Говорун Тамара, Кікінежді Оксана. Стать та сексуальність - файл n1.doc

Говорун Тамара, Кікінежді Оксана. Стать та сексуальність
скачать (2736 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc2736kb.03.11.2012 16:34скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   32

Розділ 2. СИЛЬНА ТА СЛАБКА СТАТЬ:

МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ?

З розділу ви дізнаєтеся:

Яку роль у становленні особистості відіграє її стать

Чому чоловіча психологія відрізняється від жіночої

В чому проявляється дискримінація статей

Чи можуть чоловіки бути слабкою статтю, а жінки – сильною

Як хлопчики та дівчатка засвоюють статеві ролі

Чи справді існує чоловіча логіка та жіноча інтуїція

Чого більше – спільного чи відмінного у психології чоловіків та

жінок

Як статеві стереотипи породжують помилки в оцінці людей

Що відбувається з людиною, яка не приймає власної статі

Яких правил повинні дотримуватися дорослі, щоб їхні діти виросли щасливими чоловіками та жінками
2.І. Стать та її диференціація

Сприймання людини – чи то дорослої, чи дитини – відбувається крізь призму статевої належності.

Диспетчер столичного салону-перукарні виглядала спантеличеною, коли раптом виникла молода істота в шкіряній куртці та джинсах перед її столиком. Сережки у вухах, чоботи в стилі ковбоя, чоло, перехвачене темною косинкою з вузлом на потилиці, з-під якої стирчав стягнутий гумкою хвіст волосся, розмаїтий комплект металевих браслетів, ґудзиків та заклепок на кишенях та клапанах. “Ви попередньо записувалися на обслуговування?” – роздратовано запитала жін­ка, якій ніяково було перед клієнтами, що вона не може визначити стать новоприбулого відвідувача чи відвіду­вачки. “Ні, – зухвало відповів він чи вона, продовжуючи переминати жуйку. – У нас черга до жіночих майстрів тільки по запису”, – ризикнула диспетчер натякнути на стать клієнта. “Мене це мало обходить, –- продовжувало “воно”.

Люди в черзі почали перемовлятися між собою: “Хіба не видно, що це - хлопець?” –“Не кажіть, – втрутилася літня пані, – мій онук носить і обручки, і сережки і манікюр робить." – “Перевелися чоловіки” – почулася репліка від чоловіка в закутку, який читав газету. У цей час у дверях чоловічого відділення салону з’явився майстер: “Прошу, хто наступний?” “Оцей юнак,”- наважилася відповісти диспетчер. Проте щойно визначений за статевою належністю “він” рвучко повернувся і кинув жінці: “Це я - юнак? Мені не потрібна ваша зачухана перукарня. Я на персінг!”

Психологи проводили спостереження за жінками та чоловіками, яких залишили наодинці з малюками. Специфіка цієї ситуації полягала у тому, що діти були вдягнуті в комбінезони, які маскували їхню стать. Як поводилися дорослі? Всі без винятку почувалися у спілкуванні з малюками невпевнено доти, доки не з’ясовували: “Ти хто – хлопчик чи дівчинка?”

Стать – перша ознака, з якою людина входить у світ і з якої по-чинаємо розмову про будь-кого. Народився малюк. “Хто? – запитуємо ми, – хлопчик чи дівчинка?” Першим в інформації про людину йде означення паспортної, або акушерської чи біологічної статі, а вже далі зазначається вік, професія чи со­ціальний статус, сімейні ролі тощо.

Різностатевість – найбільш глобальна характеристика людства. Поділ людських організмів на чоловічі та жіночі ґрунтується на диференціації анатомічної будови статевих органів, пропорцій тіла (зросту, ширини плечей, стегон), розміщення жирових відкладень, особливостей статевого дозрівання тощо. Всі ці ознаки характеризують стать соматичну, іншими словами, біологічну чи паспортну. Отже, стать біологічнаце сукупність морфологічних (будови тіла), фізіологічних та генетичних особ-ливостей, які забезпечують розмноження організму. Її ще називають статтю акушерською.

Те, що еволюційно-біологічний фактор зумовлює відмінності між чоловіками та жінками очевидно. Не є особливим відкриттям, що в усьому світі чоловіки і жінки відрізняються не тільки за будовою тіла, а й за фізичною витривалістю, зростом, м’язовою силою тощо. Так, об’єм м’язової тканини до загальної маси тіла в чоловіків становить близько 40%, а в жінок – відповідно тільки 24%, чоловіки вищі від жінок у середньому на 15%.

Смерть Стелли Уолш на 69 році життя привернула увагу багатьох людей. І не тільки тому, що померла американка була володаркою п’яти золотих, трьох срібних та однієї бронзової медалей, здобутих у міжнародних змаганнях з легкої атлетики, а також олімпійською чемпіонкою 1932 року. Інтерес до життя Стелли прикувала дивна біологія її статі.

Генетично Стелла мала мозаїчний хромосомний набір. Частина клітин її тіла мала чоловічу комбінацію хромосом ХУ, решта – жіночу, тобто ХХ. Анатомічно жінка мала, крім жіночих, і чоловічі статеві органи, які були малорозвинутими і не функціонували. Тому Стеллу з дитинства виховували як дівчинку. У той час ще не вміли робити медичну корекцію статі ендокринним та хірургічним втручанням у розвиток організму. Відомо, що Стелла була одружена, хоча її заміжжя було короткочасним…

Біологічні відмінності зумовлюються цілою системою факторів, які діють послідовно, один за одним у процесі розвитку організму. Щоб збагнути всю складність творення біології статі, пригадаймо основні його етапи, які описав американський психолог Джон Мани.

Схема статевої диференціації Джона Мани*

І ХУ Хромосомна стать, або ХХ

генетична (генотип)

ІІ сім'яники Гонадна стать яєчники

ІІІ сперматозоїди Гаметна стать яйцеклітини

ІУ андрогіни Пренатальна естроген

(тестостерон) гормональна стать та протестерон
У чоловіча Морфологічна жіноча (клітор та

(статевий член) (соматична) стать (фенотип) піхва)

УІ чоловіча Громадянська стать жіноча

УІІ Стать виховання

УІІІ Статева ідентичність
Він зазначав, що безпосередньо в момент запліднення утворюється так звана генетична стать, або генотип. Базовою одиницею життя страведливо називають клітину, адже всі живі істоти – рослинний, тваринний світ, люди складаються з клітин. В тілі людини таких найменших живих одиниць близько 100 трильйонів. Усередині кожної клітини є ядро, в якому містяться тисячі генів. Гени окремі одиниці спадковості, які визначають усі характеристики організму – колір очей і волосся, групу крові, темпи статевого дозрівання, схильність до хвороб, повноти тощо. На початку XX сторіччя вчені виявили, що гени перебувають у структурах клітин, які назвали хромосомами. Хромосоми складаються з білків та щільно скручених ланцюжків молекул ДНК. У 1953 році Джеймс Вотсон та Френсіс Крик встановили просторову структуру ДНК – двоспіральної ниткоподібної макромолекули, яка містить усю інформацію про живий організм. Так було зроблено перший крок на шляху розгадки спадковості. Отже, на шляху розкриття таємниці народження людини, від XVII сторіччя, коли було відкрито яйцеклітину та сперматозоїд, що вважалися носіями крихітних, уже сформованих у мініатюрі людей, до досліджень австрійця Грегора Менделя, який у 1866 році відкрив спадкові задатки, закладені в статевих клітинах, а далі до 1944 року, коли встановили, що гени містяться в ДНК, пройшло чимало років. Генетична програма, носієм якої є ДНК, робить кожний вид живих істот відмінним від інших, кожну істоту відмінною від інших в межах виду, кожного Homo sapiens індивідуальним та неповторним.

Відомо, що ядро будь-якої клітини людського організму, має 46 хромосом, з яких 44, тобто 22 пари, однакові у чоловіків і для жінок (їх тому і називають аутосомами) і тільки одна пара – відрізняється. Це і є статеві хромосоми. Їхня комбінація утворюється під час злиття яйцеклітини та сперматозоїда. Оскільки яйцеклітини жінки несуть лише Х-хромосоми, а сперматозоїди чоловіка –Х та У-хромосоми, то виникнення генетичної статі залежить тільки від сперматозоїдів.Запліднення яйцеклітини сперматозо-

*Money, John . Man and woman, boy and girl. – The Johs Hopkins University Press. Copyright, 1972. – 310 p
їдом, що несе У-хромосому, зумовлює розвиток чоловічого зародка, а Х-хромосомою – жіночого.

Склад 46 хромосом типу ХХ визначає формування жіночої статі, тобто утворення залоз яєчників, а комбінація ХУ – чоловічих залоз (яєчок), які зумовлюють наступний етап творення жіночого та чоловічого організмів – становлення гонадної статі, або, згідно з Дж. Мани, статі справжньої. Чому вчений назвав її справжньою? Тому, що вона характеризується, по-перше, здатністю статевої залози виробляти яйцеклітини або сперматозоїди, тобто гамети. Пригадаймо, що в людей, як і в інших біологічних істот, що розмножуються статевим шляхом, гамети (статеві клітини) відрізняються від інших клітин тіла. Жіночі гамети (яйцеклітини) виробляються в яєчниках, а чоловічі (сперматозоїди) – в яєчках. По-друге, стать гонадна характеризується тим, що вона сама також починає продукувати специфічні чоловічі та жіночі статеві гормони – чоловічий – андроген та жіночий – протестерон та естроген, тобто створювати стать гормональну. Саме вони вирішальним чином впливають на будову і розвиток внутрішніх та зовнішніх статевих ознак чоловічого та жіночого організмів, тобто формують морфологічну (соматичну) стать, яка й зумовлює при народженні стать акушерську, або громадянську. Громадянська стать, у свою чергу, визначає стать виховання, соціалізації, формуючи статеву свідо-мість та відповідну статеву роль.

До шостого тижня внутрішньоутробного розвитку людського ембріона його біологічну стать визначити неможливо. Відомо, що гормон тестостерон продукується у період з четвертого до восьмого тижня після зачаття чоловічого генотипу. Дослідження показують, що коли в цей період внутрішньоутробного розвитку до організму матері потрапляють препарати, які стимулюють появу тестостерону, то жіночий ембріон може набувати маскулінних ознак.

Перші шість стадій за механізмами диференціації були названі Дж. Мани біологічними, дві останні – психологічними. У більшості випадків біологічні та психологічні стадії розвитку статі узгоджені між собою. Тобто організм у пренатальному періоді розвивається за цілком жіночим або чоловічим типом, який діагностують при народженні. Проте трапляються випадки, коли гармонійність дії механізмів статевої диференціації під час внутрішньоутробного розвитку порушується. У цьому разі може народитися гермафродит (від грецьк. Hermaphrodite). Термін гермафродит утворений з поєднання імен міфологічних богів Гермеса та Афродіти, сином яких був Хермафродит, який поєднував у собі ознаки чоловічої та жіночої статей. Біологічну стать такої людини у момент народження визначити важко, оскільки репродуктивні органи можуть виявитися не повністю чоловічими або жіночими, або частково чоловічими чи жіночими.

У західній пресі повідомлялося, що американські лікарі вивчають перший у світі випадок самозапліднення у людини. 28-річна американка Глайда Рейборн, гермафродит за біологічною статтю, збирається народжувати дитину, батько якої… вона сама. Глайда, в минулому Гейлорд, від народження мала і чоловічі, і жіночі статеві органи. Оскільки “переважали” чоловічі, Гейлорда виховували хлопчиком. Проте з часом усвідомивши, що відчуває себе жінкою, він зважився на операцію. В клініці йому видалили чоловічі статеві органи і він став Глайдою. Якийсь час після операції ніяких змін в організмі прооперована жінка не відчувала. Проте через кілька місяців стали очевидними симптоми вагітності, що й підтвер-дили лікарі. Здивуванню не було меж, адже Глайда не мала жодних контак-тів з чоловіками…

Лікарі, які почали вивчати організм Глайди, висунули гіпотезу, що причина раптової вагітності криється у невдало виконаній хірургічній операції, а саме: статеві чоловічі органи були видалені не повністю. “Феномен Глайди” полягав у тому, що у пацієнта-гермафродита могло бути яєчко, в якому відбувся сперматогенез. Воно могло мати сполучення з уретрою, крізь яку в чоловіків відбувається викид сперми. Під час операції, вважають лікарі, ця сперма могла потрапити в піхву й спричинити вагіт-ність…

Чим цікавий феномен гермафродитизму для розуміння проблем статевої диференціації? Дж. Мани, вивчаючи у 70-80-х роках особливості розвитку гермафродитів, переконливо довів, що важливішу роль у становленні їхньої особистості відіграє не сама біологічна стать, а спрямування виховного процесу відповідно до неї, тобто статі, яку приписують дитині.

Ніколи не забуду, як пізно ввечері до редакції зайшла жінка, – пише журналістка Оксана Гречанюк, – вона була дуже схвилювана, старанно добирала слова, говорила натяками про якусь хворобу. Лише через якийсь час наважилася попросити:“Допоможіть мені зустрітися з Кашпировським”.

Жінка у відчаї розплакалася. Так плачуть, коли розбивається остання надія.

– Давайте поміркуємо, хто ще вам може допомогти. У столиці стільки спеціалістів…І лише взявши з мене обіцянку, що ніхто й ніколи не дізнається її імені, а тим більше імені сина, вона розповіла…

– Хлопчик ріс дуже сумлінним і розумним. Був уважним і лагідним. Добре вчився. Якось навесні, коли бігали з однокласниками по футбольному полю, хтось гукнув: “Слухай, ти, ліфчик купи… Бо груди в тебе, як у юної суперзірки…”

З того все почалося. Два місяці він пролежав у психо-неврологічному диспансері через нервове потрясіння. А коли повернувся з лікарні, вже не виходив з дому. Він весь час боявся, що всі про це дізнаються. Бо жили в селі, де важко приховати якусь таємницю.

Журналістка про цей випадок розповіла керівникові відділення дитячої ендокринної патології Київського НДІ ендокринології та обміну речовин МОЗ України Олені Василівні Большовій.

На превеликий жаль, – сказала вона, – ні Анатолій Михайлович Кашпировський, ні інший психотерпевт не в змозі допомогти цьому хлоп-чикові. Це вже потім – після певного лікування, хірургічного втручання – можна пройти курс психовпливу. Для спеціалістів нашого ж відділення прийом таких дітей – це повсякденна робота, мета якої – “підправити” природу.

І багато народжується таких дітей?

– Не хочу лякати матерів, адже зрозуміло, що мета нашої розмови, яку ви опублікуєте на сторінках жіночого журналу, – загострити увагу батьків на цьому питанні. Та не лише в нашій країні, а й за кордоном зростає кількість дітей зі статевими аномаліями: народжуються малюки з ознаками чоловічої і жіночої статей, або такі, що їх вважають хлопчиками, а вони насправді – дівчинка.

Коли малюкові, що народився з ознаками як чоловічої, так і жіночої статі, приписують чоловічу стать і виховують його як чоловіка (на фоні відповідної гормональної терапії та хірургічної корекції тіла), то він добре адаптується до чоловічої ролі. Якщо ж паспортною статтю вважають жіночу і виховують як жінку, проводячи гормональну терапію та відповідне втручання, то така дитина добре адаптується до жіночої ролі. Який же висновок напрошується з досвіду виховання дітей з невизначеною біологічною статтю? Насамперед, що саме середовище, виховання відіграють провідну роль у формуванні статевої свідомості людини, в її почуванні себе чоловіком чи жінкою. При цьому важливо не тільки не помилитися з вибором домінуючої біологічної статі, а й не запізнитися з її визначенням. Установлено, що такий припис біологічної належності дитини слід робити не пізніше півторарічного віку, бо саме на 18 місяці онтогенезу починається інтенсивне самовизначення малюка в статі. Вимоги до дитини, оцінки її дій завжди опосередковані її статевою належністю. Відомий російський вчений І.С.Кон підкреслює, що “всі або майже всі онтогенетичні характеристики є не просто віковими, а й статевовіковими, і найперша категорія, в якій дитина осмислює власне “Я”, – статева належність”.*

Іноді аномалії статевого розвитку починають проявлятися в пубертаті, коли біологічну дівчинку “заглушують” чоловічі вторинні ознаки: грубішає голос, з’являється оволосіння за чоловічим типом, ширшають плечі, довго

немає менструації. При цьому змінюються і зовнішність, і психіка. Або, навпаки, у хлопчика з’являються ознаки жіночої статі. Подібні випадки пе-Кон И.С. Введение в сексологию. – М.: Медицина,1988. – С.182

реконують у тому, що біологічну стать не можна відкидати зовсім, зводячи все до виховання, або розглядати її лише як фундамент для будови статі психічної.

На основі наведених вище прикладів можна дійти такого висновку. Нормальний розвиток людини як істоти статевої забезпечується не тільки простою взаємодією біологічних та середовищних факторів, які диференціюють чоловіків та жінок, але й узгодженістю генетичних, гормональних та соціальних впливів на організм та психіку.

З перших днів життя дитини соціальне оточення відіграє вирішальну роль у вихованні особистості чоловіка чи жінки

Згадаймо типові заспокійливі слова батьків, коли їхні малюки роблять перші кроки в житті. “Не плач, – заспокоюють хлопчика, – ти ж майбутній воїн, мужчина, а чоловіки не плачуть”. “ Вимий краще рученята, – кажуть дівчинці, – дівчатка повинні бути охайними” тощо. Такі статевовідповідні дороговкази супроводжують дитину всюди – вдома, в дитячому дошкільному закладі, у школі, вони чують про це з екранів телебачення, читають у дитячих книжках, тобто соціалізують дитину.

Поняття соціалізації включає спосіб впливу соціального середовища на індивіда, прийняття ним його принципів, приписів, орієнтирів, тобто всього того, що закумульоване в соціальному досвіді. Отже, статева соціалізація – це засвоєння та відтворення тих статевоспіввіднесених нормативів поведінки, які притаманні тому середовищу, в якому живе людина. Її результатом є асиміляція (від лат.assimilatio – злиття) та адаптація (від лат.adaptio – пристосовую) усталених вимог. Цивілізація створила цілу систему поведінкових приписів, взірців, моделей поведінки (від одягу, манер спілкування тощо до соціальних видів діяльності), які прийняті щодо сильної та слабкої статей.

Як створюються ці нормативні приписи, хто є їхнім автором? Певною мірою можна сказати, що самі люди, які живуть у тих чи інших соціально-економічних умо­вах, мають свою релігійну, національно-культурну спад-щину, вироблені сторіччями шлюб­но-сімейні традиції, звичаєвість. Саме во-ни допомагають кожному народові виховувати дітей, готувати їх до вико-нання дорослих ролей і насамперед родинних: подружніх, батьківських, а також громадянських ( професійних, політичних, культурно-освітніх).

В опублікованій американським антропологом Маргарет Мід у 1928 році книзі “Повноліття на островах Самоа” було представлено етнографічні матеріал різних племен. Мід показала, що чоловіками та жінками не народжуються, а стають. Ста­ють саме завдяки суспільству. Причому характер статевих взаємин залежить від прийнятих у тому чи іншому племені звичаїв, традицій. Хтось із них притримується традиційного розподілу ролей з верховенством чоловіка над жінкою. Інші сповідують протилежний розподіл ролей, з домінуванням жінок над чоловіками. Є й такі, де зберігаються паритетність, рівність статей у сім‘ї та общинному житті. Так, наприклад, описане нею плем’я арапеш відрізнялось миролюбством та злагодою стосунків чоловіків та жінок, рівністю та гармонією статей у вирішенні сімейних справ, чуйним ставленням до дітей. Сусіднє плем’я мундугомор мало діаметрально проти­лежні цінності, войовничий характер, і міжстатеві стосунки будувалися на домінуванні чоловіків над жінками. Нарешті, плем’я чамбулі вирізнялося тим, що чоловіки та жінки як у громадському житті, так і в сім’ї ніби помінялись традиційними ролями. За свідченням Маргарет Мід, вся влада в цьому племені була зосереджена в руках не чоловіків, як у більшості племен, а жінок. Тому з дитячих років дівчатка виховувалися незалежними, активними, цілеспрямованими, наполегливими та агресивними. Чоловіки ж, на відміну від жінок, займали в племені підлегле становище. Саме на них покладалися обов’язки виховати дітей, прибирати житло, готувати їжу і навіть розважати жінок, забезпечувати їм цікаве дозвілля після трудів праведних. Антрополог описує, як чоловіки племені майстерно розмальовували стіни та прикрашали житло власної оселі, а також виступали акторами в театралізованих виставах та концертах, які влаштовували для жіноцтва. Тому за характером чоловіки цього племені були сором’язливими, емоційно чут­ливими, ніжними, виявляли здібності до опікунської діяльності та мистецтв.

Соціальні норми, що визначають функції та обов’язки чоловіків та жінок у сім’ї та суспільстві, називають статевими ролями. Статева роль – це комбінація всього, що людина робить, говорить, як поводиться, щоб відповідати певним нормативам та приписам, прийнятим у даному суспіль-стві для чоловіків та жінок. Можна сказати, що статева роль – це пуб-лічний вияв ототожнення за статтю, статевої ідентичності. Поведінку, яка реалізує ці нормативні очікування або орієнтована на них, нази-вають статеворольовою. До речі, першим психологом, який вжив цей термін, був згадуваний нами Дж. Мани, відомий фахівець з проблем гермафродитизму та транссексуалізму.

Особливості статеворольової поведінки зумовлені характером стате-вих ролей. Перша, домінуюча роль, з якою ідентифікуються дівчатка, є мати, її образ стає часткою дівчини і формує в неї образ материнства та відповідну статеворольову поведінку. Дитячий ідеал матері певною мірою опосередковує статеворольову поведінку і хлопця, з якою він підсвідомо порівнює свою подругу, наречену, дружину – матір своїх дітей.

Виростають діти, освоюючи нові статеві ролі. Образ жінки значною мірою починають доповнювати популярні серед юнацтва журнали “Лиза”, “Натали”, “Cool girl”, “Отдохни” і т.п. Усі вони орієнтують своїх читачів, насамперед дівчаток, на ролі вмілої господині, модної, стильної дівчини, сексуальної партнерки, успішної бізнес-леді, дружини, матері, подруги і обминають ролі громадянські, соціальні.

Отже, статева роль - це система нормативів та приписів щодо по-ведінки чоло­віків та жінок, прийнятих у певному соціальному оточенні.

Ці неписані правила настільки органічно входять у зміст спілкування і характер взаємин людей, що ми їх помічаємо лише тоді, коли чиясь поведінка виходить за межі загальноприйнятої. Наприклад, про жінку, яка агресивно поводиться в товаристві, вживає міцні напої і такі самі вислови, кажуть, що вона мужоподібна. А чоловіка, який виявляє м‘якість харак-теру, лагідність, турботливість та господарські вміння, часто образно ха-рактеризують: “не чоловік, а баба”.

Поведінку, яка узгоджується з прийнятим у даному суспільстві розподілом статевих ролей, називають статевотипізованою. Це – генера-лізоване, узагальнене уявлення про “типово” жіночу або “типово” чоловічу рольову поведінку. В узагальненому вигляді вони існують як маскулінні та фемінні риси, властиві типово чоловікам та жінкам. На ранніх етапах онтогенезу статевотипізовані взірці поведінки беруть активну участь у формуванні концепції Я, яка потім збагачується. Саме тому В.Є.Каган розрізняє статеву ідентичність – порівняння з ідеалом, стереотипом, наслідування моди та соціально-статеву ідентичність (як соціальні ролі). Оскільки чоловіки та жінки в сучасному соціумі виконують здебільшого різні ролі, то статевотипізованою поведінкою чоловіків вважають ту, яка базується на їхньому соціальному статусі, успіхах у професійній діяльності, а для жінок ту, яка характеризує їхні ролі у сім’ї – матері, виховательки, охоронниці домашнього вогнища. Ряд учених вважає, що статевотипізована поведінка зумовлена, насамперед, природними властивостями жіночого та чоловічого організмів і в останню чергу – соціальними установками та очікуваннями.

Роль статевотипізованих взірців, образів у первин-ній соціалізації дитини, набутті нею досвіду статевовідповідної поведінки важко переоцінити. Ось чому труднощі виховання дитини в неповній сім’ї пов’язують, передусім, з відсутністю статевотипізованого взірця для дитини, а також з тим, що розлученим матерям чи татам часто доводиться виконувати дві різні, а інколи і зовсім протилежні ролі. Ось чому психологи рекомендують залучати до виховання хлопчиків з неповних сімей авторитетних для них чоловіків – дідусів, інших родичів чоловічої статі або шкільних учителів чи тренерів, які б слугували чіткими моделями статево-типізованої чоловічої поведінки.

Навіть у назві професій закріплено певну їхню відповідність – кому належить виконувати ті чи інші справи. Які асоціації викликають у нас такі слова, як космонавт, президент, депутат, бригадир, диригент, майстер, вчений, політик, тренер, професор, докторант, музикант, водій, пілот, капітан, міліціонер, двірник тощо? Погодьтеся, що цей перелік більше по­в’язується з чоловічою статтю. В одному російському журналі було влучно підмічено, що республіканський конкурс “Учитель року” у перші роки його про-ведення був зорієнтований тільки на чоловіків.

Отже, навіть на рівні мовлення стають очевидними статеві ролі та їхні виконавці. Життя не стоїть на місці, суспільство змінюється, а разом з ним –і статевоспіввіднесені професії та приписи поведінки. З'явилися жінка-полі-тик, жінка-боксер, жінка-підприємець, жінка-капітан космічного екіпажу. Відповідно до нових значень слів змінюється і свідомість, розширюючи діапазони образів чоловіка та жінки.

Психологи помітили, що, відповідаючи на запитання “Хто ти?”, люди найперше вказують на свою статеву належність: Я-жінка чи Я-чоловік, а вже потім повідомляють іншу інформацію (професія, місце роботи, родинний статус). Життя у статі визначає чимало особистісних характеристик. Серед найголовніших з них – відчуття подібності до інших людей тотожної статі, відчуття “ми – хлопці (дівчата)”, “ми – жінки (чоловіки)”.

Стать психічна – це певна система ціннісно-смислових уявлень про себе як про чоловіка чи жінку, що сформувалася у процесі соціалізації.

Стать психічна формується в процесі соціалізації через засвоєння статевовідповідних нормативів поведінки, починаючи, наприклад, з того, що одяг жінок та чоловіків застібається на різні боки, і закінчуючи диску-сіями, чи може бути жінка президентом тощо. Статевовідповідні приписи представлені переважно системою ролей, у виконання яких дитина включається буквально з моменту народження. Вона – син чи донька, внук чи внучка, брат чи сестра, учень чи учениця, член дитячої організації, будь-то пластуни чи піонери, спортивного об'єднання чи клубу за інтересами. Дорослі засвоюють сімейні ролі нареченого-нареченої, матері-батька, чоловіка-жінки, тестя-свекрухи тощо. Чим старшою стає ди­тина, тим ширшим стає її діапазон статевих ролей. До родинних додаються соціальні, насамперед освітні, професійні, політичні, релігійні тощо. Тобто, коли йдеться про результат статевої соціалізації, мають на увазі певні соціально-психологічні характеристики хлопчиків та дівчаток, чоловіків та жінок, набуті у певному етно-культурному оточенні. Перефразовуючи вислів великого Шекспіра, можна сказати: “Весь світ – театр, а всі люди в ньому грають чоловічі й жіночі ролі”.

Як формується стать психічна? Через ототожнення, тобто ідентифікацію поведінки дитини з поведінкою людей, що її оточують. Існує чимало наукових підтверджень того, що уявлення про своє призначення як чоловіка або жінки, їхнє поводження у родині помітно відмінне у людей, які виховувалися в повній сім'ї, і тих, що зростали в сиротинцях або будинках-інтернатах. Не менш разюче відрізняються уявлення про роль чоловіків та жінок у дітей з гармонійних і кризових сімей. Так чотирирічний хлопчик, який ріс в умовах постійних сварок своїх батьків, цілком серйозно вважав, що кішка та собакаце таке саме подружжя, як чоловік і жінка, адже вони сваряться так само, як його мама і тато.

Статева ідентичність як усвідомлення людиною того, що вона є чоло-віком чи жінкою, – це характеристика вже зрілої особистості зі сформова-ними поглядами на життя. До неї ще треба дійти через цілу систему іден-тичностей, яку проходить дитина на різних вікових щаблях розвитку: від ототожнення себе з особами своєї статі в сім'ї, до наслідування певних моделей поведінки в школі, колі однолітків, ширшому соціумі. Сім’я відтворює нове покоління чоловіків та жінок не тільки фактом народження хлопчиків та дівчаток, а й перетворенням біологічної статі в психічну, соціальну через передачу дітям певної суми знань про взаємини статей, їхнє призначення у різних сферах людського буття.

Якось викладач педагогіки спробував перелічити студентам те, що колись вміли ро­бити підліток-дівчинка та підліток-хлопчик у хаті, на городі, в хліві, по догляду за маленькими дітьми, старими тощо, цитуючи статтю С.Т.Шацького “Селянські діти”: “…чоботи чиню, картоплю набираю, самовар ставлю, пічку розпалюю, коня запрягаю, поросятам стелю, гнізда курам плету,…картоплю чищу, підлогу підмітаю, до рогача роблю ручку, …санки, лижі роблю, дрова пиляю, ножі наточую, солому рубаю, коня напуваю, вікна замазую, на діжку обручі роблю, вішалки прибиваю, … вікна протираю, дрова ношу, столи вичищаю…(Шацкий С.Т. Избр. пед.соч. – М.,1958. – с.324.) Цей перелік господарських умінь 12-13 річних хлопчиків та дівчаток шокував навіть вихідців із сільських родин, які були вражені соціальною “зрілістю” юної жінки та молодого чоловіка початку століття та їхньою готовністю до виконання сімейних ролей.

Статева ідентифікація – це результат, продукт соціалізації, інтеріо-ризації, прийняття системи цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей. Можна сказати, що статева ідентичність – це суб’єктивне осмис-лення, переживання статевої ролі, своєрідна єдність статевого само-усвідомлення та поведінки. На рівні молодшого шкільного віку вона може бути усвідомлювана, наприклад, у такий спосіб:

Косички у дівчаток –

щоб смикати за них!

Так думав я спочатку,

а виявилось – ні.

Вони ростуть для того,

щоб заплітатись довго

та банти в них носити,

великі і красиві,

щоб хтось

про них сказав:

- Ах-ах, яка краса!..
А от мені косичок

не треба.

Я – хлопчак.

А що, я теж красивий -

та це помітно й так.

(А. Костецький. Косички.)

Категорії статевої ролі та статевої ідентичності як психосоціальні тотожності функціонують у процесі соціалізації через систему зворотніх зв’язків, підкріплюючи одна одну. Чим менш зріла особистість за віком та соціальним досвідом, тим слабкіші її відчуття власної статевої тотожності. Хоча дитина у два-три роки вже знає свою статеву належність, не вміючи ще ідентифікувати своє Я, її можна досить легко збити з пантелику запитан-нями на кшталт: “А якщо хлопчикові вдягнути платтячко і зав’язати банти, ким він буде – хлопчиком чи дівчинкою?” У п’ять-шість років і хлопчики, і дівчатка починають усвідомлювати, що їхня стать – невідворотна й назавжди.

Проте в шкільні роки статева ідентичність лишається ще багато в чому підвладною зовнішнім впливам. Вибір лінії статевої поведінки, ідеаль-ного статевого Я часто залежить від того, які взірці, образи, стилі життєдіяльності чоловіків та жінок диктують засоби масової інформації. Відомо, який магічний вплив на підлітків мають популярні музиканти, співаки, модні вокальні групи та кіноактори. Брак внутрішньої самодостатності компенсується наслідуванням зовнішніх взірців, в яких особистість юних чоловіків та жінок утверджує свою ідентичність як для себе, так і для інших. Психологи встановили, що процес формування статевої свідомості хлопчиків та дівчаток в онтогенезі значно відрізняється. У слабкої статі набуття статевої ідентичності розгортається в ширшому й водночас конкретнішому рольовому діапазоні. Бути як мама, бабуся, тітка, означає виносити, народити, вигодувати, доглянути, навчити і т.п. Бути дружиною – означає стати гарною господинею, доброю подругою, привабливою жінкою. Початок менархе активізує інтерналізацію уявлень дівчинки про репродуктивну та сексуальну функції, про тілесне Я як складову статевої, родової ідентичності. У хлопчиків майбутні статеві ролі – захисник вітчизни, чоловік, батько, професіонал тощо більш абстрактні, менше наповнені конкретними вміннями, навичками та якостями поведінки, що, на думку психологів, формує сильну особистість, цілісність, стійкість, самодостатність. Адже статева ідентичність розвивається у хлопців у процесі пошуку власного Я, а не наслідування зовнішніх взірців.

Якщо дівчинку або хлопчика виховують у сім’ї з традиційним розпо-ділом ролей на взірцях статевотипізованої поведінки, то залежність, підлег-лість осіб жіночої статі та домінантність, авторитаризм чоловічої стають соціальною ситуацією розвитку і формують відповідну полярність самоідентичностей. Саме стосунки в батьківській сім’ї породжують у дівчинки синдром майбутньої залежності жінки, а в хлопчиків – позицію володарювання. Слабке, залежне, малоцінне Я жінки упродовж усього її життя слугуватиме тим фоном, який не дасть їй змоги відстоювати свою рівноправну позицію з чоловіками, будувати партнерські подружні стосун-ки, знаходити рівновагу між двома ролями: матері, господині та ділової жінки. Такі жінки стають залежними не тільки від чоловіка, а й від власних дітей, начальника, ними часто маніпулюють, їх часто експлуатують та при-мушують, вони стоять осторонь суспільного життя. З іншого боку, іденти-фікація хлопчика з традиційними ролями та заохочення його статевоти-пізованої маскулінної поведінки призводить до інтерналізації паттернів володаря життя і жінок, прикажчика в сім’ї, грубого, нечутливого коханця та вихователя дітей. В свою чергу, дифузна статеворольова ідентичність та непослідовна поведінка формуються у хлопчиків та дівчаток у тому разі, коли емоційні стосунки, в які було включено дитину в сім’ї, здійснювалися за принципом “Ні риба, ні м’ясо”.

Підтримка тотожності особистості самій собі, становлення суб’єк-тивно значущого статевого Я залежить від самооцінки реальних досягнень, задоволеності (незадоволеності) собою як чоловіком чи жінкою. Саме завдяки розвитку статевої самосвідомості в хлопчиків та дівчаток формується стійке відчуття своєї цінності як чоловіка чи жінки. Протягом життя основні фундаментальні тенденції статевої ідентичності, набуті у дитячі роки, зберігаються, хоча й підвладні змінам, оскільки образ Я – досить пластичне утворення.

Аналізуючи особливості виконання статевих ролей чоловіками та жінками, вихованих на статевотипізованих або статево-нейтральних моделях, психологи дійшли висновку про їхню непродуктивність для розкриття всіх граней індивідуальності людини, про їхню однобічність у процесі соціалізації і як наслідок – нереалізований потенціал соціальних ролей у жінок та батьківських – у чоловіків, бо найважливішою умовою самореалізації особистості є насамперед право бути собою.

Як суспільство сприяє інтерналізації соціальних очікувань, диференціюючи чоловічі та жіночі статеві ролі? Чи може громадська думка змінити їхній характер, якою мірою їй підвладні напрямки формування чоловічої та жіночої психології?

Дослідження проблем засвоєння статевих ролей на сторінках вітчиз-ня­них наукових та публіцистичних видань часто називають “гендерними”. Відомо, що слово гендер (gender) в англомовній літературі означає стать у розумінні соціально-культурних особливостей людини. При цьому термін секс(sex) використовують як еквівалент акушерської, біологічної, паспортної статі.

Чи правомірне вживання понять гендер у роз­витку чи центр гендерних досліджень у вітчизняній практиці? Чи тотожне поняття гендер його зарубіжному аналогові? Ніби підкреслюючи роль соціального фактора у формуванні психіч­ної статі, зарубіжні освітні та наукові центри свідомо уникають застосову­вання терміна гендер у назвах часописів, конференцій, курсів, використовуючи його як робочий. Ось тому частіше зустрічаються “жіночі”, “чоловічі дослідження”, “жіночі студії”, “чоловічий (жіночий) дискурс”, “жіноча література”, “чоловічий світ” тощо. То ж чи не є у нас проявом “дитячої хвороби” вживання де треба і де не треба терміна гендер? Цілком слушним нам видається використання науково виправданих понять: жінка у розвитку, центр досліджень проблем жіноцтва, статеворольовий розвиток, засвоєння чоловічих ролей тощо. Якщо гендер – стать, то не обов'язково маємо казати гендерні дослідження чи гендерні зрізи, можна паралельно вживати і терміни статеві, статеві ролі, соціостатеві стереотипи, статева стратифікація тощо.

Життєво важливими сферами гендерних досліджень в Україні є такі питання, як сприяння збалансованому розподілу робочих та сімейних обов'язків жінок і чоловіків, зміцнення егалітарних стосунків у сім'ї, ліквідація професійної сегрегації та всіх форм дискримінації статей, запобігання насильству щодо жіночої та чоловічої статей, створення рівно-правних умов для соціалізації хлопчиків і дівчаток тощо.

Проведення наукових досліджень з проблем статі, будь-то соціологія, психологія статевих відмінностей чи інші гендерні аспекти, повинно базуватися на певних принципах, розроблених та схвалених провідними науковими центрами, які займаються питаннями життєдіяльністі жінок та чоловіків. Порушення цих принципів може призвести до науково некоректних висновків навіть палких прихильників статевої рівності.

Так, у випуску журналу “Панна”, присвяченого Всеукраїнському конгресу жінок 1998 року, читаємо:Кожна друга жінка в Україні потерпає від сексуального насильства, насильства в сім'ї”.

Як і в яких регіонах України автори журналу зібрали такі парадоксальні відомості? Чи впевнені науковці у тому, що чоловіче населення не потерпає від психічного, фізичного (в тому числі й сексуального) жіночого насильства?

Думається, що таких парадоксальних ситуацій можна уникнути, якщо керуватися правилами гендерних досліджень. Які з них порушуються найчастіше? По-перше, правило статевої парності вибірки дослідження. От, наприклад, в одній газеті стверджується, що при скороченні робочих місць звільняють переважно жінок, оскільки саме їх більше серед зареєстрованих на біржах працевлаштування. Тим часом виявляється, що чоловіки, яких звільнили при скороченні штатів, не звертаються до послуг бірж, а воліють знайти нове робоче місце або перекваліфікуватися самотужки.

Друге правило: має братися до уваги етнокультурна специфіка обстежу-ваних чоловіків та жінок. Дані, здобуті під час вивчення, наприклад, статеворольової поведінки певного етнічного контингенту чоловіків і жінок, не можна механічно переносити на характеристику іншої етногрупи. Своєрідною “хворобою лівизни” спеціалістів з гендерних досліджень є некритичні запозичення постулатів як із Заходу, так і з Сходу, ігнорування, наприклад, етноспецифіки жінок/чоловіків росіян та жінок/ чоловіків українців.

По-третє, ігнорування методів математичної статистики для обчислення довірчих інтервалів розподілу цифрових даних призводить до ви-кривлення показників, формулювання хибних умовисновків іноді з присмаком політичної істерії.

2.2. Характер статевих ролей, які ми виконуємо

Які ролі в сучасній цивілізації відіграють чоловіки та жінки, як позна-читься на них прийдешнє тисячоліття? На думку історика І.В.Бестужева-Лади соціальний поступ людства в науці, політиці, мистецтві забезпечували чоловіки, точніше не вони, а дух маскулінності, силові методи пізнання та навколишнього світу. Панівними скрізь визнані чоловічі цінності. На думку вченого, людство вижило завдяки жіноцтву, яке весь той час, коли чоловіки рухали історію, жертовно оберігало тепло домашнього вогнища. Проте саме сьогодні перед людством виникла загроза, оскільки дедалі більше жінок починають робити свій вибір не на користь сім'ї та виховання дітей.

Становище чоловіків та жінок в Україні певним чином віддзеркалює характерні тенденції, притаманні співіснуванню статей в інших країнах. У всьому світі сильна стать становить переважну більшість на керівних посадах у державних, наукових, виробничих структурах, у громадсько-політичних організаціях, культурі. У всьому світі слабка стать переважно зайнята домогосподарюванням, а також сферою професійної діяльності, пов’язаної з опікою, доглядом та обслуговуванням.

Якось на зустріч з українськими студентами прийшли аспірантки-іноземки, які в цей час навчалися в університеті. Розповідаючи про себе, одна з них сказала, що дуже сумує за своєю дитинкою-немовлятком. Це відразу ж викликало зливу запитань: “А як, з ким, чому?’’ – “Тому, що ми з чоловіком вирішили, що в декретну відпустку вигідніше піти йому, а продовжити навчання –мені’’. Реакція студентства була такою, як і можна було сподіватися: “Ха! - Ха! У декретній відпустці чоловік!”

Громадська думка утвердила чіткий розподіл ролей між чоло-віками та жінками: слабка стать опікує, доглядає, виховує, а сильна керує, професійно стверджується, заробляє. То ж чи варто змінювати світ речей, де і чоловіки, і жінки виконують усталені сімейні та суспільні обов’язки?

Витоки нерівності статей слід шукати в історичному розподілі праці між чоловіком та жінкою, який у процесі виникнення парної сім’ї закріпив за сильною статтю функції захисника, годувальника, а за жінкою – її виховну, опікувальну роль. Звідси і традиційний розподіл статевих ролей: чоловік – лідер, організатор, спрямовуюча сила в сім’ї та суспільстві, жінка – виконавиця, послужниця,охоронниця сімейного вогнища, чий простір обмежується відомим німецьким висловом: “Kurche, Kuche, Kinder”– церква, кухня, діти. Такий розподіл сімейних і суспільних ролей відповідав традиційній патріархальній сім’ї, яка базувалась на необмеженій владі чоловіка над всіма членами родини (від грецьк.  – батько та  – влада). Цей тип сім’ї називають також домінаторною (від лат.dominor – паную). Частіше ця назва свідчить про домінування та підпорядкування сімейного життя чоловіку, проте авторитаризм може походити і від жіночого начала, тобто бути матріархальним.

Коли в історії людства з’явились перші ідеї про рівність обох статей, дискримінацію жінок? Їм, а водночас, і процесам вивільнення жінок з-під патріархального впливу сім’ї поклав початок розвиток капіталізму. Зміни в психології жіноцтва відбулися завдяки досягненню економічної незалежності від сильної статі, підвищенню їхнього освітньо-культурного рівня. Водночас зміна соціального статусу жіноцтва зумовила потребу змінити психологічні засади міжстатевих взаємин, розвитку партнерських стосунків з чоловіком. Саме цим соціально-психологічним змінам людство завдячує появі і поширенню нового типу сім’ї та подружніх стосунків – партнерських, егалітарних (від франц. egalite – рівність), які ще іноді називають біархатними (від лат.bi подвоєння та грецьк.  – влада).

Щоб глибше розібратися в проблемі – чи годиться чоловікам чи ні прати, вишивати або перебувати у декретній відпустці, а жінкам керувати підприємством чи засідати у парламенті, проаналізуємо становище жінок та чоловіків в українському суспільстві. Адже відомо, що психологічні відмінності статей зумовлюються діапазоном та характером соціальних ролей, які виконують чоловіки та жінки. Чи існує дискримінація статей? Як розвивалися взаємини статей в історичному ракурсі, на яких рольових позиціях чоловіка та жінки ґрунтується сучасне українське суспільство?

Жінка в Росії за часів царату цілковито залежала від чоловіка або батька, діда чи брата. Залежний статус жінки мав своє правове підкріп-лення. В “Своде законов Российской империи” було чимало статей, які прямо підкреслювали закріпачення слабкої статі сильною, як наприклад: “Жена обязана повиноваться мужу своему, как главе семейства, пребы-вать к нему в любви, почтении и неограниченном послушании, оказывать ему всякое угождение и привязанность”.

Патріархальні взаємини жінки-росіянки посилювалися ще й тим, що жінка зазвичай після шлюбу переходила жити в дім чоловіка та його родини, де її поведінка суворо регламентувалася вимогами родини. Оскіль-ки матеріальні цінності – земля та інше майно – були закріплені за чолові-ком, праця жінки, якою б інтенсивною вона не була, не забезпечувала їй еко-номічної самостійності. Підвладне становище жіноцтва згідно з переписом 1897 року характеризують такі дані: 55 відсотків жінок працювали служницями чи наймичками, 25 % батракували у поміщиків чи куркулів, 13% були зайняті в промисловості та будівництві, 4% в освіті та охороні здоров'я. На 1917 рік співвідношення сфер зайнятості жінок трохи змінилося: збільшилася кількість фабричних, заводських робітниць та кількість службовців.

Немає сьогодення без минулого. У статусі жінки, визначеному декретами після 1917 року, було чимало суперечностей. З одного боку, здобуте право на рівну з чоловіками участь у суспільному житті, право на розлучення, освіту, однакову з чоловіками платню, з іншої – відірвані від реальності ідеї та стійкі патріархальні установки ще не готової до змін суспільної свідомості. Одна з провідниць ідеї розкріпачення жінки Олександра Коллонтай сформулювала головні засади очікуваних перетво-рень, а саме: нарівні з чоловіками жіноцтво залучається до професійної діяльності, перетворення домашнього побуту у суспільний, перекладення батьківських функцій на плечі державних дитячих закладів тощо. Підкреслюючи, що людство не може викувати нову культуру, підходячи до життєвих проблем з однобоких чоловічих позицій, Коллонтай, по суті заперечувала як чоловічі, так і жіночі цінності. Адже материнство/бать-ківство, нормальне функціонування сім'ї як системи подружніх та доросло-дитячих взаємин було несумісним з вихованням дітей поза родиною, комунізацією побуту, загальною трудовою повинністю. Чого були, , вартими, наприклад, регіональні декрети про “Націоналізацію жінок”, видані у Володимирі 1918 року. У них були такі пункти: “Після 18-річного віку будь-яка жінка оголошується державною власністю… Зареєстрованій у “бюро вільного кохання” надається право вибору чоловіка віком від 19 до 50 років собі в подружжя… Право вибору серед дівиць, що досягли 19 років, надається також і чоловікам… Чоловікам віком від 19 до 50 років надається право вибору жінок, зареєстрованих в бюро, навіть без згоди останніх заради інтересів держави…”*

Динаміка зрушень у становищі жінок у радянський період містила безліч проблем, міцно зав'язаних на переплетенні суперечливих позитивно-негативних тенденцій у трансформації статевих ролей слабкої та сильної статей. Залучення жінок у сферу соціальної праці, підвищення освітнього та професійного рівнів населення впліталося у насильницьку колективізацію, масову міграцію селян до міст, руйнацію національних традицій та релігійних вірувань. Так, уже на початок 40-х років питома вага жінок серед тих, хто працювали на Європейській території колишнього СРСР становила 38,9%, а в кінці 80-х – 55%. За даними економіста Людмили Лобанової,** частка жінок, задіяних у суспільному виробництві як робоча сила становила в 1990 р. у Росії 52%, в Україні та Білорусії – 53%. Такої високої зайнятості жінок не спостерігається в жодній з розвинутих країн. Якщо в усіх державах колишнього Союзу в галузях матеріального виробництва було зайнято понад 55% усіх працю-

*Цит. за А.Г.Харчев. Социалистическая революция и семья // Социологические исследования, 1994. – № 6. – с. )

*Л.Лобанова. У демократії обличчя не жіноче?// Віче, 1994. – № 3. – С.98-103.

ючих жінок, то в розвинутих країнах їх значно менше: у США – 28,5, Канаді – 16,9, у країнах Західної Європи – 32%. Особливо великий розрив був у сільськогосподарському виробництві. Наприклад, в Україні частка жінок серед працівників сільськогосподарського виробництва становить близько 45відсотків, а в США – 16,7, Канаді – 19,3, Австралії – 13,9, Японії – 24,4. Це пояснюється технічною відсталістю виробництва і великою питомою вагою ручної праці.

Переважна більшість жінок працювала на “непристижних” місцях, з малою зарплатою, на маломеханізованих та шкідливих для здоров'я ділянках. Чому? Через необхідність заробітку для підтримки сім'ї. Не- престижні робочі місця, немеханізована фізична праця, важкі умови праці ставали для жінки єдиною можливістю одержати підвищену платню, додаткову від-пустку, скорочений робочий день, гнучкий графік праці та інші пільги. Тобто економічна активність жіноцтва була спричинена не внутрішніми мотивами, самовизначенням, самореалізації, а з-зовні, суспільно нав'язаною необхідністю, потребою задовольнити базові потреби родини.

Радянська влада замінила хатню працю жінок на суспільну, не звільнивши їх від першої. Здобувши юридично рівні права з чоловіками на освіту, здобуття професії, просування по службі тощо, жінки фактично не змогли їх реалізувати через нерозвинутість побутової інфраструктури. Подвійна зайнятість, зумовлена необхідністю поєднувати кар’єру, суспільну працю з домашньою (доглядом за дітьми, старими батьками, веденням домашнього господарства), важким тягарем лягла на плечі жінки, гальмуючи її особистісний розвиток, громадсько – політичну активність, професійне зростання. За високий соціальний статус, професійну кар’єру радянська жінка розплачувалася, як правило, малодітністю або неза-міжжям.

Право на материнство українська жінка мусила підкріплювати пошуком будь-якої роботи, яка давала б можливість матеріально підтримати сім’ю та дітей. Оскільки материнство вимагало гнучкого графіка роботи, неповного трудового дня, то більшість жінок орієнтувалася на професії сфер освіти та обслуговування. Ось чому серед учителів, медиків, продавців, працівників побутової сфери так багато жінок і по сьогодні.

Крім того, можна порівняти бюджети позаробочого часу чоловіків і жінок. Скільки часу віддають жінки різним побутовим справам, а скільки чоловіки, скільки часу присвячують вони вихованню дітей, заняттям улюбленими справами тощо. Соціологи підрахували, що жінка в середньому витрачає на приготування їжі для сім’ї, на прання, закупку продуктів та на інші подібні спра­ви в 6-8 разів більше часу, ніж чоловік. Прибиранням квартири, наприклад, зай­мається понад 80% жінок і лише близько 20% чоловіків. Допомагають дітям у під­готовці шкільних завдань понад 70% жінок і лише 10% чоловіків. Особливо помітна різниця в бюджеті позаробочого часу, якщо є його роз­поділ на окремі види побутової праці. Так, приготування їжі забирає у жінок 10-12 годин на тиждень, у чоловіків - 1-1,5 години, купівля продуктів – відповідно 4 і півгодини, прання – 4 години і 15-20 хвилин тощо.

Порівнюючи зміни в бюджеті та структурі вільного ча­су незаміжньої та заміжньої жінки, не можемо не пригадати відомий вислів: “Чоловік – це людина, яка допомагає жінці в труднощах, яких би вона не знала, коли б не вийшла за нього заміж”. За таких умов жінки ставали бранками найманої праці і були позбавлені у переважній своїй більшості вибору між сім’єю та суспільною працею, змушені нести подвійний тягар навантажень.

Якщо виходити з визначення сексизму (від лат.sexus – стать та грецьк.їoos – рівність) як будь-яких проявів упередженості та дискримі-нації прав, статусу, обов’язків, сфер діяльності, домагань та очікувань згідно з належністю до певної статі, то реалії життя сучасного україн-ського суспільства є прикладом обмеження як особистісного, так і соціаль-ного розвитку більшої частини населення, яку становить жіноцтво.

В Україні 53,6% 52 мільйонного населення становлять жінки. Переконливою ілюстрацією становища чоловіків та жінок у будь-якому суспільстві є мова статистики. Згідно з вітчизняними даними більша частина жінок (45 %)порівняно з чоловіками (35%) має вищу освіту, а серед фахівців з вищою та середньою спеціальною освітою жінки становлять 61 %. Порівняймо з чоловічою меншістю. З числа чоловіків з вищою та середньою спеціальною освітою керівні посади посідає 48 %, тобто майже кожний другий чоловік. За логікою на аналогічних посадах жінок мало б бути більше. Але статистика невблаганна – тільки 6 %, тобто переважна більшість спеціалістів жіночої статі, зосереджена на середніх та нижчих посадових рівнях. Чим вищий ступінь державного управлінського апарату, тим менший там відсоток жінок.

В яких галузях народного господарства зайняті жінки? Економісти зазначають: “Групи з переважною кількістю жінок це – вчителі, продавці, інженери-економісти, бухгалтери, статистики, техніки тощо. Зайня-тість жінок у цих галузях становить близько 80-90 відсотків*. То, можливо, цими галузями керують жінки? Виявляється, що навіть на фемінізованих підприємствах та організаціях частка жінок-управлінців становить лише 5,1%. Як показує статистика, серед українських спеціалістів, що виконують науково-дослідні роботи, 45% жінок, серед кандидатів наук – їх 27%, серед докторів наук – 11%. За даними соціологічних досліджень середній розмір заробітної платні у жінок у 1991 році становив 73% оплати чоловіків. У чому причина такої статевої нерівності? Передусім у тому, що жінки працюють переважно на менш престижних роботах, які мають, відповідно, і нижчий тарифікаційний розряд. Крім того, кваліфікація жінок підвищується значно повільніше, ніж *Лобанова Л. У демократії обличчя не жіноче? // Віче, 1994. – №3. – С.98-103

у чоловіків і гальмується в роки народження та виховання малолітніх дітей. Якщо сферу малого бізнесу на Заході очолюють переважно жінки, то в Україні – чоловіки. Цікаво, що коли донедавна жіноцтво становило основний контингент банківських працівників, офіціантів кафе та ресторанів, то за останні роки трансформації суспільства ці посади стали цілком чоловічими. Жінок у першу чергу відправляють у неоплачувані відпустки, скорочують під час реорганізації підприємств та державних закладів або в разі їхньої ліквідації. Майже афоризмом сьогодні став висновок соціологів:“Безробіття має жіноче обличчя”. З кожних десяти безробітних, зареєстрованих на біржах праці, вісім – жінки. При цьому виникає дилема – шукати нове місце роботи відповідно до кваліфікації (90% скорочених мають середню спеціальну та вищу освіту) або забути про диплом і працевлаштуватися на робочі місця (90% вакансій – робітничі професії).

.Наведені статистичні дані переконливо свідчать про нерівність чоловіків та жінок у сферах суспільного виробництва, дискримінацію слабкої статі в найбільш престижних та високоінтелектуальних сферах діяльності. Психологи підкреслюють, що в умовах включення жінки в систему суспільної праці і за відсутності змін у сфері побуту, її фізичні та психічні ресурси виснажуються через суперечливість вимог, що їх диктує подвійне перевантаження.

Сексизм радянської доби проявлявся також у порушенні принципу парності як в реалізації репродуктивної, так і виховної та господарчо- економічної функцій сім’ї, у насадженні міфів про жінку як єдину храни-тельку домашнього вогнища. Ще й досі у школах викладається навчальна дисципліна “обслуговуюча праця”, яку вивчають тільки дівчатка. Як співається у відомій ліричній пісні: “Хочеш, назву тебе зіркою, тільки ти рано вставай. Хочеш, назву тебе сонечком, тільки ти все устигай ”.

Замість того, щоб шукати можливості полегшення жіночої праці за рахунок широкого впровадження побутової техніки (пральних, посу-домийних машин, мікрохвильових печей, пилососів тощо), суспільній думці протягом тривалого часу нав’язувалися безплідні дискусії на зразок: “Куди поділися справжні “лицарі”? або “У чому слабкість та сила сучасної жінки?” і т.п. Ще кілька років тому навіть і уявити було неможливо, що про способи контрацепції чи планування народження дітей лікар міг би розмовляти не тільки з жінкою, а й з її чоловіком. Кабінети гінекології протягом десятиріч орієнтувалися тільки на жінок.

Чи змінилися статеворольові установки щодо жінок сьогодні? За своєю суттю – ні, за формою – так. Зміни в свідомості відбуваються значно повільніше, ніж у житті. На зміну удаваного звільнення від закабалення прийшли нові, підхоплені не тільки державними мужами, а й окремими неурядовими жіночими об’єднаннями: “Тільки Берегиня здатна на межі тисячоліть відродити родину та націю”. Пропаганда матріархальної ідеї мало підкріплюється глибоким аналізом соціально-економічних засад життєдіяльності жінок, виявленням факторів їхньої дискримінації на всіх рівнях суспільного життя, освіти, професійної зайнятості, політики тощо. Натомість – глорифікація жіночого начала, прославлення жінки-трудівниці, жінки-матері, жінки-коханки, музи, зрештою “бізнес-леді” тощо.

Громадська думка часто не готова сприйняти жінку рівною з чолові-ком і тому підносить на п'єдестал “втрачену” жіночість. Мовляв, щоб її відновити, чи не краще повернути жінку до традиційно жіночого – кастру-лі, ночов, та й сильна стать буде з того щаслива. Звичайно, прийняти позицію жіночості як покірливість, послужливість значно легше й вигідніше, ніж позицію рівності статей. Тому кажуть, що українському суспільству поки що не потрібні жінки, які носять чоловіків на руках. При цьому вона була і лишається прекрасною, слабкою, обожнюваною статтю, якою продовжують маніпулювати у рамках патріархальних нормативів.

Статус жінки мало чим відрізняється від становища закріпаченої побутом служниці, функції якої якнайкраще висвітлюють засоби масової інформації, адже традиційні обов'язки домогосподарювання, виховання дітей при нерозвинутій інфраструктурі побуту лежать тільки на її плечах. Якщо в українському суспільстві точаться дебати, кому мити посуд – їй чи йому, то на заході з цього приводу сперечатися не доводиться, бо миє і прибирає машина.

Комерційна реклама на телебаченні нагадує масовій свідомості, хто відповідає за смачні супи, чисті раковини та білосніжну білизну. Згідно з телеустановками, на долю жінки має випадати лікування хворих дітей та чоловіка, догляд за шкірою малюка, підтримання чистоти у квартирі, блиску кахлів та полірованих меблів тощо. Після такого масованого зомбування свідомості формується глибоке переконання, що тільки жінка здатна вести домашнє господарство, що тільки їй під силу прати, куховарити, прибирати, доглядати, опікуватися тощо. Як влучно зазначив соціолог М.Ю.Арутюнян, таким чином у чоловіків формується “експлуататорська” концепція сімейного життя, коли дружині дається право на рівну з чоловіком участь у професійній діяльності з екслюзивним правом на домашню працю.

В унісон рекламі “співають” численні “жіночі” часописи, а також книжки з серії “Психологія жінок”, назви яких говорять самі за себе, як наприклад: Юрчук В.В. Женское искусство околдовывать, соблазнять и обирать мужчин. – Мн.: Современное слово,1998. – 480 с., або Курбатов В.И. Женская логика (Книга о загадках и тайнах слабого пола). – Ростов-на-Дону: Феникс. – 544 с. Наведемо з останньої кілька “наукових” сентенцій, характерних для подібних видань: “ Найбільш енергійні жінки – феміністки - покладають своє життя на те, щоб добитися абсолютної рівності. Їх можна … зрозуміти, але не виправдати, бо важко сказати, що в цьому виграє жінка, поскільку програє вона цілком очевидне. Дійсно… чоловіком жінка все одно не стане, а от жіночність може втратити (с.49).

“ …Нерівність не на користь жінці, а на користь чоловікові. (Нехай мій начальник дурень, аби тільки не жінка!) Чоловіки керують погано, некомпетентно, але їх треба не звинувачувати, а жаліти…. Прагнення до рівності може виражатися в тому, щоб добитися всього того, що є у чоловіків. Але добиватися тут нема чого…”( с.52-53).

Відверто сексистські установки на сторінках подібних видань межують з поблажливо зверхніми характеристиками психології жінки, на кшталт: Якщо у жінки то зелена нудьга, то чорна меланхолія, радьте їй вибрати колір, який їй до лиця. – Якщо жінка багато говорить, то вона говорить за себе, за вас і, можливо, за того хлопця. і т.ін. Це, так би мовити, патріархальні установки для дорослого населення, оновлені сьогоденням.

Хоча уявлення про рівність чоловіків та жінок дедалі більше вкорінюється у свідомості людей разом з демократизацією суспільних відносин, то сексистські погляди на функції подружжя даються взнаки не тільки в науково-популярній літературі, а й у журналістиці, публіцистиці. Прикла­дів поширення сексистських поглядів на статеві ролі можна навести чимало. Так, відомий польський сексолог Михалина Вислоцька, твори якої популярні і в Україні, у книжці “Мистецтво кохання” так диференціює сімейні ролі чоловіка і жінки: “Мати- це втілення “дому”, з якого ми виходимо, це наша природа, а батько не асоціюється з таким “домом”. У перші роки життя дитини її контакти з батьком дуже обмежені і їхнє значення не можна порівнювати з роллю, яку виконує мати. Але батько, тим не менше, є для малюка іншим полюсом люд­ського існування: світом розуму, предметів – витворів людських рук; світом порядку, дисципліни, подорожей та пригод.” (с.16-17)

Чи можна дивуватися поширеності поглядів на традиційний розподіл сімейних ролей, уявлень про природою дану схильність жінок до пелюшок та ско­ворідок після таких слів ученого? Переосмислення тверджень про значну відмінність організації чоло­вічої та жіночої психіки повинно зруйнувати міфи про жіночу другорядність як політиків, бізнесменів, науковців, керівників усіх рівнів та неспроможність чоловіків як вихователя дітей.

Хоч українська родина й зберігає притаманний етнокультурі високий статус жінки-матері, проте сторіччя бездержавності та насадження патріар-хальної нормативної шлюбності не могли не позначитися на зміні ціннісних орієнтацій як чоловіків, так і жінок. У розвинутих країнах світу утверд-ження ідей рівності статей кардинально змінило ставлення до жіноцтва. Так, у шведському чи фінському парламентах представниці “слабкої статі” посідають близько половини депутатських місць. Зовсім недавно президентом Фінляндії обрано жінку. Чимало наших сучасниць іноді апелюють до колишньої, втраченої після розпаду СРСР повноправності, мовляв у Верховній Раді УРСР жінки становили 33% від усієї чисельності парламенту, а у місцевих Радах ця цифра сягала навіть 50% . Чому ж у Верховній Раді наступних скликань жінки отримували щонайбільше 3 або 7,3% депутатських місць? Які фактори породжують нерівноправність у діючому парламенті, де всього 9% жінок?

По-перше, слід зважити на той факт, що високий відсоток участі жінок у владних структурах за радянських часів гарантувався квотами. Саме за партійною рознарядкою забезпечувалося представництво жінок, причому не тільки їхньої загальної кількості, а й відсоток у їхньому складі колгоспниць, робітниць, представниць інтелігенції. Отож, слід зважати на факт декларованої та реальної участі жінок у державному управлінні.

По-друге, жінки як соціальна група поступово змінюють свою психологію. Низький загальний статус породжує брак можливостей для найповнішого розкриття власних сил, знижує рівень домагань, звужує спектр потреб у самореалізації та досягненні успіхів у особистому зростанні. Низька потреба в самовизначенні проявляється, в свою чергу, в масовій збайдужілості, пасивності, зневірі, скепсисі, навіть осуді жінок, які прагнуть змін. Чи не тому відома феміністка Сімона де Бовуар із сумом констатувала, що найбільшими ворогами жіночих справ є самі жінки.

Наведемо ряд листів, сповнених ностальгії за пасивною позицією жінки: “Жінці давно час вказати на її місце: сім’я і тільки сім’я! Чоловіки це вже давно зрозуміли. Я вважала, що жінці зовсім непотрібні незалежність та рівноправність з чоловіками! Зовсім навпаки!

Майже всі біди сучасного суспільства в тому, що жінки хочуть, щоб чо­ловіки відмовились від своєї керівної ролі. Це ж суперечить самій приро-ді! Я зростала в суспільстві, де жінку насильно витягли із сім’ї. Спочатку в школі справді хотілося кимось стати, чогось досягти. Проте пізніше на ос-нові гіркого досвіду я зрозуміла: щастя жінки – в її слабкості і нерівності з чоло­віком, в її залежності. Дуже правильне прислів’я:“Бабина дорога від пе­чі до порогу”. Так, ми, жінки, вміємо багато. Ми розумні й освічені. Проте це наше ба­гатство має бути спрямовано винятково на виховання ді-тей і завоювання пра­ва бути коханою дружиною, жінкою...”

“Не думайте, що я стара жінка. Мені тільки 25. Я одружена вдруге. У своєму першому шлюбі я була справді “сучасної жінкою”, тобто просто-напросто “мужиком”, заробляла гроші на роботі, вирішувала сі­мейні про-блеми, була “головою сім’ї” і навіть її “шиєю”. Проте досить, кінець. За-раз я просто домогосподарка. Моя задача – просто любити і бути коханою... Я свято вірю, що майбутнє все-таки за жінкою – дружиною, а не за жінкою – міні­стром. Природу не обдуриш, вона жартів та змін не любить”.

Навряд чи такі установки жінок можна розцінювати як відрод-ження потреби в традиційному розподілі ролей. Скоріше за все – це зойк жіночої душі, емоційна реакція на негаразди побуту, на недостатній догляд за дітьми в дитячих закладах, на перевантаження і стреси, пов'язані з поєд-нанням професійних і домашніх обов'язків. А якщо врахувати, що багато жінок при виконанні професійних обов'язків виконують ролі вихователів, лідерів (вчителі, лікарі, медсестри, судді), то домашнє лідерство в розподілі бюджету сім'ї, вихованні дітей, організації сімейного побуту тощо стає для них ще одним додатковим навантаженням. Звідси психологічна втома жінки: “Так хочеться, щоб хтось розв'язав цю проблему за мене, сховатися за дужу спину. Так набридло тягти сімейного воза самій…”

У соціальній психології відомий феномен відмови жінки від кар'єри або правило “бути на два кроки” чи “на півголови позаду” чоловіка. З погляду психології ідентифікація жінки з професійною роллю порушує сформовані традиційні установки на жіночі функції, викликаючи почуття провини – мовляв, це ж не природно відчувати задоволення від роботи, а не від виконання звичних обов'язків. Крім того, почуття провини може посилюватися установкою, що кар'єра жінки взагалі несумісна з функцією матері, виховательки дітей. Слід зважити і на те, що традиційні, патрі-архальні погляди на ролі чоловіків та жінок, супроводжують здебільшого весь процес статевої соціалізації дитини. Звідси осуд громадською думкою жінок, які випереджають у професійних ролях чоловіків або перебувають з ними на рівних, а також витоки негативних переживань слабкої статі з приводу “недосконалого” способу свого життя.

Отже, можна зрозуміти неадекватну реакцію сучасних жінок на завоювання емансипації. Перед ними постає дилема – що краще: відновити втрачені традиційні ролі хранительки сімейного вогнища та виховательки дітей, люблячої покірливої подруги чи стати економічно незалежною, досконалою професійно, мати високий соціальний статус? Чи суперечить емансипованість жінки ролі берегині сімейного вогнища та виховательки дітей? Чи можливе поєднання цих позицій у сім'ї та суспільстві? Коли так, то на яких засадах?

Щоб відповісти на постав­лені запитання, треба проаналізувати цілу низку жіночих та чоловічих проблем.

Чи проявляється в Україні сексизм щодо чоловіків? Безперечно так, і прикладів цього можна навести безліч. Узяти, хоча б, численні судові справи з приводу того, з ким жити дитині після розлучення – з батьком чи матір'ю? Не будемо лукавити, переважна більшість конфліктних ситуацій, пов'язаних з домаганнями батька взяти опіку над дитиною у зв'язку з несумлінним ставленням до материнських обов'язків колишньої дружини, лишаються поза увагою суддів. Як правило, дитину присуджують матері на основі сексистського упередження – батько не здатний так доглянути дитину, як мати.

Можна навести й інші приклади. Скільки жіночих часописів “волають” про побитих, скривджених чоловіками жінок. Але ж у проявах насильства винні здебільшого обидві сторони. Більше того як реальність існує синдром побитих чоловіків. Ким побитих? Своїми дружинами. Психологи підкреслюють, що насильство чинять як чоловіки, так і дружини, а в ряді випадків дії подружжя виявляються взаємними.

Ще одним таким прикладом може бути відсутність у правовому полі України статті про покарання жінки в разі сексуального насильства над чоловіком або відверто упереджене ставлення окремих засобів масової інформації до чоловічого балету, чи до акторів-чоловіків, які грають жіночі ролі тощо. Отже, чи має місце сексизм у ставленні до чоловічої статі? Так, хоча поширений він значно менше, ніж сексизм у ставленні до жіноцтва.

Відчутний вплив на статеворольові установки сьогодення має харак-тер жіночих та чоловічих статеворольових моделей поведінки, під-тримуваний за радянських часів, який можна назвати безстатевим сексизмом. Безстатевим, оскільки як чоловіки, так і жінки в колишньому тоталітарному суспільстві виховувалися передусім, як товариші, поза стате-вою належністю. Ідея статевої рівності з акцентуацією на маскулінні риси бійця за революційні ідеї значною мірою нівелювала статевотипізовану поведінку жіноцтва, породжуючи антижінку, чоловіка в спідниці, “жінку з веслом”.

Оскільки рівність розглядалася як цілковита механічна тотожність, то жінка-тракторист, будівельник, шляховик, робітниця на фабриці чи заводі, чиє життя було більш орієнтоване на суспільну активність, ніж на виховання дітей, слугувала ідеалом для наслідування. Згадаймо відоме: “Комсомолка, активістка, спортсменка…”

Водночас соціальна система орієнтувала як чоловіків, так і жінок на роль старанного виконавця, на підпорядкованість, слухняність, дисципліно-ваність. Обмеженість соціально-економічного, культурного, політично-го простору для самореалізації особистості не лишала місця для індивідуалізації ні маскулінності, ні фемінності. Окрім того, брак економічної незалежності, соціальної самодостатності чоловіків, виховання у фемінізованих дитячих закладах освіти зумовили формування залежного, часто демаскулінізованого представника сильної статі, не здатного брати на себе відповідальність у виконанні суспільних та сімейних ролей.

Позбавлення чоловіків активної статевотипізованої ролі, звуження соціального простору реалізації чоловічих чеснот та цінностей, обернулися чоловічою інфантильністю, слабкістю, безсиллям, безпомічністю, безініціативністю, залежністю від зовнішніх обставин, які унеможливлювали повноцінне чоловіче життя. Цей феномен матріархальної свідомості радянського чоловіка влучно ілюструє інтермедія у виконанні відомого гумориста. На площі зібрали сто чоловіків і попросили відійти вбік тих з них, ким командує дружина. Із ста лишився на місці лише один чоловік. Коли ж до нього кинулися журналісти із запитаннями, на чому ґрунтується його чоловіча стійкість, він відповів: “Мене тут залишила дружина і наказала, щоб я не смів зрушити з місця”.

В дослідженнях Т.А.Гурко та В.В.Солодникова, які обстежили 120 пар, що мали дітей-першокласників, і в яких і чоловік, дружина мали вищу освіту, встановлено, що локус контролю у більшості чоловіків був екстернальним, зовнішнім. Тобто ці чоловіки пояснюють і знаходять виправдання багатьом подіям, що відбуваються в їхньому житті у зовнішніх обставинах. Чи варто нагадувати, що самоухилення від сімейного та соціального життя призводить до таких форм “самореалізації”, як карти, пияцтво, наркотики тощо?

Особливості статеворольової поведінки чоловіка в умовах соціального обмеження самореалізації особистості добре характеризує відомий анекдот про діалог чоловіка і дружини:

У мене немає грошей, – каже чоловік дружині, збираючись на роботу.

Тримай карбованець і ні в чому собі не відмовляй – відповідає вона.

Звужений соціально-економічний простір життєдіяльності статей виливається в безплідні дискусії про те, кому в сім'ї бути головою – чоловікові чи жінці, в хитромудрі рекомендації жіночих часописів з настановами, як бути тій шиї, яка крутить головою, як хоче. Важко не пого-дитись з образним висловом журналістки Ірини Корчагіної, що постановка питання про голову сім'ї та її тип – це типовий архаїзм тоталітарної системи.*

Суперечності тоталітарного суспільства зумовили чимало невід-повідностей у соціалізації чоловіків. Так, школа, дитячі організації, соціальна система у цілому орі­єнтували і хлопчиків, і дівчаток, на безініціативність, слухняність, уміння підпорядковувати себе колективу, залежність. Дітям завжди нагадували: “Я – остання буква в алфавіті”. Демаскулінізація хлоп­ців посилювалася фемінізованими закладами освіти. Недостатність автономії діяльності, економічної незалеж­ності, соціальної самодостатності, можливостей для впливу на інших виховувала залежного, часто байдужого, несміливого чоловіка, не здатного постояти за себе, захистити слабшого, в тому числі й влас­ну родину.

Нечоловіча поведінка багатьох чоловіків, прояви їхньої інфантиль-ності окремі українські феміністки сприймають як властиву етнокультурі містичну прив'язаність українського чоловіка до матері, що робить його вічним хлопчиком. Мовляв, матріархальна психологія українця сильної статі породжує чоловіка-дитину, який пасивно раює біля материнського єства, демонструючи синівське безсилля, споглядальний мазохізм, комплекс відчуження від жінки, страх перед її путами. Висувається пояснення маскулінності західних чоловіків – статевий розвиток яких проходить, як *Корчагина И. Парадоксы души русской женщины. – М.:ИП РАН,КСП,1997. – 224 с. правило, патріархальним шляхом, через домінування архетипу батька і через витіснення архетипу матері.

Зрештою, в суспільстві, де постійно був відчутним брак відпові-дальності і поваги до особистості, представники обох статей поступово втрачали такі гуманістичні риси, як щирість, теплота, відкритість до людей, чутливість до потреб інших, культура спілкування та вміння досягати компромісів. На цьо­му ґрунті проростали прояви тоталітарної психології, авторитарного стилю сімейного спілкування, що, мов іржа, роз’їдали подружні стосунки, виховання дітей. Усе це не могло не позначитися на вкрай низькій привабливості моделей статеворольової поведінки дорос-лих для підростаючого покоління.

Три покоління виросло в Україні на ґрунті системи, що утискала вияв особистого начала людини, її індивідуальності у виконанні статевих ролей. Прикладом можуть бути поширені в Україні публічні звертання людей одне до одного. У західних культурах для .означення статевої належності у міжособистому звертанні використовуються слова: “фрау”, “ма-дам”,“місіс”, “міс”, “сеньйора” тощо, які означають соціальну роль статі. За радянських часів слова “пан” чи “пані”, які несли в собі ознаку особистісного начала статі, були витіснені з повсякденного вжитку словами “товариш”, “громадянка” і т.п. Вони так і не прижилися в міжособистісному спілкуванні, а натомість з’явилося звертання за біологічною статтю. Принизливо для людини як соціальної істоти звучитьжінка”, “дівчина”, “мужчина” або “молодий чоловік”. Хоча для більшості українців ці звертання стали звич­ними, повсякденними і уже не викликають особливих заперечень або ніяковості. Є над чим замислитися. Хто може дозволити іменувати себе за біологічною ознакою статі? Тільки люди, які виросли в атмосфері неповаги до особистості, соціального статусу чоловіків та жінок.

Отже, чи існують в Україні проблеми, специфічні для жінок та для чоловіків? Чи можуть вони розв’язуватися окремо один від одного? Чи не сягають вони корінням у відродження людської гідності, національної ідентичності? Дедалі більше українців починають розуміти, що неможливо змінити роль жінки, її позиції в сім’ї та суспільстві без відповідних змін ролі та позиції чоловіків.

2.3. Він та вона: різні від природи чи від виховання

Протиставлення “чоловічого” і “жіночого”, зазначає І.С. Кон, одна із загальних парних опозицій людської психіки. Уявлення про “жіноче” і “чоловіче” в стилях поведінки, рисах характеру, сімейному та соціальному статусі пронизують як особистісні очікування, так і культуру в цілому. Ідея протилежності психологічних світів дужої, сильної та прекрасної слабкої статі домінує в підручниках, жіночих часописах, рекламі. Гуморист Дейв Баррі зауважує, що жінки можуть бути зачаровані фільмом, де чотири серії поспіль він та вона прагнуть інтимності, так і не наважуючись на неї. Чоловіки таке просто ненавидять. Й хвилини не мине, як чоловіки почнуть нудьгувати і дивитимуться лише тоді, коли всі роздягнуться й ганятимуться одне за одним оголеними. Автогонка оголених – ось що сподобалося б чоловікам.

Відмінність статей у ставленні до однієї з найважливіших функцій – сексуальної демонструють дані опитування Янкеловича, вміщені на сторінках журналу “ Тіmе” 1994 року. На запитання “Щоб ви обрали – вдалу покупку чи вражаючий секс?”, надали перевагу сексу 76% чоловіків і тільки 41% жінок. Орієнтованих на покупку серед жінок було 46%, а серед чоловіків – усього 14%.

Те, що чоловіки і жінки відрізняються психологією, сприймається багатьма як вроджена схильність, еволюція біологічної природи і аж ніяк не як результат засвоєння соціальних ролей.

В одному дитячому садку вихованцям запропонували гру в “таткові” та “мамині” домашні речі. Серед безлічі показаних дітям карток із зображен­ням на них предметів домашнього вжитку (там були і праска, і каструля, і мо­лоток з гвіздком, і чайник, і голка з ниткою, словом, більшість речей, які ото­чують нас у побуті), діти мали відібрати окремо ті, які більше мамині або більше підходять таткові. Що ж виявив розподіл картинок? У купці для мами виявилися майже всі картки, у тому числі й ті, де були зображені посуд і молоток, і сковорідка, і дитяча книжка. А що ж лишилося татам? Серед адресованих їм речей переважали ті з них, які підпадали під позицію трьох Т.:телевізор, тахта, тапці...

Природна” схильність жінок до обслуговуючої праці просте-жується і в дитячих малюнках, на яких діти зображають свою сім’ю, рідних. Ці малюнки досить різні, проте їх об'єднує типове, спільне: майже на кожному малюнку мама порається на кухні або у ванній кімнаті, бабуся в’яже або шиє, прибирає. А що робить татусь? У переважній більшості дитячих сю­жетів він зайнятий читанням газет або сидить біля телевізора. Щоправда, трап­ляються і такі сюжети, де тата зображають під авто або поряд ще з якоюсь тех­нікою. Проте так чи інакше характерні для мам і тат справи, здебільшого, розведені на два полюси.

Біологічні відмінності між слабкою та сильною статями очевидні. Адже чоловіки не можуть при всьому їхньому бажанні народити дитину, вигодувати її груддю. У всьому світі чоловіки на 7% вищі зростом за жінок, мають вдвічі більшу масу м’язів, (новонароджені хлопчики переважають дівчаток у зрості, дівчатка ростуть швидше за хлопчиків, проте їхній ріст припиняється, як правило, після першої менструації, а хлопчи-ки ростуть до 18 років). В усьому світі тривалість життя чоловіків менша, ніж у жінок. Проте цікаво інше. Якою мірою біологічні відмінності позначаються на психологічних?

Досить довго головним аргументом на користь біологічної детермінації чоловічої та жіночої психології виступали вага та розмір голов­ного мозку, мовляв, у чоловіка мозок на 100-350 грамів важчий, отож і інте-лектуальні здібності вищі. Схильність до різних сфер діяльності чоловіків та жінок часто пояснюють функціональною асиметрією півкуль їхнього го-ловного мозку.

Біологічну зумовленість психологічних відмінностей чоловіків та жінок вбачають також у дії статевих гормонів. Як відомо, чоловічий організм виробляє гормон тестостерон, який вважають відповідальним не тільки за роз­виток кісток, м’язів, судинних систем, а й за прояви агресивності. Жіночий організм також виробляє тес­тостерон, але в значно менших у 10 разів кількостях. Звідси був зроблений хибний висновок, що чоловіча стать агресивніша, ніж жіноча. Тесто­стерон також стимулює вироблення в організмі чоловіка ліпопротеїну, який закупо­рює судини. Звідси більший потенційний ризик серцево-судинних захворювань для чоловіків. Вважають також, що тестостерон робить чоловіків чутливішими до світла, проте менш чутливими до звуків та запахів. Статевий гормон жіночого організму – естроген – стимулює вироблення холестеролу, який захищає судинну та імунну системи, сприяє відкладанню жиру на грудях та стегнах жіночого тіла. Жирова тканина становить 11 відсотків ваги чоловічого тіла і 23 – жіночого. Чоловічий організм на 1 кв.м поверхні тіла спалює більшу кількість калорій, ніж жіночий. Жінки старіють швидше, бо їхня шкіра (епідерміс) чутливіша до зовнішніх впливів. Проте, якими б великими не були відмінності між чоловічим та жіночим організмами, їхній вплив на психологічні властивості статей все ж не є очевидним.

Анатомія – це доля, вважав Зігмунд Фройд. У працях Фройда та його учнів підкреслюється, що чоловіче властиве чоловікові, а жіноче – жінці, а відхилення від цієї норми є симптомом психічного розладу. В праці “Жіно-чість” Фройд стверджував, що “пенісна заздрість”, відкриття своєї кастрації – провідний чинник формування жіночої психології. Дівчатка почуваються тяжко зкривдженими, часто кажуть, що й собі хотіли б “мати отаке”… Коли дівчатка усвідомлюють, що їм бракує пеніса, це аж ніяк не означає, що вони змирилися з цим фактом… Далі від нього пролягають три шляхи розвитку: один веде до сексуального гальмування або неврозу; другий – до зміни характеру в дусі комплексу чоловічості, і нарешті, третій – до нормальної жіночості…” *

Жіночість, на думку Фройда, має органічний характер, тобто походить від біологічної, конституційної сутності жінки або ж якнайтісніше пов'язана з нею. Характер чоловічості також має органічне підґрунтя, оскільки, щоб поєднатися з жінкою, чоловік має виявити агресію, загарбати, заволодіти. Чоловік сприяє розвиткові культури через сублімацію та розвиток над-Я, зумовленого страхом перед кастрацією. А жінка, не боячись втратити пеніс, має набагато слабше над-Я, ніж чоловік. Ось

* Фройд З. Вступ до психоаналізу. – К.: Основи, 1999. – С.593-595

чому,за Фройдом, жінка здебільшого позбавлена морального чуття, дотримується не такої суворої етики, має недостатнє уявлення про справедливість, легше кориться життєвим негараздам, більш схильна до емоційних оцінок і не сприяє розвитку культури та пізнання.*

Найголовніші риси жіночого характеру, за Фройдом, – пасивність, мазохізм та нарцисизм. Мазохізм та пасивність – не просто дві жіночі риси, вважає Фройд, а динамічно взаємопов'язані. Мазохізмом є і будь-яке пасивне ставлення до сексуального життя та сексуального об'єкта. Мазохізм – нормальна, природньо жіноча риса і ненормальна чоловіча. Потяг до сексуальних страждань, приниження, наруги, стан заляканості, неспроможності – це суто жіноче. Провідної жіночої прикмети – пасивності – жінки досягають, коли позбавляються кліторної мастурбації і ідентифікуються з матір'ю. Нарцисизм проявляється у тому, що жінка звертає свою любов на своє тіло або на своє Я, ставлячись до нього так само, як поставився б до нього чоловік. Нарцисизм у чоловіка відрізняється від жіночого, оскільки він пов'язаний швидше із захопленням навколишнім,

ніж з випинанням свого Я. Отже, жіночість порівняно з чоловічими рисами є меншовартісною.

Відома американська феміністка Кейт Мілет** вважала, що аналіз Фройда набув би великої ваги, якби він достатньо об'єктивно визнав, що жінка народжується жінкою в суспільстві, в якому панує чоловік і яке схильне поширювати свої цінності навіть на анатомію.

Якщо фройдизм статеву детермінацію психіки вбачає у жіночих і чоловічих статевих органах та особливостях сприйняття дитиною власного тіла, то представники біологічної науки – у спадкових факторах. Відомий учений В.А.Геодакян*** розглядав живі різностатеві істоти як інформаційні системи, що їм відведено полярні ролі у процесі еволюції. Чоловічі задачі по-дібні як на тваринному рівні, так і на рівні Homo sapiens. Чоловічі істоти пристосовані до того, щоб сміливо, безстрашно досліджувати зовнішній світ. Обстежуючи та освоюючи нові території, представники чоловічої статі або гинуть, або повертаються “до своїх сородичів” в новій, вищій адапта-ційній якості. Жіноча біологічна роль, за Геодакяном, полягає у тому, щоб сприйняти здобуту інформацію та використати на рівні виживання в нових умовах. Це жіноче завдання на біологічному рівні реалізується через вибір такого батька майбутнього потомства, який би виступив носієм більш досконаліших властивостей. Звідси – менша територіальна активність самиць, їхня динамічна стійкість, обережність, стабільність, а зрештою, і більша живучість. В рамках подібних біологічних систем чимало вчених, як
*Фройд З. Вступ до психоаналізу. – К.: Основи, 1999. – С.593-595

**Кейт Мілет. Сексуальна політика / Пер. з англ. – К.: Основи,1999. – с.

*** Геодакян В.А. Эволюционная логика дифференциации полов и долголетие// Природа,1983, №1. – с.70-80.

наприклад, В.Л.Біанкі та О.Б.Філіппова* пояснюють психологічні відмін- ності чоловіків та жінок, зокрема залежність, пасивність, несміливість слабкої статі.

Спробуймо розібратися, наскільки великою є психологічна прірва між слабкою та сильною статтю, а також у спільному та відмінному між ними. Тобто, з'ясуємо, чи справді жінки є ніжніші, витонченіші, емоційніші та покірливіші натури, ніж чоловіки, психологію яких визначає емоційна стриманість і раціональність думок, сила характеру та соціальна активність? В якому віці і як проявляються відмінності в пізнавальній, комунікативній, емоційній, поведінковій сферах у дітей? Наскільки схожі та несхожі психологічні властивості слабкої та сильної статей? На які з них найчастіше вказують психологи в дитячому та дорослому віці?

Він Вона

Немовлята рухливі, активні в Емоційно активні, уважні до змін в

пізнанні оточення, нетерпимі до оточенні, добре переносять фізич-

недоїдання, мокрих пелюшок, ний дискомфорт, легко адаптують-

спраги. Чутливі до зміни подраз- ся до зміни умов існування

ників, у тому числі фізичних Чутливі до ставлення до них, добре

умов існування диференціюють запахи, смакові

властивості, звукові та кольорові

відтінки
Гостро реагують на больові под- Терплячі до болю, спраги, мокрих

разники, вимагають активації їх- пелюшок, недоїдання

ньої уваги різними зовнішніми по-

дразниками. Жваві, всюдисущі, на-

полегливі щодо задоволення їхніх

бажань
* Бианки В.Л., Филиппова Е.Б. Асимметрия мозга и пол. – СПб.: Изд-во С-Петербургского ун-та, 1997. – С.4.

Дошкільнята непосидючі, активні Боязкі в контактуванні знезнайо-


у пізнанні нового: придумують мим світом та людьми, нерішучі

нові ігри, освоюють іграшки у встановленні контактів

ламаючи та реконструюючи їх

Не бояться нових територій, вияв- Віддають перевагу спокійним іг допитливістьб у незнайомому сере- рам, м‘які в рухах, жестах, чутливі

довищі до характеру стосунків у грі

Виявляють непосидючість, настирли- Полюбляють ігри із сюжетами опі-

вість, агресивність (вербальну ки, піклування, лікування, навчан-

та фізичну). Імпульсивні, емоційно ня, вибіркові в установленні нових

нестримані, грубі в рухах, моторні знайомств, віддають перевагу по-

в іграх, швидкі в діях та ході. стійним партнерам по грі. Зміст

Активні у розподілі ігрових ро- ігор часто імітує характер взаємин.

лей, встановленні нових контактів, Виявляють схильність до різних

Залученні до спільних ігор інших, видів мистецтва, інтерес до при-

часто міняють партнерів по грі. крас, оформлення деталей одягу,

Пізніше опановують навички уп- побутових речей

равління своїм організмом Оволодівають вміннями добре

контролювати сечовиділення,

схильні дотримуватися гігієни



Школярі люблять рухливі ігри Виявляють інтерес до видів зі швидкою зміною сюжетів, елемен- активності, що передбачають тами змагань, ризику. Вияв- опікування, облаштування, при- ляють пізнавальні інтереси до крашання, обслуговування, на- механізмів, будови технічного дання допомоги

ного обладнання, функціонування Акуратні в діях, мають розви-

різноманітних пристроїв, машин нуту здатність до розуміння

(автомобілів, кораблів, літаків тощо) емоційних станів у вербальній

Орієнтуються на конкретні резуль- та невербальній комунікаціях

тати взаємодії (змагання, боротьбу, Орієнтовані на характер взаємин,

досягнення мети). зміст спілкування, спільність емо-

У спілкуванні критикують, пере- ційних переживань, схожість оцін-

конують, аргументують правоту них ставлень до подій чи людей

чи доводять перевагу, спираючись Спілкуючись, люблять ділитися

на факти, розмовляють про події, враженнями, почуттями, радять,

боротьбу, поєдинки, відкриття ново- надають емоційну підтримку та

го діяльну допомогу

Характер мовлення дублює емоції, Здатні до образного мислення,

що супроводжують діяльність, інтуїції, передбачення, розумін-

оперують порівняннями, аргумен- ня та оцінки емоційних станів

тами, кількісними параметрами людини, осмислення дій та

успіхів та невдач. Вчинків

Орієнтовані на швидкість виконан- Вразливі до тону, морально-етич-

ня завдань, на кількісні показники них нюансів взаємин, емпатійні

досягнень, на подолання перешкод щодо дій та вчинків

Мають лідерські задатки, виявля- Відповідальні, старанні, ретельні

ють прагнення та вміння пропону- при виконанні доручень, орієнто-

вати нові ідеї, організовувати, керу- вані на схвалення

вати, відстоювати Світ захоплень та інтересів, орієн-

Нечутливі до морально-етичних тований на моральні засади взає-

оцінних суджень про себе та ін- мин та характер їх розвитку

ших. Дружба базується на спільних Очікувальна позиція в процесі

заняттях групової взаємодії, віддають пе-

У разі фрустрації потреб схильні ревагу малим, з постійним скла-

виявляти войовничість, агресивність, дом групам

жорстокість, егоїзм.

Наполегливі у досягненні мети, Гнучкі в адаптації до соціальних та брак емпатійності. Схильні при- норм, вимог середовища, орієн-

ймати рішення самостійно, рідко тація на компроміс, порозуміння, звертаються за порадою. Здатні на домовленості

нерозсудливі вчинки та дії

Схильні до переоцінки своєї особис- Критичні щодо власного Я,


тості та потенційних можливостей, схильні до саморефлесії, самоїд- недосить самокритичні, надмірно ства, заниженої самооцінки самовпевнені Орієнтовані на передачу оцінного Схильні до інтровертованості, замк- ставлення, емоційну підтримку у нутості, відособленості. Радості й горі.

Захоплюються науковою технікою, Дружба базується на спільності

історичною літературою, пригодами, емоційних ставлень, довірі, фантастикою. вірності, щирості

Люблять відвідувати змагання, Захоплюються романтичною, сен-

Захоплюються спортом, мають тиментальною літературою, мають

спортивних кумирів кумирів серед кіноакторів, музи-

кантів, співаків









Чимало ґрунтовних психологічних досліджень відкривають для нас відмінність психологічного світу хлопчиків та дівчаток. Психолог М.В.Осоріна*, описуючи дитячі скарбнички, секретики та схованочки, зазначає, що в дівчаток функцію потаємної схованки виконують коробки, шкатулки, мішечки, старенькі гаманці, де зберігається найсокровенніше – намистинки, ґудзички, зламані прикраси, флакончики, яскраві фантики від цукерок, жуйок тощо. У хлопчиків роль такої скарбнички виконує…кишеня власних штанів. Звідти можна дістати різні кульки, детальки, камінці, бляшанки, значки, дротинки тощо. Дівчатка завжди сприймають і оцінюють уламки вазочок, бляшанок як предмети, з яких щось можна зробити, якось використати. Хлопчики ж схильні сприймати вміст своїх схованок – знайденого чи обміняного як річ, що її можна перевірити на хімічну реактивність, на дію вогню, кислоти, удару. Від дослідження того, що і як горить, як плавиться, як зривається, як розпалюється, ламається і ріжеться, хлопчики, здебільшого, переходять до творчості – перетворення своїх знахідок на грузила, біти, свинчатки.

Дівчатка розкидають свої знахідки, секретику так, щоб було гарно, щоб з клаптиків вийшло ціле. Хлопці сприймають вміст схованок як засіб розбиття, побиття, перевірки на гнучкість, крихкість, як те, на що можна подіяти силою, щоб розбити, перетворити у щось нове. Відчуття хлопчиками власної влади над предметами підсилюється дзвоном розбиття, гуркотом, тріском, звуками, що нагадують ефект вибуху петард. Весь цей звуковий супровід діє в унісон з прагненням хлопчика перевірити силу не тільки речей, а й свою, тілесну міць – хто далі плюне, кине, чия струмина сечі могутніша…

Якщо створення секрета у землі дівчатка підпорядковують законам краси та гармонії (добирають кольорові скельця, фольгу, квіти, промивають, прочищають скло для накривного віконця), то хлопці вбачають в їхньому існуванні подвійну мету – якомога швидше знайти та зруйнувати. А свої схованки вони роблять не в землі, а у важкодо-ступних місцях – щілинах, отворах, трубах, канавах.

Пригадаємо ще відомий англійський віршик у перекладі Самуїла Маршака. Пам’ятаєте? З чого, з чого …зроблені наші дівчатка?
*Осорина М.В. Детские “сокровищницы”, “секреты и тайники” //Секретный мир ребенка в пространстве мира взрослых. – М.: Питер,1998. – с.127-145.







Из чего же, из чего же, из чего же

Сделаны наши мальчишки?

Из веснушек

И хлопушек,

Из линеек

И батареек

Сделаны наши мальчишки!
Из чего же, из чего же, из чего же

Сделаны наши девчонки?

Из цветочков

И звоночков,

Из тетрадок

И переглядок

Сделаны наши девчонки!
Из чего же, из чего же, из чего же

Сделаны наши мальчишки?

Из пружинок

И картинок,

Из стекляшек

И промокашек

Сделаны наши мальчишки!
Из чего же, из чего же, из чего же

Сделаны наши девчонки?

Из платочков

И клубочков,

Из загадок

И мармеладок

Сделаны наши девчонки!


Якою мірою психологічні відмінності хлопчиків та дівчаток проявляються у дорослих чоловіків та жінок? За найвищим рейтингом якостей, вказаних студентами такими, що відповідають сучасному ідеалові типової чоловічої та жіночої поведінки виявилися:

Він Вона

1. Компетентний, розумний 1. Любляча, здатна до емоційної

Підтримки

2. Успішний у діяльності 2. Турботлива, опікуюча
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   32


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации