Шпаргалка по геодезии - файл n1.doc

Шпаргалка по геодезии
скачать (18280.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc18281kb.13.10.2012 19:59скачать

n1.doc

  1   2   3
53. Дайте означення топографічних карт й планів.
Карти топографічні – докладні, єдині за змістом, оформленням і математичною основою географічних карти, на яких зображені природні і соціально-економічні об'єкти місцевості з властивими їм якісними і кількісними характеристиками і особливостями розміщення.
В Україні розрізняють Топографічні карти як:
оглядово-топографічні (масштаб 1:1000000, 1:500000),
топографічні: дрібномасштабні (1:200000, 1:100000), середньомасштабні (1:50000, 1:25000), великомасштабні (1:10000, 1:5000) і
топографічні плани (1:2000, 1:1000, 1:500).
Топографічний план – це картографічне зображення елементів ситуації й рельєфу місцевості, будинків і споруджень із їх технічними характеристиками.

54
. Що таке масштаб? Охарактеризуйте відомі вам форми представлення масштабу.
Масштаб, мірило (від нім. Mass - міра, і нім. Stab - палка) — це відношення розмірів об'єкта, виконаних без спотворень, до їхніх номінальних значень[1]. Масштаб це число, що може бути більше 1, якщо розміри об`єкту менші розміру креслення, плану тощо (наприклад - малюнки мікроорганізмів, креслення дрібних деталей) — це називають масштабом збільшення, або менше 1 (плани будинків, топографічні та географічні карти, карти зоряного неба) - масштаб зменшення. Масштаб з відношенням 1:1 називають масштабом натуральної величини.
Масштаби зображень на кресленнях слід вибирати з такого ряду (ГОСТ 2.302-68):
масштаби зменшення: 1:2; 1:2,5; 1:4; 1:5; 1:10; 1:15; 1:20; 1:25; 1:40; 1:50; 1:75; 1:100; 1:200; 1:400; 1:500; 1:800; 1:1 000
натуральна величина: 1:1;
масштаби збільшення: 2:1; 2,5:1; 4:1; 5:1; 10:1; 20:1; 40:1; 50:1; 100:1.
Види масштабу
Масштаб на картах і планах може бути представлений в числовому вигляді, іменованому, або графічно:
Числовий масштаб — відношення довжини ліній на плані або карті до довжини відповідних ліній в натурі. Зображається у вигляді лінійного дробу, чисельник якого одиниця, а знаменник — ступінь зменшення проекції. До прикладу, запис 1:5 000, або означає, що 1 см на плані відповідає 5 000 см (50 м) на місцевості. Більш крупним є той масштаб, у якого знаменник менше — 1:1 000 крупніше за 1:25 000. На топографічних планах і картах звичайно використовують такі масштаби: 1:1 000, 1:2 000, 1:5 000, 1:10 000, 1:20 000, 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000, 1:200 000, 1:500 000, 1:1 000 000 і дрібніше.
Іменований масштаб — біля кожного числа записана назва одиниці вимірювання. Наприклад: в 1 см - 2 км.
Лінійний масштаб 1:10 000
Поперечний масштаб 1:10 000 і методика вимірювання відстані
Графічні масштаби поділяються на лінійні і поперечні.
Лінійний масштаб — відрізок, поділений на рівні частини, на якому біля кожної поділки вказане число, що показує довжину відповідного відрізка в натурі.
Поперечний масштаб — номограма, збудована за принципом пропорціональності відрізків паралельних прямих, що перетинають сторони кута.
Вертикальний масштаб – масштаб для зображення абсолютних висот точок на топографічних профілях або вертикальних розрізах земної кори. Як правило, перевищує горизонтальний масштаб у 2, 5, або 10 разів.
55. Класифікація умовних знаків. Приклади.

Умовні знаки:

1. Масштабні – це ті якими зображують предмети місцевості з дотриманням розміру. Наприклад : ліси, луки, городи, згорілі ліси, озера, річки (великі).

2. Напівмасштабні ( лінійні) – зображують лінійні об’єкти і в масштабі зображується лише довжина об’єкта : дороги, стежки, трубопроводи.

3. Позамасштабні – зображують ті предмети місцевості розміри яких не можуть бути виражені в масштабі карти: колодязь, окремо стояче дерево.

4. Допоміжні або пояснювальні умовні знаки – написи на картах, пояснення, характеристики.

56.

57.

58. Географічний меридіан — уявна лінія перерізу поверхні земної кулі площиною, проведеною через будь-яку точку земної поверхні і вісь обертання Землі.

Паралель - лінія перетину поверхні земної кулі площиною, паралельною до площини екватора. Екватор - найдовша паралель.

59. Геодезична широта –це кут утворений нормаллю в даній точці і площини екватора.

Геодезичною довготою L називають двогранний кут утворений площиною початкового меридіана і площиною меридіана що проходить через задану точку.

60. Осьовий меридіан зони умовно зміщують на 500 км для того, щоб осі у в зоні мали додатнё значення від початку координат.

68. Рельєф – це сукупність нерівностей Землі, що утворюється на межі літосфер, атмосфер, гідросфер.

Основні форми рельєфу

1. Гора

2. Котловина

3. Гора з 2-ома вершинами – сідловина

4. Хребет – випукла форма

5. Площина – ввігнута форма

69. Способи відображення рельєфу на картах:

1. 3Д світлотіньового зображення;

2. За допомогою штрихів 3Д;

3. Гіпсометричний ( певний проміжок зображений кольором).

4. За допомогою горизонталей (основний).

Види горизонталей їхні властивості:

Властивості : горизонталь – це лінія яка з’єднує точки з однаковими висотами. Це зімкнуті лінії в межа карти чи плану, це неперервні лінії які перериваються при т. ріки, не пересікаються і не розгалужуються. Відстань між сусідніми горизонталями хар. Крутизну схилу. Напрямки схилу вказ. Верх штрихи. Горизонталі на карті мають висоти кратні перерізу рельєфу.

70. Що таке висота точки? Та перевищення?

Геодезична висота — відстань від даної точки на земній поверхні до поверхні референц-елліпсоїда або висота точки над поверхнею геоїда.

Перевищення (рос. превышение, англ. relative height, elevation, нім. relative Hцhe f, Hцhenunterschied m) – в геодезії, фізичній географії тощо – різниця абсолютних висот будь-яких точок земної поверхні. Напр., висота гірської вершини над рівнем дна гірської долини. Напрям нівелювання – зліва направо, тому а,b – відповідно відліки по задній та передній рейках. Перевищення h одержують за формулою h = a – b. При цьому відліки по рейках, встановлених на точках покрівлі, в формулу записують зі знаком мінус. Завдяки цьому завжди виконується встановлена умова: якщо передня точка буде вища від задньої, то перевищення буде додатнім, а якщо нижче – від’ємним

71. Орієнтування ліній – визначення напрямку відносно іншого напрямку ( прийнятого за вихідний), це може бути істинний, магнітний, осьовий меридіан або лінії паралельні їм.

Дирекційним кутом називають кут який відлічується від пн.. напрямку осьового меридіана або лінії пар. Йому по годинниковому напрямку до заданого напрямку.

72. А́зимут— кут між площиною меридіана точки спостереження і вертикальною площиною, що проходить через предмет і дану точку

Азимут, який вимірюється відносно істинного меридіана, називається істинним.

Збли́ження меридіа́нів на площині́— кут між зображенням меридіана точки в проекції Ґауса і прямою, паралельною осі абсцис на площині в цій же точці.

73. Магнітний азимут  — горизонтальний кут, який відлічується за годинниковою стрілкою від північного напряму магнітного меридіану точки спостереження до заданого напряму від 0о до 360о. Магнітний азимут відрізняється від географічного на величину магнітного схилення, визначеного в точці спостереження. Залежність між географічним (А) та магнітним (Ам) азимутами для напряму 1-2 виражається формулою: А = Ам+?, де ? — магнітне схилення для даної точки; прийнято вважати магнітне схилення східним або позитивним (а) і західним або негативним (б).

Магнітне схилення– кут між магнітним і географічним меридіанами в даній точці земної поверхні. Вважається позитивним, якщо північний кінець магнітної стрілки відхиляється на схід від географічного меридіану, і негативним – якщо на захід.
74. Румб — горизонтальний кут, відрахований від найближчого напрямку лінії (північного або південного)до напрямку даної лінії.

Може бути від 0° до 90°.

Для правильності визначення напрямку до величини румба дописують назву, що складається з двох букв назв сторін світу.

І = =; =ПнСх

ІІ =180- =150

=ПдСх

ІІІ =180- =210

=ПдЗх

IV =360- =330

=ПнЗх
75. Прилади для вимірювання відстаней на місцевості – в інженерно геодезичних роботах використовують сталеві мірні стрічки, рулетки (металеві), ниткові або оптичні віддалеміри (електричні тахеометри).

Компарування мірної стрічки – означає порівняти довжину мірного приводу з компаратором (еталоном) приймають відрізки ліній на місцевості або з точністю 1:100000. Знаючи точну довжину еталона і вимірявши його довжину за доп. стрічки можемо позначити поправку за компаруванням.

де n – кількість вкладен стрічки; Або дійсна поправка за компаруванням , - номінальне.
78. Суть вимірювання горизонтального кута полягає ось у чому. Не­хай на місцевості є три точки — А, В і С, розташовані на різних висо­тах (рис.1). Розмістимо над вершиною кута, який вимірюємо, пара­лельно горизонтальній площині градуйоване коло R, через центр якого проходить прямовисна лінія BB1. Тоді проекції напрямів ВС і ВА, кут між якими вимірюють, перетнуть шкалу кола по поділках с' і а' (відліком). Різниця цих відліків дає шуканий кут

Описану геометричну схему вимірювання горизонтального кута здійснюють кутомірним інструментом, який називається теодолітом; ним вимірюють горизонтальні й вертикальні кути.

Рис. 1. Схема і принципи вимірювання горизонтального кута.

79. Похибки і точність вимірювання:

На точність вимірювання горизонтальних кутів впливає ряд похибок:

1. інструментальні; 2. Похибка за центруванням;

3. Похибка за редукцією; 4.за візуванням

5. за відлічуванням; 6.за бокову рефракцію.

Інструментальні похибки невеликі і включаються методикою спостереження. Похибка за візуванням невелика – 3’’, за редукцією теж невелика і за відлічуванням суттєва. Зміст похибок – m так як значення кута отримують за відлічування з двох напрямків

Кут вимірюють двойними прийомами (КЛ і КП)

Гранична похибка за відлічуванням подвійна

(5) = t (6)

Якшо вимірюють n кутів, то (7).

80. Вертикальна вісь обертання теодоліта –вісь обертання алідади;

Горизонтальна вісь теодоліта – вісь обертання зорової труби у вертикальній площині.

Візирна вісь зорової труби – це лінія яка проходить через центр сітки ниток та задню головну точку об’єктива.

Вісь циліндричного рівня – це дотична до твірної внутрішньої ампули в нуль пункті.

81. 1.Вісь циліндричного рівня має бути перпендикулярна до вертикальної осі обертання приладу.

2. Візирна вісь зорової труби має бути перпендикулярна до горизонтальної осі приладу (осі обертання труби).

3. Горизонтальна вісь приладу має бути перпендикулярна до вертикальної осі обертання приладу.

BB- вертикальна вісь теод.

B3- візирна вісь зорової труби.

ГВ – горизонтальна вісь труби.
82. Поле зору труби теодоліта типу ТЗО

Полем зору труби називають простір, який видно у нерухому трубу.

Кутом поля зору труби називають кут з вершиною в центрі об'єктива, під яким видно діаметр діафрагми, роз­ташованої у площині сітки ниток.

Поле зору труби теодолітів та назву штрихів зображено нарис. 1.3.13.

сітки ниток


Вертикальний штрих сітки ниток
В іддалемірні штрихи


Центр сітки тіток

1.3.13. Поле зору зорової труби

Вертикальні

штрихи (бісектор)

сітки ниток


Горизонтальний штрих сітки ниток


При візуванні на ціль спостерігач чітко повинен бачити як зображення сітки ниток так і ціль. Якщо, зображення предмета не попадає в площину сітки ниток то таке явище називають паралаксом сітки ниток. Паралакс виникає через неякісне фокусування труби і усувається встановленням чіткості зображення сітки ниток, і цілі за допомогою фокусу вального гвинта.


  1. Теодоліт - геодезичний вимірювальний інструмент, призначений для виміру вертикальних і горизонтальних кутів. Даний прилад застосовується при проведенні геодезичних та будівельних робіт. 

Види теодолітів: 
• Оптичний теодоліт - теодоліт з колами зі скла, що має оптичні відлікові пристрої; 
• Електронний теодоліт - найбільш сучасний пристрій з функціями обчислення і запам'ятовування кутів і координат точок на місцевості; 
• Кодовий теодоліт - забезпечений спеціальним пристроєм, який автоматично розраховує координати і виводить їх на екран комп'ютера; 
• Гіроскопічний теодоліт - основною функцією даного пристрою є визначення меридіана; 
• Маркшейдерський теодоліт - спеціальний теодоліт для проведення робіт у шахтах; 
• Тахеометри; 
• Астрономічний теодоліт - забезпечений мікрометром, завдяки якому може виробляти візування в зеніт. 
Класифікація теодолітів
За класом точності теодоліти ділять на наступні групи: високоточні (Т1), точні (Т2, Т5), і технічні (Т15, Т30, Т60). 
Відповідно до особливостей пристрою, теодоліти ділять на наступні категорії: 
• Традиційні - з рівнем на вертикальному крузі; 
• К - з компенсатором кутів нахилу; 
• А - автоколімаційних; 
• М - маркшейдерські; 
• Е - електронні. 
84. Установлюють штатив з прикріпленим до нього теодолітом приблизно над точкою центрування. Для цього утримуючи в руках дві ніжки штатива, встромлюють третю його ніжку в землю так, щоб вістря підчепленого вантажу виска розташувалося поблизу точки центрування. Верхня площина головки штатива має бути приблизно горизонтальна, а теодоліт на зручній для роботи висоті.
Досягнувши такого положення, ніжки, що знаходяться в руках, одночасно опускають на землю. Заспокоївши висок, натискають ногою на підпятники ніжок з таким розрахунком,щоб висок точніше установився над точкою, а штатив став стійким.
Довжину нитки виска регулюють так, щоб вістря вантажу розташовувались безпосередньо над точкою центрування.
Попустивши становий гвинт остаточно центрують теодоліт преміщенням його на головці штатива. Встановивши точно вістря вантажу над точкою центрування і притримуючи теодоліт за підставку, закручують становий гвинт.
Для зручності користування нитковий висок потрібно належно підготувати до роботи. Для цього беруть нитку завдовжки 2 м, один її кінець прикріплюють до вантажу. і закріплюють його там. Інший кінець протягують крізь два отвори металевої або пластикової планки і закріплюють його до верхнього отвору планки. Утвореною петлею чіпляють нитку виска до гачка на становому гвинті штатива. Переміщенням планки планки вздовж нитки легко й phexyj встановлювати выстря вантажу над точкою центрування на потрыбный висоты над нею.


  1. Знімання ситуацій:

  1. Лінійна засічка – її виконують тоді, коли відстань від точок знімальної основи до контурних точок не перевищує довжину мірного приладу.

  2. Кутова засічка – виконується тоді, коли відстань до контурів точки не перевищує довжину мірного приладу.

  3. Метод «перпендикуляри» - виконується тоді , коли контур розміщений вздовж ліній ходу. Утворюють перпендикуляром Еккера, потім стрічкою вимірюють відстань.

  4. Полярна засічка – вимірюють полярний кут і відстань.

  5. Створна засічка.


86.

Під назвою “Тахеометрія” (“швидке вимірювання”) розуміють одночасне визначення планового і висотного положення точки на місцевості. З одної точки стояння, просторові координати якої відомі, визначають положення пікетних точок способом полярних координат (кута  між орієнтирним напрямком і вибраною точкою та віддаллю d від станції до цієї точки). Перевищення визначають за виміряною віддаллю d та виміряним вертикальним кутом .

Якщо використовують горизонтальне прокладання між станцією і вибраною точкою, то перевищення обчислюють за формулою
(1)
де і і v - відповідно висота приладу та висота наведення середньої нитки зорової труби.

Коли віддаль визначена за допомогою ниткового віддалеміра теодоліту і рейки з сантиметровими поділками, то перевищення визначають за формулою
(2)
де D- нахилена віддаль між станцією і вибраною точкою.

Велика перевага тахеометричного методу полягає в тому, що необхідно затратити мало часу на вимірювання і визначити положення пікетних точок, як в плані, так і по висоті.

Тахеометричне знімання використовується в основному при складанні планів з горизонталями, на яких розробляють проекти будівництва житлових приміщень, автодоріг, залізних доріг, гідротехнічних і промислових об‘єктів і т. ін.

Характерною особливістю тахеометричного знімання є детальне зображення рельєфу місцевості при додержані максимальних віддалей від станції до пікетної точки. Стандартні масштаби та обґрунтовані максимальні віддалі приведені в табл.
  1   2   3


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации