Остропольська З.М. Системи технологій - файл n1.doc

Остропольська З.М. Системи технологій
скачать (862.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc863kb.06.11.2012 17:38скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9
Інновації як передумова економічного розвитку

Сучасне суспільство може ефективно функціонувати завдяки розвиткові інноваційної діяльності. Без застосування інновацій практично неможливо створювати конкурентоспроможну продукцію, яка має високий ступінь науко-ємкості та новизни. Таким чином, у ринковій економіці інновації – це ефективний засіб конкурентної боротьби, оскільки сприяють створенню нових потреб, зниженню собівартості продукції, притоку інвестицій, поліпшенню іміджу (рейтингу) виробника нових продуктів, відкриттю та захопленню нових ринків, зокрема і зовнішніх.

Сучасний науково-технічний прогрес неможливий без інтелектуального продукту, утвореного в результаті інноваційної діяльності.

Інновація (англ. іnnovation – нововведення, оновлення) – це «інвестиції в новацію» як результат практичного освоєння нового процесу, продукту, послуги.

Новація (лат. novation – змінення, оновлення) нововведення, якого не було

раніше: нове явище, відкриття, винахід, новий засіб задоволення суспільних потреб та ін.

Інновація – матеріалізований результат, утворений від капіталовкладень у нову техніку або технологію, в нові форми організації виробництва праці, обслуговування, управління та ін. Процес утворення, освоєння та поширення інновацій називається інноваційною діяльністю або інноваційним процесом. Результат інноваційної діяльності можна назвати також інноваційним продуктом. Інновація (нововведення) – це кінцевий результат інноваційної діяльності, що реалізується у вигляді нового або вдосконаленого продукту на ринку, нового чи вдосконаленого технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності. З терміном «інновація» пов’язані поняття «винахід» та «відкриття».

Під винаходом розуміють нові прилади, механізми, інструменти, створені людиною. Відкриття – це процес отримання раніше не відомих даних або спостереження за раніше не відомим явищем природи. На відміну від інновації, відкриття здійснюється, зазвичай, на фундаментальну рівні та не має за мету отримати вигоду.

Неодмінною властивістю інновації є науково-технічна новизна. Тому необхідно відокремлювати інновації від несуттєвих видозмінень у продуктах та технологічних процесах (змінення кольору, форми та ін.); незначних технічних або зовнішніх змін продукту, а також компонентів, що входять до нього; від розширення номенклатури продукції завдяки освоєнню виробництва, що раніше не виготовлялися на даному підприємстві, але які вже є на ринку.

«Новизна» інновацій оцінюється за технологічними параметрами, а також з ринкових позицій. Нині опис технологічних інновацій базується на міжнародних стандартах, які були рекомендовані до використання в м. Осло у 1992 р. Ці стандарти охоплюють нові продукти та нові процеси, а також їх значні зміни.

У практиці управління інноваціями використовують різні класифікатори інновацій.

Залежно від технологічних параметрів інновації розрізняють:

За типом новизни для ринку інновації бувають:

За джерелом виникнення:

За містом у системі (на підприємстві, фірмі) інновації виділяють:

Залежно від глибини змін розрізняють:

Інновація як економічна категорія відображає найзагальніші властивості, ознаки, зв’язки виробництва та реалізації нововведень. Сутність інновації проявляється у функціях, що відображають її призначення в економічній системі держави та роль у господарчому процесі.

Інновації виконують певні функції:

    1. Відтворювальна функція: інновація являє собою важливе джерело фінансування розширеного виробництва. Зміст цієї функції полягає в отриманні прибутку від інновацій та використанні її як джерела фінансових ресурсів.

    2. Інвестиційна функція: прибуток від інновації може використовуватися для інвестування за різними напрямами, в тому числі як капітал. Цей капітал може спрямовуватися на фінансування нових видів інновацій.

    3. Стимулююча функція: проявляється при стимулюванні підприємницької діяльності. Отримання підприємцем прибутку завдяки реалізації інновацій безпосередньо відповідає основній меті будь-якої комерційної організації. Прибуток слугує стимулом для підприємця, спонукає його постійно вивчати попит, удосконалювати організацію маркетингової діяльності, застосовувати сучасні методи управління фінансами.

Інноваційний процес містить низку елементів, об’єднання яких у єдиний послідовний ланцюг утворює структуру інноваційного процесу. До них належать:

Серед факторів, які сприяють інноваційній діяльності, можна назвати:

  1. Економічні та технологічні – наявність резерву фінансових і матеріально-технічних засобів, прогресивних технологій, необхідної господарчої та науково-технічної інфраструктури.

  2. Політичні та правові – законодавчі заходи (особливо пільги), які заохочують інноваційну діяльність, державна підтримка інновацій.

  3. Соціально-психологічні та культурні – моральне заохочення учасників інноваційного процесу, суспільне визнання, забезпечення можливостей самореалізації, вивільнення творчої праці, створення нормального психологічного клімату в трудовому колективі.

  4. Організаційно-управлінські: гнучкість оргструктури, демократичний стиль управління, переважання горизонтальних потоків інформації, само-планування та ін.

Усі економічні процеси відбуваються в часі, тобто мають початок, розвиток і завершення. Будь-які товари та послуги проходять певні стадії, що в сукупності являють собою деякий різновид життєвого циклу. Цикл – це сукупність взаємопов’язаних процесів, робіт, які утворюють закінчене коло

розвитку впродовж деякого проміжку часу.

Життєвий цикл інновації являє собою певний період часу, впродовж якого інновація має активну життєву силу та приносить виробникові або продавцеві прибуток чи іншу реальну вигоду.

Життєві цикли інновацій розрізняють за видами. Ці відмінності стосуються перш за все загальної тривалості, особливостей розвитку, різної кількості стадій. Види та кількість стадій життєвого циклу зумовлені особливостями тієї чи іншої інновації. Однак кожна інновація має визначити базову основу життєвого циклу з чітко визначеними стадіями.

Схеми життєвого циклу інноваційного продукту та інноваційної операції (процедури) різні. Життєвий цикл нового продукту складається з таких стадій:

Життєвий цикл нової операції має наступні стадії:

Теоретично, чим «молодша» фаза нововведення, тим воно перспективніше на ринку. Але багато залежить від того, упродовж якого часу створюватиметься цей продукт. Тому чим швидше здійсниться інноваційний процес, тим більша ймовірність того, що нововведення матиме успіх. Іноді впровадження нововведень розтягується на тривалі роки, за цей період створюються інші інновації, тоді продукт вже не матиме великої цінності.

    1. Характеристика інноваційних теорій

У сучасному діловому світі більше, ніж коли-небудь у попередні епохи, єдиним постійним фактором успіху є зміни, нововведення. І завжди є організації, які дієво, ефективно правлять змінами, інноваціями, постійно пристосовуючи до них свої функціональні служби управління, стратегії, системи, продукцію та культуру, щоб пережити потрясіння та використати собі на користь обставини, які, на перший погляд, підривають конкурентоспроможність.

Характерною ознакою сучасності є інтенсивне зростання інноваційної активності на міжнародному рівні: збільшуються державні витрати на науково-дослідницькі розробки, змінюються системи освіти і професійної підготовки спеціалістів, створюються нові наукомісткі галузі виробництва, формуються національні інноваційні системи. Таким чином, інноваційні процеси притаманні всім видам людської виробничої діяльності.

Публікації, які висвітлюють проблеми інновацій, розвитку інноваційних теорій, ґрунтуються переважно на результатах досліджень зарубіжних економістів.

Професор Нью-Йоркського університету Д. Сахал серед комплексу проблем і закономірностей розвитку науки й техніки розглядає особливості формування інноваційних циклів.

Концепції нерівномірності інноваційної активності відводиться важливе місце в сучасних дослідженнях НТП у високорозвинених країнах. Основні положення цієї концепції були висловлені в 1930-і рр. Й. Шумпетером, потім подальший розвиток концепція одержала в 1970-х-початку 1980-х рр. у працях західноєвропейських дослідників – Г.Менша, Х. Фрімена, Я. Ван Дейна, А. Кляйнкнехта.

Гіпотезу про те, що інновації з’являються в економічній системі нерівно-мірно, а у вигляді кластерів (більш-менш одночасно освоєних об’єднаних новацій) уперше висловили Й. Шумпетер і Г. Менш.

Кластер – це сукупність базисних інновацій (цілісна система продуктів і технологій), сконцентрованих на певному проміжку часу й у певному економічному просторі. Я.Ван Дейном різні фази соціально-економічного й науково-технічного розвитку представлені у вигляді «довгої хвилі». Теорії «довгих хвиль» акцентують увагу на визначенні довгострокових квазіперіодичних коливань. Із цією метою Я. Ван Дейн розробив типологію інновацій, поділивши їх на групи:

Х. Фрімен увів категорію «нові технологічні системи» (комплекс інновацій із загальною технологічною базою, поширення яких значно впливає навіть на те, що безпосередньо не пов’язане з іншими галузями економіки) і технологічної революції (її зміст полягає в зміні техніко-економічної парадигми, а поширення пов’язане з рухом «довгих хвиль» економічної кон’юнктури).

Інноваційна «довга хвиля» складається із двох «гребнів» («хвилі» відкриттів і «хвилі» інновацій), які в міру її поширення зближаються (час між відкриттями й інноваціями зменшується з розвитком «хвилі»). Однак відстань між послідовними «хвилями» (як відкриттів, так і інновацій) відрізняється стабільністю й становить близько 55 років. Цю закономірність установив Г. Менше, вона узгоджується з Кондратьєвським великим циклом економічного розвитку.

Г. Менш пояснює нерівномірність інноваційної активності особливостями функціонування ринкової економіки. Орієнтуючись на поточний прибуток, підприємці керуються лише економічною кон’юнктурою, незважаючи на довгострокові альтернативи технічного розвитку. До впровадження радикальних інновацій вони приступають тільки внаслідок різкого падіння ефективності інвестицій у традиційних напрямах, коли вже накопичені значні зайві потужності й уникнути спаду економіки у фазі глибокої затяжної депресії не вдається. У фазі депресії впровадження базисних інновацій є єдиною можливістю прибуткового інвестування й, в остаточному підсумку, інновації перемагають депресію. Г. Менш вважає, що депресія відіграє роль генератора умов для прояву інновацій, які становлять технологічний базис нової довгої хвилі.

Протилежна точка зору належить Х. Фрімену, який вважає, що депресія радше придушує, ніж прискорює впровадження інновацій. Більше виправданим поясненням ролі депресії буде визнання її непрямого значення. Під час депресії збільшується соціальне напруження, його зняття потребує різного роду змін, що створює у свою чергу сприятливі можливості для організаційних інновацій. Останні сприяють зміні технологічної структури економіки, «розчищаючи ґрунт» для технологічних інновацій. Тому, вважає Х. Фрімен, «шторм» інновацій трапляється під час пожвавлення чи буму.

А. Кляйнкнехт підкреслює, що інновації ризиковані, в період депресії стратегія максимізації прибутку змінюється стратегією мінімізації витрат і невизначеності. Але ризик – поняття відносне. Під час піднесення існують можливості поліпшуючих інновацій у швидко розвинених напрямах техніки, що під час депресії стають безперспективними, внаслідок чого менш ризиковими виявляються радикальні продуктові інновації. Він вважає, що в період зростання економіки більша увага звертається на поліпшуючі і технологічні інновації.

Загальновизнано, що основою механізму інноваційної діяльності є прибуток. Здійснення первинних і вторинних інновацій має свої особливості. Що стосується конкретного механізму первинних інновацій, то тут є два підходи, розходження між якими стосується того, якій стадії загальноекономічної кон’юнктури належить основна маса базисних інновацій.

Перший підхід є характерним для досліджень Г. Менша й А. Кляйнкнехта. Вони вважають, що погіршення стану фірми породжує стимул до інновацій. І, навпаки, коли справи фірми процвітають, немає необхідності що-небудь серйозно змінювати в уже налагодженому виробництві. М. Менш указує, що кінець процвітання старих галузей збільшує схильність власників капіталу до інвестування в нову продукцію і технологію, незважаючи на те, що прибуток у фазі депресії малий, власники вбачають у капіталовкладеннях в інновації менше ризику, ніж у стару продукцію і технологію чи боргові зобов’язання.

А. Кляйнкнехт, у свою чергу, підкреслює, що в період тривалих економічних криз і відбувається перехід фірми від стратегії максимізації прибутку (якої вона дотримує в період процвітання) до стратегії мінімізації відносного ризику. Доти, поки вже існуюча продукція і технологія приносять істотний прибуток, схильність до інновацій невелика, оскільки інноваційна діяльність завжди пов’язана з ризиком. Коли ж настає тривала криза і перспективи в традиційних галузях погіршуються, ризик інновацій уже не є нездоланною перешкодою, тому що будь-які інші інвестиційні альтернативи можуть виявитися ще ризиковими. Загальний висновок з цієї схеми – найбільша кількість базисних інновацій пов’язана зі складними і тривалими депресіями.

Другий підхід обстоюють Х. Фрімен, Дж. Кларк, Л. Суте. На їх думку, саме процвітаюча фірма, впевнена в перспективах розширення ринку і зростанні прибутків, виявляє підвищену інноваційну активність. У разі ж ускладнень фірмі стає вже не до технологічних новацій, оскільки існує ступінь ризику, пов’язаного з інноваціями. Звідси висновок: основна маса первинних інновацій реалізується в період довгострокового погіршення кон’юнктури.

Протиріччя між двома підходами зводяться до того, як оцінюється період внутріфірмового планування. Прихильники другого підходу вважають, що цей період відносно малий. Прихильники першого підходу цей період, навпаки, вважають відносно великим, відповідно фірми заздалегідь враховують можливості майбутнього зростання обсягу продажів і прибутків і здійснюють інновації, не чекаючи дійсного початку цього росту. Саме в момент переходу від стратегії максимізації прибутку до стратегії мінімізації ризику і відбувається розширення обрію внутріфірмового планування, тому що фірма заздалегідь плануватиме ризик і збитки, якщо тільки не розглядає їх як тимчасові. Механізм вторинної інновації тісно пов’язаний з теорією життєвого циклу інновацій. Відповідно до цієї теорії кожна базисна інновація сприяє створенню нової галузі виробництва, що послідовно проходить цикл свого розвитку від початкового періоду різкого зростання через стадію зрілості до поступового занепаду. Цей процес відбувається у двох вимірах : по вертикалі (від більш істотних інновацій до менш істотних) і по горизонталі (від малої поширеності інновації до повного насичення нею ринку).

Завершальною ланкою розглянутої теорії інновацій є аналіз взаємозв’язків між нерівномірністю інноваційної діяльності, з одного боку, і довгостроковими тенденціями зміни загальноекономічної кон’юнктури – з іншого.

Дослідження «просторового» аспекту нерівномірності інновацій здійснюється на двох рівнях – галузевому і регіональному. На галузевому рівні виділяється лідируючий сектор чи група галузей на підставі двох критеріїв:

    1. вищий рівень кваліфікації управлінського персоналу;

    2. більші розміри окремих галузей;

    3. істотніша економія на масштабах виробництва;

    4. велика «незахищеність» від конкуренції з іноземними фірмами.

Відповідно до досліджень А. Ван Дер Цвана, лідируючий сектор значною мірою збігається з виробництвом інвестиційної продукції. На його думку, це пояснюється тим, що в означеному секторі промисловості галузі мають відносно короткий життєвий цикл у результаті постійного і сильного тиску замінників.

Регіональний розріз «просторового» кластера пов’язаний з аналізом міждержавних розходжень. Ці розходження полягають у тому, що країна, у якій кожна з прийнятих інновацій поширюється швидко й у великих масштабах, розвивається швидше, ніж ті країни, у яких аналогічний процес почався пізніше і

відбувається повільніше.

Перехід від однієї базисної інновації до їхнього об’єднання у вигляді кластера – це не просто формальна процедура, а перехід до якісної категорії, що належить до макрорівня.

Заслуговує на окрему увагу оригінальне дослідження відомого російського вченого М.Д. Кондратьєва, присвячене інноваціям, інноваційному процесові, проведене ще в 1920 р. Він обґрунтував ідею циклічного розвитку суспільства, точніше, циклічності оновлення. М.Д. Кондратьєв відзначає, що НТП розвивається у вигляді коливань хвиль з циклами протяжністю приблизно в 50 років. Головну роль він відводив науково-технічним інноваціям.

Так, перша хвиля (1785–1835 рр.), де вирішальне значення мали інновації і зрушення в текстильній промисловості та виробництві чавуна, використання енергії води.

У період другої хвилі (1830–1890 рр.) важливим було будівництво залізничного транспорту і механічного виробництва в усіх галузях на основі парового двигуна.

Третя хвиля (1880–1940 рр.) базується на використанні в промисловості електричної енергії, розвитку важкого машинобудування, нові відкриття в галузі хімії. Були впроваджені радіозв’язок, телеграф, автомобілі, літаки, розпочате застосування кольорових металів, алюмінію. Здійснюється концентрація банківського і фінансового капіталу.

Четверта хвиля (1930–1990 рр.) сформувала уклад, оснований на подальшому розвитку енергетики із використанням нафти і нафтопродуктів, газу, засобів зв’язку, нових синтетичних матеріалів. Це ера масового виробництва автомобілів, тракторів, літаків. Набули поширення комп’ютери і програмні продукти для них.

П’ята хвиля (1985–2035 рр.) характеризується досягненнями в галузі мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, нанотехнологій, освоєння космічного простору. Здійснюється на основі Інтернету тісний зв’язок у сфері технології, контролю якості продукції, організації поставок.

М.Д. Кондратьєв довів, що нововведення розподіляються за часом нерівномірно, виникаючи групами чи, по-сучасному, кластерами. Висновки його досліджень можуть використовуватися при опрацюванні інноваційних стратегій.

Зростаючий вплив нововведень на розвиток економіки і бізнесу вже стали усвідомлювати більшість господарських керівників і підприємців України. Тільки з інноваціями пов’язані найбільші успіхи в бізнесі і підприємництві. При цьому необхідно відзначити складність проведення досліджень у цій галузі, причина цього – недостатній досвід інноваційної діяльності вітчизняних промислових підприємств в умовах ринкових відносин. Тому сьогодні вкрай важливо, вивчаючи і використовуючи досвід країн з розвинутою ринковою економікою, розробляти власні науково-практичні рекомендації для організації інноваційної діяльності в окремих підприємствах і економіці країни в цілому.

Резюме

Сучасні соціальні процеси позначені надзвичайно широким і відчутним впливом науки і техніки на всі аспекти життя суспільства. Сьогодні кожна освічена людина повинна орієнтуватися в розвитку науки і техніки, оскільки без цього пізнати тенденції розвитку сучасного суспільства просто неможливо.

Наука, техніка, технологія є досить складними явищами суспільного життя, вони пов’язані з глибинними засадами людського існування, між ними також існує необхідний зв’язок. Історія свідчить, що технічний розвиток може досягти досить значного рівня у відносно малорозвинених країнах. Але наслідки такого розвитку ніколи не досягали тих результатів, які має сучасна Європа. Це свідчить про те, що, незважаючи на можливість відносно автономного формування технічних умінь, розвиток техніки набуває характеру динамічного і стійкого у своїх основах процесу, коли він органічно поєднується з розвитком науки та соціальної структури. Те ж саме можна сказати і на адресу науки. Нині можна констатувати, що вивчення прогресивного поступу суспільства свідчить про внутрішню єдність розвитку науки, техніки і технології.

Технологічний розвиток – це процес безперервного розвитку науки, техніки, технології, вдосконалення предметів праці, форм і методів організації виробництва та праці. Він є також важливим засобом вирішення соціально-економічних завдань – поліпшення умов праці, підвищення її змістовності, охорона навколишнього середовища і, як наслідок, – підвищення добробуту населення. Технологічний розвиток має велике значення і для зміцнення обороноздатності країни.

Технологічний розвиток існує у двох взаємопов’язаних і взаємозалежних формах – еволюційній та революційній. Еволюційна форма характеризується поступовим, безперервним удосконаленням традиційних технічних засобів і технологій. Такий процес може бути тривалим і забезпечувати, особливо на початкових його етапах, суттєві економічні результати. На певному етапі здійснюється накопичення технічних удосконалень. З одного боку, існуючі технічні й технологічні засоби вже недостатньо ефективні, з іншого, вони утворюють необхідну базу для докорінних, принципових перетворень продуктивних сил, що забезпечує досягнення якісно нової, продуктивнішої суспільної праці. Виникає революційна ситуація. Така форма технологічного розвитку називається революційною. Під впливом технологічної революції виникають якісні зміни в матеріально-технічній базі виробництва.

Ефективність технологічного розвитку (науково-технологічного прогресу) полягає в ступені досягнення мети НТП, вимірюваної співвідношенням ефекту і зумовлених ним витрат. Сучасний науково-технічний прогрес неможливий без інтелектуального продукту, утвореного в результаті інноваційної діяльності.

Інновація (англ. іnnovation – нововведення, оновлення) – це «інвестиції в новацію» як результат практичного освоєння нового процесу, продукту, послуги.

Новація (лат. novation – змінення, оновлення) – це нововведення, якого не було раніше: нове явище, відкриття, винахід, новий засіб задоволення суспільних потреб та ін.

Інновація – матеріалізований результат, утворений від вкладання капіталу в нову техніку або технологію, в нові форми організації виробництва праці, обслуговування, управління та ін. Процес створення, освоєння та поширення інновацій називається інноваційною діяльністю або інноваційним процесом. Результат інноваційної діяльності можна назвати також інноваційним продуктом. Інновація (нововведення) – це кінцевий результат інноваційної діяльності, що реалізується у вигляді нового або вдосконаленого продукту на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності.

У практиці управління інноваціями використовують різні класифікатори інновацій.

Усі економічні процеси відбуваються в часі, тобто мають початок, розвиток і завершення. Будь-які товари та послуги проходять певні стадії, які в сукупності є етапами життєвого циклу. Цикл – це сукупність взаємопов’язаних процесів, робіт, що утворюють закінчене коло розвитку впродовж певного проміжку часу.

Життєвий цикл – певний період часу, впродовж якого інновація має активну життєву силу та забезпечує виробникові або продавцеві прибуток чи іншу реальну вигоду. Життєві цикли інновацій розрізняють за видами інновацій. Ці відмінності торкаються перш за все загальної тривалості циклу, тривалості кожної стадії всередині циклу, особливостей розвитку самого циклу, різної кількості стадій. Види та кількість стадій життєвого циклу визначаються особливостями тієї чи іншої інновації. Однак у кожній інновації можливо визначити базову основу життєвого циклу з чітко визначеними стадіями.

Публікації, які висвітлюють проблеми інновацій, розвитку інноваційних теорій, ґрунтуються переважно на результатах досліджень зарубіжних економістів. Професор Нью-Йоркського університету Д. Сахал серед комплексу проблем і закономірностей розвитку науки й техніки розглядає особливості формування інноваційних циклів. Його розрахунки свідчать про можливість розбіжностей у якостях продуктових і технологічних інновацій. Концепції нерівномірності інноваційної активності належить важливе місце в сучасних дослідженнях НТП. Основні положення цієї концепції були викладені в 1930-і рр. Й. Шумпетером, подальшого розвитку концепція одержала в 1970-х-початку 1980-х рр. у працях західноєвропейських дослідників – Г. Менша, Х. Фрімена, Я. Ван Дейна, А. Кляйнкнехта, також ці проблеми вивчав російський учений М.Д. Кондратьєв. Гіпотезу про те, що інновації виникають в економічній системі нерівномірно, у вигляді кластерів (більш-менш одночасно освоєних об’єднаних новацій), уперше висловили Й. Шумпетер і Г. Менш.

Зростаючий вплив нововведень на розвиток економіки і бізнесу вже стали усвідомлювати більшість господарських керівників і підприємців України. Саме з інноваціями сьогодні пов’язані найбільші успіхи в бізнесі і підприємництві.

Запитання і завдання для самоконтролю

  1. Розкрийте сутність, зміст та особливості технологічного розвитку.

  2. Визначте форми технологічного розвитку.

  3. Визначте напрямки технологічного розвитку.

  4. Що таке ефективність технологічного розвитку?

  5. Визначте показники ефективності.

  6. Розкрийте сутність поняття «інновація».

  7. Класифікуйте інновації за різними ознаками.

  8. Що таке життєвий цикл інновації?

  9. Дайте характеристику кожній фазі життєвого циклу інновацій.

  10. Охарактеризуйте інноваційні теорії.

Завдання для закріплення знань

  1. Виділіть основні проблеми та протиріччя технологічного розвитку. Як, на вашу думку, технологічний розвиток впливає на суспільство. Визначіть позитивні та негативні наслідки технологічного розвитку для суспільства. Яка роль людини в цьому процесі? Обґрунтуйте свою думку.

  2. Які галузі або комплекси галузей України, на вашу думку, перш за все потребують застосування інновацій та як це вплине на економічне зростання економіки в цілому? Обґрунтуйте свою думку.

  3. Проаналізуйте та порівняйте різні інноваційні теорії. У чому вони різняться, що мають спільне? Обґрунтуйте свою думку.

Тести

1. Коли почався науково-технічний прогрес?

а) у період існування рабовласницького способу виробництва, коли мав

місце певний розквіт науки;

б) наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. (промислова революція);

в) в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. (електротехнічна революція);

г) друга половина ХХ ст. (використання атомної енергії);

д) наприкінці 50-х рр. ХХ ст. (початок освоєння космосу).

2. Визначіть найточніше і найлаконічніше сутність НТР:

а) це революція в науці і техніці;

б) це революція технологічного способу виробництва;

в) це революція в продуктивних силах;

г) це революція у світогляді людини;

д) це революційні зміни в системах комунікацій.

3. Зазначте негативні риси НТР і автоматизованого виробництва:

а) досягнення НТР можуть використовуватися у воєнних цілях;

б) НТР сприяє добробуту народу;

в) НТР сприяє розвиткові соціальних комунікацій

г) автоматизоване виробництво збільшує нервові, емоційні навантаження на організм;

д) НТР не сприяє розвиткові розумових здібностей людини.

4. На які сфери суспільного виробництва в першу чергу впливає технологічний розвиток?

а) освіта;

б) фундаментальні дослідження в науці;

в) політико-правова сфера;

г) промислове виробництво;

д) військова сфера.

5. Визначіть провідні напрями сучасного технологічного розвитку:

а) нові прогресивні технології

б) автоматизація виробництва і робототехніка;

в) суспільно-політичні відносини в суспільстві;

г) механізація виробництва;

д) сільське господарство.

6. Які з наведених факторів найбільше впливають на економічний ефект технологічного розвитку?

а) вартість будівництва промислових споруд;

б) науково-пошукові та дослідницько-конструкторські розробки;

в) запобігання ресурсно-економічним збиткам;

г) придбання, доставка, монтаж обладнання;

д) накопичення оборотного капіталу.

7. Що таке інновація?

а) технологічні зміни властивостей продукції (форми, габаритів, кольору та ін.);

б) зміна компонентів, що входять до складу продукту;

в) науково-технічна новизна у виготовленні продукту;

г) розширення номенклатури продукції на даному підприємстві.

8. Визначіть основні фактори, що сприяють інноваційній діяльності:

а) організаційно-управлінські;

б) соціально-політичні та культурні;

в) економічні та технологічні;

г) політичні та правові;

д) морально-етичні.

9. Які із зазначених факторів найсуттєвіші для розвитку інноваційних технологій:

а) вкладання капіталу в розробку нового продукту;

б) проведення необхідних науково-дослідницьких і дослідницько-конструкторських розробок;

в) зростання обсягу продаж на ринку;

г) спад збуту продукції на ринку;

д) стабілізація ринку.

10. Визначіть послідовність (за значимістю) результатів упровадження інвестицій у виробництво:

а) зниження собівартості продукції;

б) ефективний засіб конкурентної боротьби на ринку;

в) надходження інвестицій;

г) поліпшення іміджу виробника нових продуктів;

д) виникнення нових потреб у споживачів.
Розділ 3. ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ І ПРОГРЕСИВНІ ВИДИ ТЕХНОЛОГІЙ

Навчальні цілі:

– визначити пріоритетні напрями наукового, технічного та технологічного розвитку України;

– розглянути сучасні види прогресивних технологій виробництва;

– з’ясувати тенденції розвитку світового ринку технологій

3.1. Пріоритетні напрями розвитку науки, техніки і

технології в Україні

3.1.1. Концептуальні принципи державної науково-технологічної й інноваційної політики

Правовою основою формування та реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки є Конституція України, Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність», Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», інші закони України. Особливе значення щодо правових та організаційних засад цілісної системи формування і реалізації пріоритетних напрямів науково-технічного розвитку в країні має Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» [25].

У ньому – науково, економічно і соціально обґрунтовані напрями науково-технічного розвитку на тривалий період (понад 10 років), що формуються та реалізуються в інтересах створення конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного сектора наукових досліджень і науково-технічних розробок та забезпечення національної безпеки і конкурентоспроможності економіки. Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки формуються Міністерством освіти і науки України за участю заінтересованих центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук України та галузевих академій наук на основі довгострокового прогнозу науково-технічного розвитку і визначаються Верховною Радою України за пропозиціями Кабінету Міністрів України.

Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки забезпечується формуванням пріоритетних тематичних напрямів наукових досліджень і науково-технічних розробок, що є підставою розроблення та виконання відповідних державних цільових програм, а також формування державного замовлення на науково-технічну продукцію; підготовку наукових кадрів, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення наукових досліджень і науково-технічних розробок. Згідно із Законом України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки на період до 2017 року є:

Згідно з концепцією науково-технологічного й інноваційного розвитку України, ухваленою Постановою Верховної ради України [23], перспективним напрямом базових технологічних змін у країні є перехід вітчизняного виробництва на інноваційній шлях розвитку. З урахуванням цього визначаються концептуальні принципи державної науково-технологічної і інноваційної політики. Головними її цілями визначаються:

зменшення залежності економіки України від імпорту;

Серед пріоритетних напрямів науково-технологічного й інноваційного розвитку визначено такі:

розширення сфери і масштабів запитів та пропозицій, поширення науково-технічних знань у країні, комерційне впровадження науково-технічних розробок у виробництво;

Зокрема, важливим є посилення правових принципів діяльності Національної академії наук України як координаційного центру з фундаментальних досліджень у державі; на регіональному рівні створення науково-координаційного сприяння інноваційному розвиткові при обласних державних адміністраціях; підвищення надійності і мобільності державної системи захисту інтелектуальної власності, навчання, перепідготовка кадрів, підвищення їх кваліфікації з метою вивчення закономірностей інноваційної діяльності в ринкових умовах.

Державні науково-технічні програми є головними засобами реалізації національних програм і пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Їх формують і реалізують на основі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурентних основах.

Невід’ємним елементом державного регулювання науково-технічної діяльності є державна науково-технічна експертиза, яку здійснюють з метою забезпечення наукової обґрунтованості структури і змісту пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, що відповідають науково-технічним програмам і проектам, визначення соціально-економічних і екологічних результатів науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу.

Держава цілеспрямовано здійснює політику у формуванні і заохоченні

науково-технічних кадрів, зокрема забезпечує їхню підготовку і перепідготовку й за межами України, упроваджує систему атестації кадрів, державні й іменні премії у сфері науки і техніки тощо.

Важливою формою державного розвитку науки і техніки є створення і функціонування системи науково-технічної інформації, до якої відносяться територіальні мережі центрів первинного збору й оброблення всіх видів науково-технічних даних, державні центри, наукові бібліотеки.

Особливо важливе значення для подальшого зростання темпів науково-технічного прогресу і підвищення на його підставі ефективності національного виробництва в Україні мають патентування, продаж і покупка ліцензій. З цією метою Кабінет Міністрів видав відповідні рекомендації з патентно-ліцензійної справи. Усі винаходи в Україні повинні бути захищені від їхнього неоплаченого використання іншими країнами, для чого існує патентування винаходів за кордоном. Патентно-ліцензійна діяльність забезпечує регулювання всього комплексу правових і економічних відносин, пов’язаних зі створенням, захистом і використанням інтелектуальної власності.

Держава також регулює науково-технічну діяльність через упровадження державного нагляду за дотриманням стандартів, норм та правил. Цю функцію виконують Державний комітет України зі стандартизації, метрології і сертифікації (Держстандарт України) і його територіальні органи.

З метою створення економічно сприятливих умов для науково-технічної діяльності держава застосовує фінансово-кредитні і податкові важелі:

напрямів науково-технічного прогресу чи є спільником у формуванні інноваційних фондів.

Державний інноваційний фонд створюють з бюджетних засобів, що виділяє держава для підтримки науково-технічної діяльності, вкладів юридичних і фізичних осіб. Для оперативного дозволу питань матеріально-технічного забезпечення розвитку і використання досягнень науки і техніки в Україні створюють державний резерв матеріально-технічних і сировинних ресурсів, що є складовою Державного інноваційного фонду.

Для суб’єктів науково-технічної діяльності впроваджені податкові пільги. Зокрема, державні навчально-виховні заклади, наукові установи й організації, діяльність яких цілком або частково фінансують з бюджету, не підлягають оподаткуванню. В Україні використовуються й інші податкові пільги.

Головним засобом реалізації загальнодержавних (національних) науково-технічних програм є державні (міжвідомчі), галузеві (багатогалузеві) і регіональні (територіальні) програми.

Державні наукові і науково-технічні програми формує Міністерство України по справах науки і технологій на основі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних основах.

Обсяги фінансування загальнодержавних (національних) науково-технічних програм щорічно визначає Верховна Рада України під час прийняття Закону України про Державний бюджет України.

Положення про державні наукові і науково-технічні програми затверджує Кабінет Міністрів України.

3.1.2. Інструменти здійснення державного впливу в

інноваційній сфері

Україна належить до держав з високим науковим потенціалом. Це передусім визнані у світі наукові школи, важливі, а нерідко й унікальні досягнення в багатьох сферах – розробці нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніці, фізиці низьких температур, ядерній фізиці, електрозварюванні, інформатиці, телекомунікаціях та зв’язку. Держава, її політичне керівництво, органи законодавчої та виконавчої влади повинні створити такі умови, які забезпечували б не лише примноження цього потенціалу, а насамперед максимальну його віддачу. Держава має стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовником та організатором досліджень і розробок на

найсучасніших напрямах науково-технічного прогресу.

Слід кардинально поліпшити фінансування науки збільшенням бюджетних видатків, залученням позабюджетних асигнувань. Першочергової державної підтримки потребує фундаментальна наука, що є основою створення власних високих технологій і важливим чинником оновлення наукового потенціалу. Необхідно зміцнити правові засади діяльності Національної академії наук України, посилити її роль у координації фундаментальних наукових досліджень, виробленні та здійсненні державної політики в цій сфері.

На сучасному етапі актуалізується проблема зміцнення матеріально-технічної бази наукових установ, оснащення їх комп’ютерною технікою, новітнім обладнанням та приладами, створення належно оснащених регіональних та міжгалузевих центрів спільного користування.

Необхідно підвищувати рівень комерціалізації результатів наукових досліджень, зменшувати інноваційні ризики високотехнологічних підприємств та венчурного капіталу за допомогою соціальних фондів, практикувати державне замовлення на впровадження у виробництво пріоритетних інновацій.

Невідкладним завданням є інституційне забезпечення державної науково-технічної та інноваційної політики, що передбачає:

інформаційному та консалтинговому забезпеченні, трансферті технологій, насамперед з країнами ЄС та Росією.

Потребує вдосконалення та розширення правова база інноваційної діяльності; міжнародної науково-технологічної кооперації; регулювання ринку інновацій; оцінки інтелектуальної власності, експорту й імпорту продукції, виробленої з її застосуванням; податкового, кредитного та страхового стимулювання інноваційних підприємств і організацій.

Слід ужити всіх необхідних заходів для збереження кадрового потенціалу науково-технічної сфери, заохочення молоді до участі в науковій та науково-технологічній діяльності, зокрема поповненням наукових організацій фахівцями, підготовленими за державним замовленням. Необхідно запровадити спеціальні гранти для молодих учених, створити спеціалізовані ради для захисту кандидатських і докторських дисертацій з новітніх спеціальностей, ширше практикувати підготовку кадрів вищої кваліфікації в зарубіжних навчальних закладах.

На часі також зміцнення інженерної системи, яка зберігає свій потенціал і є базовим ресурсом української економіки під час її переходу в інноваційну фазу розвитку. Це потребує підвищення престижності інженерної праці та рівня її оплати, відновлення на сучасних засадах системи перепідготовки та підвищення кваліфікації інженерних кадрів.

Визначальні складові інноваційного розвитку – інтеграція науки та виробництва, об’єднання промислового, банківського і торговельного капіталу в потужні структури, здатні продукувати високотехнологічні, конкурентоспроможні товари та послуги. Відповідно організаційною основою реалізації інноваційної політики має стати створення фінансово-промислових груп, зокрема транснаціональних, а також «горизонтальних» та «вертикальних» холдингових компаній, науково-технічних центрів, технополісів, технопарків. У перспективі вони стануть стрижнем науково-технологічного й інноваційного процесів. Окремі з таких структур можуть формуватися і розвиватися через механізми вільних економічних зон.

Водночас Уряд має невідкладно визначити та здійснити конкретні заходи,

спрямовані на підтримку венчурних фірм та малих підприємств інноваційної спрямованості.

3.1.3. Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні – науково, економічно і соціально обґрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні складаються із стратегічних та середньострокових.

Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності визначено на тривалу перспективу (не менше десяти років), це найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу. Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності формуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності із залученням Національної та галузевих академій наук України на основі ґрунтовних прогнозно-аналітичних досліджень тенденцій світового науково-технологічного розвитку, результатів реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки України, зіставлення їх із реальними потребами економіки України, можливостями та станом інноваційного потенціалу країни.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності спрямовані на реалізацію протягом найближчих трьох - п’яти років завдань інноваційного оновлення промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукоємних товарів і послуг з високою конкурентоспроможністю на внутрішньому та зовнішньому ринках. Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності формуються в рамках стратегічних пріоритетних напрямів на основі новітніх досягнень вітчизняної і світової науки, аналізу кон’юнктури світового і внутрішнього ринків та ресурсних можливостей держави.

За своїми масштабами, спрямованістю та специфікою реалізації середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності можуть бути загальнодержавного, галузевого або регіонального рівнів.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загально-державного рівня формуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності в рамках стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності і подаються Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України на затвердження разом із стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності. Кожні три – п’ять років вони уточнюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності на основі системного експертного аналізу даних моніторингу інноваційної діяльності, пропозицій та техніко-економічних обґрунтувань центральних органів виконавчої влади, видів економічної діяльності, виконавчих органів місцевого самоврядування, Національної та галузевих академій наук України, громадських наукових та науково-технічних організацій.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності галузевого рівня розробляються відповідними центральними органами виконавчої влади в рамках стратегічних та загальнодержавних середньострокових пріоритетів інноваційного розвитку з урахуванням сучасного науково-технічного та технологічного розвитку, інноваційного потенціалу і затверджуються їх колегіями терміном на три – п’ять років.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності

регіонального рівня розробляються виконавчими органами місцевого самоврядування в рамках стратегічних та загальнодержавних середньострокових пріоритетів інноваційної діяльності на основі аналізу стану економічного та інноваційного потенціалу регіону і затверджуються відповідно Верховною радою Автономної Республіки Крим та обласними радами терміном на три – п’ять років.

Середньострокові напрями інноваційного розвитку України формуються в

рамках стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності терміном на три – п’ять років. Прийняттю рішень щодо визначення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності передує їх широке обговорення із залученням громадських наукових, науково-технічних організацій, регіональних наукових центрів Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України. По кожному з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності проводиться маркетингове дослідження та дається техніко-економічне обґрунтування.

В умовах жорсткого дефіциту коштів необхідно вдосконалити систему формування і реалізації державних пріоритетів у сфері науково-технологічного та інноваційного розвитку. В її основу запропоновано покласти принципи відповідності основних напрямів науково-технологічного розвитку головним проблемам і перспективам розвитку суспільства. Слід забезпечити комбінований підхід до підтримки відповідних напрямів науки і техніки, який передбачає фінансування державою фундаментальних досліджень, а також створення та впровадження ринкових науково-технологічних інновацій у сферу пріоритетних прикладних досліджень.

Зважаючи на актуальність наявних в Україні проблем, вирішення яких потребує наукового забезпечення, найпріоритетнішими напрямами державної підтримки передбачено:

1) у сфері наукового розвитку: фундаментальна наука, насамперед розробки вітчизняних наукових колективів, що мають світове визнання; прикладні дослідження і технології, в яких Україна має значний науковий, технологічний та виробничий потенціал і які здатні забезпечити вихід вітчизняної продукції на світовий ринок; вища освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з пріоритетних напрямів науково-технологічного розвитку; розвиток наукових засад розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки; наукове забезпечення проблем здоров’я людини та екологічної безпеки; система інформаційного та матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності;

2) у сфері технологічного розвитку: дослідження і створення умов для високопродуктивної праці та сучасного побуту людини; забезпечення населення медичною технікою, лікарськими препаратами, засобами профілактики і лікування; розроблення ресурсо-, енергозберігаючих сучасних технологій і техніки для електроенергетики, переробних галузей виробництва, в першу чергу агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості;

3) у сфері виробництва: формування наукоємних виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інноваційних структур і конкурентоспроможних переробних виробництв; технологічне і технічне оновлення базових видів економічної діяльності; впровадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів, реалізація яких може забезпечити якнайшвидшу віддачу, і започаткувати прогресивні зміни в структурі виробництва і тенденціях його розвитку.

Затвердження державних пріоритетів розвитку науки і техніки здійснюється згідно з чинним законодавством. Основним механізмом реалізації пріоритетних напрямів мають бути загальнодержавні та галузеві й науково-технологічні програми.

3.2. Сучасні види та характеристика прогресивних

технологій виробництва

Наука, техніка, технологія в умовах сьогодення стали провідним чинником суспільного розвитку людства в умовах глобалізації. Комп’ютер, атомна енергія, космічні ракети, лазер, біотехнології і, нарешті, новітні інформаційні технології докорінно змінюють сучасний світ. Означені вище досягнення сучасного етапу науково-технічного прогресу пов’язують з прогресивними технологіями (високо-автоматизованими, спеціалізованими), саме від них залежить майбутнє сучасного суспільства. Ці технології контрастують з низькими технологіями, які пов’язані з важкою працею і не є спеціалізованими. Такого роду технології ще досить поширені у світі. Значне місце у виробничій діяльності сьогодення належить так званим «проміжним» технологіям, які поєднують окремі елементи прогресивних і низьких технологій.

Розглянемо деякі особливості окремих прогресивних технологій.

Біотехнології. Термін «біотехнологія» запропонував угорський інженер Карл Ерекі (1917 р.), коли описував виробництво свинини (кінцевий продукт) з використанням цукрового буряка (сировина) як корму для свиней (біотранс-формація). Він надав таке визначення біотехнології: «всі види робіт, внаслідок яких із сировинних матеріалів за допомогою живих організмів виробляються ті чи інші продукти». По суті, всі інші визначення цього поняття – лише різні варіації класичного формулювання К. Ерекі. Наводимо одне із них: «Біотехнологія – наука про використання живих організмів, біологічних процесів в системі виробництва, в тому числі перетворення різних видів сировини в продукти». Біотехнологія як наука є важливим розділом сучасної біології, що, як і фізика, стала наприкінці ХХ ст. одним із провідних пріоритетів у світовій науці й економіці. Невипадково ж ХХІ століття називають століттям біотехнологій. За деякими прогнозами вже на початку ХХІ століття біотехно-логічні товари будуть складати чверть усієї світової продукції. До основних напрямів біотехнології належать такі:

До біотехнології також відносять трансплантацію ембріонів, одержання трансгенних організмів, клонування живих істот із нестатевих клітин.

Важливим з господарської точки зору є такий розділ біотехнології, як біоенергетика. Виробництво біогазу на основі метанового «бродіння» відходів – одне з можливих рішень енергетичної проблеми в більшості сільських районів країн, що розвиваються. Так, 38% от 95-мільйонного поголів’я крупної рогатої худоби у світі, 72% остатків цукрової тростини і 95% відходів бананів, кофе і цитрусових припадає на долю країн Африки, Латинської Америки, Азії, Близького Сходу.

У наш час біотехнологію не можна уявити без такого важливого її напряму, як генна (генетична) інженерія. Її виникнення в 70-ті роки ХХ століття пов’язують з лабораторними дослідами П. Берта (Стенфордський університет США), в результаті яких було отримано першу рекомбінантну (гібридну) молекулу ДНК.

Генна інженерія – це напрям молекулярної біотехнології, який вирішує проблему перенесення генетичного матеріалу (ДНК) від одного організму до іншого. Промислова мікробіологія – розвинена галузь промисловості, багато в чому визначає можливості біотехнології. Виробництво практично кожного препарату, сировини або речовини в цій галузі сьогодні так чи інакше пов’язане з генною інженерією. Наприклад, можно отримати мікроорганізм, що синтезує вітамін В2 (рибофлавін), він використовується як кормова добавка в раціонах тварин. Його виробництво таким способом еквівалентне будівництву 4-5 нових заводів для отримання препарату звичайним хімічним синтезом. З генною інженерією пов’язані надії на розширення асортименту мікробіологічних добрив і засобів захисту рослин, збільшення виробництва метану з побутових і сільськогосподарських відходів. Засобом використання мікроорганізмів можна ефективніше розкладати різні шкідливі речовини у воді і ґрунті, суттєво підвищити ефективність боротьби із забрудненням навколишнього середовища.

Сьогодні все більше і більше виробляється генетично модифікованих харчових продуктів і харчових добавок. Але й до цього часу тривають дискусії щодо їх впливу на здоров’я людини. Деякі вчені вважають, що дія чужорідного гена в новому генотиповому середовищі непередбачувана. Не завжди ґрунтовно

досліджуються генетично модифіковані продукти.

На думку вчених-мікробіологів, молекулярна біотехнологія в майбутньому сприятиме успіхам у багатьох напрямах, зокрема:

  1. Точно діагностувати, профілактувати і лікувати численні інфекційні і генетичні захворювання.

  2. Збільшити урожайність сільськогосподарських культур завдяки створенню сортів рослин, стійких до шкідників, грибкових і вірусних інфекцій, шкідливого впливу факторів навколишнього середовища.

  3. Створити мікроорганізми, що продукують різні хімічні сполуки, антибіотики,

полімери, ферменти.

  1. Вивести високопродуктивні породи тварин, стійких до хвороб зі спадковою схильністю, з низьким генетичним потенціалом.

  2. Переробляти відходи, що забруднюють навколишнє середовище.

Водночас фахівці зосереджують увагу на проблемах і питаннях, які необхідно вирішити:

  1. Чи будуть організми, утворені методами генної інженерії, шкідливо впливати на людину й інші живі організми та навколишнє середовище?

  2. Чи не призведе широке використання модифікованих організмів до зменшення генетичної різноманітності?

  3. Чи маємо ми право змінювати генетичну природу людини, використовуючи генно-інженерні методи?

  4. Чи потрібно патентувати тварин, отриманих генно-інженерними методами?

  5. Чи не завдасть шкоди використання молекулярної біотехнології традиційному сільському господарству?

  6. Чи не призведе устремління до максимального прибутку до того, що перевагами молекулярної технології будуть користуватися тільки заможні люди?

  7. Чи не будуть порушені права людини на недоторканність приватного життя в процесі використання нових діагностичних методів?

Отже, біотехнології, зокрема генна інженерія, потребують усебічного суспільного і державного контролю.

Оптоелектроніка – це розділ електроніки, пов’язаний, головним чином, з вивченням ефектів взаємодії між електромагнітними хвилями оптичного діапазону й електронами речовини (твердого тіла) і охоплюючий проблеми створення оптоелектронних приладів (в основному методами мікроелектронної технології), в яких ці ефекти використовуються для генерації, передачі, зберігання і відображення інформації. Оптоелектроніка – один із сучасних видів прогресивних технологій. ЇЇ технічну основу визначають конструктивно-технологічні концепції сучасної електроніки: мінітюаризація елементів; переважний розвиток твердотільних площинних конструкцій; інтеграція елементів і функцій; орієнтація на спеціальні матеріали; застосування методів групової обробки виробів, таких як епітаксія, фотолітографія, нанесення тонких плівок, дифузія, іонна імплантація, плазмохімія тощо.

Лазерна технологія широко використовується в промисловості для різних видів обробки матеріалів: металу, бетону, скла, тканин, шкіри тощо. Лазерні технологічні процеси можно умовно поділити на два види. Перший з них використовує можливість надзвичайно тонкого фокусування лазерного променю і точного дозування енергії як в імпульсному, так і в безперервному режимах. У таких технологічних процесах використовують лазери порівняно невисокої середньої потужності: це газові лазери імпульсно-періодичної дії, лазери на кристалах ітрій-люмінієвого гранату з домішкою неодиму. За допомогою останніх були розроблені технологія свердлення тонких отворів у рубінових і алмазних каменях для годинникової промисловості і технологія виготовлення фільтрів для протяжки тонкого дроту. Основна сфера застосування малопотужних імпульсних лазерів пов’язана з різанням і зварюванням мініатюрних деталей у мікроелектроніці й електровакуумній промисловості, з маркуванням мініатюрних деталей, автоматичним випалюванням цифр, букв, зображень для потреб поліграфічної промисловості.

За останні роки в одній із важливих галузей мікроелектроніки – фото-літографії, без застосування якої практично неможливе виготовлення над-мініатюрних печатних плат, інтегральних схем та інших елементів мікро-електронної техніки, звичайні джерела світла замінюються на лазерні. Подаль-ший прогрес у субмікронній літографії пов’язаний із застосуванням як експонуючого джерела світла м’якого рентгенівського випромінювання з плазми,

створюваної лазерним променем.

Другий вид лазерної технології ґрунтується на використанні лазерів з великою середньою потужністю: від 1 кВт і вище. Потужні лазери використо-вують у таких енергоємних технологічних процесах, як різання і зварювання товстих стальних листів, різання мрамору, граніту, розкроювання тканин, шкіри та інших матеріалів. Під час лазерного зварювання металів досягається висока якість шва і немає необхідності в застосуванні вакуумних камер, як при електроннопроміневому зварюванні, а це дуже важливо в конвеєрному виробництві.

Потужна лазерна технологія застосовується в машинобудуванні, авто-мобільній промисловості, промисловості будівельних матеріалів. Вона дозволяє не тільки підвищити якість обробки матеріалів, а й поліпшити техніко-економічні показники виробничих процесів.
1   2   3   4   5   6   7   8   9


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации