Говорун Тамара, Кікінежді Оксана. Стать та сексуальність - файл n1.doc

Говорун Тамара, Кікінежді Оксана. Стать та сексуальність
скачать (2736 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc2736kb.03.11.2012 16:34скачать

n1.doc

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   32

3. Упевнений у власних силах 3. Добра, ніжна, лагідна, співчут-

та у власній точці зору лива

4. Зібраний, здатний діяти в 4. Мудра, розсудлива

в екстремальних умовах

5. Фізично витривалий 5..Приваблива зовні, чарівна

6. Здатний планувати та передба- 6. Надійна, вірна, культурна

чати розвиток подій

7.Здатний вести за собою 7. Комунікативна, здатн на

компроміс

8. Енергійний, здатний планувати 8. Поступлива, тактовна

діяльність на далеку перспективу

9. Комунікабельний і водночас 9. Працелюбна, терпляча

небагатослівний

10. Виважений, здатний прий- 10. Розумна, ерудована

мати зрілі рішення

11. Працездатний та працелюбний 11.Упевнена у власних силах та чарах

12.Наполегливий у досягненні мети 12. Емоційно чутлива, вразлива

13. Здатний до ризику, нововведень 13. Елегантна, модна

14.Відповідальний, надійний 14. Економна, здатна раціонально

розподіляти бюджет

15. З любов'ю ставиться до дітей 15. Скромна, сором'язлива

16. Елегантний в одязі та манерах 16. З розвиненою інтуїцією

спілкування

17. З розвинутим почуттям гумору 17. Здатна протистояти негараздам

18. Вірний 18. Кокетлива

19. Добрий, чутливий 19. Хитра, гнучка у спілкуванні

20. Мудрий, великодушний 20. Уміла господиня

Цікаво, що у свідомості багатьох людей психологічні відмінності між статями є такими, що не підлягають сумніву.

Аналізуючи статевотипові властивості, доходимо висновку, що в уявленнях молодого покоління психологія чоловіка лишається орієнтованою переважно на виконання професійних, соціальних ролей, тобто на предметно-інструментальну діяльність у колі людських контактів, а жінки – на сімейні, побутові ролі, тобто на емоційно-регулювальну діяльність. Якщо зазначені якості умовно об'єднати скажімо, у такі групи як-то: ділові, комунікативні, особливості ставлення до себе, зовнішні дані, моральні, емоційно-експресивні, то виходячи з рейтингу номінацій за результатами опитування, життєва активність, діловитість, змагальний дух, воля, інтелект, самовпевненість більше притаманні чоловічому характеру, жінки, згідно зі здобутими даними, мають бути зіткані з комунікативних, моральних та соціально-перцептивних якостей. Що ж стосується таких якостей, як кокетливість чи хитрість, які іноді називають “синдромом леді Макбет”, то їхнє вкорінення в характері жіноцтва можна пояснити тривалим підлеглим становищем слабкої статі, яка була просто вимушена маніпулювати чоловіком для досягнення власних цілей.

Як можна пояснити зафіксовані вище чи в інших дослідженнях відмінності у психології чоловіків та жінок? Чи свідчать вони про природну (генну, гормональну, конституційну) схильність статей до певних видів діяльності? Якою мірою вони є результатом тривалого дисбалансу позицій чоловіків та жінок у соціумі?

Спробуймо знайти в конкретних, експериментальних дослідженнях психологічних властивостей обох статейц, аргументи “за” і “проти”. Почнемо зі схильності чоловічої статі до агресивності як генетично зумовленої властивості. Чи справді чоловіча стать агресивніша за жіночу?

Вважають, наприклад, що навіть в уяві чоловіки значно більше фанта­зують на теми агресії, ніж жінки. Дослідження американських психологів, зо­крема професора Дженет Хайд( ), яка узагальнила наявні експериментальні дані та зіставила їх за середніми статистичними показниками, показали от що.

По-перше, хоча статеві відмінності в результатах досліджень агресивності простежувалися постійно, проте відмінність в їхньому рівні насправді вияви­лася статистично незначущою, що дало підстави заперечити висновок про відчутну відмінність між агресивністю чоловіків та жінок. По-друге, та невелика різниця в показниках агресивності була зафіксована лише щодо насильства фізичного і не виявлена в середніх значеннях психодіагностики інших різновидів агресивності – вербальної чи уявної тощо. Коли ж порівняли вікові прояви фізичної агресивності, то виявили, що істотних статевих відмінностей не спостерігається аж до юнацьких років. Наприклад, у дівчаток та хлопчиків дошкільного віку вона виявилася майже однаковою. З віком різниця зростала, хоча й лишалася незначною.

Звичайно, цю невелику різницю науковці пов’язували аж ніяк не з вродженими задатками хлочиків, а швидше з впливом на них соціального середовища, яке всіляко заохочує до вияву агресії як прояву справжнього чоловічого характеру. З такими аргументами важко не погодитися. Згадаймо численні кримінальні публікації на шпальтах газет чи судові телерепортажі, героями яких були дівчата. За одностайним свідченням журналістів, в агре­сивності та жорстокості, яку “слабка” стать виявляла до жертв, вони не поступалися сильній статтю. То ж чи насправді жінки є “слабкою” статтю?

Самовпевненість – риса, яка завжди вважалася суто чоловічою, а її брак – жіночою. Вважалося, що почуття впевненості у собі у чоловіків розвинене набагато сильніше, ніж у жінок, і похитнути його досить важко. Звідси було зроблено хибного висновку. Мовляв, чоловіків важче вмовити, вони майже не піддаються навіюванню, суггестивним впливам. А що показали експериментальні дані? Справді, представники сильної статі самовпевненіші, ніж жінки, в яких часто фіксують занижену самооцінку, закомплексованість. Проте відмінність між ними виявилася зовсім незначною. Психологи підкреслювали, що самовпевненість закріплюється в чоловічій психології завдяки очікуванням соціуму: чоловіча поведінка, сповнена сумнівів, вагань, безжально висміюється, і, навпаки, всіляко заохочується вияв непохитності, рішучості. Чоловіки радше воліють видаватися самодіяльними, ніж невпевненими у собі. “Не вагайся, геть сумніви, дій!” – ось кредо соціалізації хлопчачої, а згодом і дорослої чоловічої поведінки. А настанови, звернені до жіночої статі, зовсім протилежні за змістом: “Як ти можеш? Ти ж майбутня мама. Подумай! Зваж на все. Не рубай зплеча, постав себе на місце цієї людини. Уяви, що вона відчуває, як переживає, як їй буде боляче, якщо ти…”

Психологи вважають – характер, успішна діяльність здатні змінити образ Я, підвищити самооцінку. Проблеми жіноцтва криються, на думку багатьох учених, у дисгармонійному розвитку їхнього Я. За І.С.Коном, внаслідок більш раннього статевого дозрівання, Я дівчинки зазнає впливу самооцінки. Звідси – вища тривожність слабкої статі, рефлексивність, мрійливість, більша залежність від соціальних очікувань. “Синдром залежності жінки – один з проявів суперечностей в образі Я. Він проявляється в слабкості меж Я жінки, в дифузній самоідентифікації, і як її наслідок – у маніпулятивному стилі спілкування з нею її близьких, дітей, начальства, в нерозбірливому характері їх зв'язків у випадках психічної та фізичної наруги над нею. Саме дифузна статеворольова ідентичність, на думку вчених, зумовлює виникнення у працюючих жінок почуття провини, внутрішнього конфлікту між Я-матір'ю, дружиною та Я-політиком, бізнесменом, вчителем, інженером тощо. Чи завжди ці ролі несумісні? Так – казатимуть прихильники традиційної сім'ї. Ні – доводитимуть вчені. Численні дослідження, проведені у США та країнах Європи, засвідчують, що вдоволеність життям, у тому числі, собою, сім'єю, чоловіком, у жінок, які працюють, вища, ніж у домогосподарок. Жінки, які бачать себе лише в ролі господині та матері, частіше переживають так званий синдром “домогосподарки”: у них низька самооцінка, вони все частіше зазнають тривожних та депресивних станів, почуваються самотніми і переживають брак самодостатності. Це, в свою чергу, призводить до негативної Я-концепції, психічних розладів та алкоголізації.

Тривожність – ось та якість, на думку прихильників традиційних поглядів на жінку, яка з усією очевидністю засвідчує силу чоловічої і слабкість жіночої статі. Справді, люди з високим рівнем тривожності не здатні на вчинки, дії, побудову власної лінії поведінки. Вони бояться усіх і вся, їх переслідує страх, що вони не зможуть, не справляться, підведуть. Дуже поширена думка, що дівчатка, як і дорослі жінки, значно тривожніші, сором’язливіші, ніж хлопчики або чоловіки. Причому цю особливість “жіночої поведінки” було зафіксовано чималою кількістю психологічних досліджень. То ж чи справді, нарешті, виявлено справжнісіньку жіночу рису?

Виявляється, що не все так просто у пошуку суто жіночого. Коли вчені порівняли прояви особистісної тривожності чоловіків і жінок, то практично не змогли зафіксувати різниці в їхніх рівнях. То ж звідки взялися наукові дані про тривожність як показово жіночу ознаку поведінки? Передусім з тих досліджень, в яких не використовувалися стандар-тизовані методики, а висновки робились на підставі самозвітів чоловіків та жінок. Отже, статеві відмінності визначилися не на основі наукових спостереженнях за чолові­ками та жінками, а на їхній самоатестації. Зрозуміло, що дівчатка та жінки думають, що вони, як слабка стать, більшою мірою відчувають побоювання та тривожність, ніж чоловіки. Проте ці судження про себе йдуть не стільки від біологічної природи статі, скільки від соці­альних стереотипів, які зображують жінок боязкими та тривожними, а чоловіків - безстрашними та сміливими. До речі, шведські експериментатори спростували стереотипізоване уявлення про більшу увагу жінок до своєї зовнішності.Експеримент полягав у тому, що біля дзеркала в одному університеті, було встановлено приховану камеру, яка фіксувала частоту зазирань у нього чоловіків та жінок. Виявилося, що протягом одного дня в дзеркало зазирнуло 412 жінок переважно, щоб поправити зачіску, та 778 чоловіків, щоб помилуватися власним відображенням.

Емпатійність та пов’язані з нею схильність опікати, доглядати за ки-мось вважають органічно жіночою рисою, успадкованою від інстинктивної природи жінки-матері. Мовляв, погляньте на материнську поведінку самиць у тваринному світі, як уміло захищає своє потомство кішка чи собака, і як поводиться самець. Що вже говорити про приматів, в яких малюк перебуває під опікою не тільки власної матері, а й інших самиць. Такі судження мають свій резон і базуються на узагальненні спостережень за емпатійною поведінкою чоловіків та жінок. Так, американські психологи не раз моделювали фіксовані ситуації, в яких досліджуваним (а це були чоловіки та жінки різного віку) пропонували під час роботи з підзвітними їм дорослими застосовувати слабкі удари електрострумом для кращого вправляння певних умінь та навичок. Якщо чоловіки без зайвих вагань виконували цю інструкцію і карали невмілих, то поведінка жінок виявилася кардинально іншою. По-перше, переважна більшість жінок довго намагалася ухилитися від виконання інструкції, посилаючись або на власну забудькуватість, або сподіваючись на неуважність “наглядачів”- психологів. По-друге, якщо жінок змушували застосовувати методи покарання до найбільш “нерадивих” –“підсадних качок”, то робили вони це неохоче, співпереживаючи жертвам-невдахам. Вони, як правило, заздалегідь попереджали “жертв” про заплановані санкції, а також намагалися їх заспокоїти, мовляв, це не боляче, не страшно тощо.

Незаперечним є факт, що до жінок по допомогу частіше звертаються і чоловіки, і жінки, в яких виникли якісь проблеми, незручності чи питання. Чому саме до слабкої статі? Бо розраховують на реальну підтримку, пораду. Проте не забуваймо, що до опікунських ролей жінок готують змалечку, на відміну від протилежної статі.

Після виходу у світ у 70-х роках книги американських психологів Елеанор Маккобі та Керол Джеклін “Психологія статевих відмінностей” майже аксіоматичними стали висновки про більшу домінантність, лідерські здібності чоловічої статі та залежність, підпорядкованість жіночої, про відповідну відмінність у рівнях активності, лідерських здібностях хлопчиків та дівчаток. Та й саме життя немов би опосередковано свідчить про те, що в чоловіків є природ­жені лідерські задатки, яких так бракує слабкій статі. Чи відповідає це сучасним науковим даним?

Результати психологічних досліджень переконливо показують: хлоп-чики і дівчатка, юнаки і дівчата, дорослі чоловіки і жінки за рівнем організаторських, лідер­ських здібностей нічим не відрізняються. Хоча будь-яких статевих диференціацій не було виявлено, все ж в одній із сфер між чоловіками та жінками фіксували постійну, хоч і невелику відмінність. Йдеться про частоту застосування чоловіками та жінками авторитарних та демократичних методів управління. На противагу чоловікам, представниці слабкої статі більш схильні до демократичних засад у керівництві людьми та побудові взаємин з ними.

Нещодавні порівняльні дослідження стилів менеджменту та психологічних властивостей менеджерів, проведені в Росії, підтверд-жують: жінкам-управлінцям притаманні демократичніші форми прав-ління, встановлення у виробничих групах більш довірчих взаємин, орі-єнтація на переконання та запобігання конфліктам. Якщо чоловіки заради досягнення мети використовують владу, то жінки досягають успіхів завдяки жіночим рисам – пріорітету гуманних стосунків, людяному став-ленню, чуйності, зацікавленості долею людей. Етика взаємин чоловіків менеджерів побудована на ієрархії, субординації, підпорядкованості нижчих структур вищим. Етика взаємин менеджерів жінок мало спирається на структуру влади. В її основі лежить знання інтересів, потреб підлеглих та активізація їх як мотивів праці. Щоправда, вчені відзначили такий факт: якщо жінка-менеджер переймає маскулінний тип керівництва і імітує типово чоловічий стиль роботи, вона приречена на конфлікти, авторитаризм та дегуманізацію стосунків.

Керівництво жінок має переважно соціальний характер, чоловіків – домінаторний. Лідер-жінка, як правило, ввічлива, тактовна, уважна, нетерпима до грубості, орієнтована на спільників ідеї, на емоційну підтримку. Лідер-чоловік часто грубий, деспотичний, нетерпимий до агресивних міжособистісних випадів, орієнтований на боротьбу із супротивниками.

Таку поляризацію психологічних властивостей чоловіків та жінок, прихильники еволюційних поглядів на природу статей часто аргументують аналогією з тваринним світом. Мовляв, самці є ініціаторами бійок у завоюванні території, відстоюють своє право на неї виявом агресії, домінування, відчайдушності. Так і чоловіки… . Прихильники теорії соціального научіння стверджують, що дівчата та жінки розкривають свою особистість передусім у соціальних стосунках, а хлопчики та чоловіки – у конкретній діяльності. Жіноча стать, мовляв, орієнтована на характер взаємин, чоловіча – на завдання. Жіночий світ – це мир та допомога, нала-годження стосунків, чоловічий – боротьба та здобуття перемоги. Для жінок спілкування – це передача ставлення, для чоловіків – передача інфор-мації. Чи так це? Подібні уявлення поширені тому, що діти засвоюють стереотипні моделі поведінки, притаманні більшості етнокультур.

Територіальна поведінка. Чимало психологів твердять, що хлопчики значно активніші, ініціативніші у пізнанні навколишнього простору, ніж дівчатка. Справді, хто не бачив гуртів хлопчаків, які досліджували уламки технічних приладів, пустирі, занедбані довгобуди, підвали, звалища? Навряд чи кому з дорослих спрадало на думку приструнити хлопчачу компанію, поцікавитися, чим вони займаються. Водночас коли дівчатка поза рідним подвір'ям, десь у безлюдному місці розпалюють вогнище, це приймається як щось ненормальне, недозволене. Чи не загубилися вони часом, що вони там роблять і чому без нагляду старших? Виростаючи в умовах постійних приписів не відходити далеко від дому, а якщо й відходити, то тільки з-відома дорослих або в їхньому супроводі, дівчатка справді звикають до думки про те, що їм небезпечно виходити за межі дозволеного (місця помешкання чи гри тощо). Вони починають виявляти нерішучість, боязкість, бажання передоручити освоєння нового хлопцеві чи дорослому, ховаючись за їхні спини, спостерігати за розгортанням подій, а тому не дуже прагнуть розширювати сфери незнайомого. А якщо хтось із них і зважується на цей крок, то оглядаються на дорослого, який у будь-яку хвилину може при­йти на допомогу.

Рівень активності, пов'язаний з освоєнням, використанням та захистом “власної” території у хлопчиків будь-якого віку (від най-молодшого до підліткового) в 1,5-2 рази вищий, ніж у дівчаток. Варто замислитися, чому хлопчачий світ ширший, ніж дівчачий? На це можна легко знайти відповідь, простежуючи динаміку вікових особливостей ігрової активності хлопчиків та дівчаток. Виявляється, що в дошкільні роки відмінність в освоєнні нових територій, розширенні поля для гри між статями мінімальна. У молодшому шкільному віці ця відмінність стає відчутнішою і, нарешті, у старших підлітків стає значною. При цьому діяльність, заняття дівчаток значно більше регламентуються у просторі, часі, виборі друзів батьківською сім’єю, ніж хлопчача. Отож, питання знову набуває риторичного характеру – біологічні чи соціальні передумови зумовлюють цю відмінність між статями?

Досить поширеною є думка, що хлопчики демонструють вищі результати в тестуванні на просторову уяву, на мислене відтворення схем місцезнаходження об'єктів, пропорцій будівель, їхнє розміщення. Вважають, що дівчатка засвоюють математичні теорії значно слабкі, ніж їхні однолітки-хлопчики. Аргументами на користь дівчаток є факти про їхні кращі вербальні здібності, мовляв, вони раніше за хлопчиків починають промовляти перші слова і складати з них речення, та й у школі вони читають краще, серед дівчаток значно менше таких, що мають дефекти мови, заікуються тощо. Це аргументують тим, що в чоловіків права півкуля більше орієнтована на абстрактне, логічне мислення, ніж у жінок, в яких ліва і права півкулі відповідають за сприйняття і переробку інформації порівну.

Не випадково, що у багатьох тестах для дорослих пропонуються запитання, які немов би визначають жіночий або чоловічий тип мислення. Наприклад, вважається, що саме для жінок призначені запитання на зразок: Чи легко Ви можете знайти серед незнайомих Вам людей закохані пари? Чи легко Вам давався правопис та акуратне писання в школі? Чи любите Ви попліткувати? Позитивні відповіді від чоловіків очікують на запитання іншого характеру: Чи легко Ви можете зорієнтуватися на незнайомій місцевості й визначити, де південь? Чи зможете Ви з пам'яті відтворити місце, яке Ви помітили по дорозі для паркування машини? Чи легко Ви прицінюєтеся до вартості товарів та послуг, якщо вони виражені в євро? тощо.

Цікаво, що порівняння математичних та просторових здібностей хлопців та дівчат, чоловіків та жінок за допомогою мета-аналізу (здійснено американським психологом Дженет Хайд та деякими іншими) значущих відмінностей не виявило. Зафіксовано лише незначні статеві відмінності, які починають проявлятися з підліткового віку і пояснюються психологами впливом традиційної диференціації професійних орієнтацій учнів.

Отож, чи існують відібрані природою психічні властивості статей, які створили прірву між чоловіками та жінками? До яких висновків дійшли психологи? Вони твердять, що індивідуальні відмінності людей з більшості психологічних властивостей у рамках однієї статі набагато переважають міжстатеві. Між чоловічою та жіночою психологією більше подібності, ніж поміж жінками або чоловіками. За соціальними якостями чоловіки та жінки подібні, проте не ідентичні. При цьому наявні відмінності зумовлені більшою мірою соціально-культурними впливами, ніж природним добором. Отож, чи є чоловіча стать сильною, а жіноча – слабкою?

2.4. Як учать бути чоловіком та жінкою

Відомо, що чоловіками та жінками не народжуються, а стають. Стають у процесі виховання, під впливом соціального оточення, яке соціалізує стать, перетворюючи істоту з певною біологічною належністю у стать психічну.

Хто і як соціалізує стать? Уже за простою відповіддю на запитання: “Хто народився – хлопчик чи дівчинка?” криється чітко закарбована в приписи поведінки конкретна програма статевого виховання. Її початком стає ота го­луба чи рожева стрічечка, якою породілля перев'язує конверт з немовлям.

Нагадаємо найбільш важливі напрямки статевої програми соціалізації дитини, визначені вченими.

По-перше, встановлено, що дорослі по-різному будують характер розмови, залежно від статі дитини. Це стосується не тільки батьків, а й усіх старших, хто оточує дитину. До дівчинки – ласкавий, ніжний, заспокійливий тон, для хлопчика – ба­дьорий, нижчий за тембром, зао-хочувальний до активності та змагання. Різна інтонація –- різний ступінь вимогливості щодо поведінки та гри. По-друге, встановлено, що дівчинці дістається значно більше погладжувань, обіймів, поцілунків від дорослих, ніж її одноліткові-хлопчику. По-третє, для дівчаток обираються ніжніші кольори, м’які, пухнасті, округлі іграшки, для хлопчиків – яскраві, помітні здалеку та тверді іграшки з жорсткими каркасами. По-четверте, функціональне призначення іг­рашок та ігор для хлопчиків та дівчаток не просто різне за характером, а іноді й діаметрально протилежне. Конструктори, автомобільна техніка, словом, усе те, що рухається, крутиться, вкручується та викручується, гуде та свистить призначено для хлопчиків. Для дівчаток пропонують те, що можна пригорнути, прикрасити, заховати, доповнити, укомплектувати.

Замислимося над сюжетами ігор, в які грають діти. Чи часто можна побачити, що хлопчики граються з ляльками, а дівчатка з машинами чи конструкторами? Такі випадки трапляються хіба що в ранньому дитинстві, не затьмареному прискіпли­вим нав’язуванням дорослими своїх уявлень про хлопчачі та дівчачі іграшки. Уже в 5-6-річних чітко сформовані уявлення про те, які ігри для хлопчиків, а які –для дівчаток. Дівчатка грають у лікаря, школу, доньок-матерів, а хлопчики – у солдатів, міліцію, прикордонників, війну тощо. Психологи вважають, що в дівчаток, як правило, однотипні іграшки, у хлопчиків вони різноманітніші за формою та функціональним призначенням. Чи не в цьому витоки протиставлення у виборі жіночих та чоловічих ролей дорослі роки?

Чи добровільно обирають іграшки та ігри діти, чи дорослі чинять на них тис­к? Психологічні спостереження показали: саме дорослі нав’язують ма­лечі статевоспіввіднесені ігри та іграшки. В одному експерименті, що проводився в дитсадку, хлопчикам та дівчаткам пропонувалися статево-нетипові іграшки. Хлоп'ята із задоволенням гралися з ляльками, а дівчатка – машинками. Гру перервали (хто б ви думали?) саме батьки, за поведінкою яких спостерігали вчені. Побачивши своїх синів та доньок за “дивними” іграми, і мами, і тата реагували приблизно однаково: “А чим це ти займаєшся?”, “Що це з тобою?”, “Ану, кинь дурниці, грайся нормально!”

Ось так. Хто, на вашу думку, був особливо незадоволений – мами чи тата? Повторивши фіксовані ситуації з іншими групами дітей, психологи дійшли такого висновку: саме татусі сприйняли “жіночі” заняття своїх синів як загрозу для їхньої маскулінності. То ж чи можна буде в майбутньому звинувачувати вже дорослих чоловіків, які виростуть з цих хлопчаків, за небажання доглядати власних дітей, за черствість?

У контексті впливу дорослих на зміст і характер ігор та іграшок варто пригадати ще одну фіксовану ситуацію спілкування дітей з дорослими. Хлопчикам – старшим дошкільнятам – пропонувалася гра з лялькою “Джо-солдат”. Коли у гру втручався дорослий зі словами: “А хіба личить хлопцям гратись у ляльки?”, вони, як правило, навперебій заперечували: “А хіба це лялька? Це ж – солдат! Ось гляньте, у нього портупея, на ремені причеплено гранату, а в кобурі – пістолет. Та й черевики в нього солдатські, і фляга є, і пілотка. Ні – це не лялька!”

Дорослі по-різному спрямовують і регулюють поведінку хлоп­чиків та дівчаток. Вони не заохочують дослідницьку та конструктивну поведінку дівчаток, їхнє прагнення дізнатися про неї більше, розібрати іграшку, застосувати її не за прямим призначенням. Що стосується хлопчиків, то тут дорослі, навпаки, схвалюють нетрадиційні способи гри, інтерес до механізмів функціонування іграшок. Хлопчиків заохочують до змагань, перемог, конкуренції. Вияв агресії, чи то вербальної, чи фізичної, грубе поводження з метою досягнути мету часто сприймається як норма, тим часом подібна поведінка дівчинки всіляко критикується та засуджується.

Дітям постійно ще змалечку говорять про їхнє майбутнє, диференціюючи призначення в сім’ї та суспільстві. Хлопчиків, як правило, орієнтують на кар’єру, соціальні ролі в професійній, громадсько-політичній сфері: “Учися, синку. Дивися, і вийдеш у люди, станеш президентом” (бізнесменом, генералом, політиком) тощо. Для доньок рольові орієнтації обмежуються створенням власної сім’ї, характеристиками майбутніх побутових обов’язків, зокрема господарчих та виховних: “Запам’ятовуй, як мама робить салатик, готуватимеш такі смачні страви, коли одружишся” (навчишся шити, вишивати, в’язати, підтримувати чистоту квартири, доглядати власних дітей). Якщо і йдеться про професійні ролі, то обмежуються вони сферою освіти, культури, чи обслуговування: будеш артисткою, художником, моделлю, кравчинею, перукарем тощо. Якщо хлопчиків орієнтують на проходження служби у війську, на вироблення фізичної сили і психологічної витривалості, на досягнення успіху “в праці і в бою”, то майбутнє дівчинки у кращому разі змальовують таким чином: “Ось закінчиш школу, вивчишся, вийдеш заміж, народиш дітей”.

І, нарешті, діти підсвідомо ототожнюють себе з поширеними в певному сус­пільстві моделями жіночої та чоловічої поведінки. Жінка – керівник підприємства, політик, менеджер, міліціонер, військовослужбовець залишається в нашому суспільстві настільки рідкісним явищем, що на неї не часто вказують як на взірець статевої ролі. Наприклад, відомий англійський політик, “залізна леді” Маргарет Тетчер виглядає настільки нетиповою в очах українських хлопчиків та дівчаток, що вони свого часу запитували вчителів: “А в Англії чоловік може стати прем’єр-міністром?”

Чи дає подібне статевотипізоване виховання свої плоди?

Спробуймо простежити психологічні відмінності хлопців та дівча­т на виході у доросле життя. З цією метою юнакам та дівчатам було за­пропоновано написати твір про себе через 10 років. Завдання так і називалося: "Мені 28 років, я вже..." Старшокласники мали описати свою майбутню професію, освіту, сімейний стан, кількість дітей у сім’ї, свій громадсько-політичний статус, платню, житлові умови, обов’язки в родині, характер подружніх взаємин, психологічний портрет шлюбного партнера, подальші життєві плани тощо.

Які тенденції було виявлено? По-перше, установку на соціальну нерівність чоловіків та жінок в уявленні про “Я” через 9-10 років. Звичайно, високий рівень домагань юнацтва щодо соціального та матеріального статусу є цілком зрозу­мілим, проте пояснити його тільки оптимістичними сподіваннями юнаків та дівчат було б помилково. Адже за бажаним особистісним статусом (“я вже керую відомою фірмою” або “ми з чоловіком мешкаємо у шикарній квартирі”,”у мене гарна, з високою платнею робота”, “відпочинок проводимо на відомих курортах” тощо), криється інфантилізм уявлень про сходження до кар’єри (навіть у мріях, фантазіях) без ко­піткої праці та здобуття освіти і кваліфікації, лише завдяки “манні небесній”. Більшість опитаних дівчат орієнтовалися на високий заробіток майбутнього чоловіка, не розраховуючи на свій внесок у сімейний бюджет. Своє майбутнє вони бачать таким: “Я займаюся дітьми, господарством, спортом, а мій чоловік всім нас забезпечує”; “Я прикрашаю життя свого чоловіка, який дбає про мене і дітей”; “ Я зберегла свою струнку статуру та молоде обличчя і створюю дома гарну атмосферу”; “Я в гарному атласному халатику, який підкреслює мою вроду, подаю вранці йому каву в постіль, а потім займаюся дітьми” ...

Переважна більшість опитаних юнаків та дівчат дивляться на своє недалеке майбутнє крізь призму подружніх та батьківських ролей. При цьому орієнтація на традиційну сім’ю характерна для більшості опитаних: “Чоловік дбає про матеріальне забезпечення сім’ї, а я, як любляча дружина, – про домашнє господарство”; “Я як господиня дому налагоджую побут та створюю затишок, а мій чоловік думає, де взяти гроші” і т.п.

…Яким чином поглибиться статева диференціація психології хлопчиків та дівчаток? Якою мірою в процес статевої соціалізації втручається школа, засоби масової інформації?

Спробуймо простежити, як зображають чоловічу та жіночу статі на ма­люнках, у сюжетах оповідань, у змісті математичних задачок на сторінках підручників початкової школи. Яку інформацію дістають діти, які установки на виконання статевих ролей? Чи зберегли вони добре відому поколінням колишніх учнів сексистську установку “Ма-ма ми-ла ра-му”?

Як і в колишні часи, про­фесії чоловіків та жінок на сторінках Букваря, Читанки та інших книжок полярно диференціюються. Так, чоловіки в них постають космонавтами, механізаторами, водіями, робітниками, вченими, а жінки переважно представляють професії, спрямовані на догляд за іншою лю­диною – домогосподарки, медсестри, вчительки, лікарки.

У змісті оповідань та ілюстрацій чоловіки та хлопчики зображені осо­бами, які створюють подію, здійснюють вчинок, нехай навіть і бешкетний. Так, вони запускають змія, ре­монтують велосипед, саджають дерево, дразнять півня тощо. Водночас жінки та дівчатка тільки пожинають плоди діяльності сильної статі (ді­вчатка підтримують деревця, які саджають хлопці, спостерігають за їхніми діями, обговорюють їх). Дівчатка мають справу переважно з обставинами, які склалися, з пригодами, які відбувалися поза їхнім волевиявленням. Чоловіки, хлопчики на картинках зображені енергійними, активними, жінки та дівчатка - пасивними, залежними, кимось опікуваними. Так, наприклад, у підручнику для 1-го класу “Рідна мова”, який видрукований в 1994 році, дівчатка переважно допомагають, асистують, миють, чистять, в’яжуть, а хлопчики майструють, розпалюють вогнище, встановлюють годівничку для пташок, катаються на ковзанці тощо.

Хоча слід відзначити, що при порівнянні комплектів підручників 60-70-х та 80-90-х років останні вигідно відрізняються у плані розширення кола занять жі­ночої статі, її наближенням до чоловічих професій і навпаки. Проте ця тенден­ція ще слабка і великою мірою визначається... статтю авторів підручників. Перегорнемо, наприклад, Буквар – підручник з навчан-ня грамоти для І класу, ви­даний 1994 року колективом авторів (Колісниченко В.І. та інші). На його сторінках з’явився, нарешті, вчитель чоловічої статі, а також є кілька малюнків, де хлопчики і дівчатка демонструють однакові вміння косити траву, доглядати квіти, проте решта малюнків, які становлять приблизно 80%, є статеводиференційова-ними. Причому на більшості картинок (до 65%) зображено представників чоловічої статі: вчитель, музикант, кухар, політик, капітан, аквалангіст, сталевар, лікар, швець, механізатор, гетьман. Якими справами зайняті хлопчики, а якими дівчатка? Перші рятують пташенятко, що випало з гнізда, фотографують, саджа­ють дерево, доглядають за кроликами, ремонтують велосипед, катаються на роликовій дошці, грають у м’яча, космонавтів, розмовляють. А що ж дівчатка? Дорос­лі представниці жіночої статі виступають лише у двох професійних ролях – мами та стюардеси. Що робить жінка? На малюнках вона зайнята шитвом, збиранням урожаю в садку, грою на піаніно і в колі дітей, а ще заколисуванням дитини, підрублюванням доччиного платтячка. Коло занять дівчаток значно вужче, ніж у хлопчиків. Воно обмежується сваркою з півнем, при­биранням кімнати, плаванням на серфінгу, милуванням у дзеркалі, випасом гусей, позуванням перед фотоапаратом.

Своєрідним рефреном статевої відмінності поведінки слугують такі рядки: “Люда мила каструлю. Люся мила ложки. Вітя пішов у магазин і купив молоко”.

Помічено, коли авторами підручників є жінки, вони і в текстовому матеріалі, і в малюнках прагнуть уникати статевого протиставлення поведінки. Стереотип – він діє, а вона обслуговує – замінюється одна-ковими занят­тями: школярка так само працює з комп’ютером, як і її одноліток. Дів­чинка, як і хлопчик, саджає дерево, а не тільки допомагає його тримати та ін.

У читанці для першого класу “Первоцвіт”, підготовлену двома авто­рами-жінками, автори свідомо намагаються уникати стереотипізованих ролей чоловіків та жінок. Так, на малюнку “У колі рідної сім’ї” мати за­бавляє малюка, а тато в цей час перетирає посуд і робить це не менш кваліфіковано, ніж жінка.

Психолог Л.В.Попова* проаналізувавши підручники середніх шкіл Російської Федерації, дійшла висновку, що підручники та посібники пронизані сексизмом. Хлопчики в них – головні дійові особи – сміливі, незалежні, здатні на ризик, а дівчатка – пасивні, другорядні персонажі, які очікують на допомогу та підтримку. Головними дійовими особами в сучасних підручниках початкової та середньої школи виступають хлопці та чоловіки. На 66,0% ілюстрацій представлені чоловіки та хлопці, дівча-та та жінки – на 13,6 % картинок. Цей дисбаланс підсилюється в змісті розповідей задач та вправ: у 81,2% випадків йдеться про чоловіків та хлопчиків, і тільки в 17,9 % – про слабку стать. Жіночі персонажі в більшості ілюстрацій розповідей та вправ мають стереотипні характеристики – їх рятують, захищають, повчають. Л.В.Попова наводить такий яскравий факт: серед 38 авторів розповідей, віршів – лише одна жінка. Висновок психолога більш, ніж песимістичний: на сторінках шкільних підручників хлопчики мають явні переваги в можливості “знайти себе”, ідентифікувати себе з героями оповідань та вправ, тим часом як дівчаткам важко знайти для себе рольові моделі.

Не слід ігнорувати той факт, що статеворольові приписи вносяться у свідомість безпосередньо під час спілкування вчителя з учнями. Як батьки, так і педагоги привчають дівчаток і хлопчиків до думки, що вони є різними особистостями як нині, так і в май­бутньому. Так, у фіксованих психологами ситуаціях спілкування школярів, коли хлопчики та дівчатка бралися за нетипові для них справи (секретом для дорослих було те, що ця діяльність спеціально нав’язувалась дітям експериментаторами) учителі вимагали від школярів, щоб вони займалися “своїми” справами. Як це виглядало на практиці?
*Попова Л.В. Проблемы самореализации одаренных женщин // Вопросы психологии, 1996. – №2. – С.31-41.

-Треба вимити ці дошки для стендів. Відійдіть, хлопці, віддайте відра та ган­чірки дівчатам. Це - не чоловіча справа!

-Нас просять розставити стільці по колу. Хлопці, приступайте до роботи. Ді­вчатка, поступіться хлопцям, це – їхні обов’язки. А ви краще прикрасьте столи.

- Хлопці, про що ви там шепочетеся? Я ще такого не бачила. Якби ви були дівчатками, я б ще зрозуміла, але ж ви – не жінки.

- Дівчатка, відійдіть від цих снарядів,облиште насадки! Ще не вистачало, щоб хтось підірвався. Ви що, хлопці, щоб нарощувати собі м’язи?

- Дів­чатка, беріться за приготування бутербродів. Хлопці, ваша допомога буде зайвою, ви в цьому нічого не тямите. Принесіть лише пляшки з колою і не плутайтеся під ногами.

Як бачимо, стереотипізовані уявлення про жіночу та чоловічу поведінку досить поширені у спілкуванні вчителів та учнів. Коли у вимогах дорослого підкреслюється статевотипізована поведінка, то цим штучно насаджуються певні обмеження в особистісному розвитку. Як можна було б змінити характер спілкування? Насамперед, розумними орієн­таціями хлопчиків та дівчаток на ті форми активності, які вважаються нетиповими для певної статі. Як краще формулювати вимоги, щоб не порушувати рівність статей у їхніх можливостях?

- Треба вимити ці дошки для стендів. Дуже приємно бачити бажаючих з ганчірками.

- Нас просять розставити стільці по колу. Хто бажає? Прошу. Для цього мені потрібні більш витривалі діти.

- Хлопці, про що ви там шепочетеся? От би підслухати ваші секрети. Проте я змушена вас перервати, бо справи не чекають.

- Дівчатка, обережно зі снарядами! Я не в захваті від жіночого боксу чи штанги для жінок, проте схвалюю ваше прагнення бути сильними. Як і хлопці, будьте обережними з фізичними навантаженнями.

-Треба розставити стільці й зробити бутерброди. Визнач­теся зі своїми бажаннями. Хто хоче, хай займеться закусками, решта допоможіть зі стільцями та принесіть пляшки з колою.

Відомо, що вчителі по-різному спілкуються з учнями та учени-цями не тільки в позаурочний час, а й на уроках. Американські пси-хологи виявили, що вчителі приділяють втричі більше уваги на прояви пізнавальної активності хлопчиків, ніж дівчаток. Особливо це стосується оцінки знань та інтересів у сфері природни­чих, особливо фізико-математичних наук. Учителі відповідають в першу чергу на запитання хлопчиків. Якщо в хлопчика не має готової відповіді, вчителі активізують їхнє мислення проблемними запитаннями, навідними підказками, тим самим орієнтуючи їх на досягнення успіхів. Вважається, що учениці повинні знати навчальний матеріал, а учні – розуміти його, бути переконаними в його істинності. Словом, першу скрипку на уроках грають представники сильної статі… Таке викривлення педагогічної уваги зумовлене знову ж таки усталеним статевим стереотипом, що дівчатка мають більші здібності до гуманітарних дисциплін, а хлопчики – до точних наук. По-різному ставляться вчителі і до оцінки академічних успіхів учнів та учениць. Якщо дівчинка має посередні знання, кажуть, що у неї бракує здібностей. Якщо не встигає хлопець, кажуть, що йому бракує терпіння, посидючості. Не випадково більшість хлопчиків з низькими оцінками лишаються впевненими у собі, мають позитивний образ Я, адже всі навколо тільки кажуть, що якби він та з його здібностями взявся за себе, то ого-го-го, куди там відмінницям дівчатам до нього…

По-різному реагують вчителі і на порушення правил поведінки учнями та ученицями. Вигуки з місця, незначні порушення правил поведінки дівчатками, як правило, строго засуджуються вчителем. Водночас бійки, міжособистісні з’ясування стосунків серед хлопчаків часто лишаються поза увагою вчителя, бо сприймаються як належне, мовляв, на те вони й хлопці. І навіть, якщо педагог і карає бешкетників, то робить це у формі окрику, погрози тощо. Від батьків хлопці очікують стусана чи підпотиличника, від вчителя – сердитого окрику. Дівчаток і батьки, і вчителі карають не так. Їм, як правило, пояснюють провину, аргументують необхідність для блага дівчинки у майбутній материнській ролі бути чемною, вихованою, уважною до потреб інших людей. Така диференційована система заохочень і покарань, коли в хлопчаків підтримують дух змагань, наполегливість у досягненні мети, а дівчаток орієнтують на пристосування, адаптування, невтручання в хід справ, нагадуючи їм про морально-етичні основи людських взаємин, також поглиблює відмінності у психології хлопчиків та дівчаток.

Справу завершують засоби масової інформації – газети, журнали, радіопрограми, а особливо телебачення. Левова частка диференціації поведінки чоловіків та жінок зумовлена змістом комерційної реклами. Саме вона підказує нам не тільки де, що і за скільки купити, як це застосовувати в побуті, але й хто це повинен робити – він чи вона… Телеекран робить це так майстерно, що ми і не здогадуємося, кому завдячуємо за те, що хатня робота, як і сторіччя тому назад, вважається і понині суто жіночою справою.

Замислимося, яка стать рекламує побутові товари – праски, відбілювачі, пральні порошки, стандартні засоби для миття плит, раковин, туале­тів тощо? У переважній більшості жінки. Якщо ж у рекламному ролику з’являється чоловік, то він або ж ілюструє дію ліків, які запопадливо пропонує йому жінка (дружина або аптекарка), або висловлює своє ставлення до якості рекламованого товару, озвучує, дає, так би мовити, техніч­ні характеристики продукції, повчаючи слабку стать.Згадаймо те, що повсякчас лине з телеекрану:

Вона. Мій чоловік обожнює піццу. А мені лишаються тільки плями… Він. Не хвилюйтеся, Вам допоможе “Vanish” …

Хто в комерційній телерекламі демонструє функціональні якості побутової техніки (як-то пилососу, пральної машини, праски, холодильника тощо)? Хто ілюструє властивості канцтоварів, чаю, охолоджуючих напоїв, кави? 3рештою, на долю якої статі припадають у рекламних сюжетах обов’язки лікувати дітей, доглядати за шкірою малюка тощо? Як правило, виключ­но на жіночу. Звичайно, трапляється, що в ролі дійової особи на екрані з’являються представники сильної статі. Пам’ятаєте сюжетний ролик про “Містер Мускул”? У ньому чоловік демонструє свою безпорадність та залежність від керівної і спрямо­вуючої сили – жінки. Ось і виходить, що в масовій свідомості ( як чоловіків, так і жінок) глибоко вкорінюється хибне переконання, що тільки жінка здатна справлятися з веденням домашнього господарства, тільки їй під силу прати, куховарити, прибирати, доглядати, опікуватися тощо. Ці сфери – її священна парафія, до якої чоловік не має ніякого відношення. Хтось може заперечити – з’явилася вже реклама, де чоловік доглядає за своїм сином, умовляє хлопчика випити ліки, проводжає до школи… Проте замислимося, чому об’єктом опіки виступає не донька, а син. Можливо, через те саме упереджене ставлення до чоловіка в материнській ролі?

То ж чи варто після такого масованого зомбування свідомості ди­вуватися поширеності міфів, які насаджують подвійні стандарти в поведінці залежно від статі, психологічну нерівність статей у різних сферах життєдіяльності людини?

2.5. Шляхом подолання міфів

Стать є первинною категорією, якою ми починаємо характеризувати будь-яку людину, дорослу чи дитину. Чим менше ми знаємо людину, тим більша роль статевих стереотипів, що опосередковують її оцінку.

В одному експерименті дорослим пропонували спостерігати за грою

та поведінкою дошкільнят, статеву належність яких неможливо було

визначити за їхнім вбранням та зачісками. Виявилося, що малюків, які

виявляли більшу самостійність у грі, а особливо непосидючість, агресивність,

егоїзм тощо, ідентифікували як хлопчиків. Якщо ж дитина шукала захисту у

виховательки, боялася зробити самостійні кроки, щоб подолати перепону

на шляху до іграшки, яка її цікавила, або плакала чи тулилася до інших дітей,

її вважали дівчинкою.

Несподіваними виявилися судження дорослих, яким пропонували охарактеризувати поведінку дітей, стать яких експериментатори умисно вказували неправильно. Виявилося, що дітей, яких психологи представили як дівчаток (на­справді то були хлопчики), характеризували як боязких, нерішучих, невпевнених у собі тощо, здатних допомогти іншому, виявити турботу, лагідність. Дітей же, яких представили хлопчиками, (насправді то були дівчатка), сприймали рішучіми, сміливими, здатними згуртувати інших дітей, нав’язати свою гру, змагання тощо.

Про що свідчать ці досліди? По-перше, про те, що статева на­лежність у свідомості людини тісно пов'язана з певними очікуваннями статевовідповідної поведінки. Коли дитина активна та непосидюча, це сприймається як норма поведінки для хлопчика і як відхилення від неї для дівчинки. Не випадково, появу чоловіка-п’янички в громадському місці сприймають майже поблажливо, а от жінку напідпитку рішуче засуджують. Таких прикладів можна навести безліч, причому як стосовно дітей, так і дорослих.

Щоб проілюструвати абсурдність деяких статеворольових очікувань, англійські психологи провели експеримент у фіксованих для спостереження ситуаціях. Було взято поширений стереотип: “Представник чоловічої статі має право на компліменти прекрасній статі”. “А якщо поміняти статі місцями?”– запропонували вчені. Сказано-зроблено. У людних місцях міста з’явилися групки дівчат з двох-трьох чи більше осіб, які моделювали типово чоловічу поведінку залицяння до жінок: “Погляньте на цього красунчика, – демонстративно зверталась одна з дівчат до своїх подруг. – Яка статура, який торс!” “Сідниці також спокусливі, – підтримувала її інша. – Гей, хлоп’ятко, куди ти так поспішаєш, не хочеш з нами піти?” і т.п… Кінокамери, які фіксували реакції чоловіків, невинних жертв – об’єктів сексуальних домагань жіноцтва, дали змогу показати емоції сильної статі. Вони були настільки шоковані ненормативною статеворольовою поведінкою, що не знали, як повестися, втрачали дар мови, а то й тікали від “переслідувачок”. А ті не робили нічого дивного, всього-навсього імітували типово чоловічу поведінку залицяння… То чому ж реакція чоловіків виявилася такою гострою?

А які статевотипізовані установки домінують в українському соціумі? Якою мірою вони орієнтовані на традиційний розподіл статевих ролей, а якою – на статеву рівність, партнерство? На побутовому рівні цей традиційний розподіл фемінності-маскулінності виглядає досить невинним. Пригадаймо відому пісню про красиву жінку незаміжню, яка“стоїть, заду­мавшись, в метро. В її очах печаль торішня, а на губах журби тавро.... Вона ще може бути ніжна, але в душі її журба...” Хто чи що може ощасливити жінку? Вияв­ляється, рецепт простий: “А їй би просто посміхнутись...і несподівано проснутись в обіймах тісних та міцних ..., і на роботу не летіти...”. Отже, тільки чоловік, на думку авто­ра, може принести справжнє щастя жінці, ощасливити її сповна. А без нього, мовляв, не можна бути ніжною, любити свою роботу, друзів, радіти сонцю і таке інше.

Інший приклад з пісні, яка називається: “Скажи, за що ти нас по­кинув?”. Там жінка в розпачі благає:“Не залишай мене, коханий!...Не залишай, благаю, без мене не будуй свого життя!” Коментарі зайві.

Звичайно, це особиста справа авторів пісень, яких моделей статеворольової поведінки дотримуватися, які нормативи пропагувати. Проте в часи трансформації статеворольових установок чи варто поширювати сексичні установки, зводячи позицію жінки до пасивного очікування долі, яка може усміхнутись тільки в образі чоловіка. А де ж власне волевиявлення? Де ж власне бажання творити своє щастя і обирати судженого? Прийняти позицію в підпорядкуванні свого Я іншій статі означає породити пасивно-залежну особистість, нездатну до самоствердження в будь-якій сфері людського існування, чи то в сфері взаємин з чоловіком чи у власному бізнесі.

Статеві стереотипи – важливий соціально-психологічний механізм, що створює установку на те, якими мають бути чоловіки і жінки (від грецьк.оepeos – твердий, об`ємний та тип – йпoс – відбиток, зразок). Отже, статеві стереотипи – це усталені, стійкі форми сприйняття й оцінки особистісних якостей та поведінки чоловіків і жінок. Можна сказати, що зміст стереотипізованих уявлень про чоловіків та жінок у тому чи іншому суспільстві певною мірою відбиває його психологію. Спробуймо розібратись, які чинники “примушують” громадську думку орієнтуватися на певні нормативи, моделі статевовідповідної поведінки, вірити в те, що саме вони і є тим бажаним ідеалом “виміру” маскулінності (від лат.masculnus–чоловічий) та фемінності (від лат.femina – жінка).

Статеві стереотипи мають складну будову і поєднують у собі щонайменше чотири компоненти – особистісні якості, які вважають чолові-чими або жіночими, типові для статі види діяльності, статевоспіввіднесені професії та соціальні ролі, а також оцінка зовнішніх даних.

Які установки щодо чоловіків та жінок є найпоширенішими? Щоб з’ясувати їх у різних за віком людей, варто скористатися методом незакінчених речень, завершення яких проектує суб’єктивне ставлення до типових рольових моделей та якостей поведінки. Наприклад:

Справжні чоловіки ма­ють...: приховувати свої переживання, бути лідерами, незалежними ні від кого, фізично витривалими, вольовими, вміти заробляти для сім’ї багато грошей, не базікати, не бути сентиментальними, не розкисати тощо.

Справжнім жінкам личить бути…: акуратними, терпячими, ніжними, мудрими, емоційними, схильними до пліток, небайдужими до подарунків, тендітними, не бути політиками, без замашок керівника тощо. Респондентам можна запропонувати закінчити такі речення:

Найголовнішим у житті жінки є…; Найголовнішим у житті чоловіка є…; Чоловік пишається дружиною, якщо вона...; Дружина пиша­ється чоловіком, якщо той...; Жінка найкраще може справитися з такою роботою, як…; Чоловік найкраще може справитись з такою роботою, як…; Найкраще для жінок посідати такі посади, як…; Найкраще для чоловіків обіймати такі посади, як…; Найбільш відповідними професіями для жінок я вважаю…; Найбільш відповідними професіями для чоловіків я вважаю такі, як…; Ідеальні зовнішні дані жінки мають включати…; Ідеальні зовнішні дані чоловіка включають… і т.п. Частота певних категорій дасть реальні підстави для ідентифікації правди та міфів в оцінці чоловіків та жінок. Спробуйте перевірити це самі. Ось що вийшло в нашому міні-дослідженні.



Міфи та Реальність

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   32


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации