Говорун Тамара, Кікінежді Оксана. Стать та сексуальність - файл n1.doc

Говорун Тамара, Кікінежді Оксана. Стать та сексуальність
скачать (2736 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc2736kb.03.11.2012 16:34скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32

Говорун Тамара, Кікінежді Оксана




СТАТЬ ТА СЕКСУАЛЬНІСТЬ:

ПСИХОЛОГІЧНИЙ РАКУРС
Рекомендовано Міністерством освіти України як

навчальний посібник

для студентів вищих педагогічних закладів




В посібнику йдеться про сексуальну поведінку людини та освоєння нею статевих ролей жінки та чоловіка. Автори розповідають про прояви сексуальності в дитячому та дорослому віці, про гармонію інтимності та кохання, норму та патологію сексуальної поведінки, вплив батьків та ширшого соціального оточення на статеве виховання особистості. Навчальний посібник розрахований на студентів вищих педагогічних закладів освіти спеціальностей практична психологія, соціальна педагогіка та на широке коло читачів.
Тернопіль

“Навчальна книга – Богдан”

1999 рік


СЛОВО ДО ЧИТАЧА


Вашу увагу привернула назви книги, чи не так? Це не дивно, адже стать та сесксуальність не часто стають об’єктом психологічного вивчення. Між тим проблеми розвитку інтимних взаємин, кохання, творення подружнього щастя, статевого виховання дітей органічно повязані з науковим розумінням соціальної та біологічної природи людської сексуальності, шляхів формування психології жінки та чоловіка. Спотворене зображення “основного інстинкту”, яке часто-густо подається з теле та відеоекранів, зі шпальт газет та журналів, формує ставлення до сексуальності як до нижчої сторони міжстатевих взаємин, не гідних уваги освіченої людини. Плоди такої “педагогіки” пожинаємо вже сьогодні.

Ситуація в Україні засвідчує байдужість багатьох державних інституцій до виховання сексуальної культури як дорослих, так і дітей. Статевоосвітніх програм в школах як не було, так і досі немає. Не кращим є стан науково-популярної книги, теле-та радіопрограм з проблем статі та людської сексуальності. Чи замислюємось ми над тим, чому, наприклад, так стрімко зростають показники венеричних захворювань, чому не меншає кількість абортів серед юні, чому досить вагомим залишається відсоток розлучень серед новостворених пар, чому падає авторитет інституту сім’ї, чому дедалі більше стає неповних родин? Кожен практикуючий психолог, соціальний педагог, вчитель в своїй професійній діяльності так чи інакше стикається з різними проявами сексуальної поведінки та виконання статевих ролей. Орієнтуватися в цих питаннях гендеру та сексуальності, значить вміти надати ефективну консультативну допомогу у випадках, які час від часу виникають у шлюбно-сімейних стосунках чи вихованні дитини.

Автори навчального посібника вже мають досвід діалогу з читачем на теми сексуальності, а саме через свою книгу “Батькам про статеве виховання дітей”, яка побачила світ ще у 1990 році. Новостворене видання доповнене низкою раніше табуйованих та маловивчених тем, які допоможуть кожному зрозуміти себе та інших люблячими істотами. Автори прагнули охопити якомога більше питань, проаналізувати їх глибше та повніше, надати обгрунтовані психологічні поради. Сподіваємось, що нам це вдалося.


Щиро Ваші Тамара Говорун

Оксана Кікінежді

Зміст


Розділ 1. Сексуальність: вроджене та набуте.

1.1. Що таке сексуальність?

1.2. Чи має сексуальність національне вбрання?

1.3. Український декамерон

1.4. Психосексуальний розвиток дитини

1.5. Стратегії статевого виховання дітей

Про що йшлося в розділі

Питання для роздумів

Психологічний практикум

Література до розділу

Розділ 2. Сильна та слабка стать: міфи чи реальність

2.1. Стать та її диференціація

2.2.Характер статевих ролей, які ми виконуємо

2.3.Він та вона: різні від природи чи від виховання?

2.4.Яким чином вчать бути чоловіком та жінкою?

2.5.На шляху подолання міфів.

2.6.Андрогіни – справжні чоловіки та жінки. Які вони?

2.7. Погляди на стать в історії психологічних знань

2.8.Люди, які заперечують свою стать (або свій черед чужих, чужий серед своїх)

2.9.Статеві установки в українському соціумі

Про що йшлося в розділі

Питання для роздумів

Психологічний практикум

Література до розділу

Розділ 3. Людські виміри сексуальності

3.1. Яку поведінку можна назвати сексуальною?

3.2.Чи є потаємне гріховним?

3.3. Мастурбація – користь чи зло?

3.4. Чому пестощі закоханих бувають такими ніжними?

3.5. Гармонія статевого акту

3.6. Розмова “про це” як засіб налагодження інтимних стосунків коханців

3.7. Сексуальні дисфункції: їх прояви та причини

3.8. Які відхилення від норми спостерігаються в сексуальній поведінці?

Про що йшлося в розділі

Питання для роздумів

Психологічний практикум

Література до розділу

Розділ 4. Таємниці кохання

4.1. Що означає кохати по-справжньому

4.2. Якими бувають союзи двох сердець та як розвиваються любовні стосунки?

4.3. Чи можна навчитися любити?

Про що йшлося в розділі

Питання для роздумів

Психологічний практикум

Література до розділу

Розділ 5. Гомосексуальність

5.1. Гомосексуальність: міфи та реальність

5.2.Причини гомосексуальності: головні гіпотези

5.3.Якою може бути сексуальна поведінка

5.4.Геї та лесбійки – які вони?

5.5.Один із нас – проблеми самовизначення

Про що йшлося в розділі

Питання для роздумів

Психологічний практикум

Література до розділу

Розділ 6. Сексуальне насильство

6.1.Зґвалтування: причини та наслідки

6.2. Жертви зґвалтувань – хто вони?

6.3. Інцест в родині – горе дитині

6.4. Педофілія як психічне збочення та вияв насильства

6.5. Чи є невинні, здавалося б, загравання виявом сексуального насильства?

Про що йшлося в розділі

Питання для роздумів

Психологічний практикум

Література до розділу

Словник


Розділ 1. СЕКСУАЛЬНІСТЬ: ВРОДЖЕНЕ ТА НАБУТЕ

З розділу Ви дізнаєтеся:

 Про спільне та відмінне у сексуальній поведінці людей і тварин

 Яким чином соціальне оточення впливає на сексуальну поведінку людини

 Якими є норми сексуальної поведінки чоловіків та жінок у різних етнокультурах та чим відрізняються українці

 Чи потрібна дітям сексуальна просвіта

 Якими бувають стратегії сексуального виховання неповнолітніх

 Яких правил мають дотримуватися дорослі, щоб забезпечити сексуальне здоров’я дітей

1.1. Якою буває сексуальна поведінка людей та тварин?

Як проявляється людська сексуальність? Уявімо собі, що на таке запитання відповідають різні люди – жінки, чоловіки, молоді і не зовсім. Знайти щось спільне у відповідях буде важко, бо у кожного – своя правда. Якщо серед опитуваних виявиться юнка, то вона, мабуть, почне говорити про ті почуття, які дівчата переживають під час побачень – тремтяче очікування зустрічі з коханим, п’янкість поцілунків, бажання відчувати ніжність його обіймів тощо. Для молодички, що веде до дитсадочка своїх діточок – це, можливо, буде її тепле, невимовно ніжне почуття любові до свого чоловіка, а ще бажання подобатися йому, як в роки їхньої юності. Для літнього чоловіка, сексуальність – це, передусім, погляд ласкавих очей дружини, відчуття її турботливого, лагідного ставлення до нього. Для парубка, який набуває першого досвіду статевого життя, сексуальність буде уявлятися як прагнення інтимної близькості, бажання тілесних пестощів, фізична насолода.

Спільною для всіх опитуваних буде характеристика сексуальності як задоволення, насолоди, щастя, радості. Отже, поняття сексуальності включає відчування задоволення, насолоди. Гедоністична (від грецьк. ή???ή насолода) функція сексуальності є провідною не лише в процесі статевої близькості, а й в негенітальних (від лат. organa genitalia – статеві органи) формах поведінки, наприклад, телефонному сексі. Помилковими є уявлення про сексуальну активність як таку, що детермінована лише статевими зносинами, копулятивним актом (від лат. copulatio – поєданання, тісний зв’язок-з’єднання двох особин при статевому акті). Сексуальність може виявлятися як в особливих пізнавальних інтересах підлітка, спрямованих на розкриття таїни інтимних стосунків, так і в любуванні літнім читачем тілами оголених жінок з “Плейбою”, чи в еротичних образах, які виникають в уяві дівчини, коли вона слухає улюблені мелодії.

Наші уявлення про сексуальність є результатом набутого життєвого досвіду в широкому розумінні цього слова. Чим старшою стає людина, тим ємкішим, психологічно розмаїтішим видається їй поняття сексуальної поведінки. Тобто, якщо юнак в поняття сексуальність вкладає генітальні відчуття в процесі статевого акту, то, набуваючи досвіду подружнього життя, виховання дітей, він буде включати в нього більш десексуалізовані відчуття ніжності, тепла, приязні, вдячності, бажання бути близьким до коханої не тільки тілом, а й душею. Отже, сексуальність охоплює різні сфери психічного життя людини – відчуття, переживання, уяву, думки, дії, вчинки – все те, що супроводжує її сексуальну активність. Щоб відрізнити інші види людської поведінки, наприклад, пізнавальної від сексуальної, вчені дійшли згоди, що провідною ознакою останньої є еротична (від грецьк. ??ώ? – любовні начала, пристрасть, хтивість, почуттєвість, бажання) збудливість, почуттєвість, хтивість, підвищений інтерес до проблем статі. Сексуальною може стати будь-яка сфера життєдіяльності людини, що взаємопов’язана з сексуальним збудженням, зумовлена ним.

Щоб зрозуміти прояви людської сексуальності в нормі та патології, важливо з’ясувати, які її чинники – біологічні чи соціальні. Часто про чоловіка, який не промайне жіночої спідниці, кажуть: “Типовий кобель. Що з нього взяти? Його можна зрозуміти. Де ви бачили такого самця, щоб виявляв байдужість до самиці в період тічки (період еструсу – від грецьк. оеѕtruѕ – пристрасть, любість – одна із стадій статевого циклу ссавців, обмежений період, найсприятливіший для прийняття сексуальних домагань, залицянь самця та запліднення).

Відомо, що сексуальна поведінка тварин зумовлюється переважно інстинктами, тобто вродженими безумовними рефлексами самців та самиць, роль яких у продовженні виду особливо яскраво проявляється після настання статевої зрілості. Господарі домашніх кицьок та собак добре знають, який нестримний потяг до протилежної статі собі подібних відчувають їхні улюбленці, яку магічну силу для самця має запах, голос готової до запліднення самиці. І це не дивно, адже сексуальна поведінка тварин є, передусім, репродуктивною, тобто спрямованою на продовження свого роду.

Чи не простіше було б людям мотивувати виникнення міжособистісних проблем у інтимних стосунках чоловіка і жінки інстинктивною природою сексуальності і тим самим не мати жодної мороки з правилами етики та моралі? Щоб глибше зрозуміти природу людської сексуальності, проаналізуємо приклади із сексуальної поведінки братів наших менших.

Спостерігаючи позиції копуляції, ритуальні залицяння самців та самиць, люди схильні приписувати тваринам людські переживання – ревнощі, уподобання, розчарування. Згадаймо легенди про лебедину вірність, парування лелек тощо. Проте гуманізація тваринної сексуальності є помилковою. Вона може значно відрізнятися за частотою і тривалістю копулятивного акту між різними видами тварин, проте залишається з урахуванням віку та здоров’я тварин досить подібною в межах одного виду. Сексуальна поведінка тварин є сезонною і зумовлена періодом тічки у самиць, коли вони стають сексуально рецептивними. Парування відбувається в період максимальної здатності самиці до запліднення. При цьому сексуальна активність самців детермінується гормонально. Стимуляція сексуальної поведінки зумовлюється чинниками, що активізують низку вроджених форм поведінки. Чим вищим є рівень біологічної організації виду, тим складнішою і поліфункціональнішою стає система його репродуктивних органів і способів регуляції на рівні індивідуальної поведінки. Так, у самців комах центр копулятивної поведінки розміщується в нервових вузлах на животі. Якщо у щурів видалити 20% головного мозку, то їхня сексуальна поведінка залишиться неушкодженою. Чим більші розміри мозку, тим більша роль індивідуального досвіду та соціального научіння тварини, і тим меншу роль відіграє гормональна регуляція сексуальної поведінки.

Вивчаючи сексуальну поведінку тварин, вчені дійшли висновку, що характер їхньої сексуальної активності зумовлюється не лише інстинктивною біологічною природою статевого потягу, але й набутим досвідом співжиття з собі подібними особинами. Так, наприклад, щурі, які утримувалися в ізоляції до настання статевої зрілості, в процесі первинного входження в коло собі подібних тварин допускали чимало “помилок” в контактуванні з ними. Самці робили багато “неправильних” наскоків на самиць під час їхнього “підставляння” статевих органів для парування. Самиці плутали самців з собі подібними особинами. У багатьох видів тварин “біднішав” ритуал залицяльницьких ігор перед паруванням тощо.

Отже, набуття досвіду життя в соціальному оточенні, або як його ще називають, процес первинної соціалізації, відіграє важливу роль у регуляції сексуальної поведінки не тільки людини, а й тварин, зокрема ссавців. Так, якщо сексуальна поведінка щурів, котів, собак та подібних їм видів тварин значною мірою запрограмована вродженими інстинктами і мало підвладна впливам научіння, то у приматів з розвинутішим головним мозком та центральною нервовою системою, вплив життя в стаді відіграє значну роль у характері сексуальної активності. Це переконливо довів у своїх експериментах на макаках-резусах американський вчений Гаррі Гарлоу. Він спостерігав за тим, як в умовах неволі, тобто розвитку самців та самиць аж до настання статевої зрілості поза стадом, проявляється інстинкт парування та батьківства. При цьому мавпочок “виховували” створені експериментатором штучні мами, зроблені з дротяного каркасу: одна – жорстка, негнучка, інша – покрита м’яким матеріалом. Ці “мами” в потрібний час давали їжу малятам, а ще слугували притулком під час сну та у разі небезпеки.

Яким же виявився результат такого “індивідуалізованого” виховання? Він приголомшив багатьох вчених, адже самці та самиці після досягнення віку статевої зрілості, виявилися нездатними до парування і, навіть, до виконання ритуальних дій залицяння. Іншими словами, самці та самиці, вирощені у неволі, не могли знайти спільної мови для реалізації вродженої копулятивної поведінки. Вони, хоча і спарювалися під впливом інстинктивного потягу, але при цьому билися, кусалися, виявляли інші ознаки агресивності, нетипові для копулятивної поведінки тварин.

Проте найбільш вражаючі зміни були зафіксовані пізніше, вони стосувалися порушень безумовних батьківських рефлексів. Народжені після штучного запліднення мавпочки не тільки не змогли пробудити материнських “почуттів”, а й самі виявилися під загрозою. Мами-самиці відривали своїх дітей від грудей при годуванні, відмахувалися від їхніх причепливих домагань, мов від набридливих мух, могли вщипнути, вкусити малюків, і навіть спересердя відкинути від себе додолу, подекуди вниз головою. Особливо жорстокими та агресивними виявились самиці, виховані жорсткою “мамою”.

Результати експерименту засвідчили наступне: хоча сексуальна поведінка тварин і є за своєю природою інстинктивною, вона все ж таки частково підвладна індивідуальному научінню. Порушення механізмів набуття досвіду співжиття у стаді призводить до порушення репродуктивної поведінки, особливо на рівні вищих тварин.

Цілком слушно постає питання: “Якщо відсутність соціального прикладу для наслідування негативно позначається на інстинктові спарювання та успадкованих батьківських інстинктах тварин, то яку ж роль відіграє фактор первинної соціалізації для сексуальної поведінки людини?”. Соціалізація (від лат. socialisсуспільний) – процес включення індивіда в суспільство, коли він засвоює прийняті в ньому соціальні норми, традиції, очікування.

Сексуальність людини як взаємопереплетення біологічного та соціального, можна характеризувати з точки зору анатомії та фізіології статевої системи, функціонування центральної нервової системи, ендокринної системи та психіки. Хоча людський індивід здатен до сексуального збудження від народження, проте він реагує на нього опосередковано набутими смислами, значеннями, виробленими індивідуальним досвідом. Це означає, що фізіологічне збудження завжди функціонує в певній системі засвоєних особистісних смислів, уподобань, значень. Тобто, сексуальна поведінка людини є соціально-знаковою, свідомою.

Підкреслюючи олюдненість сексуальної поведінки Homo sapiens, її якісну відмінність від тварин, кажуть, що останні не знають еротики, не мають еротичної уяви, фантазій. Природний інстинкт продовження роду у людини виявляється як потяг душі, як одухотворене статеве почуття, а стимуляція сексуального збудження, сексуальне відчуття є еротичне за характером, має суб’єктивний, особистісний смисл.

Так, наприклад, характеризуючи соціальну конституцію чоловіка чи жінки, сексологи часто оперують параметрами вияву так званого лібідо-фактору (від лат. libido – потяг, бажання, прагнення до статевої близькості), як-то: висока сексуальна активність, сексуальна збудливість, наполегливість, низький рівень сором’язливості, готовність виявити звичні форми статевої близькості тощо. Сила, тривалість, частота еротичного збудження ще не дають підстави для характеристики сексуальної поведінки, яка визначається особистісними характеристиками.

Роль особистісних смислів у процесі гуманізації статевого інстинкту враховується сексологами навіть при визначенні норми сексуальної поведінки. Вона включає в себе цілий комплекс морально-етичних, релігійних вимог та соціокультурних факторів, а також індивідуальні прояви сексуальної активності. Протягом соціалізації індивід засвоює як спільне для всіх людей знання фізіології та гігієни тіла (уявлення про розміщення ерогенних зон, сексуальні дотики, статеве дозрівання, статеве життя тощо), так і специфічні для певної етнокультури нормативи сексуальної поведінки (як залицятися, освідчуватися в коханні, залишатися привабливим в інтимних стосунках.

Порівняймо критерії норми(патології) сексуальної поведінки. Польський вчений К. Імелінський наводить такі, як: різність статей, їхня статева зрілість, взаємна згода, прагнення до обопільної насолоди, відсутність шкоди для здоров'я та інтересів інших людей. За умови дотримання цих критеріїв, характер конкретних форм сексуальної поведінки, на думку вченого, не має особливого значення.

Німецький сексолог С.Шнабль в поняття норми вкладає такі критерії як адекватність етичним вимогам соціуму та середні показники частотних характеристик сексуальної активності, а також сприяння соціальному та психічному здоров’ю партнерів.

Російський вчений Г.С.Васильченко розглядає межі сексуальної норми з позиції значущості статевої сфери для людини. За норму людської сексуальності він вважає потенційну здатність до реалізації функцій запліднення (продовження роду), досягнення психологічної насолоди (задоволеність близькістю) та встановлення соціальних контактів (інтимного спілкування, побудови міжособистісних взаємин). В свою чергу, патологія походить від неможливості реалізувати тією чи іншою мірою базові складові сексуальної поведінки.

Отже, критерії норми включають не тільки здатність досягати насолоди шляхом сексуального збудження та його розрядки, а й значною мірою задоволення соціальних потреб.

Сексуальна насолода завжди особистісно опосередкована. Саме тому І.С.Кон звертає увагу на множинність соціальної мотивації сексуальної активності (1). Вона виступає засобом розрядки фізіологічного збудження, дітонародження, досягнення чуттєвої насолоди, самоствердження, комунікації, маніпуляції іншими людьми, а також ритуальною та компенсаторною дією. Звичайно, в патології сексуальна поведінка задовольняє іншу палітру потреб – приниження, спричинення фізичного та психічного болю, владі над іншими тощо. Багатовимірність мотиваційних схем поведінки засвідчує, наскільки складним психічним утворенням є людська сексуальність.

Сексуальна поведінка людини може бути зафіксована виключно у формі об’єктивних, психофізіологічних показників, як, наприклад, у відомому дослідженні американських учених Вільяма Мастерса та Вірджінії Джонсон (4), присвяченому вимірам сексуальних реакцій жінок та чоловіків (цикли протікання збудження та розрядки, кліторальні, вагінальні зміни під час збудження, особливості перебігу оргазму). І хоча вчені вперше отримали конкретні показники реалізації сексуальної функції, що виявилися на той час (60-70-і роки XX століття) справді сенсацією, все ж громадськість та навіть науковці сприйняли їх неоднозначно. Так, зокрема, Абрагам Маслоу, представник гуманістичної психології, закликав Мастерс і Джонсон аналізувати варіативність та типовість сексуальних реакцій людини в контексті особистісних, любовних стосунків. Людська сексуальність, на думку І.С.Кона, має великі індивідуальні варіації, детерміновані як фізіологічним станом організму (гормональний баланс), так і життєвим (емоційним, комунікативним) досвідом індивіда, його несексуальними мотивами.

Явище відокремлення сексуальної поведінки від репродуктивної вперше спостерігається на рівні приматів. При цьому сексуальна поведінка тварин залишається більш залежною від біологічних детермінант, ніж від досвіду співжиття в стаді. Разом з автономізацією сексуальної поведінки у приматів послаблюється гормональна активізація сексуальної поведінки.

У людей сексуальна поведінка контролюється вищими відділами мозку. Сексуальна поведінка людини, як автономна, відокремлена від репродуктивної функції, є більш варіативною за формами отримання сексуальної насолоди. Її характер, спрямованість завжди особистісно та соціально спрямовані: “…значну увагу ми приділяємо символізму в сексуальній поведінці людини, оскільки він важливий з точки зору психоаналізу, котрий, як і давня мораль, виходить з того, що існує лише один спосіб кохання.

Досліди з мавпами наводять на думку про те, що для людини тривалий і чуттєвий секс – це щось особливе, це “відволікаюча діяльність”, яка дозволяє партнерам, щиро прихильним одне до одного, в ігровій формі пом’якшити різноманітні агресивні пориви й тривоги і задовольнити дитяче бажання доторкнутися до близької людини. Майже в кожної людини є принаймні один найприємніший для неї тип сексуальної поведінки, який іншим може видатися дивним. Коли б ми помітили таку поведінку в риб чи птахів, то не питали б, чи це нормально, а поцікавилися б: чому вони так поводяться?”*

Оскільки біологічні механізми сексуальної поведінки людини досить повно представлені в сучасній сексологічній літературі, перелік якої можна знайти в кінці 3 розділу, приділимо більше уваги психологічним аспектам сексуальності, які на сьогоднішній день залишаються недостатньо вивченими Отож, поміркуймо над психологічною природою людської сексуальності, культурою сексуальної поведінки, над тим, що є нормою і відхиленням від неї. Чи є, наприклад, мастурбація або гомосексуальна активність результатом, так би мовити, зовнішніх впливів, неправильного виховання, чи може, навпаки – вроджених, заданих біологічно факторів? Сексуальна поведінка тварин, особливо приматів, може багато що пояснити у механізмах розвитку людської сексуальності.

* цит. за Комфорт А. “Радість сексу” – Лель-ревю. – №4. –1995. – С.27-29.
Чи трапляються випадки гомосексуальної поведінки серед тварин? Виявляється, що так і досить часто. Так, наприклад, серед макак, які живуть в стаді і яким ніщо не стає на заваді встановлення міжстатевих контактів, трапляються такі самці, які віддають перевагу виключно гомосексуальним. Випадки одностатевих спарювань трапляються серед овець, кіз, ящірок, дельфінів тощо.

Подібно до людей, процес сексуального збудження та досягнення його піку у тварин супроводжується інтенсивними вегетативними реакціями – прискореним серцебиттям, посиленим кровонаповненням судин, підвищеною пітливістю та частотою дихання.

Американський сексолог Алекс Комфорт у книзі “Радість сексу” зазначає: “Головна відмінність між людиною та мавпою в плані сексу – утворення пар, ставлення до сексу як до гри, перенесення інтересу із заду яскравого кольору на груди (хоча один гамадрил виявив таку цікавість) і уява. Добре відомі атавізми, що лишилися в людині від мавп, - це почервоніння шкіри від сорому (сексуально збуджений гамадрил має червону шкіру, а в багатьох жінок під час оргазму таке почервоніння з’являється по всьому тілу як висип) і постійний інтерес до сідниць (від удару на них лишається почервоніння, а це діє збудливо). Про це варто знати хоча б тому, що секс – це розвага, і пристрасті партнера не повинні вас турбувати, якщо оцінювати їх з точки зору природи. Мавпи, як і люди, займаються мастурбацією і грають у бісексуальні ігри.

Серед самців павіанів, шимпанзе, зелених мавп і горил поширені, як і у людей, жести вияву агресії або виклику не тільки виразом позиції, тіла, міміки, а й демонстрацією ерегованого члена. Якщо супротивник не прийме пози підпорядкування, бути великій бійці. Проте не всім у стаді можна у такий спосіб показувати свій агресивний настрій, адже мавпи з вищим статусом та рангом не проминуть нагоди поставити розбишаку на місце. Кажуть, що традиції чоловіків з племені папуасів одягати на статевий член чохлик та хизуватися ним публічно, запозичені від самців-приматів.

Серед мавп’ячого стада трапляються так звані“жиголо”, явище чоловічої проституції, тобто самці, які використовують статевий акт для врегулювання проблем в стосунках з іншими самцями. Чи не нагадують вони нам окремих представників Homo Sapiens?

Відомо також, що позиції копулятивного акту тварин значною мірою тотожні позиціям злягання людей. Багатьох, мабуть, найбільше здивує той факт, що мастурбація є досить поширеною формою сексуальної поведінки в тваринному світі як серед самців, так і серед самиць. Факти взаємної мастурбації досить поширені серед самиць- слоних. Оскільки тіло тварини досить гнучке, то найчастіше практикується оральна самостимуляція геніталій. Мастурбація відбувається також у формі тертя об який-небудь предмет або за допомогою еластичної палиці, вібрація якої використовується самицями як засіб для підвищення сексуального збудження.

Можна пригадати також ту частину ритуалу загравання тва-рин, яка супроводжується обнюхуванням, облизуванням ано-генітальної частини тіла. Чи не є це своєрідним прообразом орально-генітальних контактів людини?”

Сексуальна поведінка тварин, у тім числі приматів, запрограмована біологічно і здійснюється як низка безумовних рефлексів, спрямованих на відтворення виду – народження і збереження потомства. Так, деякі комахи можуть спарюватися навіть після обезглавлення їхніх тіл. Проте характер сексуальної поведінки хребетних стає все більше пов’язаним із об’ємом їхнього головного мозку. Тварини, що стоять на вищому щаблі свого розвитку, мають більш розвинений головний мозок. Чим вищий рівень розвитку тварин, тим більша роль головного мозку у регуляції сексуального потягу. Так, у лабораторного білого щура можна видалити навіть півкори, і він залишатиметься здатним до парування. Проте вже у котів із видаленням чолових долей головного мозку процес копуляції порушується. Такий самець може виявляти збудження під час еструсу самиці, проте не здатен до статевого акту через порушення координації рухів. Феромони (атрактанти), що виділяються статевими органами самиці, приваблюють до неї самця, збуджують його. При цьому готовність до парування виявляється не лише у фізіологічних реакціях збудження статевих органів тварини, а й певних специфічних для даного виду тварин формах залицяння – певних звуках, позах, ритуальних іграх.

В копулятивному акті тварин важливу роль відіграє “підставляння” самиці. Якщо вона не приймає самця, він мало чого може досягти. У деяких тварин для цього випадку застосовуються певні “хитрі” прийоми для примусової копуляції. Так, наприклад, самець скорпіонової мухи під час залицяння приносить самиці “весільний подарунок” – мертву комаху, вийняту з тенет павука. Поки самка їсть цей подарунок і здійснюється копулятивний акт.

Під час залицяння півник обходить курку вальсуючими рухами, демонструючи колір свого оперіння. При згоді спарювання, кури припадають до землі в типовій позі готовності. Тільки після цього півник робить садку. Оскільки кури оцінюють партнерів за зовнішнім виглядом, то зміна забарвлення півня може значно зменшити його шанси на спарювання.

У деяких видів самці конкурують не за доступ до самок, а за запліднення. Іноді це називається конкуренцією сперміїв. Так, наприклад, спермії наступного самця, який парується із гнойовою мухою, витісняють спермії попереднього. Деякі види комах (водяні жуки, денні та нічні метелики) після копуляції замазують статевий отвір самки. Для копуляційної поведінки гризунів характерні багаторазові інтромісії та еякуляції.

Сексуальна поведінка приматів найбільше залежить від мозкових центрів. Якщо у більшості ссавців копулятивний цикл є сезонним, тобто стає можливим тільки в період еструса самиць, що одночасно є найкращим часом для їхнього запліднення, то вже у приматів ( людиноподібних мавп), у яких сексуальна поведінка відокремлюється від репродуктивної і більшою мірою регулюється головним мозком, вона значною мірою опосередкована індивідуальним научінням. Наприклад, як тільки сім’яники самців морських свинок починають виробляти зрілу сперму, починається парування. Проте вже мавпам-самцям, щоб отримати доступ до самиці, потрібно, крім статевого дозрівання, утвердити певну соціальну позицію в стаді.

Пряме суперництво за самицю можна спостерігати серед самців благородних оленів. Під час гону(тічки) самці викликають один одного на поєдинок за володіння самицею. Чим більше перемог, тим більше самиць у гаремі. Виклик кидають ревом, який гучніший у більш здорового володаря гарему. Поєдинок починається з оглядин одне одного, зближення і тупцювання на місці, що дає змогу оцінити розміри тіла, розкішеі роги, міць суперника. Якщо сили не рівні, слабший відступає від сутички. Якщо супротивник виступає як рівня, олені зціплюють роги і починають штовхати один одного. У чверті таких випадків самці отримують серйозні ушкодження. Перемагає, як правило, старший, крупніший олень, проте іноді він поступається молодшому та задерикуватішому.

Подібні битви характерні для сексуальної поведінки багатьох видів. Деякі самці-жуки обмежуються лише підштовхуванням один одного. Буйволи і снігові барани стрімко атакують суперника і б’ються лобами. Право на самицю отримає найбільш “твердолобий”.

Морські слони також виходять на поєдинок. Однак ці битви організовує сама самиця, бо свій протест проти бажання самця вона виказує голосним криком, на який збігаються сусіди-самці. Своїми криками вона продовжує підтримувати сильнішого в сутичці.

Основна проблема сексуально-репродуктивної поведінки самців – привабити самиць з боку конкуренції інших самців. Основне завдання самок – вибрати найкращого статевого партнера, який за своїми фізичними властивостями здатен забезпечити потомство найкращими шансами для виживання і розмноження.

Тривалість статевого акту відрізняється у різних тварин, а також поміж окремого їх виду. Так, у слонів інтромісія (від лат. intromissio – введення статевого члена у вагіну) триває трохи менше хвилини, а у бика – дві-три секунди. Проте частота парування та його тривалість може варіюватися і бути досить високою. Так, відомо, що бик за годину часу може спарюватися 77 разів, а одне сімейство левів за 8 днів спарювалося 360 разів.

Чарльз Дарвін був глибоко переконаний, що відмінності у поведінці статей – це результат еволюційного добору. Він писав: “Існує багато інших органів і інстинктів (у самців), які розвиваються завдяки статевому добору, – такі, як зброя нападу і засоби захисту самців під час їхніх поєдинків і переслідування суперників, їхня хоробрість і забіяцтво, їхні різноманітні прикраси, їхня винахідливість при виробництві сигналів голосом або з допомогою різних пристосувань, їхні залози для виділення пахучих речовин. Більша частина цих органів слугує тільки для приваблювання чи збудження самиці. Зрозуміло, що ці ознаки є результатом статевого, а не звичайного добору, оскільки неозброєний, неприкрашений чи неприваблюваний самець так само б мав успіхи в битві за життя і в залишенні багаточисленного потомства, але не в присутності самців, наділених багатьма такими ознаками. Ми можемо зробити висновок, що це відбувається випадково, тому що самиці, які неозброєні і неприкрашені, пристосовані до виживання і продовження роду.”*

*Дарвін Ч. “Похождение человека”, 1871. – С. (цит.за Мак-Фарлендом. Поведение животных. – М.:Мир,1988. – С.117 ).

Структура сексуально-репродуктивної поведінки тварин зумовлена, в основному, певною генетичною програмою, яка закодована в безумовних рефлексах, проте частково залежить від вироблення умовних зв’язків за допомогою научіння. Сексуальне збудження тварин стає елементом в активізації ланцюжка безумовних рефлексів, що реалізують репродуктивну поведінку. При цьому сексуальні емоції тварин (від приязні до агресії), що виявляються в моторних, фізіологічних реакціях, не опосередковані почуттями, оцінками, ставленнями. Звичайно, пряме порівняння сексуальної поведінки тварин з людською некоректне, проте все ж… Сексуальність тварин підпорядкована відтворенню виду, репродукції, сексуальність людей – продукції насолоди. Сексуальність – це частина цілісної особистості, взаємозалежність її біологічних, психологічних, соціокультурних вимірів функціонування як сексуальної істоти.

Репродуктивна поведінка людей якісно відрізняється від аналогічної поведінки тварин. Статева стратегія у людини тісно пов’язана з добре розвинутою турботою про потомство. Стратегія жінок включає тривалі періоди сексуальної чутливості, яка дає можливість підтримувати довгий час постійну увагу партнера. Процес запліднення можливий лише в період овуляції, який в організмі жінки добре замаскований на відміну від еструсу ссавців. З точки зору еволюційної теорії статевого добору це означає, що чоловік повинен регулярно підтримувати сексуальні стосунки з однією і тією ж жінкою, щоб забезпечити запліднення. Він має оберігати жінку від зазіхань інших чоловіків, якщо хоче бути впевненим, що саме він є батьком її дітей. Одиничний статевий акт має сумнівну ймовірність того, що відбудеться запліднення, що мотивує тривалі сексуальні стосунки та зменшує доцільність випадкових зв’язків. Стратегія чоловіків включає суперництво при залицянні та агресивність при захисті жінок. Статеві стратегії, вплітаючись в етнокультуру, породжують розмаїтість шлюбно-сімейних звичаїв та ритуалів.

1.2. Чи має сексуальність національне вбрання?

Кожному суспільству притаманні свої особливості нормативів сексуальної поведінки чоловіків та жінок, які беруть початки з етнокультурних традицій та звичаїв народу, релігійних вірувань, рівня його соціально-економічного розвитку тощо. Важко повірити в той історичний факт, що в одній із найдемократичніших держав світу – США в другій половині XIX століття досить поширеним засобом лікування мастурбаціїї у дівчаток була варварська операція – клітородектомія (від грецьк. ?lеіtoris – жіночий статевий орган, розміщений у верхній частині входу у піхву, лат.de – видалення, та грецьк. ?н???ή – ?иріз).

Антропологічні дослідження свідчать, що ставлення того чи іншого народу до сексуальності часто грунтуються або на повному придушенні проявів людської чуттєвості, приховуванні, забороні сексуального збудження, або, навпаки, – на всілякому заохоченні до сексуальної активності не тільки дорослих, а й дітей. У першому випадку сексуальна культура отримала назву репресивної або обмежуючої, у другому – ліберальної, пермісивної, тобто такої, яка чуттєвість вважає однією з найголовніших цінностей людського буття. Відповідно до типів сексуальної культури різняться і стилі статевого виховання дітей та молоді.

В етнографічній літературі можна зустріти описи племен з різним типом сексуальної культури. Одне з них – плем’я Айніс Біг, що мешкає на невеличкому острові поблизу Ірландії. Ставлення представників цього племені до будь-яких проявів сексуальності як в чоловіків, так і в жінок досить суворе. Домінує заборона дошлюбних сексуальних контактів, табу на оголене тіло, тілесні пестощі. Тому до шлюбу закохані обмежують своє інтимне спілкування поцілунками та досить грубими пестощами жіночих грудей. При цьому навіть під час злягання вже у шлюбному житті не прийнято знімати нижню білизну, а тим паче збуджувати партнера тілесними пестощами

Антропологи, які вивчали особливості міжстатевих стосунків у племені, стверджують, що жінки та чоловіки в ньому не мають навіть щонайменшого уявлення про такі поширені форми сексуальної активності, як оральна стимуляція сосків жінки або мануальна (від лат. manualis – ручний) стимуляція статевого органу чоловіка, не кажучи вже про феллаціо (від лат. fellate – смоктати) та куннілінгус (від лат. сun тa lingva – лизати вульву). Позиції злягання пар обмежуються в племені лише однією, де чоловік зверху. При цьому чоловік швидко досягає оргазму, відчуття якого для багатьох жінок залишається майже невідомим. Менструація (від лат.menstruatio – регулярні кров’яні виділення з вагіни жінки (дівчини) та менопауза (від гр.menopausa – відсутність менструацій після клімаксу) розцінюються громадською думкою як покарання за нечистивість і сприймаються жінками з почуттям страху та відчаю. Та й чоловіки не вступають в контакти з дружинами під час менструації, оскільки через свою необізнаність з фізіологічними механізмами цього явища, вважають його проявом гріха.

Власне сам статевий акт сприймається чоловіками не як радість інтимного спілкування та фізичної насолоди, а як важка робота, до і після виконання якої їм потрібний особливий відпочинок, час, вільний від будь-яких справ. То ж не дивно, що доросле населення острова зовсім не переймається питаннями статевої просвіти дітей і навіть соромиться говорити на цю тему. Тому батьки єдині у думці про те, що сама природа людини під час статевого дозрівання підкаже дітям шляхи правильної сексуальної поведінки.

Не випадково, що ставлення племені Айніс Біг до людської сексуальності та нормативи поведінки чоловіків та жінок розглядають в як класичний приклад репресивної культури.

На противагу їй, інтимні взаємини статей племені Мангайя, що з островів Південної Океанії, розглядають як приклад ліберальної культури, у якій людська сексуальність – джерело радості та насолоди для дорослих і не тільки для них. На Полінезійських островах Мбуті, Канг, Тріобріандер діти з ранніх років вчаться тому, що секс приносить насолоду. Дитячі ігри наповнені імітацією сексуальних дій, які поступово стають часткою дорослого життя. За таких умов розвиток дитячої сексуальності вважають спеціально організованим тренуванням чуттєвості хлопчиків та дівчаток.

Хлопчики племені мають дізнатися про мастурбацію, коли їм виповнюється сім років, а з восьми чи дев’яти вони починають мастурбувати. Обряд ініціації, тобто посвячення в доросле життя, очікує на них з 13 років. Він супроводжується символічним спеціальним надрізом, який роблять повздовж пеніса (від лат. penis – статевий член). Причому чоловік, якому довірена ця операція, стає своєрідним вчителем сексуальності для свого підопічного. Він навчає хлопчика техніці куннілінгуса, поцілунку грудей, стимуляції сосків, а також досягнення оргазму. Приблизно за два тижні після операції хлопчик вже має перше злягання з досвідченою жінкою, яка покликана власноруч зняти шкіру із загоєного шраму на пенісі, і почати навчати премудростям збудження партнерші, техніці досягнення синхронного з нею оргазму. Після завершення такого курсу сексуального “стажування” хлопчик починає самостійний пошук партнерші серед дівчат племені, які, до настання віку статевої зрілості теж проходять відповідну школу техніки сексуальної поведінки.

Звичайно, проходження курсу такого статевого виховання не проходить даремно для майбутніх дорослих і позначається на їхній підвищеній сексуальній активності. Так, наприклад, пара злягає щоночі. При цьому особливо цінуються активність чоловічих фрикцій та відповідний темпоритм рухів стегон партнерші. До досягання шлюбного віку, а саме 20 років, хлопці зазвичай, мають досвід статевих зносин щонайменше з десятком дівчат, а дівчата, щонайменше, з трьома-чотирма хлопцями. Вважається, що нормальний статевий акт має тривати від 15 до 30 хвилин, а то й більше. Погана слава в племені йде про тих, які є пасивними, “мертвими” партнерами в сексі. Піком сексуальної активності людини вважається вік 18 років, коли статеві зносини відбуваються щоденно і супроводжуються майже трьома оргазмами щоразу. Культ задоволення від сексуальної близькості сповідується впродовж всього життя чоловіків та жінок племені. Навіть у літньої пари статеве життя залишається невід’ємним компонентом їхніх взаємин. Відомо, наприклад, що подружжя п’ятидесятирічних чоловіків та жінок мають зносини 2-3 рази на тиждень, які обов’язково супроводжуються оргазмом.

Чим відрізняється ставлення до сексуальності у народів з вільною сексуальною поведінкою від тих, де вона строго контролюється? Характерними ознаками репресивної сексуальної культури є, по-перше засудження дошлюбних сексуальних зв’язків, по-друге, обмеження статевої просвіти дітей, і нарешті, полярна диференціація нормативів чоловічої та жіночої сексуальної поведінки, яка знаходиться під пильним контролем громадської думки та сильної статі. У відповідності до характеру етнокультури розвиваються і шлюбні стосунки від суворої моногамії (від грецьк. mono – одношлюбність) до різних форм полігамії (від грецьк.??lygynia – ?агатошлюбність).

Ілюстрацією особливостей репресивної культури може слугувати сучасне Сомалі, де однією з традицій є проведення болісної і принизливої операції відсічення клітора та часткового зашивання малих губ піхви у дівчаток 7-8 річного віку. З якою метою це робиться? Перш за все, для того, щоб обмежити свободу майбутньої жінки у сексуальних стосунках з чоловіками. Знахарка, до якої мати мусить привести свою доньку до настання її статевого дозрівання, здійснює своє чаклунство над статевими органами дівчинки в оточенні старших жінок, які міцно тримають тіло й кінцівки бідолахи аж до завершення “хірургічної” операції. Все це маніпулювання статевими органами підлітка здійснюється заради того, щоб всіляко застерегти дівчинку від можливості відчути сексуальну насолоду та уберегти від злягання з чоловіками.

Наслідки такого середньовічного дикунства лягають великим тягарем на сомалійських жінок, які в подальшому житті мають чимало проблем як з менструальним циклом, так і з народженням дитини. Недаремно у рішеннях багатьох жіночих форумів, які проводяться під егідою ООН, звертається особлива увага урядових та неурядових громадських організацій на недопустимість будь-яких маніпуляцій з геніталіями жінки, під якими б гаслами вони не проводилися – збереження народних традицій чи їх відродження.

Культура племені Лезу, що в Південній Океанії, відноситься до ліберальних, пермісивних, тобто таких, які мало обмежують сексуальну активність чоловіків та жінок, сексуальність сприймають як благо життя. В племені панує культ сексуального задоволення, стимулюється жіноча мастурбація, а сам статевий акт не є таємницею для дітей, оскільки часто здійснюється на їхніх очах (крім власних батьків). Етнографи зазначають, що спостерігати злягання пари можуть не тільки рідні та близькі, а й сторонні жінки та діти. При цьому дівчатка сідають поблизу чоловіка та жінки, які зайняті сексом, перекручуючи праву ногу таким чином, щоб п’ята опиралась у власні геніталії і могла подразнювати їх без допомоги рук. Діти та жінки під час мастурбації можуть бути зайняті якою-небудь роботою – плетінням, майструванням, нанизуванням намиста тощо.

Узагальнюючи спостереження за сексуальною поведінкою майже у ста етнокультурах, антропологи дійшли парадоксального висновку. Чим прозоріші стіни в оселях народів, як-то трав’яні, з лободи, очерету тощо, тим більш ліберальною є сексуальна поведінка.

Слід зазначити, що саме ставлення до мастурбації, а особливо до жіночої, є одним з показників характеру сексуальної етнокультури. З доісторичних часів збереглися малюнки, які зображують як акт мастурбації чи злягання, так і предмети тогочасної “сексіндустрії”, як-то дерев’яні фаллоси (від грецьк.phallos – статевий член), які використовували з метою посилення сексуальної насолоди. Отож, сучасні вібратори для сексуального задоволення жінок мають прадавню історію, що свідчать про велику пошану наших пращурів до сексуальності людини.

Показовим для оцінки характеру сексуальної етнокультури є ставлення громадської думки до позашлюбних зв’язків чоловіків та жінок, а також до статевого виховання дітей та гомосексуальних стосунків.

Слід зазначити, що людство впродовж історії свого розвитку виявляло значно більшу терпимість до дошлюбних або позашлюбних зв’язків сильної статі, ніж слабкої. Цнотливість жінок завжди оцінювалася особливо прискіпливо. Ця відмінність у поглядах започаткувала подвійну мораль. Тобто, однакові вчинки оцінювались по-різному в залежності від того, хто їх здійснював – чоловік чи жінка.

У ліберальних сексуальних культурах гомосексуалізм дорослих, навіть підлітків та юнаків, всіляко заохочувався і розцінювався як школа сексуальності молодої людини. У репресивних, навпаки, – строго контролювався і засуджувався. При цьому громадська думка була терпимішою до жіночих гомосексуальних зв’язків, ніж до чоловічих. І все ж немає в світі таких етнокультур, де б гомосексуалізм посідав чільне місце як провідний спосіб сексуальної активності чоловіків та жінок, молодих чи дорослих. Так само засуджуються сексуальне насилля й інцестні стосунки. Яскраві ілюстрації сексуальних культур можна знайти в книгах Маргарет Мід( ), З. Льва-Старовича( ), Хв.Вовка( ) та інших.

У світі поширено чимало міфів про асексуальність (від грецьк. а – префікс, що означає заперечення, відсутність) чи гіперсексуальність (від лат. hypersexulitas - підвищений статевий потяг), представників тих чи інших етносів. Наприклад, побутує точка зору про особливі потенції та свободу сексуальної поведінки чоловіків та жінок у африканських народів, які, мовляв, протилежні європейцям. Антропологи оцінюють характер сексуальної поведінки дещо інакше. Так, наприклад, близько 88% населення Африки живуть в репресивних етнокультурах, серед євроазіатських країн з репресивною сексуальністю налічується 82%, серед середземноморських – 73%, а от серед етносів Південної Океанії – лише 10%.

Відповідно різняться й еталони сексуальності. Деякі аборигени Австралії обожнюють обвислі груди, а серед багатьох племен Африки поціновуються жінки з надто округлими стегнами, особливо з випненими назад сідницями. Обираючи собі наречену, юнаки з таких племен ставлять в ряд усіх дівчат, зупиняючись на тій, сідниці котрої найбільше вирізняються з-поміж інших. На відміну від вихідців з Європи, чоловіки з арабських країн, віддають перевагу досить повним жінкам. Незалежно від етнічної належності, переважна більшість чоловіків вважає сексуально привабливими ті ознаки тіла жінки. які засвідчують її репродуктивну здатність.

Поширено чимало стереотипів щодо сексуальних уподобань. Кажуть, що чоловіки, зайняті маломеханізованими видами праці, віддають перевагу жінкам з міцним тілом. Чоловіки-екстраверти вважають сексуальними пишнотілих жінок з великими грудьми, а інтроверти – астенічних, худорлявих, з маленьким бюстом.

Порівняння розмаїтого світу етнокультурних традицій та звичаєвості свідчить про суттєві відмінності нормативів сексуальної привабливості та побудови інтимних міжстатевих взаємин. Можна зустріти, наприклад, такі племена, для яких залишаються невідомими досить поширені форми сексуальної поведінки, як-то: поцілунок чи взаємні тілесні пестощі. Відомо, що позиція злягання “лежачи, чоловік зверху”, більш поширена в Європі, а на Сході – “стоячи, жінка зверху”.

Таким чином, проблема детермінації сексуальної поведінки людини біологічними та соціальними факторами, вирішується на користь останніх. Виростаючи, діти асимілюють притаманні їхньому найближчому соціальному середовищу норми та правила чоловічої та жіночої поведінки. Проте прийняття себе статевою істотою не відбувається автоматично. Соціально-культурний вплив на сексуальну поведінку може бути сповненим протиріч, бо ж неоднорідним є саме оточення. Батьківська сім’я, двір, дитячий освітній заклад, засоби масової інформації можуть насаджувати різні моделі сексуальної поведінки. Більш або менш ліберальною може виявитися, наприклад, батьківська сім’я, а школа відіграватиме репресивну роль і навпаки. Так чи інакше, нормативи сексульної поведінки, ставлення до людської сексуальності є органічною складовою етнокультури.

В сучасному світі важко віднайти народи з так би мовити “чистими” репресивними або ліберальними поглядами на людську сексуальність. Проте між полюсами контролю, придушення та вседозволеністю, терпимістю кожен народ знайшов своє місце, яке відповідає індивідуальним особливостям його сексуальної поведінки. А яке місце на цій уявній лінії Ви б відвели Україні, враховуючи пануючі в ній сьогодні ставлення щодо людської сексуальності та статевого виховання дітей? А якщо перенестися в минуле?

1. 3. Український декамерон

Джерелом своєрідних “архетипових уявлень” (К.Юнг) про психічну, культурну сутність народу у ставленні до сексуальності, виступають передусім обрядові, ритуальні дії, пісенний фольклор, звичаєвість. Відомий польський етнопсихолог та культуролог З.Лев-Старович писав, що секс належить до числа основних біологічних потреб, які обумовлюють існування роду. Це також основна психічна потреба, тісно пов’язана з потребами любові, з узами безпеки, почуттям власної цінності. Він є одним з найважливіших механізмів суспільного життя.

Здавалося б, що така важлива сфера існування людини і суспільства повинна знаходитися в центрі уваги психологічної науки, суміжних дисциплін. Проте огляд існуючих досліджень, присвячених сексуальній поведінці людини, свідчить про протилежне.

Етносексологія українців досить мало представлена в науковій літературі. Проте стародавні літописи засвідчують, що характер міжстатевих контактів, шлюбної поведінки зумовлювалися строго регламентованими нормативами, які слугували гарантіями захисту прав як чоловіків, так і жінок, як дорослих, так і дітей.

Відомо, що князі Київської Русі не мали права “першої шлюбної ночі”, яке на ті часи було досить поширене в середньовічній Європі та на Сході. Інцестні сексуальні стосунки заборонялися, не дозволялося навіть виходити заміж за брата покійного чоловіка або одружуватися з сестрою покійної дружини. Існували певні обмеження на кількість шлюбів (не більше двох), а також на розлучення. Вагомою підставою для розлучення вважалися позашлюбні зв’язки. Засуджувалися різні види сексуальних парафілій, особливо зоофілія (від гр. para– біля; philia – потяг, збочення, яке може бути у формі статевого потягу до тварин, zoophilia статевий потяг до тварин).

Специфічною ознакою міжстатевих взаємин українців вважають кордоцентричність (від лат. corcordis – серце, зосередженість психічного життя коло серця.) Професор О.Кульчицький характеризує світовідчування українців таким чином: “ В українському географічному довкіллі вчуття в “хвилясту м’якість” лісостепу чи в “безкраю далечінь степу…” сприяє радше… споглядальним настановам…, розбуджує одну із форм “еросу”; схильність до почуття любові, до безконечного, недосяжного й абсолютного…

Для українського колективного несвідомого… найбільш характеристичний є архетип “Магна Матер” – тип “доброї”, “ласкавої”, “плодючої” Землі українського чорнозему.

українська психічна структура визначається своїм емоційно-почуттєвим характером, зосередженим довкола “серця”, своєю “кордоцентричністю”.

…“кордоцентричність” в’яже українську психічну структуру з рефлексивними настановами” (5, с.53-58).

Звідси ставлення до еротичних почуттів, як до сакральних, опосередкованість тілесної чуттєвості почуттями сердечної приязні, злагоди. Домінуючим в сексуальній поведінці був її романтичний компонет – потяг до серця завжди опосередковував потяг сексуальний.

Ось як описує долю психосексуальний розвиток українки відомий письменник та історик другої половини ХІХ ст. Данило Мордовець:

Змалку купала її мати у любистку:

У любистку купала,

Щоб любощі зазнала…

Купалися у любисточку дівчаточка і багатих батьків, і бідних, а підростаючи, укупі нралися і у хрещика, і у ворона та часами по вишневих садочках між чорнобривцями та крученими паничами. І росла україночка на волі, як тополя,

Гнучка, гнучка та висока…

А поки ще не прийшов час, з другими дівчатками гралася в “шума” та голосно виспівувала:

Ой нумо, нумо
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации