т. Парсонса, Г. Спенсера, Р. Мертона, Д. Хоманса, Я. Щепаньського та ін.

Важливу роль у вивченні сутності та функцій соціальних інститутів грають праці вітчизняних учених М. Б. Глотова, М. С. Комарова, І. І. Леймана, Л. А. Сєдова, С. С. Фролова та ін. Особливий інтерес викликають праці соціологів В. Я. Саленко та В. І. Башмакова, які розглядають профспілки як сучасний соціальний та політичний інститут перехідного суспільства.

Необхідно відзначити, що проблеми реформування профспілкового руху на сучасному етапі носять комплексний, міждисциплінарний характер, тому наукові дослідження в цій галузі сьгодні ведуться у широкому спектрі. Так, російські дослідники Г. П. Алексєєв, М. В. Баглай, Н. Н. Гриценко, Ю. Е. Волков, У. А Кадейкін, А. Н. Крестьянінов та ін. у своїх працях запропонували не тільки сьогоднішнє бачення процесів, що мали місце в історії профспілкового руху, але й запропонували нові підходи до вирішення актуальних питань розбудови профспілкового руху.

Переважно соціологічні аспекти проблеми реформування нової соціальної структури пострадянського суспільства, регулювання соціально-трудових відносин і питання участі профспілок у формуванні механізму соціального партнерства в умовах ринкової економіки розглядаються в роботах В. Н. Кисельова, В. Е. Можаєва, В.І. Митрохіна, О. В. Ромашова, В.Г. Смолькова, Г. Ю. Семигіна, Т. Л. Фролової, С. А. Щеглової.

Ключовим проблемам розвитку профспілок як політичних інститутів, зокрема ролі та місцю трипартизму й соціальних рухів у структурі громадянського суспільства, присвячено роботи російських учених Т. В. Карпової, М. П. Ненашева, В. А. Грибанова.

Надзвичайно важливими для визначення ролі та місця профспілок у сучасній політиці є праці вітчизняних учених. Зокрема, істотні аспекти історичної взаємодії профспілок і політичних інститутів в Україні та в країнах сталої демократії розкриті в роботах О. М. Мовчан, В. М. Докашенка, І. А. Єремєєвої, О. Н. Нікіфорова, В. Л. Бойка.

Проте найбільш значний внесок у висвітлення проблем взаємодії профспілок та політики зробили українські політологи. У дисертаційних дослідженнях та монографіях, представлених на здобуття наукового ступеня в галузі політичних наук, розглядаються питання ролі профспілок у визначенні соціальної політики держави (А. Сіленко), впливу вітчизняних профоб’єднань на процес інституалізації соціального партнерства (Д. В. Неліпа), окремі аспекти впливу соціально-трудових відносин на прийняття управлінських рішень державними органами (О. М. Шушпанникова). Найбільш фундаментально проблеми політичної активності профспілок розглянуто у роботах В. Ф. Цвиха, який заклав основи концептуалізації відносин громадянського суспільства та профспілок. Завдяки його доробку проблема співвідношення політичного та соціального в сутності профспілок посіла одне з провідних місць у дослідницькому порядку денному сучасної української політології.

Наведені напрями наукового пошуку конституюють континуум смислових значень та фактичних засад взаємодій професійних спілок та політичної системи. Вони окреслюють коло проблем, визнаних науковим співтовариством як такі, що реально існують. Проте попри широкий спектр контекстів, у яких проявляється перетин сфери політичного та існування профспілок, отримання вірогідних результатів можливе за умов застосування адекватної концептуальної схеми дослідження, що має вирішити важливу наукову проблему. За цією логікою вирішенню практичних проблем має передувати опис методологічного та методичного інструментарію, який вирішальним чином впливає на досягнення мети.

Однією з базових методологічних передумов дослідження інкорпорації профспілок до політичної системи, на нашу думку, має бути синергетична парадигма. Завдяки своїй орієнтації на інноваційне вирішення традиційних наукових проблем синергетика якнайповніше відповідає завданню поєднання предметної сфери багатовимірного профспілкового життя та не менш багатовимірного світу політики. Акцентуючи увагу на моделях самоорганізації дисипативних систем, окремі елементи синергетичної парадигми сприяють проясненню таких ключових моментів відносин політики та профспілок, як об’єктивність та суб’єктивність мотивації політичної участі профоб’єднань, питання причинності (ініціації, початку) взаємного перетворювального впливу політичної системи та профспілок як її компонента, та, нарешті, прогнозування кінцевого та проміжних пунктів трансформації політичної та суспільної систем за допомогою концептуальної схеми циклів перетворень-адаптацій та точок біфуркації. Методологія синергетики відкриває можливість обґрунтування розгляду перспективного входження профспілок до політичної системи як одного з провідних її елементів. Загальна теорія циклічного розвитку систем та їх адаптації до впливів зовнішнього середовища, застосована на предметному полі політичної науки та матеріалі сучасного суспільства, виступає основою для встановлення об’єктивних, тобто не залежних від позиції дослідника свідчень про конфігурацію моделі оптимального політичного статусу профспілок. Остання визначає той ступінь залучення організацій найманих працівників до сфери політики, який випливає як із потреб суспільства в цілому, так і його рядових членів. Адаптація природничо-наукового за своєю сутністю методологічного інструментарію синергетики до проблемного поля політології повинна, на нашу думку, відбуватися на основі аналізу класичних моделей теоретичного опису політики як системи. Із цією метою в роботі здійснено «інвентаризацію» наявних концепцій політичної системи, зроблено реконструкційний огляд політико-системної традиції в тих її компонентах, де вона наближається до взаємодії політики та професійного руху. Праці Т. Парсонса, Д. Істона, К. Дейча, Г. Алмонда утверджують базову позицію, необхідну для подальшого викладення, згідно якій процеси взаємодії політичної системи та зовнішнього середовища можуть набувати різних форм та відзначатися різноманіттям суб’єктів. Профспілки в усіх концепціях посідають чільне місце в механізмах обміну підтримки на продукування політичних рішень.

Подальше розгортання дослідницького сюжету зумовлене послідовним описом визначальних компонентів образу політичної системи, що існує в політичній науці. Одним із базових подібних компонентів є концепт політичного режиму, який визначає специфіку функціонування політичної системи в режимі реального часу. Вивчення політичної активності профспілок та перетворювального впливу політичної системи, конституйованого у владно-організаційних зусиллях держави в таких типових моделях, як тоталітарний, ліберально-демократичний та перехідний режими, дає інформацію про практично апробовані «правила гри», що полягають у визначенні суб’єктно-об’єктних ролей взаємодії. Маючи подібний набір поведінки політичної системи та структури представництва політичних інтересів, дослідження набуває стійкого підґрунтя для подальшого розвитку. Перший результат, опис політико-режимної взаємодії, попередньо встановлює макросуспільні параметри успішного виконання профспілками своїх функцій. Політико-історичні приклади підтверджують думку про необхідність політичної суб’єктності профспілок з метою запобігання виконанню ними службових ролей, які не пов’язані з потребами працівників, об’єднаних за професійною ознакою. Більше того, панорама функціонування політичних режимів стає базовою підвалиною твердження про природність участі профспілок у прийнятті політичних рішень та у безпосередньому політичному представництві, що веде свій відлік із часів існування самоврядування у містах середньовічної Європи та провідної ролі ремісничих цехів у місцевому управлінні. Режимні характеристики кожної політичної системи світу є унікальними. Проте незалежно від національних особливостей вони являють собою сукупність макропараметрів аналізу вихідної моделі, стійкої практики суспільно-політичного життя, у якому профспілки посідають особливе місце. Політичне буття профспілок в умовах різних політичних режимів є найбільш загальним рівнем оцінювання сукупності феноменів відносин політичної системи та профспілок. Ця позиція обґрунтовується насамперед масштабами впливу системи на зовнішнє середовище (решту суспільства), який здійснюється за допомогою цілеспрямованих дій влади. Даний рівень має бути логічно доповнений аналізом окремих елементів структури політики, які є інваріантними щодо специфіки кожного окремого суспільства.

Проблемним блоком, що розкриває специфіку взаємодії профспілок та політики, є безпосередня взаємодія профоб’єднань та інститутів сучасної політичної системи. Обробка даних щодо політичної участі спілок працівників має ґрунтуватися на основі апробованої концептуальної структури, що включає реально діючих, відносно самостійних агентів політики: партії, державу, громадські організації, групи інтересів. Указані політичні інститути є основою діяльнісного виміру політики, що в тій чи іншій мірі детермінує вивчення політичних інститутів та процесів. Кожен з агентів політики демократичного ліберального суспільства щодо профспілок виступає або партнером, або конкурентом, або джерелом зміни поведінки. Відповідь на запитання, чи є профспілки політичним інститутом і чи мають вони розглядатися як один з основних елементів політики, можна отримати лише завдяки аналізу функціональних рис, притаманних реальним політичним інститутам, стосовно політичної належності яких існує певний консенсус у науковому середовищі. Актуальність даного питання невпинно зростає у зв’язку з постійною зміною ролей конститутивних (основних) агентів політики. У сучасних умовах нерідко зникає функціональне розмежування між групами інтересів та політичними партіями, масовими соціальними рухами та громадськими організаціями, органами державної влади та міжнародними організаціями. Тому профспілки, які в багатьох випадках де-факто виконують політичні функції (особливо в періоди кризового загострення політичної ситуації), мають бути проаналізовані з точки зору набуття ними рис окремих політичних інститутів. Саме цей рівень взаємодій зовнішнього середовища та політичної системи є джерелом конкретної інформації стосовно перспектив та передумов політичної активності профспілок. Саме горизонтальні та вертикальні зв’язки профспілок із конкретними інститутами стають основою для структуризації всього масиву фактичних проявів їх політичної активності. З’ясування найбільш оптимального шляху політичної промоції профспілкових інтересів можливе з набуттям знання, які з основних функціональних рис сучасних політичних інститутів є притаманні сучасним профоб’єднанням, а які ніколи не стануть їх надбанням. Визначення основного функціонального навантаження політичних інститутів передбачає також установлення потреб та інтересів самої політичної системи в процесі інкорпорації профспілок. У цьому плані важливою є теза щодо спрямованості розуміння функцій: чи є вони напрямами дій певних інститутів чи суб’єктів, які повинні мати певну суспільну користь, чи навпаки значення поняття «функція» далеке від ціннісного виміру й має тільки утилітарний зміст, пов'язаний з прагматичними інтересами та життєвими циклами різних компонентів політики.

Наступним проблемним блоком, що цікавить дослідницький загал та має високий ступінь актуальності, а також виступає чинником вирішення дослідницьких завдань, є чинники концептуалізації стану та статусу профспілок у політичній системі у напрямі, який можна було б вважати кінцевим пунктом їх трансформації. Даний вимір політологічного дослідження профспілок є частиною побудови стратегічного модельно-проективного бачення політичного майбутнього об’єднань працівників. У чому полягає місія даного компоненту роботи? Маючи аналітично обґрунтовану модель місця та ролі профспілок у політичній структурі, яка відповідає основним наявним та перспективним потребам профоб’єднань, суспільства та політичної системи, можна спланувати стратегічні й тактичні дії, спрямовані на досягнення даної моделі як мети. Побудова вказаної моделі є непростим завданням. Вона вимагає визначення наукової аналітичної структури, вибору адекватних методів та опори на реальну емпіричну ситуацію. Чинниками експлікації останньої виступають обставини нормативно-правового регулювання діяльності профспілок, комунікаційна діяльність профоб’єднань, політико-культурне та етноментальне тло суспільства, зовнішньополітичні впливи. Наведений перелік є далеко не повним. Але він дає уявлення про складність структури актуальних зв’язків політики та профспілок у режимі реального часу, дає змогу окреслити масштаб проблем та якнайповніше усвідомити реальний стан професійного руху стосовно політичної системи.

Правове підґрунтя профспілкової роботи має протяжність у часі та залежність від національних умов. У сучасній Україні система правового регулювання трудових відносин, незважаючи на її ліберальний характер та зовнішню відповідність міжнародним стандартам, у великій мірі обмежує профспілки в ініціативі стосовно виконання правозахисної функції, чітко визначаючи їх нішу у законодавчому процесі. Законодавець, формуючи корпус актів стосовно праці, намагався якнайдальші відійти від радянської правової традиції та закріпити ізольованість працівника у відносинах з державою та підприємцем-власником. Роль профспілок у цій системі відносин є факультативною. Проте складно уявити хоча б одне підприємство незалежно від галузі, на якому був би відсутній трудовий колектив. Недоліками трудового законодавства, закладеного на початку – в середині 1990-х років, до великої приватизації, успішно користуються сучасні роботодавці, які здійснюють тіньову оплату праці, безпідставно звільняють робітників, неформально чинять опір створенню професійних спілок на підприємствах. Подолання цих негативних тенденцій можливе лише за умов консолідованої співпраці українських профоб’єднань з метою досягнення політичної мети – права безпосередньої участі у прийнятті законодавчих рішень. Близьким до політики питанням правового обґрунтування діяльності профспілок слід вважати процеси соціального партнерства. У сучасній Україні партнерські відносини між працею, капіталом та державою достатньо юридично оформлені, мають обґрунтування відповідно до міжнародних стандартів. Проте профспілки на рівні держави в цілому рідко виступають ініціаторами змін до трудового законодавства, їх вплив обмежується консультаціями, положення яких рідко є обов’язковими для виконання. Більш серйозна присутність профоб’єднань у соціальному діалозі (який є формулою, що замінює собою стійке поняття соцпартнерства, ініційована знову не профспілками, а діючим Президентом) можлива за рахунок збільшення політичного впливу, пошуку політичних партнерів, зацікавлених у просуванні інтересів організацій трудящих. Вирішення вказаних завдань можливе також за рахунок створення власної політичної сили. Політична суб’єктність профспілок здатна змінити також уніфікаційний підхід до процесів укладення трудових договорів, що в багатьох випадках набуває формального характеру. Подолання тенденції підпорядкованого стану сучасних українських профспілок стосовно ініціатив роботодавців та держави можливе лише в умовах наявності важелів для «асиметричної» політичної відповіді на заходи, які потенційно можуть загрожувати правам організованих працівників. Серед подібних заходів, які іноді безпосередньо не пов’язані із сферою соціально-трудових відносин, але істотно впливають на соціальне самопочуття працівників, слід назвати законопроекти та адміністративні дії зі штучного утримання на фіксованому рівні базових соціальних мінімумів, монетаристську бюджетну політику урядів, витрати приватизаційних коштів без адекватного врахування значення соціальної складової, регіональний розподіл бюджетних коштів. Серед «шкідливих» для стану соціально-трудових відносин та інтересів профспілок слід назвати також тіньові неформальні домовленості між урядами та менеджментом великих національних та міжнародних корпоративних гравців відносно оподаткування, інвестиційної політики та політики зайнятості. На сучасному етапі українські профспілки змушені відповідати на ті чи інші зміни, не маючи змоги їх попередити. Нерідко вони стають заручниками корпоративних конфліктів та змін власників, що змушує профспілкові організації виступати на боці того чи іншого претендента на засоби виробництва, а не трудового колективу. Болючою проблемою залишається захист підприємств від рейдерських атак, побудова адекватного нинішнім реаліям пенсійного законодавства. Вирішення зазначеного кола проблем можливе тільки за умов розширеного розуміння політичних функцій профспілок їх лідерами та рядовими членами, набуття ними реальних засобів стратегічного й тактичного аналізу політичної ситуації, з адекватної відповіді на виклики, що виникають у ХХІ столітті.

Політична активність профспілок, у свою чергу, за сучасних умов не можлива без ґрунтовного аналізу специфіки сучасної політичної сфери, що відзначається зростанням впливу медійної складової. Оперування політичних сил не можливе без аналітичного обрахунку наслідків комунікаційних дій. Ситуація сучасних профспілок також потребує глибокого аналізу засобів політичної комунікації – від маркетингового планування до засобів тиражування іміджу. Та більш важливою є побудова особливої стратегії комунікаційної діяльності саме профспілок. Адекватне уявлення про дії та прагнення професійних об’єднань у сучасній сфері публічних політичних комунікацій забезпечує зв'язок між ними та соціальною базою на якісно новому рівні. Об’єднання профспілок та окремі спілки, володіючи стратегією впливу на масову аудиторію, можуть швидко подолати тенденцію ототожнення з минулим порядком денним індустріальної цивілізації та притаманним їй соціальним порядком. До активних політико-комунікаційних дій профспілки змушує активна комунікаційна позиція власників підприємств та держави, які оперативно реагують на всі інформаційні приводи у сфері соціально-трудових відносин та нерідко цілеспрямовано створюють їх. Активна комунікаційна позиція профспілок у політичній сфері раніше не була предметом окремого вивчення вітчизняних та зарубіжних учених. Проте існує нагальна проблема уточнення функціональної ролі професійних об’єднань відносно сучасної теорії соціальної та політичної комунікації, а також практичних аспектів комунікаційних інтеракцій. Визначення наявного та бажаного місця профспілок в універсумі модусів передачі політичної інформації відкриває можливість не тільки корекції іміджевої складової, але й виправлення невідповідностей в організаційній роботі профоб’єднань, яка є джерелом комунікаційних відображень. Наявність стійких стереотипів щодо включення керівництва профспілок до державної та адміністративної еліти, обмеженення їх можливостей щодо захисту інтересів трудящих в силу непрозорості прийняття рішень у профспілковому керівництві потребує виправлення на основі єдиних та скоординованих дій. Поведінка профспілок – як та, що пов’язана з їх безпосередньою діяльністю, так і та, що спрямована на досягнення політичних цілей – має розвиватися з урахуванням комунікаційного контексту, сутність якого потребує системного вивчення. Істотно важливим компонентом політико-комунікаційного контексту відносин політики та профспілок у сучасному суспільстві слід вважати альтернативні до медійного впливу засоби комунікації. Серед них провідне місце посідають техніки політичного аргументування (як етично обумовлені процедури політичного дискурсу), задіяння потенціалу соціального капіталу та технік оперування політичною символікою. Указані засоби дають можливість відповісти на запитання, яким чином професійні спілки мають збалансувати масований маніпулятивний вплив ЗМІ, контрольованих державою та підприємцями. Налагодження «комунікативних» (Ю. Габермас), на відміну від «комунікаційних» відносин між профспілками та суспільством дає їм змогу набути таких необхідних конкурентних переваг.

Політико-культурна обумовленість розвитку профспілкового руху має велике значення для розширення соціальної бази профоб’єднань, є істотним чинником вище наведених комунікаційних стратегій. Базові типи політичної культури, запропоновані класичною теорією Г. Алмонда та С. Верби, у значній мірі виступають базовим елементом концептуальної структури, відповідно до якої буде відбуватися аналіз чинників сприяння або обмеження розширення політичного впливу профспілок. Культурна складова політичного вибору та поведінки виступає основою соціальної та політичної ідентифікації населення. Проте в умовах трансформаційного суспільства, головні ознаки базових політико-культурних типів втрачають свою відповідність реальності. Класичні парохіальний, підданський та активістський типи змішуються у нестійкі синтетичні варіації посттоталітарної політичної культури, які не дають можливості прогнозувати успіх стратегій просування іміджу профспілок з високим ступенем імовірності. Тому, розглядаючи культурні ризики для бажаного статусу професійних об’єднань у політиці, необхідно постулювати необхідність відповідності або нейтральності активізації політичної та відповідної для неї соціальної діяльності профспілок усім базовим політико-культурним очікуванням. Важливою особливістю політико-культурного тла сучасної України та інших пострадянських держав є еклектизм ідеологічного впливу на свідомість громадян, який багаторазово змінював полюси ціннісної системи соціуму. Тоталітарна індоктринація залишила по собі не тільки слід у вигляді гіпертрофованої вимоги соціальної рівності та досягнення цієї максими з використанням радикальних засобів, але й спотворене уявлення про інші ідеологічні системи – ліберальну, консервативну, соціал-демократичну. Тому профспілкам набагато важче здобувати загальносуспільну прихильність на початку ХХІ ст., ніж сто років тому до того. Ідеї досягнення класового миру та поступового реформування соціально-трудового законодавства, що висуваються профспілками розвинених країн у співпраці із соціал-демократичними та лейбористськими партіями, на тлі неефективних реформ останніх 15 років виглядають недостатньо переконливими в очах зубожілого населення України. Тому в межах дослідження політичної ролі профспілок актуальним є пошук ідеологічної доктрини, яка здатної об’єднати найширше коло уподобань, які базуються на політико-культурному тлі. Умовою боротьби за розширення політичного впливу профспілок слід вважати слабку ангажованість громадян України до неурядових організацій, чисельність яких є досить значною, проте небагато з них мають постійну кількість членів та прихильників. Це означає, що населення не готове брати участі в діяльності, прямо не пов’язаній із життєвими інтересами. Така політико-культурна особливість, викликана також традиційною недовірою до одержавленої громадської діяльності радянських часів, є своєрідним ресурсом зростання профспілок у політиці. Оскільки працездатне населення нерідко ототожнює місцеві та загальнодержавні пріоритети й програми та є зосереджене переважно на проблемах власного добробуту, то профспілки, з їх широким набором соціально-економічних вимог, маючи активну позицію, здатні істотно розширити коло своїх членів. Цей процес відбуватиметься не на основі політичної культури громадянської активності, а на основі традиційного ескапізму та недовіри до соціально-політичної діяльності.

Етноментальне тло політичних процесів у сучасній Україні виступає джерелом особливостей, які не можна залишати поза увагою під час аналізу співвідношення профспілок та політики. Незважаючи на те, що етнічна психологія виступає одним з найбільш ірраціональних компонентів свідомості, її вплив є одним із найбільш відчутних. Архетипи колективного несвідомого, розкривають горизонт очікувань та стереотипів колективної соціальної та політичної поведінки. Указані очікування та стереотипи мають значення, співвимірне із значенням базових політико-культурних схем. Крім браку емпіричної верифікації існує можливість встановлення кореляційних зв’язків між етнопсихологічними стереотипами та політичною поведінкою окремих етнічних груп. Ці особливості слугують джерелом певних обмежень або переваг для практичної політичної роботи профспілок. Зокрема, традиційна недовіра українців до офіційних владних інституцій може стати основою прихильного ставлення до політичних вимог профспілок. Водночас, профоб’єднання мають активізувати зусилля на локальному та міжособистісному рівнях, діючи неформальними засобами для того, щоб не бути ототожненими з адміністративними або корпоративними суб’єктами. Таким чином, етноментальний вимір політичних відносин, тісно пов'язаний з духовно-релігійною сферою, може виступати як ресурсом, так і істотною перешкодою у відносинах з політикою. Розкриття ліній позитивної співпраці з етнообумовленими преференціями населення має широкі перспективи для розвитку профспілкового руху. Зокрема, у багатьох країнах Європи (насамперед у Великій Британії, Швеції та Фінляндії) рух євроскептиків, які виступають за відмову від вступу до єврозони, спирається, серед іншого, на політичну позицію національних професійних об’єднань, для яких очевидним є зниження соціальних стандартів та зростання цін у країнах, де національну валюту заступило євро. Крім того, про значну вагу етнічної обумовленості діяльності профспілок у різних країнах свідчать особливості ставлення профспілкових об’єднань різних країн до проблем нелегальної трудової міграції та інтеграції іммігрантів до того чи іншого суспільства. Наприклад, португальські профспілки з початку ХХІ століття виступають за легалізацію робочої сили, що прибула до їхньої країни, за включення іноземних робітників до національних професійних організацій. Водночас профспілкові діячі активно виступають проти збільшення кількості нелегальних працівників, насамперед тих, які прибувають з території Мексики. Етнічний контекст діяльності профспілок проявляється навіть у випадку, якщо проблема нелегальної міграції або легального зростання іноземної робочої сили не стоїть гостро в тій чи іншій країні. Міжетнічні відносини всередині суспільства, зокрема з приводу соціальних та економічних ролей, які відіграють ті чи інші етнічні групи, відносини етнодомінантних та мінорних груп, виступають стійким конфліктогенним середовищем. Тому профспілки, плануючи публічні заяви та здійснюючи масові акції, мусять ураховувати стан та напрям еволюції етнічних настроїв. Чинником, на який мають звертати увагу під час масової роботи профспілок та їх активного просування на політичному просторі є релігійні орієнтації етнічних груп. Ці орієнтації в окремих країнах є причинами послаблення консолідації робітничого руху, оскільки стають основою виникнення конфесійно ангажованих професійних спілок, що діють, як, наприклад, католицькі профспілки в Америці та Європі, усупереч загальній лінії на співробітництво з лівими політичними силами. Адекватна оцінка перспектив впливу етнічних та конфесійних орієнтацій на розвиток організованого руху трудящих відкриває основу для більш гнучкої політики профспілок у сфері зв’язків з громадськістю.

Особливо актуальною за сучасних умов перспективою взаємодій політичної системи та профспілок є проблема впливу міжнародної ситуації на внутрішні справи. Для сучасної України вона розкривається у двох вимірах: світових тенденцій глобалізації та європейської інтеграції. Перший вимір докорінним чином змінює встановлені у минулі часи стереотипи щодо суб’єктів соціального та економічного розвитку, які є партнерами та суперниками профспілок, а також стосовно моделей їхньої поведінки. Місце національної держави та національних підприємців все частіше займають транснаціональні корпорації (ТНК), що оперують на глобальному ринку. Вони перебувають у більш вигідному стані, ніж профспілки, оскільки можуть здійснювати безпосередній лобістський вплив як на уряди та легіслатури окремих держав, так і на міжнародні організації та об’єднання держав (таких, наприклад, як «велика сімка»). Оскільки політика ТНК спрямована на максимізацію прибутків за рахунок мінімізації витрат, то загроза для професійних об’єднань в усьому світі зростає за напрямами технологічного переозброєння виробництва та перенесення його до менш дорогих країн. Протистояти цим процесам традиційними засобами (страйками та акціями протесту) профспілки не в змозі, оскільки наступ ТНК рідко відбувається в усіх країнах одночасно. Міжнародна організація праці сьогодні має обмежений арсенал для опору різновимірним та різноформатним загрозам з боку опонентів. Зокрема, вона не в силах контролювати належне дотримання трудового законодавства у різних країнах (найбільш наочно ця проблема розкривається на прикладі так званих «жовтих профспілок» Китаю). Міжнародний профспілковий рух постав перед перспективою неконтрольованого зниження соціальних стандартів та гарантій працівникам в умовах невпинного зростання соціального демпінгу. Пошук адекватних політичних засобів протидії наведеним процесам приводить профспілкове керівництво та рядових членів до необхідності співпраці з представниками антиглобалістського руху, які ставлять під сумнів розумність нового світового порядку. Можливості координації зусиль профспілок та екологічних організацій, жіночого руху та громадських організацій з відстоювання прав людини є істотним ресурсом для покращення політичних перспектив профспілок. Таким чином, модель політичного розвитку професійних спілок неодмінно має включати усвідомлення глобальних процесів взаємодії праці та капіталу. Національний політичний вплив профспілок можливий тільки за умови їх ефективної інтеграції до світової структури прийняття рішень.

Другий вимір зовнішньополітичних впливів, з яким доводиться мати справу під час аналізу перспектив політичного майбутнього профспілок як в Україні, так і у світі в цілому – вимір європейської інтеграції. Процеси творення єдиної Європи стають для України дедалі більш актуальними, оскільки сусідні держави є членами даної спільноти. У Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії знаходять практичне втілення нові стандарти взаємозв’язків економічного розвитку та прав трудящих. Інституційна взаємодія політичних структур Європейського Союзу та національних профспілкових об’єднань має тривалу історію, але концентрується навколо контролю за більш високими стандартами з умов та оплати, правового регулювання праці, масштабного, у межах цілого континенту, регулювання ринку праці. Український профспілковий рух має взяти на озброєння нові практики міжгалузевих консультацій у межах кількох країн, юридичного відстоювання прав трудящих, тісного контакту з політичними силами, що входять до Європейського парламенту, із органами європейського уряду. Входження до єврозони, крім опцій, що полегшують становище спілок, висуває перед українськими профспілками низку вимог, серед яких основними є більш високий рівень відповідальності, здатність втілювати масштабні спільні проекти, мати високий рівень консолідації та можливість приймати консенсусні рішення в межах всієї національної профструктури. Лідери та первинні організації мають навчитися виступати експертами з питань праці в межах широких інновацій, що будуть охоплювати всі сфери життєдіяльності суспільства.

Перешкоди на цьому шляху, а також проблеми профспілкового руху всередині ЄС протягом його актуальної історії мають стати предметом серйозного політологічного аналізу. Від його результатів мають залежати практичні рекомендації та подальші дії, що будуть мати великі наслідки для сучасних українських профспілок.

Викладені та інші чинники формують сукупність стартових позицій для побудови моделі політичного становища профспілок, яка має поєднати в собі основні вимоги та інтереси руху організованої праці, потреби та тенденції суспільства в цілому та відповіді на виклики та інновації політичної сфери. Підвищення політичного статусу професійних спілок відповідає інтересам не лише найманих працівників, воно має сприяти розв’язанню широкого кола проблем соціально-трудових відносин, забезпечити успішне завершення трансформаційних процесів у сфері економічного розвитку та суміжних з ним сферах соціального добробуту та безпеки. Набуття істотних результатів у вказаних та інших галузях забезпечує вихід України на якісно новий рівень розвитку, що відповідає найвищим світовим стандартам та узгоджується з базовими потребами населення. Розкриття істотних аспектів нового образу політичної системи наближає українську політичну науку до створення адекватного відображення політики, що має сприяти виробленню адекватних рекомендацій для суспільства та процедур прийняття рішень.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА БАЗА ВИВЧЕННЯ ВЗАЄМОВПЛИВУ ПРОФСПІЛОК ТА ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации