Окорський В.П. Основи менеджменту - файл n1.doc

Окорський В.П. Основи менеджменту
скачать (3464.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc3465kb.21.10.2012 15:36скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Вклад різних наукових шкіл у розвиток теорії менеджменту


№ з/п


Назва школи та основні її досягнення

Основні представники




Школа наукового управління (1885-1920 р. р.)

Фредерік Тейлор;

Генрі Гантт;

Френк і Ліліан Гілбрети;

Генрі Форд

1.


Використання наукового аналізу для визначення оптимальних способів виконання завдання

2.

Відбір працівників та забезпечення їх навчання

3.


Забезпечення працівників ресурсами, необхідними для ефективного виконання поставлених завдань

4.


Систематичне і вірне використання матеріального стимулювання з метою підвищення продуктивності праці

5.

Розділення планування і виконання роботи



Адміністративна (класична) школа управління (1920 – 1950 р. р.)

Анрі Файоль;

Ліндалл Урвік;

Джеймс Муні

1.

Формулювання і розвиток принципів управління

2.

Визначення функцій управління

3.

Системний підхід до управління всією організацією



Школа людських стосунків (1930 – 1950 р. р.) і школа поведінкових наук (1950 р. – і до теперішнього часу)

Мері Паркер Фоллет; Елтон Мейо;

Кріс Арджиріс;

Ренціс Лейкерт;

Дуглас МакГрегор;

Фредерік Герцберг

1.


Застосування методів міжособистісних відношень з метою задоволення умовами праці

2.

Застосування методів психології в управлінні з метою самореалізації потенціалу працівника



Процесійний підхід (1950 р. – до теперішнього часу).

Системний підхід до управління (з середини 70-их років). Ситуаційний підхід до управління (з 80-их років)

Ф. Фідлер;

Д. Міллер;

М. Старр

1.


Поглиблене розуміння складних управлінських проблем завдяки розробці і застосуванню моделей

2.

Розвиток кількісних методів на допомогу керівникам, які приймають рішення у складних ситуаціях



2.5. Етапи розвитку управлінської науки в Україні

Державна власність вимагала пошуку (вперше у світовій практиці) форм і методів єдиної системи управління починаючи від робочого місця і закінчуючи народним господарством країни в цілому.

Сучасний підхід розвитку управлінської науки в Україні характерний дослідженнями, направленими на вдосконалення адміністративно – командної системи, у зв'язку з чим було накопичено певний досвід.

Розвиток управлінської науки в Україні протягом радянського і пострадянського періодів охоплює вісім етапів, кожен з яких характеризується певними особливостями [2, с. 30-31].

Вітчизняні вчені виділяють вісім етапів розвитку управлінської науки в Україні за радянських часів.

Перший етап. Суть економічної політики “військового комунізму” (1918-1921) характеризується директивно-командним методом управління зверху до низу і неекономічними формами примушування до праці. Основне завдання - розроблення форм і методів державного централізованого управління виробництвом, обґрунтування принципів централізму організаційних методів управління, адміністрування і державного регулювання.

На другому етапі відбувається подальше вдосконалення управління директивними методами (1922-1928) у період НЕПу поєднаними із способами застосування госпрозрахунку за умов певної економічної самостійності для підприємств. На цьому етапі відбулось розшарування суспільства на багатих і бідних, а також проводиться грошова реформа.

На третьому етапі індустріалізації та колективізації (1929-1945) ЦК ВКП(б) було визначено головною ланкою управління промисловістю – підприємство. Замість наркоматів, які здійснювали безпосереднє управління заводами і фабриками було створено госпрозрахункові об’єднання – трести і синдикати.

На цьому етапі продовжується вдосконалення структур управління, методів добору й підготовки кадрів, планування та організації виробництва.

Четвертий етап (1946-1964) - період після II світової війни характеризується грошовою реформою (1947 р.), визнанням пріоритетним випуск засобів виробництва перед товарами народного споживання.

М. С. Хрущов з метою різкого підняття сільського господарства ввів матеріальну зацікавленість колгоспників у збільшенні випуску сільськогосподарської продукції, покращилась матеріальна база колгоспів. Збільшились темпи будівництва житла.

На цей період припадає визнання кібернетики і застосування її в дослідженнях економічних процесів, що сприяло визнанню науки управління. Було визнано поняття науки управління у вузькому смислі цього слова на сучасному етапі як менеджмент, оскільки ці поняття тотожні. В матеріалах XXIV з’їзду КПРС відмічалось , що вузловим питанням економічної політики партії є вдосконалення системи управління економікою.

П’ятий етап. Зі зміною керівництва КПРС у період з 1965 до 1974 років здійснено спробу господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління, однак при величезних затратах ресурсів цей етап підтвердив неефективність економічних реформ у рамках адміністрування з боку державних органів влади.

Шостий етап (1975 – 1985) характеризується усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи.

Заходи, передбачені економічною реформою 1979 р., відповідали суті менеджменту, що функціонував на Заході. Однак вони не були реалізовані через зміну уряду (Косигін був ініціатором цієї реформи). Цей етап підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин і корінних економічних реформ.

Сьомий етап (1986 - 1991). У 1986 році Горбачов розпочав перебудову з голосної політичної компанії “прискорення” направленої на підвищення темпів соціально-економічного розвитку СРСР. Важливу роль в цьому відіграла програма “500 днів”, головною метою якої була термінова відміна планової системи і створення умов для ринкового регулювання економіки шляхом вільних (стихійних) цін, що встановлюються під впливом пропозиції й попиту.

До особливостей цього етапу необхідно віднести проведення економічних реформ шляхом впровадження прогресивних форм організування праці, посилення кооперативного руху, розширення економічної свободи, введення територіального розрахунку на всіх рівнях управління.

Восьмий етап. З 1992 року бере початок етап розвитку національної економіки України, який характеризується поглибленням та розвитком ринкових реформ на засадах ефективного використання приватної власності, сучасної грошової системи, методів виробництва, маркетингових і логістичних механізмів, прогресивних систем менеджменту.
2.6. Особливості формування сучасної моделі менеджменту в Україні

Сьогодні в Україні можна виділити щонайменше три напрями в управлінні. Перший умовно називають менеджментом здорового глузду. Цей вид управління розвивається на багатьох приватизованих та новостворених підприємствах так званих “нових українців”. Нові власники не мали професійного управлінського досвіду. Первісне нагромадження капіталу не потребувало високого професіоналізму в керуванні бізнесом, достатньо було і менеджменту здорового глузду першопроходців. У процесі інтеграції та концентрації капіталу проблеми управлінського професіоналізму загострились.

Другий підхід в управлінні – професійний ринковий менеджмент, представниками якого є західні фірми , що успішно працюють на українському ринку. Вони принесли з собою не тільки західну культуру, а й новітню технічну базу менеджменту, яка доволі міцно вкорінилась у ділових організаціях України.

Зрештою, третій підхід у менеджменті втілює переважна більшість керівників радянського зразка, які дотримуються методів та стилю управління адміністративно-командної системи. Досвід управління підприємствами у них чималий, проте нема досвіду ведення бізнесу як такого.

Аналізуючи процеси управління в Україні, представник фонду Карнегі проф. А.Ослунд зробив висновок, що виробничі досягнення в Україні не залежать практично ні від галузі, ні від розміру підприємства, а вирішальну роль відіграє менеджер, його здібності і воля.

Відсутність менеджменту є чи не найсерйознішим гальмом соціально-економічного прогресу. Підбір керівників та їхнє навчання методів формування ринкової цілісної системи керування організацією повинні стати одним із пріоритетних напрямів державної політики. Потрібно з менеджменту здорового глузду, західного менеджменту, менеджменту командно-адміністративної системи створити прагматичну українську модель менеджменту.

Дослідження тенденцій світового менеджменту та особливостей становлення соціально-економічних відносин в Україні дають змогу намітити орієнтири формування системи менеджменту в нашій державі. Досягнення світового менеджменту потрібно адаптувати до українського керівника, спеціаліста, робітника. Адже центральна фігура системи управління виробництвом – людська особистість, яка одночасно є об’єктом і суб’єктом управління.

Формування дієвої моделі менеджменту неможливе без реалізації стратегії розвитку персоналу. Йдеться про старанний підбір кадрів, високий та однорідний рівень їхньої кваліфікації, високу моральність. Розвиток персоналу повинен пов’язати професійно-кваліфікаційну модель робочих місць з моделлю особистих та ділових рис людини, поступово формувати свідому активну відповідальну особистість, відродити справжній демократизм у відносинах між виконавцями і керівником.

Потрібно пам’ятати, що ефективно управляти ніколи не зможуть люди, які хоч глибоко теоретично пізнали науку управління, однак не мають “іскри Божої”, тобто задатків і здібностей до специфічної діяльності менеджера. Державна кадрова політика повинна передбачати створення системи пошуку молодих людей, яким притаманні вроджені риси лідера та організатора.

Основні тенденції розвитку і становлення менеджменту в Україні та порівняльний аналіз основних моделей управління наведено у табл. 2.2 і 2.3.

Таблиця 2.2
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации