Грілицька А.В. Облік, аудит та аналіз грошових коштів: управлінський аспект (на прикладі підприємств споживчої кооперації) - файл n1.doc

Грілицька А.В. Облік, аудит та аналіз грошових коштів: управлінський аспект (на прикладі підприємств споживчої кооперації)
скачать (2809 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc2809kb.20.11.2012 08:36скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ


На правах рукопису
ГРИЛІЦЬКА АНЖЕЛА ВІКТОРІВНА
УДК: 657.422.1+657.62

ОБЛІК, АУДИТ ТА АНАЛІЗ ГРОШОВИХ КОШТІВ:

УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

(на прикладі підприємств споживчої кооперації)

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Науковий керівник

Губачова Ольга Марківна
кандидат економічних наук,
доцент


ПОЛТАВА 2006

ЗМІСТ

ВСТУП .....................................................................................................................

3

РОЗДІЛ 1. ГРОШОВІ КОШТИ І ГРОШОВІ ПОТОКИ ЯК ОБ’ЄКТ УПРАВЛІННЯ, БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ, АУДИТУ ТА АНАЛІЗУ .....


9

1.1. Гроші, як економічна категорія, їх функції

9

1.2. Грошові кошти і грошові потоки як об’єкт управління обліку, аудиту та аналізу, їх класифікація .......................................................................


27

1.3. Споживча кооперація як сфера управління потоками грошових коштів ..........................................................................................................


46

Висновки до розділу 1 ............................................................................................

65

РОЗДІЛ 2. УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ, ЗВІТНОСТІ ТА АУДИТУ ГРОШОВИХ КОШТІВ ...........................................................................................


67

2.1. Удосконалення бухгалтерського обліку грошових коштів ....................

67

2.2. Використання інформації Звіту про рух грошових коштів для прийняття управлінських рішень ............................................................


85

2.3. Методика проведення внутрішнього аудиту грошових коштів на підприємствах споживчої кооперації .......................................................


105

Висновки до розділу 2 ............................................................................................

124

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ГРОШОВИХ КОШТІВ ТА ГРОШОВИХ ПОТОКІВ ПІДПРИЄМСТВ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ .................................................................................................................



128

3.1. Організаційно-методичні засади аналізу грошових коштів та грошових потоків ......................................................................................


128

3.2. Використання методики ретроспективного аналізу грошових коштів та грошових потоків на підприємствах споживчої кооперації .............


149

3.3. Прогнозний аналіз грошових потоків підприємств ................................

169

Висновки до розділу 3 ............................................................................................

191

ВИСНОВКИ .............................................................................................................

194

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...............................................................

199

ДОДАТКИ ................................................................................................................

217

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Функціонування підприємств у ринкових умовах передбачає безперервний рух грошових коштів, тому їх слід розглядати як важливий ресурс та результат діяльності підприємств.

Як найбільш ліквідні активи, грошові кошти є важливими елементом ринкової економіки. Грошові активи зумовлюють активізацію суб’єктів господарювання до самофінансування. Вони наявні на етапах придбання товарів, виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, їх продажу і отримання виручки.

Використання в процесі управління господарськими суб’єктами достовірної та повної інформації про рух грошових коштів підвищує якість управлінських рішень, позитивно впливає на поточний і прогнозний фінансовий стан підприємств.

Значущість інформації про рух грошових коштів обумовлюється необхідністю надання користувачам для прийняття рішень повної та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів.

Значення та роль грошових коштів для діяльності підприємства зумовлює потребу їх окремого дослідження, визначення стратегії й тактики управління формуванням та використанням грошових потоків, інформація про які суттєво впливає на ефективність процесу управління економічними суб’єктами.

Дослідженню питань обліку, аудиту та аналізу грошових коштів і грошових потоків у ринкових умовах присвячені праці відомих вітчизняних та зарубіжних економістів, зокрема, С.Л. Берези, М.Т. Білухи, Ф.Ф. Бутинця, Ю.А. Вериги, С.Ф. Голова, Н.Г. Горицької, О.М. Губачової, Г.Г. Кірейцева, М.В. Кужельного, Н.М. Малюги, Є.В. Мниха, Л.В. Нападовської, В.О. Озерана, М.С. Пушкаря, В.В. Сопка, Б. Коласса, М.Р. Метью, В.В. Палія, М.Х.Б. Перера, Я.В. Соколова, Е.С. Хендріксена, Г. Шілінглоу та інших.

Водночас, у вітчизняному доробку бракує комплексних досліджень методик обліку, аудиту, аналізу та управління грошовими коштами, націлених на їх удосконалення, формування нових підходів до аналітичного забезпечення управління. Розв’язання комплексу зазначених проблем визначає актуальність дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою науково-дослідних робіт Полтавського університету споживчої кооперації України за темою „Управління споживчою кооперацією як соціально-економічною системою” (номер державної реєстрації 0105U003904). Розробку Положення про організацію бухгалтерського обліку в споживчій кооперації проведено на замовлення Правління Укоопспілки відповідно до плану роботи управління бухгалтерського обліку, звітності і корпоративних прав на 2003–2006 рр., „Бухгалтерський облік в управлінні підприємством” (державний реєстраційний номер 0105U008468). У межах наукової програми автором виконані дослідження, пов’язані з удосконаленням обліку і аудиту грошових коштів та обґрунтуванням проблем функціонування грошових потоків в умовах ринкового реформування економіки, розроблені пропозиції щодо удосконалення методики економічного аналізу грошових потоків підприємства.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розвиток теоретичних положень і розробка організаційно-методичних рекомендацій з удосконалення обліку, аудиту та аналізу грошових коштів та грошових потоків для підприємств споживчої кооперації з метою підвищення ефективності управління ними. Відповідно до поставленої мети передбачено вирішення таких основних завдань:

поглибити дослідження сутності грошей як економічної категорії та уточнити їх визначення на мікрорівні;

на основі удосконаленої класифікації грошових потоків дослідити закономірності та особливості їх формування на підприємствах споживчої кооперації, розкрити роль управління грошовими потоками в підвищенні фінансової стабільності підприємств;

надати пропозиції щодо удосконалення обліку грошових коштів та їх відображення у фінансовій звітності;

розробити алгоритм формування та модель грошового потоку на підставі Звіту про рух грошових коштів;

визначити методичні прийоми проведення внутрішнього аудиту операцій з руху грошових коштів, що уможливить встановлення єдиних підходів до розробки методик контролю та процедур управління грошовими коштами;

удосконалити методику аналізу достатності грошових коштів підприємств з використанням моделей Баумоля, Міллера-Орра, Стоуна з метою підвищення ефективності системи управління грошовими коштами;

визначити шляхи удосконалення та обґрунтувати методику ретроспективного аналізу грошових потоків на прикладі підприємств споживчої кооперації, запропонувати шляхи їх виходу зі стану неплатоспроможності;

опрацювати методику прогнозного аналізу грошових потоків та розробити бюджет грошових коштів для підприємств споживчої кооперації.

Об’єктом дослідження обрано грошові кошти і грошові потоки підприємств споживчої кооперації.

Предметом дослідження є економіко-управлінський механізм обліку, аудиту та аналізу грошових коштів і грошових потоків на підприємствах споживчої кооперації.

Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено базові положення економічної теорії, висновки, сформульовані в наукових працях вітчизняних і зарубіжних дослідників бухгалтерського, фінансового і управлінського обліку, аудиту та економічного аналізу. Інформаційну базу дисертації становлять закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні документи з регулювання обліку, аудиту і аналізу грошових коштів та грошових потоків.

Для вирішення поставлених завдань використано методи теоретичного узагальнення і порівняння (розкриття економічної природи грошових коштів), причинно-наслідкового та абстрактно-логічного зв’язку (удосконалення класифікації грошових потоків), аналізу і синтезу (виявлення основних напрямів удосконалення методики обліку грошових коштів на підприємствах споживчої кооперації та обґрунтування необхідності впровадження системи внутрішнього аудиту), індукції та дедукції (з метою розробки системи етапів процесу внутрішнього аудиту грошових коштів), статистичні та економіко-математичні методи (встановлення характеру зв’язку руху грошових коштів із зміною обсягів реалізації, прибутку та обґрунтування вибору методики складання Звіту про рух грошових коштів), методи абстрагування та моделювання (визначення основних напрямів ретроспективного та прогнозного аналізу грошових потоків).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні шляхів та розробці рекомендацій і пропозицій з удосконалення обліку, аудиту та аналізу грошових коштів і грошових потоків підприємств споживчої кооперації.

Результатами дослідження, які характеризують наукову новизну дисертаційного дослідження є:

уперше:

розроблена методика обліку грошових коштів з метою прискорення інкасації дебіторської заборгованості;

запропоновані алгоритм формування та модель грошового потоку на підставі Звіту про рух грошових коштів з метою забезпечення збалансованості дефіцитного грошового потоку;

удосконалено:

класифікацію грошових потоків, що враховує їх ознаки і види, з метою надання інформації для управління грошовими потоками підприємств споживчої кооперації;

методику внутрішнього аудиту грошових коштів на підприємствах споживчої кооперації, яка дозволяє посилити процедури повноти надходження грошових коштів і сприяє їх раціональному витрачанню;

методику аналізу достатності грошових коштів підприємств для підвищення системи управління грошовими коштами;

методику ретроспективного аналізу грошових потоків на прикладі підприємств споживчої кооперації з метою виведення підприємств з кризового стану;

методику прогнозного аналізу грошових потоків та складання бюджету грошових коштів для інформаційного забезпечення стратегічного управління ними;

одержали подальший розвиток:

поняття „гроші” на мікроекономічному рівні, „грошовий потік” і „грошові потоки”;

визначення впливу функцій грошей на методику ведення бухгалтерського обліку;

для обліку грошових активів запропоновано назву рахунка 30 „Каса” змінити на „Грошові кошти в касі та їх еквіваленти” та ввести до нього чотири субрахунки, що дозволить раціоналізувати подання інформації про грошові кошти у фінансовій звітності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в удосконаленні формування облікової інформації про рух грошових коштів підприємств споживчої кооперації, що дозволить користувачам оптимізувати управлінські рішення і уможливить об’єктивну оцінку роботи суб’єктів господарювання споживчої кооперації в процесі управління грошовими коштами.

Методичні розробки та пропозиції щодо вдосконалення обліку, аудиту та аналізу грошових коштів впроваджено у практику роботи підприємств суб’єктів господарювання Черкаської обласної спілки споживчих товариств та Полтавської обласної спілки споживчих товариств. Зокрема, Жашківського районного споживчого товариства, акт № 277 від 14.03.2005 р., Смілянського районного споживчого товариства, акт №116 від 04.04.2005 р., Христинівського районного споживчого товариства, акт № 95 від 20.05.2005 р.; Черкаської обласної спілки споживчих товариств, акт № 15-58 від 22.08.2005 р.; Полтавської обласної спілки споживчих товариств, акт № 175 від 15.09.2005 р.

Науково-методичні положення дисертації використано у навчальному процесі Черкаського державного технологічного університету кафедри бухгалтерського обліку, аналізу і аудиту під час викладання дисциплін „Фінансовий облік”, „Управлінський облік”, „Організація і методика аудиту”, „Фінансовий аналіз”, „Економічний аналіз” (довідка № 2218/01-10.03 від 08.09.2005 р.) і Полтавського університету споживчої кооперації України при підготовці фахівців з обліку і аудиту (довідка № 191 від 06.10.2005 р.).

Особистий внесок дисертанта. Подані в дисертаційній роботі наукові результати і пропозиції щодо вдосконалення обліку, аудиту та аналізу грошових коштів на підприємствах споживчої кооперації розроблені автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідались, обговорювались і отримали позитивну оцінку на засіданнях кафедри бухгалтерського обліку, аналізу та аудиту Полтавського університету споживчої кооперації України та на науково-практичних конференціях, зокрема: Науково-практичній конференції „Політичні, правові та економічні основи інтеграції України у світове співтовариство” (м. Черкаси, 19 травня 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Розвиток економіки в трансформаційний період: глобальний та національний аспекти” (м. Дніпропетровськ, 20 квітня 2005 р.); IV-ій Міжнародній конференції „Динаміка наукових досліджень – 2005” (м. Дніпропетровськ, 20–30 червня 2005 р.); IV-ій Міжнародній науково-практичній конференції „Теорія і практика сучасної економіки” (м. Черкаси, 28–30 вересня 2005 р.); III-ій Міжнародній науково-практичній конференції „Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю” (м. Черкаси, 5–7 жовтня, 2005 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження у фахових виданнях опубліковано 5 наукових статей обсягом 2,59 друк. арк., 4 тези доповідей обсягом 0,86 друк. арк.
РОЗДІЛ 1

ГРОШОВІ КОШТИ І ГРОШОВІ ПОТОКИ ЯК ОБ’ЄКТ УПРАВЛІННЯ, БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ, АУДИТУ ТА АНАЛІЗУ



    1. . Гроші, як економічна категорія, їх функції


Теоретичні засади сучасної системи бухгалтерського обліку формувалися протягом багатьох століть. Фундаментальні поняття бухгалтерського обліку, які визначають його предмет і метод, були описані в літературі ще в епоху Відродження Лукою Пачолі. Разом з тим, розвиток суспільства, ускладнення господарської діяльності вимагають періодичного повернення науки до їх переосмислення. Яскравим прикладом цього є гроші, що існують споконвіку. Саме дієздатна грошова система сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості. І навпаки, деформована грошова система може бути головною причиною розбалансованості виробничих процесів, різких коливань рівня цін і зайнятості, порушення рівноваги всієї економічної системи країни.

Кількісний вираз показників, що характеризують предмет дослідження, суттєво залежить від визначення сутності цього предмета. У зв’язку з цим, перш ніж розглянути методичні питання обліку, аудиту та аналізу грошових коштів необхідно попередньо визначити, що з аналітичної точки зору слід розуміти під грошима на мікроекономічному рівні. Не дивлячись на зростання в останні роки актуальності грошей для підприємств, в економічній літературі вони до цих пір не достатньо розглянуті на мікроекономічному рівні. Економічна теорія в основному досліджує гроші як макроекономічну категорію, природа якої дозволяє аналізувати інфляційні процеси, циклічні коливання, механізм досягнення рівноваги в економіці, співпрацю товарних і грошових ринків.

Гроші існують на різних рівнях економіки (макро-, мега-, мікро-) і всюди постійно виникають нові проблеми, пов’язані із розвитком грошово-кредитної системи, побудовою платіжного механізму, зміною купівельної спроможності грошей та іншими господарськими явищами. Це ускладнює створення єдиного визначення грошей і встановлення його критеріїв. Варіації виникають через те, що в економічній літературі гроші розглядаються на різних етапах економічного розвитку і в різних галузях знань. У зв’язку з цим виникає необхідність вирішення, яке із макроекономічних визначень грошей найбільш підходить для використання на мікрорівні з точки зору обліку, аудиту та аналізу.

Гроші – це економічна ланка, яка має зовнішні ознаки всього комплексу функціональних зв’язків, що розвиваються у процесі суспільного відтворення матеріальних і духовних благ, їх виробництва, розподілу та споживання. З іншого боку, гроші являють відносно самостійну структурно розгалужену систему, що розвивається за власною логікою. Таким чином, гроші у специфічному розумінні цього поняття мають власну структуру та інституційне забезпечення.

Починаючи з Аристотеля і до ХУIII ст. досить поширеною була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми, або були запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарами. Засновники класичної політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці.

Гроші (нім. geld; англ. monеу; франц. monnaie, агgеnt) – це особливий товар, що виконує роль загального еквіваленту, який стихійно виділився на визначеному етапі історичного розвитку в міру вдосконалення товарно-грошових відносин. Це визначення розкриває лише одну із сторін цього поняття, яке підкреслює товарне виникнення і роль грошей як вимірника здійснених комерційних угод. Під грошима часто розуміється все те, що звичайно приймається в обмін на товари і послуги; продукт угоди між людьми; товар особливого роду, що виконує роль загального еквівалента; те, що використовується як гроші [198, с. 108]. Л. Харріс визначає гроші як "будь-який товар, що функціонує, як засіб обігу, лічильна одиниця і засіб збереження вартості" [219, с. 35]. Р. Барр пише, що „гроші можуть бути визначені як засіб обміну, загальноприйнятий у даному платіжному співтоваристві" [8, с. 81]. С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі вважають ключовим моментом у визначенні грошей їх платіжну функцію: "Гроші – загальновизнаний засіб платежу, який приймається в обмін за товари і послуги, а також при оплаті боргів" [216, с. 400]. Яскравим прикладом суто функціонального підходу в цьому питанні слугує визначення К.Р. Макконнелла і С. Брю: "Гроші – це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей, і є гроші" [136, с. 212]. Гроші з моменту своєї появи в XIII ст. до н. е. у вигляді монет із срібла та золота в Лідії (східна територія сучасної Турції), та в Китаї постійно трансформувались і вдосконалювались одночасно з розвитком економічних взаємовідносин в суспільстві, і в результаті придбали сучасні форми та функції. Для більшості людей, гроші – це синонім багатства, розмір якого визначається кількістю готівкових грошей у вигляді монет і банкнот, а також у формі запису на банківських рахунках. Однак, ця точка зору, на наш погляд, не дуже відповідає ролі грошей в контексті вивчення економічних взаємовідносин, які виникли між господарюючими суб'єктами. Проблема грошей хвилює людство вже достатньо тривалий час, про що свідчать висловлювання філософа Аристотеля (384-322 рр. до н.е.) про те, що „всё должно быть оценено в деньгах, потому что позволяет людям всегда обмениваться услугами и таким образом делает возможным существование общества" [Цит. по: 192, с.6].

Мислитель з Подніпров'я Анахарсій (ХІ ст. до н.е.), якого особливо шанували стародавні греки, висловлювався з приводу різних суспільно-економічних і політичних явищ свого часу, в тому числі і стосовно грошей. К. Маркс солідаризувався з думкою Анахарсія, який на запитання, навіщо еллінам потрібні гроші, відповів: "Для рахунку". Коментуючи це визначення грошей, К. Маркс відзначив, що "у грошових назвах товари показують, чого вони варті й гроші служать рахунковими грішми, кожного разу, коли треба фіксувати яку-небудь річ як вартість, тобто в грошовій формі" [140, с. 86]. На підставі цього можна стверджувати, що Анахарсій своїм розумінням суті грошей прокладав шлях товарно-кількісній теорії. Цей напрям був доволі потужним в українській економічній думці, представники якої неабиякого значення надавали теорії цінності грошей і, відповідно, фінансам. Про це свідчать дослідження М. Балудянського ( 1769-1847), В. Карабіна (1773-1842), І. Вернадського (1821-1884) та інших українських економістів.

Однак найповніше розвинулася економічна думка з теорії грошей, грошового обігу і фінансової науки, зокрема наприкінці XIX – на початку XX століть. Розробці грошової теорії присвятили свої зусилля вчені різних країн: Мороз А.М. [9], Безгубенко Л.М. [11], Гальчинський А.С. [47], Гриценко О. [63], Савлук М.І. [64], Лаврушин О.І. [69], Дзюбик С.Д. [72], Кейнс Дж.М. [110], Макконнелл К. і Брю С. [136], Мешко І. [143], Туган-Барановський М.І. [204], Родіонова В.М. [180], Фішер І. [217], Фрідман М. [218], втіленням грошово-кредитної політики займались: Василик О.Д. [39], Лютий І.О. [134], Дробозіна Л.О. [214], Стельмах В.С. [196].

У світовій економічній науці чітко виділяється два підходи до вивчення теоретичних проблем грошей. Представники одного з них шукають відповіді на питання пов’язані з внутрішньою природою грошей. Для цього напрямку в теорії грошей характерне явне перебільшення уваги до внутрішніх аспектів явища грошей і недооцінка їх зовнішніх аспектів, що проявляються у впливі грошей на економічні процеси. Цей підхід, щодо вивчення природи грошей, називають абстрактною теорією грошей. Найбільш відомими проявами такого підходу є номіналістична теорія, металістична теорія, державна теорія, функціональна теорія, марксистська теорія та інші. Прояви підходу до абстрактної теорії грошей запропоновано на рис. 1.1.



Рис. 1.1. Прояви підходу до абстрактної теорії грошей

Представники другого напряму приймають гроші такими, якими вони є, шукають відповіді на питання, що пов’язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі: гроші – чинник, що впливає на розвиток і структуру економіки, якими своїми проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме процеси; який конкретно механізм впливу грошового фактору на реальну економіку; чи може держава використати цей механізм у своїй економічній політиці і як саме; якою має бути у зв’язку з цим грошово-кредитна політика в країні та інше. Цей підхід у науковому аналізі грошових проблем можна назвати прикладною теорією грошей. У західній літературі вона називається монетаристською теорією (рис. 1.2).


Рис. 1.2. Напрями монетаристської теорії грошей
Монетаристська теорія посідає ключове місце в науковій думці про гроші та грошові відносини. Вона також створює наукову та методологічну базу грошово-кредитної політики держави з розвинутою ринковою економікою. Найбільш відома ключовим напрямом монетаристської теорії є кількісна теорія, яка залежно від етапів її розвитку поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм. Одночасно з неокласичним напрямом кількісної теорії грошей, як самостійне відгалуження, сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім неокейнсіанська концепція монетаристської теорії. На сучасному етапі формується третій напрям монетаристської теорії, що дістав назву неокейнсіанська концепція монетаристської теорії.

На наш погляд, монетаристська теорія впливає на економічну політику держави, попит та пропозицію грошей, фінансовий ринок, випуск грошей, тому вважаємо за потрібне в дисертаційному дослідженні більшої уваги приділити монетаристській теорії.

Класична кількісна теорія грошей послужила методологічною основою всього подальшого розвитку монетаристської теорії, включаючи її напрями. Основоположники цієї теорії пояснювали вплив грошей на економічні процеси, виключно кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обороті. Визначальною ознакою кількісної теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обороті, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча і навпаки. Впливаючи на ціни товарів і послуг, кількість грошей впливає і на всі інші економічні процеси: зростання номінального обсягу ВВП, національного доходу, платоспроможного попиту та інше [218, с. 18].

Важливий внесок у кількісну теорію зробили англійські економісти Дж. Локк, Д. Юм та класики політичної економії Сміт А., Рікардо Д. і Маркс К. Дж. Локк вважав, що вирішальним чинником, який регулює і визначає вартість грошей (золота і срібла) є їх кількість. Основні ідеї кількісної теорії найчіткіше сформулював та поглибив Д. Юм. У нарисі „Про гроші” (1752) він висунув і обґрунтував принцип, який у сучасній літературі називається постулатом однорідності: подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня всіх цін, виражених у грошах, але не зачіпає відносних мінових співвідношень окремих товарів [64, с. 332]. Своїм дослідженням кількісної теорії Д. Юм зробив важливий внесок у розвиток наукового уявлення про вартість грошей:

Важливим відкриттям в досліджені природи грошей є їх товарне походження. Зокрема, класики політичної економії Сміт А. і Рікардо Д., які заклали основи трудової теорії вартості і зробили значний внесок в обґрунтування об’єктивної, товарної природи грошей, бачили в грошах лише технічного посередника в обміні товарів, зручний засіб товарного обігу, недооцінюючи такі важливі функції як міра вартості та засіб нагромадження вартості. Певну роль в кількісній теорії грошей відіграв К. Маркс. Була визначена одна з найглибших характеристик сутності грошей. Гроші почали розглядатися, як непросто товар, а особливий товар, що виконує в системі економічних відносин специфічну функцію – виступає в ролі загального вартісного еквівалента. Він визнавав залежність товарних цін від кількості грошей при неповноцінних паперових грошах. К. Маркс вважав, що в обороті повноцінних грошей може бути лише певна об’єктивно зумовлена кількість. Якщо в обороті з’являються зайві гроші, то вони автоматично вилучаються в скарби, а якщо виникає дефіцит грошей, то маса їх поповнюється за рахунок скарбів, а ціни залишаються незмінними [64, с. 334].

Найвідомішим прибічником класичної кількісної теорії уже в XX столітті був американський економіст Фішер І. У своїй роботі „Купівельна сила грошей” він запропонував формулу „рівняння обміну”[217]:
M х V = P х Q, (1.1)
де M – кількість грошей в обігу;

V – швидкість обігу грошей за певний період;

P – середній рівень цін;

Q – фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізовані за цей період.

Справедливість цієї формули ні в кого не викликає сумніву, адже вона базується на товарообмінній операції, в якій сума грошового платежу завжди дорівнює грошовій оцінці проданого товару. Це пояснюється тим, що в формулі дуже просто і точно виражено складний взаємозв’язок між основними макроекономічними показниками (масою грошей, швидкістю їх обігу, обсягом виробництва і рівнем цін). На нашу думку, класична кількісна теорія грошей пояснює зміну цін лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому вплив кількості грошей на ціни є безпосереднім прямо пропорційним і загальним, тобто однаково дійсним для всіх товарів. Але, ця теорія не вивчає вплив кількості грошей на ціни та наслідки зміни цін у сфері виробництва, обігу, накопичення та споживання.

Одним із перших, хто піддав суттєвій ревізії основні теорії грошей, у тому числі кількісної теорії, був український економіст Туган-Барановський М.І. У своїй праці „Паперові гроші і метал” [204], він повно і обґрунтовано розкрив свої погляди з основних монетарних проблем. Свої погляди він назвав не кількісною, а кон’юнктурною теорією грошей, сутність якої полягає в тому, що загальний рівень цін, а, отже, і вартість грошей, пов’язана із загальними умовами товарно-грошового ринку або загальною кон'юнктурою товарного ринку. Кон’юнктурна теорія грошей по суті своїй була кількісною, але вже на принципово іншому рівні. В своїй роботі Туган-Барановський М.І. зазначав, що „товарні ціни визначаються не кількістю грошей самі по собі, а співвідношенням між попитом на гроші і кількістю їх в обороті” [204, с. 58].

Введення в сферу наукового дослідження попиту на гроші означало докорінну зміну спрямування самої кількісної теорії. Замість суто макроекономічного аналізу зв’язку „гроші – ціни” вона повернулася обличчям до мікроекономічних аспектів формування попиту на гроші, який поступово став її ключовим об’єктом [218, с. 19].

Вплив грошей на реальну економіку на підставі „кон’юнктурної теорії” Туган-Барановського можна подати у такому вигляді:




Доходи – Попит на товари

М Процент К–Р–В, (1.2)

Інфляційні очікування

де М – кількість грошей;

К – кон’юнктура ринку;

В – виробництво.

Одними з перших дослідників попиту на гроші з мікроекономічних позицій були професори кембріджського університету Маршалл А., Пігу А., Робертсон Д., Кейнс Дж. М. Їх пояснення механізму накопичення грошей та впливу на ціни дістали назву теорії „касових залишків” або „кембріджської версії”. Представники кембріджської школи відстоювали тезу про вплив зміни маси грошей на рівні цін на мікроекономічному рівні, і стосувався, насамперед, попиту на гроші. Основну увагу зосередили на мотивах нагромадження грошей в окремих економічних суб’єктах. Вони намагалися дати відповідь на питання накопичення грошей господарюючих суб’єктів. Такими мотивами накопичення грошей вони вважали: потребу в запасі обігу і платежу для здійснення поточних платежів (трансакційний мотив); потребу в резерві грошей для покриття не передбачуваних потреб (мотив обачності). Нові підходи до вирішення проблем грошової теорії дали можливість сформулювати новий монетарний показник – коефіцієнт, що характеризує частину сукупного доходу, яку економічні суб’єкти бажають тримати у грошовій (ліквідній) формі. Цей показник визначається, як
k = 1/V. (1.3)
Залежність накопичення грошей в економічних суб’єктів (попиту на гроші) від обсягу виробленого продукту та рівня розвитку їх мотивів до формування касових залишків була виражена формулою, що дістала назву „кембриджського рівняння”:
Md = k х P хY, (1.4)
де Md – попит на гроші (касові залишки);

k – коефіцієнт, що виражає частину річного доходу, яку суб’єкти зберігають у ліквідній формі (коефіцієнт Маршалла);

P – середній рівень цін;

Y – обсяг виробництва у натуральному виразі.

На наш погляд, за допомогою „кембріджського рівняння” можна визначити касові залишки, які необхідні для потреб обігу і для нагромадження, що в сучасних умовах має велике значення для фінансової стійкості підприємства. Таким чином, сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому, що вона, вивчаючи механізм впливу кількості грошей на ціни, а цін – на виробництво, визнає, що цей вплив не є прямо пропорційним, і неоднаковий на різних часових інтервалах, що залежить від багатьох чинників, які повинні враховуватися при розроблені рекомендацій для практики грошово-кредитного регулювання.

Теорія грошей займає чинне місце в науковій спадщині одного з найвідоміших економістів XX ст. Кейнса Дж.М. Він дійшов висновку, що в нових умовах ринковий механізм суспільного відтворення неспроможний самостійно, на засадах саморегулювання забезпечити достатньо ринкову рівновагу і рівномірність економічного розвитку. Кейнс Дж.М. висунув положення про те, що гроші виконують у процесі відтворення свою особливу, самостійну роль, що вони виступають у структурі економічних зв’язків у ролі посередницької ланки між поточною і майбутньою господарською діяльністю, витратами виробництва та його кінцевими результатами. „Значущість грошей, – писав із приводу цього М.Дж. Кейнс, – як раз і випливає з того, що вони є передусім хитромудрим засобом поєднання сучасного і майбутнього” [110, с. 368]. Новизна його підходу полягає в тому, що на базі тези „гроші мають значення”, розробив теоретичну концепцію „керованих грошей”, сперту на систему їх широкого державного регулювання і використання з метою стимулювання ефективного платоспроможного попиту, а відтак – інвестиційного процесу. Таким чином, гроші – це не просто життєво важливий елемент економічної структури суспільства, її важливий чинник. З одного боку, гроші – це об’єкт державного регулювання економіки, а з іншого – безпосередній інструмент здійснення такого регулювання. Саме Кейнс Дж.М. став засновником одного із істотних напрямків теорії грошей – теорії державної грошової політики.

Сучасний монетаризм сформувався в 60-70-ті роки, коли особливо загострилася проблема інфляції, а проблеми безробіття та спаду виробництва відійшли на другий план. Необхідні були нові підходи для вирішення цих проблем. Фрідман М. запропонував „грошове правило” довгострокової грошової політики, за яким держава повинна не намагатися збільшувати ефективний попит через довільне нарощування маси грошей, а підтримувати помірне, постійне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВНП та очікуваної інфляції [218]. Таким чином, представники сучасного монетаризму відновили ключову ідею класичної теорії про здатність ринкової економіки до саморегулювання і на цій підставі в центр уваги поставили кількісний чинник і монетарну політику. Практичні рекомендації зводяться насамперед до проведення жорсткої монетарної політики, максимального обмеження прямого, адміністративного втручання держави у процеси суспільного відтворення, лібералізації ринку, цін, підприємницької діяльності.

Розвиток товарного обігу зумовив появу і розвиток грошей, як товару. Історія виникнення і еволюція форм грошей представлена в додатку А.

Теоретичне визначення питання про зміст грошової форми ще не розкриває всієї глибини взаємозв’язку і взаємозумовленості розвитку товарного виробництва і грошових відносин. Більш високим ступенем пізнання цього взаємозв’язку є вивчення специфіки функцій грошей, їх співвідношення та принципів взаємодії. В економічній літературі з теорії грошових відносин склався неоднозначний підхід до визначення функцій грошей. У працях Рікардо Д. віддавалася перевага функції грошей як засобу обігу „гроші, – писав він, – є товаром, ... що служить загальним засобом обміну” [65, с. 62]. Карл Маркс аргументував дію п’яти грошових функцій – міри вартості, засобу обігу, нагромадження, платежу і функції світових грошей. У підручнику „Економікс” підкреслюється, що гроші виконують функції засобу обігу, міри вартості і засобу її збереження [136, с. 202-203]. З урахуванням зазначених розбіжностей треба усвідомити найзагальніші методологічні положення, що характеризують принципи структурної побудови і метод пізнання природи грошових функцій і механізму їх реалізації.

Якщо виходити з того, що гроші за своєю суттю виступають в обігу товарів як засіб реалізації їхньої вартості, то цілком зрозумілою постає теза, що логічно вихідною та одноразово центральною у системі грошових відносин є функція міри вартості. Функція міри вартості служить для виміру і порівняння вартостей різних товарів і послуг. Вартість, з одного боку, породжує функцію міри вартості, з іншого – виявляє себе в ціні товару лише на основі даної функції. Але не гроші роблять товари зпівставними, а кількість затраченої суспільством необхідної праці.

Гроші реалізують свою функцію міри вартості не безпосередньо, а через їхню взаємодію з масштабом цін. Масштаб цін – це суто технічна функція грошей. Вона являє законодавчу фіксацію вагової кількості монетарного металу (золота чи срібла), що закріплюється державою за певною грошовою одиницею.

При обігу нерозмінних кредитних грошей механізм дії функції міри вартості змінився. Товари все більше отримують суспільне визнання не стільки через гроші, скільки безпосередньо в процесі виробництва. Оскільки час, що міститься в них вже в процесі виробництва починає виступати певною мірою як суспільно необхідний, товари стають здатними співвідноситися один до одного вже на цій сходинці, а не після попереднього прирівнювання їх до грошового товару в обігу, як було на першочергових етапах товарного виробництва. На цьому етапі, на наш погляд, функція міри вартості повною мірою виконуватись не може, тому що кредитні гроші наділені представницькою вартістю.

Таким чином, при сучасних кредитних грошах, не розмінних на золото, ціна товару знаходить свій вираз не в одному специфічному грошовому товарі, а в усіх інших товарах, нагадуючи розгорнуту форму вартості.

Особливістю функції грошей як засобу обігу є те, що її виконують як реальні або готівкові гроші, так і знаки вартості – паперові та кредитні. Функція засобу обігу невіддільна від функції міри вартості. У своїй взаємодії вони констатують гроші як інструмент вираження ціни та обміну товарів. Органічно доповнюючи одна одну, вони реалізують подвійну природу грошей – їхнє призначення виконувати у товарному світі роль загального вартісного еквівалента і водночас бути технічним засобом обміну товарів.

Функціональна єдність міри вартості й засобу обігу відображає сутність найпростішої, елементарної форми грошей, що сформувалася на найбільш ранніх етапах становлення товарно-грошового обігу. Це період, коли з’явилися гроші, гроші-товар, які безпосередньо обслуговували товарний обіг.

Звертає на себе увагу протилежність цих двох функцій. Гроші у них виражають різні грані грошових відносин, що не лише органічно поєднані між собою, а й заперечують одна одну. Якщо для номінальної оцінки товару гроші у функції міри вартості можуть реалізувати себе ідеально (ціну на товар, що пропонується ринку, можна встановити, не маючи в кишені навіть знеціненої гривні), то для здійснення кругообігу, як зазначалося у формулі 1.1, 1.2 додатку А, мають бути реальні гроші. Функція засобу обігу передбачає фізичну (готівкову чи безготівкову) наявність відповідної кількості грошей.

Суттєвою відмінністю функцій, що розглядаються, є те, що у першій з них гроші самі мають бути безпосереднім втіленням вартості. Лише реально існуючий згусток вартості може бути її еталоном. Стосовно ж грошей як засобу обігу прямої потреби у такому втіленні в процесі їхньої реалізації немає. Саме на цій основі сформувалася можливість запровадження в обіг нетоварних (паперових) форм грошей.

Функція грошей як засобу платежу виникла у зв’язку з розвитком кредитних відносин в капіталістичному господарстві. При цьому переміщення їх не супроводжується одночасним переміщенням товарів. В цій функції гроші використовуються при:

Гроші тимчасово накопичуються для використання їх на спеціальні цілі: нові капіталовкладення, розширення підприємств і організацій, технічну реконструкцію і оновлення виробництва, інші цілі. В цій функції гроші виступають у формі загального накопичення (засобів виробництва, цінностей, золотих запасів, валютних засобів).

Гроші в цій функції стихійно регулюють грошовий обіг. Постійне коливання розмірів товарного виробництва, цін на товари потребує безперервної зміни грошової маси. Можливість перетворення засобів обігу у скарб і, навпаки, перетворення скарбу на гроші є необхідною умовою рухомої рівноваги грошової системи в цілому. Стимулом до накопичення грошових скарбів є особливий характер грошей як загального товару, який може бути обміняний на будь-який товар. Але хоча якісно гроші безмежні, тобто можуть бути перетворені в будь-який товар, кількісно кожна сума обмежена і тому дає володарю можливість придбати лише обмежену кількість товарів. Протиріччя між якісною безмежністю грошей та їх кількісною обмеженістю робить справу накопичення скарбів ненаситною.

Функція світових грошей виникла в докапіталістичному суспільстві, але отримала повний розвиток із створенням світового ринку. Міжнародний поділ праці та пов'язана з ним специфіка обміну товарами та послугами об’єктивно ставить перед грошима нове завдання – вони виступають засобом зв'язку відособлених товаровиробників не тільки на національному, але й на світовому ринку, забезпечуючи загальну еквівалентність обміну. Можливість появи цієї функції закладена у грошовій формі вартості. Вона виникає вже тоді, коли в якості носія грошових відносин починають виступати благородні метали. Але для того, щоб можливість стала реальністю, форма носія грошових відносин повинна пройти шлях, обернений тому, який вони проходять в національному обігу – від монети до злитка.

В умовах грошового обігу, який було представлено благородними металами, обмін національних грошей стає можливим через одноякісну основу – золото та срібло, але при цьому вони скидають свою монетну форму, яку їм придавала влада держави. Монета перетворювалася на прості злитки.

Важливою умовою міжнародних економічних відносин є порівняння грошових одиниць різних країн на світовому грошовому валютному ринку. В міждержавних розрахунках монети оцінюються за кількістю того золота, яку вони мають, а не за їхньою назвою. Різниця цін в національних масштабах потребує появу специфічного інструменту міжнародних економічних зпівставлень, яким стає монетний паритет - вексельний, а потім і валютний курс.

Узагальнююча функція світових грошей є по суті похідною від національних функцій грошей. Вона опосередковує всі форми міжнародного обміну товарами та послугами як за готівковий розрахунок, так і з відстрочкою платежу. У функції світових грошей вони є також мірою вартості. Являючись інтернаціональним еталоном вартості, світові гроші виступають фактором визначення світових цін. Особливість функції міри вартості і функції світових грошей полягає в тому, що вона може виконуватися безпосередньо через національні масштаби цін або опосередковано – через валютні курси. Важливою умовою функції світових грошей повинна бути різноякісність вдягненого в "національні мундири" грошового товару та їх конвертованість, тобто обертання.

Спочатку функцію світових грошей виконувала злиткова форма благородних металів. Однак по мірі розширення розмірів міжнародної торгівлі та формування довгострокових економічних зв’язків між національно відособленими товаровиробниками все більший об’єм мита за перекарбування монет, збільшили чисті суспільні витрати обігу. В зв’язку з цим в середині XIX ст. намітились дві тенденції удосконалення даної форми міжнародних розрахунків.

Перша тенденція полягала у прагненні використовувати в розрахунках національні золоті монети на основі універсалізації їх монетних паритетів, що знизило витрати на перекарбування. Друга – у заміні золота кредитними грошима при сальдуванні розрахунків через банки. Виходячи з цього, еволюція світових грошей своєрідно повторює шлях національних – від металевих до кредитних, причому з більшою відсталістю. Однак особливістю використання кредитних грошей в міжнародному обороті є те, що вони не виконують роль кінцевого платіжного засобу, як золото. Тому виключення „жовтого” металу з міжнародного розрахунку привело до сильних коливань валютного курсу. Оскільки світової банкноти не було, місце золота зайняли шляхом позаекономічного примусу ведучі національні банкноти, головним чином, долар США та Євро. З цією метою були використані міжнародні угоди, валютні блоки.

Саме на світовому ринку гроші виступають у формі:

а) узагальнюючого засобу платежу;

б) узагальнюючого світового матеріального багатства, яке перерозподіляється через систему валютних паритетів внаслідок існування міжнародного розподілу праці.

Валюта – грошова одиниця, яка використовується для виміру величини вартості товарів та послуг [192, с. 187]. Сутність валюти повніше виражається в трьох її функціях:

Обмін валют здійснюється відповідно валютного курсу, тобто шляхом співставлення грошових одиниць різних країн. Можна визначити таку систему валютних курсів (рис. 1.3).

Виконання грошима зазначених функцій характеризує їх сутність. Кожна з функцій грошей – це їх грані прояву в економічній системі. Не можна сказати, що характер функцій – явище постійне. Так само як змінюються гроші, їх форми, змінюється їх сутність та призначення, а отже і функції.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации