Реферат - Матеріальна відповідальність у закладах охорони здоров'я - файл n1.docx

Реферат - Матеріальна відповідальність у закладах охорони здоров'я
скачать (40.4 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx41kb.07.11.2012 05:58скачать

n1.docx

План

Зміст

Вступ

1.Матеріальна відповідальність у закладах охорони здоров'я.

1.1.Визначення і загальні поняття юридичної відповідальності медичних працівників.

1.2.Визначення і джерела правового регулювання матеріальної відповідальністі.

1.2.1.Визначення матеріально ї відповідальності.

1.2.2.Джерела правового регулювання.

1.2.3.Загальні підстави і умови виникнення матеріальної відповідальності працівників.

1.3.Види матеріальної відповідальності.

1.3.1.Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників.

1.3.2.Випадки повної матеріальної відповідальності працівників.

1.4.Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником.

1.5.Визначення розміру шкоди.

1.6.Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Враховуючи специфіку сфери регулювання – система охорони здоров’я – питання про матеріальну відповідальність працівників, слід зауважити те, що в медичній практиці більш актуальним є питання немайнової ( моральної ) відповідальності. Матеріальна шкода є більш розповсюдженим явищем на підприємствах виробничої галузі народного господарства.

Проте в закладах охорони здоров’я існує велика кількість медичного обладнання, медикаментів, транспорту та інш. коштовного майна, тому ігнорування такого інституту трудового права, як матеріальна відповідальність працівників цих закладів принципово неприпустима. Не важко уявити до яких наслідків могла би привести безвіповідальність співробітників за заподіювану шкоду вніслідок їх недбайливого і несумлінного відношення до майна лікувального закладу, халатного виконання своїх обов’язків.

Завдяки вищезгаданим обставинам нормативно – правова база, що регулює суспільні відносини матеріальної відповідальності в медицині не зазнала більш глибокого і специфічного розвитку і тому мало чим відрізняється від подібних відносин в і ших сферах суспільних відношень ( в сфері виробничої практики, надання послуг населеню тощо ). Головним регулятором питань матеріальної відповідальності є Кодекс законів про працю України. Саме він визначає основні принципи, засади і механізми регулювання матеріальної відповідальності закладів охорони здоров’я України.

1.Матеріальна відповідальність у закладах охорони здоров'я.

1.1.Визначення і загальні поняття юридичної відповідальності медичних працівників.

Одним із важливих питань, які розглядає теорія права, є юридична відповідальність за вчинення правопорушення. Дотримуючись точки зору, що юридична відповідальність - це застосування заходів державного примусу до особи, яка вчинила правопорушення, важливо зауважити, що цей підхід застосовується і до галузі, яка розглядається, - регламентації охорони здоров'я громадян.

Реалізація юридичної відповідальності досягається за рахунок використання правових засобів, що дозволяє здійснювати вплив права на суспільні відносини у сфері медичної діяльності.

Загальна мета, яка переслідується при дослідженні питань юридичної відповідальності лікарів, - шляхом комплексного висвітлення створити умови для попередження нових медичних правопорушень. Вона досягається за рахунок державного примусу у відновленні правопорядку й точного застосування норм права при визначенні виду відповідальності. Отже:

Юридична відповідальність медичного працівника за професійне правопорушення — це застосування до особи, яка вчинила правопорушення при виконанні професійних обов'язків у сфері медичної діяльності, заходів державного примусу, передбачених правовими нормами, які супроводжуються необхідністю для винного зазнати певних втрат особистого, організаційного або майнового характеру.

Соціально-економічні та законодавчі зміни, які стались за останній час в Україні, ще більше утвердили становище, відповідно до якого медицина та діяльність медичних працівників регламентуються правом. За своєю суттю відповідальність лікаря означає міру впливу держави на людину, яка з тих чи інших причин скоїла вчинок, що суперечить прийнятим у медицині нормам і правилам. Важливо зазначити, що перш за все мова йде про порушення професійних обов'язків медика. У решті випадків лікарі несуть відповідальність за загальними правилами.

Людина, яка потребує медичної допомоги, сподівається, що ця допомога буде надана належним чином, на високому професійному рівні. Лікарі, люди в білих халатах, у всі часи сприймались як носії добра, до них завжди зверталися з надією на допомогу. Саме тому дуже складно в науці й на практиці вирішувати питання відповідальності медиків за ту чи іншу шкоду, заподіяну здоров'ю пацієнта. Однак з правової точки зору таку роботу необхідно проводити, оскільки і лікарі повинні знати про таку відповідальність, яка настає у разі правопорушень, і пацієнти мають бути впевнені, що охорона їхніх прав і законних інтересів гарантується з боку держави та суспільства, в тому числі й таким чином.

В Україні досить довгий час мова йшла переважно про кримінально-правові методи впливу на правопорушників у сфері медицини. Прийняття нового Цивільного кодексу України, розвиток законодавства про охорону здоров'я, формування судової практики у справах про притягнення до відповідальності медичних працівників свідчить про наявність чотирьох принципово різних видів відповідальності лікарів за вчинені правопорушення:

Окремим видом відповідальності медичних працівників є матеріальна відповідальність.

1.2.Визначення і джерела правового регулювання матеріальної відповідальністі.

1.2.1.Визначення матеріально ї відповідальності.

Матеріальна відповідальність — це обов'язок працівника відшкодувати збиток, заподіяний підприємству (установі, організації) у межах і в порядку, установлених законодавством.

Матеріальна відповідальність – це відповідальність працівника за заподіяну підприємству (установі, організації) шкоду. Її не слід путати з кримінальними, адмімістративними, цивільними, господарськими та іншими штрафами, стягненнями, неустойками та інш. засобами матеріально - фінансового впливу та регулювання.

1.2.2.Джерела правового регулювання.

Матеріальна відповідальність – це окремий інститут Трудового права, який регулюється Кодексом законів про працю України ( далі КЗпП ), колективним, трудовим договором, іншими локальними нормативними й індивідуальними актами.

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може
бути укладено підприємством, установою, організацією з
працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають
посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із
зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або
застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну
індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в
порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Кодекс законів про працю України загальні підстави і умови матеріальної виникнення матеріальної відповідальності працівників, обов’язки суб’єктів трудового права по збереженню майна, види і випадки мат.відповідальності, а також межі і порядок покриття шкоди, заподіюваної працівником.

1.2.3.Загальні підстави і умови виникнення матеріальної відповідальності працівників.

Ст.130 КЗпП визначає, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні
інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення
відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і
порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода
заподіяна підприємству, установі, організації винними
протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця
відповідальність, як правило, обмежується певною частиною
заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру
заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених
законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна
відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення
працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної
відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за
шкоду, яка відноситься до категорії нормального
виробничо-господарського риску, а також за неодержані
підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду,
заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її
повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним
органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди
рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Згідно КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна
підприємства, установи, організації і вживати заходів до
запобігання шкоді.

За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при
виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно
шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої
дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний
заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за
шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести
наявність підстав і умов, передбачених законодавством для покладення на працівника мат.відповідальності.

1.3.Види матеріальної відповідальності.

Згідно з чинним законодавством матеріальна відповідальність може бути повною і обмеженою.

1.3.1.Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників.

У відповідності з законодавством обмежену матеріальну
відповідальність несуть:

1) працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість
матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при
їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не
більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі
працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або
знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів,
спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством,
установою, організацією працівникові в користування;

2) керівники підприємств, установ, організацій та їх
заступники, а також керівники структурних підрозділів на
підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у
розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього
місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі,
організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною
постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи
культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання
простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню,
знищенню і зіпсуттю матеріальних, грошових чи культурних
цінностей.

1.3.2.Випадки повної матеріальної відповідальності працівників.

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну
відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини
підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією
відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий
договір про взяття на себе працівником повної матеріальної
відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших
цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт
за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь,
переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним
зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому
числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних
приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих
підприємством, установою, організацією працівникові в
користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну
матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству,
установі, організації при виконанні трудових обов'язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або
переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм
власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад
один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення
строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та
місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

1.4.Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує
середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням
власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств,
установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням
вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із
заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або
вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не
пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і
звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про
це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його
розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку,
передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання
власником або уповноваженим ним органом позову до районного,
районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та
їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться
за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою
прокурора.

Межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду,
завдану підприємству, установі, організації розкраданням, умисним
зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших
цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди
перевищує її номінальний розмір, встановлюються законодавством.

1.5.Визначення розміру шкоди.

Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди
визначається за фактичними втратами, на підставі даних
бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості
(собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно
з установленими нормами.

У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної
розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за
цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і
товарів.

Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі,
організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або
втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих
випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний
розмір.

Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох
працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня
вини, виду і межі матеріальної відповідальності.

Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім
прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту
конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода
стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й
відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних
цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної
працівником, залежно від його майнового стану, за винятком
випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника,
вчиненими з корисливою метою.

1.6.Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт,
зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском),
перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм
цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність
кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну
відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна)
матеріальна відповідальність.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність
установлюється власником або уповноваженим ним органом за
погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації
(профспілковим представником) підприємства, установи, організації.
Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну
відповідальність укладається між підприємством, установою,
організацією і всіма членами колективу (бригади).

Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися
колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її
застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну)
матеріальну відповідальність розробляються за участю
профспілкових об'єднань України та затверджуються Міністерством
праці України.

Висновки

Важливою умовою життєдіяльності людей є праця, яка звжди становила і становить вольову діяльність, спрямовану на створення матеріальних цінностей. Досвід створення матеріальних і духовних благ передається від покоління до покоління через укладені соціальні програми за допомогою науково-технічного прогресу. За весь час розвитку людства результат свідомої суспільної трудової діяльності з кожним поколінням ускладнювався але не втрачався.

Тільки завдяки праці люди можуть задовільняти свої матеріальні та моральні потреби. Саме тому праця становить єдність двох функцій: засіб до життя і сфера ствердження особи. Перша з цих функцій знаходить своє відображення в орієнтації працівника на матеріальне задоволення потреб результатами своєї праці. Друга - в орієнтації працівника на зміст праці, її відповідність його внутрішнім запитам, моральне задоволення роботою.

Потреби матеріального характеру є головними і лежать в основі життя людей. Для того, щоб мати їжу, одяг, взуття люди незалежно від свої волі та свідомості вступають у відносини з іншими людьми по виробництву і розподілу цих благ. Ці зв'язки неможливі без певної організації, що створюється на базі взаємодії людей один з одним. Виникають відносини по виробництву, управлінню та розподілу, створюється власність на знаряддя та засоби виробництва, на результати своєї та чужої праці.

Характер поєднання безпосереднього виробника їз засобами виробництва становить форму власності, яка є первинним, основним економічним відношенням, що визначає всі інші суспільні відносини.

Розглянув і проаналізував нормативно – правову базу, що визначає і регулює матеріальну відповідальність працівника в закладах охорони здоров’я можна прийти до висновку, що законодавство в цій сфері є досить збалансованим, враховує інтереси, як працівника, так і власника ( або уповноваженого їм органу ). Законодавець гарантує працівнику і роботодавцю захист їх законних, загальнолюдських і всесвітньо визнаних прав, потреб і інтересів.


Використана література

  1. Хміль І.Ю., Михайличенко Б.В., Артеменко О.І. Основи медичного законодавства України // Національний Медичний Університет ім.О.О.Богомольця. Кафедра судової медицини. – Київ – 2010р.

  2. Братанюк.Л.Є. Основи права і законодавства в охороні здоров’я. Підручник для мед. вузів 1-3 рівнів акредитації. Київ – 2010р.

  3. Конституція України (зі змінами, внесеними згідно із Законом N 2952-VI ( 2952-17 ) від 01.02.2011, ВВР, 2011, N 10, ст.68).

  4. Підручник «Медичне право України» - Стеценко С.Г. – 2009

  5. Стеценко С.Г., Сенюта І.Я. Законодавче забезпечення охорони здоров'я в Україні // Право України. - 2007.

  6. Кодекс законів про працю України від 10.12.71 ( зі змінами станом на 08.09.2011р. )

  7. Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992року;











Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации