Говорун Тамара, Кікінежді Оксана. Стать та сексуальність - файл n1.doc

Говорун Тамара, Кікінежді Оксана. Стать та сексуальність
скачать (2736 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc2736kb.03.11.2012 16:34скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32

В зеленого шума!


А в нашого шума

Та залена шуба.

То зелені святки. То купальське свято – усюди дзвенить дитячий голосок україночки:

Купала на Івана, –

Купався Іван


Та в воду упав…

А от і час прийшов… Щось серденько віщує… Душна українська нчка сну не дає, а там за вікном, улиця… Чути парубоцькі вигуки:

Вийди, дівчинонько,

Вийди, рибчинонько!…

Полум’ям паше молоде тіло… Серденько завмирає… Се той, чорнобривий, з карими очима… Як не вийти!…

І росла україночка, часто цілими годами не бачачи ні “татка любого”, ні “братиків милих, як голубоньків сизих”, котрі десь-то носились на своїх кониках “по степах та по байраках”, з ляхами та татарвою воюючи…

А вже ж виходила заміж україночка не як московка з неволі батюшковим та матущиним присудом за “суженого” нелюба, а виходила україночка по волі, за свого миленького, і по любові, бо, виростаючи вільною пташкою, бачилась з своїм козаченьком привселюдно, на вулиці, або і тихенько собі – то у вишневому садочку коло перелазу, то у темному лузі, то в леваді, під вербою, або коло криниченьки, у холодної водиченьки… Вона знала того, кому потім рушники подавала…”*

Народна пісня, особливо лірична, слугувала поколінням українців своєрідною школою пізнання психології, етики інтимних стосунків, бо любов була не тільки щасливою, а й зрадливою, невзаємною. Не випадково: “Хто з любов’ю не знається, той горя не знає”. В піснях закарбовано досвід переживання статевої любові як вищого людського почуття. В ньому – і ефект присутності коханої людини: “Як не хочеш, дівчинонько,

Дружиною бути,

То дай мені таке зілля,

Щоб тебе забути”,

і мистецтво інтимного спілкування:

“ Стелися барвінку, ще нижче, ще нижче,

Присунься, юначе, ще ближче, ще ближче”,

і мистецтво кокетування:

“А я брови підмалюю, нуда-я, нуда-я,
Чорнявого поцілую, нуда-я, нуда-я”.

Та любовне почуття могло наштовхуватися на різні перепони:

“Постав хату з лободи

А в чужую не веди…

Чужа хата такая,

Як свекруха лихая”,

або

“Через свою неньку,

Через рідні сестри,

Не можу кохану

До двору привести”.

Кордоцентричність в еротичному потязі сприяла повноті чуттєвості, відкривала дорогу сексуальній активності на рівноцінних статевих началах: “…вернися, козаче, буду шанувати”, “ …стелися барвінку ще нижче, присунься, козаче, ще ближче”.

*Мордовець Д. Сагайдачний. –Львів: Каменяр, 1989. – С.55-56.

Звичаєва культура, усталені ритуали несли у собі нормативну етику по­шанування коханої людини, готували молодь до створення сім’ї на добровільних началах парування:

"Та було б не рубати зеленого дуба,

Та було б не сватати, коли я не люба".

Головними осередками міжстатевого спілкування та вибору пари у хо­лодну пору року були вечорниці, на які молодь збиралася у хаті удовиці, де праця дівчат (вишивання, плетіння чи малювання) чергувалася з розвагами – жартами, піснями, танцями. Досвітки, музики, ігрища, кутки, забави як різновиди вечорниць сприяли задоволенню потреб молодих у спілкуванні, розвагах, залицянні, жениханні тощо.

Сороміцькі пісні, записані такими відоми­ми етнографами, як Павлом Чубинським, Хведіром Вовком, Михайлом Максимовичем, Михайлом Гринченком, засвідчують, що із закоханістю, романтичною любов'ю перепліталось тілесне, плотсь­ке, яке сприймається народною психологією як природнє, ор­ганічно властиве людській сексуальності. У змісті сороміцьких пісень, які, як правило, виконувались лише у певних частинах весілля, а також на вечорницях та досвітках, проглядається природа невгамовного сексуального бажання, маніфесту­вання чуттєвості в контексті складних людських взаємин. В них поєднуються насолода і страх, підступність і щирість, обов'язок і спонтанність поведінки, ніяковість і досвідче­ність, весела розкутість і цнотливість:

Захотіла калача з медком, з медком,

Я ж була да під парубком;

Я ж думала: Умру, умру,

А я ж цеє давно люблю !”

У ментальності українців, судячи зі змісту еротичного фоль­клору, сексуальна функція представлена як паритетна, рівноцінна у сексуальній активності жінки і чоловіка. Тому в ук­раїнських еротичних піснях ініціатива у зляганні, активність у сексуальних стосунках часто йде від жінки, що нетипово для інших етнічних культур.

Коли б мені або так, або сяк,

Коли б мені запорозький козак,

Коли б, коли б коло мене полежав,

Коли б, коли б за поциньку подержав.

Молодиі· х… били,

Бо то надоїло,

А дівчата боронили,

Бо то добре діло.

Ой каби ти добрий хлопець,

Ти би скочив у городець,

Ти б косив, я би жала,

Ти б просив, я би дала.

Не давайте пшонця, бо розсиплеться,

Не давайте борошенця, бо розвіється

Та давайте отого - ой, як бо його,-

Солодкого отого, що стирчить од його.

Зазначимо, що за непристойним, на перший погляд, змістом сороміцьких співанок, лібідо представлене не як щось відчужене від тілесного Я (не випадково представники духовенства назива­ли сороміцькі пісні "бісівськими"), а як притаманне людській природі, земне та безпосереднє. Одвертість, прямота означень реалізації сексуальної функції охоплює багату палітру психічного життя – від ніяко­вості, трепетного чекання, нерозуміння потреб власної тілесності до повноти чуттєвості, гармонії злиття чоловічого та жіночого начал.

Наш кур кокоче, на сідало хоче.

Наш молоденький Івась та вже спати хоче.

Мати ж моя старенькая, дай за мене дочку,

Бо вже мені піцирина подерла сорочку.

Козак дівки питається: - Що то в тебе гойдається?

Ти, козаче, не питай, як устромив, то й гойдай!

Ой, дівчино, чого сердишся,

Чом до мене животом не повернешся?

Повернися животом ще й вороночкою,

Дам тобі я солов'я, ще й з соловочкою.

Віршовані строфи передають народні уявлення про сексуальну поведінку різних статевовікових груп, при сімейних суперечках та злагоді. Конфлікти на сексуальному грунті змальовані у кон­тексті жи-вих людських емоцій, з великим почуттям гумору.

Як я була молодійка, то кохання знала,
А тепер я зістарилась, та й позабувала.

Ой сип сировець, та криши петрушку,

Підем мила у комору, поласуєш, душко.
Ой там на горі, там глибока ямка,

А дід бабу торка ззаду, ще й губами плямка.

У сороміцьких піснях ерогенні (від грецьк. еr?sпристрасть, любов та genes – породжуючий, зумовлюючий, ділянки тіла, стимуляція яких викликає у людини статеве збудження), зони тіла, статеві органи та сексуальні бажання представлені алегоріями. Застосовані порівняння несуть в собі відтінок гумору, аби підкреслити прийняття тілесності такою, яка приносить радість, задоволення, втіху.

Любка моя солоденька, любка моя повна,
Гарбузові цицьки маєш, смерекові стегна.

І батько велів, і мати казала,

Сама захотіла червоного буряка до білого тіла.

І ти дівка, і я дівка, чом у тебе більше дірка?
Мене хлопці сподобали, більшу дірку продовбали.

Проста селянська міць та лукавинка щодо ставлення до сексуальної поведінки, розуміння непереборної сили сексуального бажання покладені в основу жартівливих співанок, ко­ломийок та частівок.

Попід людські обороги, баранячі роги,
Дівки хлопців научили лізти межи ноги.

У моєї миленької груденята теплі,

Через теті груденята буде душа в пеклі.

Ой на горі пшениченька, жовтоє колосся

Люблять хлопці потягати поцку за волосся.

Ментальності українців притаманий гедонізм у поглядах на статеве життя та тілесну чуттєвість. Життєва насолода простежується також у змісті народних загадок, приказок, прислів'їв, де сексуальність органічно поєднана з явищами природи. Серед загадок зустрічаються, нап­риклад, такі:

Любив тебе, кохав тебе,

Ліз на тебе, махав тебе (Фруктове дерево)

Росло, росло - виросло,

Із ширінки вилізло,

По краєчку залупилось,

І дівчатам знадобилось (Квітка)

Між трав ступав, мене клав,

Коси зім'яв. Я піднялася, йому далася.

Свербить, щемить, він аж сичить (Кропива)

Кругом волосянка, посередені – качалка (Качан кукурудзи)

Коли б не дідова шарябачка,

Заросла б у баби чорнявочка (Кочерга та піч)

Приказкам та прислів’ям теж притаманна еротична вільність, вони не позбавлені поетичного образу і є результатом життєвого спостереження, де змальовується іноді саркастично любов і пов’язані з нею статеві стосунки: “Де подолочок – там долочок, де долочок – треба кілочок”, “І коли тепло, жіноча криниця не висохне”, “І попова дівка, коли з хлопом лежить, то не молиться”, “ Як у хлопа стоїть, той робота стоятиме”, “В молодої дівки волосянка, як маслянка”, “Сягни під коліна, буде дитина”, “Хоч старий баран, але ріжок твердий”, “Хлопці те люблять, за що дівки ганьблять”.

Вечорниці, досвітки, вечірки, які досить повно описані в ет­нографічній літературі, слугували своєрідним майданчиком для трена­жу побудови міжстатевих взаємин. При досить демократичних формах спілкування обох статей (близький тілесний контакт в танцях, іграх, спільний ночліг), сексуальні пестощі не допускали злягання пари. При цьому ша­нувалася не тільки цнотливість дівчини (“Прохали хлопці - вона не дала, купували купці - не продала, шовком ніженьки зв'яза­ла, за всіх тому Іванку держала”), але й парубка (“А козак дівчину, та й вірненько любить, а зайнять не посміє”).

В українському фольклорі особливо підкреслювалася дівоча цно­та як символ небезпеки порушення термінів досягнення психологічної зрілості. Як правило, любов­ний мотив поведінки співіснує у фольклорі з відповідальністю і протиставляється хтивості, перемозі тілесності над почуттями.

Українські народні строї, особливо жіночі, завжди вважалися свідченням демократичності нормативів сексуальної поведінки статей, оскільки підкреслювали ерогенні зони, красу статури, грудей, стегон. “Вони мають навколо нижньої частини тіла червону запаску. Нею вони дуже сильно обтягаються, так що сильно виступають форми тіла. Ходять здебільшого у вишитих сорочках. Вони добре танцюють, підлаштовуються, зазвичай, до ходи й кроку чоловіка, а проте в танці поводяться легковажно і з серцем”, – писав К.Я.Гільдебрант, член шведського посольства 1656-1657 років. Інший швед, Вейге, з приємністю відзначає, що спідниця українок “прилягає досить тісно до тіла і віддає його форми”, а також те, що українки “мають велику охоту до любовних пригод”. Згадаймо, що стегна тогочасних європейських дам були надійно приховані кількома шарами широчезних спідниць, а груди – твердими, мов панцир, корсетами. Сорочка ж узагалі вважалась за спідню білизну і не демонструвалася. …Жінки із середовища козацької старшини (а саме їх мали можливість найкраще роздивитися пани посли) носили сорочки не з грубого полотна, а з дорогого батисту та маркізету – тканин напівпрозорих. Німець Ульріх фон Вердум, який мандрував Україною в 1670-1672 роках, висловився щодо вбрання українок із солдатською прямотою: “Усі форми тіла видно так добре, як би ходили голими”. Він звернув увагу і на заквітчені голівки, що “визначалися великою зграбністю”, та на загальну чарівність і вміння кокетувати: “Найбільше ласкавості у словах і жестах знайдеш на Русі, особливо у жінок, до чого спричиняється також русинська мова, вимова якої не така тверда, як польська. Тому кажуть, що у Львові живуть такі гарні, делікатні й спокусливі жінки, як, зрештою, ніде на земній кулі…”*

Людська сексуальність у весільній обрядо­вості – це передусім репродуктивне начало та фертильна ак­тивність (від лат. fertilis – плодородний). При цьому вода несе еротичне навантажен­ня, а зерно – фертильне, репродуктивне. Відомий етнограф Дмит­ро Зеленін підкреслював, що головний архетип українців – вода – є символом плодючості, парування, розмноження і зустрічається не лише у весільній обрядо­вості, а й у більшості народних свят. Так, наприклад, купальська обрядовість, а саме: деревце, гільце, яка топиться у воді, вінки, які пускаються за течією, символізують генітальні орга­ни – фалос * цит. за К.Липою. Захоплений погляд європейця. – Єва. –вересень. – С.54-55

і піхву, процес єднання, потоплення – як злягання: “Текла річка, дзвеніла, аж до парубків у сіни”.

Вода та обливання водою у весільних обрядах символізує надмір еротичних почувань, сексуальних сил, магію залюблення, занурення у жіноче лоно. Гли­бинний архетип води, водної стихії, повноводдя (“вода луки позаливала, доріженьки позабирала”) сим­волізує неперервність, самовідтворюваність життя через поєднання чоловічої та жіночої тілесності.

Сексуальна активність і плодючість передається певними символами, як-то: вішання вінка на гілці – процес злу­ки, відкривання воріт – дефлорація, засівання зерна – процес запліднення, впіймання вінка – одруження, йти вбрід по воді – віддаватися коханню, орання цілини або сівба – акт позбавлення невинності молодої. Видатний український історик Михайло Грушевський писав: “Такі і подібні символи в величезнім багатстві розстелені в піснях наших та інших слав'янських на­родів, мають під собою щось реальніше, ніж просто символіку або церемоніальні форми. В кожнім разі, лежать тут і певні ри­туальні акти, які дійсно практикувались як форми парування на старих сходинах і ігрищах”( 6) .

1.4. Психосексуальний розвиток дитини

Минуле століття кардинальним чином змінило ставлення до людської сексуальності, яка стала об’єктом наукового вивчення різних дисциплін. Американський психолог Дженет Хайд ( ) вважає, що найбільший внесок у розвиток психології сексуальності зробили вчені, здобутки яких можна представити такими етапами:

на схилку XIX ст. – дослідження патології сексуальної поведінки нім. психоневрологом Ріхардом фон Крафт-Ебінгом;

1900-1910 рр. – психоаналіз віденського психіатра З.Фройда та вивчення антропології сексуальної поведінки англійцем Еллісом Хейвлоком;

1910-1920 рр. – соціологічні та медичні дослідження, проведені німецьким сексологом Магнусом Хіршфілдем та керованим ним інститутом;

1920-1930 рр. – крос-культурні етнографічні дослідження сексуальної поведінки амер. антрополога Маргарет Мід та поляка Броніслава Маліновського;

1930-1950 рр. – початок розгортання досліджень сексуальної поведінки чоловіків та жінок америк. зоологом Альфредом Кінсі;

1960-1970 рр. – вивчення фізіології сексуальних реакцій та сексуальних дисфункцій амер. сексологами Вільямом Мастерсом та Вірджінією Джонсон;

1970-1980 рр. – дослідження диференціації статеворольової поведінки амер. психологом Джоном Мани.

В нове тисячоліття людство входить з багатьма проблемами, які стосуються визначення норми та відхилень у психосексуальному розвитку людини, особливо в її дитячі роки, зниженням віку початку статевого життя молоді, підвищенням її сексуальної активності, часто пов’язаної зі зростанням венеричних захворювань, небажаною вагітністю, поширенням СНІДу тощо. Проте проблема лежить не тільки в площині безпечного сексу підлітків, а й в ускладненнях емоційного характеру. Статеве життя памолоді, яке значно випереджає в часі досягнення особистісної зрілості, супроводжується знеціненням кохання, тривожності, глибокими психічними травмами та розчаруваннями. Попри здобутки вчених у сфері сексуальної функції дорослої людини, сексуальна поведінка дітей все ще мало представлена в структурі психологічного знання, в змісті статевоосвітніх програм.

Відомий спеціаліст в галузі статевого виховання, американський психолог Сол Гордон проблему гуманізації “основного інстинкту” висловив такими словами: “Статева освіта у США є сьогодні у переважній більшості курсом із сантехніки – нескінченим висвітленням фалопієвих труб”.*

Дослідження Сіракузького університету (США) показали, що підлітки аж ніяк не зацікавлені в анатомії статевих органів. Натомість їх турбують такі питання, як мастурбація, оргазм у жінок, гомосексуальні орієнтації, розмір статевих органів та те, як дізнатися, що вони справді закохані, з чого складається еротичний потяг, яким є найкращий протизаплідний засіб, у який період дівчина має найбільше шансів завагітнити, а також різні питання про оральний та анальний секс.

Не будемо коментувати статистичні дані щодо абортів, видів венеричних захворювань серед неповнолітніх, вони добре відомі українській громадськості ( ). Те, що до вікових категорій, носіїв певних негативних тенденцій сексуальної поведінки, включені діти не тільки до 16-ти, але й до 14-12-ти та менше років, свідчить про те, що ми знаходимося на такому рубежі, де статеве виховання вже не є питанням моралі, а питанням життя та смерті.

Де провести межу? Яка інформація необхідна, а яка – ні? Чи потрібно підліткам знати про гомосексуальність або про позиції злягання? Які цінності маємо прививати юнацтву – цнотливість чи секс до шлюбу? Як ставитися батькам до того, що з чергового заходу зі статевого виховання їхня дитина принесла із школи кондом та брошурки про те, як правильно ним користуватися?

На наш погляд, методологічні засади генетичної психології дають змогу визначити стратегію та тактику статевого виховання в контексті людського розвитку. Як зазначає український психолог, академік С.Д.Максименко ( ), генетична психологія розглядає походження психічних явищ, їхнє становлення у життєвих процесах, функціонування та відновлення.

Отже, застосування положень генетичної психології дає змогу зрозуміти сексуальну поведінку дітей та юнацтва в психологічному ракурсі. Як, наприклад, чим зумовлена дитяча мастурбація? (походження); її перетворення у звичку (вплив життєвих обставин); чому серед емоційно депривованих (від лат. deprimo – пригнічую, брак ласки) дітей мастурбуючих значно більше (функціональне явище); коли, як, за яких умов діти вдаються до мастурбаційних дій, як переростає цю звичку дитина, як ставиться до неї, досягнувши дорослого віку (функції відновлення)? позицій генетичної психології психічні явища слід розглядати як певний пласт психічної

*Gordon Sol. What kids need to know // Psychology today, Oct. 1986,v.20. – p.22З

діяльності, зумовлений соціумом (наприклад, освоєння туалетних навичок), як смисли соціалізації (чому важливим є формування позитивного ставлення дорослих до тілесного низу), як наукове бачення (туалетний тренінг крізь призму різних психологічних шкіл).

Визначення концептуальних засад статевого виховання передбачає вирішення основного питання – чи є діти сексуальними істотами? Так, стверджують вчені. Ні – заперечують батьки та вчителі, – сексуальність є прерогативою дорослої людини, а прояви сексуальності дитини є ніщо інше, як наслідування аморальної поведінки хтивих дорослих.

Зігмунд Фройд ( 26) один із перших вчених, хто спробував простежити шлях розвитку сексуальності в дитячі роки і представив його в стадіях психосексуального розвитку. Згідно Фройду, сексуальна активність – це прагнення до насолоди та задоволення від функціонування як статевих органів, так і тіла в цілому. Лібідо фокусується у різних частинах тіла, які продукують сексуальне задоволення, так званих ерогенниих зонах. На кожній з встановлених Фройдом стадій, ерогенні зони є фокусом бажань дитини. Від того, яким чином вони задовольнятимуться, залежатиме нормальний розвиток особистості: “Сексуальне життя дитини полягає лиш у вияві цілої низки часткових інстинктів, що незалежно один від одного шукають задоволення почасти на власному тілі дитини, почасти на зовнішніх об’єктах”.* Якщо на шляху будь-яким проявам статевого потягу виникають перепони, дитина застряває на тій чи іншій сталії або повертається до більш ранніх стадій розвитку, набуваючи невротичних ознак. Покарання дитини за потребу у насолоді та втісі може викликати фіксацію на тій стадії, на якій певні ерогенні зони відіграють вирішальну роль у задоволенні лібідо. Фіксація – це комплекс, тобто неадекватні або надмірні реакції на певні стимули, що дезорганізують поведінку людини. Так, наприклад, брак стимуляції губ, задоволення від ссання на оральній стадії породжує прагнення до постійної підтримки ротових задоволень і проявляється у схильності до алкоголю та паління, булімії чи анорексії, звичці гризти нігті,в словесній агресії та судомах у горлі тощо. Якщо в процесі проходження стадій психосексуального розвитку прояви сексуальної поведінки дитини каралися, то в майбутньому секс в її свідомості буде завжди пов’язаний з негативними емоціями.Розуміння особливостей проходження дитиною тих чи інших стадій психосексуального розвитку дозволяє відшукувати психологічні витоки фригідності, садизму, мазохизму, гомосексуальності тощо. Саме дитячий вік, коли індивід проходить п’ять стадій психосексуального розвитку, закладає, згідно Фройду, те, якою буде статева поведінка дорослого.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации