Івахненко А.А. Методична розробка семінарських та практичних занять з дисціплини: Методика викладання фізичного виховання у вищому навчальному закладі - файл n1.doc

Івахненко А.А. Методична розробка семінарських та практичних занять з дисціплини: Методика викладання фізичного виховання у вищому навчальному закладі
скачать (138.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc139kb.21.10.2012 15:47скачать

n1.doc



ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«Запорізький інститут державного та муніципального управління»
Факультет здоров`я, спорту та туризму

Кафедра теоретичних основ фізичної культури





МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

З ДИСЦИПЛІНИ

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ”
для студентів денної та заочної форм навчання спеціальності

7.010201  Фізичне виховання

7.010202  Фізична реабілітація

Запоріжжя

2005



УДК 796.01
Рекомендовано кафедрою

теоретичних основ физичної культури

протокол № ____ від ___________ 200_ р.
Затверждено до друку

Вченою Радою ГУ “ЗІДМУ”

протокол № __ від _________ 200_ р.

Рецензент:


Ляхова І.М.

к.пед.н., зав. кафедри теоретичних основ физичної культури ГУ “ЗІДМУ”.



Методична розробка семінарських та практичних занять з дисціплини: “Методика викладання фізичного виховання у вищому навчальному

закладі” для студентів денної та заочної форм навчання спеціальності

7.010201  Фізичне виховання

7.010202  Фізична реабілітація


Автор:

Івахненко А.А., ст. викладач каф. теоретичних основ фізичної культури

Методична розробка до семінарських та практичних занять для студентів денної та заочної форм навчання спеціальності: 7.010201-Фізичне виховання, 7.010202  Фізична реабілітація

Методична розробка розкриває основні положення, об`єм виконаної роботи та вимоги по кафедрі теоретичних основ фізичної культури ГУ “ЗІДМУ”


ЗМІСТ

Вступ

5

1 Професійноприкладна фізична підготовка (ППФП)

5

1.1 Визначення та мета ППФП, її місце у системі фізичного виховання

5

1.2 Завдання ППФП

6

1.3 Фактори, які визначають загальну направленість ППФП

7

1.4 Організація, форми і засоби ППФП

8

1.5 Форми ППФП у вільний час

11

2. Лікарський контроль за фізичним вихованням у вищих навчальних закладах

12

3. Організація та проведення занять зі студентами спеціальних медичних груп

13

4. Вплив фізичного навантаження на організм студентів

18

4.1 Зміни функцій кровообігу

19

4.2 Зміни функцій дихання

20

4.3 Зміни в системі крові

20

4.4 Зміни стану опорнорухового апарату

21

4.5 Зміни в системі травлення

22

4.6 Зміни в ендокриній системі

23

4.7 Зміни імунологічної реактивності

24

5. Навчальні заняття з фізичного виховання-  основна форма вдосконалення фізичних та психологічних якостей студентів

24

5.1 Особливості проведення занять за розділом програми “Гімнастика”

24

5.2 Особливості проведення занять за розділом програми

Спортивні ігри”

25

5.3 Особливості проведення занять за розділом програми

Легка атлетика”

27

5.4 Особливості проведення занять за розділом програми

Плавання

28



Вступ

Фізична культура в законодавстві України про фізичне виховання та спорт представлена у вищих навчальних закладах (ВНЗ) як навчальна дисципліна та важливий компонент цілостного розвитку особистості.

Завданнями фізичного виховання у ВНЗ є всебічний розвиток особистості студента у процесі оволодіння знаннями, набуття вмінь і навичок, необхідних для зміцнення здоров’я і реалізації здатностей щодо поліпшення життєдіяльності та професійної підготовки.

На основі державних освітніх стандартів професійної освіти у навчальних планах факультетів ВНЗ по усім спеціальностям передбачені обов’язкові навчальні години на дисципліну “фізична культура” на весь період навчання с проведенням заліков кожен семестр відповідно до вимог навчальної програми.
1.Професійно-прикладна фізична підготовка (ППФП)
1.1 Визначення та мета ППФП, її місце у системі фізичного виховання

Одним з ключових напрямків розвитку системи фізичного виховання у вищих навчальних закладах є професійно-прикладна фізична підготовка, яка передбачає профілізацію процесу фізичного виховання до конкретних видів праці. Таке використання фізичного виховання безпосередньо у виробничих цілях має істотне значення для покращення якості професійної підготовки кадрів, скорочення термінів оволодіння професійними вміннями і навичками, збільшення продуктивності праці тощо.

ППФП – це спеціально спрямоване використання засобів фізичної культури і спорту для підготовки людини к її професійної діяльності.

ППФП спрямовується на розвиток фізичних і пов’язаних з ними психологічних якостей, а також на формування рухових умінь та навичок відповідно до особливостей трудової діяльності. Таким чином, метою ППФП є психофізична готовність до успішної професійної діяльності.

Фізичне виховання завжди мало найважливіше значення у пристосуванні к різним видам праці, які постійно ускладнюються і факторам соціального середовища. ППФП повинна формувати прикладні знання, фізичні і спеціальні якості, вміння та навички, що сприяють досягненню об’єктивної готовності людини до професійної діяльності.

1.2 Завдання ППФП

Конкретні завдання ППФП студентів визначаються особливостями їх майбутньої професії і полягають у:

- формуванні необхідних прикладних знань;

- засвоєні прикладних вмінь та навичок;

- вихованні прикладних психофізичних якостей;

- вихованні прикладних спеціальних якостей;

а також завданнями ППФП є:

Прикладні знання мають безпосередній зв’язок з майбутньою професійною діяльністтю, їх можливо отримати у процесі фізичного виховання, на теоретичних заняттях з фізичної культури, під час методико-практичних та навчально-тренувальних занять, шляхом самостійного вивчення літературних джерел.

Прикладні вміння та навики забезпечують безпеку у побуті та при виконанні певних професійних видів праці, сприяють швидкому та економічному пересуванню при вирішенні виробничих завдань. Звичайно, що ціми вміннями та навиками краще буде володіти та людина, яка займається прикладними видами спорту.

Прикладні психічні якості особистості, необхідні майбутньому фахівцю, можуть формуватися і на навчально-тренувальних заняттях, і самостійно. При заняттях фізичною культурою можуть сторюватися умови, при яких виявляються такі вольові якості, як наполегливість, рішучість, сміливість, витримка, самодисципліна та ін. Спрямованим підбіром вправ та видів спорту можливо акцентовано впливати на людину, сприяючи формуванню конкретних психічних якостей, визначаючих успіх професійної діяльності.


Прикладні спеціальні якості – це здатність організму протидіяти спеціфічним впливам навколишнього середовища (холод та спека; хитання в автомомобілі, та в ін. видах транспорту; недостача кисню у повітрі та ін.). Такі якості можливо розвинути засобами загартування чи дозованого теплового тренування, спеціальними вправами впливаючими на вестибулярний апарат ?, вправами на витривалість, при яких виникає гипоксія та ін. Формувати спеціальні якості можливо у процесі ППФП як за допомогою спеціально відібраних вправ, так і при регулярних заняттях відповідними прикладними видами спорту.
1.3 Фактори, які визначають загальну направленість ППФП

Основні фактори, які визначають конкретний зміст ППФП:

К додатковим факторам, які визначають зміст ППФП, відносяться індивідуальні особливості майбутніх фахівців, а також кліматичні умови регіону, в якому повинен бути працювати випускник ВНЗ.

1.4 Організація, форми і засоби професійно-прикладної фізичної підготовки

Організація ППФП на учбових заняттях визначається робочою програмою з дисципліни “Фізична культура”, яка складається кафедрою фізичного виховання. Для вирішення задач ППФП необхідні теоретичні і практичні заняття. За своєю направленістю з дидактичної точки зору їх раціонально поділити на фізичну та психічну підготовку. Співвідношення фізичної та психічної підготовки залежить від характера праці. Мета теоретичних занять – надати майбутнім фахівцям прикладні знання, які б забезпечили їх свідоме і методино правильне використання засобів фізичної культури і спорту для підготовки к професійним видам праці. Зміст теоретичного розділу включає матеріал з таких основних питань:

Практичні заняття складають систему заходів фізичного виховання із професійною спрямованістю. Одним з важливіших моментів у такій системі є правільний вибір її засобів. Засоби слід добирати, відповідно до вирішуваних завдань з урахуванням закономірностей переносу тренованості. При підборі засобів ППФП необхідно виходити з таких крітеріїв:

Підбір спеціальних засобів на основі вказаних критеріїв дасть змогу моделювати робочі навантаження, ситуації виконання дій, окремі прикладні форми рухів і умови конкретної професійної діяльності. Однак це не означає імітацію трудових рухів, повторення їх структури в цілому чи за елементами.

Засобами ППФП є фізичні вправи, які відповідають особливостям професійної діяльності. Їх можна умовно розділити на декілька груп за вирішуваними ними педагогічними завданнями.

  1. Для виховання професійно важливих фізичних якостей застосовуються вправи на швидкість, силу, витривалість, коордінацію, гнучкість. Переважно ці вправи з гімнастики, легкої атлетики, спортивних ігор і спеціально створені. До останіх відносяться прикладні види спорту.

  2. Для формування і вдосконалення прикладно-допоміжних рухових навичок широко використовуються звичайні рухи (стрибки, метання, плавання, гребля), а також інші засоби (їзда на конях, вправи прикладного туризму тощо). Поглиблене оволодіння цими навичками є обов’язковою умовою ефективної діяльності, що забезпечує безпеку праці.

  3. Для вдосконалення психічних якостей (вольових, уваги, реакції на сигнали) велике значення має цілеспрямоване використання фізичних вправ і заняття окремими видами спорту. Удосконаленню вольових якостей сприяють заняття всіма видами єдиноборств, спортивними іграми, стрибками у воду, гімнастичними вправами, що містять елементи небезпеки.

  4. Підвищення стійкості до несприятливих впливів зовнішнього середовища (нестачі кисню, перегріву) досягається відповідними вправами, які не тільки удосконалюють будь-яку якість, але й водночас дають неспецифічний тренувальний ефект. В окремих видах ППФП, крім основних засобів – фізичних вправ, для підвищення стійкості організму до охолодження і перегріву використовуються природні чинники (вода, повітря, сонце).

В якості засобів можуть бути використані окремі елементи професійної діяльності, наприклад збігання по крутій дробині, підняття вантажів, тренування на спеціальних техничних пристроях, за допомогою яких моделюються умови і характер майбутньої професійної діяльності. Практичні завдання повинні мати характер творчого процесу, який розвиває логічне мислення, пам’ять, навіть фантазію та підвищує зацікавленість до матеріалу, що вивчається, і супроводжуватися позитивними емоціями.

Студенти, які займаються в спеціальному учбовому відділенні, опановують ті елементи професійно-прикладної фізичної підготовки, які доступні їм залежно від стану здоров’я.

Заняття з ППФП організовувають звичайно 2-3 рази на тиждень. Оскільки ППФП є невід’ємною частиною загальної системи фізичного виховання, то практичні завдання не відокремлюють від загальних учбових занять, а лише включають у програму останіх.

На заняттях, які проводяться на початку тижня, краще вирішувати завдання вивчення та удосконалення техніки виконання окремих вправ, фізичне навантаження рекомендується по частоті пульсу встановити не більш 140-160 уд/хв. Це дає можливість помірно підвищити працездатність, врівноважити психофізіологічні функції після занять, зняти нервове напруження, накопичене на протязі учбового дня. В другій половині тижня заняття слід проводити з більш високим навантаженням (по частоті пульсу 160-180 уд/хв), на високому емоційному рівні. Це досягається використанням на заняттях гральних та змагальних елементів. Такі заняття дозволяють зняти накопичене на початку тижня нервове напруження, покращити психоемоційний стан (настрій, самопочуття, активність та ін.) і на цій основі підвищити працездатність.

Найнапруженіший період у житті студентів – екзаменаційна сесія. В цей час значення занять ППФП важко переоцінити, як відомо в день іспитів студенти відчувають сильне нервове напруження, яке у більшості триває досить довго, що може привести до небажених змін функціональних систем організму. Тому після іспиту необхідно проводити заняття ППФП тривалістю не меньш 45-60 хвилин з гральною направленістю (волейбол, баскетбол, мини-футбол). Після таких занять працездатність і психоемоційний стан студентів відновлюється, що дозволяє більш ефективно готуватися до чергового іспиту.

З метою загартування заняття ППФП краще організовувати на відкритому повітрі, а після їх закінчення прийняти відновлювальні водні процедури, зробити масаж та самомасаж.
1.5 Форми ППФП у вільний час

ППФП в позанавчальний час необхідна студентам, які мають недостатню загальну та спеціальну психофізичну підготовленність. Форми ППФП у вільний час:

Одна з форм ППФП – масові оздоровчі фізкультурні та спортивні заходи (змагання між навчальними групами, курсами, факультетами ВНЗ).

Контроль за ППФП студентів.

Результати засвоєння теоретичного, методичного та практичного підрозділу ППФП оцінюються відповідно до спеціальних вимог і нормативів, які розробляє кафедра фізичного виховання для кожного факультету. Вимоги встановлюються з урахуванням профілю фахівців, які випускаються. Затверджені кафедрою залікові нормативи з розділу ППФП обов’язкові для кожного студента і входять до комплексу залікових вимог і нормативів з учбової дисциплини “Фізична культура”. В кожному семестрі необхідно виконувати не більш 2-3 залікових тестів. Студенти спеціального відділення виконують тести, які доступні їм в залежності від стану здоров’я. Підсумкова атестація проводиться у формі опитування. В загальний перелік запитань включаються матеріали з теоретичного і методико-практичного розділов ППФП.

2. Лікарський контроль за фізичним вихованням у вищих навчальних закладах


Лікарський контроль – це комплексне медичне обстеження стану здоров’я, рівня фізичного розвитку та функціональной підготовленості займаючихся фізичною культурою і сортом студентів.

Лікарський контроль за фізичним вихованням студентів організується і здійснюється адміністрацією вищого навчального закладу разом із поліклінікою (студентською чи районною), закріпленою за учовим закладом. Медичні документи та звільнення від занять з фізичного виховання, видані іншими лікувальними установами, вважаються недійсними.

На підставі даних про стан здоров’я і фізичний розвиток студенти розподіляються на такі медичні групи:

  1. Основна – студенти без відхилень у стані здоров’я, а також особи, які мають незначні відхилення, з хорошим фізичним розвитком. Такі студенти відвідують заняття за навчальними програмами і складають всі навчальні нормативи;

  2. Підготовча – студенти, які мають незначні відхилення в стані здоров’я, із недостатнім фізичним розвитком. Проходять заняття за навчальними прогамами з поступовим засвоєнням комплексу рухових навичок та вмінь, особливо у разі зазнання організмом значних фізичних навантажень. Таким студентам рекомендуються додаткові заняття з індивідуальної фізичної підготовки для підвищення загального рівня їх фізичного розвитку;

  3. Спеціальна – студенти, які мають постійні чи тимчасові відхилення у стані здоров’я, що вимагають обмеження фізичних навантажень, допущені до виконання навчального навантаження.

Студенти основної медичної групи підлягають медичному огляду не рідше одного разу протягом навчального року, спеціальної та підготовчої групи – не рідше одного разу за семестр, а також після кожного захворювання.

Після перенесених захворювань необхідно витримувати певні строки початку занять з фізичного виховання.
3. Організація та проведення занять зі студентами спеціальних медичних груп

До спеціальної медичної групи відносятся студенти, які мають постійні чи тимчасові відхілення у стані здоров’я, що вимагають обмеження фізичних навантажень та які допущені до відвідування занять з фізичної культури.

Процес фізичного виховання студентів, віднесених за станом здоров’я до спеціальної медичної групи вимагає від викладача глибоких знань усіх його складових, діагнозу захворювання студента, особливостей методики використання засобів фізичного виховання в різних організаційних формах занять. Методика фізичного виховання студентів із ослабленим здоров’ям відрізняється від методики занять зі студентами спеціальної медичної групи не лише кількісно – величиною обтяження, кількістю повторень, довжиною дистанції тощо. Це повинна бути якісно інша рухова активність.

Академічні заняття є основною організаційно-методичною формою навчального процесу у вищих навчальних закладах. Заняття зі студентами спеціальної медичної групи можуть плануватися окремо від основного розкладу або паралельно з основною групою, за наявністю відповідного контингенту студентів не меньше 8 чоловік, а також необхідних умов (окремий зал, майданчик). Доцільно комплектувати такі групи з урахуванням профілю захворювання, наприклад з порушенням діяльності серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, захворюваннями внутрішніх органів, очей та ін.

Заняття складається не з трьох частин, як у практично здорових студентів, а з чотирьох: вступної, підготовчої, основної і заключної. Додатково виділяють вступну частину, що дозволяє більш раціонально організувати діяльність викладача і студентів протягом усього заняття. Зміст заняття зі студентами спеціального медичного відділення залежить від завдань навчального заняття, семестру, контингенту осіб, об’єктивних умов у даному навчальному закладі (спортивної бази тощо).

Перша частина – вступна, спрямована на організацію студентів, налаштування їх на подальше проведення заняття. Шикування, перешикування групи, привітання, пояснення завдань заняття – усе це організовує студентів і зосереджує їх увагу. Проводиться підрахунок пульсу, частоти дихання. Студенти, в яких ЧСС вища 80 уд/хв., стають на правий бік шеренги, з нищим – на лівому. Це дозволяє відносно точно диференцювати фізичне навантаження, наприклад студенти на лівому фланзі продовжують виконувати вправу, на правому переходять до виконання дихальних вправ, таким чином більш підготодготовленні студенти виконують на 2-4 повторення більше. Можливим є інший підхід: на правому фланзі шикуються студенти із захворюваннями серцево-судинної і дихальної систем, за ними студенти із захворюваннями внутрішніх органів і зниженим зором, далі студенти з відставанням у фізичному розвитку.

Рекомендована тривалість вступної частини – 3-4 хв.

Друга частина – підготовча, спрямована на створення оптимальних умов для проведення основної частини заняття. У даній частині за допомогою спеціальних вправ формується оптимальна збудливість центральної нервової системи, що має важливе значення для створення необхідної домінанти в корі головного мозку.

В підготовчій частині студенти виконують ходьбу, біг, його різновиди, танцювальні кроки, вправи зі зміною ритму, вправи для правильної постави, вправи на координацію, загальнорозвиваючи вправи, підготовчі і підвідні до вправ, що будуть використані в основній частині.

Кожне заняття включає 1-2 нові загальнорозвиваючи вправи. Загальна кількість вправ комплексу не повинна перевищувати 10-14 в першому, 14-15 в другому семестрі. Кожну вправу слід повторювати 4-5 разів протягом підготовчого періоду і 6-8 разів – в основному періоді навчального процесу. При виконанні загальнорозвиваючих вправ особлива увага приділяється рівномірному глибокому диханню, виключаються вправи із затримкою дихання, що вимагають великих м’язових зусиль. Вправи комплексу варто підбирати такі, щоб вони охоплювали основні групи м’язів. Загальнорозвиваючи вправи чергуються зі спеціальними дихальними, вправами для правильної постави і на розслаблення м’язів. Загальнорозвиваючи вправи не повинні спричинити значну втому.

Ці вправи слід проводити в повільному або середньому темпі. Для студентів з підвищеним артеріальним тиском проводити вправи під рахунок не бажано, треба лише вказати темп вправи і ритм дихання.

Протягом першого семестру викладач повинен домагатися правильного виконання вихідних положень, виправляти неточності рухів, добиватися чіткості виконання вправ. Важливо навчити студентів з послабленим здоров’ям стежити за правильністю постави, узгоджувати рухи з диханням.

У першому семестрі навчання студентів у вищому навчальному закладі на ввідну і підготовчу частини заняття відводиться 35-40 хвилин, у другому семестрі 25-30 хвилин, а в третьому і подальших семестрах по 20-25 хвилин.

Третя частина – основна, спрямована на підвищення функціональних здатностей організму, ліквідацію відхилень у здоров’ї, формування й удосконалення рухових навичок і розвиток фізичних якостей, на поглиблення теоретичних і методичних знань студентів, розвиток і виховання в них морально-вольових якостей, тобто вирішення усього спектру завдань.

На початку основної частини заняття студентам викладається новий матеріал, даються вправи, що вимагають високої точності рухів і вирізняються складною координацією.В основній частині заняття використовуються вправи, характерні для різних видів спорту. Покращенню емоційного стану, вихованню вольових якостей сприяють ігри, елементи змагань. Рекомендована тривалість гри за спрощеними правилами – не більш 5-6 хв. В заняття поряд зі спортивними іграми можна включати і рухливі. При виборі гри слід суворо враховувати рухливість, емоційність, складність. Досвід роботи показує, що навіть на малорухливу гру організм студентів, які за станом здоров’я належать до спеціальної медичної групи, реагує різким збільшенням пульсу, підвищенням артеріального тиску, які, як правило, повільно повертаютьсядо вихідних величин. Тому рекомендується включати ігри за 15-20 хвилин до закінчення заняття. Після гри студентам з послабленим здоров’ям пропонуються вправи для відновлення дихання, ходьба в повільному темпі та пасивний відпочинок.

Під час занять необхідно широко застосовувати різні предмети для одиночного та сумісного виконання вправ. Використання різноманітного інвентарю, імовірно, сприятиме підвищенню інтересу студентів до занять з фізичного виховання.

Підвищенню емоційності заняття, а також вихованню моральних і вольових якостей сприятиме застосування змагального методу. Змагання проводиться на точність і правильність виховання окремих вправ, а також на кращий вияв таких якостей, як координація рухів, гнучкість тощо.

В заняттях з фізичного виховання зі студентами в спеціальному навчальному відділенні показані різні вихідні положення. Для осіб, які нещодавно перенесли захворювання серцево-судинної системи вихідні положення варто змінювати поступово: вправи в положенні стоячи, сидячи, лежачи, сидячи тощо. На початкових етапах слід обмежувати кількість вправ із зміною положень тулуба. Для осіб з захворюваннями внутрішніх органів рекомендується часто змінювати вихідні положення. Їм показано виконання вправ в положенні лежачи ( на боці, спині, животі). У положенні лежачи створюються кращі умови для кровообігу у черевній порожнині, відтоку жовчі, рухливості діафрагми і знижується навантаження на м’язи живота.

Навчальний матеріал розподіляють так, щоб фізіологічна крива реакції організму студента на фізичне навантаження мала найбільший підйом у 2-й половині основної частини заняття.

В основній частині навчають техниці вправ. Варто пам’ятати, що розучування нових вправ втомлює більше, ніж виконання вже відомих. Тому в роботі зі студентами спеціального навчального відділення в одному занятті не рекомендується вивчати більше ніж одну вправу. При навчанні техники вправ студентів варто добиватися з перших занять правильного поєднання рухів з диханням. Тому темп на першому занятті – повільний, що дозволяє контролювати правильність рухів і самому студенту і викладачу. Переходити до вивчення складніших вправ, на забуваючи повторювати і раніш вивчені можна тільки тоді коли більшистю студентів групи надійно засвоєні прості рухові навички.

В першому семестрі на основну частину відводиться 15-20 хв. У наступних семестрах основна частина може збільшуватись до 30 хвилин і більше.

У четвертій, заключній частині створюються сприятливі умови для поступового зниження фізичного навантаження, відновлення частоти пульсу, усунення явищ стомлення, формування оптимального рівня збудження. Завершення заняття повино налаштувати на сприняття матеріалу наступних занять. Як правило, заключна частина включає повільну ходьбу, танцювальні кроки,ігри малої рухливості, вправи на поставу, вправи на розслаблення м’язів, дихальні вправи, відпочинок сидячи. Підраховується частота серцевих скорочень. Пропонована тривалість заключної частини 5-10 хв.

За наявності у навчальному закладі спеціалізованих залів для занять лікувальною фізичною культурою студентам можна встановлювати контрольні нормативи з урахуванням їх індивідуальної підготовки і протипоказань лікаря.

Ефективність навчальних занять визначається обліком об’єктивних і суб’єктивних показників, що реєструються у щоденнику самоконтролю.

Самостійні заняття з обов’язковим зазначенням дозування з кожного виду фізичних вправ, призначених викладачем, відмічаються у щоденнику самоконтролю і контролюються викладачем на кожному занятті.

Вивчення теоретичних відомостей, передбачених програмою, є обов’язковим. Додатково вивчають застосування лікувальної фізичної культури на організм, різні методики оздоровчої гімнастики та нестандартні методи оздоровлення і попередження різних гострих та хронічних захворювань.

Перехід з однієї медичної групи до іншої відбувається тільки після поглибленого медичного огляду.

4.Вплив фізичних навантажень на організм студентів


Немає жодної функції організму, яка могла б залишитись незайманою в умовах виконання фізичних навантажень. Найбільших змін зазнають у цих умовах ті функції, які безпосередньо забезпечують виконання м’язової діяльності, - кровообіг і дихання. Саме ці функції своїми реакціями підтримкють потрібний рівень кисню у діючих тканинах, а також забезпечення необхідних для роботи енергетичних ресурсів і виделення із тканин надлишку вуглекислоти та “шлаків” обміну речовин, які накопичуються під час фізичного навантаження.

Існує два фізіологічних механізми, які забезпечують злагоджену діяльність організму. Перший з них діє швидко, особливо у тренованих осіб. Це механізм рефлексів із м’язів на внутрішні органи та обмін речовин – моторно-вісцеральних рефлексів. Другий механізм представлен гуморальними змінами. Цей механізм, на відміну від рефлекторного, що включається ще до початку м’язової діяльності (умовні рефлекси на наступну фізичну роботу), починає діяти лише підчас роботи м’язів, коли в тканинах і органах внутрішньої секреції виділяються і надходять у кров біологічно активні речовини. До них належить, насамперед, адреналин і норадреналін, котрі виробляються наднирковими залозами. Крім того, функціональний стан змінюють інші гормони і речовини, що виробляються під час м’язової діяльності в тканинах – усі вони беруть участь у формуванні найбільш сприятливої для діяльності органів регуляції функцій. Навіть вуглекислота, яка є “відходом” обміну речовин, підвищуючі кислотність тканин, зумовлює дуже важливий ефект посиленої дисоціації оксигемоглобіну, що підвищує дихання тканин саме тоді, коли різко зростає потреба в цьому диханні.

4.1 Зміни функції кровообігу


Безпосередньо в процесі виконання фізичних навантажень спостерігаються почастішення серцевих скорочень, підвищення систолічного і середнього артеріального тиску, збільшення систолічного і хвилинного об’єму крові, а також потужності роботи серця за рахунок інтенсивнішого функціонування структур міокарда і споживання кисню з крові, що циркулює по судинах. Діастолічний тиск під час фізичного навантаження здебільшого знижується поряд із підвищенням ситолічного тиску, що забеспечує найкращі умови для кровопостачання працюючих м’язів.

Важливою особливістю реакцій серцево-судинної системи є відповідність між величиною навантаження і реакціями кровообігу. Така відповідність – правило інтенсивності, тобто залежність реакцій кровообігу від інтенсивності навантаження, - забезпечує роботу м’язів киснем і необхідними речовинами в тій мірі, яка визначається їх реальними потребами.

Важливим наслідком систематичного тренування є також збільшення ваги серця – гіпертрофія міокарда. Увесь комплекс морфофункціональних змін, які відбуваються за умов фізичного тренування, зумовлює підвищенну стійкість серцевого м’яза до несприятливих умов. Ланками такого захисного механізму є збільшення швидкості розслаблення міокарда після його скорочення, відносне подовження діастоли, під час якої відновні процеси перебігають особливо інтенсивно, а також посилення потужності мітохондрій міокарда, завдяки чому значно прискорюється процес обміну речовин у міокардіоцітах, які набувають здатності нормально функціонувати в умовах гіпоксії.

Систематичне фізичне тренування також призводить до уповільнення ритму серцевих скорочень, досягаючи величин 40-50 скорочень за хвилину, систоличний тиск знижується до 95-100 мм рт. ст., діастолічний – до 60-70 мм рт. ст. Систолічний об’єм серця у стані спокою або не змінюється, або дещо збільшується за рахунок подовження діастоли, що в свою чергу зумовлено брадікардією. Хвилиний об’ем серця в стані спокою зменьшується. Причиною більш економічної роботи серцево-судинної системи є зменьшення запитів до діяльності органів кровообігу внаслідок поліпшення трофічних процесів відновлення в тканинах організму.

4.2 Зміни функції дихання


Під час виконання фізичних вправ посилюється і функція дихання. Дихальні рухи частішають, а дихальний об’єм збільшується. Це призводить до значного посилення легеневої вентиляції. Ці зміни зумовлені зростанням тканинного дихання, яке безпосередньо обслуговує інтенсивний обмін речовин у м’язах та інших системах. У студентів, добре адаптованих до фізичних навантажень, дихальні рухи більш глибокі і менш часті, ніж у тих, хто не займається спортом. Це пов’язано з тим, що збільшення вентиляції внаслідок поглиблення дихання призводить до відносного зменьшення об’єму повітря, яке залишається після кожного видиху в легенях (так званий мертвий простір). У свою чергу це, сприяючи газообміну альвеолярного повітря, підвищує ефективність вентиляції.

Функціональні можливості системи дихання забезпечуються двома основними чинниками: силою і витривалістю дихальних м’язів та потужністю регулюючих механізмів, тобто здатністю дихального центру підтримувати граничну активність дихальних м’язів і досконалістю координації їх діяльності. Саме від злагодженості в діяльності системи дихання і кровообігу, яка поліпшується в процесі тренування, вирішальною мірою залежать високі функціональні можливості функції дихання і загалом працездатності організму.

Систематичні фізичні навантаження призводять до збільшення життєвої ємкості легень (ЖЕЛ), потужності вдиху і видиху. Поряд з цим дещо зменьшується частота дихальних рухів і зростає їх глибина.

4.3 Зміни в системі крові


Разом з лімфою і тканинною рідиною кров становить внутрішне середовище організму. Саме тому за умов фізичних навантажень у крові відбуваються істотні зміни, що забезпечують як можливість виконання цих навантажень, так і саме існування організму, котрий зазнає впливу чинників, здатних значно порушити нормальний стан регуляції функцій. Під впливом фізичних навантажень у крові спостерігаються значні зрушення, які залежать від характеру та інтенсивності виконуваних вправ, а також від рівня тренованості, віку і статі осіб.

Важливою зміною складу формених елементів крові є збільшення кількості лейкоцитів в умовах фізичного навантаження – “міогенний лейкоцитоз”. Опряд з цим спостерігається зростання кількості тромбоцитів – “міогений тромбоцитоз”. Під час виконання фізичних вправ залежно від їх інтенсивності більшою чи меньшою мірою знижується рН крові. Це є наслідком перетворення піровіноградної кислоти у молочну та глікогенолізу. Що вища інтенсивність фізичних вправ, то значнішим буде зниження рН. В умовах фізичних навантажень спостерігається також зміни рівня глюкози, вільних жирних кислот і сечовини у крові.

4.4 Зміни стану опорно-рухового апарату


Систематичні фізичні навантаження призводять до істотних змін стану опорно-рухового апарату. Ці зміни залежать від характеру навантаження. Рухи великої амплитуди з посиленням наприкінці можливого діапазону руху зумовлюють підвищення гнучкості у суглобах; рухи порівняно невеликої амплітуди, але зі значними, часто максимальними зусиллями збільшують м’язову масу і силу м’язів; швидки рухи з помірним навантаженням, які охоплюють майже всі м’язи, що працюють у динамічному режимі, сприяють всебічному гармонійному розвитку м’язів.

Систематичні фізичні навантаження призводять до перебудови мікроскопічної структури кісток і м’язів. Активізація росту кісток здійснюється найбільшою мірою під впливом пульсуючих навантажень, в яких значне зусилля, що тисне на кістку, чергується з меньш інтенсивним зусиллям або із розслабленням м’язів. Процес тренування викликає у м’язах адаптаційні зміни, які реалізуються головним чином за рахунок збільшення вмісту м’язових волокон другого типу (швидких), проте у разі тривалих, багатомісячних тренувальних навантажень збільшується також вміст волокон першого типу (повільних). Внаслідок динамічних навантажень (біг, плавання) ці волокна стовщуються більше, ніж волокна другого типу.

Систематичне фізичні навантаження змінюють не тільки кількість та співвідношення волокон різних типів, а й їх розміри та енергетичну спроможність. Так, швидкі навантаження (особливо “вибухового типу”) посилюють гликолітичну здатність волокон другого типу. Тренувальний процес сприяє збільшенню кількості капілярів навколо волокон різних типів.

Важливим наслідком спортивного тренування є істотне поліпшення координації рухових одиниць, тобто нервових волокон, які передають імпусльси до групи м’язових волокон. Поряд з удосконаленням внутрішньом’язової координації фізичне тренування значно поліпшує міжм’язову координацію, яка пов’язана з діяльністю м’язів-синергістів і м’язів-антагоністів. Це забезпечує не тільки більш легку (без зайвого опору з боку антагоністів) діяльність м’язів, але й включає дуже корисні для відновлення працездатності елементи активного відпочинку. Усі ці механізми, які формуються в процесі тренування, забезпечують зростання економічності виконуваної роботи.

Внаслідок усього комплексу пристосувань до фізичних навантажень, які відбуваються у руховому апараті, силові можливості м’язів можуть зростати у 5-8 разів. Таких результатів досягають завдяки змінам не тільки у м’язах, а й у кістково-зв’язковому апараті, міцність якого значно зростає, створюючи передумови для реалізації підвищеної спроможності м’язів.

4.5 Зміни в системі травлення


Діяльність м’язів істотно впливає на систему травлення, з іншого боку, процес травлення змінює здатність виконувати фізичні навантаження. В умовах інтенсивності м’язової діяльності гальмується соковидільна функція шлунка та кішок. Внаслідок цього складаються несприятливі умови для травлення – через нестачу ферментів і крові, яка відволікається до працюючих м’язів, їжа, що потрапила до шлунка або до кишок, залишається там майже незайманою, перетворюючись у своєрідний баласт. Так само і процес травлення, який вже розпочався, потребує значного кровопостачання. Робота, яку виконує травний апарат, стає додатковим тягарем для організму в умовах фізичних навантажень. Ось чому в практиці занять фізичними вправами і спортом треба дотримуватись правила: забезпечувати перерву між прийомом їжі та м’язовою діяльністю не меньш ніж 1,5-2 год.

Також є і позитивний вплив фізичних навантажень на процес травлення. М’язова діяльність може посилювати моторну функцію травного апарату. Так, вправи для м’язів живота стимулюють перистальтику. Не дуже інтенсивні вправи поліпшують усі функції системи травлення.

4.6 Зміни в ендокринній системі


Можливість виконання фізичних навантажень забезпечується злагодженою діяльністю залоз внутрішньої секреції. Вироблювані ними гормони посилюють кисневотранспортну функцію, прискорюють пересування електронів в ланцюгах дихання, а також забезпечують глікогенолітичну і ліпполітичну дію ферментів, тим самим постачаючи енергію вуглеводів та жирів. Вже перед початком фізичного навантаження під впливом нервових стимулів умовнорефлекторного походження активується симпатико-адреналова система. До ціркулюючої крові надходить адреналін, вироблюваний мозковою речовиною надниркових залоз. З його дією поєднюється вплив норадреналіну – медіатора симпатичної частини вегетативної нервової системи, який звільняється із нервових закінчень. Під впливом катехоламінів здійснюється розпад глікогену печінки до глюкози і надходження її у течію крові, а також анаеробне розщеплення глікогену м’язів. Катехоламіни разом з гормоном щитовидної залози тироксином, деякими гормонами гіпофіза (соматотропіном та ін.) здійснюють також розщеплення жиру до вільних жирних кислот.

Під впливом систематичних тренувань організм набуває здатності до більш економного викиду гормонів, які забезпечують м’язову діяльність порівняно невеликої інтенсивності. Водночас підвищується потужність ендокринної системи, яка стає спроможною забезпечити високий рівень катехоламінів, глюкокортикоїдів і тироксину в крові під час навантаження. Характерною особливостю тренованого організму є підвищена чутливість до інсуліну.

Увесь комплекс змін ендокринної системи, що відбувається завдяки фізичному тренуванню, значно поліпшує нервово-гуморальну регуляцію функцій організму.

4.7 Зміни імунобіологічної реактивності


Оздоровчий ефект, який формується внаслідок систематичного фізичного тренування, великою мірою залежить від змін імунобіологічної реативності організму.

Одним із найважливіших чинників погіршення імунного захисту сучасного студента є дефіцит рухової активності – найбільш природного стимулятора опірних можливостей організму. Всановлено, що заняття фізичними вправами, які проводять відповідно до функціональних можливостей організму, підвищують імунобіологічну реактивність, тобто зміцнюють захисні сили організму. Навпаки, надмірні фізичні навантаження призводять до пригничення імунобіологічної реактивності.
5. Навчальні заняття з фізичного виховання – основна форма вдосконалення фізичних та психологічних якостей у студентів
5.1 Особливості проведення занять за розділом програми – “Гімнастика”

Теоретичні заняття включають відомості про історію розвитку гімнастики, її види (загальнорозвиваюча, спортивна, прикладна, оздоровча) та їх кратку характеристику, вплив гімнастичних вправ на організм людини, профілактику травматизму тощо.

Особливості проведення практичних занять:

  1. Наявність комплексів загальнорозвиваючих вправ у підготовчій частині занять (25 хв.). ці вправи виконуються в більшості випадків безупинно або з невеликим перервами, тому моторна щільність підготовчої частини занять складає 75-90%. Підготовча частина занять націлена на підготовку організму студентів до виконання вправ у основній частині. Комплекси вправ і навантаження підбираються таким чином, щоб забезпечити розвиваючий режим сили, швидкості і швидкісно-силових здібностей студентів, а також підтримуючий режим для розвитку витривалості;

  2. В основній частині заняття передбачається чергування відносно важких рухових дій (вправи на поперечині і брусах) з відносно легкими навантаженнями (опорні стрибки, акробатика, вправи з художньої гімнастики). Співвідношення тривалості періодів “навантаження-відпочинок” змінюються в широкому діапазоні у різних семестрах та на різних курсах навчання студентів. Моторна щільність основної частини заняття гімнастичного типу складає 25-50%;

  3. Важливою особливістю основної частини заняття з гімнастикиє відносно невисока інтенсивність навантаження порівняно з іншими варіантами занять. При виконанні опорних стрибків і акробатичних вправ частота серцевих скорочень (ЧСС) у студентів складає 100-130 уд./хв., вправ на поперечині і на брусах – 125-160уд./хв. Середня інтенсивність основної частини заняття відповідає величинам ЧСС 130-145 уд./хв.


5.2 Особливості проведення занять за розділом програми – “Спортивні ігри”

Теоретичні відомості: історія розвитку рухливих та спортивних ігор, спортивні ігри як засіб удосконалення рухових властивостей і фізичної підготовки, класифікація спортивних ігор, профілактика спортивного травматизму, правила змагань і суддівство.

Особливості проведення практичних занять:

  1. Проводиться підготовча частина заняття з використанням засобів загальнофізичної підготовки, при цьому загальна величина фізичного навантаження повинна бути меньшою, ніж на заняттях з гімнастики, що зумовлено наявністю значних навантажень в основній частині заняття. Використовуються декілька варіантів співвідношення тривалості виконання комплексів вправ і інтервалів відпочинку між ними. У ряді випадків комплекси завдань чергуються з інтервалами відпочинку, тривалість яких складає від 10 до 25 с, у ряді випадків підготовча частина занять проводиться безупинно. Однак у всіх випадках на заняттях бажаний “рваний” ритм виконання вправ. При ходьбі і бігу постійно змінюються модифікації (ходьба в присяді, біг приставними кроками або з високим підніманням стегна та ін.), напрямок пересування і зміна швидкості. Під час виконання загальнопідготовчих вправ періодично змінюється ритм, пропонуються раптові несподівані завдання. Після закінчення підготовчої частини студенти не повинні бути стомлені виконанням вправ, що моделюють ситуаційну діяльність, тому що їм необхідно виконувати складні завдання в основній частині заняття. Моторна щільність підготовчої частини ігрового заняття повинна складати 75-78%.

  2. В основній частині заняття студентам пропонується виконувати серії спеціальних вправ (передача м’яча, виконання кидків по кільцю, ведення м’яча та ін.) і спеціально-підготовчих дій. Крим того плануються двосторонні ігри. Моторна щільність основної частини ігрового заняття повинна складати – 75%, середня частота серцевих скорочень – 165-170уд./хв.

5.3 Особливості проведення занять за розділом програми – “Легка атлетика”

На теоретичні заняття рекомендовані такі теми: відомості про розвиток легкої атлетики, класифікація видів легкої атлетики та їх характеристика, запобігання травм, правила змагань.

Особливості проведення практичних занять:

  1. Так само, як і в попередніх варіантах, у підготовчій частині студенти виконують цикл вправ загальнопідготовчого характеру. Однак на відміну від гімнастичного заняття обсяг і інтенсивність навантаження мають бути меньшими. Між окремими комплексами вправ робляться перерви. Не слід значно стомлювати студентів, тому що в основній частині заняття легкоатлетичного типу планується дуже об’ємне й інтенсивне навантаження;

  2. В основній частині заняття виконуються серії спеціальних вправ і спеціально підготовчих дій (навперемінний біг, біг по пересіченій місцевості, підготовчі стрибкові вправи вправи та ін.). Оріентований змісто сновного навчально-тренувального навантаження на заняттях легкоатлетичного типу повинин бути наступним: ходьба і біг з різною швидкістю, комплекси загальнорозвиваючих вправ, стрибки в довжину і висоту; метання.

  3. В процесі силової і швидкісно-силової підготовки інтервали відпочинку між завданнями повинні бути достатніми для відновлення працездатності студентів, і прагнення збільшити моторну щільність за рахунок скорочення інтервалів відпочинку створить серйозні утруднення в вирішенні головних задач основної частини заняття. Моторна щільність основної частини легкоатлетичного заняття повинна складати 55-62%, а середня інтенсивність відповідати частоті серцевих скорочень 152-157 уд./хв.



5.4 Особливості проведення занять за розділом програми – “Плавання”

Теоретичні відомості: історія розвитку, оздоровче значення плавання, класифікація стилів плавання, правила поведінці плавців на воді, гігієнічні вимоги, правила,організація та проведення змагань.

Особливості проведення практичних занять:

  1. Виконуються комплекси вправ протягом 25-30 хв. на суші з метою підготовки організму студентів до виконання плавальних навантажень. Крім того, ці навантаження повинні забезпечити розвиток фізичних властивостей, головним чином, сили, гнучкості і витривалості.

  2. Період плавальної підготовки (45-50 хв.) можна розподілити на три наступні цикли. По-перше плавання відрізками з невисокою швидкістю, від 0,2м/с до 0,4м/с. Під час таких вправ викладачі особу увагу приділяють техніці плавання і поворотів, даючи під час перерв індивідуальні вказівки студентам. По-друге плавання відрізками з середньою і високою швидкістю від 0,5м/с до 0,7м/с. Викладач контролює швидкість плавання і своїми вказівками сприяє удосконаленню техничної майстерності студентів. По-третє, плавання в “прогулянковому” темпі. швидкість плавання, довжина відрізків і співвідношення періодів “навантаження-відпочинок” можуть визначаться студентами самостійно. Інтенсивність навантаження знижується наприкінці заняття.

  3. Частота серцевих скорочень у період вільного плавання складає 110-140 уд./хв., а в період середньої і високої інтенсивності 155-180уд./хв. Під час плавательних навантажень частота серцевих скорочень у студентів на 5-7 уд./хв. Меньше ніж під час аналогічних за інтенсивністю навантажень, виконуваних на суші. Цей феномен обумовлений комплексом иеханізмів: затримкою дихання, охолодженням організму, зниженням рівня активності м’язів по підтримці пози і гальмовими впливами на серце внаслідок контакту шкірних покривів обличчя з водою.

  4. Сумарна довжина відрізків дистанції, що пропливають за одне тренувальне заняття студенти 1-го, 2-го, 3-гота 4-го курсів повинна складати відповідно 850-1050 м; 950-1150 м; 1100-1300 м та 1200-1500 м.




Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации