Дипломная работа на уровне магистра - Управление затратами дорожного предприятия (укр. яз) - файл n1.doc

Дипломная работа на уровне магистра - Управление затратами дорожного предприятия (укр. яз)
скачать (225.5 kb.)
Доступные файлы (10):
n1.doc377kb.30.05.2010 16:27скачать
n2.doc351kb.30.05.2010 16:18скачать
n3.doc364kb.30.05.2010 15:31скачать
n4.doc30kb.30.05.2010 16:24скачать
n5.doc36kb.15.06.2010 15:39скачать
n6.doc92kb.30.05.2010 16:12скачать
n7.doc42kb.30.05.2010 16:56скачать
n8.doc47kb.31.05.2010 18:59скачать
n9.doc32kb.30.05.2010 16:36скачать
n10.doc77kb.10.09.2011 19:12скачать

n1.doc

  1   2




1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Зміст та сутність витрат підприємства
В умовах розбудови ринкових відносин в Україні якісно змінюються економічні важелі управління, в тому числі облік, контроль, аналіз і аудит.

Будь-яка діяльність господарюючого суб'єкта пов'язана з витратами матеріально-речових, трудових та інших ресурсів, цінність яких визначається на ринку. В системі управління підприємством головним об'єктом є процес обліку, аналізу та контролю витрат господарської діяльності в цілому та в розрізі їх видів, цілей, періодів виконання. Існують різні теорії трактування витрат діяльності підприємства за своєю економічною сутністю, галузевою ознакою та іншими напрямками.

Економічний підхід до визначення витрат походить з їх економічної природи (як витрати на просте відтворення ресурсів, що використовуються), а не з характеру та джерел відшкодування. При економічному підході до складу поточних витрат необхідно включати всі витрати, пов'язані з поточною діяльністю підприємства, в тому числі і непродуктивні витрати у зв'язку з порушеннями у виробничо-технологічному процесі, незбалансованою структурою ресурсів, що використовуються тощо. Такий підхід відповідає інтересам власників підприємства, тому що характеризує весь обсяг фактично понесених витрат, пов'язаних із здійсненням поточної діяльності, а отже, дає змогу визначити реальний фінансовий результат діяльності підприємства.

За економічною сутністю поточні витрати підприємства являють собою сукупність затрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльності підприємства; а за натурально-речовим складом - спожиту частину матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Процес праці – це поєднання трьох обов’язкових елементів: доцільної діяльності людей (живої праці), предметів та засобів праці. Два останніх елементи є матеріальними умовами праці – засобами виробництва, створеними раніше затраченою (уречевленою) працею. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають дійсні витрати виробництва. Вони вимірюються часом, необхідним для виробництва продукції в певних організаційно-технічних та економічних умовах. У такому найбільш абстрактному розумінні витрати виробництва однаково притаманні усім суспільно-економічним формаціям.

П(С)БО 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) [1].

Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування в торгівельній діяльності, затверджено наказом Міністерства економіки з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002р. №145 визначає витрати як грошове відбиття живої та уречевленої праці на здійснення поточної торгівельно-виробничої діяльності підприємства, що за натурально-речовим складом становлять частину матеріальних, нематеріальних трудових та фінансових ресурсів.

Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97р. №283/97-ВР зі змінами та доповненнями визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Поддєрьогіна А.М. визначає витрати як виражені у грошовій формі витрат різних ресурсів (праці, сировини, матеріалів, основних засобів, фінансових результатів) у процесі виробництва, обігу і розподілу продукціі, товарів.

Козаченко Г.В., Погорєлов Ю.С., Хлапьонов Л.Ю. та Махутін Г.А розуміють витрати як форму платежів за використовувані блага, отримані із зовнішнього середовища. Витрати порівнюються до фактичних грошовиз вибуттів. Сума витрат, що виникає у процесі господарської діяльності, у грошовому виразі.

Макконелл К.Р., Брю С.Л. розглядають витрати з точки зору як виплати, які підприємство повинно зробити, або доходи, що підприємство зобов’язане забезпечити постачальнику ресурсів, щоб відвернути ці ресурси від альтернативних способів їхнього використання.

Яругова А. пропонує визначення витрат як обґрунтоване умовами виробництва і спрямоване на створення корисних цінностей або надання послуг споживання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Чухлик А.п., Колбушнік Ю.П. розуміють витрати як комплекс ресурсів, що надходить у процесі виробництва на вхід системи й надалі трансформуються в корисні предмети на її виході.

Котлярів С.А. визначає витрати як вартість ресурсів, використовуваних надалі для одержання прибутку або інших цілей організаціі.

Проте, в бухгалтерському обліку користуються П(С)БО 16 "Витрати". Згідно цього положення витрати визнаються за наступних умов:

1. Зменшення активів або збільшення зобов'язань, яке призводять до зменшення власного капіталу підприємства.

2. Визнання на підставі систематичного і раціонального розподілу економічних вигод, які забезпечує актив протягом декількох звітних періодів (наприклад, нарахування амортизації основних засобів, нематеріальних активів, тощо).

3. Негайне визнання, якщо економічні вигоди не відповідають критеріям активів підприємства (наприклад, уцінка товарів, створення резерву сумнівних боргів).

4. Можлива достовірна оцінка суми витрат [2].

Дотримання цієї умови означає, що оцінка витрат відбувається на підставі положень національних стандартів.

Вся діяльність підприємства поділяється на звичайну і надзвичайну. У свою чергу, звичайна діяльність включає в себе операційну, інвестиційну, та іншу звичайну діяльність.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності. Прикладом звичайної діяльності є виробництво та реалізація продукції (товарів, робіт, послуг), розрахунки з постачальниками та замовниками, курсові різниці, тобто операції, які супроводжують звичайну діяльність підприємства.

До надзвичайної діяльності підприємства відносять операції, які не відбуваються часто або регулярно і відрізняються від звичайних операцій. Наприклад, стихійне лихо тощо.

Операційна діяльність підприємства - це основна діяльність, яка пов'язана з виробництвом продукції (робіт, послуг) або реалізацією продукції, що є визначальною метою створення підприємства та забезпечує основну частину його доходу.

Інвестиційна діяльність підприємства пов'язана з придбанням і реалізацією необоротних активів, фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів.

Фінансова діяльність - це діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного і позичкового капіталу.

У зв'язку з цим, усі витрати поділяються на операційні, інвестиційні, фінансові та інші витрати звичайної діяльності, а також надзвичайні витрати.

Для управління менеджерам потрібні не просто дані про витрати, а інформація про об’єкт витрат – продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентноздатність продукції та стане реальним досягнення довгострокового економічного зростання підприємств.

У табл. 1.1 [3 ]за результатами аналізу різних поглядів щодо сутності витрат вирізнено три підходи, які свідчать, що розуміння витрат зводиться до вихідних грошових потоків або використання ресурсів у процесі створення нової вартості.
Таблиця 1.1

Підходи до сутності витрат підприємства

Підхід

Типові визначення

Фінансовий

Форма платежів за використовувані блага, отримані із зовнішнього середовища.

Витрати прирівнюються до фактичних грошових вибуттів.

Виплати, які підприємство повинно зробити, або доходи, які підприємство зобов’язано забезпечити постачальнику виробничих ресурсів, щоб відвернути ці ресурси від альтернативних способів їхнього використання.

Ресурсний

Вартість ресурсів, використовуваних для створення нової вартості.

Витрати виробничих факторів, потрібних для реалізації підприємством своєї діяльності, у грошовому виразі.

Комплекс ресурсів, що надходять у процесі виробництва на вхід системи й надалі трансформуються в корисні предмети на її виході.

Вартість ресурсів, використовуваних надалі для отримання прибутку або інших цілей організації

Обліковий

Зменшення активів або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства. Сума витрат, що виникає у процесі господарської діяльності. Виражені в грошовій формі витрати, яких підприємство зазнає у процесі здійснення своєї господарської діяльності.


Витрати (собівартість) - це грошове вираження витрат виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством виробничої й комерційної діяльності, пов'язаної з випуском і реалізацією продукції й наданням послуг, тобто все те, у що обходитися підприємству виробництво й реалізацію продукту (продукції). Відповідно до визначення витрат (собівартості) виробництва варто розрізняти собівартість виробництва й реалізації, випуску продукції й продажів. Собівартість випуску (виробництва) продукції характеризує в грошовому вимірі всі матеріальні витрати й витрати на оплату праці, які в тім або іншім виробництві виникають на одиницю й на весь обсяг випуску продукції. У собівартості як в узагальнюючому економічному показнику знаходять своє відбиття всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва й освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва й праці, ступінь використання виробничих потужностей; економічність використання матеріальних і трудових ресурсів і інші умови й фактори, що характеризують виробничо-господарську діяльність.

Одним із ключових питань у теорії затрат є чинники, що впливають на їхнє формування. Визнання впливу на затрати,іхній облік дають змогу впливати на затрати підприємства. Вплив чинників на затрати виражається і кількісно, і якісно. Сам вплив може мати строго детермінований або кореляційний, причому не завжди лінійний, характер. Г.Фендель показав, що спочатку О. Шмаленбах єдиним чинником впливу на затрати вважав зайнятість, відносячи інші чинники до вторинних. Подальші дослідження чинників формування затрат отримали розвиток у працях К.Румеля й Е.Гутенберга, які запропонували системи чинників, що впливають на величину затрат [3].
Таблиця 1.2

Чинники, що впливають на затрати підприємства

Автор

Система чинників

К. Румпель

Ціни використовуваних ресурсів; власне величина ресурсів, використовуваних у виробництві; рівень зайнятості; інтенсивність роботи трудових ресурсів і машин і відповідний ім рівень продуктивності; розмір замовлення та регламентовані перерви в роботі підприємства.

Е. Гутенберг

Ціни ресурсів, виробнича програма підприємства, зайнятість, якість ресурсів, організація виробництва, розмір підприємства.



Г.Фандель, порівнявши ці системи, дійшов висновку, що система чинників К. Румпеля орієнтована на виявлення детермінованих залежностей, які дають змогу визначити вплив чинників на величину затрат підприємства [4, с 333]. Система чинників К.Румеля досить формалізована, а тому може бути подана у вигляді аддитивної моделі. У цій моделі кінцеві результатом є величина затрат підприємства, а додатковими – показники, що виражають вплив чинників, помножені на деякі константи, які визначаються особливостями діяльності конкретного підприємства.

У системі чинників Е.Гутенберга видокремлено максимально можливу кількість чинників, які впливають на величину затрат підприємства. Формальний вплив чинників на затрати підприємства простежуються досить слабко (за винятком тих чинників, чий вплив виражається кількісними показниками), а детермінована модель взагалі відсутня. Вплив чинників, видокремлених Е.Гутенбергом, у кожному конкретному випадку різний: він може мати і лінійний, і нелінійний характер або його взагалі складно формалізувати за допомогою якісних показників.

Господарсько-виробнича діяльність на будь-якому підприємстві пов'язана зі споживанням сировини, матеріалів, палива, енергії, з виплатою заробітної плати, відрахуванням платежів на соціальне й пенсійне страхування працівників, нарахуванням амортизації, а також з поруч інших необхідних витрат. За допомогою процесу обігу ці витрати постійно відшкодовуються з виторгу підприємства від реалізації продукції (робіт, послуг), що забезпечує безперервність виробничого процесу. Для підрахунку суми всіх витрат підприємства їх приводять до єдиного показника. Таким показником і є собівартість. Собівартість продукції (робіт, послуг) є одним з важливих узагальнюючих показників діяльності підприємства, що відбивають ефективність використання ресурсів; результати впровадження нової техніки й прогресивної технології; удосконалювання організації праці, виробництва й керування. Підприємства, що займаються виробничою діяльністю, визначають витрати виробництва, а підприємства, що здійснюють збутову, постачальницьку, торгово-посередницьку діяльність, - витрати обігу. Конкретний склад витрат, які можуть бути віднесені на витрати виробництва й обігу, регулюються законодавчо практично у всіх країнах, й в Україні теж. Це пов'язане з особливостями податкової системи й необхідністю розрізняти витрати підприємства по джерелах їхнього відшкодування, що включають у собівартість продукції. Але, крім витрат, прямо або побічно обумовлених процесом виробництва, підприємство несе й безпосередні витрати, які не пов'язані з випуском продукції (робіт, послуг) і в собівартість, як правило, не включаються.

Отже, витрати це - грошова форма витрачених за певний період задіяних чинників виробництва, необхідних для здійснення підприємництвом своєї виробничої і реалізаційної діяльності. Таким чином, було розглянули економічну сутність витрат, їх визнання в бухгалтерському обліку у відповідності до П(С)БО 16. Витрати як економічна категорія пов’язані зі створенням нової вартості, різними формами капіталу, прибутком і , таким чином, безпосередньо визначають можливість функціонування підприємтсва. Важливість категорії витрат зумовлює потребу в їхньому розгляді як об’єкта управління.

1.2 Витрати як об’єкт управління
В економічній літературі управління розглядають загально, через систему зв'язків суб'єкта й об'єкта управління [5,6], як вид діяльності для впливу на колектив [7,8] або через свої основні, але не виняткові функції — планування, організацію, мотивацію та контроль [9].

Розуміння управління базується на визначенні його суб'єкта й об'єкта, а також мети його функціонування. Специфіка витрат зумовлює вибір як об'єкта управління процесів формування явних і альтернативних витрат, розглянутих і з погляду створення нової вартості, і з погляду руху реальних грошових потоків. Витрати як економічна категорія вже характеризують процес трансформації ресурсів і результати діяльності підприєм­ства. Тому як об'єкт управління виправдано розглядати саме ті процеси, що ве­дуть до формування витрат. Суб'єктом управління в цьому разі виступатимуть пра­цівники організації, від діяльності яких залежить формування витрат. Абстраговано суб'єктом управління витратами можна визнати підприємство загалом.

Мета управління залежить від особливостей об'єкта управління й цілей суб'єкта управління. Важливість цілеполягання в управлінні витратами очевидна. Поставлена мета визначає необхідні процедури її досягнення, реалізацію функцій управління. На­самкінець правильність вибору мети безсумнівно впливає на успішність управління в контексті розвитку підприємства загалом.

У низці праць цілі управління витратами не визначаються [10], акцент робить­ся передусім на процедурах управління витратами. Г. Фандель сутність функції форму­вання витрат розглядає як "таке визначення й об"єднання чинників впливу на них (ви­трати), що забезпечують оптимальні рішення відповідно до підприємницької мети" [4]. Функція формування витрат дає змогу сформулювати два завдання:

- з усіх можливих знаходити таке поєднання факторів виробництва, що забезпе­чить реалізацію виробничого результату з найменшими витратами;

- сформувати такі внутрішньовиробничі вартісні оцінки факторів виробництва, що сприятимуть найкращому використанню обмежених ресурсів для досягнення мети підприємства [4].

Формулювання цих завдань по суті можна розглядати як цілі управління витратами, тому що в цьому разі управління витратами орієнтовано на їхню мінімізацію за досяг­нення запланованого результату виробництва й найкраще використання ресурсів підприємства. Такий самий погляд має М. Пушкар, стверджуючи, що мета управління витратами полягає у зростанні ефективності виробництва. Критерієм ефективності тут виступає максимум продукції за мінімуму витрат [11].

У низці праць [12] метою управління витратами визначено їхнє зменшення. Хоча В. Левін додає, що "мета управління витратами полягає... і в тому, щоб не упустити наявні можливості потенційного одержання більшого прибутку, навіть якщо це потребуватиме значних витрат" [12]. Цей погляд справедли­вий, оскільки, на думку П. Друкера, єдиний ефективний шлях до зменшення витрат — скорочення діяльності [13]. Проте тільки зменшення не може бути визнано метою управління витратами, тому що передусім це може суперечити іншим цілям діяльності підприємства.

Загальною метою управління витратами потрібно визнати не їхню мінімізацію (як на перший погляд), що може призвести до скорочення виробництва, а ефективні­ше використання ресурсів підприємства, їхню економію та максимізацію віддачі на всіх етапах виробничого процессу [12].

Частковою метою управління оперативними витратами є їхнє зменшення на одиницю виробленої продукції за умови забезпечення виконання всіх потрібних опе­рацій технологічного процесу. Така постановка мети цілком відповідає вимозі інтегро­ваності системи управління витратами в загальну систему управління діяльністю підприємства. З одного боку, вона забезпечує мінімізацію витрат на одиницю реалізо­ваної продукції, що формує резерв підвищення конкурентоспроможності або прибут­ковості підприємства, але з іншого — не створює потенційно негативного впливу на інші сфери діяльності підприємства, коли, наприклад, зменшення витрат здійснюєть­ся за рахунок важливих для підприємства сфер діяльності.

Загальна мета управління витратами може уточнюватися та коректуватися залеж­но від цілей обраної підприємством стратегії розвитку.

Управління витратами може здійснюватися і на стратегічному, і на оператив­ному рівнях. Загальна мета управління витратами актуальна саме для довгостро­кового проміжку часу, коли існує можливість управління всіма видами витрат. На опе­ративному рівні коректніше визнати доцільність часткової мети. Говорити про змен­шення сукупних витрат підприємства як мети управління витратами не дуже корект­но, оскільки таке формулювання не враховує інших, не менш важливих характерис­тик діяльності підприємства.

Як мету управління витратами в сучасній економіці з урахуванням стратегічного підходу до управління підприємством пропонується розглядати забезпечення пере­вищення зростання доходу над збільшенням витрат у довгостроковому періоді за до­тримання встановлених пріоритетів розвитку підприємства.

Формально запропоновану мету управління витратами для кожного періоду впро­довж тривалого проміжку часу можна подати в такий спосіб [3]:
, (1.1)
де Д — доходи підприємства в періоді і, грн;

З — витрати підприємства в періоді і, грн;

і — період у діяльності підприємства (місяць, квартал або рік).

Мінімально припустима характеристика управління витратами може бути формаль­но виражена в такий спосіб:
. (1.2)
Умова (1.2) очевидна, тому що для підприємства впродовж тривалого періоду його діяльності необхідно, щоб доходи були мінімум більші ніж витрати. Для коректності розрахунку необхідно використовувати однакові принципи визначення доходів і витрат підприємства, тобто за визначення обох показників застосовувати касовий метод або метод нарахування. Використання касового методу характеризує управління витратами з погляду реальних грошових потоків, а використання методу нарахування — з погляду руху матеріальних ресурсів і створення нової вартості.

Формули (1.1) і (1.2) дають змогу охарактеризувати управління витратами в окре­мому періоді, але не довгостроковому. Наприклад, різке збільшення витрат у формі грошових потоків може бути спричинено здійснюваними інвестиціями, розширенням виробництва та виходом на нові ринки. Тому якщо розглядати управління витратами підприємства впродовж тривалого періоду часу, то формалізувати його мету доціль­но, видозмінивши формули (1.1) і (1.2):
. (1.3)
Формула (1.3) дає змогу розглядати управління витратами впродовж тривалого періоду часу і зменшити вплив різкого збільшення витрат на визначення кінцевого ре­зультату за рахунок збільшення тимчасового інтервалу розгляду мети управління витратами. Якщо збільшення витрат було виправданим, то це позначиться на зростанні доходів, і в такий спосіб формула (1.3) коректніше, з одного боку, відображає мету уп­равління витратами, а з іншого — дає змогу оцінити управління витратами за трива­лий проміжок часу. Проте вона не дає змоги зіставляти характеристики управління витратами різних за тривалістю періодів. Для цього пропонується скористатися середнім геометричним показником, що робить порівнянними результати управління витратами різних за тривалістю періодів. Таким чином, видозміна формули (1.3) дає змогу от­римати формалізацію мети управління витратами в такому вигляді:
. (1.4)
Вибір середнього геометричного зумовлений тим, що середнє арифметичне не дає змоги оцінити розкид показників сукупності. Що менший розкид, то ближче середнє геометричне до середнього арифметичного й навпаки. Щодо управління витратами це дає змогу оцінити результативність управління витратами за низку періодів, орієнтуючись не тільки на перевищення доходу над витратами в кожному окремому періоді, а й на стабільність отримуваних результатів, що теж є цінним упродовж тривалого проміжку часу.

Формули 1.1, 1.2 і 1.3 формально характеризують мету управління витратами, хоча й можуть бути використані для оцінки управління витратами підприємства впродовж кількох періодів, а формула (1.4), також відображаючи мету управління витратами, усе ж таки є інструментом оцінки, дозволяючи зіставити управління витратами різних за тривалістю періодів.

Управління витратами здійснюється з використанням тих самих принципів і ка­нонів, що й управління будь-яким іншим об'єктом, але має і свої особливості, зу­мовлені особливостями об'єкта управлін­ня — витратами, які наведено на рис. 1.1 [3].


Рис. 1.1 – Особливості витрат як об’єкта управління
Ці особливості необхідно враховувати для того, щоб управління витратами було ефективним.

У діяльності підприємства витрати вини­катимуть незалежно від того, розглядати­муть їх як самостійний об'єкт управління чи ні. Це очевидно, тому що витрати, характе­ризуючи трансформацію ресурсів і грошові платежі, неминуче виникають у ході нормальної діяльності підприємства. Звідси випливає така особливість витрат, як неза­лежність їхнього виникнення від наявності формального управління ними.

Оскільки витрати присутні й у момент надходження ресурсів на підприємство, і в момент їхньої трансформації, то частина з них є безповоротними. Це означає, що на відміну від багатьох інших об'єктів управління після того, як конкретні витрати пере­йшли в категорію безповоротних, управління ними стає безглуздим і зводиться тільки до констатації факту з наступним ретроспективним аналізом. Ця особливість витрат як об'єкта управління зумовлює превентивний характер управління витратами. Це оз­начає, що рішення про витрати повинні прийматися до того, як вони виникнуть.

Витрати як об'єкт управління мають дві протилежні властивості, які водночас доповнюють одна одну: вони, з одного боку, є кінцевими, а з іншого — циклічними. Закінченість витрат щодо конкретного ресурсу означає, що після його використання витрати стають вичерпаними й більше в діяльності підприємства не виникають. Поряд з цим більшість витрат у діяльності підприємства циклічні за суттю, хоча для кожного конкретного ресурсу час виникнення витрат буде різним. Ця особливість витрат дає змогу використовувати екстраполяцію в управлінні ними і стверджувати, що хоча ве­личина майбутніх витрат і є порівняно невідомою, але їхня сутність і чинники, що зу­мовлюють їхню величину на конкретному підприємстві, залишаються незмінними. Це дає змогу детально планувати витрати і превентивно управляти ними.

Витрати як об'єкт управління не повною мірою залежать від прийнятих управлін­ських рішень на підприємстві. По-перше, це викликано тим, що частина витрат за сут­тю не є контрольованими (наприклад, витрати на незапланований ремонт устаткуван­ня). Неконтрольовані витрати об'єктивно виникають поза прийнятими управлінськи­ми рішеннями. По-друге, неповна контрольованість виявляється в тому, що величина вхідних витрат підприємства (вартість закуповуваних ресурсів) визначається не тільки прийнятими управлінськими рішеннями, а й кон'юнктурою ринку — загальний чинник, і витратами постачальників ресурсів, що визначають їхню мінімальну ціну, — частко­вий чинник. Саме випадковість виникнення витрат і їхня залежність від зовнішнього середовища підприємства визначають неповну контрольованість витрат і зумовлюють у низці випадків варіативний характер управління ними.

Особливості витрат як об'єкта управління визначають особливості процесу управ­ління витратами (рис. 1.2) [3].


Рис. 1.2 – Особливості управління витратами на підприємстві
Оскільки витрати найтісніше пов'язані з інши­ми сферами діяльності підприємства, управління витратами має бути інтегрованим або принаймні узгодженим з управлінням іншими об'єктами.

Управління витратами повинно здійснюватися постійно і мати циклічний характер. Ці дві харак­теристики різні, але тісно взаємопов'язані. Ос­кільки для витрат характерна циклічність, то, відпо­відно, циклічний характер матимуть і процедури, і реалізація функцій управління. Незважаючи нате, що цілі управління витратами для конкретного підприємства можуть бути різними для різних пе­ріодів, застосування методів і процедур хоча й за­лежить від цілей і буде циклічним, але постійним.

Управління витратами повинно мати превен­тивний (випереджальний) характер. Багато витрат у діяльності підприємства безповоротні, а тому управління потрібно здійснювати частково до того, як ці витрати виникають, а частково — у момент їхнього виникнення. Превентивність в управлінні витратами є основною характеристикою і багато в чому впливає на формування інших особливо­стей. Зокрема особливості об'єкта управління та динамізм зовнішнього середови­ща для багатьох підприємств зумовлюють необхідність децентралізації в управлінні витратами. Високий ступінь централізації призводить до того, що інформація дося­гає осіб, які приймають рішення, неприпустимо повільно у той час, коли витрати пе­рестають бути керованими або взагалі стають безповоротними. Відповідно управлін­ня втрачає зміст. Децентралізація в управлінні витратами може бути досягнена за рахунок делегування повноважень і закріплення відповідальності. У цьому разі яск­раво виявляється неоднорідність суб'єкта управління витратами і тісний зв'язок уп­равління витратами з іншими сферами управління підприємством.

Незважаючи на періодичність і сталість, управління витратами повинно бути гнуч­ким і відповідати змінам у діяльності підприємства. Ці дві характеристики також змістовно різні, але дуже тісно взаємопов'язані. Діяльність підприємства, цілі, внут­рішня організація не залишаються постійними, а змінюються відповідно до змін зов­нішнього середовища. За цих умов управління витратами повинно відповідати змінам, що відбулися: можуть змінитися цілі управління витратами, місце управління витратами в загальній системі управління підприємством, методи управління, організація та розподіл повноважень в управлінні витратами. Якщо цілі управління витратами є стратегічними пріоритетами в діяльності підприємства, то саме управління витратами формуватиме цілі для інших об'єктів управління.

Внаслідок особливостей витрат як об'єкта управління функції управління реалізу­ються циклічно, а в низці випадків — паралельно. За результатами узагальнення наяв­них поглядів щодо складу функцій управління витратами в різних системах управління складено табл. 1.3 [10,14].
Таблиця 1.3

Склад функцій управління витратами в різних системах управління

Система управління

Склад функцій управління витратами

Управлінський облік Стратегічний облік

Прогнозування, планування, нормування, облік, аналіз, кальку­лювання собівартості, контроль, регулювання, організація, стиму­лювання зменшення витрат

Контролінг

Планування, нормування, економічний аналіз, облік, калькулю­вання собівартості продукції, контроль, регулювання, органі­зація

На відміну від управлінського обліку в контролінгу переважно увагу сконцентровано на функції планування та контролю. Крім того, як функцію управління витратами в контролінгу не вирізняють прогнозування.

На основі узагальнення наявних поглядів щодо функцій управління витратами в різних системах управління можна вирізнити такі функції в управлінні витратами: прогнозування, планування, нормування; організація, облік, регулювання, координа­ція, калькулювання собівартості виробленої та реалізованої продукції, економічний аналіз, контроль, стимулювання зменшення витрат. Усі функції управління витратами названо в логічному та хронологічному порядку.

Вважаємо за доцільне стисло охарактеризувати сутність кожної функції управління витратами підприємства.

Прогнозування розглядають як розроблення науково обґрунтованих суджень про поведінку об'єкта в майбутньому [15] з урахуванням можливого ризику. Що ж до управління витратами, то прогнозування полягає у визначенні ймовірного стану не-контрольованих об'єктів і чинників зовнішнього та внутрішнього середовища підприєм­ства, які впливають на формування витрат.

Планування є провідною функцією управління, що забезпечує цілеспрямовану, на­уково обґрунтовану стратегію і тактику господарської поведінки. Планування в управлінні витратами припускає розподіл ресурсів підприємства за окремими завданнями для до­сягнення окресленої мети. Останнім часом основним методом планування витрат є бюджетування [9,16,17,21]. Бюджет — це кількісне подання плану у вартісному виразі.

Нормування розглядають як процес науково обґрунтованого розрахунку норм і нормативів, спрямованих на забезпечення ефективного використання всіх видів ре­сурсів, і пошук способів найбільш продуктивного перетворення витрат на випуск про­дукції. Норма витрат — це обґрунтована величина витрат ресурсів у конк­ретних виробничо-технічних умовах, а норматив тлумачать як співвідношен­ня економічних показників, вимірюване в натуральних величинах або відсотках. Норми витрат розробляють з використанням розрахунково-аналітичного, до­слідно-статистичного і статистичного методів. Результати нормування використовують у калькулюванні собівартості, в аналізі, контролі та стимулюванні змен­шення витрат, оскільки вони дають підстави думати про обґрунтованість отриманої ве­личини витрат на основі порівняння фактичних показників з нормативними.

Організація як функція управління витратами становить розподіл повноважень, завдань і обов'язків у формуванні витрат. Крім цього, організацію можна розуміти як сукупність процесів, у ході яких виникають витрати. Відповідно до особливостей об'єкта управління витрати виникатимуть незалежно від визначеності процесів їхнього формування. Однак для управління ними необхідно деталізувати об'єкт управління — розглянуті процеси.

Облік витрат є визначенням їхнього складу та розміру за видами, групами виробів, окремими виробами, замовленнями, підрозділами підприємства. Основна мета обліку — створення інформаційної бази для прийняття рішень. Облік як функція управління витратами покликаний забезпечити нагромадження інформації про витрати з погляду різних критеріїв відповідно до потреб управління. Необхідно зазначити, що облік витрат для потреб підприємства може здійснюватися і в межах бухгалтерського обліку, регламентованого законодавчо, і в межах внутрішнього виробничого або управ­лінського обліку, який провадиться винятково для потреб управління підприємством.

Регулювання витрат є поточним усуненням недоліків, відхилень і порушень вироб­ничого процесу. Регулювання фактично реалізується в ході поточного контролю витрат підприємства з використанням управління за відхиленнями [11]. Певною мірою регулювання є управлінським впливом, оскільки в оперативному порядку припускає зміну й корегування витрат, що виникають відповідно до встановлених кри­теріїв прийняття рішень і затвердженого бюджету.

Координація в управлінні витратами зводиться до забезпечення узгодженості рішень і реалізованих процесів формування витрат. Роль координації як функції управління по­лягає в тому, що вона забезпечує цілісність управлінського впливу, який з урахуванням специфіки витрат як об'єкта управління дуже важливий. Важливість координації як функції управління витратами зростає з розміром підприємства: для невеликого підприємства предметні зусилля для забезпечення достатньої координації в ході управління витратами, за винятком, не потрібні, оскільки особливості комунікаційних процесів і порівняно незначний, а тому і сконцентрований обсяг інформації не перешкоджає максимально повній взаємодії всіх підрозділів і посадових осіб щодо управління витратами. Разом зі збільшенням розміру підприємства ефективність такої взаємодії погіршується, і вже в межах оперативних комунікацій не завжди можна швидко вирішити всі необхідні питан­ня. З урахуванням необхідності превентивності в управлінні витратами для координації вже будуть необхідні окремі процедури, і роль координації як окремої самостійної функції зростає. У результаті координації зберігається послідовність реалізації функцій управ­ління щодо різних процесів, які формують витрати.

Калькулювання собівартості є специфічною функцією, яка властива саме уп­равлінню витратами. Собівартість може бути визнана показником, який комплекс­но характеризує витрати підприємства. У цьому разі калькулювання собівартості виробленої та реалізованої продукції дає змогу отримати підсумковий показник витрат підприємства, який надалі використовують і в управлінні витратами, і в інших сферах управління на підприємстві.

Аналіз як функція управління витратами підприємства переважно передбачає вста­новлення стохастичних і факторних залежностей між вихідними та результуючими по­казниками, що стосуються формування витрат і виявлення причин відхилень фактич­них витрат від планових або нормативних. Методики проведення аналізу відхилень витрат розроблено. Вони дають змогу виявити вплив різноманітних чинників на відхи­лення величини витрат, що виникли від планового результату. Надалі отримані результати використовують у реалізації функцій планування, регулювання, нормування та контролю.

Контроль полягає у виявленні відповідності фактичного результату під час фор­мування витрат плановому й у наданні управлінського впливу на процеси, що фор­мують витрати. Реалізацію функції контролю, у тому числі в управлінні витратами, здійснюють трьома етапами: розроблення стандартів, порівняння реальних резуль­татів зі стандартними та застосування корегувальних дій [18]. Особливість реалі­зації функції контролю щодо витрат полягає в тому, що контроль може мати превен­тивний і ретроспективний характер. Превентивний контроль дає змогу забезпечити реальний управлінський вплив, тоді як ретроспективний контроль в управлінні витратами тільки констатує рівень виконання плану.

Стимулювання зменшення витрат як функція управління є особливою функ­цією, властивою тільки управлінню витратами. Однозначне зменшення витрат не можна вважати ні метою, ні функцією в діяльності підприємства, оскільки, як ска­зано вище, зменшення витрат може бути викликано й негативними для підприєм­ства причинами. Тому сутність стимулювання зменшення витрат можна визначити як мінімізацію витрат за досягнення планового результату або максимізацію ре­зультату за орієнтації на планові витрати.

Розуміння сутності функцій управління витратами підприємства дає змогу забез­печити найбільш повну їхню реалізацію. Крім того, сутність кожної функції дає змогу встановити необхідні взаємозв'язки та забезпечити узгодженість у ході послідовної реалізації управління витратами підприємства через виконання його функцій.

Серед функцій управління витратами потрібно вирізнити загальні та часткові. За­гальні функції справедливі для всіх об'єктів управління поза залежністю від їхньої сут­ності та системи управління. До загальних функцій в управлінні витратами можна відне­сти прогнозування, планування, облік, аналіз, контроль, регулювання, координацію й організацію. Ці функції властиві для будь-якого іншого об'єкта управління. Часткові функції виявляються тільки щодо конкретних об'єктів управління й не поширюються на інші об'єкти. Виокремлення і процес реалізації часткових функцій зумовлені специфі­кою обраних об'єктів управління. Для управління витратами частковими функціями бу­дуть калькулювання собівартості продукції, нормування і стимулювання зменшення витрат. Ці функції в системі управління реалізуються тільки щодо витрат як об'єкта управлін­ня. Часткові функції деталізують реалізацію загальних, хоча саме реалізація загальних функцій щодо особливостей об'єкта управління дає змогу виокремити часткові. Так, каль­кулювання собівартості продукції в управлінні витратами деталізує функцію обліку, нор­мування — функції обліку і планування, а стимулювання зменшення витрат — функцію контролю.

Класифікація витрат – це засіб для вирішення завдань управління: приймаючи рішення, керівник повинен чітко уявляти себе всі його наслідки. Класифікація витрат – це поділ витрат на економічно однорідні групи з метою планування, обліку й аналізу. Мета класифікації витрат полягає в виділенні з загальної маси релевантної частини (частина, на яку можна вплинути в даний час). Щоб прийняти правильне рішення, керівники потрібні знати, які витрати та прибутки (вигоди) вино викличе (повлечет). Таким чином, класифікація витрат повинна бути пов’язана зі спеціфікою конкретних завдань і може здійснюватися за різними ознаками. Для ефективного управління витратами у роботі розроблена відповідна класифікація витрат. Ця класифікація використовується в процесі планування, організації, мотивації та контролю витрат.

Найбільш широкою є класифікація витрат за наступними ознаками [3].
Таблиця 1.4

Групування витрат за класифікаційними ознаками

Ознака класифікації

Групування витрат

1. За способом перенесення вартості на продукцію

Прямі витрати

Непрямі витрати

2. За видами продукції (робіт, послуг)

Витрати на вироби

Витрати на групи виробів

Витрати на замовлення

З. За економічним змістом (елементами витрат)

Матеріальні витрати

Витрати на оплату праці

Відрахування на соціальні заходи

Амортизація

Інші витрати

4. За статтями калькуляції

Сировина і матеріали (за мінусом зворотніх відходів)

Куповані напівфабрикати і комплектуючі вироби

Паливо і енергія на технологічні цілі

Зарплата виробничих працівників (основна і додаткова)

Відрахування на соціальні заходи

Загальновиробничі витрати

Підготовка і освоєння виробництва

Інші виробничі витрати



Продовження таблиці 1.4

5. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат

Умовно-змінні витрати

Умовно-постійні витрати

Інші (змішані, альтернативні, незворотні)

6. За місцем виникнення витрат

Витрати виробництва

Витрати цеху

Витрати дільниці

Витрати функціональних служб

7. За календарними періодами

Поточні витрати

Одноразові витрати

8. За функціями управління

Виробничі витрати

Невиробничі витрати

9. В залежності від доцільності їх здійснення

Продуктивні витрати

Непродуктивні витрати

10. За порядком обчислення (складом)

Фактичні витрати

Планові (бюджетні) або прогнозовані витрати

Нормативні витрати


В управлінському обліку існує дещо інша класифікація витрат. В цілях управління вони поділяються за принципом: різні витрати для різних цілей.

З цією метою виділяють такі три напрямки класифікації витрат.

Витрати діяльності є якісним показником діяльності дорожнього підприємства, тому що їх розмір і рівень формуються під впливом факторів як зовнішнього, так і внутрішнього середовища підприємства.



Рис. 1.3 - Класифікація витрат з точки зору управлінського обліку [19]
Загальні фактори витрат підприємства наведені на рис. 1.4 [20].



Рис. 1.4 - Загальні фактори, що визначають розмір і рівень поточних витрат підприємства
На внутрішні фактори в певній мірі може впливати керівництво підприємства своїми рішеннями. При стабільній економіці в країні саме внутрішні фактори є визначальними для рівня витрат підприємства.

Саме тому знання факторів, що впливають на розмір і рівень витрат підприємства, дає змогу визначити резерви зниження витрат, що є складовим елементом системи управління витратами торговельного підприємства.

Класифікація витрат, яка наведена з точки зору фінансового та управлінського обліку, дає можливість формувати собівартість та управляти витратами.

Класифікуючи витрати, доходи та фінансові результати за видами діяльності, не можна залишити поза увагою класифікацію за центрами відповідальності.
.

Витрати



Постійні

Змінні

Загально виробничі витрати (постійна частина)

Адміністративні витрати

Податки (на землю, комунальний)

Заробітна плата адміністративного персоналу

Збори та внески

Матеріали

Основна заробітна плата

Експлуатація машин і механізмів

Роз’іздні за рухомий характер робіт

Заробітна плата механізаторів

Загально виробничі витрати (змінна частина)

Рис.1.5 - Класифікація витрат за критерієм реагування на зміну обсягу діяльності
Класификація витрат с з урахуванням функцій управління представлена в табл.1.5 [3]
Таблица 1.5

Класификація витрат с з урахуванням функцій управління
  1   2


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации