Шпора - Соціальная структура суспільства - файл n1.doc

Шпора - Соціальная структура суспільства
скачать (224.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc225kb.06.11.2012 18:14скачать

n1.doc

1. Поняття соціальної структури суспільства

Поняття «соціальна структура» у науковій і соціально-політичній літературі має кілька трактувань. У широкому розумінні - це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих соціальних груп, а також соціальних інститутів.

Соціальна структура - сукупність соціальних (клас, трудовий колектив, група, верства), соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійно-кваліфікаційних, територіальних (тип поселення) й етнічних спільнот (нації, народності), пов'язаних між собою відносно сталими стосунками.

Соціальна структура суспільства - явище історичне, її становлення та розвиток відображають процеси інституалізації та еволюції різноманітних соціальних інститутів. Ускладнення і диференціація їх у структурному і функціональному аспектах зумовили відповідні зміни у соціальній структурі. Тому соціальну структуру суспільства, закономірності її становлення й функціонування слід розглядати в контексті реалізації соціальними Інститутами відповідних функцій чи, можливо, і дисфункцій.
2. Елементи соціальної структури суспільства



Соціологія виділяє два основні елементи соціальної структури:

1. Соціальні інститути, безособова система ролей і статусів. Цей підхід властивий структурному функціоналізму.

2. Система класів, верств, професійних та інших груп. На таких засадах базується марксистський детерміністський підхід.

Обидва підходи взаємодоповнюють один одного. Соціальні інститути є більш або менш рухомою суспільною формою організації й регулювання діяльності соціальних груп.

Соціальні ж групи, будучи активним суб'єктивним компонентом соціальної структури, інтегруються в цю суспільну форму, якщо вона відповідає їхнім потребам, інтересам і цінностям, або ж вони її відхиляють.

Соціальна група — відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об'єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.

Це поняття є родовим щодо понять «клас», «соціальна верства», «колектив», «нація», «етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти», оскільки фіксує соціальні відмінності між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці та їх результатів. Ці відмінності мають у своїй основі відношення до засобів виробництва, влади, специфіки праці, фаху, освіти, рівня й структури доходів, статі, віку, національної належності, місця проживання, стилю життя тощо.
3. Соціальна стратифікація та теорії її розвитку

Теорію соціальної стратифікації було створено на початку 40-х років XX ст. американськими соціологами Толкоттом Парсонсом (1902-1979), Робертом-Кінгом Мертоном (нар. у 1910 р.), ДО. Девісом та іншими вченими, які вважали, що вертикальна класифікація людей та їх груп спричинена розподілом функцій у суспільстві. На їх думку, соціальна стратифікація забезпечує виокремлення соціальних верств за певними важливими для конкретного суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром доходів, обсягом влади, освітою, престижем, національними та іншими рисами. Соціальне стратифікаційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства. Він сповідує такі основні принципи:

- обов'язковість дослідження всіх верств суспільства;

- застосування при їх порівнянні єдиного критерію;

- достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств.

Соціальна стратифікація (лат. - куля) - поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (стратифікації), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів, родін чи цілих країн, а саме їх нерівне становище. Вона є не лише методом виявлення верств конкретного суспільства, а й портретом цього суспільства. Простратифікувавши населення країни, можна виділити стратифікації (верстви), з яких воно складається. Тому стратифікація - рису будь-якого суспільства. Англійський соціолог Е. Гідденс розрізняє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи.

1. Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в іншому - йому відводилася роль слуги чи солдата.

2. Касти. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо він характерний для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов'язана з індуїзмом і з ученням про "переселення душі". Сподівання на те, що в наступному житті" його каста підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.

3. Стани. Властиві вони європейському феодалізмові. До найвищого стану належали аристократи і вельможі. До нижчого - духівництво, наділене значними привілеями. До третього стану - вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці й ремісники. Межі між країнами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.

4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об'єктом соціології марксизму, її основоположник ДО. Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками - суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності.
4. Макс Вебер про причини соціальної диференціації

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ СОЦІАЛЬНА (від лат. differentia — розрізнення) — процес і стан подрібнення певної соціальної цілісності (суспільства, організації, групи) на складові частини чи елементи (інституції, сегменти, індивіди). Як процес Д. с. означає подрібнення певного соціуму в ході його змін, історичного розвитку, коли шляхом відокремлення, розділення, уособлення тощо утворюються нові соціальні елементи (сфери і різновиди людської діяльності, типи соціальних організацій, цінності, взірці, норми тощо), які набувають певного статусу, виконуючи нові функції та ролі. Як стан Д. с. відображає наявну гетерогенність певного соціуму, який складається з взаємопов'язаної множинності відповідних елементів, складових частин, сегментів.

5. Соціальна мобільність

Соціальна мобільність — це зміна положення індивіда або соціальної групи в системі соціальної ієрархії. Такі переміщення можуть викликатися як природними (зміни в життєвому циклі особистості: від народження до старіння), так і власне соціальними чинниками.

Поняття соціальної мобільності було введено в соціологічний обіг П. Сорокіним у 1927 р. З того часу воно активно використовується в соціологічних дослідженнях нерівності і буквально означає переміщення індивідів між різними рівнями соціальної ієрархії, яка визначається зазвичай з точки зору широких професійних і соціально-класових категорій. Ступінь соціальної мобільності часто використовується як показник рівня відкритості і рухомості суспільства і, навпаки, його консервативності, замкнутості.



Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

Горизонтальна мобільність — це переміщення індивіда або соціальної групи від однієї соціальної позиції до іншої, що лежать на такому самому рівні, тобто без зміни соціального статусу.

Вертикальна мобільність — це сукупність взаємодій, що сприяє переходу індивіда або соціальної групи з однієї соціаль­ної верстви, соціального статусу на більш високий, або більш низький рівень.

6. Соціальна нерівність та причини її виникнення

Існує тісний взаємозв'язок між життєвими можливостями і соціальним класом. Люди розподіляються на групи відповідно до того соціального положення, яке вони займають в суспільстві.

Існують певні речі, які деякі люди не можуть робити тільки тому, що їм це не дозволено через їхнє соціальне положення; іншим людям, напроти, це може бути посильним, оскільки вони займають більш вигідне положення в суспільній ієрархії.

Соціальна нерівність зумовлює різні життєві можливості. Соціальна нерівність — це структурований і систематичний феномен, який впливає на людей з різних соціальних класів протягом всього життя. Соціальна стратифікація як закріплена в суспільстві нерівність обумовлює життєві можливості людей.

Отже, життєві можливості — це певні сприятливі можливості, які індивіди мають (або яких вони не мають) для участі в певній суспільній діяльності, для досягнення певної мети і реалізації своїх інтересів і потреб. Наприклад, деякі люди народжуються в дуже забезпечених сім'ях і тому мають можливість учитися в самих кращих приватних школах. Інші діти з такими ж само інтелектуальними здібностями, які народилися в бідних сім'ях, не мають можливості учитися в таких школах, оскільки їхні батьки не в змозі сплачувати за навчання.

Інтелектуальні здібності перших розвиваються повною мірою, тоді як здібності останніх, можливо, не будуть мати розвитку через низький рівень якості навчання тих шкіл, в яких вони навчаються. Дитина із забезпеченої сім'ї має, таким чином, більші можливості, ніж дитина з бідної сім'ї, хоча вони і мають однакові природні дані. Вони починають життя з різними життєвими шансами тільки тому, що їхні сім'ї займають різні позиції в соціальній структурі суспільства. Отже, різні життєві можливості деякі дослідники схильні розглядати як наслідок соціальної стратифікації.
7. Маргінальність

утратою віри в себе, формуванням комплексу неповноцінності. Людина, відірвавшись від «своєї» страти, не може знайти себе в іншій. Феномен перебування людини між двома соціальними стратами, зв’язаний із її переміщенням у соціальному просторі, у соціології називається маргінальністю. Маргінальність, за Р.Е. Парком, — таке становище індивіда чи групи, коли вони посідають межову позицію в прошарку, класі, суспільстві, а тому не повністю інтегровані в дане соціальне утворення. Ці особи мають певну ідентифікацію з кожною з межових страт. Маргінал, маргінальна особистість, перебуває на межі різних соціальних груп, систем, культур, зазнає впливу їх норм, цінностей тощо, які суперечать одна одній; маргінал втратив колишній статус і не адаптувався до нового соціально-культурного середовища. У подібну ситуацію, як правило, потрапляє особа або занадто агресивна, або пасивна, або така, що втратила соціальну опору (наприклад, мігрант із села в пошуках роботи в місті чи іммігрант, що шукає в іншій країні ліпшої долі).

Такі межові, проміжні стосовно тих чи тих соціальних спільнот прошарки, називаються маргінальними.
8. Особливості соціальної стратифікації сучасного українського суспільства

Розглядаючи соціально-класову модель українського суспільства на перший план виходить процес загальної поляризації соціуму, тобто постійне збільшення прірви між невеликою заможньою, єлітарною частиною населення і основною масою громадян, матеріальний рівень забезпеченності якого, а також ступінь владних повноважень і володіння владою в країні, просто неможливо порівняти із попереднім соціальним прошарком. Винакли нові класові утворення (підприємці, комерсанти, фермери, тощо). Змінився стутус і раніше існуючих груп. Особливо різко погіршився стан працівників висококваліфікованої розумової і фізичної праці, середні верстви внаслідок зубожіння перемістилися у нижчий клас.

Слід зазаначити, що процес трансформації соціальної структури українського суспільства триває й сьогодні, тому загальна характеристика стану основних прошарків українського населення не є фіксованою, оскільки знаходиться в динаміці. Для вище зазначеного процесу характерна криза самоідентифікації громадян, яким після різкої зміни соціально-єкономічних умов і втрати колишніх (радянських) оріентирів визначення свого соціального статусу, достатньо складно визначити своє положення в суспільстві. Також сучасне українське суспільство характеризується маргіналізацією практично всіх соціальних груп, що виражається в нечіткості, розпливчастості меж соціальних груп, у відсутньості внутрішньої єдності, в кримінальному характері деяких процесів класо-утворення. Зростання численних неосновних, маргінальних груп населення ніби примножує соціальну структуру.

Соціальна структура сучасноо українського суспільства характеризується крайньою соціальною невріноваженістю як на рівні процесів, що відбуваються всередині соціальних груп і між ними, так і на рівні самосвідомості особистості, усвідомлення нею свого місця в системі соціальної ієрархії. Процес “розмивання” традиційних груп населення призводить до становлення нових видів міжгрупової інтеграції за формами властності, доходами, включеності у владні структури, соціальною ідентифікацією тощо.






Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации