Остропольська З.М. Системи технологій - файл n1.doc

Остропольська З.М. Системи технологій
скачать (862.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc863kb.06.11.2012 17:38скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9

ВСТУП



Господарська діяльність людини органічно містить у собі технологічний момент. Як матеріальне, так і духовне виробництво немислимі без технології. З розвитком економіки, ускладненням управління господарчими процесами її значення незмінно зростає. Технологія тісно пов’язана з розвитком техніки та науки, без яких неможливий жоден виробничий процес у сучасному суспільстві. Все це зумовлює необхідність у процесі підготовки фахівців для різних сфер народного господарства вивчення як загальнотеоретичних основ розвитку та функціонування технологій, так і конкретних технологічних практик, що впроваджуються в окремих сферах господарської діяльності. Отже, ці обставини зумовили необхідність вивчення у вищих навчальних закладах нормативної навчальної дисципліни «Системи технологій» згідно зі структурно-логічною схемою освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів за напрямами «Менеджмент організацій», «Економіка підприємств», «Облік та аудит».

Упродовж тривалого часу ця навчальна дисципліна не мала належного навчально-методичного забезпечення і лише за останнє десятиліття в Україні видано окремі підручники і навчальні посібники [2, 7, 8, 9, 17, 18, 22, 29].

Зазвичай, поняття технології пов’язувалося виключно зі сферою технічного виробництва. В межах індустріальної технологічної парадигми участі людини як суб’єкта технологічних процесів не надавалося суттєвого значення. Але з настанням постіндустріальної епохи антропологічні аспекти технологій поступово стали предметом уваги економістів, соціальних менеджерів. Тільки з 80-х років минулого століття почала вивчатися гуманітарна складова технологій, поступово набули поширення поняття «технології невиробничої сфери», «соціальні технології», «технології маркетингових комунікацій». Але останній вид технологій ще не є достатньою мірою інтегрованим у загальновизнану систему технологій. Тому укладач навчального посібника вважав за необхідне долучити і цей матеріал для його вивчення студентами.

Предметом вивчення дисципліни «Системи технологій» та запропонованого навчального посібника є технологічні системи як економічні об’єкти, економічні аспекти закономірностей та особливості технологічного розвитку сучасної економіки України.

Основною метою цієї навчальної дисципліни та запропонованого навчального посібника є формування в студентів комплексу необхідних теоретичних знань і практичних навичок з економічних основ технологічного розвитку, аналіз технологічних процесів економіки України, пріоритетних напрямів їх розвитку, технологічних систем як економічних об’єктів, економічних аспектів закономірностей та особливостей технологічного розвитку сучасної України, технологічного розвитку на рівні підприємств, принципів управління технологічними процесами, економічних методів оцінки якості та рівня розвитку технології.

Завдання навчальної дисципліни «Системи технологій»: теоретично та практично підготувати студентів до опанування економічних основ технологічного розвитку; розглянути галузеві особливості систем технологій матеріальної та нематеріальної сфер виробництва; проаналізувати й оцінити техніко-економічну ефективність промислових технологій; навчити студентів прийняттю технологічних рішень на підприємстві; ознайомити їх з технологіями комунікативної діяльності сфери маркетингу; розглянути особливості технологічного розвитку України.

У результаті вивчення дисципліни студент повинен:

Знати: особливості систем технологій як галузі наукової та практичної діяльності, їх функції, структуру, види; об’єкт, предмет, структуру, напрями, методи та міждисциплінарні зв’язки як наукової та навчальної дисципліни; характерні особливості технологічних процесів та технологічних систем; закономірності технологічного розвитку; пріоритетні напрями технологічного розвитку та прогресивні види технологій; особливості сучасного технологічного розвитку на рівні підприємства; методику економічної оцінки технологій; специфіку оцінки та вибору технологічних рішень на підприємстві.

Уміти: самостійно та вільно орієнтуватися в теоретико-методологічних проблемах технологічного розвитку; обґрунтовувати власну думку щодо дискусійних проблем технологічного розвитку; застосовувати систему показників ефективності технологій під час аналізу загальних економічних показників виробництва; визначати оптимальні параметри технологічного процесу; проводити техніко-економічний аналіз технологічних рішень на підприємстві.

Набути навичок: визначення особливостей систем технологій як галузі наукової та практичної діяльності, їх функцій, структури, видів; вивчення об’єкта, предмета, структури, напрямів, методів та міждисциплінарних зв’язків систем технологій як наукової та навчальної дисципліни; визначення характерних особливостей технологічних процесів та технологічних систем; розуміння закономірностей технологічного розвитку, пріоритетних напрямів технологічного розвитку та прогресивних видів технологій; застосування методики економічної оцінки технологій; виявлення особливостей сучасного технологічного розвитку на рівні підприємства й технологій системи маркетингової діяльності.

Укладач навчального посібника пропонує матеріал, що змістовно відповідає нормативній програмі дисципліни.

Навчальний посібник складається з шести розділів.

У першому розділі розглянуто поняття, сутність, етапи розвитку технології, висвітлено роль технології в соціально-економічному розвиткові суспільства, охарактеризована технологія як наука, розглянуто взаємозв’язок техніки, технології та науки, визначено поняття технологічного процесу, технологічної системи, розглянуто класифікацію технологічних систем.

Другий розділ висвітлює специфіку технологічного розвитку та його закономірності, розкриває сутність інновацій та їх класифікацію, ознайомлює з інноваційними теоріями.

У третьому розділі розглянуто пріоритетні напрями технологічного розвитку України, висвітлено концептуальні принципи інноваційної політики; виявлено їх види та методи здійснення; охарактеризовано сучасні види прогресивних технологій; проаналізовано світові ринки технологій.

Четвертий розділ присвячено технологічному розвиткові на рівні підприємства:

розглянуто сутність та значення техніко-технологічної бази підприємства; приділено увагу автоматизації виробництва, гнучким автоматизованим системам; визначено складові науково-технічної підготовки підприємства та висвітлено їх сутність.

У п’ятому розділі розглянуто проблему рівня та оцінки технологій: висвітлено систему оптимізації параметрів технологічного процесу; визначено вплив технології на якість продукції, розглянуто методи контролю якості продукції; акцентовано увагу на значенні стандартизації, сертифікації, метрології для управління якістю продукції.

Шостий розділ висвітлює питання технологій сфери маркетингової діяльності; розглянуто рекламу і паблік-рилейшнз як основні види маркетингових комунікацій.

Кожний розділ посібника структуровано так, щоби полегшити студентові засвоєння матеріалу: формулюються навчальні цілі, в окремих підрозділах розкривається в різних аспектах тема розділу, в кінці кожного розділу надано стислий його зміст у формі резюме, містяться питання для самоконтролю, завдання для самостійної роботи із закріплення знань. Особлива увага приділена тестам, які є ефективною формою контролю засвоєного матеріалу і сприяють розвиткові евристичного мислення.
Розділ 1. ТЕХНОЛОГІЧНІ СИСТЕМИ І ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ,

ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
Навчальні цілі:

    1. Поняття і сутність технології

Вивчення означеного навчального курсу неможливе без попереднього ознайомлення з його основними поняттями і перш за все з такими, як «технологія», «техніка», «наука», «технологічна система», «технологічний процес». Ці та інші поняття, що використовуються при викладі матеріалу, є своєрідним «інструментарієм», за допомогою якого «препаруються» знання тієї галузі науки, що дістала назву «системи технологій».

Термін «технологія» походить від давньогрецьких слів techne , що означає мистецтво, майстерність, уміння та logos, тобто слово, вчення. У довідкових джерелах, зазвичай, розрізняють чотири основні значення поняття «технологія»:

  1. сукупність засобів, способів, методів одержання, обробки, виготовлення, змінення стану, властивостей, форми сировини, матеріалів, напівфабрикатів чи виробів, що здійснюються в різних галузях промисловості;

  2. операції з добування, обробки, транспортування, зберігання, контролю стану сировини, матеріалів, виробів тощо, що є складовою загального виробничого процесу;

  3. галузь науки, що вивчає фізичні, хімічні, механічні та ін. закономірності, які діють у технологічних процесах;

  4. наукова дисципліна, що розробляє і вдосконалює засоби, способи, методи

того чи іншого виду людської діяльності.

Отже, це поняття неоднозначне за своїм змістом, що певною мірою ускладнює його розуміння. Його доцільно визначати з двох позицій: технологія – це об’єктивне явище, воно притаманне матеріально-практичній діяльності як спосіб, засіб її здійснення. В такому сенсі йдеться про практичну технологію і необхідно звертатися до першого і другого з вищенаведених значень поняття «технологія»; якщо йдеться про вивчення методології людської діяльності, теоретичну розробку алгоритму здійснення тих чи інших процесів практичної діяльності, то в такому разі ми маємо справу з теоретичною технологією, тобто з певним ученням, системою ідей, положень, настанов щодо послідовності здійснення того чи іншого виду людської діяльності (третє і четверте значення поняття «технологія» з тих, що наведено вище).

Таким чином, у найзагальнішому плані технологія поділяється на два основні види: практична (об’єктивна) і теоретична (суб’єктивна). Практичну технологію, зазвичай, визначають як сукупність процесів і операцій зі створення певного виду споживчої вартості. ЇЇ призначення – вирішення завдань щодо оновлення виробничих процесів на основі впровадження нових наукових ідей і розробок, підвищення ефективності та якості виробництва завдяки впровадженню нової техніки або ж модернізації існуючої, підвищенню продуктивності праці на основі прийняття конкретних комплексних заходів у процесі виробництва тощо. Характерною ознакою практичної технології є її чітко визначений алгоритм, тобто суворо і чітко спланована логічна послідовність дій у виробничому процесі. Щоби досягти цього, розробники технологій (технологи) використовують математичні, логічні, відображувальні методи розробки технологічного процесу. Широко застосовуються також символи, креслення, малюнки, математичні формули, логічні схеми, технологічні карти і тому подібне. Теоретична технологія вивчає можливості й умови практичного втілення теорій, ідей і стратегій людської діяльності, здійснює розробку, обґрунтування та експериментальну перевірку певних технічних і соціокультурних проектів. Основним завданням цього виду технології є оптимальне вирішення стратегічних і тактичних питань щодо практичної реалізації тих чи інших ідей і проектів. Конкретним утіленням теоретичної технології є наукова технологія, яка ґрунтується на наукових підходах в процесі розробки й утілення в практику певних ідей і проектів. Загалом як практична, так і теоретична технології є невід’ємними складовими людського життя і в першу чергу виробничої економічної діяльності людини. Її ефективність визначається доцільністю, цілеспрямованістю і тими результатами, які досягаються в процесі впровадження в практику.

У виробничій діяльності людини вирізняють антропоморфні і неантропоморфні технології. Перші пов’язують з безпосередньою дією людини, яка за допомогою засобів виробництва здійснює певні операції, виготовляє продукт. Для других характерне мінімальне втручання людини в технологічний процес, продукт створюється завдяки фізичним, хімічним, біологічним процесам так, що перетворення сировини в продукцію здійснюється природно (полімеризація, висушування, цементація, окислення та інші процеси). Успішне опанування технологій – запорука прогресу людства, їх ігнорування часто спричиняє застій або ж зниження темпів суспільного розвитку. Стародавні цивілізації (шумерська, єгипетська, майя та інші) володіли технологіями зведення великих споруд, переміщення важких вантажів на великі відстані, обробки каменю і металів, але вони незворотно втрачені для людства.

Розрізняють також системи або ж комплекс технологій матеріальної та нематеріальної сфери виробництва. До останньої належать системи соціокультурних технологій – педагогічні, бізнесо-комунікативні (реклама, паблік-рилейшнз), технології соціальної роботи, туризму та ін. Особливого значення в умовах сьогодення набувають системи інформаційних технологій (сукупність методів збору, зберігання і переробки інформації). Системи технологій можна також класифікувати за ознакою належності до певної галузі народного господарства, наприклад: системи технологій металургійного, машинобудівного, сільсько-господарського виробництва і таке ін. Системи технологій також поділяють за специфічними видами виробництва (системи технологій видобутку нафти, газу, руди, системи біотехнологій, системи нанотехнологій, лазерні технологічні системи,

комп’ютерні технології і таке ін.).

    1. Етапи розвитку технологій

Розвиток технологій нерозривно пов’язаний з розвитком техніки. Їх єдність і взаємозалежність зумовлені тим, що як техніка, так і технологія є опосередко-ваними ланками взаємодії людини і природи. Отже, еволюція технологій – це одночасно і еволюція техніки, і еволюція виробничої діяльності людини.

Відомо, що в історії людства відбувалися корінні, революційні зміни в техніко-технологічному розвитку:

Зазвичай, визначають декілька етапів у розвитку технологій. Перший етап – це наслідувальна (імітаційна) технологія, що використовувалася в людській діяльності на ранніх етапах розвитку людства. Прикладом для наслідування були природні процеси, які існували незалежно від дії людини. Людина імітувала діяльність тварин щодо створення житла, добування їжі і таке ін. Поступово природна технологія діяльності перетворювалася на людську, виникають технології як способи людської діяльності (гомотехнології). Технологічні навики й уміння почали передаватися від покоління до покоління. Спочатку технології мали ручний характер, розвиток технічних засобів був ще на низькому рівні. Згодом людина навчилася застосовувати у виробничій діяльності силу тварин, енергію води, вітру. Внаслідок цього технології ускладнювалися, технологічні операції поступово оснащувалися технічним знаряддям. З виникненням машин (парових, електричних) розпочався другий етап у розвитку технологій. Частина ручних технологій перейшла до технічних пристроїв – водяні і вітрові млини, водогіни, парусні човни, плуги, візки на колесах і таке ін. Людина передала технічним пристроям і засобам праці частину тих функцій, які раніше виконувала вручну. Вона стала доповнювати дію машин своїми органами праці. Праця стає переважно механізованою, але людина ще жорстоко прив’язана до технологічного процесу, який складається з таких основних елементів:

  1. машина – двигун;

  2. передаточні механізми;

  3. машина – знаряддя праці;

  4. людина як організатор, управитель і контролер.

Таким чином, на другому етапі розвитку технологій людина виконує роль технологічного елементу, функції керування і контролю технологічним процесом.

На третьому етапі людина створює машини і технологічні системи, яким вона передає функції управління і контролю, що дозволяє позбавитися технічно-технологічних функцій. Замість того, щоб бути складовим елементом виробни-чого процесу, вона стає поряд з ним. За нею залишаються лише функції організатора виробничого процесу, збільшується доля вільного від виробництва часу для творчої діяльності.

Третій етап – упровадження автоматичного виробництва. Процес автоматизації має різні стадії залежно від опредмечування трудових функцій. Якщо функції управління і контролю здійснюються стосовно окремої машини (наприклад, станки-автомати) – це є початкова автоматизація. Якщо ж машинам передаються функції з контролю і управління певним технологічним процесом – маємо розвинуту автоматизацію. Повна автоматизація існує за умови, коли все виробництво контролюється спеціально створеними для цього машинами. Комплексна автоматизація технологічних процесів – важлива передумова науково-технічного прогресу. Автоматика, заміщуючи нетворчі людські функції у виробництві, створює умови для культурно-творчої діяльності людини, глибоко впливає на всю культуру, сприяє прогресу технологій. Прогресивні технології початку ХХІ століття (електроніка, інформатика, космічне виробництво, біотехнології, нанотехнології) виводять виробництво на новий рівень, що принципово відрізняється від попередніх.

    1. Поняття техніки і науки, їх сутність

Термін «техніка», як і термін «технологія», походить від давньогрецького слова techne. Він трапляється в працях Платона й Арістотеля. Саме Арістотель надавав йому значення, досить близького до сьогоднішнього розуміння слова «техніка», а саме: «техне» – це штучно створені знаряддя виробництва, що є своєрідними аналогами природних людських органів. Так, руку він називав «інструментом інструментів».

Розвиваючи цю думку античного філософа, відомий американський учений, економіст Б. Франклін (XVIII ст.) зазначав, що людина – це тварина, яка виготовляє знаряддя праці, тобто технічні засоби для перетворення природи. Антропологи свідчать, що первісна техніка створювалась засобом моделювання можливостей окремих органів людини, їх функцій. Вона багаторазово посилювала природні можливості людини, доповнювала і компенсувала недосконалість людських органів, що виконували на перших порах функцію технічних засобів.

Німецький учений Е. Капп ще в другій половині ХІХ ст. сформулював принцип «органопроекції» згідно з яким людина у своїх творіннях несвідомо відтворює власні органи і пізнає сама себе через них. Форми засобів людської діяльності штучно відтворюються з форм відповідних людських органів та їх функцій. Наприклад, залізниця нагадує кровообіг, телеграф – нервову систему. Отже, техніка, згідно з Е. Каппом, за своєю сутністю людиновимірна.

У сучасних словниках, енциклопедіях поняття «техніка» має різні тлумачення за смислом: 1) сукупність засобів праці, за допомогою яких створюють що-небудь; 2) машини, механічні знаряддя; 3) сукупність засобів праці в системі суспільного виробництва. Зазвичай, техніку розглядають як складову матеріальної культури. Але існує також розуміння техніки як форми духовної діяльності: сукупність знань, засобів, способів, що використовуються в різних видах діяльності; навички, досвід, знання для пізнання і використання сил та закономірностей природи. Тобто в такому розумінні техніка – це необхідна складова духовної культури.

У цілому, узагальнюючи існуючі визначення поняття техніки, зосередимо

увагу на таких значеннях: техніка – штучна матеріальна система для здійснення процесів виробництва й обслуговування невиробничих потреб суспільства; техніка – сукупність матеріальних засобів цілеспрямованої діяльності людей; техніка – система дій, за допомогою яких людина здійснює певну програму своєї діяльності; сукупність знань, духовний досвід для здійснення окремого виду людської діяльності.

У своїй сукупності всі види техніки утворюють техносферу, в ній виділяють такі складові: виробнича техніка, техніка транспорту і зв’язку, техніка наукових досліджень, техніка процесу навчання, техніка культури і побуту, медицинська техніка, космічна техніка, військова техніка тощо.

Техніка і люди, котрі причетні до її використання, разом утворюють засоби виробництва. Ці дві складові функціонально пов’язані. З одного боку, люди без техніки неспроможні перетворювати природу, забезпечувати своє виживання, з іншого – техніка, яка не використовується людиною – це «купа металу, що ржавіє». Взаємодія людини і техніки побудована на принципі взаємодоповнення і компенсації.

Призначення техніки полягає в тому, щоб полегшити діяльність людини, зробити її ефективнішою, підсилити людські можливості в процесі перетворюючої природу діяльності. Але не тільки техніка впливає на людину, її діяльність, а й людина, у свою чергу, фізичними та духовними засобами впливає на неї. Рівень розвитку техніки є одним із основних критеріїв розвитку суспільства в цілому.

Звернемося тепер до поняття «наука», без якого в наш час неможливо розглядати означені вище поняття технології і техніки. В довідкових джерелах це поняття визначається різноманітно – це тому, що явище науки складне, багатоаспектне. Акцентуємо увагу на деяких із них.

  1. Наука – один із найважливіших елементів культури, вища форма людських знань.

  2. Система знань, що відбивається в точних поняттях, істинність яких перевіряється і доводиться суспільною практикою.

  3. Сфера людської діяльності, функція якої – вироблення і теоретичне систематизування об’єктивних знань про дійсність.

  4. Соціальний інститут сучасного суспільства, в межах якого організується та здійснюється діяльність, спрямована на здобуття нових знань про навколишній світ.

  5. Окрема конкретна сфера, галузь наукового знання.

Таким чином, наука – це багатовимірне соціокультурне явище, за допомогою якого людство здійснює свою владу над силами природи, розвиває матеріальне і духовне виробництво, перетворює суспільні відносини, позбавляє людину від марновірства, забобонів, розширює її світогляд, удосконалює розумові здібності і моральні переконання.

Наука – знання про світ і людину, для неї предметом є все, що існує. Немає такого явища, процесу, які б не могли стати об’єктом наукового пізнання. Знання – це перевірений на практиці результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття в свідомості людини. Знання протилежне незнанню, людство у своєму розвиткові рухається від незнання до знання, від знання поверхового до все глибшого і всебічного. Наукове знання – найвищий рівень людських знань, але знання можуть бути і ненауковими (донауковими, позанауковими, життєвими).

Наведемо основні ознаки наукового знання:

  1. системність знання, тобто така сукупність знань, яка впорядкована на основі

певних принципів або ідей. Таке систематизоване знання існує у формі теорії.

Сукупність розрізнених, несистематизованих знань ще не утворюють науки;

  1. логічне (раціональне) знання, що поглиблене до пізнання сутності явищ, процесів, зв’язків. Сутністні, необхідні, сталі зв’язки, які неодмінно повторюються – це закономірності і закони, саме їх пізнання і притаманне науці. Пізнання поверхове, неглибоке не є науковим;

  2. важливою ознакою наукового знання є те, що воно основується на фактах.

Факти – це «повітря» для вченого, таку думку висловлював видатний учений-фізіолог І.П. Павлов. Але одні факти ще не створюють науки, вони є лише «будівельним матеріалом» для формування теорії, умовою відкриття законів. Завдання науки полягає в тому, щоб знайти причини існування тих чи інших фактів, пізнати сутність, установити закони, що пояснюють їх

існування і зв’язок;

  1. практичне спрямування науки. Практика є основою, стимулом, метою наукового знання, критерієм його істинності. Потреби матеріального виробництва народного господарства впливають на розвиток науки через призму економічних закономірностей. Відірваність науки від практики призводить до втрати її соціальної значимості і врешті-решт – до занепаду.

Елементи наукових знань виявляються ще в стародавньому світі (шумерська, єгипетська, китайська, індійська, грецька та римська культури). Перші спроби створити системне знання було зроблено в Стародавній Греції та Стародавньому Римі. Хоча й повільно, але поступово розвивалося наукове знання в епоху Середньовіччя, його прискорення відбувалося в епоху Відродження. І тільки в Новий час (XVII – XVIII ст.) наука, завдяки зусиллям таких учених, як Галілей, Ф. Бекон, Р. Декарт, Б. Паскаль, Г. Лейбніц, І. Ньютон та інші, оформлюється як самостійна форма суспільної свідомості і необхідний соціальний інститут, основною функцією якого є здобуття нових знань на основі потреб практики, матеріального і духовного виробництва. Упродовж ХІХ–ХХ ст. наука переживає певні революційні зміни, виходить із тиші кабінетів і тісно поєднується з розвитком техніки і технологій. Фундаментальні дослідження ґрунтуються на потужній експериментальній основі, створюються промислові лабораторії та науково-промислові комплекси. Поступово наука перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства.

    1. Взаємозв’язок техніки, технології і науки

Перш за все зазначимо, що техніка і технологія – споріднені поняття, які іноді ототожнюються – тлумачаться як уміння, мистецтво, майстерність. Але поступово встановилося загальноприйняте їх розуміння, яке відрізняється одне від одного: техніка – це матеріально-речові засоби діяльності. Іншими словами, техніка є те, за допомогою чого людина перетворює природу, суспільство, саму себе. Культурне покликання техніки, основна соціальна функція полягають у створенні штучної реальності засобом її конструювання і реконструювання.

Технологія – це спосіб перетворення речовини, енергії, інформації в процесі

виготовлення продукції, обробки і переробки матеріалів, збирання готових виробів, контролю якості, управління. Вона містить у собі методи, засоби, режим праці, послідовність операцій і процедур у виробничій діяльності. Техніка – це те, за допомогою чого людина впливає на об’єкти, технологія ж визначає як, яким способом і в якій послідовності здійснюється цей вплив. Отже, є очевидним, що техніка і технологія – це дві сторони єдиної виробничої діяльності людини і відривати їх одну від одної не можна. Водночас і не слід їх ототожнювати, незважаючи на змістовну і смислову близькість понять «техніка» і «технологія».

Сьогодні неможливо уявити існування техніки і технології без науки і навпаки. Вони настільки взаємопов’язані, що їх окреме існування можна уявити лише в абстракції. Але так було не завжди. В стародавніх цивілізаціях техніку використовували в різних сферах діяльності без впливу наук, які ще не інституціонувалися як розвинені системи знань. Тільки починаючи з епохи Відродження і особливо Нового часу наука почала спрямовуватися на практику, зокрема на розвиток техніки та її вдосконалення. Згодом у ХІХ і особливо у ХХ століттях наука і техніка розвивалися в постійній взаємодії. Прогрес техніки стимулює розвиток науки, остання теоретично осмислює розвиток і функціонування техніки. Невипадково протягом останнього часу використовуються терміни «науково-технічний прогрес» і «науково-технічна революція».

Науково-технічний прогрес – це постійне сходження людства на все вищі

щаблі суспільного життя завдяки розробці й упровадженню в практику нових, досконалих форм техніки і нових наукових розробок, що сприяють усебічному розвиткові людини. Сучасний етап науково-технічного прогресу – епоха науково-технічної революції. Відбуваються революційні зміни самої науки як системи знань: проникнення в таємниці мікросвіту, оволодіння атомною і термоядерною енергією, прогрес у вивченні космосу, отримання речовини із заздалегідь визначеними властивостями, глибоке взаємне проникнення різних галузей фундаментальних наук одна в одну, зародження, як результат цього процесу, нових наукових напрямів. З іншого боку, революційні зміни в розвитку техніки, пов’язані з глибоким проникненням науки у виробництво і поступовим перетворенням її на безпосередню продуктивну силу.

Сутність науково-технічної революції полягає в переході від машинно-фабричного до комплексно-автоматичного виробництва, тобто перехід від машин, що управляються людиною, до автоматів – самоуправляючих машин. Характерними ознаками впливу науково-технічної революції на виробництво є всебічна автоматизація і кібернетизація виробничих процесів, широке застосування керуючих, регулюючих, контролюючих систем, перехід від процесів, із застосуванням механічної енергії, до процесів, основаних на вищих формах руху матерії, створенні нових штучних матеріалів із заданими властивостями, удосконаленні методів керівництва господарством, поліпшенні структури виробництва, освоєнні нових технологічних процесів, загальному підвищенні продуктивності праці й економічних показників виробництва, збільшенні строку експлуатації і надійності роботи машин та механізмів тощо. Найголовнішим слід вважати якісну зміну самого виробника матеріальних і духовних цінностей – підвищення кваліфікації працівника до рівня спеціаліста з середньою і вищою спеціальною освітою, появу на виробництві наукових співробітників.

Створення комп’ютерної техніки стимулювало розвиток математичних наук, особливо обчислювальної математики. Широкого розвитку набули лінійне і динамічне програмування, теорія ігор. Упровадження комп’ютерних технологій сприяло математизації наук біологічного і гуманітарного циклів. Відомо, що ще в середині ХІХ ст. К. Маркс зазначав: наука тільки тоді стає досконалою, коли їй удається користуватися математикою.

Технологія зумовлює розвиток техніки, а технологічні революції спричиняють глибокі технічні перетворення і спонукають до розширення та поглиблення наукових пошуків. Прогрес науки і техніки зумовлюється новими технологіями, які визначають напрям і пріоритети науково-технічного розвитку. Без знання технологій техніка втрачає цінність як засіб науково-технічного прогресу, вона стає просто сукупністю артефактів. Тільки поєднуючись з технологією, техніка «оживає», стає практично значимою для суспільства.

Наука, особливо знання прикладного характеру, є органічною складовою технологій. Якщо техніку в окремих випадках можна використовувати без знання того, яким чином вона побудована, то технологія неможлива без подібного знання. Наука визначає рівень розвитку технологій, а технології у свою чергу з’єднують науку з практикою, виробничим процесом, суспільною діяльністю. На відміну від науки і техніки, технології найбільше пов’язані з економікою, суспільними відносинами, духовною культурою, професійною етикою, мораллю. Комп’ютерні, інформаційні, комунікативні, соціальні, педагогічні, медицинські, технології перебувають під впливом суспільства. Технології формують культуру й етику сучасного інформаційного суспільства з його тотальним технократизмом.

Отже, технологія як система ідей і практик визначає діяльність людей, стандартизує їх поведінку, алгоритмізує процес досягнення мети, перетворює засоби в цілі. Засобами їх досягнення є техніка, наука ж визначає цілі. У своїх сукупності і взаємопоєднанні наука, техніка і технологія є засобами, інструментами, за допомогою яких людина практично реалізує свої творчі можливості.

    1. Технологічні системи та процеси

      1. Поняття системи

У теорії технології широко застосовується системно-структурний підхід для визначення змісту, форм і побудови технологічного процесу. Він надає можливість установити ієрархію у розвитку і взаємодії окремих систем та її елементів. Цей підхід передбачає застосування в аналізі таких понять, як система, структура, елементи. Поняття «система» походить з давньогрецької мови і вживається у значенні «ціле», «з’єднання», «те, що складається з частин». Зазвичай, у довідкових джерелах систему визначають як множинність елементів з відношеннями і зв’язками між ними, що утворюють певну цілісність. Воно широко використовувалося в історії науки, техніки і технології. З середини ХХ ст. системний аналіз застосовується в економічній науці, його використовують також у проектуванні, створенні й експлуатації технічних і технологічних систем (системи управління зв’язком, транспортом, оборонними об’єктами). Системний підхід органічно поєднується з організацією, розвитком і функціонуванням виробництва, усього народного господарства в цілому.

У системній методології важливе місце належить поняттю «структура». Під структурою розуміється сукупність елементів, що утворюють систему та типи зв’язків між елементами. Елементами вважають окремі складові, частини тієї чи іншої системи. Система постає як єдність елементів і структури. Вона також може складатися із окремих підсистем, тобто менш загальних систем, певна їх взаємопов’язаність і взаємопідпорядкування утворюють системну ієрархію. Система змінюється в часі, в ній відбуваються структурні зміни, які приводять до стабілізації в її існуванні, розвитку й удосконалення, або ж до зниження системності елементів та деградації системного цілого. Функціонуюча система певним чином структурується: має вхід, внутрішній процес і вихід.

Організація – це певна послідовність розміщення і взаємодії елементів системи. Наприкінці ХХ ст. в науці виник новий напрям міждисциплінарних досліджень – синергетика, що ґрунтується на нелінійному мисленні для виявлення загальних закономірностей самоорганізації, становлення усталених структур у відкритих системах природного і штучного походження. Основна думка полягає в тому, що стан нерівноваги систем призводить до порядку і безпорядку, які тісно поєднуються один з одним. Бельгійський фізико-хімік російського походження І.Р. Пригожин дійшов думки, що в природі існує новий, ще не досліджений наукою, спосіб еволюції матеріальної системи до усталеного стану – своєрідний синтез порядку із хаосу (замість їх взаємозаміни). Ці теоретико-методологічні ідеї останнім часом широко застосовуються в соціокультурних дослідженнях, зокрема і в аналізі господарчо-економічних процесів.

Специфічною ознакою складноорганізованих систем є їх здатність до процесів управління. Саме управління забезпечує автономність поведінки системи, її цілеспрямований характер, а специфічні властивості управління приводять до визначення класів багаторівневих, багатоцільових, самоорганізованих систем. Існують класифікації систем за різними критеріями [4, с. 32–34]: природні або штучні (зокрема виробничі системи різних рівнів); відкриті (на «вході» і «виході» здійснюють активний обмін енергією, матеріалами, інформацією) і закриті (не взаємодіють із зовнішнім середовищем); реальні (природні або штучні об’єкти) і абстрактні (символічне відображення зв’язків або процесів; прості (мають у своєму складі обмежену кількість взаємопов’язаних елементів) і складні (складаються з численних взаємодіючих частин); динамічні (стан внутрішніх елементів і поведінка системи в цілому змінюються в часі) і статичні (стан окремих елементів і поведінка системи не змінюються в часі); детерміновані (поведінка системи визначається попереднім станом) і ймовірні (поведінка системи змінюється від випадкових впливів як зовнішнього середовища, так і внутрішніх процесів); регульовані (стан системи утримується за допомогою керуючого пристрою) і нерегульовані (стан системи не регулюється керуючими засобами).

За природою розрізняють матеріальні й абстрактні системи. До матеріальних систем належать системи неорганічної природи – фізичні, хімічні, геологічні та живі – організми, популяції, екосистеми. До соціально-економічних систем належать родина, суспільні організації, соціальні інститути, регіони, держава. Якщо розглядати суспільство системно, то можна визначити його як ієрархічну систему, що складається із систем нижчого рівня. Абстрактними системами вважають гіпотези, теорії, наукові знання, мовні системи, логічні системи тощо.

За походженням системи поділяють на природні, штучні та змішані. Природні системи виникають унаслідок природних процесів, штучні – створені людиною. З точки зору технології будь-яке підприємство є штучною системою як засіб для досягнення певної мети або надання певних послуг, виготовлення певного товару із заданими властивостями.

Підприємство – складна система із елементів або підсистем, це є соціотехнічна система, до якої входять техніка (механізми; машини, устаткування, обладнання) та індивідууми і колективи, пов’язані з роботою цієї системи.

Соціальна система – складно організована впорядкована цілісність, що об’єднує

окремі індивідууми і соціальні спільноти, пов’язані різноманітними зв’язками і

взаємовідносинами.

Економічні системи – це сфери функціонування продуктивних сил і виробничих відносин. Закон товарного виробництва, або закон вартості, є регулятором суспільного виробництва та розподілу суспільних ресурсів. Згідно із законом вартості, індивідуальні витрати на виробництво будь-якого товару дорівнюють суспільно необхідним, а при розширенні виробництва досягається прибуток. Згідно із тим же самим законом, виробник не може і не має права вибирати: виробляти чи не виробляти товари, знижувати чи не знижувати витрати на виробництво, впроваджувати чи не впроваджувати нову техніку і технологію, поводити на ринку активно або пасивно. Він повинен виробляти, знижувати витрати, впроваджувати нову техніку і технологію, активізувати свою діяльність на ринку. Таким чином, необхідно розвивати й удосконалювати техніку і технологію, яка є складовою економічної системи.

Якщо будь-яка технологічна система вдосконалюється досить швидко внаслідок певного зрушення (відкриття, винахід), то економічні і соціальні системи дуже інерційні, тобто технічні вдосконалення впливають на соціальний стан зі значним запізненням.

1   2   3   4   5   6   7   8   9


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации