Остропольська З.М. Системи технологій - файл n1.doc

Остропольська З.М. Системи технологій
скачать (862.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc863kb.06.11.2012 17:38скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9
Космічні технології. Починаючи з другої половини ХХ століття в господарську діяльність почали активно впроваджуватися космічні технології, особливо стали ефективними запуски штучних супутників Землі. Вони дозволили ефективно вирішувати важливі наукові і господарсько-економічні завдання: визначення координат (геодезія і навігація), передача інформації (телебачення, радіомовлення, телефонний і телеграфний зв’язок), вивчення природних ресурсів і навколишнього середовища, контроль за станом атмосфери тощо. В космічній галузі широко використовуються і ті технології, про які вже йшлося вище: робота ЕОМ, комп’ютерні технології, робототехніка, опто-електроніка та інше. В першу чергу використання космічної техніки сприяло швидкому прогресу систем зв’язку. Перебуваючи в просторі прямого радіо-телебачення значної кількості віддалених один від одного наземних пунктів, штучний супутник Землі дозволяє об’єднати їх в одну систему космічного зв’язку.

Значні переваги має космічна система зв’язку з використанням штучних супутників на так званій стаціонарній орбіті (кругова орбіта на висоті близько 30 тис. км). Така орбіта характерна тим, що супутник на ній знаходиться в нерухомому стані стосовно поверхні Землі (у зв’язку з рівністю їх кутових швидкостей оберту). Зі стаціонарної орбіти забезпечується більша зона охоплення поверхні. Один стаціонарний супутник може забезпечити цілодобовий зв’язок між пунктами, віддаленими один від одного на відстані приблизно 17 тис.км.

Системи космічного зв’язку забезпечують вирішення як національних завдань з обміну та споживання інформації, так і завдань забезпечення міжнародного зв’язку. Сьогодні більшість країн світу широко використовують можливості систем космічного зв’язку і телебачення для поширення інформації

в масштабах планети і навколоземного простору.

Подальший розвиток техніки і економіки, новітніх технологій зумовив корінні зміни в метеорології. Ще донедавна прогнози погоди складали для забезпечення господарської діяльності відносно невеликих регіонів. Нині ж зі створенням регулярних авіаліній у найвіддаленіші пункти нашої планети, з організацією міжконтинентальних перельотів в Антарктиду, з розвитком морського транспорту і поширенням риболовства на весь світовий океан необхідна найповніша гідрометеорологічна інформація в масштабах планети. Виконати це завдання можливо тільки за допомогою космічних технологій – метеорологічних супутників зі спеціальною апаратурою.

Вимірюючи за допомогою бортової апаратури супутника параметри випромінювання тепла різних шарів атмосфери, можно отримати значний матеріал для вивчення процесів, що в ній відбуваються. Окрім того, супутник є гарним засобом для збору інформації з наземних метеорологічних пунктів, які розташовані в усьому світі. За час одного оберту навколо Землі супутник збирає дані, що в 100 разів перевищують інформацію, яка надходить з усіх метеорологічних станцій, до того ж він надає відомості про погоду для тієї частини поверхні земної кулі, яка є «білою плямою» для метеорологів. Таким чином, космічна техніка і технологія є одним із найефективніших засобів у метеорології, що має безпосереднє економічне значення.

Не менш важливим є використання космічних технологій у геодезії і навігації. Штучні супутники відкрили нову еру в науці про виміри Землі – еру космічної геодезії. Вони внесли в цю наукову галузь нову якість – глобальність; завдяки великим розмірам зони видимості поверхні Землі зі супутника значно спростилося створення геодезичниої основи для великих територій, оскільки суттєво скоротилася необхідна кількість проміжних етапів вимірів. Так, якщо в класичній геодезії середня відстань між окремими пунктами складає 10–30 км, то в космічній геодезії ці відстані сягають 1–3 тис. км. Таким чином спрощується передача геодезичних даних через водні простори. Між материками й островами, рифами, архіпелагами геодезичний зв’язок можна встановити за прямої їх видимості зі супутника, безпосередньо через нього, без будь-яких проміжних етапів, що сприяє вищій точності побудови геодезичної мережі.

Великі перспективи у вимірювальній техніці космічної геодезії мають оптичні квантові генератори (лазери). Вони дозволяють вимірювати дальність і радіальну швидкість зі значно вищою точністю, ніж за допомогою радіо-технічних засобів. Таким чином, космічна геодеозія дозволяє уточнити форму Землі – геоїд, точно визначити координати будь-яких пунктів на поверхні нашої планети, створити топографічні карти для кожного району земної поверхні і визначити параметри поля тяжіння Землі. Все це надасть можливості морському флоту визначати обриси материків, отримати точні координати островів, рифів, маяків та інших морських об’єктів, авіації – координати аеропортів, наземних орієнтирів і станцій наведення. Ці дані дозволять вибирати оптимальні маршрути руху, забезпечать надійність і безпеку роботи морського і повітряного транспорту.

Нанотехнології. Поняття нанотехнології запропонував для використання в наукових теоретичних і прикладних дослідженнях професор Токійського наукового університету Норіо Танигучі ще в 1974 році. На його думку, до нанотехнології входять обробка, розподіл, об’єднання і деформація окремих атомів і молекул речовини, при цьому розмір наномеханізму не повинен перевищувати одного мікрона, або тисячі нанометрів.

Нині поняття «нанотехнологія» визначають таким чином: сукупність методів і засобів, що забезпечують можливість контрольованим способом створювати і модифікувати об’єкти, які містять компоненти розміром менше 100 км, мають принципово нові якості і дозволяють здійснити їх інтеграцію в повноцінно функціонуючі системи макромасштабу. Практично, нано (від грецьк. nanos – карлик) – це мільярдна доля чого-небудь, тобто нанометр – метр, поділений на мільярд. Візуально це можна було б уявити, якщо порівняти тенісний м’ячик і нашу планету.

Ще в 1959 році американський фізик Річард Фейнман, лауреат Нобелів-ської премії, висловив припущення, що в недалекому майбутньому багато матеріалів будуть виготовлятися на атомному та молекулярному рівнях і це допоможе отримати матеріали з небаченими до цього часу властивостями. Але лише через чверть століття, у 80-х роках, створена вимірювальна і робоча апаратура, необхідна для маніпулювання з нановимірними об’єктами – скануючі зондові мікроскопи.

Перехід від «мікро» до «нано» – це якісний перехід від маніпуляції речовиною до маніпуляції окремими атомами. Сучасна тенденція до мініатю-ризації засвідчила, що речовина може мати зовсім нові властивості, якщо взяти дуже маленьку частинку цієї речовини. Частинки розміром від 1 до 1000 нанометрів, зазвичай, називають «наночастинками». Так, наприклад, виявилося, що наночастинки деяких матеріалів мають каталітичні й адсорбційні властивості, інші матеріали – дивовижні оптичні властивості, наприклад, надтонкі плівки органічних матеріалів використовують для виробництва сонячних батарей. Такі батареї, хоча й мають низьку квантову ефективність, однак дешевші і можуть бути механічно гнучкими. Вдається досягти взаємодії штучних наночастинок з природними об’єктами нанорозмірів – білками, нуклеїновими кислотами та ін.

Коли говорять про розвиток нанотехнологій, мають на увазі три напрями:

Фахівці з нанотехнологій прогнозують такі відкриття в майбутньому: в медицині – створення молекулярних роботів-лікарів, які б «жили» всередині людського організму, усуваючи різні пошкодження окремих органів, у тому числі корегуючи генетичні програми; в геронтології – можливе досягнення особистісного безсмертя людей через укорінення в організм молекулярних роботів, що запобігатимуть старінню клітин, а також перебудову і поліпшення тканей людського організму. В перспективі цілком імовірним є вирішення таких питань: оживлення і лікування тих безнадійно хворих людей, які були заморожені методами кріоніки; в промисловості – заміна традиційних методів виробництва складання молекулярними роботами предметів споживання без-посередньо з атомів і молекул; у сільському господарстві – заміна природних виробників харчів (рослин і тварин) функціонально аналітичними комплексами з молекулярних роботів. Вони відтворюватимуть ті ж хімічні процеси, що відбуваються в живому організмі, але коротким і ефективнішим шляхом; у біології стане можливим проникнення наноелементів у живий організм на рівні атомів. Результати можуть бути різними – від «відтворення» вимерлих видів до створення нових типів живих істот, біороботів; в екології – повне усунення шкідливого впливу діяльності людини на навколишнє середовище. Це можливо, по-перше, через насичення екосфери молекулярними роботами – санітарами, перетворюючими відходи діяльності людини в корисну сировину, а по-друге, переведенням промисловості і сільського господарства на безвідходні нано-технологічні методи; в освоєнні космосу – величезна маса роботів-молекул підготує його для заселення людиною (Місяць, астероїди, найближчі планети); у

кібернетиці – передбачається «переселення» людського інтелекту в комп’ютер.

На думку багатьох експертів, ХХІ століття буде століттям нанонауки і нанотехнологій. Вплив нанотехнологій на життя матиме загальний характер, змінить економіку і торкнеться всіх сторін побуту, праці, соціальних відносин. По суті, нанотехнології започаткують новий якісний етап науково-технічної революції – створення нової реальності в майбутньому.

Інформаційні технології. Згідно з визначенням ЮНЕСКО, інформаційна технологія – це комплекс взаємопов’язаних, наукових, технологічних, інженерних дисциплін, які вивчають методи ефективної організації праці людей з обробки і зберігання інформації; обчислювальна техніка, методи організації та взаємодії з людьми і виробничим обладнанням їх практичні впровадження, а також пов’язані з цим соціальні, економічні і культурні проблеми.

Самі інформаційні технології потребують складної підготовки, великих затрат і наукоємної техніки. Їх уведення слід починати зі створення математичного забезпечення, формування інформаційних потоків у системах підготовки спеціалістів.

Сучасна інформаційна революція пов’язана перш за все зі створенням електронно-обчислювальних машин (ЕОМ) наприкінці 40-х років минулого століття, з цього часу розпочинається ера розвитку інформаційної технології, матеріальне ядро якої становить мікроелектроніка. Мікроелектроніка формує елементну базу всіх сучасних засобів прийому, передачі – обробки інформації, систем управління і зв’язку. Сама мікроелектроніка виникла початково саме як технологія: в єдиному кристалічному пристрої виявилося можливим сформувати всі основні елементи електронних схем.

Важливою властивістю інформаційної технології є те, що для неї інформація – не тільки продукт, але й початкова сировина. Більше того, електронне моделювання реального світу, яке здійснюється в комп’ютерах, потребує обробки надзвичайно великого обсягу інформації, більшого, ніж її міститься в кінцевому результаті.

В останні десятиліття менеджмент найрозвиненіших країн, зокрема в США

і Японії, застосовує інформаційні технології так званого третього (вищого) рівня. Вони охоплюють повний інформаційний цикл – вироблення інформації (нових знань), їх передачу, переробку, використання для перетворення об’єкта, досягнення нових, вищих цілей. Інформаційні технології третього рівня означають вищий стан комп’ютеризації менеджменту, дозволяють використовувати ЕОМ у творчому процесі, поєднати силу людського розуму і потужність електронної техніки.

Повна інтегрована автоматизація менеджменту зумовлює охоплення таких інформаційно-управлінських процесів: зв’язок, збір, зберігання і доступ до необхідної інформації, її аналіз, підготовку тексту, програмування і вирішення спеціальних завдань. Основні напрями автоматизації інформаційно-управлінської діяльності компаній такі: автоматизація процесу обміну інформацією, створення АТС підприємства, впровадження «електронної пошти».

Серед сучасних технічних засобів автоматизації інформаційно-управлінської діяльності можна назвати:

    1. персональні комп’ютери, об’єднані мережі;

    2. електронні друкарські машинки;

    3. текстопереробні системи (проблемно орієнтовані комп’ютерні системи, що мають великі функціональні можливості);

    4. копіювальні машини;

    5. комунікаційні засоби, телефонна техніка;

    6. засоби автоматизації оброблення архівних документів і пошуку інформації (магнітні диски і стрічки, мікрофільми, диски з оптичними записами);

    7. засоби обміну інформацією – «електронна пошта»;

    8. відеоінформаційні матеріали;

    9. локальні комп’ютерні мережі;

    10. інтегровані мережі установи.

Останнім часом організація застосування комп’ютерної техніки зазнає значних змін, спричинених переходом до створення інтегрованих інформаційних систем. Вони створюються з урахуванням того, що повинні координувати роботу окремих підрозділів, автоматизувати операції з обміну інформації як у межах окремих груп користувачів, так і між декількома організаціями, що розташовані одна від одної на відстані в десятки і сотні кілометрів. Основою для створення подібних систем є локальні обчислювальні мережі. Комп’ютеризація виходить на новий рівень; активно створюються обчислювальні системи різної конфігурації на основі персональних комп’ютерів (ПК) і потужніших машин. Сформовані декілька автономних комп’ютерів, маючих сумісні зовнішні пристрої (диски, стрічки) і єдине управління, вони дозволяють забезпечити надійніший захист комп’ютерних ресурсів (пристроїв, баз даних, програм), підвищити надійність функціонування, забезпечити простоту модернізації і нарощування потужності системи. Все більше уваги приділяється розвиткові не тільки локальних, але і розподільчих мереж, без яких немислиме вирішення сучасних завдань інформатизації.

Інформаційній технології притаманні інтеграційні властивості стосовно як наукового знання в цілому, так і всіх інших технологій. Вона є важливим засобом реалізації так званого формального синтезу знань. Пам’ять комп’ютера в таких системах – це своєрідна енциклопедія, що містить знання з різних галузей. Розширення можливостей програмування якісно відмінних знань дозволяє очікувати в найближчій перспективі суттєвої раціоналізації і автоматизації наукової діяльності. Водночас упровадження науки як фундаментальної основи в сучасні технології потребує такого обсягу і якості обчислювальної діяльності, яку не можна здійснити ніякими традиційними засобами, крім засобів, які надають сучасні комп’ютери.

Особливе місце належить комплексу інформаційної технології і техніки в структурній перебудові економіки в напрямі її наукоємності. Суспільний статус сучасної інформаційної технології визначається її значимістю в житті людини, впливом на форми виробництва, тісним зв’язком з господарсько-економічними комплексами.

Прогресивні хіміко-технологічні процеси. Хіміко-технологічні процеси відіграють важливу економічну роль у народному господарстві країни, оскільки є основою виробництва важливих традиційних матеріалів: чавуна, сталі, міді, скла, цементу, хімічних волокон, пластмаси, каучуку та гуми, мінеральних добрив, бензину, коксу, нових видів сировини і матеріалів, що заміняють природні та використовуються в різних галузях промисловості. Позитивна якість хіміко-технологічних процесів полягає також у тому, що вони вдосконалюють виробництво, його техніко-економічні показники. Велика роль цих процесів у створенні енерго-, трудо- та ресурсозберігаючих технологій.

До прогресивних хіміко-технологічних процесів належать біохімічні, радіаційно-хімічні, фотохімічні та плазмохімічні процеси. Ці процеси подібні до каталітичних по механізму прискорення хімічних реакцій, які під час використання відповідних збудників відбуваються інакше, ніж при їх відсутності.

Застосування біохімічних процесів у хімічній технології має особливо велике майбутнє. У живій природі під впливом високоактивних біологічних каталізаторів – ферментів та гормонів – у атмосферних умовах (без підвищення тиску, температури) з високим виходом відбуваються всілякі біохімічні та каталітичні реакції.

Технічна мікробіологія вивчає нові біохімічні методи виробництва найрізноманітніших хімічних продуктів. Уже нині здійснені на практиці мікробіологічні синтези антибіотиків, вітамінів, гормонів. Особливо важливе значення має використання біохімічних методів для синтезу харчових продуктів, насамперед білків. Відомо, що у світі відчутна нестача білкових продуктів, й один з основних шляхів розширення харчових ресурсів – це реалізація виробництва білків біохімічними методами за допомогою мікроорганізмів. У промисловості досить давно використовуються такі біохімічні процеси: біологічний синтез білкових кормових дріжджів, різноманітні форми бродіння для отримання спиртів та кислот, біологічна очистка стічних вод та ін.

Нині в народному господарстві застосовується синтез різних білкових матеріалів у промислових масштабах (в основному мікробіологічний синтез, ферментні системи мікроорганізмів), а також промислове використання мікро-біологічного синтезу білків з легких масел, нормальних парафінів, метанола, етанола, оцетної кислоти й інших органічних сполук, отриманих з нафти. Використовуючи для мікробіологічного синтезу лише 4 % сучасного світового видобутку нафти, можна забезпечити білковий раціон 4 млрд людей – це майже все населення земної кулі.

Радіаційно-хімічні процеси відбуваються завдяки дії іонізуючих випромінювань високої енергії – електромагнітних випромінювань (наприклад, рентгенівське випромінювання) і заряджених часточок високої енергії (прискорені електрони, нейрони та ін.). При опромінюванні спочатку відбувається зіткнення заряджених часточок з молекулами речовини, утворюються нестабільні активізовані молекули; останні розпадаються на атоми або взаємодіють з незбудженими молекулами, утворюючи іони та вільні радикали, які взаємодіють один з одним, утворюють кінцеві продукти. Радіаційно-хімічні процеси здійснюються з високою швидкістю, оскільки енергія активації різко знижається в порівнянні з реакцією неактивізованих молекул, енергетичний бар’єр радіаційно-хімічних реакцій невеликий, тому радіаційно-хімічні процеси можуть здійснюватися при відносно низьких температурах.

У наш час застосовується процес радіаційної вулканізації каучуку; розроблені радіаційно-хімічні методи виробництва термостійких виробів з полімерів тощо.

Фотохімічні реакції відбуваються в природі та відносно давно використовуються в промисловості. Фотохімічними називаються реакції, що спричиняються та прискорюються діями світла. Їх елементарний механізм являє собою активацію молекул при поглинанні фотонів. Більшість промислових фотохімічних реакцій відбувається за ланцюговим механізмом, тобто молекули, що поглинули фотон, дисоціюють, активовані атоми чи групи атомів є ініціаторами вторинних реакцій. За таким типом відбувається галогевання вуглеводів та інших речовин, синтез полістиролу, сульфохлорування парафінів тощо.

Плазмохімічні процеси можливі при сильному нагріванні речовин, під час

якого відбувається термічна дисоціація, молекули газової фази розпадаються на атоми, які потім стають іонами. Плазма – це іонізований газ, який містить заряджені часточки: газові іони та вільні електрони. У хімічній промисловості використовується низькотемпературна плазма. Плазмохімічні процеси інтенсифікують хімічні реакції, а тому є перспективними.

3.3. Тенденції розвитку світових ринків технологій

Перетворення України в сучасну високорозвинену державу з ефективною економікою, що забезпечує високі життєві стандарти, можливе тільки на основі оживлення, а потім і стабільного розвитку національної промисловості. Най-важливішою складовою національної промисловості є технології, тому техно-логічний прогрес безпосередньо впливає на економічний стан країни.

Технологічні нововведення породжують нові способи виробництва та споживання, торкаються всіх секторів економічного і соціального життя, мають за основу свого втілення гнучкі та централізовані підприємства, які здатні швидко пристосовуватися до ринку і задовольняти потреби кінцевого споживача.

Усе різноманіття форм комерційної передачі технології на світових ринках можна умовно звести до трьох основних каналів її поширення:

Історія знає немало патентів, які коштували багато мільйонів доларів, винаходи, що слугували впродовж тривалого часу основою розвитку цілих галузей промисловості у світовому господарстві. Однак серед багатьох форм технологічного обміну міжнародна торгівля ліцензіями набула самостійного значення тільки в другій половині ХХ століття. Вона сприяє скороченню непродуктивних витрат суспільної праці, оскільки в умовах науково-технічної революції економічно недоцільно окремо взятій країні, незалежно від її розмірів та рівня науково-технічного потенціалу, рівномірно розвивати всі напрями науки і техніки.

Перше місце з обігу в цій сфері діяльності належить США. Основні ринки американської технології – це Західна Європа та Канада. Провідна роль США в експорті ліцензій визначається великим науково-технічним потенціалом та значними витратами на НДДКР, ретельним регулюванням норм використання винаходів, створених із залученням державних коштів або в рамках урядових замовлень.

Японія за оборотом комерційних угод у міжнародній торгівлі ліцензіями посідає друге місце. Близько 80 % від усієї кількості ліцензійних контрактів Японії пов’язано з купівлею секретів виробництва – ноу-хау, причому не завжди ці знання оформлені юридично. Ліцензії японських фірм використовуються не тільки для оснащення провідних галузей економіки та розвитку експорту, але і як потенціал для розвитку власних НДДКР.

Політику західноєвропейських держав з розширення участі на міжнарод-ному ринку ліцензій та ефективного використання світових науково-технічних досягнень постійно проводять Німеччина та Великобританія, котрі належать до світових лідерів ліцензійної торгівлі. Орієнтація науково-технічної політики цих країн на проведення власних НДДКР та значне збільшення державних асигнувань і витрат приватних фірм на їх проведення, впровадження нововведень з метою підвищення рівня конкурентоспроможності високотехнологічної продукції, збільшення інвестицій капіталу в інші країни дозволили їм добитися ефективного використання за кордоном науково-технічного потенціалу завдяки експорту ліценцій.

Яскравим прикладом завоювання лідерських позицій на зовнішньому ринку, завдяки активному імпорту ліцензій, є одна з нових індустріальних країн – Південна Корея. Починаючи з 70-х рр., ця форма отримання новітніх технологій була не тільки основним каналом запозичення зарубіжного науково-технічного досвіду, але й відіграла головну роль у формуванні сучасної промислової структури в країні. Південна Корея імпортує близько 700 нових технологічних розробок щороку, адже розвиток науки і технології – це ключ до зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної промислової продукції, тому ця країна в останні роки робить ставку на пріоритетний розвиток наукоємних галузей.

На світових ринках технологій, як і на інших товарних ринках, утворився та діє ринковий механізм, основними елементами якого є попит, пропозиція та ціна. На них найважливішими виконавчими структурами, що забезпечують на основі сучасних інформаційних систем швидкий пошук партнерів постачальнику або покупцеві технології, стали міжнародні регіональні центри трансферту (передачі) технології та посередницькі фірми маркетингу технологічного обміну.

У Європі таким центром є Європейська асоціація професіоналів у галузі трансферту технологій та сприяння інноваціям, утворена в 1984 р. за підтримки Європейської спілки. Асоціація об’єднує більше 480 організацій з 21 європейської країни. Головна мета цієї асоціації – допомагати розвиткові професійних служб, сприяння інноваціям у Європі.

Упровадження на світових ринках технологій – це можливість повно-правного доступу до нього та участі в комерційних угодах на рівні будь-якої індустріальної європейської країни. Необхідно вже зараз державним та законодавчим інститутам планувати і здійснювати цю роботу. Перші кроки для України на цьому шляху вже зроблені. Водночас вивчення закономірностей обміну технологіями у світі доводить, що слід здійснювати глибший контроль становлення технологічної бази країни, сприяти тому, щоб вона відповідала рівню індустріальних країн. Експертизі повинні підлягати імпортні технології, що надходять по всіх каналах, а не тільки ті, що запроваджуються завдяки державним коштам. При цьому важливо зважати на досвід Мексики, де протягом багатьох років придбання зарубіжної технології не контролювалось і не регулювалось законодавством. У результаті для створення бар’єру від притоку в країну небажаної технології, контролю кількості та якості технічних нововведень уряд цієї країни був змушений створити спеціальний адміністративний орган – національний реєстр угод з передачі технологій. У ньому реєструються технології, які успішно пройшли спеціальну експертизу з трьох етапів – економічного, технічного та правового.

Таким чином, для України є дуже актуальною активізація інноваційної політики, визначення свого місця в міжнародному технологічному обміні.

Резюме

Науково-технічна політика визначає основні цілі, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері. Держава покликана створювати сучасну інфраструктуру науки і здійснювати підготовку науково-технічних кадрів, надавати державне фінансування і пріоритетне матеріально-технічне забезпечення фундаментальних досліджень, довгострокових державних науково-технічних програм, підтримку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Держава також веде статистику в науково-технічній сфері, забезпечує створення ринку науково-технічної продукції, оцінює науково-технічний рівень досліджень, нових технологій і техніки, здійснює експертизу науково-технічних проектів, налагоджує науково-технічне співробітництво з іншими державами.

Функції по реалізації державної науково-технічної політики виконують органи державного управління і недержавні структури за такими п’ятьма рівнями: І рівень – Верховна Рада України; ІІ рівень – Кабінет Міністрів України; ІІІ рівень – міністерства, відомства й інші центральні органи управління; IV рівень – місцеві органи державної влади й управління; V рівень – організації, установи і підприємства, що є спільниками в здійсненні науково-технічної політики.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні – науково, економічно і

соціально обґрунтовані та законодавчо визначені, вони спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.

Пріоритетними напрямами інноваційної діяльності в Україні є стратегічні та середньострокові.

Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності визначені на тривалу перспективу (не менше десяти років), це найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу. Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності формуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності із залученням Національної та галузевих академій наук України на основі ґрунтовних прогнозно-аналітичних досліджень тенденцій світового науково-технологічного розвитку, результатів реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки України, зіставлення їх із реальними потребами економіки України, можливостями та станом інноваційного потенціалу країни.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності визначені

на найближчі три – п’ять років, це напрями інноваційного оновлення промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукоємних товарів і послуг з високою конкуренто-спроможністю на внутрішньому та зовнішньому ринках. Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності формуються в рамках стратегічних пріоритетних напрямів на основі новітніх досягнень вітчизняної і світової науки, аналізу кон’юнктури світового і внутрішнього ринків та ресурсних можливостей держави.

В Україні на перспективу визначені такі стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності: 1) модернізація електростанцій; нові та відновлювальні джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології; 2)машинобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх видів економічної діяльності; розвиток високоякісної металургії; 3) нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації; 4) вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій; 5) високотехнологічний розвиток сільського господарства та переробної промисловості; 6) транспортні системи: будівництво і реконструкція; 7) охорона й оздоровлення людини та навколишнього середовища; 8) розвиток інноваційної культури суспільства.

Середньострокові напрями інноваційного розвитку України формуються в рамках стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності терміном на три – п’ять років. Прийняттю рішень щодо визначення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності передує їх широке обговорення із залученням громадських наукових, науково-технічних організацій, регіональних наукових центрів Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України. По кожному з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності проводиться маркетингове дослідження та дається техніко-економічне обґрунтування.

Прогресивними видами технологій є нанотехнології, біотехнології, генна інженерія, оптоелектроніка, лазерна технологія, космічні технології, прогресивні хіміко-технологічні процеси, інформаційні технології та ін. Ці технології докорінно змінюють світ, саме від них залежить майбутнє сучасного суспільства. Вони контрастують з низькими технологіями, які пов’язані з важкою працею і ще досить поширені у світі. Значне місце у виробничій діяльності сьогодення належить так званим «проміжним» технологіям, які поєднують окремі елементи прогресивних і низьких технологій.

На світових ринках технологій діє ринковий механізм, основними елементами якого є попит, пропозиція та ціна. На них найважливішими виконавчими структурами, що забезпечують на основі сучасних інформаційних систем швидкий пошук партнерів постачальнику або покупцю технології, стали міжнародні регіональні центри трансферту (передачі) технології та посередницькі фірми маркетингу технологічного обміну.
Запитання для самоконтролю

1. Що таке державна інноваційна політика?

2. Охарактеризуйте процес формування державної інноваційної політики України.

3. Які існують інструменти здійснення державного впливу в інноваційній сфері?

4. Визначте пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні.

5. Що таке стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності?

6. Що таке середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності?

7. Що таке нанотехнології?

8. Наведіть визначення генної інженерії.

9. Які ви знаєте космічні технології?

10. Що таке інформаційні технології? Яке місце вони посідають у сучасному світі?

  1. Які існують тенденції розвитку на світових ринках технологій?

1   2   3   4   5   6   7   8   9


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации