Реферат - Мовний етикет українців - файл n1.docx

Реферат - Мовний етикет українців
скачать (32.8 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx33kb.20.11.2012 07:43скачать

n1.docx

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальній заклад «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

РЕФЕРАТ

На тему:

«Мовний етикет українців»


Роботу виконала:

Студентка ІІ курсу ОЕФ, групи №2

Зарудна Владислава Ігорівна

Перевірив:

Кандидат філософських наук, доцент

Мачульський Борис Григорович




КИЇВ 2011

ВСТУП:

Мовлення людини — це своєрідна візитна картка, це свідчення рівня освіченості людини, її культури, а разом з тим, через сукупну мовленнєву практику мовців — це і показник культури суспільства.

Культура мовлення — це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній чи писемній). Культурою мови називають дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкуванні.

Український мовленнєвий етикет - це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності та честі, української шляхетності й аристократизму духу.

Український мовленнєвий етикет - явище прогресивне й суто національне, бо належить рідній (материнській) мові та відображає національний характер українця, його ментальність - склад розуму, самобутній спосіб мислення та світосприймання. Це категорія в основному стала. Однак прогрес суспільства вносить у нього, відповідно до конкретних практичних потреб, певні корективи, спрямовані на подальше вдосконалення й розвиток. Скажімо, поява радіо, телевізора й телефону зумовила потребу у відповідному для них етикеті спілкування. І все ж основа мовленнєвого етикету незмінна - утвердження коректності й доброзичливих стосунків між людьми.

Український мовленнєвий етикет відзначається неординарністю, бо постав на власному національному ґрунті та прийнятий духом європеїзму. Він віддзеркалює лагідну вдачу українців, схильність до коректності й толерантності в людських стосунках, зневагу до брутальності.


Мовленнєвий етикет

Важливим суттєвим показником людської культури є культура мовного спілкування. Зазвичай, лінгвістика тлумачить цей термін як дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Основою будь-якого спілкування є розмовне мовлення.

Отож, розмовне мовлення – це процес добору й уживання засобів мови для порозуміння з іншими членами певного суспільства. Мовлення є формою існування живої мови, у мовленні мова функціонує, перебуваючи в постійному розвитку. Цей процес не можна вважати однопрофільним, адже він стосується не тільки лінгвістики, а й етики з естетикою також педагогіки і психології тощо. Людська мова може бути досконалою в лінгвістичному відношенні, але дуже бідною за змістом, неестетичною або навіть нудною. Саме за мовленням окремого мовця ми можемо зрозуміти його моральне обличчя та інтелектуальний розвиток. Тож буде цілком доречно включити в це поняття і поведінку мовця, його мовний такт та етикет.

Зростаюча увага до питань соціолінгвістики, зокрема до питань мовної комунікації, принципів моделювання комунікативного акту, функціонування мови в усіх сферах суспільної діяльності є однією з важливих особливостей сучасного і зарубіжного мовознавства. У колі цієї загальної проблематики досить важливим є також вивчення мовленнєвого етикету - правил мовленнєвої поведінки. Ці правила закріплені в системі стійких висловів, прийнятих даним колективом носіїв цієї мови на певному етапі розвитку суспільства в особливих ситуаціях спілкування.

Головна особливість спілкування як процесу — взаємодія. Процес спілкування охоплює соціальну взаємодію членів суспільства — їх спільну діяльність, інструкцію і власне комунікацію. Упорядкованість досягається за допомогою правил і норм, які регулюють характер спілкування залежно від його мети і засобів. Спілкуючись, індивіди повинні рахуватися із соціальними нормами, звичаями, традиціями, що існують у даному суспільстві. Така необхідність нормативного регулювання спілкування, на думку Л. М. Архангельського, продиктована потребою «забезпечення цілісності суспільства як системи, стійкості взаємопов’язаних видів соціальної діяльності» . Життя будь-якого суспільства неможливе без дотримання соціальних норм і звичаїв, які регулюють суспільну діяльність і якнайтісніше пов’язані з процесом формування особистості, її соціалізацією.

Етикет функціонує в суспільстві як сукупність двох форм поведінки: мовленнєвої і не мовленнєвої.

Мовлення людини - це своєрідна візитна картка, це свідчення рівня освіченості людини, її культури, а разом з тим, через сукупну мовленнєву практику мовців - це і показник культури суспільства.

Культура мовлення - це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній чи писемній).

Культурою мови називають дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Головним завдання культури мови є:

Людина з низькою культурою мовлення порушує правила слововживання, граматики, вимови та наголошення, написання. Якщо ж людина володіє культурою мовлення, то про неї кажуть, що це людина розвинутого інтелекту і високої загальної культури.

Варто запитати у чому виявляється культура мовлення?

Насамперед, у таких аспектах, як:

Нормативність - це дотримання правил усного та писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту, це дотримання загальноприйнятих стандартів.

Адекватність - це точність вираження думок, почуттів, волевиявлень засобами мови, ясність, зрозумілість вислову для адресата. Отже, адекватність мовлення стосується як повноти самовираження, так і забезпечення повноти сприймання.

Естетичність мовлення - це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцій мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати чи фразеологізму, прислів'я чи приказки, тропів чи фігур, взагалі нестандартність мовлення - усі ці та інші резерви мови і засоби не структурної естетики роблять мовлення естетично привабливим. І навпаки.

Поліфункціональність мовлення - це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах у кожній сфері спілкування. Коли ж людина поставлена перед необхідністю вживати слова іншої мови, то є підстави говорити хіба що про культуру потворного суржику. А саме в такій ситуації опиняються зараз мовці в технічній, виробничій, діловій та деяких інших сферах.

Український народ здавна відзначався культурою мовних стосунків. Так, турецький мандрівник Евлія Челебі після перебування в 1657 році в Україні писав, що українці - це стародавній народ, а їхня мова всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська. До речі, його цікавили лайливі слова в різних мовах. Так от, у цій «всеосяжній» українській мові йому вдалося знайти аж чотири лайливих вирази: «щезни, собако», «свиня», «чорт», «дідько». Але культура мовлення несумісна з багатослів'ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослів’ям, одержаними в спадок від радянського суспільства.


Мовний етикет українців


Мовний етикет існував і існує в сучасній українській науці. Він є результатом значних мовно - стилістичних процесів, які відбулися в царині українського наукового стилю. Ці процеси особливо помітні за останнє століття. Наука розвивалася під гаслом інтегрування, фахове мовлення науки тяжіло до уніфікації і стандартизації, тобто на засобах вираження мовного етикету суттєво позначилися відомі соціальні, тобто позамовні чинники. Це й спричинило, на думку вчених, те, що національне в мовному етикеті української науки розчинилося.

Мовний етикет має велике значення в комунікації науковців, їх поведінка і мова залежать від того, з ким вони спілкуються: учений і його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні - у науково - навчальному підстилі тощо.

Науковець, спілкуючись із колегами, використовує одні мовні формули (вітань, прощань, представлень, звертань), а під час спілкування з учнями - інші. Отже, засоби вираження мовного етикету залежать від того, з ким спілкується науковець, і мають вони певні диференційні ознаки.

На мою думку, на сучасному етапі розвитку України, питання мовного етикету особливо гостро постає перед молоддю. Рівень мовної культури сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості, громадянина незалежної України.

Майже кожен з нас захоплюється історією своєї держави, її символами, способом життя українського народу, нашою культурою. Через твори художньої літератури ми вивчаємо менталітет українців, характерними рисами яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці й людей праці, до матері, жінки - берегині, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бережливе ставлення до природи, землі - годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми. Високий рівень мовної культури українців здавна захоплював навіть прискіпливих іноземців. У прислів'ях, піснях, обрядовій поезії наші предки виявляли святе, шанобливе ставлення до всього, що складало життєвий устрій, до співвітчизників і добропорядних сусідів України.

Особисто мене не перестають захоплювати вироблені віками різноманітність звертань до співбесідника, старших за віком людей, членів родини. Це не звичайна людська забаганка, не пустослів’я. Це наш повсякденний етикет, наша культура, взаємини, зрештою, наше здоров'я не тільки в буквальному, а й переносному значенні. Це наш спосіб життя.

Ми часто говоримо один одному: бажаю тобі всього доброго, бажаю тобі добра і щастя. Це не тільки вияв ввічливості. У цих словах ми виявляємо свою людську сутність.

Ми говоримо один одному: здрастуйте, доброго здоров'я. Цим ми висловлюємо своє ставлення до найбільшої цінності - людини. Не сказати людині здрастуйте - значить виявити своє моральне невігластво. Слово «здрастуйте» має чудодійну властивість. Воно пробуджує почуття взаємного довір'я, зближує людей, відкриває їм душі.

Звертаючись один до одного з проханням, ми говоримо: будь ласка. У цьому простому й чудовому вислові, що здатний чудодійно впливати, захована наша повага до гідності людини, шанування в ній самостійності, незалежності, доброї волі.

Є в нашій мові коротке, але тепле слово «дякую». Чи часто користуємось ми ним, особливо в магазинах? Цілий день стоїть за прилавком продавець. Беручи покупку ми нерідко забуваємо сказати одне - єдине слово. А може, воно б зняло в людини втому, підняло настрій?

Також, велике значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати бесіду. Ввічливість, уважність і чемність - основна вимога мовного етикету. Від чемного привітання, шляхетного потиску руки, невимушеної, ненав'язливої розмови виграш обопільний. Лихослів’я, лицемірність, невміння вислухати колегу, навпаки, лише нервує і псує настрій.

Традиційно в Україні діти називали своїх батьків на «Ви». Така форма диктувалася високою повагою до найближчих людей. На жаль, ця традиція не збереглась до сьогодні. Сучасна молодь майже забула що означає повага до батьків.

Грубо звучить, коли конкретну людину називають він (вона). Зовсім безтактно, коли чоловік називає свою дружину моя стара, а дружина чоловіка — мій старий.

Ці формули етикету передбачають правдивість, порядність мовця. Потрібно щоразу довести, що казане є щирим, відвертим, не фальшивим. А тому вставні слова, частки, вигуки як підтвердження, запевнення є обов’язковим елементом мовлення.
ВИСНОВОК:

Мовна культура кожної людини і студентів зокрема має стати надійною опорою у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів. Обовґязковою ознакою високої мовної культури є володіння лексичним багатством рідної мови. Кожна культурна людина з вищою освітою має вчитися глибше пізнавати тонкощі рідної мови, сприймати гру відтінків рідного слова (учитися серцем сприймати красу слова). Адже українська мова може здивувати і захопити. Мовлення спеціаліста — його візитна картка. Це стосується як володіння українською мовою, так і іншими мовами. Не забуваймо вислів: «Скільки людина знає мов, стільки разів вона людина». Володіння нормами будь-якої мови — це свідчення рівня освіченості спеціаліста, його культури.

Якщо ж спеціаліст володітиме і культурою мовлення, то про нього казатимуть, що це людина розвинутого інтелекту і високої загальної культури.

Тривале колоніальне поневолення не минуло безслідно. Возвеличення російської мови та нищення української спричинили негативні наслідки. У свідомості деяких людей з'явилося хибне уявлення про вищість російської мови та нижчість української. Значна частина сільських юнаків і дівчат, опинившись у місті, переходять на російську мову, хоча добре й не володіє нею. Але ж нехтування рідною мовою та спотворення чужої - то, крім іншого, ще й грубе порушення мовленнєвого етикету.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Гриценко Т.Б. Етика ділового спілкування - К. : Центр учбової літератури, 2007.- 253 - 274 c.

  2. Етика. Під ред. А. А. Гусейнова и Е.Л. Дубко. М. Гардарики 2000. А. А. Гусейнов, Р. Г. Апресян. Етика. М. Гардарики 2000. Ю. А. Шрейдер. Етика. Введение в предмет. М. «Текст», 1998. Етика. Енциклопедичний словние. - М., Гардарики, 2001. – 185 – 201 с.

  3. Малахов В. А. Етика: Курс лекцій. — К.: Либідь, 1996. – 373 – 385 с.

  4. М.Г. Стельмахович «Мовний етикет».

http://kulturamovy.org.ua/KM/pdfs/Magazine20-2.pdf

Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации