Лекції - Ринок фінансових послуг - файл n1.doc

Лекції - Ринок фінансових послуг
скачать (264 kb.)
Доступные файлы (12):
n1.doc189kb.14.11.2007 23:01скачать
n2.doc120kb.14.11.2007 23:06скачать
n3.doc109kb.14.11.2007 23:06скачать
n4.doc107kb.14.11.2007 23:07скачать
n5.doc119kb.14.11.2007 23:01скачать
n6.doc109kb.14.11.2007 23:03скачать
n7.doc64kb.26.05.2011 00:39скачать
n8.doc134kb.14.11.2007 23:03скачать
n9.doc98kb.14.11.2007 23:03скачать
n10.doc138kb.14.11.2007 23:04скачать
n11.doc114kb.14.11.2007 23:05скачать
n12.doc66kb.14.11.2007 23:05скачать

n1.doc





1. Ринок фінансових послуг та його роль в економіці


  1. Місце ринку фінансових послуг в фінансовій системі.......................................................1

  2. Рух фінансових ресурсів та капіталу в економіці та передумови виникнення ринку фінансових послуг.....................................................................................................................4

  3. Класифікація сегментів ринку фінансових послуг............................................................6

  4. Економічний зміст поняття "ринок фінансових послуг".................................................8

  5. Функції ринку фінансових послуг........................................................................................9

  6. Характеристика основних інструментів ринку фінансових послуг...............................9

  7. Регіоналізація фінансових відносин як передумова формування регіональних ринків фінансових послуг......................................................................................................11

  8. Теоретичні засади територіальної організації ринку фінансових послуг....................12



1. Місце ринку фінансових послуг в фінансовій системі.
Функціонування ринку неможливе без роботи фінансової системи, що забезпечує його нормальне існування і розвиток. Фінансовий ринок є важливим каналом фінансування економіки, фундаментом фінансової системи, що надає їй стабільності й ус­таленості.

Як показує світовий досвід, основними елементами рин­кової економіки повинні бути тісно пов'язані між собою ринки: матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, основних фондів, предметів споживання, фінансовий та інші. Ринки, на яких обертаються досить однорідні матеріальні або фінансові ак­тиви, можуть входити до складу інших, більш об'ємних. До такої категорії складних ринків належить фінансовий ринок.

Фінансовий ринок є похідною трансформаційних про­цесів і повинен бути створений відповідно до таких критеріїв, як відкритість, справедливість і необоротність. Він повинен управ­ляти потоками інформації, заохочувати тих, хто виконує прави­ла, карати порушників і гарантувати кожному інвестору, що він може розбагатіти чи збанкрутувати на зовсім рівних умовах з усіма іншими.

Сфера фінансів має бути поділена на неринкові та ринкові відносини. Історично перший вид відносин автоматично з’являється з появою держави та грошей, а другий – значно пізніше, з виникненням грошових сурогатів – основного об’єкту ринкової економіки, тобто боргових та капітальних цінних паперів (початок XVII ст.). В таблиці 1 більш детально розглянуті відмінності між ринковими та неринковими фінансовими відносинами.
Таблиця 1
Основні відмінності між ринковими та неринковими фінансовими відносинами


Складові частини відносин

Відносини фінансового ринку

Неринкові (в основному фіскальні) фінансові відносини

Суб’єкти

Юридичні особи, фізичні особи, держава (непряма участь)

Юридичні особи, фізичні особи, держава (як обов’язків суб’єкт відносин)

Об’єкти

М (гроші), ЦП (боргові та пайові цінні папери)

М (гроші) в основному у функціях засобу платежу, іменні цінні папери

Характер

Відплатно-еквівалентні, горизонтальні (рівноправні), добровільні, регламентовані державою

Без еквівалентні, вертикальні (нерівноправні), обов’язкові, суворо регламентовані державою

Генезис

XVII ст. з появою цінних паперів (акцій)

З VII ст. до н.е. з появою держави та грошей (монет)


В цілому фінансовий ринок визначають як сукупність:

- фінансових інструментів;

- покупців і продавців;

- професійних посередників;

- та економіко-правових засад використання фінансових інструментів.

Спробуємо порівняти поняття “фінансовий ринок” та “ринок фінансових послуг”.

Спочатку надамо визначення терміну „послуга”.

Послуга – це діяльність, результат якої виступає не в якості речі, а в якості діяльності. Споживчою вартістю послуги не є матеріальний ефект. На відмінність від матеріального блага виробництво та споживання послуги часто є тотожними, одномоментними у часі.

Що стосується саме фінансових операцій (кредитування, залучення активів, їх зберігання, відчуження, управління ними, страхування ризиків, факторинг та т.п.), то вони за своєю природою є не чим іншим як чистими (нематеріальними) послугами.

Фінансова послуга у широкому сенсі трактується як будь-яка операція з фінансовими активами (коштами, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами) в інтересах третіх осіб з метою збереження їх вартості або отримання прибутку.

Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”(розд.2,ст.4) регламентує більш десятка видів фінансових послуг:


Не зайве відмітити певну термінологічну плутанину, коли висловлення “Фінансовий ринок” , “Ринок фінансових послуг”, ”Ринок фінансових цінностей”, ”Ринок цінних паперів”, ”Ринок фіктивного капіталу” вживаються як понятійно тотожні.

На рисунку 1 показані співвідношення деяких з цих понять.


Народногосподарський обіг (НГО)


Фінансовий обіг (ФО)

Нефінансові відносини






Фінансовий ринок перв. (ФР1)

Неринкові фінанси







Фінансовий ринок втор. (ФР2)

Іменні ЦП




Ринок цінних паперів (РЦП)

Ринок фінансових послуг (РФП)






Ринок фінансових інструментів (РФІ)

ЦП тов.






Фондовий ринок (ФдР)

ЦП кс.







Біржовий ринок

Поза-біржовий ринок






Рис. 1. Складові народногосподарського обігу

Можна твердити, що ринок фінансових послуг (РФП)- це сукупність відносин з надання платних послуг його професійними учасниками – посередниками, реальним та фінансовим інвесторам.



Рис. 2. Місце ринку фінансових послуг в загальноринковій системі

В той же час бюджет та фінансовий ринок також не діють ізольовано, бо, з одного боку, уряд досить часто звертається до фінансових ринків за грошовими ресурсами, а з іншого - "доводить" ресурси до приватного сектора через фінансові інститути (державні позики, державні облігації). Але уряд несе головну відповідальність за створення середовища, яке буде сприяти ефективному розвитку фінансових систем. Це передбачає необхідність вирішення про­блем, пов'язаних із:



2. Рух фінансових ресурсів та капіталу в економіці та передумови виникнення ринку фінансових послуг.
Економічне буття влаштоване так, що завжди в кожний конкретний момент часу поряд знаходяться одні юридичні та фізичні особи, у яких є деякий надлишок грошових коштів, інші - у яких їх не вистачає. У ролі тих, хто потребує додаткового капіталу, головним чином, виступають держава та різні суб'єкти господарської діяльності. Інвестиційний капітал надходить до тих, хто його потребує, з двох джерел: власних і чужих коштів. Власними коштами для держави є надходження до державного бюджету, для підприємств - нерозподілений прибуток та аморти­заційні відрахування. До категорії чужих коштів відносяться тим­часово вільні грошові кошти (заощадження) інших держав, суб'єктів господарської діяльності та населення.

Якби в реальному житті товари та послуги, що надаються населенню, знаходились у повній відповідності з грошовими кош­тами, якими воно оперує, то всі одержані гроші витрачались би на придбання товарів і послуг. Така система взаємовідносин більш характерна для натурального господарства: коли все, що вироб­ляється, споживається, а те, що залишається, обмінюється на не­обхідні товари або послуги. Проте в умовах ринкової економіки розмір щорічних прибутків населення, як правило, перевищує розмір його щорічних видатків, тобто залишається якась частина грошових коштів, яка не витрачається на придбання товарів і по­слуг, сплату податків. Вона називається заощадженнями.

Тим часом підприємства та фірми у середньому щорічно ви­трачають більше, ніж одержують від продажу товарів: їм доводить­ся це робити, бо крім платежів за ресурси, фірми повинні інвестува­ти свою діяльність, спрямовуючи кошти або в основний капітал, або у товарно-матеріальні запаси. Зумовлено це, насамперед, неспівпаданням у часі витрат, пов'язаних з виробництвом, і при­бутку, одержаного у результаті реалізації продукції. Витрати здійснюються раніше, ніж підприємство одержить прибуток, ос­кільки для виробництва продукції необхідно вкласти кошти у сиро­вину, матеріали, обладнання, обробку сировини для одержання го­тової продукції та організувати її продаж. Саме тому підприємства потребують авансування грошових коштів, які після реалізації про­дукції повинні повернутись на підприємство вже у більшому обсязі, але через деякий час. Великих обсягів грошових коштів потребу­ють підприємства при організації нової справи, а також при її істот­ному розширенні або переоснащенні вже існуючої. У цьому випад­ку підприємець найбільше потребує інвестицій.

Оскільки більшість заощаджень припадає на населення, а більшість інвестицій здійснюється підприємствами і фірмами, то очевидно, що необхідний механізм, який буде переміщувати по­токи грошових фондів від перших до других. Цей механізм ство­рюється завдяки функціонуванню ринків фінансових послуг.

Мета утворення та функціонування ринку фінансових послуг.

Метою утворення та функціонування ринку фінансових послуг є акуму­лювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу, значною мірою зумовлений ефективністю пе­реливу інвестиційних коштів від тих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба в капіталі. Чим різно­манітніша, з точки зору суб'єктів і розмірів, структура заощад­жень та можливостей інвестицій, тим більшою є необхідність в існуванні фінансового ринку.

Дії на фінансових ринках визначаються основними функціями, що притаманні грошам, тому зупинимося на них більш докладно. Отже, існує три функції грошей.

Гроші як засіб обігу. Ця функція грошей реалізується тоді, коли гроші використовуються як засіб оплати за товари і послу­ги. Вона стимулювала розвиток торгівлі та спеціалізації у вироб­ництві. В умовах високого рівня інфляції використання грошей як засобу обігу знижується, і торгівля за допомогою бартеру за цих умов переважає. Пов'язано це, насамперед, з тим, що при ви­соких темпах інфляції витрати, пов'язані зі зберіганням грошей для здійснення угод, багаторазово перевищують втрати і незруч­ності бартеру.

Гроші як міра вартості. Окрім функції обігу, гроші вико­нують ще і роль міри вартості. Але для виконання цієї функції во­ни повинні бути однорідні для зіставлення і порівняння вартості різних товарів швидко і без особливих зусиль. Не виконується ця функція грошей у період швидкої інфляції. Для визначення вар­тості товарів і послуг у цьому випадку розділяють функції гро­шей як міри вартості і як засобу обігу. Як правило, ціна на товар встановлюється у ВКВ, наприклад, у доларах США, а розрахун­ки здійснюються у національній валюті на основі обмінного кур­су відповідно до ВКВ. Тобто ціна, виражена у національній ва­люті, росте, а ціни у ВКВ залишаються загалом на попередньому рівні. Таким чином, національна валюта виконує роль засобу обігу, а ВКВ є стандартною мірою вартості.

Гроші як засіб накопичення. У цьому випадку вони є особли­вого роду активами, що зберігаються після продажу товарів та по­слуг і забезпечують власникові цього активу купівельну спро­можність у майбутньому. Звичайно, люди можуть зберігати свою майбутню купівельну спроможність або багатство у вигляді доро­гоцінностей, творів мистецтва, нерухомості тощо. Проте гроші понад усе підходять для виконання цієї функції, оскільки їм властива ліквідність, тобто здатність активу бути використаним у якості за­собу платежу (або бути перетвореним у засіб платежу) і мати фіксовану номінальну вартість. Гроші володіють абсолютною ліквідністю, оскільки вони використовуються як засіб платежу і, виконуючи функцію міри вартості, не змінюють своєї власної номінальної вартості у термінах масштабу цін. Усім іншим видам активів ліквідність властива у більшому або меншому ступені.

Кажучи про гроші як засіб накопичення, не можна забу­вати про те, що навіть у країнах, які нормально розвиваються, присутня так звана повзуча інфляція, яка при незначних розмірах (1-3% на рік) все ж призводить до знецінення грошей, тому що за одну і ту ж грошову масу можна придбати меншу товарну масу. Проаналізувавши функції грошей в умовах інфляції, можна зро­бити висновок, що інфляційні процеси призводять до їх зміни і порушення.

В економічній літературі виділяється ще дві функції гро­шей: гроші як засіб платежу і світові гроші.

У випадку виконання грішми функції засобу платежу відбувається розрив між строками одержання товару і грошей за нього, тобто коли купівля товарів або основних фондів здійсню­ється у кредит. Але й тоді гроші виступають засобом обігу як у випадку авансованих платежів, так і у випадку кредитів.

Функція світових грошей реалізується при обслуговуванні світових ринків. Останнім часом світова торгівля набуває все більшого значення, тому дуже важко уявити собі наше життя без міжнародного товарообміну. І знову гроші виконують свої основні функції міри вартості і засобу обігу, оскільки вартість товару призводиться до еквівалентної вартості і після цього сплачується.

Визначившись із основними функціями грошей і зрозу­мівши природу створення фінансових ринків, ми можемо відзна­чити, що, діючи на фінансовому ринку, кожен з його учасників керується однією метою примножити свій капітал, тобто одер­жати додатковий прибуток.

Серед найбільш значимих передумов формування ринку фінансових послуг а Україні слід виділити такі: розвиток альтернативного сек­тора економіки, формування ринкової інфраструктури, комерці­алізація банківської сфери, відміна монополії зовнішньої торгів­лі, пільговий порядок оподаткування доходів із цінних паперів, відсутність силового державного регулювання операцій із цінни­ми паперами. Все це дозволяє посилити платоспроможний попит, який вже зараз формується на ринковій основі. Основним критерієм повинні ста їй вигідність вкладання капіталу в рамках ринкового механізму і конкурентоспроможність тих, хто хоче йо­го залучити.
3. Класифікація сегментів ринку фінансових послуг.
Суспільний ринок, що виник, за деякими даними 30000 років тому, має суттєвість у відшкодувально-еквівалентному характері притаманних йому співвідносин і може бути представлений за схемою (рис. 3)

а




в



Рис. 3. Схема діяльності на суспільному ринку
Місце ринку фінансових послуг у суспільному ринку показане на рисунку 4.


Суспільний ринок




Ринок матеріальних благ (товар – річ)

Ринок послуг (товар – діяльність)




Послуги матеріальні

Послуги нематеріальні




Ринок фінансових послуг


Юридичні

Соціальні





Кліринг

Послуги реєстраторські

Послуги депозитарні

Послуги торгові (біржі)

Рис. 4. Місце ринку фінансових послуг у суспільному ринку
По-перше, зауважимо, що сфера ринку цінних паперів ширше за сферу фінансового ринку, оскільки охоплює як ринок товарних цінних паперів (коносаменти, товарні варанти), так і інших цінних паперів - фрахти (грошових, боргових, пайових, похідних).
РЦП = ФР + ЦП неринкові (іменні ЦП)
Класифікація сегментів ринку фінансових послуг може бути проведена на різноманітному підґрунті :

а) на основі фінансових інструментів (рис. 5 )


Ринок фінансових послуг

Лізинговий ринок

Страховий ринок

Валютний ринок

Кредитний ринок

Ринок цінних паперів

пайових

боргових

похідних



Рис. 5. Класифікація фінансового ринку на основі фінансових інструментів, що на ньому обертаються
б) за ступенем організованності ринку (рис. 6)


Рис. 6. Класифікація фінансового ринку за ступенем організації ринку
в) за черговістю власника цінних паперів ( за виключенням іменних )


І первісне розміщення ЦП (емісія)


ІІ вторинне розміщення ЦП (перепродаж)




ІІІ (перепродаж) і т.д.

Рис. 7. Класифікація фінансового ринку за черговістю власника

г) за часовим характером ринкових угод


Рис. 8. Класифікація фінансового ринку за часовим характером угод
Касовий( спотовий ) ринок діє за принципом „гроші проти поставки”. Групою міжнародних експертів (так звана „група 31”) встановлена тривалість виконання угод на цьому ринку – 2-3 дні.

У строковому ринку виділяють короткотерміновий (грошовий ) із строком укладення угод до 90 діб (в США – до 1 року, в Україні – до 6 місяців). Інструменти короткострокового ринку: векселя, депозитні сертифікати, угоди про викуп).

Другою частиною строкового ринку є довготерміновий ринок із строком угод понад 1 рік. Це ринок паперів пониженої ліквідності, із більшим діапазоном коливань курсів (і, відповідно, ризику). Основними інструментами є державні та корпоративні облігації.

д) за ступенем впливу продавця на умови продажу і ціну:
Таблиця 2
Класифікація фінансового ринку за ступенем впливу продавця на умови продажу і ціну


Чиста конкуренція

Монополістична конкуренція

Олігополія

Чиста монополія

Міжнародний ринок акцій великих корпорацій (так звані „блакитні фішки”) та ринок цінних паперів дрібних акціонерних товариств

Ринок корпоративних цінних паперів

Акції декількох фірм (наприклад, в Росії 22 фінансово-олігархічні групи)

Державні цінні папери


4. Економічний зміст поняття "ринок фінансових послуг"
Ринок фінансових послуг - це вся система економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні по­питу і пропозиції на специфічні послуги - фінансові послуги, пов'язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб'єктів національної, регіональної та світової економіки.

Як економічна категорія ринок фінансових послуг виражає еко­номічні відносини між суб'єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, укладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об'єктивними еко­номічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів, які формують в остаточному підсумку сутність ринку фінансових послуг, тобто зв'язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв'язку з інши­ми економічними категоріями. На ринку фінансових послуг діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлю­ють реальні можливості функціонування всіх суб'єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки. На ринку фінансових послуг відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансів.

Інвестування забезпечується че­рез якісно розвинений ринок фінансових послуг. Чим же цей ринок та його сегменти відрізняються від інших? Головна відмінність їх у тому, що товаром на цих ринках виступають фінансові активи.

Фінансові активи в системі національних рахунків кла­сифікуються у семи основних категоріях. До них належать: золо­то і спеціальні права позики (СПЗ), готівка і депозити, цінні папе­ри, крім акцій, позики, акції та інший акціонерний капітал, стра­хові технічні резерви, інші рахунки до одержання або до оплати.

У цілому, ринок фінансових послуг - це узагальнена назва тих ринків, де проявляється попит і пропо­зиція на різні фінансові активи та фінансові послуги, це сукупність усіх фінансових активів країни, що є сферою реалізації фінансо­вих активів і фінансових відносин між продавцями та покупцями цих активів.

Відомо, що послуги створюються не тільки у виробництві, але й у сфері обміну. Обов'язковою умовою процесу обміну є еквівалентність, .що передбачає безумовне отримання блага за певну грошову суму. Фінансовий актив, як і будь-який інший товар, має споживчу та мінову вартість. Згідно з дією законів рин­ку ціна на товар формується під впливом попиту та пропозиції, порівняння показників конкуруючих виробників. За умов ринко­вої конкуренції ціна на ринку фінансових послуг утримується у певних межах. Мінова вартість проявляється через ціну, яка набуває форми страхового тарифу, відсотка за кредит, дивіденду за цінними паперами тощо. У певному розумінні віднесення ринку фінансових послуг до сфери обміну є питанням досить проблемним. Це означає, що не на всіх сегментах ринку фінансових послуг, напри­клад, страховому, передбачається еквівалентність.
5. Функції ринку фінансових послуг
Тимчасово вільний капітал, який перебуває у формі суспільних заощаджень, тобто грошових та інших фінансових ре­сурсів населення, підприємств, державних органів, не витрачений на споживання і реальне інвестування, залучається через ме­ханізм фінансового ринку, окремими його учасниками для на­ступного ефективного використання в економіці країни.

Механізм функціонування фінансового ринку забезпечує виявлення обсягу і структури попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його задоволення в межах всіх категорій спожи­вачів, які тимчасово мають потребу в залученні капіталу із зовнішніх джерел.

Функції ринку фінансових послуг майже ті ж самі, що і функції фінансів взагалі:

Вищеназвані функції ринок фінансових послуг здійснює пере­важно через: відкриття банківських рахунків і заснування спеціальних фондів (пенсійних, страхових тощо); надання банківських кредитів, комерційних та інших позичок; здійснення операцій із цінними паперами підприємств та держави (акціями, облігаціями) тощо.

Забезпечуючи мобілізацію, розподіл і ефективне викорис­тання вільного капіталу, забезпечення в найкоротші терміни по­треби в ньому окремих господарюючих суб'єктів, ринок фінансових послуг сприяє прискоренню обороту використаного капіталу, кож­ний цикл якого генерує додатковий прибуток і приріст національного доходу в цілому.

Ці функції і обумовлюють структуру ринку фінансових послуг.
6. Характеристика основних інструментів ринку фінансових послуг
Здійснюючи операції на ринку фінансових послуг, його учасни­ки вибирають відповідні фінансові інструменти їх проведення. „Фінансові інструменти – це різноманітні фінансові документи, які обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на ринку фінансових послуг.

Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сег­ментах ринку фінансових послуг, характеризуються на сучасному етапі великою різноманітністю.

За окремими видами фінансових ринків розрізняють на­ступні інструменти, які їх обслуговують.

Інструменти ринку позичкових капіталів. До них відносять гроші і розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку.

Інструменти ринку цінних паперів - різноманітні цінні па­пери, що обертаються на цьому ринку (склад цінних паперів за їх видами, особливостями емісії та обігу затверджується відповід­ними нормативно-правовими актами).

Інструменти валютного ринку. До них відносять іноземну валюту, розрахункові валютні документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

Інструменти страхового ринку - страхові послуги, які про­понуються на продаж (страхові продукти), а також розрахункові документи та окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

Ринок золота (срібла, платини) та дорогоцінного каміння. До них належать вказані види цінних металів та каменів, які купуються з метою формування фінансових резервів і тезаврації, а також роз­рахункові документи і цінні папери, що обслуговують цей ринок.

До інструментів ринку нерухомості відносять цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.

За термінами обігу виділяють наступні види фінансових інструментів.

Короткострокові фінансові інструменти (з періодом обігу до одного року). Цей вид фінансових інструментів с найбільш багаточисленним і покликаний обслуговувати операції на ринку грошей.

Довгострокові фінансові інструменти (з періодом обігу більше одного року). До цього виду фінансових інструментів на­лежать і так звані "безтермінові фінансові інструменти", кінце­вий термін погашення яких не встановлено (наприклад, акції). Вони обслуговують операції на ринку капіталу.

За характером фінансових зобов'язань фінансові інстру­менти поділяються на наступні види.

Інструменти, наступні фінансові зобов'язання за якими не виникають (інструменти без наступних фінансових зобов'язань), Вони є, як правило, предметом самої фінансові операції, і при їх передачі покупцю не несуть додаткових фінансових зобов'язань з боку продавця (наприклад, валютні цінності, золото тощо).

Боргові фінансові інструменти. Ці інструменти, характеризуючи кредитні відносини між їх покупцем і продавцем, зо­бов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх номіна­льну вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщо вона не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, який погашається). Прикладом борго­вих фінансових інструментів є облігації, векселі, чеки тощо.

Пайові фінансові інструменти. Вони підтверджують право їх власника на частку (пай у статутному фонді їх емітента) і на от­римання відповідного доходу (у формі дивіденду, відсотка і т.п.). Дольовими фінансовими інструментами є, як правило, цінні па­пери відповідних видів (акції, інвестиційні сертифікати тощо).

Залежно від пріоритетної, значимості розрізнюють на­ступні види фінансових інструментів.

Первинні фінансові інструменти (фінансові інструменти першого порядку). Такі фінансові інструменти (як правило, цінні папери) характеризуються їх випуском в обіг первинним емітен­том і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселі і т.п.).

Вторинні фінансові інструменти або деривативи (фінансові інструменти другого порядку) характеризують виключно цінні папери, що підтверджують право або зобов'язання власника купити або продати первинні цінні папери, які обертаються, ва­люту, товари або нематеріальні активи на попередньо з визначе­них умовах у майбутньому періоді. Вони використовується для проведення спекулятивних фінансових операцій та страхування цінового ризику ("хеджування"). Залежно від складу первинних фінансових інструментів або активів, відповідно до яких вони ви­пущені в обіг, деривативи поділяються на фондові, валютні, стра­хові, товарні і т. п. Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти.

За гарантованістю рівня дохідності фінансові інструменти бувають наступних видів.

Фінансові інструменти з фіксованим доходом. Вони харак­теризують фінансові інструменти з гарантованим рівнем дохід­ності при їх погашенні (або протягом періоду їх обігу) залежно від кон'юнктурних коливань ставки позикового відсотки (норми прибутку на капітал) на фінансовому ринку.

Фінансові інструменти з невизначеним доходом. Вони ха­рактеризують фінансові інструменти, рівень дохідності яких мо­же змінюватись залежно від фінансового стану емітента (прості акції, інвестиційні сертифікати) або у зв'язку зі зміною кон'юнк­тури фінансового ринку (боргові фінансові інструменти з плава­ючою відсотковою ставкою, "прив'язаною" до встановленої облікової ставки, курсу певної "твердої" іноземної валюти і тлі.).

За рівнем ризику виділяють наступні види фінансових ін­струментів.

Безризикові фінансові інструменти. До них відносять дер­жавні короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків, "тверду" іноземну валю­ту, золото та інші цінні метали та каміння, придбані на короткий період. Термін "безризикові" є певною мірою умовним, так як потенційний фінансовий ризик несе в собі будь-який із перерахо­ваних видів фінансових інструментів; вони служать лише для формування точки відрахунку виміру рівня ризику за іншими фінансовими інструментами.

Фінансові інструменти з низьким рівнем ризику. До них на­лежать, як правило, короткострокові боргові фінансові інстру­менти, що обслуговують ринок грошей, виконання зобов'язань за якими гарантовано стійким фінансовим станом і надійною ре­путацією позичальника (характеризується терміном "першоклас­ний позичальник").

Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику. Вони ха­рактеризують групу фінансових інструментів, рівень ризику за якими приблизно рівний середньоринковому.

Фінансові інструменти з високим рівнем ризику. До них відносяться фінансові інструменти, рівень ризику за якими суттєво перевищує середиьоринковий.

Фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику ("спе­кулятивні"). Вони характеризуються найвищим рівнем ризику і використовуються для здійснення найбільш ризикованих спеку­лятивних операцій на фінансовому ринку. Прикладом таких високоризикованих фінансових інструментів є акції "венчурних" (ризикових) підприємств; облігації з високим рівнем відсотка, емітовані підприємством з кризовим фінансовим станом; опціонні та ф'ючерсні контракти тощо.

Наведена класифікація відображає поділ фінансових інструментів за найбільш суттєвими загальними ознаками.

Кожна з розглянутих груп фінансових інструментів, у свою чер­гу, класифікується за окремими специфічними ознаками, які відо­бражають особливості їх випуску, обігу і погашення.
7. Регіоналізація фінансових відносин як передумова формування регіональних ринків фінансових послуг
В умовах ринкової економіки ринок фінансових послуг є важли­вим каналом фінансування економіки. Реагуючи на її потреби, він виконує своєрідну роль "фундаменту" фінансової системи країни. Процеси регіоналізації фінансових відносин у країнах з перехідною економікою передбачають створення та розвиток у регіонах країни власних (локальних) фінансових систем та, відповідно, і регіональних фінансових ринків.

Для покращання регіонального менеджменту необхідно знати джерела і масштаби утворення фінансових ресурсів у ре­гіоні; напрями їх використання; канали відпливу за межі регіону, розміри сальдо за зовнішніми потоками фінансових ресурсів то­що. Щоб вміло користуватися фінансовими важелями впливу на економічні процеси, місцеві, регіональні та державні органи еко­номічного регулювання повинні чітко відслідковувати і контро­лювати фінансові потоки, зони нестачі та полюси концентрації фінансових ресурсів. Необхідно стимулювати внутрішній попит на фінансові ресурси, щоб вони не "витікали" з території регіону.

При більш широкому розумінні фінансових ресурсів регіонів у них включаються доходи домогосподарств. У такому випадку в дохідній частині фінансового балансу місце статті при­буткового податку з населення займають доходи населення, у ви­датковій частині з'являється етап роздрібного товарообороту (еквівалент для населення статті втрат підприємств). У такій формі фінансовий баланс є більш наочним і очевидним. У найбільш широкому трактуванні фінансових ресурсів території, їх об'єкт пов'язується з валовими доходами суб'єктів економіки регіону. Адекватною формою статистичного відображення фінансових взаємовідносин у цьому випадку виступає так званий матеріально-фінансовий баланс, до якого включені бюджети всіх основних суб'єктів економіки регіону в їх природній формі.

Матеріально-фінансовий баланс розробляється в розрізі суб'єктів економіки регіону, серед яких, поряд з галузями мате­ріального виробництва і нематеріальних послуг, окремо виділя­ються банківсько-фінансова сфера, держава і населення. У широ­кому розумінні цей баланс включає таблиці двох типів: баланс капіталу і баланс потоків. Баланс капіталу дає повну і достовірну інформацію про стан економіки регіону (на конкретну дату), включаючи такі нетрадиційні для регіону узагальнюючі показни­ки, як власний капітал, зовнішній борг, сумарні активи тощо. Ба­ланс потоків, або безпосередньо матеріально-фінансовий баланс регіону (у вузькому розумінні), показує зміни економіки регіону за рік (з використанням фактичних цін).

Фінансові ресурси регіонів в Україні визначаються виробле­ним у розрахунку на душу населення національним доходом, оскільки фінансові надходження забезпечуються, насамперед, з доходів економічних суб'єктів. Потребу у фінансових ресурсах регіонів розраховують па основі фактичного рівня витрат. У той же час існують суб'єктивні відмінності у розмірах території, гео­графічному положенні, кліматі, економічній структурі регіонів. Фактичні витрати, з одного боку, можуть не охоплювати за­вдань, які не розв'язуються через відсутність коштів, а з іншого - вони можуть зростати при нецільових витратах. Крім того, за рівнем витрат не можна визначити, на скільки жителі регіону забезпечені суспільними благами.
8. Теоретичні засади територіальної організації ринку фінансових послуг
Виходячи з того, що система - це сукупність елементів, внутрішні зв'язки між якими більш сталі, ніж зв'язки з елемента­ми іншої системи, та яка має характерну інтеграційну ознаку, то національний ринок фінансових по слуг - це централізована, саморегулю­юча система регіональних та місцевих ринків фінансових послуг, взає­мопов'язаних між собою в рамках загальнонаціонального ринку.

Розвиток національного ринку фінансових послуг обумовлю­ють сформовані на базі фінансових ресурсів регіону регіональні ринки фінансових послуг - відносно самостійні структурні елементи само­регулюючої системи національного ринку фінансових послуг з чітко визначеною інтеграційною ознакою, що відіграють важливу роль у перетворенні заощаджень в інвестиції і переміщенні гро­шей та капіталу з метою більш ефективного їх використання та зміцнення фінансової бази регіонів.

Формування регіональних ринків фінансових послуг та створен­ня умов для їх функціонування - проблема надзвичайно важлива, її вирішення потребує як глибоких наукових розробок, так і практичних дій з боку держави, місцевих громадських ор­ганізацій та суспільства в цілому щодо чіткого наукового обґрун­тування методологічних основ організації фінансового ринку та його просторового збалансування.

Під територіальною організацією ринку фінансових послуг ми розуміємо динамічний саморегулюючий процес поєднання у ме­жах певної території економічно та фінансово взаємопов'язаних прямих учасників ринку фінансових послуг і фінансових посередників різних форм власності, діяльність яких забезпечується функціонуванням ринкової інфраструктури ринку фінансових послуг і спрямована на всебічне задоволення економічних, фінансових та соціальних потреб суб'єктів економіки у фінансових активах та фінансових послугах і оптимізацію процесу трансформації вільних грошових коштів в інвестиційний та фінансовий капітал з метою їх залучення у процеси економічного розвитку території та зміцнення її фінансово-економічної самостійності.

Стратегія територіальної організації ринку фінансових послуг - створення фінансового фундаменту для розвитку продуктивних сил країни та її окремих територій; сприяння процесу перебудо­ви, регіоналізації фінансових відносин та реалізації регіональних програм вирівнювання рівнів економічного, фінансового і соціального розвитку територій з метою удосконалення системи міжбюджетних відносин та зміцнення фінансової самостійності тери­торій; сприяння зміцненню фінансової бази регіональних суб'єк­тів господарювання; забезпечення зовнішніх джерел фінансуван­ня усіх суб'єктів економіки; адаптація до міжнародного поділу праці, що передбачає зближення і взаємоіснування національних економік в процесі глобалізації фінансово-економічних відносин.

Завданням територіальної організації ринку фінансових послуг є об'єднання дрібних, відокремлених заощаджень населення, дер­жавних органів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів, ство­рення регіональних грошових фондів і трансформація цих коштів у позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування суб'єктів економіки, сприяє зміцненню фінансової бази регіональних суб'єктів господарювання.

Нерівномірний розподіл фінансових ресурсів у країні, не­стача професійних знань, недосконале законодавство та обме­ження, що накладені органами державної влади на банки та інші фінансові установи, перешкоджають створенню єдиної збалансо­ваної системи фінансових ринків, і останні залишаються розд­робленими з точки зору регіонів і доступу до різних ринкових інструментів.

Запорукою економічної інтеграції України повинен стати процес одночасної регіоналізації та інтернаціоналізації її ринків фінансових послуг, які є необхідним середовищем для роботи компаній та фізичних осіб, бо, як показує світовий досвід, розвиток про­мисловості й інших сфер регіональної економіки відбувається, як правило, за рахунок самофінансування (прибуток та аморти­зація) та із залученням на фінансовому ринку позичкових та інвестиційних капіталів. У світовій економічній практиці склався певний баланс між внутрішніми і позичковими джерелами фінан­сування (відповідно 50% і 50%). Винятком була Японія, де частка позичкового капіталу становила 80%. Для того, щоб Україна не потрапила у повну фінансову залежність від окремих чи їх груп, саме вдосконалення територіальної організації країн регіональ­них фінансових ринків та їх економічна інтеграція повинна по­кладатися в основу не тільки зовнішньоекономічної діяльності, а, перш за все, внутрішньої політики України.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Наказ НБУ "Про затвердження Положення "Про порядок видачі сертифікатів в установах Ощадного банку України та компанії "Оранта" від 11.08.95 № 83.

2. Анна Эрлих. Технический анализ товарних й финансовых рынков. - М.: ИНФРА-М, 1996. - 173 с.

3. Вітлінськии В., Пернарівський О. Визначення рейтингу банку всередині вибірки // Вісник НБУ. - 1999, № 2. С. 61 62.

4. Вісник НБУ. - 1999. - № 3-4. - С. 31-41, 35-48.

5. Внукова Н. Старый новый факторинг: сущность, принципы организации, типы и виды // Финансовые услуги. - 1997. - № 3. -С. 52-55, №4-5. С. 64-66.

6. Вступ до банківської справи: Навч. посібник / Колектив авт.: Савлук М.І., Мороз А.М., Коряк А.М. /Під ред. Савлука М.І. - К.: Вид-во "Дібрав 1998. - 342 с.

59. Гапонюк М.А., Малько В.І. Передумови та перспективи розвитку екологічного страхування в Україні. // Фінанси України. - 1997. -№7. - С. 90-99.

61. Гольцберг М.А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами. - К.: Текст, 1992. - 94 с.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ НАД ТЕМОЮ
1. Мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів здійснюють­ся за допомогою:

фінансового ринку:

державних фінансів;

бюджету;

вірної відповіді немає.

2. Фінансовий ринок як історична категорія.

3. Мета утворення та функціонування фінансового ринку.

4. Назвіть основні функції грошей.

5. Методологічні проблеми щодо трактування економічної сутності поняття "фінанси".

6 Методологічні проблеми щодо трактування економічної сутності поняття "фінансовий ринок"

8. Функції фінансового ринку.

9. Чим розрізняються первинний і вторинний ринок цінних паперів?

10. Яким чином розподіляються фінансові інструменти залежно від ризику?

11. Які види фінансових інструментів ви знаєте?

12. Безризикові фінансові інструменти

13. Мета територіальної організації фінансового ринку.

14. Завдання територіальної організації фінансового ринку

Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации