Поддєрьогін А. Фінанси підприємств - файл n11.doc

Поддєрьогін А. Фінанси підприємств
скачать (1083 kb.)
Доступные файлы (22):
n1.doc18kb.02.11.1998 09:40скачать
n2.doc113kb.03.11.1998 15:46скачать
n3.doc233kb.04.11.1998 16:23скачать
n4.doc343kb.04.11.1998 15:54скачать
n5.doc197kb.03.11.1998 16:07скачать
n6.doc186kb.04.11.1998 10:10скачать
n7.doc200kb.04.11.1998 16:07скачать
n8.doc412kb.04.11.1998 11:25скачать
n9.doc195kb.04.11.1998 12:02скачать
n10.doc386kb.04.11.1998 12:29скачать
n11.doc221kb.04.11.1998 12:55скачать
n12.doc157kb.04.11.1998 13:26скачать
n13.doc19kb.04.11.1998 16:07скачать
ROZD_4.RTF192kb.10.06.1998 16:50скачать
ROZD_8.RTF252kb.16.06.1998 15:23скачать
n16.docскачать
n17.doc16kb.04.11.1998 16:08скачать
n18.doc23kb.04.11.1998 16:52скачать
n19.doc88kb.05.10.1998 13:24скачать
n20.doc220kb.23.10.1998 12:13скачать
n21.doc37kb.11.01.1999 16:33скачать
n22.doc188kb.06.07.1998 12:28скачать

n11.doc



РОЗДІЛ 8

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ


Основні терміни і поняття: амортизація; амортизаційні відрахування; відтворювальна структура капітальних вкладень; знос основних фондів; капітальні вкладення; капітальний ремонт основних фондів; коефіцієнт вибуття основних фондів; коефіцієнт зносу основних фондів; коефіцієнт оновлення основних фондів; моральний знос основних фондів; основні фонди; при­скорена амортизація основних фондів; просте відтворення основних фондів; рентабельність основних фон­дів; розширене відтворення основних фондів; технологічна структура капітальних вкладень; фізичний знос основних фондів; фондовіддача основних фондів.

8.1. СУТНІСТЬ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ
Підвищення ефективності використання основних фондів під­приємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Основні фонди — це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Основні фонди підприємства включають основні виробничі фонди й невиробничі основні фонди.

Виробничі основні фонди є частиною основних фондів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі фонди через капітальні вкладення.

Невиробничі основні фонди — це житлові будинки та інші об’єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які знаходяться на балансі підприємства.

На відміну від виробничих основних фондів невиробничі основні фонди не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні фонди безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих фондів пов’язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці.

Основні виробничі фонди з урахуванням специфіки їх виробничого призначення поділяються на такі групи:

А. Будівлі і споруди.

Б. Передавальні пристрої.

В. Машини й устаткування,

у тому числі:

Г. Виробничий і господарський інвентар.

Д. Інші основні фонди.

Співвідношення окремих груп основних виробничих фондів становить їх структуру. Поліпшення структури основних виробничих фондів, передовсім підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства.

Для прикладу дамо склад основних виробничих фондів машинобудівного підприємства (рис. 8.1).

Для обчислення амортизаційних відрахувань основні фонди поділяють на такі групи:

Група 1 — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти, передавальні пристрої;

Група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації; інформа­ційні системи; телефони, мікрофони та рації; різне конторське облад­нання, устаткування та приладдя;

Група 3 — інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.

Підприємству не байдуже, в яку групу основних виробничих фон­дів укладати кошти. Воно заінтересоване в оптимальному підвищенні питомої ваги машин, устаткування, тобто активної частини основних фондів, які обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості підприємства. Ясна річ, що для забез­печення нормального функціонування активних елементів основ­них виробничих фондів необхідні будівлі, споруди, інвентар, тобто пасивна частина основних фондів.


Рис. 8.1. Склад основних виробничих фондів підприємств
Структура основних виробничих фондів є різною в різних галузях промисловості, народного господарства. Наприклад, частка будівель у загальній вартості основних виробничих фондів найбільш висока в легкій та харчовій промисловості (близько 44%); споруд — у паливній промисловості (17%); передавальних пристроїв — в електроенергетиці (32%); устаткування та робочих машин — на підприємствах машинобудівного комплексу (45%).

Основними факторами, які впливають на структуру основних виробничих фондів підприємств, є: рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення підприємств. Кожний фактор по-різному впливає на структуру виробничих фондів. Поліпшити структуру основних виробничих фондів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування, ефективнішого використання виробничих приміщень установленням додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткування.

Відтворення основних виробничих фондів — це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

Просте відтворення основних фондів здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних фондів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних фондів або придбання нових основних фондів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

Процес відтворення основних виробничих фондів має низку характерних ознак, зокрема:

1) основні виробничі фонди поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;

2) у процесі відтворення основних виробничих фондів одночасно відбувається рух їхньої споживної вартості та вартості;

3) здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих фондів на готову продукцію нарахуванням амортизаційних відрахувань;

4) основні виробничі фонди поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.

У процесі господарської діяльності кругооборот основних виробничих фондів проходить три стадії.

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних виробничих фондів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні виробничі фонди в процесі екс­плуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кру­гообороту основних виробничих фондів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих фондів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії формується амортизаційний фонд.

На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних виробничих фондів. Це поновлення здійснюється заміною зношених основних виробничих фондів на нові за рахунок амортизаційного фонду.

Оборот основних виробничих фондів показано на рис. 8.2.

Рис. 8.2. Оборот основних виробничих фондів на підприємстві
Просте відтворення основних виробничих фондів здійснюється у двох формах: 1) заміна зношених або застарілих основних виробничих фондів; 2) капітальний ремонт діючих основних фондів.

За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих фондів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних фондів є нарахована сума амортизації. За розширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних виробничих фондів. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного додаткового продукту.

Необхідність оновлення основних виробничих фондів за ринкових відносин визначається передовсім конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція спонукує підприємства здійснювати при­скорене списання основних виробничих фондів з метою нагрома­дження фінансових ресурсів для наступного вкладання коштів у придбання більш прогресивного устаткування, впровадження нових технологій та іншого поліпшення основних виробничих фондів.

8.2. ПОКАЗНИКИ СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ
ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Для забезпечення відтворення основних виробничих фондів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих фондів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

У процесі виробництва основні фонди зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних фондів ви­значається в процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах:

По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних фондів.

По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні фонди.

По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних фондів або вкладання коштів у нові виробництва.

Показники стану й ефективності використання основних фондів можна об’єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними фондами; 2) стан основних фондів; 3) ефек­тивність використання основних фондів (рис. 8.3).

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними фондами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства.

Фондомісткість є величина зворотна до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних фондів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними фондами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість — до зменшення.

Рис. 8.3. Показники забезпечення стану й ефективності
використання основних фондів
Приклад.

Випуск товарної продукції за рік становив 388 940 грн., вартість основних виробничих фондів — 134 208 грн. Фондомісткість дорівнює 0,35 грн. (), тобто на кожну гривню виробленої продукції припадає 35 коп. основних виробничих фондів.

Забезпеченість підприємства основними виробничими фондами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих фондів до кількості працюючих на підприємстві.

Приклад.

Вартість основних виробничих фондів на початок року 108 530 грн., а кількість працюючих 453 особи. На кінець року — від­повідно 134 208 грн. і 440 осіб. Звідси фондоозброєність на початок року становить 23,9 тис. грн. (), на кінець року — 30,5 тис. грн. ().

Отже, збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором.

Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих фондів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.

Приклад.

Вартість основних виробничих фондів на кінець звітного року становила 134 208 грн., сума зносу основних фондів — 53 175 грн., а вартість майна — 169 339 грн. Відтак коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів становитиме 0,48 ().

Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 – 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для поліпшення становища.

Стан основних виробничих фондів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних фондів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних фондів (рис. 8.1).

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних фондів до балансової вартості основних фондів.

,

де Кз

— коефіцієнт зносу основних фондів;

Зо

— сума зносу основних фондів;

Фк

— балансова вартість основних фондів.

Показник зносу основних фондів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних фондів.

Коефіцієнт придатності основних фондів розраховується за формулами:

Кn = 1 – Кз , або Кn = 100% – Кз,

де Кn

— коефіцієнт придатності основних фондів;

Кз

— коефіцієнт зносу основних фондів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних фондів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:

; ,

де Ко

— коефіцієнт оновлення основних фондів;

Фу

— вартість уведених основних фондів за звітний період;

Кв

— коефіцієнт вибуття основних фондів;

Фв

— вартість виведених основних фондів за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних фондів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних фондів. Він показує частку введених основних фондів за визначений період у загальній вартості основних фондів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних фондів, тобто ступінь вибуття тих основних фондів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для подальшого використання. По­зитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість уведених в дію основних фондів перевищує вартість вибулих основних фондів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних фондів.

.

До показників, які характеризують ефективність використання основних фондів, належать: фондовіддача, рентабельність основних фондів, сума прибутку на одну гривню основних фондів.

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних фондів, є фондовіддача.

,

де Фв

— фондовіддача основних фондів;

Вn

— вартість виробленої продукції за звітний період;

Фк

— балансова вартість основних фондів на кінець звітного періоду.

Відносним показником ефективності використання основних фондів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

· 100% ,

де Рф

— рентабельність основних фондів;

Пб

— балансовий прибуток за звітний період;

Фк

— балансова вартість основних фондів на кінець звітного періоду.

Таблиця 8.1.

Показник

Формула розрахунку

Характеристика



1. Фондоємність




Характеризує забезпеченість під­приємства основними фондами; визначається діленням вартості основних фондів на вартість виробленої продукції

2. Фондоозброєність



Показує величину основних фондів на одного працівника

3. Коефіцієнт реальної вартості основних фондів у майні підприємства



Відображає питому вагу залишкової вартості основних фондів у загальній вартості майна підприємства

4. Коефіцієнт зносу основних виробничих фондів



Показує ступінь зносу основних ви­робничих фондів

5. Коефіцієнт придатності основних виробничих фондів

1 – Кз

Відображає частину основних фондів, придатну для експлуатації

6. Коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів



Показує частку введених основних фондів у загальній вартості основних фондів

7. Коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів



Характеризує інтенсивність вибуття основних виробничих фондів

8. Коефіцієнт приросту основних виробничих фондів



Показує ступінь збільшення основних фондів у звітному періоді, якщо порівняти з минулим періодом



9. Фондовіддача




Характеризує ефективність використання основних виробничих фондів. Відображає суму виробленої продукції на одну гривню основних виробничих фондів

10. Рентабельність основних виробничих фондів

· 100%

Визначає ступінь використання основних виробничих фондів

Фк — балансова вартість основних виробничих фондів;

Вп — вартість виробленої продукції;

Фз — залишкова вартість основних виробничих фондів;

М — вартість майна підприємства;

Зо — сума зносу основних виробничих фондів;

ч — середньооблікова чисельність працівників;

Фв — вартість уведених основних виробничих фондів;

Фу — вартість виведених основних виробничих фондів;

Кз — коефіцієнт зносу основних виробничих фондів;

Пб — балансовий прибуток підприємства.

Абсолютним показником ефективності використання основних фондів є сума прибутку на одну гривню основних фондів.

До показників ефективності використання основних фондів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних фондів у їх загальній сумі.

Формули розрахунку показників забезпечення стану й ефективності використання основних фондів та їхню характеристику наведено в табл. 8.1.

8.3. ЗНОС І АМОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ
У процесі експлуатації основні виробничі фонди зношуються.

Розрізняють два види зносу основних фондів — фізичний і моральний.

Фізичний знос — це поступова втрата основними фондами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних фондів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основних фондів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання. Розрізняють повний і частковий знос основних фондів.

Повний знос передбачає повну заміну зношених основних фондів шляхом нового капітального будівництва або придбання нових основних фондів.

Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних фондів.

Моральний знос це знос основних фондів унаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних фондів іще до їх фізичного зносу.

Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих фондів призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.

Моральний знос зменшує вартість основних виробничих фондів через скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення. Сума нарахованого зносу характеризує стан основних виробничих фондів. Вирахуванням з первісної (відновлюваної) вартості основних виробничих фондів суми зносу визначають залишкову вартість основних виробничих фондів.

Зв = [В(100 – І)] : 100,

де Зв

— залишкова вартість основних виробничих фондів;

В

— відновлювальна (первісна) вартість основних виробничих фондів;

І

— сума зносу основних виробничих фондів.

Сума нарахованої амортизації береться за вартість фізичного зносу.

Амортизація — це процес поступового перенесення вартості основних виробничих фондів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установлених законодавчими актами. Амортизаційні відрахування включаються до складу валових витрат виробництва й обігу, що беруться для обчислення оподатковуваного прибутку.

До складу амортизаційних витрат включають:

Не вважаються амортизаційними та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду:

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних фондів і норм таких відрахувань, а також від методів їх нарахування. Зокрема, підприємство може самостійно застосовувати метод прискореної амортизації.

Сутність прискореного методу нарахування амортизації полягає в тім, що без скорочення встановлених нормативних строків служби основних фондів підприємствам дозволяється протягом двох років проводити амортизаційні відрахування в підвищених роз­мірах, але з відповідним зниженням їх у наступні роки.

Унаслідок зростання амортизаційних відрахувань знижується роз­мір оподатковуваного прибутку, а отже, і величина податку на прибуток. Одночасно зменшується прибуток від реалізації товарної продукції.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

,

де А

— сума амортизаційних відрахувань (гривень);

Бa

— балансова вартість відповідної групи основних фондів на початок звітного періоду (гривень);

Н

— норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних фондів (%).

Згідно з чинним законодавством України норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на кінець звітного періоду в таких розмірах.

На календарний рік

На квартал

Група 1 —   5%

Група 1 — 1,25% (5:4)

Група 2 — 25%

Група 2 — 6,25% (25:4)

Група 3 — 15%

Група 3 — 3,75% (15:4)

Слід зазначити, що Верховна Рада України має право коригувати норми амортизації на поправочний коефіцієнт під час затвердження Державного бюджету України. Так, приймаючи Закон «Про Держав­ний бюджет України на 1998 рік», Верховна Рада України затвер-
дила поправочний коефіцієнт 0,6 для визначення амортизаційних відрахувань.

Балансова вартість груп основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Бa = Бз + Пa – Вa – Аa,

де Бa

— балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду;

Бз

— балансова вартість групи основних фондів на початок періоду, що передував звітному;

Пa

— сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

Вa

— вартість виведеної з експлуатації відповідної групи основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

Аa

— сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у період, що передував звітному.

Нарахування амортизаційних відрахувань дає можливість визначити поточну вартість не зношеної частини основних фондів, а також вартість тієї їх частини, яка відноситься на виробництво продукції. Одночасно визначається нагромаджувана частина фінансових ресурсів для наступного заміщення основних фондів, які вибувають з виробничого процесу через зношення.

Як приклад розглянемо порядок визначення амортизаційних відрахувань (вихідні дані беремо з табл. 8.2).

Таблиця 8.2

ВИХІДНІ ДАНІ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ БАЛАНСОВОЇ ВАРТОСТІ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ ЗА СТАНОМ НА 01.01.98 р. (дані умовні)



Склад основних виробничих

фондів

Вартість основних виробничих фондів станом на 01.10.97 р., тис. грн.

Вартість придбаних основних виробничих фондів з урахуванням витрат на їх поліпшення в IV кварталі 1997 р.,
тис. грн.


Вартість виведених основних виробничих фондів у Iv кварталі 1997 р., тис. грн.

Сума амортизаційних відрахувань на Iv квартал 1997 р., тис. грн.

1. Будівлі та спо­руди

688,0

40,0

13,0

8,0

2. Транспортні засоби, ЕВМ, інші машини для обробки інформації



258,0



36,0



22,0



12,0

3. Устаткування й обладнання

774,0

82,0

30,0

20,0

Усього

1720,0

158,0

65,0

40,0

Індекс інфляції за 1997 рік становив 109,5%. На основі наведених даних необхідно визначити амортизаційні відрахування на І квартал 1998 р.

Розв’язання

Слід зазначити, що індексація основних фондів станом на 01.01.97 р. на підприємстві не проводиться, оскільки індекс інфляції за 1997 р. не перевищує 110%. Крім того, облік балансової вартості основних фондів групи 1 ведеться для кожної окремої будівлі, споруди, а потім визначається балансова вартість у цілому по групі 1.

1. Визначаємо балансову вартість основних фондів групи 1 станом на 01.01.98 р.:

= 688 + 40 – 13 – 8 = 707 тис. грн.

2. Визначаємо балансову вартість основних фондів групи 2 станом на 01.01.98 р.:

= 258 + 36 – 22 – 12 = 260 тис. грн.

3. Визначаємо балансову вартість основних фондів групи 3 станом на 01.01.98 р.:

= 774 + 82 – 30 –20 = 806 тис. грн.

4. Визначаємо суму амортизаційних відрахувань за І кв. 1998 р. для першої групи основних фондів за формулою:

, звідси

5. Визначаємо суму амортизаційних відрахувань за І кв. 1998 р. для другої групи основних фондів:

, звідси

6. Визначаємо суму амортизаційних відрахувань за І кв. 1998 р. для третьої групи основних фондів:

, звідси

Загальна сума амортизаційних відрахувань за І квартал 1998 р. становитиме 55,3 тис. грн. (8,8 + 16,3 + 30,2).

Підприємства всіх форм власності мають право проводити щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

,

де Кі

— коефіцієнт індексації балансової вартості основних фондів на початок звітного року;

Іі

— індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація основних фондів не провадиться. У разі, коли підприємство застосувало коефіцієнт індексації, воно зобов’язане визначити капітальний дохід у сумі, що дорівнює різниці між скоригованою балансовою вартістю відповідної групи основних фондів та балансовою вартістю такої групи основних фондів до індексації. Сума капітального доходу включається до складу валових доходів кожного звітного кварталу і дорівнює одній четвертій відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних фондів від суми капітального доходу такої групи.

З метою створення фінансових умов для прискорення впровадження у виробництво науково-технічних досягнень та підвищення заінтересованості підприємств у поновленні активної частини основ­них фондів підприємства мають право самостійно застосовувати прискорену амортизацію основних фондів. Слід зазначити, що норми прискореної амортизації застосовуються тільки до групи 3 ос­новних фондів. Це пояснюється тим, що саме до третьої групи включається активна частина основних фондів, яка безпосередньо бере участь у процесі виробництва і зношується інтенсивніше, ніж інші основні фонди.

За застосування прискореного методу амортизації коефіцієнт індексації основних фондів не використовується. Норми прискореної амортизації встановлюються залежно від строку експлуатації основних фондів:

1-й рік — 15%

2-й рік — 30%

3-й рік — 20%

4-й рік — 15%

5-й рік — 10%

6-й рік — 5%

7-й рік — 5%

Положення про прискорену амортизацію не поширюється на підприємства, що випускають продукцію, ціни на яку встановлюються державою.

Облік основних фондів, до яких застосовується прискорена амортизація, ведеться окремо по кожному об’єкту. При цьому амортизаційні відрахування нараховуються на таку балансову вартість, яка дорівнює первісній вартості цих об’єктів, збільшеній на суму ви­трат, пов’язаних із поліпшенням таких фондів.

Амортизація окремого об’єкта основних фондів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об’єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тоді залишкову вартість об’єкта відносять до валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а надалі вартість об’єкта вважається нульовою.

Амортизація основних фондів групи 2 і 3 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

У разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв’язку з таким придбанням. При цьому не враховується сплачений податок на додану вартість, якщо конкретне підприємство зареєстроване як платник податку на додану вартість.

Якщо підприємство самостійно виготовляє основні фонди для власних виробничих потреб, балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених підприємством в період виготовлення таких основних фондів, у тім числі на суму витрат, пов’язаних з уведенням таких осно­вних фондів в експлуатацію.

При виведенні з експлуатації окремих об’єктів основних фондів групи 1 у зв’язку з їх реалізацією балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості таких об’єктів.

При виведенні з експлуатації окремого об’єкта основних фондів групи 1 у зв’язку з його ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією чи консервацією на рішення підприємства або Кабінету Міністрів України балансова вартість такого об’єкта прирівнюється до нульової. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються.

Якщо виведення з експлуатації основних фондів груп 2 і 3 пов’язане з їх реалізацією, балансова вартість групи зменшується на суму вартості реалізації таких основних фондів.

8.4. СУТНІСТЬ І СКЛАД КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ
Капітальні вкладення — це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних фондів.

Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень.

При складанні бюджету капітальних витрат і здійсненні капітальних вкладень треба враховувати їхню структуру. Розрізняють технологічну та відтворювальну структури капітальних вкладень.

Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких витрат:

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих фондів (табл. 8.3).

Таблиця 8.3

ТЕХНОЛОГІЧНА СТРУКТУРА КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ У НАРОДНЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ ЗА 1990–1996 роки, %*

Капітальні

Р о к и

вкладення

1990

1991

1992

1993

1994

1995

1996

Усі капітальні вкладення

у тому числі:

100

100

100

100

100

100

100

— будівельно-монтажні роботи

48,0

48,0

49,0

50,0

40,0

39,0

59,0

— устаткування, інструмент та інвентар

40,0

35,0

34,0

28,0

43,0

44,0

34,0

— інші капітальні роботи й витрати

12,0

17,0

17,0

22,0

17,0

18,0

7,0


Наведені дані свідчать, що за останні роки технологічна структура капітальних вкладень погіршилась. Так, у 1996 р. питома вага витрат на придбання устаткування, інструменту та інвентарю становила 34% загальної суми капітальних вкладень, що на 64 відсоткові пункти ниж­че як порівняти з 1990 р. Разом з тим збільшилася питома вага витрат на будівельно-монтажні роботи (з 48% в 1990 році до 59% в 1996 р.).

Відтворювальна структура капітальних вкладень включає такі напрямки витрат: нове будівництво; технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств; розширення діючих підприємств; витрати на окремі об’єкти діючих підприємств. Відтворювальна структура капітальних вкладень оцінюється як прогресивна, коли в її складі збільшується питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств (табл. 8.4).

Таблиця 8.4

ВІДТВОРЮВАЛЬНА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНИХ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ В ОБ’ЄКТИ ВИРОБНИЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ
ЗА 1990—1996 роки, %**


Напрямки

Р о к и

капітальних вкладень

1990

1991

1992

1993

1994

1995

1996

Усі капітальні вкладення

у тому числі:

100

100

100

100

100

100

100

— технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств


61,4


62,5


62,0


57,2


58,6


54,6


59,3

— будівництво нових підприємств, включаючи розширення діючих підприємств


34,3


31,0


29,4


33,3


34,7


33,2


29,0

— витрати на окремі об’єкти діючих підприємств

4,3

6,5

8,6

9,5

6,7

12,2

11,7

Дані таблиці 8.4 показують, що відтворювальна структура капітальних вкладень у 1996 р., як порівняти з 1995 р., поліпшилась. Так, питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств збільшилася з 54,6% в 1995 р. до 59,3% в 1996 р.

8.5. ДЖЕРЕЛА І ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ
КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів (рис. 8.4).

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції і їх стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; від суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Найбільш прийнятним для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:

по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов’язаного із подорожчанням капітальних витрат.

Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.

Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:

1) власні фінансові ресурси;

2) залучені фінансові ресурси;

3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів тру­дових колективів;

4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

5) кошти іноземних інвесторів.


Рис. 8.4. Склад джерел фінансування капітальних вкладень на підприємстві
Власні фінансові ресурси включають внески засновників під­приємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді фондів, резервів у процесі господарської діяльності.

Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних фондів.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних фон­дів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих фондів.

Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства.

Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та фор­мування незавершеного виробництва. Крім того, необхідно вра­ховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальної перехідної заборгованості робітникам та службовцям по заробітній платі; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збі­льшення потреби в коштах.

Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів визначається за формулою:

,

де М

— мобілізація (іммобілізація) внутрішніх ресурсів;

О

— очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду;

П

— планова потреба в оборотних коштах будови на кінець планового періоду;

К1

— наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду;

К2

— перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

Якщо результат буде зі знаком «+», — це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак «–» — це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів.

Наведемо приклад розрахунку (вихідні дані — за табл. 8.5).

Таблиця 8.5

ВИХІДНІ ДАНІ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ МОБІЛІЗАЦІЇ (ІММОБІЛІЗАЦІЇ)

ВНУТРІШНІХ РЕСУРСІВ (дані умовні)

Показник, тис. грн.

В а р і а н т и




І

ІІ

ІІІ

1. Очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду (О)

90

210

150

2. Очікувана кредиторська заборгованість на початок планового періоду (К1)


41


87


62

3. Планова потреба в оборотних коштах будови на кінець планового періоду (П)


75


196


160

4. Перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду (К2)


56


76


68

З табл. 8.5 бачимо, що найсприятливішим варіантом визначення мобілізації внутрішніх ресурсів у будівництві є перший. За вищенаведеною формулою визначаємо мобілізацію внутрішніх ресурсів у будівництві, яке здійснюється господарським способом:

М = (90 – 75) – (41 – 56) = 15 + 5 = +30 тис. грн.

Менш сприятливим для визначення мобілізації внутрішніх ресур­сів є другий варіант. Хоч потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду зменшується, що дає змогу вивільнити частину коштів за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів, але водночас зменшення перехідної кредиторської заборгованості на кінець планового періоду в порівнянні з очікуваною кредиторською заборгованістю на початок планового періоду потребує додаткових коштів для погашення кредиторської заборгованості в плановому періоді.

М = (210 –196) – (87 – 76) = +3 тис. грн.

Третій варіант свідчить, що у будови в плановому періоді збільшується потреба в оборотних активах і разом з тим передбачається зменшення кредиторської заборгованості, що призводить в цілому до іммобілізації внутрішніх ресурсів будови, тобто до потреби в додаткових фінансових ресурсах:

М = (150 – 160) – (62 – 68) = –10 – 8 = –18 тис. грн.

Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і враховують у джерелах фінансування капітальних вкладень, які виконуються господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку включаються в кошторис будівництва в розмірі 30% собівартості будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості будівельно-монтажних робіт утворюється в результаті здійснення заходів щодо зниження планової собівартості будівництва.

Залучені кошти використовуються підприємством за недостатності власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.

До залучених коштів належать: банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов’язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благодійних фондів; іноземні інвестиції.

За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об’єкти включено до цільової компле­ксної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт.

За підрядного способу будівництво об’єктів здійснюється відповідними підрядними організаціями.

Підрядна організація добирає потрібне устаткування, замовляє його, монтує, виконує будівельні роботи і здає об’єкт. Замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будову устаткування, конструкції та деталі.

Відповідальність за об’єкт будівництва покладається на генерального підрядчика, який виконує основні будівельні роботи, а для проведення спеціальних робіт (електромонтажні, санітарно-технічні) залучає за окремим договором спеціалізовані підрядні організації.

Підприємство-замовник і підрядчик укладають договір на будівництво із зазначенням: форми розрахунків; договірної вартості будівництва; об’єктів будівництва із вказівкою на наявність проекту й кошторису для кожного об’єкта; джерел фінансування будівництва; обсягів незавершеного будівництва, які є на день укладання договору; інвентарної вартості об’єкта; переліку підрядчиків і підрядних робіт та інших потрібних даних.

Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюються після завершення робіт на об’єкті будівництва.

Договірна вартість будівництва розраховується на підставі вартості, яка визначається згідно з проектом, тобто на підставі фіксованої ціни та договірних умов її зміни із зазначенням потрібних коефіцієнтів, індексів та інших критеріїв.

Господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих об’єктів, реконструкції та розширення діючих підприємств. Господарський спосіб відрізняється від підрядного тим, що підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об’єднує функції і замовника, і підрядчика. У цьому разі розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи, включаючи витрати на утримання підрозділів, зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об’єкта будівництва.

8.6. ФІНАНСУВАННЯ РЕМОНТУ ОСНОВНИХ ФОНДІВ
Основні виробничі фонди в процесі експлуатації зазнають фізичного зносу і втрачають свої експлуатаційні якості. У зв’язку з цим ремонт основних виробничих фондів є необхідною умовою виробничого процесу. Від своєчасності та якості ремонту залежить ефективність використання основних виробничих фондів на підприємстві.

Своєчасний ремонт основних виробничих фондів запобігає перед­часному їх зносу та вибуттю, продовжує строк служби, підвищує виробничу потужність та скорочує потребу в нових капітальних вкладеннях.

Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основних виробничих фондів усуненням окремих поломок основних фондів і заміни або поновлення їхніх окремих частин.

Середній ремонт провадиться для часткового поновлення основних фондів із заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури, яка визначається технічною документацією.

Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиться для відновлення їх виробничого ресурсу. При цьому здійснюється, як правило, повне розбирання машини або верстата, виявлення дефектів, контроль технічного стану, власне ремонт, складання устаткування після ремонту, його регулювання та випробування.

Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно, виходячи з технічного рівня, фізичного зносу основних виробничих фондів та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами.

Економічна доцільність капітального ремонту основних виробничих фондів визначається порівнюванням витрат на капітальний ремонт об’єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального ремонту цього об’єкта перевищує вартість аналогічного нового устаткування, то такий ремонт здійснювати недоцільно.

Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснюється згідно з планом капітального ремонту. План складають на підставі кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об’єктів з урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджує план керівник підприємства.

До складу витрат на капітальний ремонт включають проектно-кошторисні витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання нових деталей, вузлів, агрегатів; вартість заміни зношених конструкцій і деталей у будівлях і спорудах.

Порядок фінансування капітального ремонту залежить від способу його проведення. За здійснення капітального ремонту машин, устаткування, транспортних засобів підрядним способом на основі договорів розрахунки провадяться за актами приймання повністю відремонтованих вузлів, агрегатів тощо. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється господарським способом, провадяться, як правило, за окремими елементами витрат: виплата заробітної плати, оплата рахунків за матеріальні цінності, деталі, які використані в період проведення ремонту основних фондів, тощо.

Контроль за здійсненням капітального ремонту, оформленням кошторисно-технічної документації, економним витрачанням грошових коштів здійснює керівник підприємства.

Підприємства (незалежно від підпорядкування і форм власності) мають право протягом звітного періоду витрати на всі види ремонтів (поточний, середній, капітальний) віднести до валових витрат (новий рахунок в обліку 18 «Валові витрати») у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. У цих самих розмірах названі витрати відносять на витрати виробництва, тобто на собівартість виробленої продукції.

Усі витрати на ремонт, у тому числі й ті, що перевищують зазначену суму, відносять на збільшення балансової вартості основних фондів груп 2 і 3 або балансової вартості окремого об’єкта основних фондів групи 1. Таким чином, вони підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних груп основних фондів.

Витрати на капітальний ремонт орендованих основних виробничих фондів провадяться згідно з договором оренди. Коли умовами договору передбачено, що всі витрати на ремонт орендованих основних фондів провадяться за рахунок коштів орендаря, то в суму орендної плати не повинні включатися відрахування на капітальний ремонт основних фондів.

Якщо капітальний ремонт орендованого майна здійснюється орендодавцем, то витрати на капітальний ремонт включаються в орендну плату і сплачуються орендарем.

Під час розбирання об’єктів, що підлягають ремонту, можуть виявитися придатні для подальшого використання матеріали, запасні частини тощо. Вони оприбутковуються, оцінюються, відображаються в обліку і в подальшому можуть бути реалізовані або використані в процесі ремонту основних виробничих фондів. Отримані при цьому кошти є джерелом фінансування ремонту основних виробничих фондів.

Ремонт основних невиробничих фондів фінансується за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а також інших джерел, за рахунок яких фінансується поточне утримання зазначених основних фондів.

ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 8
Знайдіть правильну відповідь.

ТЕСТ 1. Основні фонди — це ...

  1. Частина матеріальних цінностей, які перебувають у розпорядженні підприємства.

  2. Матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства протягом періоду понад один календарний рік із дня введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

  3. Матеріальні цінності, які протягом тривалого часу зберігають натуральну форму.

  4. Матеріальні цінності, які поступово переносять свою вартість на вироблений продукт.


ТЕСТ 2. Відтворення основних фондів — це ...

  1. Процес безперервного поновлення основних виробничих фондів.

  2. Заміна окремих зношених частин основних фондів.

  3. Придбання нових основних фондів.

  4. Заміна зношеного устаткування на нове.


ТЕСТ 3. Знос основних фондів — це ...

  1. Процес здійснення капітального ремонту основних фондів.

  2. Заміна зношених основних фондів шляхом капітального будівництва.

  3. Матеріальне зношування окремих елементів основних фондів та заміна їх шляхом капітального будівництва або капітального ремонту.

  4. Заміна основних фондів внаслідок впровадження нових, більш прогресивних машин.


ТЕСТ 4. Амортизація — це ...

  1. Процес поступового перенесення вартості основних виробничих фондів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення.

  2. Поступове зниження вартості основних фондів внаслідок їх зносу.

  3. Поступове перенесення вартості основних виробничих фондів на вироблену продукцію.

  4. Поступове перенесення вартості зносу основних фондів на валові витрати виробництва.


ТЕСТ 5. Як визначаються суми амортизаційних відрахувань звітного періоду?

  1. Множенням середньорічної вартості основних виробничих фондів на норму амортизаційних відрахувань.

  2. Множенням балансової вартості основних фондів на норму амортизаційних відрахувань.

  3. Множенням балансової вартості основних фондів у звітному кварталі з урахуванням уведення й вибуття основних фондів у цьому кварталі на норму амортизаційних відрахувань.

  4. З допомогою застосування норм амортизації балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.


ТЕСТ 6. Як визначається балансова вартість груп основних фондів на початок звітного періоду?

  1. Як балансова вартість груп основних фондів на початок періоду, що передував звітному, збільшена на суму витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту та інших поліпшень основних фондів і зменшена на суму виведених з експлуатації основних фондів відповідної групи та суму амортизаційних відрахувань.

  2. Як середньохронологічна балансова вартість основних фондів за період, що передував звітному.

  3. Як балансова вартість основних фондів у звітному кварталі з урахуванням уведення й вибуття основних фондів цього кварталу.

  4. Як балансова вартість основних фондів на початок періоду, що передував звітному, з урахуванням уведення й вибуття основних фондів.


ТЕСТ 7. Капітальні вкладення — це ...

  1. Витрати на створення нових, реконструкцію й технічне переозброєння діючих основних фондів.

  2. Витрати на придбання нових основних фондів і капітальний ремонт діючих основних фондів.

  3. Витрати на розширення та реконструкцію діючих виробництв.

  4. Витрати на розширене відтворення основних фондів.


ТЕСТ 8. Назвіть джерела капітальних вкладень.

  1. Прибуток, амортизаційні відрахування, довгострокові кредити банку, іноземні інвестиції.

  2. Власні фінансові ресурси, кошти державного та місцевого бюджетів, довгострокові кредити банку.

  3. Власні фінансові ресурси; залучені фінансові ресурси; фінансові кошти від продажу цінних паперів, кошти державного та місцевого бюджетів; кошти іноземних інвесторів.

  4. Статутний фонд підприємства, фонд нагромадження, фонд матеріального заохочення, інші спеціальні фонди.

* Статистичний щорічник України 1996 р. — К., 1997. — С. 226.

** Там само. — С. 227.





Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации