Реферат - Проблеми раціонального використання водних ресурсів у промисловості й комунальному господарстві та способи їх вирішення - файл n1.doc

Реферат - Проблеми раціонального використання водних ресурсів у промисловості й комунальному господарстві та способи їх вирішення
скачать (81 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc81kb.04.12.2012 00:43скачать

n1.doc



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»




з теми:

«Проблеми раціонального використання

водних ресурсів у промисловості й комунальному

господарстві та способи їх вирішення»


Виконала:
студентка 3 групи

1 курсу, спец.6509

Поліщук Оксана Сергіївна

Перевірила:
Богославець Оксана Григорівна









Водні ресурси — це поверхневі і підземні води, придатні для вико­ристання в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенерге­тика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту.

В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км3, з яких доступні для використання 56,2 км3. Основна частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річко­вий стік — 85,1 км3 (без Дунаю). 60% річкового стоку формується на території України (місцевий стік), 40% — за її межами (транзитний стік).

Головні ріки України: Дніпро (загальна довжина 2201 км, у межах України 981 км; середній річний стік 53,5 км3), Дністер (загальна дов­жина 1362 км, у межах України 705 км; стік 8,7 км3), Південний Буг (довжина 806 км; стік 3,4 км3), Сіверський Донець (загальна довжина 1053 км, у межах України 672 км; стік 5 км3). Дунай протікає по тери­торії України на ділянці 174 км; середній річний стік 123 км3 — пере­важно транзитний.

Всього на території України понад 70 тис. річок, але тільки 117 з них мають довжину понад 100 км. Влітку річки стають маловодними, чима­ло з них міліють і навіть пересихають. Для затримання талих снігових вод і регулювання стоку на більшості рік створено водосховища (загаль­на кількість — 1057; здатні вмістити 55 км3 води).

Для постачання води у маловодні райони збудовано канали: Північно-Кримський довжиною 400,4 км, Дніпро—Донбас — 550 км, Сіверський Донець—Донбас — 131,6 км та ін. На півдні України створено великі зрошувальні системи (Каховська, Інгулецька та ін.). У районах надлиш­кового зволоження або уповільненого стоку діють меліоративні систе­ми (Верхньоприп'ятська, Латорицька та ін.).
Озер у країні понад 20 тисяч, 43 з них мають площу, яка перевищує 10 км2.

Великі озера розташовані в плавнях Дунаю і на узбережжі Чор­ного моря (Ялпуг, Сасик та ін.). Найбільше озеро Полісся — Світязь. Синевир — найбільше озеро Карпат. Загальна площа боліт становить 12 тис. км2. Розташовані вони переважно в Поліссі. Розрахункові запаси прісних підземних вод дорівнюють 27,4 км3, з яких 8,9 км3 не пов'язані з поверхневим стоком.

В цілому водні ресурси України можна охарактеризувати як недо­статні. У маловодні роки дефіцит води відчувається навіть у басейнах великих рік.
Щонайбільше свіжої води (48% загального споживання) споживає промисловість, 40% води йде на потреби сільського господарства, 12% припадає на комунальне господарство міст та інших населених пунктів.




Основними джерелами забруднення є стічні води промислових і комунальних підприємств, великих тваринницьких комплексів і ферм, зливові стоки в містах і змив дощовими потоками ядохимикатов і добрив з полів. Стічні води промислових підприємств утворяться на різних стадіях технологічних процесів.

З нафтовидобувною й нафтопереробною промисловістю, транспортуванням нафти й нафтопродуктів зв'язане поширення у водоймах самих стійких забруднювачів — нафтових масел. Кожна тонна нафти, розтікаючись по водній поверхні, утворить плівку з легких масел на площі до 12 км2, що утрудняє газообмін з атмосферою. Середні фракції нафти, змішуючись із водою, утворять отрутну емульсію, що осідає на зябрах риб. Важкі масла - мазут - осідають на дно водойм, викликаючи токсичні отруєння фауни, загибель риб.

Основними факторами впливу теплоенергетики на гідросферу є викиди теплоти, наслідками яких можуть бути: постійне підвищення температури у водоймах, заростання водойм водоростями, порушення кисневого балансу, що створює погрозу для життя мешканців рік і озер.
Великий вплив на навколишнє середовище гідроелектростанцій, що проявляється як у період будівництва, так і експлуатації. Спорудження греблі приводить до значного затоплення прилягаючих територій, зміні гідрологічного й біологічного режимів рік. На мілководдя водоймищ широко поширене "цвітіння" води - результат навали синьо-зелених водоростей. Відмираючи, водорості в процесі розкладання виділяють фенол і інші отруйні речовини.

Небезпечними забруднювачами водойм є стічні води целюлозно-паперової промисловості. Вони містять органічні речовини, які в процесі окислювання поглинають кисень, викликають масову загибель риби, надають воді неприємний смак і запах.

Відходи хімічних і нафтохімічних виробництв, гірничодобувної промисловості засмічують воду солями й розчинами. Особливо небезпечні з'єднання ртуті, цинку, свинцю, миш'яку, молібдену й інших важких металів, що викликають надзвичайно небезпечні захворювання людей і здатних накопичуватися в організмах мешканців рік, озер, морів і океанів.

Машинобудівний комплекс також є потенційним забруднювачем поверхневих водоисточников (стічні води, витік рідких продуктів або напівпродуктів і т.п.). Гальванічне виробництво - одне з найбільш великих джерел утворення стічних вод у машинобудуванні. Основними забруднювачами стічних вод у гальванічних виробництвах є іони важких металів, неорганічні кислоти й луги, ціаніди, поверхнево-активні речовини.

Сільськогосподарське виробництво в багатьох регіонах миру тягне забруднення поверхневих водойм. Отруйні речовини попадають у водойми у вигляді пестицидів, використовуваних для боротьби зі шкідниками й хворобами сільськогосподарських культур. Припускають, що від дії пестицидів скоротилося поголів'я тюленів у Балтиці, запаси промислової риби в Атлантиці. Значну небезпеку для водойм представляють змивані із сільськогосподарських полів нітрати, фосфати й калійні добрива. Стічні води великих тваринницьких комплексів відрізняються високою концентрацією розчинених і нерозчинених забруднюючих речовин.

Небезпечним забруднювачем є побутові стічні води й побутове сміття, які містять 30-40 % органічних речовин. Під час скидання й проходження матеріалу крізь стовп води частина забруднюючих речовин переходить у розчин, змінюючи якість води.

Особливу загрозу життю водойм і здоров'ю людей представляють радіоактивні забруднення. Поховання рідких і твердих радіоактивних відходів здійснювалося в морях і океанах багатьма країнами, що мають атомний флот і атомна промисловість. Нагромадження скинутих у море радіоактивних відходів, а також аварії атомних судів і підводних човнів становлять небезпеку не тільки для нинішнього, але й для майбутніх поколінь.

Одна з найважливіших проблем, пов'язаних з раціональним веденням водного господарства, - збереження необхідної якості води у всіх водних джерелах. Однак більшість рік, що протікають у зонах великих і середніх промислових центрів, випробовують високий антропогенний вплив через надходження в них зі стічними водами значної кількості забруднюючих речовин. В умовах тісного взаємозв'язку поверхневих і підземних вод процеси забруднення поступово поширюються на все більші глибини.

В Україні важливе значення має охорона підземних водних ресурсів, особливо у степовій зоні, де вони найбільш інтенсивно використовуються. У зв'язку з цим широко застосовується метод штучного поповнення підземних вод. Виявлено, що навіть в умовах дуже обмежених ресурсів поверхневих і підземних вод методом штучного поповнення на окремих ділянках їх запаси можна підвищити на 40—200%.

Дуже актуальною є також проблема охорони малих річок і раціонального використання їх водних ресурсів. Через зменшення лісистості, водної ерозії, замулення, -осушувальної меліорації земель та з інших причин за останнє століття висохло понад 150 маленьких річок, у багатьох вода забруднюється стічними, дренажними та мінералізованими шахтними водами.

У Миколаївській області створено міжвідомчу раду з комплексного використання і охорони водних ресурсів у басейнах річок Синюхи, Сланцю, Висуні„ Інгулу, Чичиклії.

Велике значення для охорони малих річок має боротьба з водною ерозією та замуленням, охорона прируслових джерел, створення водоохоронних зон лісонасаджень та природних кормових угідь, систематичне очищення русел, збереження болотних масивів у долинах річок, повна відмова від їх осушення, будівництво гребель, ставків та невеликих водосховищ, які б регулювали стік.

В умовах постійного збільшення обсягів використання водних ресурсів при дуже обмежених їх запасах і нерівномірному розподілі необхідна науково обгрунтована система водного господарства, яка забезпечувала б оптимальний розподіл водних ресурсів за природно-географічними зонами, економічними районами і галузями народного господарства, відтворення, охорону і комплексне використання води як в Україні загалом, так і в окремих її адміністративно-територіальних одиницях, а також раціональну систему обліку, планування і управління водогосподарським комплексом.
Раціонального використання водних ресурсів та їх охорони можна досягнути, регулюючи розвиток і розміщення водомістких галузей народного господарства, створюючи такі економічні умови, за яких забруднення поверхневих і підземних вод та їх неекономне використання було б невигідним.

Для забезпечення економічного використання водних ресурсів велику роль повинна відігравати боротьба з втратами води при транспортуванні до водоспоживачів, які досягають 7% всієї забраної води. Найбільші втрати у зрошувальному землеробстві — 17%. Ця вода фільтрується і є однією з основних причин підтоплення та заболочення грунтів.
Щоб запобігти непродуктивним витратам води та зменшити масштаби підтоплення земель, доцільно створити штучні запаси підземних вод за рахунок фільтраційних втрат на територіях, що прилягають до наливних водосховищ, а також великих магістральних каналів. Внаслідок цього продуктивність окремих водозаборів підвищується у 27 разів. Значний ефект дає також облицювання каналів, будівництво закритих водопроводів, здійснення протифільтраційним заходів.

Слід звернути увагу на те, що в останні роки темпи водоспоживання в Україні перевищують темпи зростання обсягів валового суспільного продукту і національного доходу, тобто на одиницю кінцевої продукції витрати води збільшуються. Це пояснюється, зокрема, несвоєчасним введенням в експлуатацію водоочисних споруд та недостатньою увагою окремих міністерств і відомств до раціонального використання водних ресурсів.


Необхідно зазначити, що водні ресурси є національним капіталом, яким користується сучасне й буде користуватись майбутнє покоління. Це вимагає й відповідного ставлення до їхнього використання, охорони та відтворення.

Негативні впливи (прямі й непрямі) на кількість та якість водних ресурсів необхідно розглядати як загрози національній безпеці держави.

До загроз економічного характеру можна віднести:
• кризу неплатежів за спеціальне водокористування, частка яких у 1999 р. становила 74,5% (за даними Держводгоспу);
• дефіцит води у промислових і сільського сподарських рай-онах, який покривається тільки шляхом її інженерного відтворення;
• значні втрати води: 10-20% - при транспортуванні, 20% - у житлово-комунальному господарстві, 20-30% - у промисловості.


Для поліпшення економічних та екологічних умов водокористування в Україні доцільно:
• прискорити створення правової бази водокористування, в пер-шу чергу, Програми розвитку водного господарства, законів "Про питну воду і безпечне водопостачання" та "Про безпеку гідроспоруд", регіональних і галузевих програм використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів;
• змінити нормативи та збільшити розміри збору за спеціальне водокористування та платежів за скид забруднюючих речовин у водні об'єкти;
• забезпечити фінансування будівництва групових, розвідних і локальних сільських водопроводів, водозабірних свердловин, каналізаційних систем і споруд у сільській місцевості (згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1992 р. №134 "Про водопостачання сільських населених пунктів України");
• припиняти дію права на спеціальне водокористування у випадку систематичної несплати зборів водокористувачами в необхідні строки (згідно з Водним кодексом України, ст. 55, пункт 8);
• посилити контроль за обсягами водокористування, вчасною сплатою зборів за спеціальне водокористування та штрафів за за-бруднення водних об'єктів, а також розробити заходи, що дали б змогу ліквідувати заборгованість водокористувачів за спеціальне водокористування.

До першочергових водоохоронних заходів, що не потребують ве-ликих витрат праці та коштів, належить створення водоохоронних зон вздовж рік, їх приток і на територіях, які прилягають до акваторій озер, водосховищ та інших водойм. Під водоохоронні зо-ни, як правило, відводять заплавні землі, схили (понад 5°), що прилягають до заплав, а також яри, які вклинюються безпосередньо у річкові долини. Там, де ріки починаються, водоохоронна зона повинна включати всю мережу ярів вище витоків. До водоохоронних зон слід віднести також повністю осушені землі, стік з яких потрапляє до річкової мережі. Крім того, необхідно впроваджувати ґрунтозахисні системи обробітку земель, природоохоронні, екологічно чисті сівозміни на полях, розташованих поряд із за-плавами або крутими берегами річкових долин, ярів, коли поверх-невий стік з них значною мірою впливає на режим твердого стоку та санітарний стан річки. У межах водоохоронної зони з метою запобігання забрудненню, засміченню, виснаженню водних ресурсів, замуленню водних джерел впроваджується спеціальний режим господарської діяльності з суворим її обмеженням у прибережній смузі.

Раціональне водокористування і охорона водних ресурсів передбачають:
– оптимальний розподіл водних ресурсів як по території, так і між галузями народного господарства та максимальне забезпечення кожної з них водою;
– розробку та впровадження науково обґрунтованої системи управління водними ресурсами та водогосподарськими комплексами в басейнах великих і середніх рік, й особливо їх якістю, яка б врахувала глобальні і регіональні закономірності формування водних екосистем;
– упровадження науково обґрунтованої системи водокористування і водоспоживання, яка, з одного боку, максимально забезпечувала б усі галузі народного господарства водою, а з другого — не допускала таких змін у водних екосистемах, які б у майбутньому могли призвести до їх деградації і виснаження;
– розробку і впровадження методів регулювання стоку з поверхні водозабірних басейнів, штучного поповнення підземних вод і водного режиму грунтів;
– розробку і впровадження найдосконаліших методів захисту водних ресурсів;
– створення водоохоронних комплексів у місцях надмірної
концентрації забруднювачів водних об'єктів і впровадження автоматизованих систем управління водоохоронними комплексами;
– розробку і впровадження комплексних систем водопостачання і каналізації та водоохоронних заходів у масштабах промислових регіонів та цілих річкових басейнів;
– розробку і впровадження безвідходних та безводних технологій, переведення промислових підприємств на оборотне водоспоживання, будівництво очисних споруд, застосування нових методів демінералізації шахтних вод;
– розробку і впровадження технічно досконалих меліоративних систем з дуже високим коефіцієнтом корисної дії, а також зрошувальних і поливних норм, які б забезпечували сільськогосподарські культури вологою і запобігали надмірній фільтрації води, заболоченню, підтопленню, затопленню, засоленню земель;
– розробку і впровадження еколого-економічної оцінки водних ресурсів, її використання при плануванні водоспоживання, водокористування та здійснення водоохоронних заходів;
– раціональне розміщення продуктивних сил з урахуванням водного фактора, науково обгрунтоване розміщення водомістких галузей народного господарства, уникнення надмірної концентрації промислових підприємств, що споживають велику кількість води, в маловодних і безводних районах.

Таким чином, до заходів ощадливого і раціонального використання водних ресурсів належать: впровадження систем зворотного водопостачання та безстічного водокористування (із циклом повного очищення відпрацьованих вод); розробка і впровадження науково обґрунтованих норм зрошення (поли­ву); заміна водяного охолодження агрегатів повітряним; зменшення в структурі господарства України частки водоємних виробництв; прове­дення комплексу заходів щодо охорони поверхневих і підземних вод від забруднення тощо.



1. Малярчук І.А., Прейгер Д.К., Сліпець І.В., Циганюк А.І. Екологічна політика держави та економічний механізм її реалізації // Довкілля і ресурси: наукові проблеми: Зб. наук. праць. - К.: УІНС, 1999. - С.19-32.
2. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України: Монографія/ За ред. Б.М.Данилишина. - К.: РВПС України, 1999. - 716 с.
3. Розміщення продуктивних сил / В.В.Ковалевський, О.Л.Михайлюк, В.Ф.Семенов та ін.: Навч. посібник. - К.: Либідь, 1996. - 368 с.
4. Яцик А. Екологічні проблеми та як їм дати раду // Водне господарство України. - 1998. - № 1-2. - С.14-20.

5. Інтернет-ресурси.



Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации