Контрольная - Охрана труда (укр) - файл n1.docx

Контрольная - Охрана труда (укр)
скачать (66.9 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx67kb.13.10.2012 20:12скачать

n1.docx

Контрольна робота

План:
1. Проектування освітлення на підприємстві. Методи розрахунку

штучного освітлення.

2. Індивідуальні засоби захисту від вібрацій.

3. Пристрої безпеки вантажопідйомних машин і механізмів.

Задача 1.

Визначити показники частоти і ваги травматизму по підприємству зі числом робітників 1204 чоловік. За звітний період відбулося 3 нещасні випадки по шляху на роботу із втратою працездатності 81 день; 7 нещасних випадків - на виробництві із втратою працездатності 92 дня; з них один випадок відбувся при виконанні робіт в особистих цілях із втратою працездатності 18 днів; 1 нещасний випадок - під час чергування у святкові дні із втратою працездатності 41 день. Указати, які нещасні випадки варто включати у звітність по травматизму.

Задача 2.

Визначити рівень інтенсивності шуму в октавній смузі для частоти 500 Гц, якщо рівні інтенсивності шуму при 400 та 700 Гц відповідно рівні:

L400 = 85 дБ та L700 = 80 дБ.

4. Список використаної літератури



  1. Проектування освітлення на підприємстві. Методи розрахунку

штучного освітлення.


Проектування здiйснюється у наступнiй послiдовностi:

1. Обирається система освiтлення.

Штучне освiтлення проектується двох систем: загальне та комбiноване (коли до загального освiтлення додається мiсцеве освiтлення робочих мiсць). Система загального освiтлення застосовується у виробничих примiщеннях з невисоким рiвнем освiтленостi (до 150 лк, V - VIII розряд зорових робiт).

В примiщеннях з I-IV розрядом зорових робiт слiд застосовувати, як правило, систему комбiнованого освiтлення. Передбачати для них систему загального освiтлення допускається при технiчної неможливостi або недоцiльностi мiсцевого освiтлення.

2. Обираються нормованi параметри освiтлення (освiтленiсть, якiснi показники освiтлення: коефiцiєнт пульсації, коефiцiєнт нерiвномiрностi освiтлення) згiдно [ ] БНіП II-4-79. Освiтленiсть робочої поверхнi, що створюється світильниками загального освiтлення у системi комбiнованого, повинна складати 10% нормованої.

3. Обирається тип джерела свiтла та тип свiтильника. В освiтлювальних установках, призначених для освiтлення пiдприємств, у якостi джерела свiтла широко використовуються лампи розжарювання та газорозряднi лампи.

Порiвняльна характеристика ламп розжарювання та газорозрядних ламп приведена нижче:

До основних характеристик джерел свiтла вiдносяться:

Тип джерела свiтла на пiдприємствах обирають враховуючи технiко-економiчні показники (бiльша свiтлова вiддача при більшому або тому ж часі служби), правильностi передачi кольорових об'єктiв, що освiтлюються (там де це важливо), зручностi експлуатацiї, санiтарно-гiгiєнiчних, естетичних та протипожежних вимог, що пред'являються до освiтлення.

Лампи розжарювання звичайно передбачають для місцевого освiтлення, а також освiтлення примiщень з тимчасовим перебуванням людей. Для загального освiтлення виробничих примiщень, як правило, передбачаються газорозряднi лампи.

Свiтловий прилад, що складається з джерела свiтла (лампи) та освiтньої арматури називається свiтильником. Основне призначення свiтильникiв укладається у перерозподiлi свiтлового потоку джерела свiтла у потрiбних для освiтнiх установок напрямок та захисту ламп та електричних апаратiв вiд впливу оточуючого середовища.

Класифiкацiя свiтильникiв:

Тип свiтильникiв обирається враховуючи: вимоги до його свiтлорозподiлу, умови середовища по ступеню захисту вiд поразки електричним струмом, захист вiд пилу та води, економічності установки у цiлому.

4. Розмiщуються свiтильники у примiщеннi.

При системi загального освiтлення застосовується рiвномiрне та локалiзоване розмiщення свiтильникiв. При рiвномiрному розмiщеннi забезпечується достатня рiвномiрнiсть освiтленостi по всiєї площi у цiлому. У цьому випадку вiдстань мiж світильниками у кожному рядi та мiж рядами береться однаковим

Найкращим варiантом рiвномiрного розмiщення є шахове розмiщення світильників та по сторонах квадрата (вiдстанi мiж свiтильниками у ряду та мiж рядами світильників рівні).

Розмiщення світильників по сторонах квадрата слiд здiйснювати по оптимальних значенням вiдносної вiдстанi у залежності вiд типу свiтильника

L/HP=1.4 / 2

де L - вiдстань мiж світильниками; Hp - висота пiдвісу свiтильникiв над робочої поверхнею.

Оптимальна вiдстань вiд крайнього ряду світильників до стiн

l = (0,24 - 0,3) * L - при розташуваннi робочих мiсць у стiн;

l = (0,4 - 0,5) * L - вдалинi вiд стiн.

При рiвномiрному розмiщеннi люмінесцентних світильників останнi розставляють рядами - паралельно рядам обладнання. При високих рiвнях нормуємого освiтлення люмінесцентні свiтильники розташовують безперервними рядами, для чого їх ставлять один з другим торцями.

5.Обирається число свiтильникiв та потужнiсть ламп, необхiдних для створення нормованої освiтленостi на робiтничому мiсцi.

Число свiтильникiв заздалегiдь призначають, виходячи з їх розташування на планi поперечного розрiзу примiщення

Для розрахунку штучного освітлення використовують три методи:

1. Для розрахунків загального рівномірного освітлення чистих приміщень застосовують метод коефіцієнта використання світлового потоку.

Світловий потік однієї лампи Ф визначаються за формулою:

Ф=http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_047.gif, (7)

де Еhttp://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_049.gif - нормативне значення освітленості, лк;

Кhttp://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_007_0000.gif - коефіцієнт запасу ( Кhttp://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_007_0001.gif=1,3-1,8);

S - площа приміщення, мhttp://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_015_0002.gif;

Z - коефіцієнт нерівномірності освітлення (z=1,1-1,15);

N - кількість світильників;

http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_054.gif - коефіцієнт використання світлового потоку.

За розрахунковими значеннями світлового потоку добирають найближчу стандартну лампу, потік якої може відрізнятися від розрахункового не більше як на 10-20%.

Кількість світильників залежить від параметрів приміщення:

http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_056.gif, (8)

де http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_058.gifhttp://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_060.gif - кількість світильників по довжині приміщення;

http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_062.gifhttp://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_064.gif - кількість світильників за шириною приміщення;

http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_066.gifі http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_068.gif - відповідно довжина і ширина приміщення, м;

http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_070.gif - відстань між світильниками, м.

Коефіцієнт http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_054_0000.gif визначається за таблицями залежно від типу світильника, коефіцієнтів відбиття http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_073.gif(стін), http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_075.gif(стелі), http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_077.gif(підлоги) та індексу приміщення http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_079.gif[16].http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_081.gif

Індекс приміщення визначають за формулою:

http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_083.gif, (9)

де http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_066_0000.gifі http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_068_0000.gif - довжина і ширина приміщення,м;

http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_087.gif - висота світильника над робочою поверхнею, м.

Підрахувавши світловий потік лампи, визначають електричну потужність освітлювальної установки.

2. Метод питомої потужності є найпростішим світлотехнічним розрахунком, але через невисоку точність він використовується для наближених розрахунків. Цим методом визначають потужність кожної лампи http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_089.gif Вт за формулою:

http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_091.gif, (10)

де http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_093.gif - питома потужність, Вт/мhttp://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_015_0003.gif;

http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_096.gif - площа приміщення, мhttp://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_015_0004.gif;

http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_099.gif - кількість світильників у приміщенні.

Для визначення питомої потужності використовують таблиці Г.М. Кнорінга. За відсутності вказаних таблиць питому потужність http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_101.gif, Вт/мhttp://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_015_0005.gifможна визначити за формулою:

http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_104.gif, (11)

де 0,15...0,25 – коефіцієнти, з яких перший відповідає приміщенням з рівнем освітленості до 100лк, другий понад 100лк.

3. Крапковий метод розрахунку використовується у разі проектування загального місцевого освітлення відкритих просторі і тих приміщень де стіни і стеля мають невисокий коефіцієнт відбиття.

На плані приміщення вибирають контрольну крапку з найменшою умовною освітленістю.

Освітленість http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_106.gif в цій точці визначають за формулою:

http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_108.gif, (12)

де http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_110.gif - сила світла в напрямку від джерела на задану точку, кд;

http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_112.gif - кут падіння світла в задану крапку, перпендикулярно до осі симетрії світильника.

http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_114.gif- висота підвісу світильника над розрахунковою крапкою, м;

http://studentbooks.com.ua/imag/other/mosk_op/1_042_0000.gif - коефіцієнт запасу.

Для визначення освітлення похилих площин використовується крапковий метод розрахунку.

  1. Індивідуальні засоби захисту від вібрацій.



Для захисту від вібрації застосовують такі методи: зниження віброактивності машин; відбудова від резонансних частот; вібродем-пфірованіе; віброізоляція; виброгашение, а також індивідуальні засоби захисту

Якщо методи колективного захисту не дають результату або їх нераціонально застосовувати, то використовують засоби індивідуального захисту.

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) призначені для убезпечення одного працюючого і можуть стосуватися як галузі техніки безпеки (наприклад,

спеціальний одяг, взуття, шоломи, бронежилети, які захищають від травм),

так і до галузі виробничої санітарії (респіратори, протигази, спеціальні оку-

ляри, маски, що захищають від шкідливих виробничих факторів). Обидві

категорії способів захисту передбачають запобігання чи зменшення впливу

на працюючих шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Засоби інди-

відуального захисту застосовуються в тому випадку, якщо безпеку роботи

не можна забезпечити конструкцією і розміщенням устаткування, організа-

цією робочого процесу, архітектурно-планувальними рішеннями, засобами

колективного захисту і т.п.

У ст. 8 Закону України «Про охорону праці» зазначено, що «на робо-

тах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, в особливих темпера-

турних умовах, у забрудненому середовищі працівникам і службовцям

безкоштовно видається спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуаль-

ного захисту».

Засоби індивідуального захисту поділяються на основні та допоміж-

ні. До основних засобів індивідуального захисту належать:

1) засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори). Проти-

гази за принципом дії поділяються на фільтруючі (ГП-4, ГП-7, ЕО-16) та

ізолюючі (ИП-4, ИП-5, КИП-8, АСВ-2). Фільтруючі протигази забезпе-

чують захист в умовах обмеженого вмісту шкідливих речовин. Їх не за-

стосовують у випадку наявності у повітрі малої концентрації кисню. Ізо-

люючі протигази застосовують під час аварії та великих викидів

шкідливих речовин в атмосферу. Респіратори застосовують для захисту

організму від пилу, парів, аерозолів, шкідливих газів. Вони поділяються

на протипилові (ШБ-1 «Лепесток»), протигазові (РПГ-67) та універсальні

(РУ-60);

2) засоби захисту слуху від інтенсивного шуму – навушники та за-

глушки. Навушники знижують високочастотний шум на 40 дБ, а вушні

заглушки, вкладиші – на 25 дБ;

3) засоби захисту очей – захищають очі від твердих частинок, бри-

зок лугів і кислот, іскор, різних видів випромінювання. Для цього засто-

совують спеціальні окуляри, вибір яких залежить від виду робіт;

4) засоби захисту голови і обличчя (маски, щитки, капелюхи, каски,

шоломи) – захищають від падаючих предметів, стружки, інших фізичних

і хімічних факторів. Маски, щитки і капелюхи використовуються при ре-

монтних цілях, каски – на завантажувально-розвантажувальних роботах

загального призначення, а шоломи і сфери – на роботах спеціального

призначення;

5) засоби захисту шкірного покриву (спеціальний одяг) – видаються

працівникам для захисту тіла від забруднення, механічних впливів, води,

кислот, лугів, підвищених або понижених температур, радіоактивних ре-

човин, нафти, жирів, для захисту від біологічних факторів. Спеціальний

одяг обирається відповідно до класифікації його захисних можливостей.

Це можуть бути захисні костюми, куртки (бронежилети), комбінезони,

халати, фартухи, плащі тощо;

6) засоби захисту ніг – спеціальне взуття, призначене для захисту

від дії вібрації, іонізуючого випромінювання, статичної електрики тощо.

Обирається залежно від його захисних можливостей. Для зовнішніх робіт

під час холодного та перехідного періоду року використовується валяне

взуття, а для робіт з використанням кислот, лугів – гумові чоботи. Під час

роботи у вогких, холодних умовах одягають утеплені гумові чоботи. До

спецвзуття відносять також шкіряні та кирзові чоботи, напівчоботи (на-

півчеревики), бахіли тощо;

7) засоби захисту рук від механічних пошкоджень, опіків, холоду та

інших небезпечних і шкідливих факторів (рукавиці, рукавички, напаль-

ники, дерматологічні засоби (мазі, креми)). Залежно від виду робіт мате-

ріалом, з якого виготовлюють засоби захисту, може бути вовна, льон,

шкіра, шкіряний замінник, гума тощо;

8) засоби запобігання враженню електричним струмом : діелектри-

чні рукавички, боти, чоботи, калоші, виготовлені зі спеціальної діелект-

ричної гуми.

Допоміжні захисні засоби призначенні для захисту персоналу від па-

діння з висоти (запобіжні пояси та страхові канати), для безпечного під-

німання на висоту (драбини, кігті).

  1. Пристрої безпеки вантажопідйомних машин і механізмів.

Повної безпеки праці можна досягти лише за умов обов'язкового виконання вимог і правил експлуатації, технічного обслуговування, підтримування робочого стану вантажопідйомних машин.

З огляду на їх функціональне призначення вантажопідйомні машини поділяють на огороджувальні, блокувальні, обмежувальні, вказівні та попереджувальні.

Огороджувальні засоби захищають від дії механічних передач та оголених струмом ведучих частин.

Блокувальні засоби служать для автоматичної зупинки механізмів за допомогою так званих кінцевих вимикачів, які блокують зупинку механізмів.

Обмежувальні засоби використовують для запобігання аварій кранів, пов'язаних з їх перевантаженням. Вони обов'язкові на стрілових, баштових і портальних кранах. Обмежувач вантажопідйомності автоматично відмикає механізм підіймання вантажу, маса якого перевищує вантажопідйомність на 10 % для стрілових і баштових кранів, на 15 % - для портальних кранів і на 25 % - для кранів мостового типу.

Обмежувач вантажного моменту задіються тоді, коли під час опускання стріли з вантажем виліт може збільшитися до положення, за якого маса вантажу перевищуватиме допустиму. Після дії обмежувача мають включатися Інші механізми для зменшення вантажного моменту. Дія обмежувача вантажного моменту один раз на місяць перевіряється шляхом підняття еталонного вантажу, який постійно мас бути на місці встановлення крана.

Обмежувачі перекосу призначені для попередження небезпечного перекосу металоконструкцій і мостових кранів внаслідок випередження однієї з опор.

Обмежувач повороту обмежує кут закручування кабелю в межах двох обертів. Поворот крана на кут понад 120° забороняється.

Вказівники вантажопідйомності встановлюють на стрілових кранах, вантажопідйомність яких змінюється залежно від вильоту стріли. Вказівник, що його мас бути добре видно з робочого місця кранівника, показує, якої ваги вантаж можна піднімати при даному вильоту стріли.

Вказівник кута нахилу попереджує перекидання крана. Його розміщають на стрілових кранах, за винятком тих, які перебувають на рейкових коліях. Кут нахилу у будь-якому напрямі не повинен перевищувати 3%. Цей вказівник можна замінити сигналізатором кута нахилу.

Протиугоні пристрої встановлюють на кранах, що розміщені на наземних коліях для запобігання їхнього переміщення вітром.

Вказівниками швидкості вітру (анемометри) обладнують баштові, портальні та кабельні крани для визначення швидкості вітру й автоматичної подачі звукового сигналу на випадок, коли вона стає небезпечною (шість і більше балів). Анемометр вимірює швидкість вітру в межах від 2 до 50 м/с.

Автоматизований сигналізатор небезпечної напруги (АСНН) подає попереджувальний сигнал про небезпечне наближення стріли до проводів лінії електропередач. АСНН обладнані самохідні крани, крім залізничних.

Упори встановлюють на колії для запобігання сходження з них вантажопідйомних машин, а також на стрілових кранах з перемінним вильотом стріла (для запобігання їх пересування).

Перед початком роботи і періодично у процесі експлуатації вантажопідйомні машини підлягають технічному огляду (огляду та випробуванню). Експлуатацію вантажопідйомних машин дозволяє Держпромгірнагляд. Виняток становлять:

• крани з ручним приводом, де в якості механізму підйому застосований пневматичний підйомний циліндр;

• крани, якими керують з підлоги кнопковим апаратом, підвішеним на крані або зі стаціонарно встановленого пульта кранів мостового типу і пересувних або поворотних консольних кранів (вантажопідйомністю до 10 т);

• стрілові крани вантажопідйомністю до і т включно;

• крани з постійним вильотом стріли (без вантажного візка). Вантажопідйомні машини підлягають перереєстрації:

• після проведення реконструкції;

• після ремонту, якщо на машину складений новий паспорт;

• після передачі іншому власнику;

• після перестановки мостового, козлового, портального чи баштового кранів на нове місце.

Вантажопідйомні машини, які експлуатуються в роботі, мають бути оснащені реєстраційними номерами у вигляді великих написів.

Для виявлення, чи відповідають виготовлення, установка п оснащення вантажопідйомної машини правилам Держпромгірнагляду, проводять технічні огляди (повні та часткові).

Повний технічний огляд включає огляд справності стану, а також статичне та динамічне їх випробування під навантаженням.

Огляд підйомного обладнання проводить спеціалізована організація Держпромгірнагляду, що виконує нагляд за ліфтами, або інженерно-технічний персонал підприємства (крани з ручним приводом, поворотні крани, тельфери, автонавантажувачі, штабелеукладники).

У процесі огляду встановлюють відповідність з монтування та оснащення правилам Держпромгірнагляду. Водночас перевіряється наявність техдокументації (паспорта, журналу, наявність у них записів). Оглядають сходи та майданчики, підкранові колії, кабіни, механізми, канати тощо. Перевіряють виучку обслуговуючого персоналу, дотримання попередніх приписів тощо.

Статичним випробуванням перевіряють міцність і стійкість металоконструкцій та механізмів. Здійснюють його шляхом навантажування машини, що на 25% перевищує ЇЇ вантажопідйомність. Це відбувається наступним чином. Вантаж захоплюється гаком або іншим пристроєм, піднімається на висоту близько 2 - 3 м і в такому положенні утримується 10 хв. Після опускання вантажу за допомогою виска визначається величина залишкової деформації та ЇЇ оцінка, вживаються заходи щодо ремонту конструкції.

Випробовуючи стрілові крани, їхню поворотну частину стріли встановлюють у положення, що відповідає найменшій стійкості, вантаж піднімають на висоту 1,0 - 2,0 м.

Статичне випробування підйомного механізму ліфтів проводять під навантаженням, що перевищує номінальне: на 100 % - пасажирські та вантажні, що супроводжуються провідником; на 50 % - малі вантажні ліфти, на 25 % - Інші підйомні машини. Тривалість випробування становить 10 хв, піднімають вантаж на висоту не більше 1,0 м від

підлоги.

Результати випробувань заносить у паспорт і прошнурований журнал особа, яка виконує огляд. На підйомних механізмах вказується допустиме робоче навантаження.

Динамічні випробування проводять вантажем, який на 10% перевищує вантажопідйомність машини, або робочим вантажем, що дорівнює вантажопідйомності. Для цього приводять у рух механізми машини (крана). Одночасно з динамічним випробуванням перевіряють дію кінцевих вимикачів та інших засобів безпеки. Результати випробувань записують у паспорт вантажопідйомної машини.

Установивши, що вантажопідйомна машина перебуває в нормальному робочому стані, важливо домогтися безпеки праці в процесі Ті експлуатації. Передусім необхідно забезпечити відповідність вантажу, який піднімається, встановленій вантажопідйомності машини. До цілковитого підйому вантажу його слід попередньо підняти на висоту 2,0 - 3,0 м для перевірки надійної дії гальм. Не допускається перебування людей, в тому числі й стропальників, між вантажем і стінами, колонами, штабелями, залізничними вагонами, верстатами та іншим обладнанням. Забороняється проводити роботи й піднімати вантаж невідомої ваги або примерзлий чи затиснутий між предметами. Забороняється під час підйому, опускання та переміщення вантажу перебувати під ним людям.

Стропальнику дозволяється бути поблизу вантажу під час підйому чи опускання за умови, що вантаж висить на висоті не більше 1 м від рівня площадки, на якій він стоїть. У процесі переміщення вантажу в горизонтальному напрямі його завчасно піднімають на висоту 0,5 м і вище предметів, які зустрічаються на шляху переміщення.

Укладання вантажу в на піввагони, платформи, автомашини здійснюється так, щоб забезпечити зручне та безпечне розвантаження, використовуючи при цьому прокладки, багатооборотні стропи, контейнери тощо.

Постійного нагляду вимагають підкранові колії, справність яких слід перевіряти кожний день (особливо ширину). В кінці колії, як вже згадувалося, влаштовують інвентарні упори, які здатні сприйняти удар механізму, який рухається з граничним робочим вантажем.

Вантажопідйомна машина не допускається до експлуатації:

• якщо її обслуговують не атестовані працівники і стропальники;

• якщо не призначені особи, відповідальні за справний стан або безпечне ведення робіт;

• якщо закінчився термін техогляду;

• якщо не виконані приписи технагляду;

• при виявленні тріщин у відповідальних частинах металоконструкцій;

• при недопустимому спрацюванні захватів канатів, несправності гальм;

• при виявленні несправностей, шо загрожують безпеці людей.

Вантажопідйомні пристосування, знімні вантажозахоплюючі пристрої (траверси, стропи, ланцюги тощо) підлягають технічному огляду ще на підприємстві-виробнику. Вантаж для таких випробувань повинен перевищувати їх нормальну вантажопідйомність у 1,25 раза. Вантажозахоплюючі пристосування в процесі експлуатації мають проходити періодичні огляди у такі строки: траверси - через кожних 6 місяців; стропи - через кожні 10 днів. Результати огляду знімних, вантажозахоплюючнх пристроїв заносять в спеціальний журнал. Вантажозахоплюючі пристрої і тара повинні мати тавро, табличку і напис із зазначенням ваги і граничної ваги вантажу для транспортування

якого вони призначені.

Обслуговування підйомних механізмів доручають особам, які атестовані кваліфікаційною комісією. Вони зобов'язані не менше одного разу на 10 днів проводити детальний огляд механізмів, перевіряти дію гальмуючих систем, справність запобіжних пристроїв.
Задача 3

Визначити показники частоти і ваги травматизму по підприємству зі числом робітників 1204 чоловік. За звітний період відбулося 3 нещасні випадки по шляху на роботу із втратою працездатності 81 день; 7 нещасних випадків - на виробництві із втратою працездатності 92 дня; з них один випадок відбувся при виконанні робіт в особистих цілях із втратою працездатності 18 днів; 1 нещасний випадок - під час чергування у святкові дні із втратою працездатності 41 день. Указати, які нещасні випадки варто включати у звітність по травматизму.

Коефіцієнт частоти виробничого травматизму показує кількість травмованих на виробництві, що припадає на 1000 працюючих на підприємстві. Він визначається за формулою

,

де n – число травмованих на підприємстві за звітний період (як правило, за 1 рік) через нещасні випадки, що пов’язані з виробництвом і призвели до втрати працездатності на 1 добу і більше;

М – середньоспискова кількість працюючих на підприємстві за той самий звітний період.

Коефіцієнт важкості травматизму показує середню втрату працездатності в днях, що припадають на одного потерпілого за звітний період:

,

де D – сумарне число днів непрацездатності всіх потерпілих, які втратили працездатність на 1 добу і більше у зв’язку з випадками, що закінчилися у звітному періоді.

n=3+7-1+1=10

М=1204

D=81+92-18+41=196

Кч==8.305

Література:

  1. «БЖД» С.В. Бєлов, М. Вищ. шк. 2002

  2. В. Ц. Жидецький, В. С. Джигирей, О. В. Мельников — Вид. 2-е, стериотипне. — Львів: Афіша, 2000. — 348 с.

  3. Грибан В. Г., Негодченко О. В. Охорона праці: навч. посібник. [для студ. вищ. навч. закл.] / В. Г. Грибан, О. В. Негодченко — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 280 с. — ISBN 978-966-364-832-3.

  4. В. Ц. Жидецький, В. С. Джигирей, О. В. Мельников — Вид. 2-е, стериотипне. — Львів: Афіша, 2000. — 348 с.


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации