Остропольська З.М. Системи технологій - файл n1.doc

Остропольська З.М. Системи технологій
скачать (862.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc863kb.06.11.2012 17:38скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9
1.5.2. Поняття технологічної системи

Технологічна система визначається як об’єкт, що складається із матеріальних тіл (споруд, машин), або як процес, що складається з дій (операцій), об’єднаних у систему, яка визначає мету функціонування. Основними її властивостями є цілісність, структур­ність, множинність опису.

Технологію можна розглядати і як сукупність або систему дій чи процесів, призначених для зміни або утворення нових властивостей (характеристик) будь-якого об’єкта (подрібнення, гранулювання, нагрівання тощо). Ці дії здійснюються машинами й апаратами. Машина, на відміну від апарата, призначена для перетворення енергії в корисну роботу за допомогою робочих органів.

Класифікація технологічних систем:

  1. Чотири ієрархічні рівні технологічних систем;

  1. Три рівні автоматизації:

  1. Три рівні спеціалізації:

Технологічна система є складовою виробничої системи.

Виробничі системи – це особливий клас систем, що об’єднують працівників, знаряддя, предмети праці й інші елементи, які необхідні для функціонування системи. Елементами виробничої системи є люди і матеріальні об’єкти — праця, знаряддя, предмети, продукти праці, а також технологія, організація виробництва.

Виробнича система на первинному рівні може розглядатися як група механізмів (устаткування, апарати тощо), що обслуговуються працівником (оператор, машиніст). Кожний механізм і співробітник, що обслуговують його, являють собою два взаємодіючі та взаємозалежні елементи, які складають систему «людина — машина». Під елементом виробничої системи розуміється складова частина системи, яка не поділяється на дрібніші складові. Елементами виробничої системи нижчого рівня (дільниці, цеху, відділу) є робочі місця (частина виробничої площі з розміщеними на ній верстатами або агрегатами та співробітниками, котрі їх обслуговують), які оснащені приладдям та інструментом, партією деталей (або інший вибір предметів праці) та ін.

Інтеграція первинних систем «людина – машина» створює виробничу дільницю

складну систему, яка охоплює основних і допоміжних працівників, основне і допоміжне устаткування, функціональні підсистеми зі складним комплексом взаємозв’язків, взаємовідносин та інтересів, що й зумовлює її складну структуру та організацію. До систем вищого рівня належать цехи, підприємства, галузі і т. п. При цьому кожна ланка системи, підсистеми будь-якого рівня відбиває найістотніші ознаки системи вищого рівня, частиною якого вони є. У виробничій системі здійснюються виробничі процеси. Їх основою і визначальною частиною є технологічні процеси, під час яких працівник за допомогою знарядь праці впливає на предмети праці і перетворює їх на продукт праці – готову продукцію.

Усі матеріальні елементи і підсистеми виробничої системи характеризуються особливим складом, взаємним розміщенням і взаємозв’язками, які створюють технологічну або виробничу структуру. Формальна, передбачена проектом, структура виробничої системи створюється за технологічним або функціональним принципом. Вона складається з основних і допоміжних елементів. До основних елементів належить технологічне устаткування та оснащення (верстати, комплекси машин, конвеєри, інструмент, пристрої, приладдя тощо).

Нормальне функціонування основних елементів залежить від забезпечення їх енергією, інструментом, ремонтом, а також транспортуванням, складуванням предметів, контрольними і випробувальними стендами та приладами. Тому необхідними для основних елементів виробничої системи можуть бути лише ті допоміжні елементи, продукція і послуги, які не є результатом діяльності інших самостійних систем (виробництв, підприємств).

Виробнича система поряд з технічними і технологічними містить соціальні

елементи – співробітників, які використовують засоби праці і керують ними при виготовленні продукції. Сукупність груп людей певного професійного складу, що узгоджено взаємодіють у процесі виконання заздалегідь передбачених функцій на технологічному устаткуванні для досягнення поставленої мети, становить соціальну структуру виробничої системи. Таким чином, соціальні та матеріальні елементи формально діють як цілісна складова виробничої системи. Існування матеріальної і соціальної структур зумовлене поділом праці всередині виробничої системи. Тому структура елементів має відповідати її загальним цілям і постійно пристосовуватися до них, адже кожен елемент і підсистема як відносно відокремлені частини виконують чітко визначені завдання.

Виробнича система визначається поведінкою, еволюцією і набором структур. Структура виробничої системи – це сукупність елементів і стійких зв’язків між ними, що забезпечують цілісність системи і її тотожність самій собі, тобто збереження основних властивостей системи під час різноманітних зовнішніх і внутрішніх змін. Вона визначається складом і взаємозв’язками її елементів і підсистем, а також зв’язками із зовнішнім середовищем. Розрізняють просторову (розміщення елементів системи в просторі) і часову (послідовність змін у часі стану елементів і системи в цілому) структури виробничих систем. Вони тісно взаємопов’язані і взаємозалежні.

Цілісність виробничої структури є однією з основних властивостей. Усі елементи виробничої системи функціонують з єдиною спільною метою – розроблення, проектування, виготовлення необхідної продукції. Будь-яка виробнича система має вхід, процес, вихід і зворотний зв’язок. Через пристрій входу в систему надходять вихідні ресурси (сировина, матеріали, паливо, пальне, енергія, праця та інше), що забезпечують функціонування системи. Цей процес є центральним основним компонентом системи, завдяки якому ресурси входу перетворюються і набувають зовсім інших нових властивостей, які вони отримують на виході. Вихід системи є результатом функціонування системи, може бути окремо виробом, послугою, інформацією чи всім одночасно залежно від спеціалізації виробничої системи.

Елементи, які входять до складу виробничої системи, відрізняються за своїми властивостями. Кожен із них, як структурно відокремлена частина системи, виконує тільки йому властиві функції. Водночас функції кожного елементу системи підпорядковані завданням і цілям системи (наприклад, на робочому місці виконуються операції відповідно до завдань, що зумовлені закономірностями технологічного процесу і таким чином підпорядковані основній меті забезпечення ефективного функціонування виробничих систем дільниці,

цеху, підприємства в цілому).

Характерна особливість елементу виробничої системи — тісний взаємозв’язок та взаємодія з іншими частинами або елементами системи через:

1.5.3. Організаційні основи технологічних систем

У будь-яких системах кожний елемент (як частина) потрібен для підтримання і функціонування всієї системи і поза нею існувати не може. Це є проявом системної залежності й організації. Системи формуються і функціонують на основі універ-сальних законів і окремих принципів. Усі закони і принципи організації діють взаємопов’язано, а не ізольовано.

Принципи організації – основні правила, що відображають загальні, універсальні закони організації. Принципи розробляються на основі аналізу повторюваності реальних процесів організації виробництва і перевіряються практикою. Вони об’єктивні й обов’язкові. Але знання принципів ще не гарантує успіху. З розвитком і удосконаленням самого виробництва, створенням нових законів можуть вироблятися нові принципи та уточнюватися існуючі.

Основний закон організації – закон синергії – полягає в тому, що сума властивостей (потенціалів, енергії, якості) організованого цілого перевищує «арифметичну» суму властивостей кожного з елементів системи. При цьому під властивістю елементу розуміють параметри, що його характеризують, їх взаємо-залежність, зміни в часі, якості та ін. Ефект синергії виникає завдяки взаємній участі, взаємодії елементів, що перебувають у межах цілого і мають різноманітні практичні застосування. У технологічних системах організаційний ефект має такі складові, як спеціалізація, синхронність, ритмічність. Джерелом додаткової енергії такої системи є взаємопосилення сукупності її елементів. Ефект посилення індиві-

дуальних дій є основою створення технологічних систем будь-якого рівня.

Закон єдності аналізу-синтезу визначає те, що процеси розподілу, спеціалізації, диференціації та інші необхідно доповнювати протилежними процесами: об’єднання, універсалізації, інтеграції і т. д. Використання цього закону передбачає вибір ознак або підстав спочатку для поділу (класифікації), а потім для об’єднання (групування) в нові класи. Закон передбачає поділ діючих систем на підсистеми (елементи) з метою подальшого перегрупування (трансформації) в нові системи для забезпечення їх ефективного функціонування.

Закон пропорційності потребує певного співвідношення між частинами цілого.

Вимога закону композиції полягає в тому, що мета діяльності підсистеми (елементу) одночасно є підціллю діяльності системи.

Згідно із законом самозбереження кожна реальна фізична (матеріальна) система спрямована на збереження своєї цілісності та економію витрат своїх ресурсів.

Кожна технологічна система як організація, йдеться в законі онтогенезу, у своєму розвиткові проходить фази життєвого циклу: народження, становлення, розквіт, згасання.

1.5.4. Технологічний процес. Класифікація технологічних процесів

Кожна конкретна технологія відбувається в часі, вона складається з взаємопов’язаних етапів операцій. У результаті модифікується первісний стан (форма, розміри, структура) сировини, матеріалів, предметів, що зазнають певних технологічних впливів. Зазначений алгоритм змін називається технологічним процесом. Він містить декілька послідовних операцій, що виконуються людьми, машинами, апаратами, роботами. Кожна з цих операцій – це одиничний процес або ж апаратно-процесна одиниця. Оскільки одиничні процеси відбуваються в певній послідовності, вони описуються в технологічній схемі. Технолог заздалегідь має скласти технологічну схему кожного конкретного технологічного процесу у вигляді опису певних операцій і зазначення одиничних процесів. Оптимально побудована технологічна схема – одна із умов ефективності практично здійснюваного технологічного процесу. Технологічна схема втілюється в технологічній лінії виробництва, що складається з послідовно здійснюваних технологічних операцій.

Технологічні процеси у виробництві надзвичайно різноманітні, існують їх різні класифікації за певними ознаками. Так, наприклад, їх поділяють за фізичними, хімічними та біологічними ознаками на шість класів: 1) гідро-механічні процеси; 2) теплові; 3) масообмінні; 4) механічні; 5) хімічні та біологічні (біохімічні) процеси. Кожний з цих класів сучасних технологічних процесів науково обґрунтований і базується на певних фундаментальних законах, які визначають закономірності окремих технологічних операцій.

Поряд з добре відомими процесами, такими як подрібнення, формоутворення (гранулювання), сепарування, осадження, фільтрування, перемішування, нагрівання (охолодження), випарювання (конденсація), перегонка, екстрагування, сорбція, кристалізація та інші, при виробництві багатьох продуктів застосовуються технологічні операції іншої природи: хімічні та біологічні процеси [17, с. 42].

Фахівці з питань організації виробництва розрізняють також пасивні та активні технологічні процеси за джерелом необхідної енергії. Прикладом пасивних процесів, наприклад, є сушіння певного продукту в звичайних умовах. Активні технологічні процеси передбачають активний вплив людини, машин, автоматичних пристроїв, роботів на певні технологічні операції. У виробництві застосовуються дискретні процеси (технологічний процес характеризується чергуванням і розмежуванням у часі певних операцій) і неперервні процеси (технологічний процес не переривається в часі). Перші з них, зазвичай, застосовуються в металообробних виробництвах, будівництві, приладобудуванні. Другі – у металургії, енергетиці, хімічному виробництві.

Існують також механічні й апаратурні технологічні процеси, вони розрізняються за способом впливу на предмет праці та видом устаткування. Механічні процеси зумовлюють зміну параметрів предмета праці (за формою, розміром, конфігурацією), наприклад, у металообробних виробництвах. Апаратурні процеси призводять до змін фактури, фізичних і хімічних властивостей, сировини, предметів праці, що характерно для технологій у хімічній, металургійній, нафтопереробній галузях виробництва.

Поділяються технологічні процеси також і за відкритими та закритими

(замкнутими) схемами обробки сировини або іншого предмета у виробництві. Стосовно перших із них діє схема, за якою сировина підлягає одноразовій обробці (наприклад, вирощування окремих сільськогосподарських культур). Другий тип процесів передбачає неодноразову обробку або переробку сировини (наприклад, виготовлення меблевих виробів з деревини).

Будь-який технологічний процес – це динамічна, чітко структурована система, що складається з трьох основних елементів: вхід, перетворюючий процес і вихід [4, с. 60–62]. Його можна проілюструвати такою схемою:
Вхід Перетворюючий процес Вихід


Перетворення матеріалу певним методом за допомогою конкретного устаткування



Таким чином, технологічні процеси – це складна, логічно побудована структурована виробнича система, що функціонує в часі і без якої неможлива жодна галузь сучасного господарства.

Резюме

Термін «технологія» походить від давньогрецьких слів techne, що означає мистецтво, майстерність, уміння та logos, тобто слово, вчення. У найзагальні-шому плані технологія поділяється на два основні види: практична (об’єктивна) і теоретична (суб’єктивна). Практичну технологію, зазвичай, визначають як сукупність процесів і операцій зі створення певного виду споживчої вартості. Характерною ознакою практичної технології є її чітко визначений алгоритм, тобто суворо і чітко спланована логічна послідовність дій у виробничому процесі. Теоретична технологія вивчає можливості й умови практичного втілення теорій, ідей і стратегій людської діяльності, здійснює розробку, обґрунтування та експериментальну перевірку певних технічних і соціокультурних проектів.

Основним завданням цього виду технології є оптимальне вирішення стратегічних і тактичних питань щодо практичної реалізації тих чи інших ідей і проектів. Конкретним утіленням теоретичної технології є наукова технологія, яка ґрунтується на наукових підходах в процесі розробки й утілення в практику певних ідей і проектів. Розрізняють також системи технологій матеріальної і нематеріальної сфери виробництва.

Існують декілька етапів у розвитку технологій. Перший етап – це наслідувальна (імітаційна) технологія. Прикладом для наслідування були природні процеси, які вивчалися на ранніх етапах розвитку людства. З виникненням машин (парових, електричних) розпочався другий етап у розвитку технологій. Третій етап – упровадження автоматичного виробництва: людина створює машини і технологічні системи, яким вона передає функції управління і контролю.

Технологія і техніка – споріднені поняття, але вони не тотожні. Техніка є те, за допомогою чого людина перетворює природу, суспільство. Її культурне покликання, основна соціальна функція полягають у створенні штучної реальності засобом її конструювання і реконструювання. Техніка – засіб, за допомогою якого людина впливає на об’єкти, технологія ж визначає як, яким способом і в якій послідовності здійснюється цей вплив. Сьогодні неможливо уявити існування техніки і технології без науки і навпаки. Наука – важлива умова розвитку техніки і технології. Її можна визначити як систему знань, що відбивається в точних поняттях, теоріях, законах, істинність яких перевіряється і доводиться суспільною практикою.

Науково-технічний прогрес – це постійне сходження людства на все вищі щаблі суспільного життя завдяки розробці й упровадженню в практику нових досконалих форм техніки, прогресивних технологій і нових наукових розробок, що сприяють усебічному розвиткові людини. Сучасний етап науково-технічного прогресу – епоха науково-технічної революції. Її сутність полягає в переході від машинно-фабричного до комплексно-автоматичного виробництва.

У теорії технології широко застосовується системно-структурний підхід для визначення змісту, форм і побудови технологічного процесу. Систему визначають як множинність елементів з відношеннями і зв’язками між ними, що утворюють певну цілісність. Технологічна система – це об’єкт, що складається з матеріальних тіл (споруд, машин), або як процес, що складається з дій (операцій), об’єднаних у систему. Основними її властивостями є цілісність, структурність, множинність опису. Виробничі системи – це особливий клас систем, що об’єднують працівників, знаряддя, предмети праці й інші елементи, які необхідні для функціонування системи. Елементами виробничої системи є люди і матеріальні об’єкти – праця, знаряддя, предмети, продукти праці, а також технологія, організація виробництва.

Кожна конкретна технологія відбувається в часі, вона складається з взаємопов’язаних етапів операцій. У результаті модифікується первісний стан (форма, розміри, структура) сировини, матеріалів, предметів, що зазнають певних технологічних впливів. Зазначений алгоритм змін називається технологічним процесом. Технологічні процеси поділяються за фізичними, хімічними та біологічними ознаками на шість класів: гідромеханічні, теплові, масообмінні, механічні, хімічні, біологічні. Розрізняють також пасивні й активні технологічні процеси за джерелом енергії, механічні й апаратурні за видом устаткування.

Будь який технологічний процес – це динамічна, структурована система, що складається з трьох основних елементів: вхід, перетворюючий процес і вихід.

Запитання і завдання для самоконтролю

  1. Розкрийте сутність поняття «техніка».

  2. Простежте історичний розвиток поняття «техніка».

  3. Розкрийте сутність поняття «технологія».

  4. Простежте етапи розвитку технології.

  5. Визначіть поняття системи.

  6. Класифікуйте системи за різними ознаками.

  7. Визначте поняття «технологічна система».

  8. Які існують види технологічних систем?

  9. Розкрийте зміст поняття «технологічний процес».

  10. Класифікуйте технологічні процеси за різними ознаками.

Завдання для закріплення знань

  1. Проаналізуйте співвідношення понять «техніка», «технологія», «наука».

  2. Опишіть типи виробництв (щодо масштабності виробництва). Які існують особливості технологічних процесів для кожного типу виробництва?

Тести

  1. Оберіть значення, які найповніше характеризують поняття «техніка»:

а) сукупність засобів та правил виконання чого-небудь;

б) система дій, завдяки яким людина прагне досягти здійснення певної цільової програми;

в) засоби праці в широкому розумінні – усі матеріальні умови, необхідні для того, щоб процес виробництва міг узагалі існувати;

г) сукупність знань, навички досвід для пізнання і використання сил та закономірностей природи.

2. Виберіть найповніше визначення поняття «технологія»:

а) технологія – це сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу чи напівфабрикату, які використовуються в процесі виробництва для одержання готової продукції;

б) технологія – майстерність і наукова дисципліна;

в) технологія – це цілеспрямована діяльність або сама праця, предмет праці, засоби праці, які економісти називають засобами виробництва;

г) технологія – це галузь знання прикладного характеру, яка вивчає засоби виробництва продуктів, корисних людині, та може вибрати із цих засобів найекономічніші й найдовершеніші стосовно надання належної якості продукту, що виробляється.

3. За ступенем взаємодії із зовнішнім середовищем системи розрізняють:

а) відкриті;

б) закриті;

в) фізичні;

г) прості.

4. За природою системи виділяють:

а) стабільні;

б) матеріальні;

в) абстрактні;

г) стабільні.

5. За походженням системи існують:

а) природні;

б) штучні;

в) складні;

г) змішані.

6. Ієрархічні рівні технологічних систем – це:

а) технологічний процес;

б) виробничий підрозділ;

в) автоматичні системи;

г) підприємство:

д) галузь промисловості.

7. За джерелом необхідної енергії технологічні процеси розрізняють:

а) пасивні;

б) активні;

в) дискретні;

г) комбіновані.

8. За способом впливу на предмет праці технологічні процеси існують:

а) комбіновані;

б) механічні;

в) апараторні;

г) дискретні.

9. За ступенем безперервності впливу на предмет праці технологічні процеси розрізняють:

а) дискретні;

б) безперервні;

в) комбіновані;

г) циркуляційні.

10. Закон синергії свідчить, що:

а) процеси розподілу, спеціалізації, диференціації та ін. необхідно доповнювати протилежними процесами: об’єднання, універсалізації, інтеграції та ін.;

б) сума властивостей (потенціалів, енергії, якості) організованого цілого перевищує «арифметичну» суму властивостей кожного з елементів;

в) існує необхідність певного співвідношення між частинами цілого;

г) головна мета діяльності підсистеми (елементу) одночасно є проміжною метою діяльності системи.
Розділ 2. ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ЙОГО ЕФЕКТИВНІСТЬ

Навчальні цілі:

    1. Сутність, зміст і характеристика технологічного розвитку

Сучасні соціальні процеси позначені надзвичайно широким і відчутним впливом науки і техніки на всі аспекти життя. Сьогодні кожна освічена людина повинна орієнтуватися в тому, що являє собою наука і техніка, оскільки уникнути контактів з ними в сучасному суспільстві просто неможливо.

Наука, техніка, технологія є складними явищами суспільного життя, вони пов’язані з глибинними засадами людського існування, між ними також існує необхідний зв’язок. Історія свідчить, що технічний розвиток може досягти значного рівня у відносно малорозвинених країнах, як, наприклад, у Старо-давньому Єгипті та Китаї ХІV ст. Але наслідки такого розвитку ніколи не досягали тих результатів, які маємо в сучасній Європі. Це свідчить про те, що, незважаючи на можливість відносно автономного розвитку технічних умінь, лише в тому разі розвиток техніки набуває характеру динамічного і стійкого у своїх основах процесу, коли він переплітається і поєднується з розвитком науки та соціальної структури. Те ж саме стосується і науки. Нині можна констатувати, що вивчення прогресивного поступу суспільства свідчить про внутрішню єдність розвитку науки, техніки і технології.

Технологічний розвиток – це процес безперервного розвитку науки, техніки, технології, вдосконалення предметів праці, форм і методів організації виробництва та праці. Він є важливим засобом вирішення соціально-економічних завдань, таких як: поліпшення умов праці, підвищення її змістовності, охорона навколишнього середовища і наприкінці – підвищення добробуту населення. Технологічний розвиток має велике значення для зміцнення обороноспроможності країни і проявляється у двох взаємопов’язаних та взаємозалежних формах – еволюційній та революційній.

Еволюційна форма технологічного розвитку характеризується поступовим, безперервним удосконаленням традиційних технічних засобів та технологій. Такий процес може бути тривалим і забезпечувати, особливо на початкових його етапах, суттєві економічні результати.

На певному етапі здійснюється накопичення технічних удосконалень. З одного боку, вони вже недостатньо ефективні, з іншого, утворюють необхідну базу для докорінних, принципових перетворень продуктивних сил, що забезпечує досягнення якісно нової, продуктивнішої суспільної праці. Виникає революційна ситуація. Така форма технологічного розвитку має назву революційної. Під впливом технологічної революції виникають якісні зміни в матеріально-технічній базі виробництва.

Сучасна технологічна революція базується на здобутках науки та техніки. Вона характеризується використанням нових джерел енергії, широким застосуванням електроніки, розробкою та застосуванням принципово нових технологічних процесів, прогресивних матеріалів зі заздалегідь заданими властивостями. Все це, у свою чергу, забезпечує швидкий розвиток галузей, які визначають технічне переобладнання суспільного виробництва. Таким чином здійснюється зворотний вплив технологічної революції на прискорення технологічного розвитку. В цьому і полягає взаємозв’язок технологічного розвитку та технологічної революції.

Технологічний розвиток (у будь-якій його формі) відіграє значну роль у розвиткові й інтенсифікації промислового виробництва. Він охоплює всі ланки процесу, який містить у собі фундаментальні, теоретичні дослідження, експериментальну діяльність, конструкторсько-технологічні розробки, утворення зразків нової техніки, її освоєння та промислове виробництво, а також упровадження нової техніки в суспільне господарство. Виникає оновлення матеріально-технічної бази промисловості, підвищуються продуктивність праці, ефективність виробництва. Дослідження довели, що впродовж декількох років зниження витрат на виробництво промислової продукції в середньому на 2/3 забезпечувалося технологічним оновленням виробництва.

Зміст сучасної технологічної революції найповніше розкривається завдяки її особливостям:

  1. Перетворення науки безпосередньо в продуктивну силу (утілення наукових досягнень у технології та техніці, безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво й інші сфери діяльності суспільства).

  2. Інтеграція багатьох галузей науки, самої науки та виробництва (це прискорює та підвищує ефективність усіх напрямів технологічного розвитку).

  3. Прискорення темпів розвитку сучасної науки та техніки (скорочує час переходу від наукового відкриття до практичного використання).

  4. Новий етап суспільного розподілу праці, пов’язаний з перетворенням науки на провідну сферу діяльності, яка має масовий характер (наука виконує найактивнішу роль у становленні суспільства).

  5. Якісні перетворення всіх елементів процесу виробництва засобів та предметів праці, самої праці.

Основними напрямами технологічного розвитку є:

  1. Механізація виробництва – це заміна ручної праці машинною (в основних технологічних операціях, допоміжних, підсобних, транспортувальних та інших трудових операціях).

  2. Автоматизація виробництва – застосування технічних засобів з метою повної або часткової заміни участі людини в процесах вилучення, перетворення, передачі і використання енергії, матеріалів та інформації.

  3. Хімізація виробництва – удосконалення виробництва завдяки впровадженню хімічних технологій, сировини, матеріалів, виробів з метою інтенсифікації, отримання нових видів продукції та підвищення їх якості, ефективності праці, поліпшення її умов.

  4. Електрифікація виробництва – процес широкого впровадження електроенергії

як джерела живлення виробничого силового апарату в технологічні процеси,

засоби управління та контролю над виробництвом.

  1. Прискорений розвиток атомної енергетики, який спрямований не тільки на будівництво нових атомних електростанцій з реакторами на прискорених нейтронах, але й будівництво високотемпературних атомних енерготехнологічних установок багатоцільового призначення.

  2. Утворення та впровадження нових матеріалів, які мають якісно нові ефективні властивості (корозійна та радіаційна стійкість, жаростійкість та ін.)

  3. Опанування принципово нових технологій – мембранної, лазерної, плазменної, вакуумної, нанотехнології та ін.

Сьогодні в розвинутих країнах світу використання досягнень технологічного розвитку забезпечує близько 30 % приросту реального національного доходу. Практичний досвід останніх десятиліть довів, що технології розвиваються пропорційно до вкладених у них ресурсів. Найпринциповіший момент – те, що досягнення технологічного розвитку не є загальнодоступними, новітні технології створюються в результаті цілеспрямованої політики держави. Інноваційний розвиток потребує фінансування, а на це спроможна лише та економіка, яка перебуває в стадії економічного зростання, внаслідок чого виникають передумови для накопичення інвестиційних ресурсів з метою «технологічного прориву».

    1. Ефективність технологічного розвитку

Ефективність технологічного розвитку (науково-технічного прогресу – НТП) – це ступінь досягнення мети, що вимірюється співвідношенням ефекту до зумовлених витрат.

Соціально-економічна ефективність – досягнення кінцевого соціального результату – повнішого задоволення потреб суспільства в продуктах, послугах та інформації – з метою підвищення добробуту й усебічного розвитку особистості. У процесі досягнення цього результату витрачаються економічні ресурси, тому взаємопов’язані економічна та соціальна ефективність можуть розглядатися відокремлено.

Показник ефективності – кількісний вимірювач, значення якого забезпечує ефективність нововведень. Ефекти НТП розрізняються за змістом, рівнем та етапами процесу. За змістом виділяють інформаційний (науково-технічний), економічний, ресурсно-екологічний та соціальний ефекти.

Інформаційний ефект НТП – безпосередній результат досліджень, розробок та освоєння нововведень, пов’язаних зі здобуттям нових знань, набуттям передового технічного й організаційного досвіду та трудових навичок. Він розвиває науковий, науково-технічний та інтелектуальний потенціал суспільства, окремих трудових колективів і регіонів.

Економічний ефект НТП – результат використання і поширення нововведень, що виражаються в прирості кінцевого суспільного продукту та національного доходу.

Ресурсний ефект НТП пов’язаний з його здатністю відшкодовувати дефіцитні ресурси народного господарства, вивільняти їх для розширеного виробництва, а також залучати до обігу раніше не використовувані ресурси. Його показниками є вивільнення робочої сили, економія, заміна дефіцитних матеріалів та сировини, а також залучення до народногосподарського обігу нових ресурсів, комплексність використання сировини. Тісно пов’язаний з ресурсами екологічний ефект НТП – зміна стану навколишнього середовища.

Соціальний ефект НТП – створення сприятливіших умов для використання творчих сил працівників, усебічного розвитку особистості. Передусім – це поліпшення умов і охорони праці, скорочення важкої фізичної праці, збільшення вільного часу, підвищення матеріального та культурного рівнів життя працівників.

Порівняння вказаних вище видів ефекту у вартісній формі неможливе. В той же час частково економію суспільної праці, яка супроводжує структурний, ресурсний, екологічний та соціальний ефекти, можна підрахувати.

За рівнем відображених економічних інтересів розрізняють народногосподарчий та госпрозрахунковий соціально-економічні ефекти. Народногосподарчий ефект – повний ефект від максимального задоволення матеріальних та духовних потреб суспільства в усіх сферах діяльності при мінімальних сукупних витратах. Він становить суму отриманого ефекту підприємств, що виробляють та використовують нову техніку, а також містить ефект, отриманий споживачами у невиробничій сфері.

Залежно від стадії циклу розрізняють фактичний ефект – результат освоєння

та поширення нововведень у народному господарстві; очікуваний – потенційний результат, котрий може бути отриманий.

Госпрозрахунковий ефект – форма народногосподарчого ефекту, утілена в прибутку й інших результатах господарчої діяльності.

Економічний ефект – перевищення вартості оцінювання результатів над витратами за весь науково-виробничий цикл. Сукупні витрати на НТП – одночасні та поточні витрати на створення і освоєння нововведень. Одночасні витрати містять капіталовкладення для утворення та освоєння нововведень.

До них належать витрати на:

    1. науково-пошукові роботи, дослідницько-конструкторські розробки, експери-ментальні, технологічні, проектні роботи;

    2. освоєння виробництва та доробку дослідних зразків;

    3. придбання, доставку, монтаж обладнання;

    4. вартість будівництва споруд;

    5. накопичення оборотного капіталу;

    6. запобігання ресурсно-екологічним збиткам та ін.

Поточні витрати на нову техніку містять калькуляційні статті витрат.

Світова практика доводить, що до нової техніки належать:

Усі ці ознаки визначають спроможність машини інтенсифікувати процеси виробництва.

Нову техніку та технологію поділяють на три категорії.

  1. Принципово нова техніка, яка не має аналогів. Вона потребує для конструктування і виготовлення великих фінансових витрат та тривалого часу (5-10 років). Зазвичай, ця техніка значно збільшує продуктивність праці, економить ресурси. Її придбання підприємству обходиться дорого, але при ефективній експлуатації такі машини дозволяють здійснити технологічний ривок, випередити конкурентів, вони окуповуються доволі швидко.

  2. Нова техніка та технологія сучасного науково-технічного рівня, яка має аналоги. Ця категорія техніки, зазвичай, запозичена з інших галузей або країн і потребує для виготовлення та пристосування до конкретного виробництва 3-4 роки.

  3. Нова техніка як результат модернізації та раціоналізаторської роботи. Ця техніка потребує відносно невеликих витрат та нетривалого часу.

Узагальненим показником економічної ефективності нової техніки та технології є: строк окупності капітальних витрат на нову техніку і технологію та коефіцієнт ефективності витрат на нову техніку.

    1. 1   2   3   4   5   6   7   8   9


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации