Поддєрьогін А. Фінанси підприємств - файл ROZD_8.RTF

Поддєрьогін А. Фінанси підприємств
скачать (1083 kb.)
Доступные файлы (22):
n1.doc18kb.02.11.1998 09:40скачать
n2.doc113kb.03.11.1998 15:46скачать
n3.doc233kb.04.11.1998 16:23скачать
n4.doc343kb.04.11.1998 15:54скачать
n5.doc197kb.03.11.1998 16:07скачать
n6.doc186kb.04.11.1998 10:10скачать
n7.doc200kb.04.11.1998 16:07скачать
n8.doc412kb.04.11.1998 11:25скачать
n9.doc195kb.04.11.1998 12:02скачать
n10.doc386kb.04.11.1998 12:29скачать
n11.doc221kb.04.11.1998 12:55скачать
n12.doc157kb.04.11.1998 13:26скачать
n13.doc19kb.04.11.1998 16:07скачать
ROZD_4.RTF192kb.10.06.1998 16:50скачать
ROZD_8.RTF252kb.16.06.1998 15:23скачать
n16.docскачать
n17.doc16kb.04.11.1998 16:08скачать
n18.doc23kb.04.11.1998 16:52скачать
n19.doc88kb.05.10.1998 13:24скачать
n20.doc220kb.23.10.1998 12:13скачать
n21.doc37kb.11.01.1999 16:33скачать
n22.doc188kb.06.07.1998 12:28скачать

ROZD_8.RTF





Розділ 8. Фінансове забезпечення відтворення

основних фондів

8.1. Сутність відтворення основних фондів
Підвищення ефективності використання основних фондів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Основні фонди — це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Основні фонди підприємства включають основні виробничі фонди й невиробничі основні фонди.

Виробничі основні фонди є частиною основних фондів, яка бере участь в процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі фонди з допомогою капітальних вкладень.

Невиробничі основні фонди — це житлові будинки та інші об’єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які знаходяться на балансі підприємства.

На відміну від виробничих основних фондів невиробничі основні фонди не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні фонди безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих фондів пов’язано з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначаєтья на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці.

Основні виробничі фонди з урахуванням спеціфики їх виробничого призначення поділяються на такі групи:

Будівлі і споруди.

Передавальні пристрої.

Машини й устаткування,

в тому числі:

Виробничий і господарський інвентар.

Інші основні фонди.

Співвідношення окремих груп основних виробничих фондів становить так звану їх структуру. Поліпшення структури основних виробничих фондів, передовсім підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства.

Для прикладу розглянемо склад основних виробничих фондів машинобудівного підприємства (рис. 8.1).

При обчисленні амортизаційних відрахувань основні фонди поділяються на такі групи:

Група 1 — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти, передавальні пристрої;

Група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації; інформаційні системи; телефони, мікрофони та рації; різне конторське обладнання, устаткування та приладдя;

Група 3 — інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.


Рис. 8.1. Склад основних виробничих фондів підприємств.

Підприємству не байдуже, в яку групу основних виробничих фондів вкладати кошти. Воно заінтересоване в оптимальному підвищенні питомої ваги машин, устаткування, тобто активної частини основних фондів, які обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості підприємства. Ясна річ, що для забезпечення нормального функціонування активних елементів основних виробничих фондів необхідні будівлі, споруди, інвентар, тобто пасивна частина основних фондів.

Структура основних виробничих фондів є різною в різних галузях промисловості, народного господарства. Наприклад, частка будівель у загальній вартості основних виробничих фондів найбільш висока в легкій та харчовій промисловості (близько 44%); споруд — у паливній промисловості (17%); передавальних пристроїв — в електроенергетиці (32%); устаткування та робочих машин — на підприємствах машинобудівного комплексу (45%).

Основними факторами, які впливають на структуру основних виробничих фондів підприємств є: рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення підприємств. Кожний фактор по різному впливає на структуру виробничих фондів. Поліпшити структуру основних виробничих фондів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування, ефективнішого використання виробничих приміщень встановленням додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткування.

Відтворення основних виробничих фондів — це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

Просте відтворення основних фондів здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних фондів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних фондів або придбання нових основних фондів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

Процес відтворення основних виробничих фондів має низку характерних ознак, зокрема:

1) основні виробничі фонди поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;

2) у процесі відтворення основних виробничих фондів одночасно відбувається рух їхньої споживної вартості та вартості;

3) здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих фондів на готову продукцію нарахуванням амортизаційних відрахувань;

4) основні виробничі фонди поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.

У процесі господарської діяльності кругообіг основних виробничих фондів проходить три стадії.

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних виробничих фондів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні виробничі фонди в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообігу основних виробничих фондів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих фондів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії формується амортизаційний фонд.

На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних виробничих фондів. Це поновленння здійснюється заміною зношених основних виробничих фондів на новими за рахунок амортизаційного фонду.

Оборот основних виробничих фондів показано на рис. 8.2.



Рис. 8.2. Оборот основних виробничих фондів на підприємстві
Просте відтворення основних виробничих фондів здійснюється в двох формах: 1) заміна зношених або застарілих основних виробничих фондів; 2) капітальний ремонт діючих основних фондів.

При простому відтворенні у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих фондів в попередніх обсягах з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних фондів є нарахована сума амортизації. При розширеному відтворенні у кожному наступному циклі здійснюється кількісне і якісте зростання основних виробничих фондів за умов більш високого рівня розвитку продуктивних сил. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного додаткового продукту.

Необхідність оновлення основних виробничих фондів в умовах ринкових відносин визначається перш за все конкуренцією товаровиробників. Це понукає підприємства здійснювати прискорене списання основних виробничих фондів з метою накопичення фінансових ресурсів для наступного вкладання коштів на придбання більш прогресивного устаткування, впровадження нових технологій і інше поліпшення основних виробничих фондів.

8.2. Показники стану і ефективності використання

основних фондів
Для забезпечення відтворення основних виробничих фондів важливе значення має вивчення їх стану та використання. Стан і використання основних виробничих фонідв є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

В процесі виробництва основні фонди зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних фондів визначається в процесі нарахування амортизації. Цей процес може розглядатися в кількох аспектах:

По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних фондів.

По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні фонди.

По-третє, як спроможність накопичення фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних фондів або вкладання коштів в нові виробництва.

Показники стану і ефективності використання основних фондів можна об’єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними фондами; 2) стан основних фондів; 3) ефек-тивність використання основних фондів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними фондами належать: фондоємкість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних фондів в майні підприємства.

Фондоємкість є величина зворотня фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних фондів на одну гривну виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними фондами. Якщо фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, то фондоємкість до зменшення.

Приклад. Випуск товарної продукції за рік склав 388940 гри-вень, вартість основних виробничих фондів — 134208 гривень. Звідси фондоємкість дорівнює 0,35 гривни (), тобто на кожну гривну виробленої продукції припадає 35 коп. основних виробничих фондів.

Забезпеченність підприємства основними виробничими фондами визначається рівнем фондоозброєності праці, яка вираховується відношенням вартості основних виробничих фондів до чисельності праціюючих підприємства.

Приклад. Вартість основих виробничих фондів на початок року 108530 гривень, а чисельність працюючих 453 чол., на кінець року відповідно 134208 гривень і 440 чол. Звідси фондоозброєність на початок року складає 23,9 тис. гривень () на кінець року — 30,5 тис. гривень ().

Отже збільшення рівня фондоозброєності є позитивним в роботі підприємства.

Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства визначається відношенням вартості основних виробничих фондів за вирахуванням суми зносу основних фондів до вартості майна підприємства.

Приклад. Вартість основних виробничих фондів на кінець звітного року склала 134208 гривень, сума зносу основних фондів склала — 53175 гривень, а вартість майна склала 169339 гривень. Звідси, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів складе 0,48 ().

Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства досягає критичної відмітки (0,2-0,3) підприємству необхідно вишукувати кошти для виправлення положення з виробничим потенціалом. Стан основних виробничих фондів характеризують такі показники: коефіцієнт зносу основних фондів; коефіцієнт придатності; коефіцієнт оновлення; коефіцієнт вибуття основних фондів.

Коефіцієнт зносу характеризує долю вартості основних фондів, яка списана на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних фондів на кінець звітного періоду до балансової вартості основних фондів.

, де

Кз

– коефіцієнт зносу основних фондів;

Зо

– сума зносу основних фондів на кінець звітного періоду;

Фк

– балансова вартість основних фондів.

Показник зносу основних фондів визначається як у відсотках так і в коефіцієнтах на початок і на кінець звітного періоду, і дає змогу оцінити стан основних фондів.

Коефіцієнт зносу характеризує долю вартості основних фондів, яка списана на витрати виробництва в попередніх періодах.

До показників стану основних фондів належить показник придатності основних фондів.

Кn = 1- Кз або Кn = 100% - Кз, де

Кn

– коефіцієнт придатності основних фондів;

Кз

– коефіцієнт зносу основних фондів;

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних фондів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Таким чином показники зносу та придатності дають можливість визначити стан основних фондів підприємства.

До показників, які характеризують стан основних фондів відносяться показники оновлення та вибуття.

; , де

Ко

– коефіцієнт оновлення основних фондів;

Фв

– вартість введенних основних фондів за звітний період;

Кв

– коефіцієнт вибуття основних фондів;

Фу

– вартість виведених основних фондів за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних фондів характеризує інтенсивність введення в дію нових основних фондів. Він показує долю введених основних фондів за визначений період в загальній вартості основних фондів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних фондів, тобто ступінь вибуття тих основних фондів, які або морально постаріли, або зношені і не придатні для подальшого використання. Позитивним в діяльності підприємства є те, коли вартість введених в дію основних фондів перевищує вартість вибувших основних фондів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних фондів.

.

До показників, які характеризують ефективність використання основних фондів відносяться: фондовіддача, рівень рентабельності основних фондів, сума прибутку на одну гривну основних фондів, питома вага активної частини основних фондів в їх загальній сумі.

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних фоднів є фондовіддача.

, де

Фв

– фондовіддача основних фондів;

Вn

– вартість виробленої продукції за звітний період;

Фк

– балансова вартість основних фондів на кінець звітного періоду.



Відносний показник ефективності використання основних фондів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

· 100% , де

Рф

– рентабельність основних фондів;

Пб

– балансовий прибуток за звітний період;

Фк

– балансова вартість основних фондів на кінець звітного періоду.

Абсолютний показник ефективності використання основних фондів є сума прибутку на одну гривну основних фондів.

До показників ефективності використання основних фондів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних фондів в їх загальній сумі.

Формули розрахунку покзаників забезпечення стану і ефективності використання основних фондів та їх характеристика приведені в табл. 8.1.


Рис. 8.2. Показники стану і ефективності використання

основних фондів.

Таблиця 8.1.

Показники

Формула розрахунку

Характеристика

1

2

3

1. Фондоємкість




Характеризує забезпече-ність підприємства осно-вними фондами величи-ною, яка визначається шляхом ділення основих фондів на вартість ви-робленої продукції

2. Фондоозброєність



Показує розмір основних фондів на одного працю-ючого

3. Коефіцієнт реальної вар-тості основних фондів в майні підприємства




Відображає питому вагу залишкової вартості ос-новних фондів в загальній вартості майна під-приємства

4. Коефіцієнт зносу основних виробничих фондів



Показує ступінь зносу основних виробничих фондів

5. Коефіцієнт придатності основних виробничих фондів

1 - Кз

Відображає частину ос-новних фондів, яка при-датна для експлуатації

6. Коефіцієнт оновлення ос-новних виробничих фондів



Показує долю введених основних фондів в за-гальній вартості основних фондів

7. Коефіцієнт вибуття ос-новних виробничих фондів



Характеризує інтенсив-ність вибуття основних виробничих фондів


Продовження табл. 8.1.

1

2

3

8. Коефіцієнт приросту ос-новних виробничих фондів



Показує ступінь збіль-шення основних фондів у звітному періоді в по-рівнянні з минулим періодом

9. Фондовіддача



Характеризує ефектив-ність використання осно-вних виробничих фондів. Вона відображає суму виробленої продукції на одну гривну основних виробничих фондів

10. Рентабельність основних виробничих фондів

· 100%

Визначає ступінь вико-ристання основних виро-бничих фондів

Фк

– балансова вартість основних виробничих фондів;

Вn

– вартість виробленої продукції;

Фз

– залишкова вартість основних виробничих фондів;

М

– вартість майна підприємства;

З

– сума зносу основних виробничих фондів;

ч

– середьноспискова чисельність працюючих;

Фв

– вартість введених основних виробничих фондів;

Фу

– вартість виведених основних виробничих фондів;

Кз

– коефіцієнт зносу основних виробничих фондів;

Пб

– балансовий прибуток підприємства.



8.3. Знос і амортизація основних фондів
В процесі експлуатації основні виробничі фонди зношуються. В результаті цього відбувється втрата споживчих ознак і частини вартості основних виробничих фондів.

Розрізняють два вида зносу основних фондів фізичний і моральний.

Фізичний знос являє собою поступову втрату основними фондами споживчої вартості в процесі їх експлуатації. Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних фондів; кваліфікації робітників та ставлення до основних фондів в процесі використання, інтенсивності і умов їх використання. Фізичний знос — це матеріальне зношення окремих елементів основних фондів. Розрізнюють повний і частковий знос основних фондів.

Повний знос передбачає заміну зношених основних фондів новими шляхом капітального будівництва або придбання нових.

Частковий знос відшкодовується шляхом здійснення капітального ремонту основних фондів.

Моральний знос — це знос основних фондів в наслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективніших машин і устаткування. Поява нових більш досконалих видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільним заміну діючих основних фондів ще до їх фізичного зносу.

Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих фондів призводить до того, що на них вироблюється більш дорога і гіршої якості продукція, підвищується її собівартість в порівнянні з продукцією, яка виготовлена на більш досконалих машинах та устаткуванні.

Моральний знос зменшує вартість основних виробничих фондів під впливом скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення. Сума нарахованого зносу характеризує стан основних виробничих фондів шляхом вирахування з первісної (відновлюваної) вартості основних виробничих фондів суми зносу визначається залишкова вартість основних виробничих фондів.

Зв = [В(100 - І)] : 100, де

Зв

– залишкова вартість основних виробничих фондів;

В

– відновлювальна (первісна) вартість основних виробничих фондів;

І

– сума зносу основних виробничих фондів.

Вартість фізичного зносу приймається в сумі нарахованої амортизації.

Амортизація — це процес поступового перенесення вартості основних виробничих фондів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення у відповідності з нормами амортизаційних відрахувань, установлених законодавчими актами. Амортизаційні відрахування відносяться до складу валових витрат виробництва і обігу, що приймаються для обчислення оподатковуваного прибутку.

Амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних актів для власного виробничого використання, включаючи витрати: на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, в тому числі витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фонів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрат підприємства на: придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшої реалізації іншим підприємствам чи використання таких основних фондів у виробництві інших основних фондів, призначених для подальшої реалізації іншим підприємствам; утримання основних фондів, що знаходяться на консервації.

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних фондів і норм амортизаційних відрахувань. Крім того, розмір амортизаційних відрахувань залежить від методів нарахування амортизації. Зокрема, підприємство може самостійно застосовувати метод прискореної амортизації.

Сутність прискореного методу нарахування амортизації полягає в тому, що без скорочення встановлених нормативних строків служби основних фондів підприємствам дозволяється на протязі двох років проводити амортизаційні відрахування в підвищених розмірах, але зі зниженням їх в наступні роки.

В результаті зростання амортизаційних відрахувань знижується розмір оподатковуваного прибутку, а отже і величина податку на прибуток. Одночасно зменшується прибуток від реалізації товарної продукції.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

, де

А

– сума амортизаційних відрахувань (гривні);

Ба

– балансова вартість відповідної групи основних фондів на початок звітного періоду (гривні);

Н

– норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних фондів (%).

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на кінець звітного періоду у таких розмірах.

На календарний рік

На квартал

Група 1 — 5%

Група 1 — 1,25% (5:4)

Група 2 — 25%

Група 2 — 6,25% (25:4)

Група 3 — 15%

Група 3 — 3,75% (15:4)

Слід зазначити, що Верховна Рада України має право коригувати норми амортизації на поправочний коефіцієнт при затвердженні Державного бюджету України на наступний рік. Так, при прийнятті Закону “Про Державний бюджет України на 1998 рік” Верховна Рада України затвердила поправочний коефіцієнт для визнання амортизаційних відрахувань 0,6. Балансова вартість груп основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Ба = Бз + Па — Ва — Аа, де

Ба

– балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду;

Бз

– балансова вартість групи основних фондів на початок періоду, що передував звітному;

Па

– сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

Ва

– сума виведених з експлуатації основних фондів відповідної групи основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

Аа

– сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у період, що передував звітному.

Таблиця 8.2.

Вихідні дані для визначення балансової вартості основних виробничих фондів за станом на 01.01.98 р. (дані умовні)


Склад основних виробничих фондів

Вартість основних виробни-чих фондів станом на 01.01.97 р.

Вартість придбаних основних вироб-ничих фондів з ура-хуванням витрат на їх поліпшення в IV кварталі 1997 р.

Вартість виве-дених основних виробничих фондів в Iv квар-талі 1997 р.

Сума амор-тизаційних відрахувань на Iv квар-тал 1997 р.

1

2

3

4

5

1. Будівлі та споруди

688,0

40,0

13,0

8,0

2. Транспортні засоби, ЕВМ, інші машини для обробки інфор-мації


258,0

36,0

22,0

12,0

3. Устаткуваня і обладнання

774,0

82,0

30,0

20,0

Всього

1720,0

158,0

65,0

40,0


Нарахування амортизаційних відрахувань дає можливість визначити поточну вартість незношеної частини основних фондів, а також вартість тієї їх частини, яка відноситься на виробництво продукції. Одночасно визначається накопичувана частина фінансових ресурсів для наступного заміщення основних фондів, які вибувають з виробничого процесу в результаті зношення.

Індекс інфляції за 1997 рік склав 109,5%. На основі приведених даних необхідно визначити амортизаційні відрахування на І квартал 1998 року.

Рішення

Слід зазначити, що індексація основних фондів станом на 01.01.97р. на підприємстві не провадиться, оскільки індекс інфляції за 1997 рік не перевищує 110%. Крім того, облік балансової вартості основних фондів групи 1 ведеться по кожній окремій будівлі, споруді, а потім визначається балансова вартість в цілому по групі 1.

1. Визначаємо балансову вартість основних фондів групи 1 станом на 01.01.98 р.:

= 688 + 40 — 13 — 8 = 707 тис. грн.

2. Визначаємо балансову вартість основних фондів групи 2 станом на 01.01.98 р.:

= 258 + 36 — 22 — 12 = 260 тис. грн.

3. Визначаємо балансову вартість основних фондів групи 3 станом на 01.01.98 р.:

= 774 + 82 — 30 — 20 = 806 тис. грн.

4. Визначаємо суму амортизаційних відрахувань за І кв. 1998 р. по першій групі основних фондів за формулою:

, звідси

5. Визначаємо суму амортизаційних відрахувань за І кв. 1998 р. по другій групі основних фондів:

, звідси

6. Визначаємо суму амортизаційних відрахувань за І кв. 1998 р. по третій групі основних фондів:

, звідси

Загальна сума амортизаційних відрахувань за І квартал 1998 року складе 55,3 тис. грн. (8,8 + 16,3 + 30,2).

Підприємства всіх форм власності мають право проводити щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

, де

Кі

– коефіцієнт індексації балансової вартості основних фондів на початок звітного року;

Іі

– індекс інфляції року за результатами якого проводиться індексація.

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація основних фондів не провадиться. У разі коли підприємство застосувало коефіцієнт індексації, то таке підприємство зобов’язане визначити капітальний доход у сумі, що дорівнює різниці між скоригованою балансовою вартістю відповідної групи основних фондів та балансовою вартістю такої групи основних фондів до індексації. Сума капітального доходу включається до складу валових доходів кожного звітного кварталу, яка дорівнює одній четвертій відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних фондів від суми капітального доходу такої групи.

З метою створення фінансових умов для прискорення впровадження у виробництво науково-технічних досягнень та підвищення заінтересованості підприємств в поновленні активної частини основних фондів підприємства мають право самостійно застосовувати прискорену амортизацію основних фондів. Слід зазначити, що норми прискореної амортизації застосовуються тільки до групи 3 основних фондів. Це обумовлено тим, що в третю групу основних фондів включається їх активна частина, яка безпосередньо приймає участь в процесі виробництва і зношується більш інтенсивно чим інші основні фонди.

Норми прискореної амортизації встановлені в залежності від строку експлуатації основних фондів в таких розмірах:

1-й рік експлуатації — 15%

2-й рік експлуатації — 30%

3-й рік експлуатації — 20%

4-й рік експлуатації — 15%

5-й рік експлуатації — 10%

6-й рік експлуатації — 5%

7-й рік експлуатації — 5%

Рішення про прискорену амортизацію не може бути прийняте підприємствами, що випускають продукцію, ціни на яку встановлюються державою.

Облік основних фондів, до яких застосовується прискорена амортизація ведеться окремо по кожному об’єкту. При цьому амортизаційні відрахування нараховуються на балансову вартість таких об’єктів, яка дрівнює їх первісній вартості, збільшеній на суму витрат, пов’язаних із поліпшенням таких фондів.

При застосуванні прискореного методу амортизації коефіцієнт індексації основних фондів не застосовується. Амортизація окремого об’єкту основних фондів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об’єкту ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об’єкту відноситься до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об’єкту прирівнюється до нуля.

Амортизація основних фондів групи 2 і 3 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

У разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв’язку з таким придбанням. При цьому не враховується сплачений податок на додану вартість, коли дане підприємство зареєстроване платником податку на додану вартість.

Якщо підприємство самостійно виготовлює основні фонди для власних виробничих потреб, балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених підприємством в період виготовлення таких основних фондів, в тому числі витрати пов’язані з введенням таких основних фондів в експлуатацію.

При виведенні з експлуатації окремих об’єктів основних фондів групи 1 у зв’язку з їх реалізацією балансова вартость групи 1 зменшується на суму баланосовї вартості такого об’єкту.

При виведенні з експлуатації окремого об’єкту основних фондів групи 1 в зв’язку з його ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією та консервацією за рішенням підприємства або Кабінету Міністрів України балансова вартість такого об’єкту прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються.

Якщо виведення з експлуатації основних фондів груп 2 і 3 пов’язане з їх реалізацією балансова вартість групи зменшується на суму вартості реалізації таких основних фондів.

8.4. Сутність і склад капітальних вкладень
Капітальні вкладення являють собою витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних фондів.

Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складаєтья бюджет капітальних витрат. Цей бюджет включає заплановані витрати на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

Виходячи з бюджету капітальних витрат приймається рішення щодо здійснення капітальних вкладень.

При складанні бюджету капітальних витрат і здійсненні капітальних вкладень повинна враховуватися їх структура. Розрізнюють технологічну та відтворювальну структуру капітальних вкладень.

Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення слідуючих витрат:

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень шляхом підвищення питомої ваги витрат на придабання активної частини основних виробничих фондів.

Таблиця 8.3.

Технологічна структура капітальних вкладень по народному господарству України за 1990-1996 роки*

Капітальні

Р о к и

вкладення

1990

1991

1992

1993

1994

1995

1996

Всі капітальні вкладення

в тому числі:

100

100

100

100

100

100

100

– будівельно-монтажні роботи

48,0

48,0

49,0

50,0

40,0

39,0

59,0

– устаткування, інструмент і ін-вентар

40,0

35,0

34,0

28,0

43,0

44,0

34,0

– інші капітальні роботи і вит-рати

12,0

17,0

17,0

22,0

17,0

18,0

7,0

Приведені дані свідчать, що за останні роки технологічна структура капітальних вкладень погіршилась. Так, в 1996 році питома вага витрат на придбання устаткування, інструменту та інвентаря склала 34% загальної суми капітальних вкладень, що на 15% менше порівняно з 1990 роком.
Разом з тим, збільшилась питома вага витрат на будівельно-монтажні роботи з 48% в 1990 році до 59% в 1996 році.

Відтворювальна структура капітальних вкладень включає в себе такі напрямки витрат: нове будівництво; технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств; розширення діючих підприємств; витрати на окремі об’єкти діючих підприємств. Відтворювальна структура капітальних вкладень вважається прогресивною, якщо в її складі збільшується питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств.

Таблиця 8.4.

Відтворювальна структура державних капітальних вкладень по об’єктах виробничого призначення в Україні за 1990-1996 роки*

(у відсотках)

Напрямки

Р о к и

капітальних вкладеннь

1990

1991

1992

1993

1994

1995

1996

Всі капітальні вкладення

в тому числі:

100

100

100

100

100

100

100

– технічне переозброєння та реконструкція діючих підпри-ємств


61,4


62,5


62,0


57,2


58,6


54,6


59,3

– будівництво нових під-приємств, включаючи розши-рення діючих підприємств


34,3


31,0


29,4


33,3


34,7


33,2


29,0

– витрати на окремі об’єкти діючих підприємств

4,3

6,5

8,6

9,5

6,7

12,2

11,7

Дані таблиці 8.4 показують, що відтворювальна структура капітальних вкладень в 1996 році в порівнянні з 1995 роком поліпшилась. Так, питома витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств збільшилась з 54,6% в 1995 році до 59,3% в 1996 році.

8.5. Джерела і порядок фінансуванян капітальних вкладень
В умовах ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів.

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції і їх стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; процентної політики комерційних банків; ступеню управління фінансовими ресурсами підприємства; наявності стратегічних цільових фінансових рішень підприємства і інших факторів.

Найбільш прийнятним для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. При цьому основними передумовами визначення оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень можуть бути:

по-преше, обмежений обсяг внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

по-друге, залучення додаткових грошових коштів пов’язане з подорожчанням капітальних витрат;

по-третє, порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршення фінансового стану підприємства.

Фінансовий менеджер повинен визначити граничинй розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.

Відповідно до діючого законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:

1) власні фінансові ресурси;

2) залучені фінансові ресурси;

3) грошові кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

5) кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають: внески засновників підприємства; амортизаційні відрахування, прибуток, які формуються у вигляді фондів, резервів в процесі господарської діяльності.

Грошова частина внесків власників підприємства перш за все спрямовується на придбання основних фондів.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення залежить від балансової вартості основних фондів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих фондів. Сума прибутку, який використовується на капітальні вкладення залежить від розміру прибутку, який залишається у ропорядженні підприємства, а також якщо капітальне будівництво здійснюється господарським способом у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них відносяться: мобілізація внутрішніх ресурсів у бідвництві, планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень в тих випадках, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для утворення запасів устаткування, придбання матеріалів, витрат майбутніх періодів та формування незавершеного виробництва. Крім того, необхідно враховувати, що на протязі року може відбутися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальної перехідної заборгованості робітникам та службовцям по заробітній платі; резерва наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення у будові потреби в коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості приводить до збільшення потреби в коштах.

Сума мобілізації (імобілізації) внутрішніх ресурсів визначається за формулою:

, де

М

– мобілізація (імобілізація) внутрішніх ресурсів;

О

– очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду;

П

– планова потреба в оборотних коштах будови на кінець планового періоду;

К1

– наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду;

К2

– перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

Якщо результат буде зі знаком “+”– це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак “–” — це імобілізація оборотних коштів. Тобто в цьому випадку необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Останнє може бути пов’язане зі збільшенням обсягу будівельно-монтажних робіт або накопиченням запасів.

Приклад.

Таблиця 8.5.

Вихідні дані для визначення мобілізацій (імобілізації)

внутрішніх ресурсі (дані умовні)

(тис. грн.)

Найменування

В а р і а н т и

показника

І

ІІ

ІІІ

1. Очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду (О)


90


210


150

2. Очікувана кредиторська забор-гованість на початок планового періоду (К1)


41


87


62

3. Планова потреба в оборотних коштах будови на кінець планового періоду (П)


75


196


160

4. Перехідна кредиторська забор-гованість на кінець планового періоду (К2)


56


76


68

Дані таблиці 8.5 показують, що найбільш сприятливим варіантом визначення мобілізації внутрішніх ресурсів у будівництві є перший. За вище приведеною формулою визначаємо мобілізацію внутрішніх ресурсів у будівництві, яке здійснюється господарським способом:

М = (90 — 75) — (41 — 56) = 15 + 5 = +30 тис. грн.

Менш сприятливим для визначення мобілізації внутрішніх ресурсів є другий варіант, оскільки потреба в оборотних коштах будови на кінець планового періоду зменшується, що дає можливість вивільнити частину коштів у вигляді мобілізації внутрішніх ресурсів, але одночасно зменшення перехідної кредиторської заборгованості на кінець планового періоду в порівнянні з очікуваною кредиторською заборгованістю на початок планового періоду потребує вишукувати додаткові грошові кошти для погашення кредиторської заборгованості в плановому періоді, тобто результат має такий вигляд:

М = (210 — 196) — (87 — 76) = +3 тис. грн.

Третій варіант свідчить, що у будови в плановому періоді збільшується потреба в оборотних активах і разом з тим передбачається зменшення кредиторської заборгованості, що призводить в цілому до імобілізації внутрішніх ресурсів будови, тобто додаткові фінансові ресурси:

М = (150 — 160) — (62 — 68) = –10 — 8 = –18 тис. грн.

Планові накопичення включаються в кошториси будівництва за визначеними нормами до собівартості будівельно-монтажних робіт і враховуються в джерелах фінансування капітальних вкладень, які виконуються господарським способом. Планові накопичення у вигляді прибутку включаються в кошторис будівництва в ромірі 30% собівартості будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості будівельно-монтажних робіт утворюється в результаті проведення заходів щодо зниження планової собівартості будівництва.

Залучені кошти використовуються підприємством при недостатності власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.

До залучених коштів відносять: банківські кредити; позички інших підприємств; кошти від випуску векселів і інших боргових зобов’язань; кошти від емісїї і реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благодійних фондів; іноземні інвестиції.

За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам на капітальні вкладення в тому випадку, якщо об’єкти включені до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.



Рис. 8.4. Склад джерел фінансування капітальних вкладень.
Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт.

При підрядному способу будівництво об’єктів здійснюється постійно діючими підрядними організаціями.

Підрядна організація займається підбором устаткування, замовлює його і монтує, виконує будівельні роботи і здає об’єкт. При цьому замовник надає проекти у документацію, купує і доставляє на будову устаткування, а також конструкції і деталі.

Відповідальність за об’єкт будівництва покладається на генерального підрядника який виконує основні будівні роботи, а для проведення спеціальних робіт (електромонтажні, санітарно-технічні) залучає по окремому договору спеціалізовані підрядні організації.

Підприємство-замовник і підрядник укладають договір на будівництво, в якому відображають такі реквізити: форма розрахунків; договірна вартість будівництва; об’єкт будівництва з зазначенням наявності проекту і кошторису по кожному об’єкту будівництва; джерела фінансування будівництва; обсяги незавершеного будівництва, які є на дата укладання договору; інвентарна вартість об’єкту; перелік підрядників і підрядних робіт і ніші умови по домовленності сторін.

Фінасування будівництва і розрахунки відповідно до договору можуть мати форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюються після завершення робіт на об’єкті будівництва.

Договірна вартість будівництва рохраховується на основі вартості, яка визначається у відповідності з проектом, тобто фіксованої ціни та умов її зміни з зазначенням відповідних факторів, індексів і інших критеріїв.

Господарський спосіб будівництва застосовується при будівництві невеликих об’єктів, реконструкції та розширенні діючих підприємств. Господарський спосіб будівництва відрізняється вді підрядного тим, що підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об’єднує функції і замовника і підрядника. В цьому разі розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи, включаючи витрати на утримання підрозділів, які зайняті організацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елементу в складі об’єкту будівництва, який являє собою окремий об’єкт в складі основних фондів.

8.5. Фінансування ремонту основних фондів
Основні виробничі фонди в процесі експлуатації зазначають фізичного зносу і втрачають свої експлуатаційні якості та працездатність. В зв’язку з цим ремонт основних виробничих фондів є необхідною умовою виробничого процесу. Від своєчасності і якості здійснення ремонту залежить ефективність використання основних виробничих фондів на підприємстві.

Своєчасне проведення ремонту основних виробничих фондів попереджує передчасний їх знос та вибуття, подовжує строк служби, підвищує виробничу потужність та скорочує потребу в нових капітальних вкладеннях.

Поточний ремонт здійснюється для забезпечення працездатності основних виробничих фондів шляхом усунення окремих поломок основних фондів і заміни або поновлення їх окремих частин. Середній ремонт провадиться для часткового поновлення основних фондів з заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури, яка визначається технічною документацією.

Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиться для відновлення їх виробничого ресурсу. При цьому здійснюється, як правило, повний розбір машини або станка, дефектовка, контроль технічного стану, збирання устаткування після ремонту, його регулювання та випробування.

Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно, виходячи з технічного рівня, фізичного зносу основних виробничих фондів та забезпеченням ремонтуємих робіт матерально-технічними ресурсами.

Економічна доцільність капітального ремонту основних виробничих фондів визначається шляхом співставлення витрат на капітальний ремонт окремого об’єкту з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального ремонту цього об’єкту перевищує вартість аналогічного нового устаткування, то такий ремонт здійснювати недоцільно.

Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснюється у відповідності з планом капітального ремонту. Він складається на основі кошторисно-фінансових розрахунків по ремонту окремих об’єктів з урахуванням діючих норм, цін, тарифів і затверджується керівником підприємства.

До витрат по капітальному ремонту відносяться: проектно-кошторисні витрати; сплата ремонтних робіт; придбання нових деталей, вузлів, агрегатів; заміна у будівлях і спорудах зношених конструкцій і деталей.

Порядок фінансування капітального ремонту залежить від способу його проведення. При здійсненні капітального ремонту машин, устаткування, транспортних засобів підрядним способом на основі договорів рохрахунки провадяться за повністю закінчені ремонтом узлам, агрегатам, до яких додаються акти прийому виконаних робіт. Розрахунки по ремонту, який здійснюється господарським способом провадяться, як правило, по окремим елемента витрат, зокрема, виплата заробітної плати, сплата рахунків за матеріальні цінності, деталі, які використані в період проведення ремонту основних фондів.

Контроль за здійсненням капітального ремонту, оформленням кошторисно-технічної документації, економним витрачанням грошових коштів провадиться керівником підприємства.

Підприємства незалежно від підпорядкованості і форм власності мають право протягом звітного періоду витрати на всі види ремонтів (поточний, середній, капітальний) віднести до валових витрат (новий рахунок в обліку 18 “Валові витрати”) у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. В цих же розмірах вказані витрати відносяться на витрати виробництва, тобто на собівартість виробленої продукції.

Всі витрати на ремонт, в тому числі і ті, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості основних фондів груп 2 і 3 або балансової вартості окремого об’єкту основних фондів групи 1. Таким чином вони підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних груп основних фондів.

Витрати на капітальний ремонт орендованих основних виробничих фондів провадяться у відповідності з договором оренди. Якщо умовами договору передбачено, що всі витрати по ремонту орендованих основних фондів провадиться за рахунок коштів орендаря, то в суму орендної плати не повинні включатися відрахування на капітальний ремонт основних фондів.

Якщо капітальний ремонт орендованого майна здійснюється орендодавцем, то витрати на капітальний ремонт ключаються в орендну плату і сплачуються орендарем. При розборі об’єктів, що підлягають ремонту можуть бути отримані придатні для подальшого використання матеріали, запасні частини і інши матеріали. Вони оприбутковуються, оцінюються, відображаються в обліку і в подальшому можуть бути реалізовані або використані в процесі ремонту основних виробничих фондів, отримані при цьому кошти є джерелом фінансування ремонту основних виробничих фондів.

Ремонт основних невиробничих фондів фінансується за рахунок прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства, а також інших джерел за рахунок яких фінансується поточне утримання основних фондів.

Ключові слова по темі 8 “Фінансове забезпечення відтворення основних фондів”


  1. Основні фонди.

  2. Просте відтворення основних фондів.

  3. Розширене відтворення основних фондів.

  4. Знос основних фондів.

  5. Фізичний знос основних фондів.

  6. Моральний знос основних фондів.

  7. Амортизація.

  8. Амортизація відрахування.

  9. Прискорена амортизація основних фондів.

  10. Капітальні вкладення.

  11. Технологічна структура капітальних вкладень.

  12. Відтворювальна структура капітальних вкладень.

  13. Коефіцієнт зносу основних фондів.

  14. Коефіцієнт оновлення основних фондів.

  15. Коефіцієнт вибуття основних фондів.

  16. Фондовіддача основних фондів.

  17. Рентабельність основних фондів.

  18. Оперативний лізінг.

  19. Фінансовий лізінг.

  20. Капітальний ремонт основних фондів.

Тестові завдання

до розділу 8 “Фінансове забезпечення відтворення основних фондів”


  1. Дайте визначення поняття “основні фонди”.

  2. Що являє собою відтворення основних фондів?

  3. Дайте визначення зносу основних фондів.

  4. Дайте визначення амортизації.

  5. Як визначаються суми амортизаційних відрахувань звітного періоду?

  6. Дайте визначення балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

  7. Дайте визначення поняття “капітальні вкладення”.

  8. Назвіть джерела фінансування капітальних вкладень.

  9. Назвіть показники, які характеризують стан основних виробничих фондів.

  10. Назвіть джерела фінансування капітального ремонту основних виробничих фондів.

Відповіді

до тестових завдань, розділу 8 “Фінансове забезпечення

відтворення основних фондів”
1а. Основні фонди являють собою частину матеріальних цінностей, яка знаходиться в розподрядженні підприємства.

1б. Основні фонди являють собою матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

1в. Основні фонди являють собою матеріальні цінності, які на протязі тривалого часу зберігають натуральну форму.

1г. Основні фонди являють собою матеріальні цінності, які поступово переносять свою вартість на вироблений продукт.
2а. Відтворення основних фондів являє собою процес безперервного поновлення основних виробничих фондів.

2б. Відтворення основних фондів являє собою заміну окремих зношених частин основних фондів.

2в. Відтворення основних фондів являє собою придбання нових основних фондів.

2г. Відтворення основних фондів являє собою заміну одного зношенного устаткування на інше нове устаткування.
3а. Знос основних фондів являє собою процес здійснення капітального ремонту основних фондів.

3б. Знос основних фондів являє собою заміну зношених основних фондів шляхом капітального будівництва.

3в. Знос основних фондів — це матеріальне зношення окремих елементів основних фондів та заміна їх шляхом капітального будівництва або капітального ремонут.

3г. Знос основних фондів — це знос — внаслідок впровадження нових, більш прогресивних машин.

4а. Амортизація — це процес поступового перенесення вартості основних виробничих фондів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрхувань, установлених законодавчими актами.

4б. Амортизація — це поступове зниження вартості основних фондів внаслідок їх зношення.

4в. Амортизація — це поступове перенесення вартості основних виробничих фондів на вироблену продукцію.

4г. Амортизація — це поступове перенесення вартості зносу основних фондів на валові витрати виробництва.
5а. Сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення середньорічної вартост і основних виробничих фондів на норму амотизаційних відрахувань.

5б. Сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення балансової вартості основних фондів на норму амортизаційних відрахувань.

5в. Сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення балансової вартості основних фондів у звітному кварталі з урахуванням введення і вибуття основних фондів в цьому кварталі на норму амортизаційних відрахувань.

5г. Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.
6а. Балансова вартість груп основних фондів на початок звітного періоду визначається як балансова вартість груп основних фондів на початок періоду, що передував звітному збільшеної на суму витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремону, реконструкції, модернізації та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному і зменшеної на суму виведених з експлуатації основних фондів відповідної групи основних фондів, протягом періоду, що передував звітному та суми амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

6б. Балансова вартість груп основних фондів на початок звітного періоду визначається як середньохронологічна балансова вартість основних фондів за період, що передува звітному.

6в. Балансова вартість груп основних фондів на початок звітного періоду визначається як балансова вартість основних фондів у звітному кварталі з урахуванням ведення і вибуття основних фондів цього кварталу.

6г. Балансова вартість груп основних фондів на початок звітного періоду визначається як балансова вартість основних фондів на початок періоду, що передував звітному з урахуванням введення і вибуття основних фондів.
7а. Капітальні вкладення являють собою витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів.

7б. Капітальні вкладення являють собою витрати на придбання нових основних фондів і капітальний ремонт діючих основних фондів.

7в. Капітальні вкладення являють собою витрати на розширення, реконструкцію діючих виробництв.

7г. Капітальні вкладення являють собою витрити на розширене відтворення основних фондів.
8а. Джерелами фінансування капітальних вкладень є: прибуток, амортизаційні відрахування, довгострокові кредити банку, іноземні інвестиції.

8б. Джерелами фінансування капітальних вкладень є: власні фінансові ресурси, кошти державного і місцевого бюджетів, довгострокові кредити банку.

8в. Джерелами фінансування капітальних вкладень є: власні фінансові ресурси; залучені фінансові ресурси; фінансові кошти від продажу цінних паперів, кошти державного і місцевого бюджетів; кошти іноземних інвесорів.

8г. Джерелами фінансування капітальних вкладень є: статутний фонд підприємства, фонд накопиченя, фонд матеріального заохочення інші спеціальні фонди.
9а. Коефіцієнт зносу основних фондів; коефіцієнт оновлення основних фондів; коефіцієнт придатності основних фондів; коефіцієнт вибуття основних фондів; коефіцієнт приросту основних виробничих фондів.

9б. Коефіцієнт реальної вартості основних фондів; фондовіддача; фондоємкість; фондоозброєнність; рентабельність основних виробничих фондів.

9в. Коефіцієнт вибуття основних фондів; коефіцієнт оновлення основних фондів; коефіцієнт реальної вартості основних фондів; фондовіддача; коефіцієнт зносу основних фондів.

9г. Коефіцієнт придатності основних фондів; коефіцієнт зносу основних фондів; фондоємкість; фондоозброєність; коефіцієнт вибуття основних фондів.
10а. Амортизаційні відрахування; прибуток, який залишається у розпоряджені підприємства; довгострокові кредити комерційного банку; фонди накопичення.

10б. Залучені фінансові ресурси; фінансові ресурси від реалізації цінних паперів; власні фінансові ресурси; іноземні інвестиції.

10в. Витрати на всі види ремонтів відносяться до валових витрат у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року.

10г. Кошти державного бюджету; внески працівників підприємства; фонди накопичення; залучені фінансові ресурси.

Вірні відповіді до тестових завдань

розділу 8 “Фінансове забезпечення відтворення основних фондів”


















10в


* Статистичний щорічник України за 1996 р. Київ, 1997, стор. 226.

* Статистичний щорічник України за 1996 р. Київ, 1997, стор. 227.



Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации