Олена Січкарук. Інтерактивні методи навчання у вищій школі - файл n1.docx

Олена Січкарук. Інтерактивні методи навчання у вищій школі
скачать (122.1 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx123kb.20.11.2012 02:53скачать

n1.docx

  1   2   3



Олена СІЧКАРУК

ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

РОЗДІЛ 1

Визначення, класифікація інтерактивних методів навчання та закономірності їхнього використання у навчальному процесі
Основні питання розділу:

  1. Обґрунтування необхідності розробки та впровадження нових технологій навчання

  1. Чинники успішної співпраці викладачів і студентів у навчальному процесі

  1. Визначення поняття "інтерактивні методи навчання"

  1. Класифікація інтерактивних методів навчання

  1. Закономірності організації та впровадження інтерактивних методів навчання у навчальний процес

Ключові поняття розділу: особистісно спрямовані технології, співпраця, діалог, інтерактивні методи навчання, мотивація навчальної діяльності, планування використання інтерактивних методів, координація навчальної діяльності, актуальність знань, педагогічна майстерність, особистісні професійні якості фахівця.

Суспільна практика сьогодення відзначається не тільки високими технологіями, а й складністю вимог до спеціалістів, які її забезпечують. Сучасні вимоги до фахівця породжують нові підходи до його підготовки. Можна виділити наступні тенденції, які є характерними для більшості педагогічних технологій у світі:

Кваліфікований працівник поряд із необхідним багажем досвіду повинен мати й особистісні якості, які дозволяли б йому приймати обґрунтовані й адекватні рішення в неординарних ситуаціях, характерних для високорозвиненого виробництва. Особливості сучасного етапу суспільного розвитку - як матеріального, так і духовного - зумовлюють потребу в орієнтації системи підготовки фахівців на розвиток їх творчого потенціалу. Особливою прикметою сучасних змін є розуміння професійності як нерозривно пов'язаної з високим загальним рівнем психічного розвитку, а не тільки із суто фаховими знаннями, вміннями, навичками. Показником загального психічного розвитку особистості є її інтелектуальна повноцінність, що виявляється як структурованість, категоріальність, узагальненість, гнучкість, оперативність знань, необхідних для прийняття ефективних рішень; як інтелектуальна ініціатива о єдності її пізнавальних та мотиваційних компонентів, що обумовлюють готовність фахівця до самостійної інтелектуальної діяльності; як його самоорганізація та саморегуляція. (35, с.26].

Перехід до особистістно орієнтованих технологій розуміється як перехід до такої освіти, де особистість того, хто навчається, знаходиться в центрі уваги педагога, психолога, де діяльність учіння, пізнавальна діяльність, а не викладання, стає провідною у тандемі "той, хто вчить-гой, хто вчиться" з метою перетворити звичну формулу освіти "вчитель-підручник-учень" на нову- "учень-підручник-вчитель". В умовах такого навчання той, хто навчає, починає грати нову роль та виконувати нову функцію в навчальному процесі. Якщо за традиційної системи навчання педагог разом із підручником були основними та найкомпетентнішими джерелами знань, а педагог до того ще й був суб'єктом, що контролював пізнання, то у новій позиції він виступає більше у ролі організатора самостійної активної пізнавальної діяльності того, хто навчається, компетентного консультанта та помічника. Його професійні вміння мають бути спрямовані не просто на контроль знань та вмінь, а на діагностику діяльності студентів з метою вчасно допомогти кваліфікованими діями ліквідувати труднощі у пізнанні та використанні знань. Крім того, важливим фактором стає і сам процес організації здобуття знань, тому активно з'являються нові та трансформуються звичні методики навчання.

Можна виділити такі об'єктивні та суб'єктивні чинники успішної реалізації педагогічної співтворчості викладача і студентів у педагогічному процесі:

- оптимальне використання діалогічних форм навчання студентів;

-введення елементів творчого тренінгу у вузівське навчання:

- застосування групової форми навчання студентів;

Вирішальною умовою успішного здійснення спільної роботи викладача і студента є організація вузівського навчання на основі діалогу. У XXI столітті діалогічна культура стає новим світоглядом людини і, відповідно, основою досягнення демократичної моделі розвитку сучасного суспільства. Освіта, орієнтована на створення умов для повного розвитку потенціалу особистості (індивідуальності), здатної відповідати на "виклики" сучасного суспільства, можлива, якщо у її основі - діалогічна культура [25].

Розвиваюча освіта, яка забезпечує виховання особистості (індивідуальності), що само розвивається і здатна жити і творити у світі, що саморозвивається, в діалозі, у єдності з ним, в "ідеалі" передбачає діалогічність як невід'ємну характеристику і змісту, і технології її (освіти) засвоєння [25].

Ключовим у розумінні психологічної основи інтерактивних методів є поняття інтеракції, більш відомої в російській та українській психологічній літературі як міжособистісна чи соціальна взаємодія. Соціальна взаємодія вважається складовою частиною спілкування та спільної діяльності, які утворюють нерозривну єдність. Люди не просто спілкуються в процесі виконання ними суспільних функцій, вони завжди спілкуються у певній діяльності, „з приводу" неї [35, с.27].

Важко уявити собі спілкування без діалогу, без мовного оформлення ідеї, думки, позиції. Діалогічна мова- первинна, природна форма мовного спілкування. Однак лінгвістику турбує форма, за межами, як правило, залишається розуміння діалогу як особливого типу людських відносин, які виявляють діалогічність свідомості та світорозуміння, що втілюється у взаємодії рівноправних суб'єктів, які обговорюють спільну тему, спільними засобами, узгоджуючи їх зміст відповідно до спільних (погоджених пі прийнятих) правил (процедур, традицій) його ведення (протікання) [25].

Те, на що мало звертає уваги лінгвістика, стає головним у педагогіці. Інтерактивне спілкування дає можливість залучити людей до активного пошуку рішень у складній ситуації, до вирішення проблем, де зусиль та знань однієї людини може бути недостатньо.

М. М. Бахтін виділяє дві розповсюджених помилки відносно "діалогічних відносин", без яких спільний пошук істини практично неможливий: 1) люди думають, що вони щось знають, тобто володіють якими істинами; істина не народжується і не знаходиться у голові окремої людини, вона народжується між людьми, які спільно шукають істину; 2) люди претендують на володіння готовою істиною; готової істини немає, вона є дещо, що відкривається через спосіб відносин між людьми. (Цитується за [25].)

Таким чином, введення у навчальний процес інтерактивних методів навчання дозволяє вирішити нагальні потреби у підготовці фахівця нового типу, адекватного вимогам сучасного суспільства, фахівця, який здатен шукати рішення у співпраці з колегами, в активному обміні знаннями.

Що можна віднести до інтерактивних методів навчання? Це методи, в основі яких лежить спілкування. Воно має чітко визначену тему, мету, дидактичне завдання. Результатом такого спілкування є вирішення проблеми, розв'язання задачі, знаходження шляхів рішення критичної ситуації. Головним є те, що спілкування у навчальному процесі не є просто обміном думками або знаннями, на основі такого обміну активізується інтелектуальна діяльність, народжується нове знання, формується вміння, в першу чергу, використовувати теоретичні знання у конкретній ситуації, комбінувати знання з різних галузей, зважати на думку іншої людини, колективно працювати над вирішенням проблеми, приймати чужий досвід, брати на себе відповідальність за прийняте рішення, за результати власної дії, керувати та підкорятися, вгамовувати власні амбіції в ім'я загальної справи.

Таким чином, інтерактивні методи вирішують триєдине завдання: навчати, виховувати, розвивати особистість, формувати професійні та соціальні якості фахівця.

Можемо говорити про те, що інтерактивні методи можна розділити на такі групи, де 1) однією з сторін спілкування виступає викладач і 2) спілкування відбувається між студентами (слухачами).

До першої групи можна віднести лекції із включеними бесідами, дискусіями, проблемні лекції, семінари-обговорення, семінари "питання - відповідь", дискусії із провокаційними запитаннями, консультації (особливо при дистанційному навчанні), роботу через сайт-курс.

До другої - бесіди, дискусії, круглі столи, "мозковий штурм", групове вирішення конкретних ситуацій, ділові, рольові та дидактичні ігри, бізнес-симуляції, проекти, панельні вправи. Вони можуть використовуватися як окремі методи, так і всі разом (наприклад, у діловій грі).

Чому ми розділили інтерактивні методи на дві групи? Нам здається, що кожна з них має певну специфіку, на яку необхідно зважати викладачеві при організації навчального процесу.

При проведенні інтерактивної лекції (лекції-бесіди, и мін дискусії, проблемної лекції, семінару-обговорення, і семінару "питання - відповідь", дискусії із провокаційними запитаннями) необхідно пам'ятати, що тільки для студента дискусія, обговорення виникають спонтанно. Викладач чітко знає, коли, з якого питання така дискусія, обговорення повинні виникнути. Він її спланував, він підвів аудиторію до моменту інтерактивності всією попередньою роботою на лекції. Тому викладач повинен бути до неї готовий. З чого складається ця готовність? У першу чергу з того, що педагог повинен враховувати таку обставину, як новина знань для студента. Те, що давно відомо вченим, самому викладачу, для кожного нового студента є відкриттям. Часто ті, хто викладає, забувають про це з роками роботи. Те, що вони викладають, здається їм таким простим, відомим, звичним, що нерозуміння матеріалу, "неправильні" відповіді або судження студентів, запитання, акцент на несуттєвих (з точки зору викладача) моментах, непогодження із аргументацією (в силу юнацького максималізму, нестачі знань, прагнення до оригінальності та інших чинників) дратує, студенти здаються нерозумними. Часто викладачі забувають про те, що кожне нове покоління студентів відрізняється від попереднього, і ті аргументи, приклади, факти, які були дуже наочними для попередньої аудиторії і викликали дискусію, для нової не виглядають такими. Це змушує викладача до постійного пошуку, що не завжди легко, це ламає звичний, комфортний хід навчального процесу і тому не всім до вподоби. Крім того, кожного разу необхідно вирішувати непросте питання: а де межа толерантності? Коли необхідно припинити дискусію? Як це зробити так, щоб вона принесла студенту нові знання, самостійні висновки, а не здавалася нав'язуванням "правильної" думки (тобто позиції викладача)? Здолати ці труднощі можна тільки сумлінною підготовкою до навчального процесу, врахуванням тих труднощів, що були означені вище.

До другої групи ми віднесли такі інтерактивні методи як бесіди, дискусії, круглі столи, "мозковий штурм", групове вирішення конкретних ситуацій, ділові, рольові та дидактичні ігри, бізнес-симуляції, проекти, панельні вправи. Викладач тут виступає в ролі організатора, консультанта, можливо, того, хто оцінює результати, але основну роботу виконують самі студенти.

Треба звернути увагу на той факт, що інтерактивні методи навчання не будуть ефективними, якщо не враховувати об'єктивні закономірності їхнього використання.

1) В першу чергу, це мотивація навчальної діяльності. Якщо студент не прагне навчитися, не бажає наполегливо працювати, якщо предмет навчання не викликає в нього інтересу або сама розумова праця не приносить задоволення, інтерактивні методики викликатимуть у такого студента тільки роздратування необхідністю активно щось робити, готуватися, мислити. Таким чином, для забезпечення ефективності використання інтерактивних методів у навчальному процесі необхідно дбати про поглиблення мотивації повчання, її розвиток, переорієнтацію на активне пізнання.

2) Поступовість введеня інтерактивних методів у процес навчання. Цією методикою повинен володіти не тільки викладач, студент також має вміти спілкуватися, дискутувати, працювати в команді. Таке вміння не приходить само по собі, воно формується поступово, у процесі навчання. Одже, послідовне введення інтерактивних методів (від простих до найскладніших та розгорнутих) з першого курсу навчання до останнього дозволять використати всю палітру методики.

3) Інтерактивні методи не призначені для оволодіння базовими теоретичними знаннями, і Такі знання здобуваються студентами індивідуально на лекціях, роботою з підручниками, відповідними джерелами інформації. Вони слугують базою протягом дидактичного спілкування. При відсутності в студентів (в частини студентів) базових знань інтерактивні методики втрачають сенс, тому що при розв'язанні проблемних задач, ситуацій, в ділових іграх учасники використовують не фахові знання, а побутові, які сформувалися до або поза навчанням. На перший погляд, завдання або проблема може бути вирішена на інтуїтивному рівні, але студенти не можуть проаналізувати хід вирішення проблеми, вплив того чи іншого рішення на позитивне вирішення, а тому не здатні перетворити рішення на знання про досягнення рішення. Це не дозволяє використати здобутки для розв'язання нових завдань (оскільки не був встановлений зв'язок "сутність проблеми - шлях вирішення"), не сприяє розвитку здатності порівнювати проблеми, щоб побачити приховану подібність або розбіжності, а також формує або підкріплює впевненість студентів в тому, що головне - інтуїція, вона дозволить вирішувати проблеми без глибоких професійних знань. Отже, інтерактивні методи повинні використовуватися в комплексі з іншими методами формування знань, і активною самостійною роботою студентів з оволодіння знаннями.

4) Вміння не можуть бути вироблені одномоментно, тому епізодичне введення інтерактиву у навчальний процес не дасть бажаного ефекту. Для того, щоб сформувати вміння аналізувати проблеми, знаходити та виділяти їх сутність, будувати алгоритм розв'язання, працювати колективно, приймати рішення та виконувати їх, не достатньо один чи два рази організувати "мозковий штурм" або запропонувати ділову гру. Тому(використання інтерактивних методів повинно складати певну систему, технологію, яка має адекватну логіку впровадження, алгоритм нарощення складності. Необхідно завчасно планувати її використання інтерактивних методів протягом читання певної навчальної дисципліни. Крім того, важливо координувати таке планування з викладачами інших дисциплін, щоб нарощення складності йшло паралельно, що дозволить скоротити час кожного окремого викладача на «провадження окремого методу (наприклад, якщо "мозковий штурм" або групове розв'язання проблемної ситуації використовують три-чотири викладачі протягом одного модуля на першому курсі, то для студента це вже не одноразова, а сумарна участь у відповідному навчальному епізоді, його вміння тренуються у кожному з них, і в результаті викладачам, які проводять заняття у наступному модулі, вміння студентів працювати в інтерактиві "дістаються" у готовому вигляді. їх можна активно використовувані на їх базі переходити до складніших інтерактивних методів). Подібна координація методики викладання дозволить наприкінці навчання організовувати масштабні комплексні міжпредметні ділові ігри, де студенти зможуть використовувати різноманітні фахові знання, вміння та навички.

і5) Принцип актуальності знань та зв'язку їх із сучасним соціально-економічним життям країни та світу повинен бути неодмінно дотриманим. Неможливо досягти активності та зацікавленості студентів, пропонуючи їм застарілі ситуації, відірвані від життя, уявні дані, умовні обставини, завдання, рішення яких описано у підручниках або загальновідоме з практики життя.

  1. Ефективне впровадження інтерактивних методик навчання прямо залежить від ступеня володіння ними викладачем, від глибини його фахових знань, від бажання відійти від традиційних методик, від орієнтованості на кінцевий результат - підготовку кваліфікованого спеціаліста (а не тільки на формування знання зі свого предмету).

  2. Наявність відносин партнерства між викладачем та студентами, відсутність авторитарного нав'язування власної думки, позиції з боку викладача.

Таким чином, у даному розділі ми розглянули питання про сучасні вимоги до педагогічних технологій, які повинні ефективно вирішувати проблеми підготовки фахівців; проаналізували якості, які, поряд із суто професійними знаннями, повинні бути сформовані у сучасного професіонала; визначили чинники, що сприяють успішній співпраці викладачів та студентів у педагогічному процесі; дали визначення інтерактивних методів навчання; розглянули класифікацію цих методів та її обґрунтування;

охарактеризували групи методів. Важливим моментом розділу є також визначення закономірностей введення інтерактивних технологій у навчальний процес.

Питання та завдання для самостійної роботи:

  1. Чим викликане активне застосування інтерактивних методик у сучасному навчальному процесі?

  2. Що лежить в основі інтерактивних методів навчання?

  3. Чи згодні Ви з поділом інтерактивних методів навчання групи за наведеним принципом?

  4. Яку із закономірностей використання інтерактивних методик навчання Ви вважаєте головною?

  5. Зробіть перелік того, що Ви вважаєте „особистісними професійними якостями фахівця". Обґрунтуйте Ваш перелік.

  6. Проаналізуйте власний досвід участі в інтерактивному навчанні


Література

5, 6, 8, 9, 15, 16, 17, 22, 23, 25, 26, 28, 32, 33, 35.
РОЗДІЛ 2.

Реалізація навчальної, виховної та розвиваючої функцій навчання при використанні інтерактивних методик організації навчального процесу
Основні питання розділу:

  1. Здійснення інтерактивними методами навчальної функції, подолання формалізму знань

  2. Виховна та розвиваюча функції інтерактивних методів

  1. Інтерактивні методи як контрольно-регулюючий компонент навчального процесу


Ключові поняття розділу: навчальна, виховна, розвиваюча функції навчального процесу; формалізм знань, контрольно-регулюючий компонент навчання.
Педагогічною теорією і практикою доведено, що навчання ефективне, якщо воно виконує три функції: навчальну, виховну та розвиваючу. Яким же чином ці функції виконуються при використанні інтерактивних методів? Розглянемо першу, навчальну - формування знань.

Результатом процесу пізнання є уявлення про предмет пізнання, який формується в суб'єкта у вигляді психічного образа, що зберігається у пам'яті, і мовне (знакове) втілення цього образу. Таким чином, знання є системою психічного уявлення та його мовного втілення [29]. Це визначення підкреслює особливу важливість двох компонентів: формування знання як такого та мовного оформлення здобутого знання, що робить його придатним для передачі, обговорення, вбудови у попередні знання, тобто саме те, що є основним в інтерактивних методах навчання.

Можемо стверджувати, що не кожен з видів інтерактивних методів однаково ефективний для формування первин них, базових знань. Так, якщо говорити про комунікацію (диспут, діалог, бесіду) студента (слухача) із викладачем (педагогом), де останній виступає носієм знань, то інша сторона (студент, слухач) дійсно можуть і будуть Отримувати нові знання, трактування цих знань, роз'яснений позицій та понять протягом інтерактивного спілкування Активізована викладачем інтелектуальна діяльність студента спонукає його до свідомого, глибокого осмислення матеріалу, до постановки питань, які дозволяють проникнути в сутність предмету обговорення, сформувати власну думку, позицію.

Але чи буде так само ефективним діалог, диспут, обговорення матеріалу студентами, які не мають початкових, базових знань з теми обговорення? Що можуть вони повідомити, роз'яснити один одному протягом дискусії? Що покладають в основу аргументації "за" чи "проти" тієї чи іншої думки?

Отже, можемо говорити про те, що інтерактивні методи в яких у комунікації задіяні тільки студенти (слухачі), а викладач виступає організатором, будуть ефективним тільки умови наявності у студентів достатньої початкової бази знань. Причому наявність та якість такої бази повинна бути перевірена викладачем.

Тоді чому ж усі сучасні автори у сфері педагогіки стверджують, що інтерактивні методи значно сприяють ефективності формування знань?

Переробка тими, хто навчається, отриманої інформації в знання відбувається у процесі власної діяльності таких основних видів (під керівництвом та за завданнями викладача):

  1. Зіставлення отриманого знання із власним життєвим досвідом і власними життєвими поняттями, диференціація життєвого та наукового розуміння відповідних понять (уявлень).

  2. Порівняння нового знання із тим, що вже є в тих, хто навчається, виявлення у новому знанні його особливостей, аналіз його структури.

  3. Виявлення суттєвих особливостей (ознак) нового поняття, відділення їх від несуттєвих та, якщо потрібно, формування визначення поняття

  4. Використання нового знання у різних умовах як інструмент для рішення задач, отримання нових знань [29]. Якщо два перших пункти здійснюються тими, хто навчається, в основному самостійно і їх результат є наслідком власної інтелектуальної діяльності, то два останніх пункти можуть бути реалізовані як індивідуально, так і в інтерактивному варіанті. Що це дає?

Якщо повернутися до визначення того, що таке знання (знання є системою психічного уявлення та його мовного втілення [29]), то друга його частина дає відповідь на шпигання. Інтерактивні методи дають можливість мовного втілення знань. Необхідність „виголосити" ту чи іншу течу, відстояти власну думку, аргументувати позицію, роз'яснити співрозмовникам незрозумілі місця дозволяє М тільки закріпити нові знання, а й поглибити їх усвідомлення, зробити активними, закріпити у пам'яті.

Крім того, інтерактивні методи дозволяють активно формувати вміння (здатність здійснювати певні дії повністю розгорнуто та свідомо) та навички (здатність робити ту ж саму дію автоматизовано, згорнуто, без участі свідомості) Головним вмінням виступає вміння використовувати теоретичні знання у конкретних задачах, завданнях та ситуаціях. Це дозволяє ефективно боротися із так званим "формалізмом знань". Виділяють три види такого формалізму |29|.

Формалізмом першого виду є завчання знань (точніше Інформації про знання) без достатнього розуміння. Студент має знання цієї інформації (він її пам'ятає і може точно відтворити), але при спробі конкретизувати або використати ці знання він починає говорити нісенітниці, іноді навіть не помічаючи власних помилок. Формалізм у цьому випадку - це не просто поверхові часткові знання, це особлива структура знань, яка виникає за наявності в студента неправильної вузьконавчальної настанови на запамятовування отриманої на лекції чи з підручника Інформації з метою повторити її на іспиті.

Формалізм другого виду виявляється у тому, що знаним отримані у вузі, нібито усвідомлені та зрозумілі студентом, залишаються чужими його свідомості та особистості, тому що вони не співвіднесені ним із його попередніми уявленнями і поняттями про ті явища реального світу, до якого відносяться ці знання. Тому нове знання, отримане студентом у вузі, залишається для нього непотрібною абстракцією, позбавленою реального змісту. За необхідності використати ці знання він намагається спиратися не на них, а на ті уявлення про певне явище, які були в нього раніше. В студентів не формується узгоджена система знань, а виникає не зв'язаний між собою конгломерат знань. Так, наприклад, отримані знання з психології та педагогіки (обов'язкові дисципліни у вузі) найчастіше ніяк не використовуються ані при організації власного навчального процесу, ані при навчанні і вихованні власних дітей, ані при організації роботи і спілкування у робочих колективах. При цьому студенти успішно проходять підсумковий контроль.

Формалізм третього виду є наслідком того, що пізнавальне, теоретичне відношення до певного складного явища, яке вивчається, в студентів формується раніше, ніж вони досягай повного оволодіння всім навчальним матеріалом, який відноситься до цього явища. Для повного та усвідомленого засвоєння необхідно не тільки бачити загальне у одиничному, але й вміння бачити одиничне у загальному. У випадку формалізму третього виду студенти не враховують всієї конкретної різноманітності умов використання наукових знань і тому, намагаючись використати свої знання в осмисленні реальних життєвих фактів, впадають у догматизм: вони використовують знання, не враховуючи всієї різноманітності конкретних обставин, і у випадку, коли факти не вкладаються у межі, в які дуже хочеться їх втиснути, студенти відвертаються від фактів і догматично посилаються на той чи інший відомий їм абстрактний закон, правило[29]. (Наприклад, розраховують як незаперечне збільшення продажу певних товарів, використовуючи формулу залежності збільшення такого продажу від збільшення витрат на рекламу без врахування особливостей споживання в Україні, грошових можливостей населення, реальної потреби у даному товарі).

Що можуть дати інтерактивні методи для боротьби із формалізмом знань? У першу чергу, інтерактивні методи це не повідомлення один одному відомих фактів, а рішенні певної задачі, пошук виходу з певної ситуації. Сумісне обговорення її не тільки складає знання всіх, хто бере участь у обговоренні, а й підштовхує до пошуку, продукує появу рішення, яке є не сумою наявних знань, а новим, спільно знайденим, знанням про вирішення проблеми.

Крім того, треба пам'ятати, що при інтерактивній роботі перед групою студентів ставиться конкретна мета (розв’язання задачі, аналіз ситуації, вирішення проблеми), якої не можна досягти простим відтворенням інформації з пам’яті. Не можна також досягти мети, спираючись на «побутові» знання. Отже, треба активізувати розумовий процес, шукати способи прикладання знань до певної ситуації, при цьому всі члени групи спрямовують свої зусилля на розв'язання спільної проблеми. Кожен бачить щось нове, особливе, помічає нюанси, помилки, сумнівні місця, що веде до народження спільного обґрунтованого рішення, яке базується на використанні поєднаних фахових знань, інтуіції, творчості.

Можемо впевнено говорити про те, що реалізація навчальної, виховної та розвиваючої функцій навчання при використанні інтерактивних методів буде дещо відрізнятися залежно від того, чи приймає викладач активну участь у спілкуванні, чи ні.

Якшо говорити про першу групу методів, де педагог -активний учасник діалогу, то що дає студенту така інтерактивна побудова навчального процесу у виховному та розвиваючому плані? По-перше, він призвичаюється до діалогової форми навчання. Це дуже важливо на перших курсах, оскільки школа рідко дає змогу попрактикуватися у висловлюванні, відстоюванні, обговоренні власної думки. По-друге, студент навчається чітко формулювати власну думку, аргументацію та, що не менш важливо, озвучувати її. По-третє, студенти починають активно використовувати фахову термінологію, оперувати науковими поняттями, розвивається професійна мова. По-четверте, формується та виховується культура спілкування, культура дискусії, здатність чути та сприймати позицію співрозмовника, поважати точку зору іншої людини, відстоювати власну позицію.

Що дає викладачеві інтерактив на лекції чи семінарі? В першу чергу - це найефективніший зворотній зв'язок, якісна інформація про те, як, що, на скільки розуміють студенти у поясненнях викладача. Це можливість перевірити глибину сприймання, усвідомлення, обробки інформації, її „вбудову" у попередні знання, здатність оперувати нею.

Цей зворотній зв'язок дозволяє вчасно та ефективно (робити корекцію подання матеріалу: деталізувати або узагальнити, повернутися до складного місця, повторити пояснення, додати приклади, розкласти на складові, змінити темп подання матеріалу. Крім того, дискусія дозволяє г 11 ти познайомитися зі студентами, виділити найактивніших та байдужих, сформувати думку про рівень попередніх знань, про здатність до сприймання нових, про готовність або неготовність брати участь у спілкуванні, про вміння формулювати та висловлювати думки, про індивідуальні особливості поведінки, про мотивацію навчання. Аналіз спілкування на лекції дає підказку для зміни або модифікації завдання для самостійної роботи, питань для обговорення на семінарі, дає можливість індивідуалізувати роботу зі студентами. Крім того, можливіть вільного спілкування із викладачем, його поведінка під час дискусії, ставлення до студентів, вияви поваги (неповаги) до їхньої позиції, суджень є вагомими факторами формування авторитету у викладача у студентській аудиторії.

Підводячи підсумки, можна сказати, що перша група інтерактивних методів (за участю викладача) активно виконує навчальну функцію навчального процесу, так і виховну і розвиваючу. Ця методика роботи створює позитивне підґрунтя для впровадження більш складних інтерактивних методів - методів, де спілкування відбувається вже між самими студентами або слухачами, а викладач- тільки організуюча, спрямовуюча, корегуюча сила.

Що дає студенту використання у навчальному процесі таких методів?

  1. Формується вміння планувати діяльність. В інтерактивній роботі задіяні всі види планування: перспективне, стратегічне, поетапне, кризове, оскільки без цього вміння неможливо ефективно вирішити проблемні завдання, побудувати проект, провести ділову гру.

  2. З'являються навички роботи у команді: вміння керувати та приймати рішення, вміння втілювати прийняті рішення у діяльність, вміння підкоряти власні амбіції загальній меті, користі справи, вміння брати на себе відповідальність за прийняте рішення, за власну діяльність, за діяльність команди.

  3. Виникає вміння виробляти критерії оцінювання успішності зробленої справи загалом, а також успішності власної діяльності. Активно розвивається здатність до аналізу власної діяльності: вміння відшукати власні помилки, проаналізувати причини цих помилок; виділити досягнення та проаналізувати чинники, які сприяли цим досягненням, виділити в них свій особистий внесок.

  4. Формується вміння бачити проблеми у ситуації, яке складається із вміння чітко формулювати проблему, виділення етапів вирішення проблеми, виокремлення даних (знань), яких не вистачає для успішного вирішення проблеми, пошук цих даних, використання знайденого.

  5. Розвиваються та закріплюються навички пошуку та ефективної обробки нової інформації.

  6. Поглиблюється критичність мислення, відпрацьовується вміння аргументованого диспуту, культура дискусії, розвивається толерантність на тлі вміння відстоювати власну думку, власні ідеї, власну позицію.

  7. Теоретичні знання перестають бути суто теоретичними. Вони стають основою прийняття рішень, втрачанні, свою формальність.

Отже, інтерактивні методики навчання не просто виконують навчальну, виховну та розвиваючу функції навчанння, а значно розширюють, активізують та розвивають їх.
Питання та завдання для самостійної роботи:

  1. Розкрийте сутність навчальної, виховної та розвиваючої функцій навчання.

  2. Яку роль у навчальному процесі відіграє контрольно-регулюючий компонент?

  3. Чому необхідно аналізувати як те, що дає студенту використання інтерактивних методик навчання, так і те, чим вони корисні для викладача?

Література:

2, 4, 6, 14, 16, 17, 21, 22, 23, 25, 26, 27, 29, 30, 32, 33, 37
РОЗДІЛ 3.

Методика організації інтерактивного навчання
Основні питання розділу:

1. Інтерактивні методи, де активну участь бере
педагог


  1. Лекція з включеними бесідами, дискусіями

  2. Проблемні лекції

  3. Інтерактивні семінари

  4. Консультації

  5. Сайт-курси

2. Інтерактивні методи за участю виключно
студентів


  1. Круглі столи

  2. "Мозковий штурм" (атака) та його різновиди

  3. Групове вирішення конкретних ситуацій (ситуаційна методика навчання або кейс-метод)

  4. Ділові ігри

  1. Рольова гра

  2. Імітаційна гра

  3. Комплексна гра

  4. Бізнес-симуляція

  5. Метод проектів

  6. Панельна вправа

  1   2   3


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации