Реферат - Аналіз чинників невизначеності, конфліктності та породжуваного ними економічного ризику - файл n1.doc

Реферат - Аналіз чинників невизначеності, конфліктності та породжуваного ними економічного ризику
скачать (139.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc140kb.21.10.2012 16:38скачать

n1.doc


Реферат

на тему:


"Аналіз чинників невизначеності, конфліктності та породжуваного ними економічного ризику"

Зміст


Реферат 1

на тему: 1

Вступ 3

1. Аналіз чинників невизначеності 4

2. Види невизначеності 8

3. Причини невизначеності в економіці. 10

4. Конфліктність в економіці 15

Використана література 19

Вступ




У системах управління соціально-економічними об’єктами умови інформаційної повноти, як правило, не виконуються. По-перше, суб’єкт управління (ризику) може бути сам соціально-економічною системою. Його цілі (множина цілей) можуть не збігатися і мати суперечливий характер.

Слід зазначити, що далеко не завжди цілі можна відносно легко відобразити в кількісній формі, тому оцінка різноманітних ситуацій і варіантів (стратегій, проектів) може виявитися неоднозначною. По-друге, моделі, що описують поведінку об’єктів управління (ризику), нездатні, і в цьому, як правило, немає потреби, відображати всі його властивості. По-третє, наявна інформація не завжди відображає усі суттєві моменти, бо їх врахування здійснюється опосередковано, насамперед через систему економічних показників. Вони ж, у свою чергу, відображають якісні чинники в кількісно вираженій формі, а це призводить до втрати частини інформації.

Отже, процес формування управлінської (керуючої) інформації обтяжений певним ступенем ризику, який необхідно враховувати та моделювати.

1. Аналіз чинників невизначеності



Прийняття рішень в умовах невизначеності, яка породжує ризик, характеризується тим, що неможливо однозначно передбачити їхні наслідки. Тобто варіанти будь-якої економічної діяльності, що розглядаються, є варіантами з різним (за величиною) рівнем сподіваного прибутку й характеризуються різною ймовірністю (об’єктивною чи суб’єктивною), що цей прибуток буде досягнуто саме на цьому рівні. Така непевність призводить до того, що прибуток стає випадковою чи розпливчастою величиною, яку можна максимізувати лише за умови прийняття ряду гіпотез та коли у підприємця (менеджера) наявна певна схильність (несхильність) до ризику як міри (ступеня) невизначеності.

Причини виникнення невизначеності й зумовленого нею ризику поділяються на три групи.

Перша група. Більшість пов’язаних з економікою процесів є принципово індетермінованими. Таким, наприклад, є науково-тех­нічний прогрес, про хід якого неможливо зробити точний прогноз. Важко передбачити також різні природні явища, зміни клімату, розвиток смаків споживачів тощо.

Друга група. Можна говорити про економічно оптимальну неповноту інформації, бо нерідко більш доцільно працювати з неповною інформацією, ніж збирати вкрай дорогу практично повну інформацію. До цієї групи можна віднести і неповноту інформації, обумовлену обмеженістю потужностей для її обробки, бо ця обмеженість пояснюється економічними причинами. Сюди ж відносять і неточності, що виникають внаслідок наближених методів оцінки даних, наприклад вибіркові спостереження і експертні оцінки. Зменшення цих неточностей також потребує певних додаткових затрат.

Третя група. Існує, так би мовити, «організована» невизначеність, або асиметрія інформації. Вона спричинена тим, що нерідко деякі економічні агенти вважають доцільним приховувати деяку частину інформації з економічних, політичних чи з інших причин. Наприклад, надто важко прогнозувати можливості зовнішньо-торго­вельних операцій із стратегічними товарами. Іноді керуючому органові управління важко оцінити можливості та зусилля підлеглих підрозділів, і навпаки.

Невизначеність ситуації характеризується тим, що вона залежить від багатьох змінних чинників, контрагентів, дії яких неможливо передбачити з прийнятною точністю. На підвищення ступеня ризику впливає також і відсутність (неоднозначність) чітко визначених цілей та критеріїв їхньої оцінки, зрушення в суспільних потребах і споживчому попиті, непередбачувана поява нових технологій і техніки, зміна кон’юнктури світового ринку, корекція траєкторії руху економіки з політичної необхідності, непередбачуваність природних явищ тощо.

Методологічні аспекти подолання невизначеності під час прийняття рішень ґрунтуються на фундаментальній гносеологічній проблемі пізнавальності навколишнього середовища. У сучасній науково-економічній літературі під невизначеністю, яка породжує ризик, розуміють насамперед ситуацію, коли більшою чи меншою мірою відсутня інформація про структуру та можливі стани як об’єкта дослідження і прийняття рішень, так і навколишнього середовища.

Невизначеність ризику є фундаментальною характе­ристикою недостатньої забезпеченості процесу прийняття рішень знаннями стосовно певної проблемної ситуації. Ри­зик можна вважати одним із способів зняття невизначе­ності, що виникає внаслідок недостовірності інформації або відсутності однозначності. Знайти засоби, що дають змогу повністю позбутись впливу фактора невизначеності, практично неможливо.

Невизначеність можна деталізувати як недостовірність («ефект марева»), неоднозначність (ефект «нечіт­кості», «розпливчастості»), невідомість. Ієрархія видів невизначеності зображена у (Рис. 1).



Рис. 1. Ієрархія видів невизначеності
Недостовірність (невірогідність) означає, що наявна ін­формація не відображає реальні об'єкти з необхідною точ­ністю (дані є приблизними або фіктивними). Вимірюють достовірність інформації довірчою імовірністю необхідної точності, тобто ймовірністю того, що відображувані зна­чення параметра відрізняються від його істинного значен­ня в межах необхідної точності.

Основними причинами недостовірності інформації можуть бути:

Неоднозначність (нечіткість) виникає при сприйнятті суб'єктом управління економічних явищ і процесів. Вона може бути кількох типів:

Невідомість свідчить про повну або часткову відсутність інформації щодо певної проблемної ситуації. До основних принципів невідомості належать:



2. Види невизначеності



У схемі, поданій на рис.2. показано, що джерелом невизначеності може виявитися будь-який елемент та канал зв’язку між елементами. Вирізняються основні види невизначеності, породжені прямими зв’язками у процесі дослідження, моделювання та керування системою (об’єктом), а також другорядні, що відображають зворотні дії та ефекти.


Рис. 2. Види невизначеності

Умовні позначення:

1 — поведінка системи та її підсистем;

2 — вплив середовища на систему;

3 — інформація про систему та середовище;

4 — суб’єкт дослідження;

5 — процес концептуалізації інформації, одержаної суб’єктом дослідження;

6 — модель системи (об’єкта);

7 — сприйняття суб’єктом управління моделі системи;

8 — суб’єкт управління;

9 — керовані дії на систему.

10 — вплив системи на середовище;

11 — вплив суб’єкта дослідження на систему і середовище;

12 — вплив моделі системи на суб’єкт дослідження;

13 — взаємодія суб’єкта дослідження та суб’єкта управління;

14 — вплив системи та середовища на суб’єкт управління.

Кожний із цих видів невизначеності породжує комплекс притаманних йому проблем і потребує сукупності методів його аналізу.

Зважаючи на рівень поінформованості особи, яка прий­має рішення, розрізняють два види невизначеності:

невизначеність першого виду (поверхнева). Вона присутня в замкнутих задачах, коли особа, що приймає рі­шення, ознайомлена з можливими гіпотезами, але не має достатніх підстав для визначення, яка з них виявиться правильною (тобто невідомо, який з елементів множини гі­потез здійсниться після прийняття рішення);

невизначеність другого виду (глибинна). Виникає вона у задачах відкритого типу, коли особа, що приймає рі­шення, не знає, які саме чинники здійснюватимуть най­більший вплив. Постає необхідність спочатку сформувати множину гіпотез, а потім оцінити їх імовірність (об'єктив­ну чи суб'єктивну).

За рівнем ймовірності настання подій виокремлюють повну та часткову невизначеність і повну визначеність.

Повна невизначеність — імовірність настання події, наближена до 0. За умов повної невизначеності суб'єкти
підприємницької діяльності не мають змоги здійснити будь-який прогноз щодо перспектив власного розвитку і ринку загалом.

Часткова невизначеність – імовірність настання події (прогнозованість) перебуває в межах від 0 до 1. На відміну від повних невизначеності і визначеності, які мають переважно теоретичний характер, цей вид має конкретний практичний аспект і найбільше досліджується.

Повна визначеність — імовірність настання події наближена до 1, що свідчить про майже точний прогноз результатів здійснення власної стратегії, тенденцій розвитку ринку тощо.

Залежно від наявних можливостей обчислювальної ба­зи, а також особливостей випадкових явищ виокремлюють три типи ймовірності: математичну (апріорну), статистич­ну (апостеріорну), експертну (естиматичну).

Математичка імовірність обчислюється як відно­шення кількості ситуацій, за яких деяка випадкова подія настала, до кількості ситуацій, за яких вона може настати, за умови, що всі досліджені ситуації однаково можливі та взаємонезалежні. Цей тип розрахунку ймовірності засто­совують обмежено, оскільки ситуації, описувані такою ма­тематичною моделлю, рідко трапляються на практиці.

Статистична імовірність визначається як відносна частота появи певної випадкової події в сукупності всіх можливих випадкових подій. Обчислення такої ймовірнос­ті ґрунтується на законі великих чисел і, завдяки практич­ній доступності та об'єктивності значень імовірності, засто­совується найчастіше (передусім в економічній сфері).

Експертну імовірність визначають здебільшого виму­шено, з огляду на брак необхідної математично-статистич­ної інформації про випадкові події. Експертне оцінювання ґрунтується на об'єктивних фактах, знаннях і суб'єктив­них відчуттях експертів. Незважаючи на деяку обмеже­ність можливостей методу експертного оцінювання, він доволі широко застосовується в економіці.

3. Причини невизначеності в економіці.



Виокремлюють такі основні причини невизначеності, що є джерелами ри­зику:

Причини виникнення невизначеності й зумовленого нею ризику можна класифікувати за різними ознаками.

За ступенем впливу на діяльність підприємства виділя­ють:

За сферою виникнення причини невизначеності поді­ляють на три групи:

Причини, зумовлені принциповою не детермінованістю пов'язаних з економікою процесів. З позицій теорії сис­тем економіку загалом відносять до класу динамічних, слабо структурованих систем великої складності, які формують­ся з величезної кількості взаємопов'язаних та взаємодіючих господарських одиниць. Однак економічна система має яск­раво виражену ієрархічну, багаторівневу структуру. Вищий рівень ієрархії інтегрує за певними правилами (алгоритма­ми) інформаційні сигнали (потоки) нижчих рівнів ієрархії та оперує інформаційними потоками. Водночас економіка діє як підсистема суспільства загалом, тобто воно є зовнішнім середовищем, з елементами якого (соціальною структурою, політичною системою, потенціалом культури, морально-етичними принципами та установками) економіка взаємодіє в обох напрямах. Більшість учених-економістів стверджу­ють, що соціально-економічну систему можна характеризу­вати як таку, що саморозвивається. Її розвиток забезпечує інформація. Генерування нової інформації пов'язане з тех­нічним прогресом, інноваційною діяльністю, смаками спо­живачів тощо. Це породжує невизначеність і зумовлений нею ризик, оскільки економічні процеси неможливо перед­бачити, спрогнозувати.

Причини, які зумовлені відсутністю вичерпної інформації при організації і плануванні поведінки суб'єкта ринкової діяльності або неякісним суб'єктивним її аналізом. Економіч­но вигідною є оптимальна неповнота інформації, бо доцільні­ше оперувати неповною інформацією, ніж намагатись зібра­ти надто дорогу практично повну. її накопичення ускладню­ється обмеженістю потужностей для оброблення інформації, неточністю наближених методів оцінки даних тощо.

Причини, зумовлені впливом суб'єктивних чинників (рівень кваліфікації, приховування частини інформації, дезінформація тощо).

Причин невизначеності може бути дуже багато, і вони можуть діяти в найрізноманітніших комбінаціях.

Економічні ризики на конкретному підприємстві до­датково детермінують такі причини невизначеності:

  1. зміни, що відбуваються внаслідок науково-технічно­го прогресу, його імовірнісний характер;

  2. непередбачені зміни у зовнішньому середовищі, які стосуються підприємства чи його партнерів (зміни цін, зміни у податковому законодавстві, коливання валютного курсу, зміни в соціально-політичній ситуації, зміни законодавства чи його недосконалість, зміни умов переміщення (руху) то­варних, фінансових і трудових ресурсів між підприємства­ми, виникнення нових митних умов, кордонів тощо);

  3. зміни стосунків підприємства з його контрагентами, які можуть бути спричинені обома сторонами (можливість укласти вигідніший договір, змінити його термін чи умови діяльності, зміни ділової орієнтації партнерів), що призве­ли до перегляду досягнутих раніше домовленостей або від­мови від них;

  4. зміни, що відбуваються всередині самого підприєм­ства, або інші причини внутрішнього походження (коливан­ня фінансового стану підприємства, неадекватність реагу­вання управлінського персоналу на зміни його внутрішньо­го і зовнішнього середовища, зміни в статусі підприємства або його продукції на ринку, невідповідність в розвитку ма­теріально-технічної бази підприємства).

Причини невизначеності поділяють на об'єктивні, тоб­то такі, які не залежать від підприємства (зовнішні), і суб'єктивні, що безпосередньо зумовлені діяльністю під­приємства (внутрішні).

Крім загальних видів невизначеності, на рівні підпри­ємства у процесі здійснення конкретних видів управлін­ської діяльності ризики можуть виникати внаслідок:

Невизначеність зовнішнього середовища щодо об'єкта дослідження є функцією достовірності інформації та, як наслідок, функцією достовірності прогнозованих змінних і параметрів. Зовнішнє середовище з позицій його неви­значеності можна охарактеризувати за такими ознаками:

Отже, причини невизначеності є різноманітними: ви­падковий характер НТП, помилки при прогнозуванні, ди­намічні зміни внутрішніх і зовнішніх умов розвитку еко­номіки, неминучі похибки при аналізі складної системи «природа — суспільство — людина», імовірнісний харак­тер важливих економічних параметрів, розвиток творчос­ті працездатного населення, необхідність проектування потужних інформаційних потоків тощо.

4. Конфліктність в економіці



Проблеми конфліктності — один з традиційних напрямів наукових досліджень низки економічних дисциплін, зокрема економічної соціології. Цей напрям отримав назву “конфліктологія”.

Конфлікт — відносно добре вивчена психологією, економічною наукою та філософською думкою форма міжособистісних стосунків. Він нерідко виникає навіть між людьми доброї волі.

Під конфліктом розуміють будь-яке явище, щодо якого можна говорити про незбіжність інтересів його учасників, про їх дії, про наслідки явища, до яких ці дії призводять, про сторони, так чи інакше зацікавлені у цих наслідках, про сутність цієї зацікавленості за нетотожності інтересів.

У низці наукових праць ідеться про проблеми трудового конфлікту — суперечності, котрі виникають з приводу організаційно-трудових стосунків.

Трудовий конфлікт виникає в тому разі, коли:

а) суперечності відображають незбіжні (суперечні) позиції суб’єктів;

б) ступінь суперечностей досить високий;

в) суперечності доступні до зрозуміння, тобто індивіди і групи усвідомлюють їх, чи навпаки, незрозумілі;

г) суперечності виникають миттєво, несподівано чи накопичуються впродовж тривалого часу, до виникнення якихось соціальних конфліктів.

Трудовий конфлікт, як правило, має негативні наслідки. Але його доцільно вивчати і з позитивного боку. Існує низка позитивних функцій трудового конфлікту, що послаблюють його та знижують зумовлений ним ризик. Це такі функції:

• інформаційна (лише через конфлікт стає відкритою інформація, функціонально необхідна всім чи багатьом);

• соціалізації (в результаті конфлікту особи отримують соціальний досвід, знання, недоступні за звичайних умов);

• нормалізації морального стану (конфліктом розв’язуються накопичені негативні настрої, відбувається очищення моральних орієнтацій);

• інноваційна (конфлікт стимулює зміни, через нього визнається існування проблем).

Визнання позитивних функцій трудового конфлікту аж ніяк не означає, що конфлікт необхідно спеціально створювати.
У зв’язку із нарощуванням динамізму економічних і соціальних процесів, які відбуваються у суспільстві, швидкими змінами кон’юнктури на внутрішньому і зовнішньому ринках усе більше зростає роль стратегічного планування.

Стратегія підприємства (фірми) — це сукупність її головних цілей і основних способів щодо реалізації власної місії. Вона має ґрунтуватися на реальних можливостях розвитку фірми.

Головна відмінність стратегічного планування від довготермінового — це його варіантність, розроблення альтернативних версій розвитку майбутнього стану фірми. Отже, тут існує елемент невизначеності та зумовлений нею ризик.

Сутність стратегічного планування розкривають його основні процедури:

  1. стратегічне прогнозування;

  2. програмування (проекти стратегічних програм);

  3. проектування (проекти стратегічних планів) різних рівнів ієрархії національної економіки.

Із сутності та логіки стратегічного планування випливає, що центральне місце тут посідає процес формування цілей, які висуваються перед відповідними соціально-економічними системами у плановому періоді.

Під цілями у стратегічному плануванні розуміють бажані стани чи результати функціонування відповідного об’єкта планування на певний момент у майбутньому.

Цілі можуть виявитися недосяжними у межах планового періоду, але наближення до них упродовж цього періоду має бути можливим. Завдання, в принципі, мають бути здійсненими впродовж планованого періоду, хоча не завжди можна вимагати їх повного виконання. Можливі відхилення від цілей і завдань у несприятливий бік характеризують відповідний ступінь ризику.

На стадії формування цілей і завдань суб’єктові стратегічного планування необхідно:

• визначити цілі планової системи і перекласти їх мовою завдань;

• передбачити чітке формування усіх завдань і розробити критерії оцінки щодо виконання кожного з них;

• опрацювати інструментарій для подолання можливих суперечностей, конфліктів між завданнями, тобто розв’язати низку проблем, визначитися відносно того, як необхідно діяти, коли виконання одного завдання суперечить вирішенню іншого, що зумовлює відповідний ступінь ризику.

Існує ціла низка способів класифікації (класифікаційних ознак) цілей організації.

Цілі організації поділяються на економічні та неекономічні. До неекономічних можна віднести соціальні цілі (наприклад, поліпшення умов праці).

Діяльність економічної організації об’єктивно є дуже різноманітною, тому, як стверджують більшість фахівців з менеджменту, організація не повинна зосереджуватися лише на єдиній цілі, а має визначити кілька найбільш суттєвих орієнтирів. А як відомо, між різними цілями існує певна суперечність, конфліктність і зумовлений цим ризик.

З часом цілі можуть змінюватися не лише за формою — завдяки кращому розумінню проблем, але й за змістом — внаслідок зміни умов або інших чинників. У цих випадках теж виникає невизначеність, конфліктність і відповідний ризик відхилення від реальних цілей.

Отже, серед ситуацій суперечностей, конфлікту в господарській діяльності можуть бути, зокрема, негаразди по горизонталі чи вертикалі управління, суперечності і конфлікти в трудових колективах, брак належної мотивації до праці, неефективне використання наявних ресурсів, труднощі адаптації до зовнішнього соціально-економічного середовища, напружені стосунки з іншими організаціями, установами, інституціями, а також множинність цілей, багатокритеріальність тощо.

Використана література





  1. Вітлінський В. В., Верченко П. І. Аналіз, моделювання та управління економічним ризиком: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2000. — 292 с.

  2. Вітлінський В.В., Верченко П.І., Сігал А.В., Наконечний Я.С. Економічний ризик: ігрові моделі: Навчальний посібник За редакцією доктора економічних наук, професора В.В. Вітлінського – К.: КНЕУ, 2000. — 446 с.

  3. Донець Л.І. Економічні ризики та методи їх вимірювання: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.

  4. Івченко І.Ю. Економічні ризики: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 304 с.

  5. Лук'янова В.В., Головач Т.В. Навч. посібник. – К.: Академ-видав, 2007. – 464 с.



Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации