Конспект лекцій з соціології конфлікту - файл n1.doc

Конспект лекцій з соціології конфлікту
скачать (69 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc69kb.21.10.2012 21:25скачать

n1.doc

Соціологія конфлікту

План


  1. Конфлікт як соціальне явище.

  2. Погляди в історії соціології на проблему конфлікту.

  3. Стадії розвитку конфлікту.

  4. Умови успішного рішення конфлікту.


Соціологія конфлікту — галузь соціології, яка вивчає сутність, зумовленість, наслідки та управління конфліктом як соціальним явищем.

Конфлікт – це зіткнення протилежних позицій, цілей, поглядів суб’єктів соціальної взаємодії, які усвідомлюють суперечність своїх інтересів.

Науково-практичний інтерес соціології конфлікту зосереджений на таких проблемах:


В історії соціології існує кілька поглядів на проблему конфлікту:

Першим звернув свій погляд на соціальний конфлікт Арістотель. Певні думки щодо природи та розв'язання конфлікту присутні у філософських системах Т. Гоббса, Ж.-Ж. Руссо. Як соціальне явище конфлікт був уперше розглянутий А. Смітом, який вважав його основою поділу суспільства на класи та економічної боротьби між ними. Г.Гегель вбачав причину соціального конфлікту в соціальній поляризації суспільства. На окремих аспектах соціальних конфліктів та засобах їх вирішення зосереджувалися фрейдистські, неофрейдистські концепції, теорії соціал-дарвінізму та соціобіології. Фундаторами власне соціологічної теорії конфлікту вважають К. Маркса, М. Вебера, Г.Зіммеля.

К. Маркс застосовував конфліктологічну парадигму до всього історичного розвитку, розглядаючи його як боротьбу класів. Міжкласовий конфлікт він вважав передусім антагоністичним зіткненням інтересів правлячого та пригнобленого класів, стверджуючи, що чим виразнішою буде їх поляризація, тим більше насильницьких форм набуде розв'язання конфлікту. Він бачив лише один варіант його розв'язання — соціальний вибух і революцію.

М. Вебер. головний конфлікт сучасного йому суспільства вбачав у боротьбі між політичними партіями, які репрезентують інтереси громадськості, та бюрократією.

Формулювання засадничих принципів теорії конфлікту, впровадження в науковий обіг терміна «соціологія конфлікту» відбулося завдяки німецькому соціологу Г. Зіммелю, який вважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство недієздатним. На його думку, чим гостріший конфлікт, тим згуртованішими є групи, що конфліктують; чим менша гострота конфлікту, тим імовірніше, що він виконує інтегруючу функцію у суспільстві; чим частіші конфлікти й менша їх гострота, тим імовірніше, що учасники конфліктуючих груп можуть позбутися ворожнечі й підтримати систему, виробивши норми врегулювання конфлікту. Г. Зіммель вважав, що конфлікт не тільки може бути врегульований мирними засобами, а й стати засобом розвитку суспільства.

Американський соціолог Л. Козер у праці «Функції соціального конфлікту» обґрунтував ідею позитивної функції соціального конфлікту. Всі різновиди конфлікту він типізував на внутрішні та зовнішні, виокремлюючи у кожному з них соціально-позитивні, які ведуть до розвитку системи, та деструктивні конфлікти, що загрожують її існуванню. Л. Козеру належить найпоширеніше у світовій соціології трактування конфлікту як боротьби за цінності й претензії на певний статус, владу й ресурси; боротьби, в якій цілями є нейтралізація, заподіяння шкоди або знищення суперника. Демократичні, гнучкі суспільства небезуспішно намагаються використати конфлікти собі на користь, оскільки толерантне ставлення до них дає змогу соціальній системі перетворити їх на засіб самооптимізації.

Отже,

- Соціологи марксистської орієнтації вважають, що конфлікт можна подолати шляхом вдосконалення суспільних відносин.

- Соціологи не марксистської орієнтації (Г. Зіммель, Р. Дарендорф, Л. Козер) вважають існування суспільства без конфліктів неможливим. Конфлікт – не аномалія, а норма відносин між людьми, необхідний елемент соціального життя. Л. Козер розглянув позитивні функції та потенціал конфлікту.
Причини конфліктів:


Функції конфлікту.

Позитивні функції конфлікту:

— зняття психологічної напруги — часто саме конфлікт є найефективнішим засобом нейтралізації психологічної напруги між його учасниками, стимулом до пошуку компромісів.

Негативні функції конфлікту:


Структура конфлікту:

  1. Сторони, що конфліктують. У соціальному конфлікті беруть участь щонайменше дві сторони (конфліктанти). Крім них, у конфлікті можуть бути задіяні й провокатори, співчуваючі, консультанти, посередники, тощо. Соціолог повинен з'ясувати соціальні характеристики сторін (належність до певної страти, соціальна роль, службове становище, вік, стать, освіта — якщо йдеться про індивідів).

  2. Зона конфліктної взаємодії. Конфлікт виникає лише за наявності предмета суперечки, який зумовлює зону взаємодії його учасників. Часто його важко розпізнати, конфліктанти іноді й самі нечітко його уявляють. У зв'язку з цим зона конфлікту є дуже рухомою, може розширюватися та звужуватися.

  1. Уявлення про ситуацію. Кожний з конфліктантів має власне уявлення про всі обставини, що спровокували та супроводжують конфлікт. А це створює додаткові підстави для непорозумінь.

  2. Причини, мотиви. Кількість їх може бути необмеженою. Іноді вони є відкритими, іноді прихованими, усвідомленими або навпаки. Самі вони спонукають до вступу в конфлікт, постаючи як сукупність об'єктивних та суб'єктивних умов, що стимулюють конфліктну активність суб'єктів. Мотиви конфліктів конкретизуються у цілях, переслідуваних їх учасниками.

  3. Умови, за яких відбувається конфлікт. З'ясування їх дає змогу розглядати конфлікт не як ізольовану систему, а як реальну соціальну ситуацію. Як правило, вони бувають політичними, економічними, культурними, психологічними тощо.

6. Дії. За конфліктної ситуації дії кожної зі сторін заважають іншій досягти мети й оцінюються як ворожі.

7. Наслідки. Можуть бути як позитивні, так і негативні, що залежить не лише від правомірності домагань, але й від перипетій боротьби.
Стадії розвитку конфлікту:

  1. Передконфліктна – формування конфліктної ситуації, накоплення протиріч.

а) скрита фаза (накоплення протиріч);

б) відкрита фаза (інцидент).

2. Конфліктна – безпосереднє розгортання конфлікту, установка на боротьбу.

а) фаза гострих розбіжностей, наростання ступеню напруженості;

б) пошук шляхів рішення конфлікту, переоцінка цінностей.

3. Рішення конфлікту – зміна конфліктної ситуації, направлена на припинення конфлікту.

А) повне (припинення боротьби);

Б) часткове (часткове рішення конфлікту, коли залишаються внутрішні розбіжності).

4. Післяконфліктна – остаточне усунення протиріч і припинення будь-якої боротьби, установка на компроміс і консенсус.

Прогнозування та попередження конфліктів належать до головних завдань управлінської діяльності щодо регулювання соціальних протиріч.

Прогнозування конфліктів — доказове припущення можливості їх виникнення та розвитку.

Здійснюється на наукових засадах з урахуванням практичного досвіду.

Попередження конфліктів — організація життєдіяльності суспільства, соціальної спільноти, яка мінімізує вірогідність протиріч між його суб'єктами.

Діяльність із профілактики конфлікту охоплює такі головні напрями:


Умови успішного рішення конфлікту:

- своєчасне виявлення причин конфлікту;

- сумісний пошук шляхів подолання конфлікту;

- демонстрація поваги один до одного;

- схильність до компромісу, досягнення згоди.
До різновидів стратегії виходу з конфлікту належать:


Компроміс – сумісні поступки опонентів.

Консенсус – досягнення взаємної згоди.

Контрольні запитання:

1. Дайте порівняльну характеристику головних соціологічних теорій конфлікту.

  1. Розкрийте сутність подвійного характеру функцій конфлікту, проілюструйте окремі з них.

  2. Проаналізуйте можливі причини конфлікту. Спробуйте з'ясувати причини одного з широковідомих соціальних, політичних, економічних конфліктів сучасності.

  3. Вкажіть головні механізми виникнення міжгрупових конфліктів та проаналізуйте їх.

  4. Доведіть перспективність врегулювання конфліктів за допомогою третьої сторони, навівши приклади із сьогодення.

  5. Проаналізуйте з точки зору стабільності розвитку суспільства головні форми розв'язання конфліктів.


Література:

  1. Якуба Е.А. Соціологія. – Харків, 1996.

  2. Социология, под ред. Г.В. Осипова, М., 1990.

  3. Социология: наука об обществе, под ред.. В.П. Андрущенко, Н.И. Горлача. – Харьков, 1997.

  4. Томпсон Дж.Л., Пристли Дж. Социология. – Львов, 1998.

  5. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навч. Посібник. – К., 1999.

  6. Соціологія: підручник, за ред. В.Г. Городяненка, К., 2002.

  7. Черниш Н. Соціологія: курс лекцій, Львів, 2003.

  8. Городяненко В.Г. Социологический практикум: учебно-методическое пособие, К., 1999.


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации