Фінансова система держави: проблеми та перспективи розвитку - файл n1.doc

Фінансова система держави: проблеми та перспективи розвитку
скачать (4279 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc4279kb.20.11.2012 13:02скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ

«ФІНАНСОВА СИСТЕМА ДЕРЖАВИ:

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ»


Київ – 2011

ББК

Збірник наукових праць «Фінансова система держави: проблеми та перспективи розвитку». – Київ: ЕКОМЕН, 2011. – 368 с.
Рецензенти:

Опарін В.М., доктор економічних наук, професор, професор кафедри фінансів ДВНЗ «Київський національний університет імені Вадима Гетьмана», м. Київ.

Мельник В.М., доктор економічних наук, професор, завідувач кафедрою фінансів та бухгалтерського обліку ПВНЗ «Європейський університет», м. Київ.
Рекомендовано до друку Вченою радою Київського економічного інституту менеджменту. Протокол №8 від 17.03.2011 р.

У збірнику наукових праць опубліковані статті учасників V Міжнародної науково-практичної конференції «Фінансова система держави: проблеми та перспективи розвитку», яка відбулася 30 – 31 березня 2011 р. у Київському економічному інституті менеджменту.

У статтях досліджуються актуальні проблеми і перспективи розвитку фінансової системи держави в сучасних умовах. Багато уваги приділено теоретико-практичним аспектам розвитку фінансової системи, актуальним проблемам фінансового менеджменту, а також перспективам застосування бюджетно-податкових важелів регулювання економічного розвитку.

Збірник розрахований на фахівців, викладачів, аспірантів, студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів та всіх, хто цікавиться проблемами розвитку фінансової системи держави. Додатково матеріали розміщено на сайті інституту.

Головний редактор – Данілов О.Д., к.е.н., професор, завідувач кафедрою фінансів та кредиту ПВНЗ «Київський економічний інститут менеджменту»
Редакційна колегія: Данілов О.Д. – к.е.н., професор, Іванов Ю.Б. – д.е.н, професор, Павлов К.В. – д.е.н., професор, Паєнтко Т.В. – к.е.н., доцент.

Друк здійснювався з авторських оригінал-макетів. Редакційна колегія не завжди поділяє позицію авторів. Автори несуть повну відповідальність за зміст, достовірність, джерело походження і повноту викладення матеріалів у збірнику.
ISBN

Перелік організацій, які взяли участь у роботі конференції


  1. Всероссийский заочный финансово-экономический институт, филиал, г. Курск, Россия

  2. Высшая школа финансов и менеджмента, г. Белосток, Польша

  3. Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи НБУ», м. Суми, Україна

  4. ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», м. Київ, Україна

  5. ДВНЗ «Переяслав – Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди», м. Переяслав-Хмельницький, Україна

  6. Державна податкова служба України, м. Київ, Україна

  7. Дніпродзержинський державний технічний університет, м. Дніпродзержинськ, Україна

  8. Донбаська національна академія будівництва та архітектури, м. Макіївка, Україна

  9. Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского, г.Донецк, Украина

  10. Донецький університет економіки і права, м. Донецьк, Україна

  11. ДПА у м. Донецьк, Україна

  12. ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України», м. Київ, Україна

  13. Евразийский национальный университет им Л.Н.Гумилева, Г.Астана, Казахстан

  14. Інститут економіки промисловості НАН України, м. Донецьк, Україна

  15. Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, Україна

  16. Ижевский филиал Российского университете кооперации, г. Ижевск, Россия

  17. Казахский агротехнический университет им. С. Сейфуллина, г. Астана, Казахстан

  18. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, м. Київ, Україна

  19. Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна

  20. Кримський економічний інститут ДВНЗ «КНЕУ ім. В. Гетьмана», м. Сімферополь, Україна

  21. Львівський державний університет внутрішніх справ, м. Львів, Україна

  22. Львівська комерційна академія, м. Львів, Україна

  23. Львівський національний аграрний університет, м. Львів, Україна

  24. Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів, Україна

  25. Макеевский экономико-гуманитарный інститут, г. Макеевка, Украина

  26. Міжрегіональна Академія управління персоналом, м. Київ, Україна

  27. Національний авіаційний університет, м.Київ, Україна

  28. Національний університет Державної податкової служби України, м. Ірпінь, Україна

  29. Національний університет “Львівська політехніка”, м. Львів, Україна

  30. Національний університет харчових технологій, м. Київ, Україна

  31. Національний університет харчових технологій, м. Львів, Україна

  32. Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», м. Харків, Україна

  33. Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут», м. Харків, Україна

  34. ПАО Сведбанк, Україна

  35. ПВНЗ «Західноукраїнський економіко-правничий університет», м. Чернівці, Україна

  36. Південний філіал Національного університету біоресурсів і природокористування України «Кримський агротехнологічний університет», м. Сімферополь, Україна

  37. Полтавського університету економіки та торгівлі, м. Полтава, Україна

  38. Российский торгово-экономический університет, г. Москва, Россия

  39. Саратовский государственный социально-экономический университет, г.Саратов, Россия

  40. Севастопольский национальный технический университет, г. Севастополь, Украина

  41. Тернопільський національний економічний унверситет, м. Тернопіль, Україна

  42. ТОВ «Компанія «Укрсервіс», Україна

  43. Уманський національний університет садівництва, м. Умань, Україна

  44. Університет банківської справи НБУ, м. Київ, Україна

  45. УО ФПБ «Международный институт трудовых и социальных отношений», г. Минск, Республіка Беларусь

  46. Уральский федеральный университет, г. Екатеринбург, Россия

  47. Филиал Уральского государственного экономического университета, г. Нижний Тагил, Россия

  48. Харківський національний економічний університет, м. Харків, Україна

  49. Херсонський державний університет, м. Херсон, Україна

  50. Херсонський державний технічний університет, м. Херсон, Україна

  51. Чортківський інститут підприємництва і бізнесу, м. Чортків, Україна

  52. The University of Oklahoma Norman, Oklahoma, USA

РОЗДІЛ 1

Актуальні проблеми економіки та фінансів:

НАУКОВІ ЗДОБУТКИ ПРОВІДНИХ ФАХІВЦІВ

Акимова Т.В.,

к.э.н., доцент кафедры финансов

Саратовский государственный социально-экономический університет, г. Саратов
РАЗВИТИЕ СИСТЕМЫ ОБЯЗАТЕЛЬНОГО МЕДИЦИНСКОГО СТРАХОВАНИЯ: РОССИЙСКИЙ ОПЫТ

Обеспечение населения медицинской помощью является проблемой для всех стран независимо от уровня развития, моделей хозяйствования и организации функционирования финансовой системы. Но для России так же как и для Украины эта проблема приобретает особую остроту. Ухудшение здоровья населения и снижение его численности в нашей стране является отражением невысокого уровня жизни, инфляции, экономической и политической нестабильности в обществе, а также неудовлетворительной деятельности учреждений здравоохранения. То есть, неблагополучное состояние здоровья населения обусловлено не только комплексом общих социально-экономических проблем, но и рядом негативных обстоятельств внутри системы здравоохранения. Во многом они связаны с несбалансированностью ресурсной базы, неэффективным использованием ограниченных финансовых средств, а также несовершенством организации оказания медицинской помощи и контроля над ее качеством на всех уровнях.

К основным источникам государственного финансирования здравоохранения в Российской Федерации относятся бюджеты всех уровней, а также государственные фонды обязательного медицинского страхования (ФФОМС, ТФОМС). Таким образом, финансирование отрасли происходит по двум каналам: бюджетному и страховому. Такая система определенно имеет недостатки: финансовые ресурсы сферы здравоохранения, имея единую конечную цель, не скоординированы. Каждый компонент имеет свой ведомственный статус, порядок формирования и использования, что отрицательно сказывается на процессах финансового планирования и использования средств, исключая прозрачность в прохождении потоков. В результате имеют место случаи нецелевого, неэффективного и нерационального использования финансовых ресурсов и др.

Очевидно, что повышение результативности и экономичности производимых расходов в социальной сфере, в том числе в отрасли здравоохранение, возможно путем максимального вовлечения социальной сферы в рыночную среду. Для сохранения и развития единства системы здравоохранения, повышения доступности и качества медицинских услуг в сложившихся условиях необходимо создание преимущественно одноканальной системы финансирования учреждений здравоохранения через систему обязательного медицинского страхования.

Привлекательность страховой медицины состоит в том, что она позволяет экономить бюджетные средства, так как большая часть финансового бремени переложена на страхователя. Позитивность медицинского страхования заключается также в доступности медицинской помощи для широкого круга лиц. При этом размер социальных выплат, как правило, связан с индивидуальным вкладом страхуемого и его страхователя (работодателя). Кроме этого, плательщик страховых взносов имеет право выбирать страховую компанию, а та – лечебные учреждения. Однако внедрение ОМС в Российской Федерации не позволило осуществить полный переход к страховой медицине: введенная система ОМС до сих пор не способна была обеспечить население гарантированной государством медицинской помощью соответствующего объема и качества и не являлась медицинским страхованием в его прямом и точном понимании. Отсутствовало одно из главных преимуществ страховой медицины перед государственной системой – конкуренция.

В 2011 г. в РФ вступил в силу новый закон, посвященный обязательному медицинскому страхованию [1].

В соответствии с новым законом застрахованное лицо имеет право на:

- бесплатное оказание медицинской помощи в медицинских организациях при наступлении страхового случая;

- выбор страховой медицинской организации в порядке, установленном правилами ОМС путем подачи заявления;

- замену страховой медицинской организации, в которой ранее был застрахован гражданин, один раз в течение календарного года, не позднее 1 ноября либо чаще, в случае изменения места жительства или прекращения действия договора о финансовом обеспечении ОМС в порядке, установленном правилами ОМС, путем подачи заявления во вновь выбранную страховую медицинскую организацию;

- выбор медицинской организации из участвующих в реализации территориальной программы ОМС;

- выбор врача путем подачи заявления на имя руководителя медицинской организации лично или через своего представителя; защиту прав и законных интересов в сфере ОМС и др.

То есть если пациента не устраивает врач и медицинское учреждение, к которым он прикреплен по месту жительства, он сможет их поменять. Впрочем, если мест в выбранной вами поликлинике не останется, лечебно-профилактическое учреждение может и отказать.

Страховые медицинские организации не вправе осуществлять иную, кроме деятельности по обязательному и добровольному медицинскому страхованию, деятельность. Средства ОМС формируются за счет: доходов от уплаты страховых взносов на ОМС; недоимок по взносам, налоговым платежам; начисленных пеней и штрафов; средств федерального бюджета, передаваемых в бюджет Федерального фонда ОМС в случаях, установленных федеральными законами, в части компенсации выпадающих доходов в связи с установлением пониженных тарифов страховых взносов на ОМС; средств бюджетов субъектов РФ, передаваемых в бюджеты территориальных фондов ОМС в соответствии с федеральным и региональным законодательством; доходов от размещения временно свободных средств; иных источников, предусмотренных законодательством РФ.

Таким образом, принимая во внимание факт, что система ОМС в России получила существенное развитие и, учитывая, что посредством медицинского страхования должна финансироваться подавляющая часть оказания медицинских услуг населению, представляется целесообразным сохранить и продолжать развивать страховые принципы формирования и использования финансовых ресурсов здравоохранения. Перейти, прежде всего от бюджетного финансирования деятельности учреждений здравоохранения на основе сметы расходов на содержание учреждения к финансированию на основе тарифов за пролеченных больных. Очевидно, что при такой схеме финансирования лечебно-профилактические учреждения будут стремиться увеличить число клиентов, возрастет конкуренция между ЛПУ, вследствие чего будет улучшаться качество оказываемых услуг, в чем, несомненно, заинтересован каждый из нас и общество в целом.

Список использованных источников

  1. Федеральный закон от 29.11.2010 № 326-ФЗ «Об обязательном медицинском страховании в Российской Федерации»

  2. Чалова А.Ю., Дурнова А.А. Управление финансовыми потоками в отрасли здравоохранения// Финансовый менеджмент. – 2010. – №1. – С.25-39.


Андрєєва Г.І.,

к.е.н., доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту

ДВНЗ «Українська академія банківської справи НБУ», м. Суми

АРБІТРАЖНІ ОПЕРАЦІЇ СТРОКОВОГО РИНКУ

Постановка проблеми. Строковий ринок, як один з секторів фінансового ринку, з’явився одночасно з валютним ринком FOREX і ринком цінних паперів на початку 90-х років. Проте найбільш інтенсивного розвитку він набув наприкінці ХХ століття, оскільки саме на цей період припадає значний темп росту кількості державних і корпоративних цінних паперів, прискорений розвиток технічних засобів обробки інформації та інформаційних технологій. Джерелом фінансових інновацій стає фінансова інженерія, розробляються та залучаються до обігу нові фінансові інструменти – похідні цінні папери, нові операційні схеми. Так, на строковому ринку поряд зі спекулятивними операціями, метою яких є наміри дістати цінову різницю в зв’язку зі зміною умов господарської діяльності та операціями хеджування, які полягають у захисті угод від ризику, значна роль відводиться арбітражним операціям. Сьогодні, у зв’язку з дефіцитом надійних і доходних фінансових інструментів щодо розміщення вільних активів, особливої актуальності для операторів ринку набувають операції з незначним ризиком. Одним з прикладів таких операцій є арбітражні операції з використанням інструментів строкового ринку.

Постановка проблеми. На нашу думку, дослідження арбітражних операцій, як складових елементів строкового ринку, дозволить визначити їхню роль і місце на ринку, виявити вплив арбітражних операцій на ефективність функціонування ринку похідних цінних паперів.

Виклад основного матеріалу. Як економічний термін, «арбітраж» (arbitrage), вперше був використаний в 1704 році Матеу Де ла Порте в трактаті «Наука торгувати» («La science des negocians et teneurs de livres») для визначення процедури розгляду різних обмінних курсів з метою пошуку більш прибуткових місць видачі й погашення векселів. Сьогодні арбітраж – це операція, спрямована на отримання прибутку за рахунок різниці в цінах на однакові або пов’язані активи у той самий час на різних ринках (просторовий арбітраж), або на тому самому ринку в різні моменти часу (часовий арбітраж) [1]. Серед всіх грошових операцій, спрямованих на отримання прибутку, арбітраж є найменш ризикованою операцією. Деякі дослідники вважають арбітраж угодами спекулятивного характеру, які спрямовані на отримання прибутку виходячи з різниці ціни базового активу на різних ринках [2].

Найбільш точним визначенням арбітражу, на наш погляд, є висловлювання відомого дослідника Р.Вейсвеллера. Так, він зазначає, що арбітраж – це професійний пошук і відстеження різниці в цінах як вже відомого, так і реально очікуваного у майбутньому стійкого прибутку з обмеженим ризиком і відносно помірних обсягах [3]. В цьому визначенні підтверджується значення арбітражу як самостійної операції, й висуваються вимоги щодо її організації.

Першими формами арбітражу були арбітраж у просторі (просторовий або географічний арбітраж) та арбітраж у часі (часовий арбітраж). В першому випадку учасник ринку здійснює спробу купити актив на тому ринку, де він відносно дешевий, та одночасно продати його на ринку, де він відносно дорогий. Кошти від угоди на продаж використовуються для фінансування угоди на купівлю. Отже, якщо продаж\купівля здійснюються одночасно, має місце безризиковий арбітраж. Проте кошти від продажу не з’являються в наявності негайно. Тому виникає потреба в короткотермінованому фінансуванні. Таким чином виникає певний ризик і, на відміну від спекулятивних операцій, він значно менший.

Арбітражери, здійснюючи купівлю активу на одному ринку та пропонуючи його на іншому ринку, пропонуватимуть ринку більш високі ціни, ніж існують на даний момент часу, при купівлі, й, відповідно, більш низькі при продажу. Загальний ефект від арбітражних операцій зводиться до вирівнювання цін на актив на обох ринках. Тому, за відсутності штучних торгових бар’єрів, діяльність арбітражерів призводить до того, що ціна активу на двох різних ринках ніколи не буде відрізнятися більше, ніж на величину вартості операційних витрат і оформлення угоди [4].

Часовий арбітраж передбачає здійснення угоди купівлі\продажу в теперішній момент часу й одночасне закриття позиції в майбутньому. Наприклад, купівля активу на спотовому ринку (термінова поставка) і продаж цього ж активу на строковому ринку (поставка у майбутньому). Такий арбітраж буде приносити вигоду коли різниця між спотовою та строковою ціною активу покриває витрати, пов’язані з фінансуванням угоди в цілому.

В зв’язку з використанням розбіжностей цін за ризиками, за інструментами та строками дії інструментів, мають місце й інші форми арбітражних операцій. Так, страхування, саме по собі, умовно можна вважати арбітражною операцією за ризиками, оскільки отримання прибутку при страхуванні здійснюється за рахунок диверсифікації портфелю. Прикладом арбітражної діяльності страховиків можуть бути перестрахувальні послуги, які використовують страховики для передачі свого власного ризику іншим. Найбільш цікавою формою арбітражних операцій останніх років є арбітраж за інструментами. За такою формою арбітражу декілька активів або інструментів комбінуються між собою, створюючи синтетичні інструменти. При цьому один інструмент може бути розкладений на складові частини – декілька інструментів, властивості яких відмінні від властивостей оригіналу.

У сучасній банківський практиці широкого розповсюдження набувають арбітражні операції за строками дії. Залучаючи кошти на короткостроковий період (до 1 року) на грошовому ринку або на ринку клієнтських депозитів, банк фінансує довгострокові вкладення, наприклад, купівлю державних зобов’язань чи боргових зобов’язань іншого емітента. Проте вартість фінансування залежить від мінливості процентних ставок. Може виникнути ситуація, коли банку доводиться фінансувати активи, що приносять незначний дохід, дорогими зобов’язаннями. Вихід з цієї ситуації полягає в перетворенні зобов’язань з плаваючою ставкою в зобов’язання з фіксованою ставкою за допомогою процентного свопу. Якщо своповий контракт укладається на момент купівлі активу з фіксованою ставкою, то банк може забезпечити фіксування різниці між доходами за активами з фіксованою ставкою та трансформованою, тепер вже фіксованою, вартістю зобов’язань. При позитивній різниці арбітражна операція приносить вигоду.

Ефективність ринкової системи суттєво залежить від ефективності, з якою ціни відображують всю інформацію, і достовірності, за якою ця інформація представлена цінами. Користувачі цінової інформації повинні бути впевнені в справедливості поточної цінової інформації. Саме в цьому сенсі й важлива роль спекулянтів і арбітражерів, які забезпечують нормальне функціонування ринкової економіки та окремих її сегментів. На відміну від спекулятивних операцій, за якими намагаються отримати прибуток за рахунок майбутніх змін цін, при здійсненні арбітражних операцій вигоду шукають за рахунок розбіжностей у співвідношенні цін. Арбітражні операції призводять до достатньо швидкого вирівнювання цін між різними ринками та підтримки їх рівноваги. Купуючи дешевий актив, арбітражери створюють додатковий попит на нього і, тим самим, підвищують ціну. Реалізуючи актив на іншому ринку, вони збільшують пропозицію і знижують ціну на цьому ринку. Здійснюючи свої операції, арбітражери значною мірою сприяють досягненню рівноваги цін на строковому ринку.

Висновки. Таким чином, слід зазначити, що арбітражні операції є важливим елементом ринкової системи ефективного просторового та часового розподілу ресурсів, а з врахуванням сучасних тенденцій розвитку строкового ринку, можна виділити їх значну роль в ефективному розподілі ресурсів за ризиками, за інструментами і за строками дії цих інструментів.

Список використаних джерел

  1. Кочетков С.В. Арбитражные стратегии на срочном биржевом рынке [Электронный ресурс]:– Режим доступа: http://kudadengi.ru/index.php?display=article.

  2. Вейсвеллер Р. Арбитраж: Пер. с англ. – М.: Церих-ПЭЛ, 1995.– С.19.

  3. Фельдман А.Б. К вопросу о производных финансовых инструментах / А.Б.Фельдман //Финансы и кредит. – М., 2003.– № 17. – С. 2 – 15.

  4. Маршалл Дж.Ф., Бансал В.К. Финансовая инженерия: Полное руководство по финансовым нововведениям: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М., – 1998. – 784 с.

  5. Фельдман А.Б. Арбитраж и спекуляция / А.Б.Фельдман // Журнал для акционеров. –М.,–1998.–№8.– С.38–40.

  6. Примостка Л. Роль строкового ринку в стабілізації економічної системи /Л. Примостка //РЦБ №5-6.–2004.– С.21–24.

  7. Джон К. Халл. Опционы, фьючерсы и другие производные финансовые инструменты = Options, Futures and Other Derivatives.– 6-е изд. – М.: «Вильямс», 2007.– С. 1056.

Атаманчук О.В.,

к.е.н., доцент кафедри оперативно-розшукової діяльності

Національний університет ДПС України, м. Ірпінь

Регуляторний потенцІал податкової системи

Вступ. Місце і роль податкової системи у структурі інструментів державного регулювання економічного розвитку визначається перш за все станом економічної системи. Однак, делегуючи податковій системі тільки завдання отримання і зосередження в руках держави фінансових ресурсів, тобто використовуючи податкову систему виключно як інструмент фіскальної політики, держава ризикує в майбутньому втратити можливі джерела доходів, оскільки ігноруючи регулюючі впливи податків держава не враховує реакцію платників податків на дестимулюючі ефекти оподаткування.

Постановка проблеми. Проблемам оподаткування присвячена велика кількість праць як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Серед них праці О. Василика, В. Вишневського, О. Данілова, Ю. Іванова, А. Крисоватого, В. Мельника, П. Мельника, Д. Черніка, А. Соколовської, В. Федосова та ін. Учені багато уваги приділяють сутності податків та їх функцій, ведуть дискусії з приводу правомірності визнання цілого ряду функцій податків, однак потенціалу регулюючої функції оподаткування приділяється недостатньо уваги. Саме тому метою нашої роботи є визначення сутності регуляторного потенціалу податкової системи.

Викладення основного матеріалу. Податки як економічне явище зародились давно і пройшли тривалий шлях еволюції до своїх сучасних форм. На ранніх етапах свого існування вони мали здебільшого тільки фіскальне значення – за їх допомогою відбувалась мобілізація коштів, необхідних для задоволення потреб держави. Однак з часом відношення до податків змінилось, окрім їх фіскальної ролі значна увага стала приділятись регулюючим впливам, які здійснюють як окремі податки, так і податкова система в цілому.

Регулююча функція податків є важливим інструментом державного регулювання економіки. Саме за допомогою регулюючих ефектів податків можна стимулювати підприємства до розширення масштабів своєї діяльності та її удосконалення, якщо окремі елементи податків заохочують платника до покращення результатів своєї діяльності. У випадку, якщо окремі елементи податкової системи роблять діяльність платника податків непродуктивною, регулююча функція податків може мати стримуючий ефект.

Зважаючи на достатню розробленість проблематики функцій оподаткування у вітчизняній науці, вважаємо за необхідне більше уваги приділити регуляторному потенціалу податкової системи. На сьогоднішній день у вітчизняній фінансовій науці недостатньо напрацювань, які стосуються регуляторного потенціалу податків, хоча так чи інакше вчені використовують цю категорію. Так, О. Воробйова, досліджуючи податкові пільги, зауважує, що «проблема підвищення ефективності застосування податкових пільг через стимулювання розвитку економіки країни, орієнтації на інноваційно-інвестиційний шлях розвитку, стимулювання розвитку малого бізнесу, підвищення рівня добробуту населення в загальному вигляді полягає в тому, щоб у процесі реформування національної податкової системи особлива увага приділялась саме регуляторному потенціалу податків» [2, с. 18].

Визначення сутності регуляторного потенціалу податків почнемо з дослідження етимології слів «потенціал» та «регулювання». У словнику іншомовних слів потенціал ( з лат. potentia сила, міць) – трактується як 1) сукупність певних засобів, можливостей, джерел; 2) точкова характеристика силового векторного фізичного поля [4, с. 275]. Великий економічний словник дає наступне визначення потенціалу: потенціал як економічна категорія становить наявні можливості, ресурси, запаси, засоби, що можуть бути використані для досягнення, здійснення будь-чого [1]. Більшість вітчизняних учених розглядають поняття потенціалу як одну з основних категорій менеджменту, поряд з категорією вартості [5, с. 13]. Можна погодитись з висновком Краснокутської Н.С. про те, що практично всі визначення тією чи іншою мірою стосуються підприємства і спираються на його ресурси і можливості, з одного боку, а з іншого – на досягнення за їх допомогою поставлених цілей [3, с.7]. Таким чином, більшість досліджень у галузі сутності потенціалу, його формування і реалізації присвячена переважно потенціалу підприємства.

Проаналізовані теоретичні концепції податкового регулювання та сутності потенціалу як економічної категорії дають можливість зробити висновок, що регуляторний потенціал податкової системи – це сукупність можливостей впливу податкової системи на перебіг соціально-економічних процесів в країні, які можуть бути реалізовані за допомогою податкових важелів.

Фактично регуляторний потенціал податків безпосередньо формується і реалізується під впливом економічного середовища, стан якого визначається наявністю економічних суб’єктів, які здійснюють господарську діяльність і сплачують податки. Безпосередньо на формування регуляторного потенціалу податків впливає загальний стан економіки. Загальний стан економіки варто характеризувати не тільки через стан окремих показників її розвитку – ВВП, рівень заробітної плати, обсяги промислового виробництва, динаміку інвестиційних процесів, але й через тип економічної системи. Адже формування регуляторного потенціалу, наприклад, в умовах адміністративно-командної економіки є неможливим.

Умови реалізації регуляторного потенціалу податків визначаються станом основних параметрів економічного розвитку, залежно від того, на якій стадії розвитку перебуває економіка держави необхідною може бути активізацію стимулюючих або стримуючих важелів регуляторного потенціалу податкової системи. Однак, варто зауважити, що повноцінне функціонування регуляторного потенціалу податкової системи є неможливим без заходів, направлених на його розвиток. Розвиток регуляторного потенціалу зумовлюється постійними змінами економічного середовища, тому сформований регуляторний потенціал на певний момент часу може виявитись неефективним у майбутньому.

Висновки. Таким чином, результати проведеного дослідження дають змогу зробити висновок, що регуляторний потенціал податкової системи – це сукупність можливостей впливу податкової системи на перебіг соціально-економічних процесів в країні, які можуть бути реалізовані за допомогою податкових важелів. Формування регуляторного потенціалу відбувається під впливом умов зовнішнього середовища, найвагомішими з яких є економічні. Дієвість регуляторного потенціалу визначається сильними і слабкими сторонами чинної податкової системи держави.

Перспективами подальших досліджень визначено розробку методики оцінки ефективності реалізації регуляторного потенціалу податкової системи в Україні.

Список використаних джерел

  1. Борисов А.Б. Большой экономический словарь. – М.: Книжный мир, 2003.

  2. Воробьева Е.И., Сушкова Е.Е. Анализ зарубежного опыта использования налоговых льгот для стимулирования развития экономики// Бизнес-Информ. 2007. – №12(2). – С.18 – 20.

  3. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 352 с.

  4. Словарь иностранных слов с приложениями/ Под ред. В. Бутромеева. – М.: «Престиж книга»; «РИПОЛ Классик», 2006. – 544 с.

  5. Щелкунов В.І. Виробничий потенціал України. Стратегія формування та використання. – К.: Наукова думка, 1999. – 238 с.

Батрименко В.В.

к.е.н., доцент, Інституту міжнародних відносин

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ

ТРАНСНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Сучасні тенденції розвитку нових ринково-господарських систем відображають підсилення ролі фінансового сектору, домінантою яких, виступає вплив транснаціоналізації банківської діяльності, як основного стимулятора розвитку виробництва і підвищення конкурентоспроможності національної економіки. В якості основного індикатора рівня розвитку фінансового ринку на сучасному етапі виступає показник стійкості і надійності банківської системи. Однак, адекватне використання даного показника є неможливим без аналізу складових взаємодії національної банківської системи з транснаціональним фінансовим капіталом, що обумовлює залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій і, таким чином, суттєво впливає на процес функціонування й ефективності національної економіки.

Суперечливі наслідки розвитку банківського сектора у нових ринкових економіках, загострення конкуренції обумовлюють необхідність визначення ефективності взаємодії банківської системи з транснаціональним фінансовим капіталом, особливо через призму її ролі у забезпеченні економічного зростання та позитивних структурних зрушень в господарстві. Даний механізм взаємодії на сучасному етапі характеризується такими складовими як: 1) банко-центрованістю фінансового розвитку та випереджаючим характером трансформаційних змін у банківському секторі порівняно з невисоким темпами реформування небанківських фінансових інституцій та фондового ринку; 2) різношвидкісним характером фінансового розвитку у нових ринкових економіках [1].

Найвищий рівень реформованості спостерігається у країнах ЦСЄ, однак серед них лише деякі (Угорщина, Словенія, Естонія) наблизилися до стандартів розвинених економік. Найнижчі ж темпи реформування фінансових систем мають країни СНД. Меншою мірою це стосується розвитку небанківських фінансових установ і фондових ринків, реформування яких у СНД і ЦСЄ йде повільніше. На особливу увагу заслуговує роль вибору стратегій взаємодії з транснаціональним банківським капіталом як чиннику прискорення фінансових реформ у нових ринкових економіках. Відмінності стратегій реформування і рівня розвиненості фінансових систем стосуються приватизаційних стратегій у банківському секторі, процедур реструктуризації кредиторської заборгованості в умовах глобальної фінансової нестабільності, політики регулювання входження транснаціональних банків, рівня і характеру інституційних змін на ринку банківських послуг, механізму та інструментів фінансової лібералізації [3].

Залежно від характеру взаємодії національної банківської системи з транснаціональним фінансовим капіталом, яка в умовах глобалізації визначає шляхи реформування фінансової системи, можна виокремити певні типи фінансового розвитку нових ринково-господарських систем, зокрема: 1) країни, де було зафіксовано відносно вдалий симбіоз національного та транснаціонального банківського капіталу, (Польща, Угорщина, Чехія, Словенія); 2) країни-реформатори, що борються з подвійною спадщиною (Хорватія, Словаччина, Болгарія, Румунія); 3) країни з затяжним кризовим розвитком (Україна, Росія); 4) країни, яки обрали градуалістичну модель ринкових трансформацій (Китай, В’єтнам, Білорусь) [2].

Незважаючи на певні інституціональні відмінності регіональних фінансових ринків у центрах світової економічної сили ЄС, США та Південно-Східної Азії, за ступенем впливу та взаємопов’язаності з ринками, що формуються, була сформована певна система взаємодії. Однак, дана система концентрує в собі системні ризики, пов'язані з особливостями мережевих структур фінансових і інформаційних систем, а також нестабільністю ринкової економіки в цілому. Попри подібність розвитку фінансових систем у нових ринкових економіках між ними спостерігалися істотні відмінності у ступені зрілості передумов переходу до ринку, а також у макроекономічних та зовнішньоекономічних дисбалансах. По-перше, це наявність часткової децентралізації і реформування, яка стала наслідком реформ кредитно-фінансової сфери таких країн як Польща, Угорщина, Словенія, де в реальному секторі економіки ступінь незалежності господарюючих суб’єктів у прийнятті рішень обумовлюється необхідністю утримання грошових заощаджень, а у фінансовій сфері – створенням дворівневої банківської систему у рамках Європейської системи центральних банків. По-друге, лібералізація банківського регулювання, часткова лібералізація цін та слабкі позиції в міжнародних фінансових організаціях країн СНД призвели до негативних соціально-економічних наслідків реформ фінансового сектору [4].

Транснаціоналізація банківської діяльності у нових ринкових економіках визначає конкурентоспроможність як банківських систем, так і національних економік в цілому, адже за низької національної власності більша частка кредитно-фінансових інститутів має обмежені можливості з отримання підтримки від акціонерів. Банківські системи, де домінують місцеві середні та невеликі за розміром приватні банки, генеруються високі короткострокові ризики: такі банки мають невисоку якість управління ризиками і сильну залежність від короткострокових фондів.

Однак, ефективність фінансового розвитку має оцінюватися на основі результатів, що підлягають вимірюванню. У першу чергу, це забезпечення стійкості роботи банків, що у банко-цетрованих системах обумовлює темпи розвитку національної економіки і підвищення її конкурентоспроможності. Саме тому, для зміцнення стабільності банківської системи та підвищення ефективності її впливу на економічний розвиток необхідно: активне включення транснаціонального банківського капіталу в макроструктури перетворення шляхом послідовного зниження ставки рефінансування центральних банків і відповідно підвищення попиту суб'єктів підприємницької діяльності на позичкові кошти; формування механізму стимулювання банків на збільшення частки довгострокових інвестиційних кредитів, особливо, кредитування пріоритетних сфер економіки.

Сучасні ж умови глобальної фінансової нестабільності висунули окремо питання вироблення механізму оперативного антикризового регулювання діяльності банків як національних, так і з іноземною участю. Розширення спектру інструментів стимулювання заощаджень, забезпечення підвищення якості банківських послуг, стійка довіра до банківської системи виступає основною метою оптимізації взаємодії нових ринкових національно-господарських систем з транснаціональним фінансовим капіталом. Зокрема, вимагає вдосконалення механізм управління ліквідністю та ризиками банківської діяльності, запровадження вимог щодо контролю за якістю капіталу кредитно-фінансових установ, застосування інструментарію нормативів резервування на кошти, що залучені на міжнародних ринках капіталу, а також встановлення плаваючої ставки за депозитами з прив'язкою до рівня інфляції.

Список використаних джерел

1. Behr A., Heid F., The success of bank mergers revisited – an assessment based on a matching strategy // Discussion Paper. – Series 2: Banking and Financial Studies. – 2008. – № 06. – 40 p.

2. Brakman S., Garita G., Garretsen H., Marrewijk Ch. Unlocking the value of cross-border mergers and acquisitions. – CESinfo Working Paper No 2294. – May 2008. – 34 p.

3. Calzolari, G. and Loranth G. (2010). Regulation of multinational banks: a theoretical inquiry. – European Central Bank Working Paper No. 431 and forthcoming in the Journal of Financial Intermediation.

4. European banks: The silent revolution. – Deutsche Bank Research. – April 22, 2008. – 31 p.
Бидик А.Г.,

к.е.н., доцент, доцент кафедри фінансів та банківської справи

Тернопільський національний економічний університет, м. Тернопіль

Чортківський інститут підприємництва і бізнесу, м. Чортків

Основні умови розвитку фінансової системи України

Актуальність теми. Фінансова система є важливим та одним з основних атрибутів держави. Велика кількість вітчизняних та зарубіжних науковців в своїх дослідженнях приділяють увагу складу та побудові фінансової системи, основам її функціонування та розвитку. Вагомий внесок в розвиток теоретичної фінансової науки зробили такі представники української фінансової школи як В.Л. Андрущенко, О.Д. Василик, А.І. Даниленко, Л.О. Дробозіна, М.І. Крупка, І.О. Луніна, С.Я. Огороднік, В.М. Опарін, М.В. Романовський, В.М. Федосов, С.І. Юрій, І.І. Янжула та інші науковці.

Всі вищеназвані вчені зробили значний внесок у розвиток основ фінансової науки, проте деяким питанням взаємозв’язку між складовими елементами фінансової системи якщо і було приділено увагу, то в практичній діяльності спостерігається порушення загальних економічних зв’язків між ними, що й визначає актуальність даного дослідження.

Постановка проблеми. В зв’язку із наявністю та важким перебігом тривалих кризових явищ в економіці країни, що жорстко торкнулися її фінансової сфери, виникає необхідність закцентувати увагу на проблемах сучасної фінансової системи України та сформулювати основні умови її подальшої розбудови й розвитку.

Викладення основного матеріалу. Визначення «фінансова система» даються в кожній науковій праці, присвяченій даній дефініції. В свою чергу, ми звернемося до категорійного поняття «система». Якщо перекладати з грецької мови, система (systema – ціле, що складене із частин; з’єднання) – множина пов’язаних між собою елементів (предметів, явищ, поглядів, знань тощо), що являють собою цілісне об’єднання, єдність [2, с. 738]. В кожному визначенні категорії «фінансова система», що пропонуються нам вченими-фінансистами, обов’язково вказано на наявність системного підходу до розгляду фінансової системи та основ її функціонування. На практиці ж ми бачимо відсутність надійного взаємозв’язку між складовими фінансової системи, які повинні діяти відповідно до одних економічних законів розвитку суспільства і є пов’язаними загальними економічними зв’язками.

Сьогодні в Україні простежується значне одержавлення фінансової системи. Більшість розроблених та запропонованих реформ, що впроваджуються останнім часом діючим урядом, спрямовані на наповнення коштами перш за все бюджетної системи та позабюджетних цільових фондів, які знаходяться в розпорядженні держави. Міцною фінансова система може бути тільки за умови, що вона опирається на самодостатнє та конкурентоспроможне власне виробництво. Хоча фінансові відносини природно мають розподільчий характер й найчастіше інтереси суб’єктів розподілу не збігаються при цьому, диференціація фінансової системи на окремі сфери та ланки не повинна викликати виникнення полярних інтересів представників цих складових утворень.

Загальною метою фінансової діяльності на будь-якому рівні господарювання має бути максимальне забезпечення фінансовими ресурсами інтересів суб’єктів фінансової діяльності. Останнім часом інтереси населення та суб’єктів господарювання не завжди враховуються при прийнятті тих чи інших керівних рішень. А дарма, тому що саме децентралізовані фінанси є основою фінансової системи, саме там формується переважна частина фінансових ресурсів держави. Необхідною умовою функціонування міцної та збалансованої фінансової системи країни є налагодження взаємозв’язків між всіма своїми складовими та зовнішнім фінансовим світом.

В період виходу з кризового становища кожна сфера та ланка фінансової системи потребує необхідних заходів з удосконалення діяльності. Наприклад, для сфери фінансів домогосподарств найболючішими питаннями залишається можливість забезпечення населення новими робочими місцями із достойною оплатою праці для відтворення кваліфікованої робочої сили. Населення країни переживає зростання цін. На відміну від планового виконання показників державного бюджету, фінанси домогосподарств і господарюючих суб’єктів продовжують бажати кращих часів.

Сфера державних фінансів також потребує істотних змін. Бюджетна система вимагає ліквідації хронічних дефіцитів на кожному з її рівнів. Дефіцит бюджету викликає за собою недофінансування основних статей видатків бюджету. В країні проводиться пенсійна реформа. Проблеми наповненості Пенсійного фонду України вже торкаються кожного громадянина, що сплачує внески до нього, що отримує страхові платежі з цього фонду та є учасником системи державного соціального страхування.

В галузі державного кредиту в Україні велику увагу слід приділити зміні структури державних запозичень. Можливо, слід відійти тільки від практики фінансування лише дефіциту державного та місцевих бюджетів. Вільні кошти населення (за деякими статистичними даними, сьогодні на руках у населення знаходиться від 10 до 12 млрд. дол. США) могли би інвестуватись в розвиток економіки при розроблених механізмах їх запозичення на взаємовигідних для кредиторів і позичальників умовах та гарантованого й своєчасного повернення.

Основним завданням органів управління фінансами є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Кожна ланка повинна здійснювати фінансову діяльність в узгодженні із загальною державною стратегією розвитку країни та її складових, включаючи інтереси окремих територій, окремої області і окремого села в тому числі.

Система управління фінансовою системою повинна в своїй основі мати розроблені механізми реалізації національних інтересів представників кожної сфери – не лише державних фінансів, а й сфери суб’єктів підприємництва, й сфери фінансів домогосподарств тощо. Отже, сьогодні в фінансовій системі країни накопичилося немало проблем. Вона переживає немалі труднощі. Спостерігається:

«Стабільна фінансова система є гарантією виконання державою своїх зобов’язань» – це слова міністра фінансів України Федіра Ярошенка [5]. В свою чергу, президент України Віктор Янукович під час телепроекту «Розмова з країною» заявив про спрямування урядом у 2010 році на укріплення фінансової системи України 1,5 млрд. дол. [6]. Саме в 20-ту річницю незалежності держави слід зробити рішучі кроки щодо підтримання та удосконалення функціонування її фінансової системи, яка є найважливішою ознакою фінансової безпеки країни. Для порівняння, антикризовий план, запропонований адміністрацією президента Барака Обами і підтриманий сенатом і конгресом США, передбачав виділення 787 млрд. дол. США на надання фінансової допомоги американській промисловості [7].

Визначимо та перерахуємо основні умови розвитку якісно нової, працездатної фінансової системи:

Висновки. Вітчизняна фінансова система на сучасному етапі економічних реформ вимагає послідовних та узгоджених керівних дій щодо її гармонійного функціонування. При цьому необхідно враховувати теоретичні принципи побудови фінансової системи, такі як: наукової обґрунтованості фінансової політики, системного підходу, законності, суворої фінансової звітності та виконання фінансових зобов’язань, економічної ефективності та обґрунтованості прийняття фінансових рішень, цільової спрямованості, безперервності й доступності. Реформи, що пропонуються діючим урядом у сфері економічної діяльності повинні враховувати існуючі зв’язки в межах фінансової системи й передбачати наслідки їх реалізації для кожної з її складових.

Підсумовуючи вищенаведений матеріал, можна зазначити, що тільки за умови наявності діючої, збалансованої та ефективно реагуючої на всі внутрішні та зовнішні загрози фінансової системи можна говорити про сильну та фінансово незалежну Україну.

Список використаних джерел

1. Опарін В.М. Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти): Монографія. – К.: КНЕУ, 2005. – 240 с.

2. Пиголкин А.С., Головистикова А.Н., Дмитриев Ю.А. Теория государства и права: Учебник / Под ред. А.С. Пиголкина, Ю.А. Дмитриева. М.: Высшее образование; Юрайт-Издат, 2009. – 752 с.

3. Фінанси: Підручник/ За ред. С.І. Юрія, В.М. Федосова. – К.: Знання, 2008. – 611 с.

4. Химичева Н.И. Финансовая система (структура финансов) Российской Федерации. Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н.И. Химичева. 4-е изд., перераб. и доп. М.: Норма, 2008. – з 768 с.

5. http:// www. kmu.gov.ua/

6. http://www.rbc.ua/ukr/top/show/v-yanukovich-v

7. http://news.bigmir.net/business/184795/

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации