Поддєрьогін А. Фінанси підприємств - файл ROZD_4.RTF

Поддєрьогін А. Фінанси підприємств
скачать (1083 kb.)
Доступные файлы (22):
n1.doc18kb.02.11.1998 09:40скачать
n2.doc113kb.03.11.1998 15:46скачать
n3.doc233kb.04.11.1998 16:23скачать
n4.doc343kb.04.11.1998 15:54скачать
n5.doc197kb.03.11.1998 16:07скачать
n6.doc186kb.04.11.1998 10:10скачать
n7.doc200kb.04.11.1998 16:07скачать
n8.doc412kb.04.11.1998 11:25скачать
n9.doc195kb.04.11.1998 12:02скачать
n10.doc386kb.04.11.1998 12:29скачать
n11.doc221kb.04.11.1998 12:55скачать
n12.doc157kb.04.11.1998 13:26скачать
n13.doc19kb.04.11.1998 16:07скачать
ROZD_4.RTF192kb.10.06.1998 16:50скачать
ROZD_8.RTF252kb.16.06.1998 15:23скачать
n16.docскачать
n17.doc16kb.04.11.1998 16:08скачать
n18.doc23kb.04.11.1998 16:52скачать
n19.doc88kb.05.10.1998 13:24скачать
n20.doc220kb.23.10.1998 12:13скачать
n21.doc37kb.11.01.1999 16:33скачать
n22.doc188kb.06.07.1998 12:28скачать

ROZD_4.RTF

Розділ 4. Формування і розподіл прибутку

4.1. Формування прибутку підприємства

4.1.1. Прибуток як результат фінансово-господарської

діяльності підприємства
Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу національного доходу. Відтак прибуток характеризує відносини, які складаються в процесі первинного розподілу національного доходу, його перерозподілу і кінцевого використання.

Поява прибутку безпосередньо зв’язана з появою категорії витрати виробництва. Прибуток — це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Обособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх набирає національний дохід за його первинного розподілу і наступного перерозподілу неможливе без правильного тлумачення сутності необхідного й додаткового продукту в суспільстві.

Необхідний і додатковий продукт — це категорії виробництва. Для з’ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створенням «... Фонду життєвих коштів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем суспільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати»1.

Додатковий продукт — частина чистого продукту, створювана безпосередніми виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт притаманний усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. У необхідному і додатковому продукті втілено заново створену вартість, грошове вираження якої становить національний дохід.

Прибуток — це частина заново створеної вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість, пройде відповідну стадію обороту і набере грошової форми.

Отже, об’єктивна основа існування прибутку пов’язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма реалізації вартості в основному додаткового продукту. Однак прибуток включає і частину вартості необхідного продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва — це частина національного доходу, що в результаті його первинного розподілу набирає форми чистого доходу підприємств.

Таким чином прибуток є об’єктивною економічною категорією в суспільстві. Тому його формування перебуває під впливом об’єктивних процесів, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу суспільного продукту, національного доходу.

Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб’єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток — це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства — це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін в порядку обліку фінансових результатів.

Таблиця 4.1.

Структура прибутку по галузях економіки України, %

Показники

Роки




1992

1995

1996

Прибуток (+), збиток (–), усього

100.0

100.0

100.0

В тому числі










промисловість

50.8

49.7

51.2

сільське господарство

18.7

4.4

-9.2

будівництво

4.4

6.7

6.9

транспорт і зв’язок

4.8

20.1

25.6

торгівля і громадське харчування

4.5

5.1.

6.1

постачання і збут

1.3.

2.3.

2.3

фінанси, кредит, страхування

13.8

6.9

10.1

інші галузі

1.4

4.8

7.1


У таблиці 4.1 наведено дані щодо структури прибутку по галузях економіки. Частка прибутку промисловості становить трохи більше 50% усього прибутку. Частка цієї галузі в обсязі одержуваного прибутку є достатньо сталою. Не збиткове перетворилося сільське господарство. Значно зросла частка транспорту і зв’язку в загальному обсязі прибутку й досягла 25.6%. На третьому місці за обсягом отриманого прибутку в 1996 році були підприємства фінансово-банківської сфери.

Зміни в обсягах і структурі прибутку підприємств різних галузей економіки за 1992-1996 роки свідчать про складні процеси, що відбуваються в окремих галузях економіки і пов’язані зі зміною обсягів виробництва й реалізації продукції (робіт, послуг); зміною ефективність господарювання; розвитком ринкових відносин; ціноутворенням.

4.1.2. Формування балансового прибутку
Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток. Найбільш повне, на нашу думку, визначення балансового прибутку дано у статистичному щорічнику України за 1996 рік. «Балансовий прибуток — загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій»1 .

Отримання балансового прибутку пов’язане з декількома напрямками діяльності підприємства (див. рис. 4.1).

По-перше, це основна діяльність. Її результатом є прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг). Як правило, цей прибуток займає основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається шляхом віднімання з виручки від їх реалізації суми податку на додаткову вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства є деякі особливості у формуванні цього прибутку, методиці його розрахунку.



Рис. 4.1. Структурно-логічна схема формування балансового прибутку підприємства

По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але яка зв’язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Її можна визначити як прибуток від іншої реалізації.

Прибуток від іншої реалізації може бути отриманий за реалізації на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховується так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1), нематеріальних активів — розраховується відніманням від ціни реалізації ПДВ і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислюється як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключаються витрати, пов’язані з реалізацією (комісійний збір).

Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації можуть значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди.

По-третє, це діяльність зв’язана з здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до зростання. Це обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.

На обсяг названого прибутку справляють вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування. Слід зазначити, що з другого півріччя 1997 року прибутки від володіння корпоративними правами, та державними цінними паперами, отримані суб’єктами господарської діяльності, обкладаються податком.

По-четверте, це діяльність, що зв’язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств.

До них належать:

Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб’єктами господарювання пов’язане з їхньою діяльністю не тільки на території України, а й за її межами.

Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включаються.

З прийняттям Закону «Про внесення змін і доповнень в Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року, податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв’язана з формуванням балансового прибутку підприємства.

Однак зняття контролю за формуванням балансового прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Балансовий прибуток залишається джерелом сплати ряду податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування балансового прибутку, його збільшення, мають важливе значення для кожного підприємства — суб’єкта господарської діяльності. Управління цими процесами займає важливе місце у фінансовому менеджменті.

4.1.3. Прибуток від реалізації продукції і його формування
Як вже зазначалося вище, отримання прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб’єктів господарювання. Прибуток входить до складу виторгу від реалізації. Однак на відміну від виторгу, надходження якого на розрахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, кварти, рік) на основі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається по мірі реалізації продукції. Проте окремі законодавчі акти по різному трактують настання моменту реалізації. Так, згідно із Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року, реалізацією визнається подія, що відбулася раніше: дата зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника в оплату товарів або дата відвантаження товарів. Згідно із Законом «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року (з наступними змінами до нього), реалізацією вважається зарахування коштів від покупця на банківський рахунок постачальника в оплату товарів, що підлягають реалізації.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах, реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді. Тобто, коли якісь кошти від покупця надходять на розрахунковий рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів встановлення податкових зобов’язань підприємсв згідно з цією датою призводит до витрат оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршення їхнього фінансового стану.

На рис. 4.2 наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна: обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва продукції, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки, державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

Таким чином можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність є досить істотними.


Рис. 4.2. Структурно-логічна схема формування прибутку від реалізації продукції
Розглянемо особливості впливу на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є особливості у формуванні осбівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.

Собіварстість продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання) та реалізацію.

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість; витрати на виробництво та реалізацію — повну собівартість продукції.

Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що слід відносити на собівартість, регламентований державою. Протягом 1996 року Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, стосовно науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо.

На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення. інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються в осбівартість продукції (робіт, послуг) групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріалних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих з них також регулюється державою встановленям нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, фонд ліквідації наслідків Чорнобильскої катастрофи);

амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

витрат на фінансування ремонту і поліпшення основних фондів;

інших витрат (відрахувань в Державний іноваційний фонд, на фінансування автомобільних доріг, деякі позабюджетні фонди фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних робіт).

Можливість впривати на названі елементи витрат з боку підприєств обмежена. Однак вона можлива шляхом управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, їх структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.

В Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» від 2 травня 1997 року і прийнятих до нього доповненнях не згадується категорія «собівартість», бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового дохода і його наступному корегуванні. Одна з цього не слід робити висновок про відміну собівартості як показника діяльності підприємства. нажаль такі висловлювання робилися окремими економістами після прийняття зазначеного вище Закону.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. В наказі Мінфина України від 17 листопада 1997 року № 247 відносно складання річного бухгалтерського балансу підприємтсва за 1997 рік дані чіткі вказівки про необхідність керуватися Типовими положеннями по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг).

Скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження її собівартості є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Воно може бути досягнуте за рахунок використання числених факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукцїі. Для цього необхідно: знати повний перелік вказаних витрат, що дається в Типових положеннях по їх обліку; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери і галузі діяльності підпримєства.

Слід відзначити, що в сучасних умовах підприємства всіх форм власності отримали більше самосітйності в прийнятті рішень відносно формування собівартості. Однак вони не можуть допустити порушення діючих законродавчих і нормативних документів, що регламентують вказані питання.

1.4. Методи розрахунку прибутку від реалізації
Управління формуваннм прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) передбачає розрхунок його планового розміру. Планування, прогнозування отримання прибутку суб’єктами господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

Визначення суми прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) має особливості в залежності від сфери діяльносіт суб’єкта господарювання. Мають місце особливості в обчисленні прибутку від основної діяльності підприємств: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг. Підприємства, які функціонують в названих сферах мають особливості в формуванні, а отже і в обчисленні прибукту з врахуванням галузі і виду діяльності. Це залежить від: призначення продукції, робіт, послуг, які виробляє, виконує, надає підприємство; умов їх реалізації.

Так в виробничій сфері будуть особливості в розрахунках прибутку від реалізації продукції: промислових і сільськогосподарських підприємств, будівельних організацій, підприємств транспорту. В сфері послуг значні особливості мають місце в визначенні прибутку від надання послуг: комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами, підприємствами торгівлі.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, на основі використання показника витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний).

Метод прямого розрахунку. Прибуток рохраховується по окремим видам продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні слідуючі вихідні дані.

1) Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури, асортименту, що плануються до виробництва і реалізації.

2) Повна собівартість одиниці продукції.

3) Оптова ціна одиници продукції (ціна виробника).
Приклад.

Підприємство планує реалізувати 400 виробів. Повна собівартість одного виробу 12 грн. Оптова ціна виробу 15 грн.

1 варіант розрахунку. Прибуток від реалізації одного виробу 3 грн. (15 грн. — 12 грн.). Прибуток від реалізації всіх виробів 1200 рн. (400 · 3 грн.).

2 варіант розрахунку. Обсяг реаліазції всіх виробів 6000 грн. (400 · 15 грн.). повна собівартість реалізованих виробів 4800 грн. (400 · 12 грн.). Прибуток від реалізації виробів 1200 грн. (6000 грн. — 4800 грн.).

Цей метод розрахунку застосовується при відносно невеликому асортименті продукції. Метод достатньо точний, але трудомісткий при великому асортименті продукції. При цьому методі відсутня можливість розрахувати вплив на прибуток окремих факторів.

Розрахунок прибутку на основі покзаника витрат на 1 грн. продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись по підприємству в цілому при рох\зрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про витрати на виробництво, реалізацію продукції за попердній період, а також очікувана їх змін, що прогнозується в наступному періоді.

Приклад.

Витрати на 1 грн. продукції, що реалізується в звітному періоді 82 коп. (Розраховуєтсья діленням повної собівартості продукції, що реалізувалась на обсяг реалізації в оптових цінах). Планується зниження витрат на 1 грн. продукції, що буде реалізована по 2 коп. Обсяг реалізації продукції в періоді, що планується в оптових цінах — 1100 тис. грн.

1-й варіант розрахунку. Витрати, що плануються на 1 грн. реалізованої продукції 80 коп. (82 коп. — 2 коп.). Повна собівартість продукції, що буде реалізована в плановому періоді 880 тис. грн. (1100 тис. грн. · 0,80 грн.). Прибуток від реалізації продукції в плановому періоді 220 тис. грн. (1100 тис. грн. — 880 тис. грн.).

2-й варіант розрахунку. Витрати, що плануються на 1 грн. реалізованої продукції 80 коп. (82 коп. — 2 коп.). Прибуток на 1 грн. продукції, що буде реалізована в плановому періоді — 20 коп. (100 коп. — 80 коп.). Прибуток від реалізації продукції в плановому періоді 220 тис. грн. (1100 тис. грн. — 880 тис. грн.).

При вказаному методі розрахунку також відсутня можливість визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відріхняється від вище розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дозволяє визначити не тільки загальну суму прибутку, але також визначити вплив на неї окремих чинників; зміна обсягу виробництва (реалізації) продукції; зміна собівартості продукції; зміна рівня оптових цін і рентабельності продукції; зміна асортименту і якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо по порівняній і непорівняній продукції в плановому період. Порівняна продукція — це продукція, що вироблялася в попердньому періоді. Непорівняна продукція — це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попердньому періоді.

Розрахунок прибутку по порівняній продукції здійснюється в такій послідовності:

визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

порівняна продукція планового періоду визначається по собівартості періоду, що передував плановому;

вихоядчи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток по порівняній продукції в плановому періоді;

розраховується вплив на зміну прибутку в періоді, що планується окремих чинників.

Розрахунок базового прибутку здійснюється виходячи з звітних або очікуваних даних за попердній період. Базовий прибуток — це прибуток від випуску (реалізації) продукції за період, що передував плановому. При її розрахунку здійснюється корегування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули, але не будуть діяти в періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих виглядів продукції, зміна рентабельності окремих виглядів продукції, зниження їх собівартості. Точний розрахунок базовоно прибутку має важливе значення для точності наступних розрахунків.
Приклад.

Базова рентабельність визначаєтьс яділенням: базового прибутку (30000 грн.) на очікувану повну собівартість продукції за період, що передує плановому (15000 грн.).

Базова рентабельність складе 20% (30000 : 15000 · 100%).

Собівартість порівняної продукції в періоді, що плануєтсья 160000 грн. Зниження собівартості продукції в періоді, що планується 1%.

Звідси порівняна продукція в плановому періоді по собівартості пеоперднього періоду буде рівна 158400 грн. (160000 : (100% — 1%) · 100%).

Прибуток від зниження собівартості порівняної продукції в періоді, що плануєтсья у порівнянні з попереднім рівний 1600 грн. (160000 грн. — 158400 грн.).

Прибуток від випуску (реалізації) порівняної продукціїв періоді, що плануєтсья виходячи з рівня базової рентабельності складе 31680 грн. (158400 грн. · 20% : 100%).

Різниця 1680 грн. (31680 грн. — 30000 грн.) — це збільшеня прибутку від випуску (реалізації) порявняної продукціїв періоді, що плануєтсья в результаті впливу такого чинника як збільшення обсягу випуску продукції.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівняної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. При їхній відсутності прибуток розраховується по всій непорівянній продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.
Приклад.

Повна собівартість непорівняної продукції, що планується до випуску і реалізаціх 25000 грн. Середня рентабельність продукції на підприємстві в поточному періоді 20%. Прибуток складе 5 тис. грн. (25 тис. грн. · 20% : 100%).

Слід відзначити, що в тих випадках, коли розрахунок прибутку розглянутими вище методами здійснений від випуску продукції, окремо розраховуєтьс прибуток від реалізації продукції. При цьому враховується обчислений прибуток від випуску, а також зміни суми прибутку в залишках нереалізованої продукції. Може бути використана наступна формула розрахунку:

Прп = ПЗПП + ПВП + ПЗКП

де Прп

– прибуток від реалізації продукції;

ПЗПП

– прибуток в залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду;

ПВП

– прибуток від випуску продукції;

ПЗКП

– прибуток в залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду.

Прибуток в залишках нереалізованої продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Як правило, дуже складно визанчити асортимент, перелік виробів в залишках, особливо на кінець період, що плануєтсья.

Тому частіше прибутко в залишках нереалізованої продукції розраховується на основі показника рентабельності продукції. При цьому прибуток в залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості вказаних залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому пеіроді (або в четвертому кварталі поперднього року при розрахунку прибукту на плановий рік в цілому).

Прибуток в залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду обчислюється множенням їх собівартості на середню рентабельність продукції на підприємстві в період, що планується (або в четвертому кварталі планового року при розрахунку прибутку на плановий рік в цілому).

В зведеному вигляді розрахунок прибутку від реалізації продукції можна подати слідуючим чинмо (в тис. грн.).

1. Залишки продукції на початок планового періоду




В оптових цінах

220

По виробничій собівартості

190

Прибуток

30

2. Випуск продукції в плановому періоді




В оптових цінах

7000

По повній собівартості

5600

Прибуток

1400

3. залишки продукції на кінець планового періоду




В оптових цінах

200

По виробничій собівартосі

160

Прибуток

40

4. Реалізація продукції в плановому періоді (1+2+3)




В оптових цінах

7020

По повній собівартості

5630

Прибуток

1390

З розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер діяльності і галузей еконмоіки. Що стосуєтсья аналітичного метода розрахунку і методу з використанням показника на 1 грн. продукції, то методологія і окремі їх положення також можуть бути застосовані на підприємствах сфери послуг.

1.5. Сутність і методи обчислення рентабельності
Абсолютна сума балансового прибутку, отримана підприємством, в тому числі прибуток від основної діяльносіт є дуже важливими показниками фінансово-господарської діяльності. Однак вони не можуть характеризувати рівень ефективності госпдарювання. При інших рівних умовах більшу суму прибутку отримає біль крепне підприємство, яке володіє більшим капіталом, використає більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалізує продукції (робіт, послуг).

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно зіставити з проведеними при цьому затратами.

По-перше, затрати можуть бути прийняті як поточні витрати діяльності підприємства — собівартість продуції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються при розрахунках.

По-друге, затрати можуть бути прийняті як авансована вартість (авансований капітал) дл забезпечення виробничої, всієї фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості і визначення прибутку, що приймається для розрахунків.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточинми витратами характеризує рентабельність. В найбільш широкому і загальному понятті рентабельність означає прибутковість або доходність: виробництва і реалізації окремих видів і всієї продукції (робіт, послуг); підприємств, органіазцій, установ в цілому, як суб’єктів господарської діяльності; галузей економіки.

Рентабельність безпосередньо зв’язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність — це відносний показник, рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої вартості для розрахунку рентабельності зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

На рис. 4.3 наведен класифікація показників госпрозрахункової рентабельності. При обчисленні рентабельності окремих виді впродукції (робіт, послуг) може прийматися прибуток від їхнього випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть прийматися в слідуючих варіантах: собівартість (виробнича або повна); собіартість за виключенням матеріальних витрат (рентабельність по відношенню до заново створеної вартості); вартість в оптових цінах (вартість за мінусом непрямих податків).

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств може використовуватися: балансовий прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності; інших виді вдіяльності (фінансової, інвестиційної діяльності). При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, що може прийматися в таких варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Для розрахунку рентабельності галузей економіки в розрахунок приймається загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об’єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівен рентабельності галузі будуть впливати наявність в ній ризькорентабельних і збиткових підприємств.

Рис. 4.3. Класифікація показників госпрозрахункової рентабельності.

4.2. Розподіл і використання прибутку

2.1. Розподіл балансового прибутку
Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволенян різноманітних потерб. По-перше, він спрямовується для формуванян фінансових ресурсів держави, фінансуванян державних видатків. Це досягається шляхом вилучення у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формуванян фінансових ресурсів самих підприємств, і використовується для забезпечення їх господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. В розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — цей розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. в результаті розподілу кожний з учасниківодержує свою частку прибутку. Співвідношення в розподілі прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильності вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаютсья під впливом ряду чинників. Істотне занчення при цьому має податкова політика держави по відношенню до суб’єктів господарювання. Ця політика виявляється в наступному: кількість податків, що сплачуються за рахунок прибутку; визначення об’єктів оподаткуваня; ставки оподаткування; надання податкових пільг.

Другий етап — цей розподі і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємсвт після здійснення платежів в бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку і вдоскоанлення виробництва, соціальних потреб, заохочення. Кошти цих фондів використовуються для фінансування певних питрат.

На рис. 4.4 наведена схема розподілу балансового прибутку підприємства. З неї слід зробити висновок, що на обсяг прибутку який залишається в розпорядженні підприємств впливають: абсолютна сума отриманого балансового прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку (рентні платежі, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на прибуток, податок на нерухомість — після його введення).

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства не слід ототожнювати з чистим прибутком. Чистий прибуток — зана з застосуванянм до підприємства економічних (фінансових) санкцій.

Діючі нормативні акти визначають, що за рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати штрафи в слідуючих випадках:

за порушення господарських договорів перед суб’єктами господарювання;

за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;

за затримку перерахування коштів в бюджет і державні цільові фонди;

за приховуваня пирбутку від оподаткування;

за недотримання всатновлених лімітів забора води, при незаключенні договорів на використання води (це стосується використання води, що забирається з державних водогосподарських систем);

за прострочені банківські позички;

за невиконання квоти по створенню робочих місць для інвалідів;

за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності підприємств, що функціонують в різних сферах економіки, можуть сятгуватися за рахунок прибутку і інші штрафи. Особливо це стосується комерційних банків, страхових компаній.

2.2. Використання чистого прибутку
Використання чистого прибутку підприємства може здійснюватись шляхом поперднього формування цільових грошових фондів або безпосередньо на фінансування витрат. Можливе також використання чистого прибутку для формування цільових фондів, а частини на фінансування витрат без поперднього формування грошових фондів.

Рис. 4.4. Структурно-логічна схема розподілу балансового прибутку і формування чистого прибутку підприємства.
На рис. 4.5 приведена структурно-логічна схема використання чистого прибутку підприємства. Попередньо за рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів (резервний, розвитку виробництва, соціальних потреб, матеріального заохочення) кошти з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснюється безпосередньо.

Внаслідок кінцевого використання фондів. створених за рахунок прибутку, а таокж безпосередднього використання прибутку підприємством визанчається фонд накопичення і фонд споживання. Ці фонди безпосередньо на підприємстві не утворюються. Їх розмір можна визначити на основі використання прибутку на фінансування певних витрат, міроприємств. В умовах адміністративної системи управління економікою здійснювалось державне регулювання співвідношення фондів накопичення і споживання.



Рис. 4.5. Структурно-логічна схема

використання чистого прибутку підприємства.
Використання чистного прибутку (напрямок і пропорції) визначаються кожним суб’єктом господарювання. У відповідності з Законом «Про оподаткуванян прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року, в 1995, 1996, 1997 (перше півріччя) державне регулювання використання чистого прибутку здійснювалося досить активно і проявлялося в наступному.

Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року державне регулювання використання чистого прибутку підприємств проявляється в наступному.

В таблиці 4.2 наведені дані про використання прибутку по галузям еконмоіки України в 1995-1996 роках. З цих даних можна зробити наступні висновки. В 1996 році підвищилася частка прибутку, що була залишена в розпорядженні підприємств до 77,1%. Це є позитивною тенденцією.

Водночас відбулися зміни в структурі використання прибутку, що надійшов в розпорядження підприємств. В загальному обсязі прибутку, що був використаний по галузям еконмоіки, відбулося зниження частки прибукту, спрямованого на виробничий розвиток (з 27,5% до 21,7%); на утворення резервного (страхового) фонду (з 2,7% до 1,1%); на заохочення (з 11,6% до 9,2%).

В умовах загального скороченя прибутку, що відбувається в народному господарстві вказані зміни в пропорціях використання прибутку свідчить про посилення негативної тенденції — зменшення прибутку, який спрямовується на виробничий розвиток, створення резервних фондів, заохоченя працівників. Виходячи з даних про використання прибутку по галузям економіки в цілому (по народного господарству) є відмінності в структурі використання прибутку по окремим галузям економіки. Так, в 1996 році по всім галузям економіки чатка прибутку, перерахована в бюджет склала 22,9%. В промисловості вона склала 19,5%. На підприємствах транспорту і зв’язки, відповідно, 31,8%. В цьому проявляються різні умови оподаткування підприємств окремих галузей економіки (оподаткування прибутку, стягнення плати за ресурси).

Таблиця 4.2.

Структура використання прибутку по галуязм еконмоіки України в 1995-1996 рр.2

Вико-

В тому числі

ристано

Перера-

Залише-

З нього використано

прибутку

ховано в бюд-жет

но в роз-порядженні підпри-ємств

На створен-ня резерв-ного (страхового) фонду

На ви-робни-чий роз-виток

На со-ціаль-ний роз-виток

На заохо-чення

На інші цілі

1995 рік (всі галузі економіки)

100.0

26.1

73.9

2.7

27.5

15.0

11.6

17.1

1996 рік (всі галузі економіки)

100.0

22.9

77.1

1.1

21.7

15.1

9.2

30

1996 рік (промисловість)

100.0

19.5

80.5

0.9

23.3

18.5

8.6

29.2

1996 рік (транспорт і зв’язок)

100.0

31.8

68.2



22.6

6.9

7.5

31.2



1 К.Маркс, Ф.Енгельс. Соч. — 2-е изд. — Т. 23-е. 580.

1 Статистичний щорічник України за 1996 рік. — К.: УРЕ, 1997. — С. 42

2 Розраховане по даним: Статистичний щорічник України за 1995 рік. — К. 1996, з.107; Статистичний щорічник України за 1996 рік. — К. 1997, з. 58.


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации