Окорський В.П. Основи менеджменту - файл n1.doc

Окорський В.П. Основи менеджменту
скачать (3464.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc3465kb.21.10.2012 15:36скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Запитання для повторення і обговорення


  1. Розкрити зміст терміну «функція».

  2. Навести формулювання функцій менеджменту, як окремих видів управлінської діяльності.

  3. Як трактувати вираз «під функцією менеджменту розуміють чітко окреслене коло питань та завдань»?

  4. А.Файоль визначив шість серій операцій, які здійснюються на кожному підприємстві, назвіть їх.

  5. Які конкретні завдання виконує комерційна служба?

  6. Яке призначення адміністративної функції?

  7. Назвіть головні признаки класифікації функцій менеджменту.

  8. Навести класифікацію загальних функцій менеджменту за А.Файолем.




  1. Яку класифікацію загальних функцій менеджменту пропонували науковці колишнього СРСР?

  2. Наведіть класифікацію загальних функцій менеджменту запропоновану М.Месконом та ін.

  3. За ознакою процесів управління конкретними функціями є…

  4. Навести класифікацію конкретних функцій за ознакою об’єкта.

  5. Навести приклади конкретних функцій, що забезпечують загальну функцію “планування”.

  6. Які конкретні функції відносяться до загальної функції “організаційна діяльність”.

  7. Загальну функцію "мотивування” забезпечують наступні конкретні функції…

  8. Навести приклади конкретних функцій, що відносяться до загальної функції “контролювання”.

  9. Розкрити суть технології менеджменту.


Тема 5. Планування як загальна функція менеджменту

Основні питання: 5.1. Сутність і зміст планування як функції менеджменту, його види та взаємозв’язок між ними. 5.2. Основні елементи системи планування. 5.3. Управлінське обстеження сильних і слабких сторін організації. 5.4. Вивчення стратегічних альтернатив. 5.5. Формування цілей, їх класифікація та характеристика. 5.6. Концепція управління за цілями.


    1. Сутність і зміст планування як функції менеджменту, його види та взаємозв’язок між ними

Під плануванням розуміють відокремлений вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації.

Планування передбачає прийняття рішення про те, якими мають бути цілі організації і що повинні робити її члени для досягнення цих цілей. За своєю сутністю функція планування відповідає на три основні запитання:

  1. де знаходиться організація на даний час? Керівники повинні оцінити організацію за станом її фінансів, маркетингу, виробництва, наукових досліджень тощо;

  2. куди організація прагне рухатися? Керівники визначають цілі організації та можливі перешкоди на шляху їх досягнення;

  3. як ми збираємось досягти цілей організації? Керівники повинні вирішити, що повинні робити члени організації.

Планування закінчується до початку дій з реалізації плану. Плануванняце початковий етап управління, однак він являє собою не закінчену дію, а процес що продовжується до завершення плануємого комплексу операцій.

Планування направлено на оптимальне використання можливостей фірми і воно включає:

а) встановлення кінцевих і проміжних цілей;

б) визначення задач, вирішення яких необхідно для досягнення цілей;

в) встановлення засобів і способів їх досягнення;

г) оцінку необхідних ресурсів, їх джерел і способів реалізації.

Планування в управлінні це:

1) конкретизація цілей управління в системі показників соціально-господарської діяльності організації;

2) розробка стратегії і тактики діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту.

Теорія американського менеджменту виділяє два види планування: стратегічне планування і планування реалізації стратегії (рис 5.1).

Стратегічне планування включає визначення місії та мети організації, аналіз середовища й стану організації, оцінку стратегічних альтернатив, вибір стратегії.


Рис. 5.1. Види планування та взаємозв’язок між ними
Планування реалізації стратегії є логічним продовженням стратегічного планування і спрямоване на розробку способів реалізації та оцінки стратегії порівняно з місією організації.


    1. Основні елементи системи планування

Стратегічне планування (техніко-економічне прогнозування) полягає у розробці стратегії. У свою чергу стратегія – це всебічний комплексний план, призначений для забезпечення здійснення місії організації та досягнення її цілей.

Стратегічне планування включає: 1) розподіл ресурсів (фондів, технологій, досвіду, управлінських талантів); 2) адаптацію до зовнішнього середовища – поліпшення взаємин з оточенням; 3) внутрішню координацію відображення сильних і слабких сторін діяльності організації; 4) усвідомлення організаційних стратегій формування організації яка буде спроможна вчитися на минулих стратегічних рішеннях.

Мета стратегічного планування – дати комплексне наукове обґрунтування проблем, які з’являться перед організацією в найближчій перспективі та на їх основі розробити показники розвитку організації на плануємий період.

За основу при розробці стратегічних планів (рис. 5.2) береться:

  1. аналіз перспектив розвитку організації, завдання якого – вияснити тенденції та фактори, що впливають на розвиток організації;

  1. встановлення конкурентоспроможності продукції організації на різних ринках та напрямки розвитку стратегії з основних видів діяльності;

  2. вибір стратегії на основі аналізу перспектив розвитку організації;

  3. визначення напрямків диверсифікації основних видів діяльності, пошук нових більш ефективних видів діяльності та встановлення очікуємих результатів.

На початку 90-их років почався перехід від стратегічного планування до стратегічного менеджменту, який визначається як комплекс не тільки стратегічних управлінських рішень, але й конкретних дій, що забезпечують швидку реакцію організації на зміну зовнішніх обставин.



Рис.5.2. Структура стратегічного планування та принципи його

здійснення
Суть стратегічного менеджменту заключається в питаннях:

  1. в якому стані знаходиться організація в даний час?

  2. в якому стані вона бажає знаходитись через 3, 5, 10 років ?

  3. якими засобами (способами) досягти бажаного результату?

В основі стратегічного менеджменту лежать стратегічні рішення.

Стратегічні рішення – вид управлінських рішень, які:

а) орієнтовані на майбутнє і закладають основу для прийняття оперативних управлінських рішень;

б) пов’язані із залученням значних ресурсів.

До стратегічних рішень слід віднести:

Корпоративна (портфельна) стратегія – це стратегія, яка описує напрямки розвитку підприємства, його виробничо-збутову діяльність. Вона показує, як управляти різними видами бізнесу, щоб збалансувати портфель товарів і послуг.

Корпоративна стратегія включає:

На рівні виробничих підрозділів розробляються ділові стратегії (бізнес стратегія) – стратегія забезпечення довгострокових конкурентних переваг виробничого підрозділу.

Функціональні стратегії – стратегії, які розробляються функціональними підрозділами і службами на основі корпоративної і ділової стратегій.

Планування реалізації стратегії. Стратегічне планування визначає, що і коли хоче досягти організація. Але для досягнення її цілей важливо знати, як реалізувати стратегію, тобто існує необхідність планування реалізації стратегії.



Рис 5.3. Модель планування реалізації стратегії
Реалізація стратегії здійснюється у двох напрямках (рис. 5.3):

Характеристика складових елементів адміністративного напряму.

Тактика – це короткотермінові стратегії які:

Політика – це загальне керівництво до дій і прийняття рішень, які полегшують досягнення цілей. Політику формують топ-менеджери на далеку перспективу.

Процедури – дії, які слід виконувати в конкретній ситуації. Вони визначають послідовність дій, які необхідно робити в конкретній ситуації.

Правила – вказують на те, що слід зробити в конкретній ситуації.

Правила і процедури:

Економічний напрям базується на формуванні бюджету, застосуванні системи показників і управління за цілями.

Бюджет – це метод розподілу ресурсів, поданих у кількісній формі, з метою досягнення певних цілей, які також мають кількісне вираження.

Механізм формування бюджету передбачає попередню розробку кошторисів службами й підрозділами та підготовку підсумкового бюджету.

З метою конкретизації напряму реалізації стратегії доцільно формувати систему економічних показників, яка буде відображати основні параметри тактики і стратегії. Показники слід визначати для кожного рівня управління.

Концепцію управління за цілями буде розглянуто в питанні 5.6.


    1. Управлінське обстеження сильних і слабких сторін організації

Управлінське обстеження – це методична оцінка функціональних зон організації для виявлення її сильних і слабких сторін. Як правило, виділяють п’ять основних функцій організації: операції (виробництво); маркетинг; фінанси (бухгалтерський облік); людські ресурси; культура та імідж організації.

Оцінюючи виробничу функцію необхідно дослідити наступні питання:

а) чи може організація виробляти товари або надавати послуги дешевші ніж конкуренти?

б) який доступ має організація до нових матеріалів і наскільки вона залежить від постачальників?

в) чи має організація сучасне обладнання?

г) чи існує контроль за кінцевою продукцією?

д) чи витримає продукція сезонні коливання попиту?

е) наскільки ефективним є планування?

Функція „маркетинг” досліджується в таких напрямках:

  1. ринок і конкурентоспроможність продукції;

  2. різноманітність та якість виробів;

  3. ринкові дослідження та розробка нових товарів;

  4. передпродажне та післяпродажне обслуговування споживачів;

  5. ефективний збут, реклама та просування товару;

  6. прибутки.

Фінанси. Ця функція сприяє підвищенню ефективності стратегічного планування, бо фінансовий аналіз дозволяє виявляти симптоми проблем, закономірності явищ і процесів.

Людські ресурси також можуть бути джерелом багатьох проблем: плинність кадрів, якість кадрового складу, професіоналізм, компетентність керівництва тощо.

Культура та імідж організації. Культура відображає звичаї, мораль, сподівання організації. Імідж організації – це враження, яке вона справляє завдяки своїм діям відносно суспільства.

В результаті детального аналізу визначаються сильні і слабкі сторони організації, що буде підставою для вибору стратегії та планування діяльності організації (рис. 5.4).


Рис. 5.4. Сильні і слабкі позиції організації


    1. Вивчення стратегічних альтернатив

Стратегічне планування розглядає чотири основні стратегічні альтернативи: обмежене зростання; зростання; скорочення; поєднання будь-яких з цих трьох стратегій (табл. 5.1).
Таблиця 5.1

Класифікація стратегій

Ознаки класифікації

Види стратегій

1

2

1. За ієрархією

Загальнокорпоративна, портфельна, ділова, функціональна

2. За функціональною ознакою

Маркетингова, фінансова, торговельна, соціальна, економічна, організаційних перетворень

3. За термінами реалізації

Довготермінова, середньотермінова, короткотермінова

4. За стадіями економічного розвитку (життєвого циклу організації)

Зростання, обмеженого зростання, скорочення (захисту, відступу, ліквідації)

5. За напрямами можливого розвитку організації

Інтенсивний, інтегративний, диверсифікаційний розвиток

6. За місцем організації у конкурентній боротьбі

Лідер, претендент на лідерство, послідовник, новачок

7. За ступенем глобалізації (охоплення ринку)

Інтернаціоналізація, сегментація, регіоналізація

8. За ознакою наступних дій

„Партизанська війна”; випереджувальні удари; дії, спрямовані на протиставлення сильним сторонам конкурентів або перевершення їх; дії, спрямовані на слабкі сторони конкурентів; одночасний наступ у кількох напрямах; захоплення вільного простору

9. За особливостями виробничо-господарської діяльності

Реструктуризація, спеціалізація, диверсифікація, зниження собівартості, диференціація, концентрація

10. За галузевою орієнтацією

У нових галузях, у галузях на стадії зрілості, в галузях на стадії стагнації чи спаду, в роздріблених галузях, на міжнародних ринках

11. За експортно - імпортною політикою

Прямого і непрямого експорту, імпорту, виробництва за кордоном

12. За вибором товарної номенклатури

Монономенклатурне, домінантно- номенклатурне, полісегментне номенклатурне виробництво, зміна номенклатурного типу підприємства

продовження табл. 5.1

1

2

13. За вибором асортиментних позицій

Широко асортиментне, вузько асортиментне, середньо асортиментне виробництво, зміна асортименту виробництва

14. За способом формування цін

Ціноутворення на основі рівня витрат, рівня попиту

15. За підходом до формування ресурсних запасів

Формування довготермінових, середньо термінових і короткотермінових запасів

16. За вибором структури джерел фінансування

Зменшення зовнішніх джерел, диверсифікація зовнішніх джерел фінансування, самофінансування

17. За способом позиціювання працівника колективу

Індивідуальна спеціалізація працівників, високий ступінь взаємозамінності, усереднено групова взаємозамінність

18. За характером інтеграції

Вертикальна, горизонтальна, діагональна інтеграція


Обмежене зростання – визначення цілей від досягнутого, їх корекція з урахуванням інформації та інших обмежень. Цієї стратегії дотримуються більшість організацій, якщо вони задоволені своїм економічним станом. Це найлегший шлях і найменш ризикований спосіб дій.

Зростання – це щорічне підвищення рівня короткострокових і довгострокових цілей у порівнянні з показниками попереднього року. Цією стратегією користуються в тих галузях, де технології і асортимент продукції швидко змінюються.

Види зростання: внутрішнє – розширення асортименту товарів; зовнішнє – за рахунок злиття організацій.

Скорочення – визначення рівня цілей, нижчого за попередній. У рамках стратегії скорочення може бути декілька варіантів : повна ліквідація; відсікання зайвого; скорочення та переорієнтація.

Поєднання. Такої стратегії дотримуються крупні фірми, які діють в кількох галузях.

Вибір стратегічної альтернативи, яка максимально підвищила б довгострокову ефективність організації є головним елементом стратегічного планування (рис. 5.5). На стратегічний вибір впливають такі фактори:

  1. ризик - це дія навмання, загроза повної чи часткової втрати ресурсів або прибутку; нормальна ситуація для менеджера в умовах невизначеності;

  2. знання минулих стратегій;

  3. врахування інтересів акціонерів;

  4. фактор часу, який часто може сприяти успіху, а іноді - невдачі.

Зовнішнє середовище

Стан організації

Можливості

Загрози


Сильні позиції


Стратегії підтримки і розвитку сильних позицій підприємства щодо шансів реалізації зовнішнього середовища

Стратегії використання сильних позицій підприємства з метою усунення загроз


Слабкі позиції


Стратегія подолання слабостей підприємства за рахунок можливостей зовнішнього середовища

Стратегія подолання загроз та усунення слабостей підприємства або його ліквідації

Рис. 5.5. Матриця вибору стратегії організації відповідно

до SWOT - аналізу


    1. Формування цілей, їх класифікація та характеристика

Одним із головних завдань менеджменту є встановлення цілей, заради досягнення яких формується, функціонує і розвивається організація як цілісна система. Цілепередбачення - це вихідний момент у діяльності менеджера, що набуває все більшого значення за умов ринкової економіки, що розвивається.

Цілі менеджменту організації визначають концепцію її розвитку і основний напрямок ділової активності, або це бажаний стан об’єкта управління, чи результат, який планується отримати.

На досягнення цілей, що стоять перед організацією і виражають її ідеальний стан спрямовано процес управління.

Під цілями управління слід розуміти такий майбутній стан об’єкта управління, який передбачається досягти спільною працею колективу підприємства.

Цілеспрямованість – це основна риса будь-якої людської діяльності. Управління соціально-економічними системами відрізняється від управління в технічних чи біологічних системах тим, що вплив суб’єкта управління на об’єкт здійснюється встановленням перед останнім цілей діяльності.

Практика показує, що для кожного підприємства є система цілей, яка включає економічні та соціальні, морально-етичні, організаційно-технічні, перспективні і поточні, загальні та часткові, кінцеві і проміжні, народногосподарські, галузеві, територіальні та ін.

Цілі відіграють роль контрольного стандарту, з яким порівнюють фактично досягнуті результати окремих працівників та колективу в цілому.

В системі управління організацією цілі виконують ряд важливих функцій.

По-перше, цілі виражають філософію організації, концепцію її діяльності і розвитку. Оскільки види діяльності лежать в основі загальної управлінської структури, то цілі визначають в кінцевому результаті її характер та особливості.

По-друге, цілі знижують рівень невизначеності поточної діяльності як організації в цілому, так і окремого працівника.

По-третє, цілі становлять основу критеріїв для відокремлення проблем, прийняття рішень, контролю та оцінки результатів діяльності направленої на їх реалізацію, а також матеріального і морального заохочення співробітників організації.

По-четверте, цілі незалежно від того реальні вони чи ні, згуртовують біля себе ентузіастів, заставляють їх добровільно брати на себе високі зобов’язання та направляти зусилля на їх реалізацію.

По-п’яте цілі служать виправданням перед громадськістю необхідності та законності існування даної організації.

Цілі повинні бути реальними, зрозумілими, кількісно та якісно визначеними, розмежованими у часі та просторі.

Вимога реальності цілей означає, що вони повинні відповідати трудовому потенціалу колективу, тобто не бути завищеними або заниженими.

Зрозумілість цілей означає, що вони мають бути чітко сформульованими, зрозумілими для колективу. Цілі колективу потребують розчленування їх при доведенні до окремих працівників на чіткі завдання кожному з них.

Кількісна та якісна визначеність цілей означає, що перевага повинна надаватись цілям, які можна виразити, кількісно або ж оцінити якісно у взаємозв’язку з якістю праці працівників.

Розмежованість цілей означає, що кожен співробітник має чітко знати свою відповідальність та внесок, який вони можуть зробити в досягнення цілі під власну відповідальність.

Тільки за умови додержання цих вимог мета стає важливим інструментом у руках менеджера.

Ціль підприємства чи його структурного підрозділу може бути визначена автократичним або демократичним способом.

Автократичний спосіб передбачає визначення цілі зверху, тобто менеджером вищого рівня, цей спосіб полягає у чіткості формулювання цілей та їх взаємозв’язку на різних рівнях управління.

Негативні риси авторитарної постановки цілей полягають у недостатньому врахуванні особливостей діяльності підприємства, до якого доводяться цілі, та в недостатньому розвитку творчої ініціативи людей, які виконуватимуть поставлені цілі.

Демократичний процес пошуку цілей передбачає мобілізацію творчих та комунікативних можливостей працівників при чому виявляються „вузькі місця” у структурі підприємства та в організації господарської діяльності. Досягається єдність цілей співробітників з цілями підприємства.

Пошук цілей демократично здійснюється під керівництвом менеджера, що відповідає за діяльність підприємства за такою послідовністю:

а) аналізується стан підприємства на конкретний момент часу;

б) складається уявлення про цілі, які можуть бути сформульовані на перспективу, здійснюється первинне формулювання цілей та їх узгодження;

в) завершальне формулювання прийнятих цілей;

г) розробка планів заходів, спрямованих на досягнення цілей;

д) встановлення точок контролю та вимірювання процесу досягнення сформульованих цілей;

е) реалізація цілей.

Між цілями є певна ієрархія. Цілі будь якої системи задаються останньою однак у формуванні їх беруть участь і самі системи. Цілі кожного рівня ієрархії управління встановлюються не раніше, ніж будуть сформульовані цілі на більш високому рівні управління.

Необхідно відрізняти загальні або глобальні цілі, що розробляються для організації в цілому та цілі специфічні, які розробляються на основні види і напрямки діяльності.

Загальні цілі виражають концепцію розвитку організації і розробляються на перспективу. Вони визначають основні напрямки програми розвитку організації. До складу загальних входить генеральна ціль, що має назву місія, а також декілька загальноорганізаційних цілей, які визначають і конкретизують зміст місії.

Місія не повинна залежати від поточного стану організації, форм і методів її роботи, тому що в цілому вона виражає спрямованість у майбутнє, показуючи, на що будуть направлятися зусилля і які цінності будуть при цьому пріоритетними. Тому в місії не прийнято вказувати як головну мету одержання прибутку, незважаючи на те, що прибуткова робота є найважливішим чинником життєдіяльності організації. Але прибуток як місія може істотно обмежити спектр розглянутих організацією шляхів і напрямів розвитку і, у кінцевому рахунку, приведе до неефективної роботи.

Місія визначає образ організації, створює її філософію та імідж. Вона впливає на мікроклімат, культуру організації, створює фундамент для формулювання конкретних цілей – загальних і специфічних, а також створення стратегії і політики. ( Місія фірми Xerox визначає перспективи зростання бізнесу: „Від копіювальної техніки до офісу майбутнього”. Місію вітчизняної фірми „Чумак” виражено фразою: „З лану до столу”).

Загальноорганізаційні цілі можуть орієнтуватись, наприклад, на досягнення фінансової стабільності, на забезпечення оптимальної рентабельності, завоювання відповідних сегментів ринку, на розробку нових напрямків діяльності тощо.

Загальні цілі формуються, як правило, на основі спільної діяльності керівництва вищого, середнього і нижчого рівнів управління.

Специфічні цілі розробляються в рамках загальних за основними видами діяльності в кожному виробничому підрозділі та мають бути виражені в кількісних і якісних показниках. Цілі специфічні бувають двох типів: а) операційні; б) оперативні.

Операційні цілі ставлять перед окремими працівниками, а оперативні доводяться підрозділам.


    1. Концепція управління за цілями

Це метод поєднання планування, контролю і мотивації. Його застосовують багато організацій з метою зменшення числа конфліктів і негативних реакцій людей на контроль, залучаючи їх до участі в цьому процесі. Метод управління за цілями допомагає реалізувати стратегію шляхом поліпшення зв’язку між цілями підлеглих, їх начальників і всієї організації.

Управління за цілями являє собою підхід, згідно з яким кожний керівник організації повинен мати чіткі цілі, які забезпечують досягнення цілей керівників вищого рівня, тобто цілі формуються знизу до верху.

Управління за цілями є достатньо ефективним способом реалізації стратегії і здійснюється за схемою (рис.5.6).



Рис. 5.6. Етапи управління за цілями
Встановлення цілей. Цілі після розробки їх вищим керівництвом доводяться до працівників усіх рівнів. При цьому обов’язковим є поєднання цілей всіх рівнів з цілями організації. В результаті обговорення цілей розробляються контрольні показники для працівників підрозділів.

Планування дій. Цей етап пов’язаний з визначенням того , що, де, коли і в якій кількості знадобиться для досягнення цілей організації. При цьому планування розбивається на такі етапи: визначення

основних завдань і заходів, необхідних для досягнення цілей; встановлення взаємозв’язків між основними видами діяльності; уточнення ролей для виконання кожного виду діяльності; оцінка витрат часу для кожної операції; визначення ресурсів і витрат; перевірка строків і корекція планів дій всіх відділів і служб.

Перевірка та оцінка роботи. Основна мета цього етапу – визначення рівня досягнення цілей, виявлення проблем і перешкод та їх причин, виявлення власних потреб, визначення винагород за активну роботу.

Заходи коригування. Якщо з певних причин цілі не було досягнуто, керівництво приймає заходи для коригування відхилень. При досягненні запланованих цілей процес управління за результатами може початися знову, з визначенням нових цілей на наступний період.
Запитання для повторення і обговорення

  1. Що розуміють під плануванням як функцією менеджменту?

  2. На які три основні питання відповідає функція планування?

  3. Назвіть види планування та розкрийте взаємозв’язок між ними.

  4. Розкрийте зміст стратегічного планування.

  5. Що покладено в основу при розробці стратегічних планів?

  6. Назвати основні елементи структури стратегічного менеджменту.

  7. Які рішення слід відносити до стратегічних?

  8. Розкрийте зміст і суть основних типів стратегій.

  9. Що собою являє корпоративна стратегія?

  10. Дати характеристику складовим елементам моделі планування реалізації стратегії.

  11. У яких напрямках здійснюється реалізація стратегії?

  12. Назвати елементи адміністративного напрямку реалізації стратегії.

  13. Як внутрішнє і зовнішнє середовище впливають на процес планування в організації?

  14. Які чотири стратегічні альтернативи є у розпорядженні організації?

  15. Назвати основні сильні позиції організації та розкрити їх зміст.

  16. Розкрити зміст слабких позицій організації.

  17. Навести класифікацію стратегій за головними ознаками.

  18. Дати характеристику матриці вибору стратегії організації відповідно до SWOT - аналізу.

  19. Чому місія організації є основою її існування?

  20. Як організація вибирає свою місію?

  21. Назвіть характеристики ефективних цілей.

  22. Навести основні функції цілей управління організацією.

  23. Які основні вимоги ставляться перед цілями?

  24. Розкрити суть демократичного шляху пошуку цілей.

  25. Суть концепції управління за цілями.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации