Відповіді на залік по Бібліотечному менеджменту - файл n1.doc

Відповіді на залік по Бібліотечному менеджменту
скачать (558 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc558kb.13.10.2012 20:28скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5

  1. Сутність поняття «менеджменту».

Менеджмент - це управління виробництвом або комерцією; сукупність принципів, методів, коштів і форм управління, що розробляються і що застосовуються з метою підвищення ефективності виробництва і збільшення прибутку.

Сучасний менеджмент включає дві невід'ємні частини: теорію керівництва; практичні способи ефективного управління, або мистецтво управління.

Менеджмент це:

систематизована сукупність теоретичних і практичних знань про керування соціотехнічними системами; ієрархія керування, адміністративні одиниці, спеціалісти й інші виконавці;

влада і мистецтво керівництва. Це авторитет посади, авторитет менеджера, обов'язки підлеглих виконувати його розпорядження;

засіб і манера спілкування з людьми під час проведення ділових нарад,переговорів, телефон. розмов та інше;

адміністративні уміння та навички керівника, що дозволяють йому організувати ефективну роботу апарату керування;

сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом з метою підвищення його ефективності.

У нашому контексті менеджмент - це спеціально організоване управління галуззю культури і закладами, що складають її систему, для досягнення визначеної цілі і підвищення ефективності як системи в цілому, так і її окремих елементів.

При цьому, під керуванням ми розуміємо процес планування, організації, керівництва, мотивації і контролю роботи співробітників організації для досягнення визначених цілей.
2. Склад управлінської діяльності та її основні форми.

Управлінську діяльність можна визначати як сукупність вироблених істор. досвідом, науковим пізнанням і талантам людей навичок, умінь, способів, засобів доцільних вчинків і дій людини в сфері управління.

Управлінська діяльність відрізняється інтелектуальним змістом, оскільки завжди спрямована на вироблення, прийняття і практичну реалізацію управлінських рішень, покликаних змінити стан суспільних процесів, свідомість, поведінку і діяльність людей. Головний її сенс - отримання нової якості керуємого процесу, що неможливо без серйозних творчих зусиль.

За своїм предметом управлінська діяльність є інформаційною оскільки пов'язана з отриманням, осмисленням, систематизацією, збереженням та використанням інформації, насамперед управлінської.

Управлінська діяльність багатогранна за своїми проявами. Це і люди, і знання, й інформація, і технічні засоби, які утворюють складне комплексне явище .

В державному управлінні важливого значення набувають форми управлінської діяльності - зовнішні, постійно й типізовано фіксуємі прояви практичної активності державних органів по формуванню та реалізації управлінських цілей і функцій та забезпеченню їх власної життєдіяльності.

Розрізняють правові, організаційні, організаційно-правові форми державно-управлінської діяльності.

За посередництвом правових форм фіксуються управлінські рішення і дії, що мають юридичний зміст (установлення та застосування норм права);

Організаційні форми пов'язані зі здійсненням певних колективних або індивідуальних дій (оперативно-організаційні, матеріально-технічні операції). В управлінській практиці використовуються такі організаційні форми, як сесії, засідання, наради, конференції, оперативки тощо.

Організаційно-правові форми констатують той факт, що в органах державної влади більшість правових форм є юридично коректними тільки у випадку їх прийняття через встановлені організаційні форми. Так, організаційні процедури діють відповідно до регламентів при прийнятті правових актів органами державної влади.

3. Основні управлінські революції

Перша управлінська революція (близько 3 тис. років до н. е.), що одержала назву релігійно-комерційної, привела до утворення особливого прошарку "жерців-бізнесменів", діяльність яких була пов'язана з торговельними операціями. У Китаї використовувалися терміни й поняття, що стосуються управління: організація, функції, кооперація, спеціалізація, контроль. Джерелом цих термінів є Конституція Чоу і літопис Менсиса.

Друга та третя управлінські революції та їх основний зміст (1792—1750 pp. до н. є.) пов'язується із діяльністю вавилонського царя Хаммурапі, що видав звід законів управління державою для регулювання всього різноманіття взаємин між різними соціальними групами людей. У зводі законів Хаммурапі визначалася система державно-адміністративного управління Вавілонією, правила проведення торговельних операцій, комерційної діяльності і взаємин між людьми.

Третя управлінська революція відбулася за часів правління іншого царя Вавілонії — Навуходоносора II (605—582 pp. до н. е.) — і була спрямована на поєднання державних методів правління із контролем за діяльністю у сфері виробництва і будівництва.

Розвиваючи управлінську думку, античний філософ Сократ обґрунтував необхідність і важливість розподілу праці та її спеціалізації. Він виділяв управління як особливий вид людської діяльності. По суті, Сократ обґрунтував закон універсальності менеджменту.

Глибокий аналіз розподілу праці, обґрунтування суті управлінської діяльності, необхідності проведення контролю зробив давньогрецький філософ Платон у своїх працях "Політичні діалоги", "Республіка" і "Закони" (436—427 pp. до н. е.).

Він стверджував, що управління як наука має базуватися на загальних і різноманітних законах. Велика заслуга в розвитку менеджменту належить Олександру Македонському (356—323 pp. до н. е.), котрий розробив теорію управління військами, запропонував штабну організаційну структуру управління.

У науковому підході до організаційної побудови імперії Діоклетіан, імператор Стародавнього Риму (313—243 pp. до н. е.), уперше використовує принцип ієрархічності для побудови організаційної структури управління. Цим були закладені основи наукового підходу до делегування повноважень в апараті управління.

Істотний вплив на розвиток сучасних ідей у галузі управління мали праці Нікколо Макіавеллі (1469—1527). У своїй праці "Державотворець" він сформулював чотири принципи лідерства в управлінні:

- авторитет і влада лідера полягають у підтримці його прихильниками;

- підлеглі мусять знати, чого вони можуть очікувати від свого лідера, і розуміти, чого він очікує від них;

- лідер повинен мати волю до виживання;

- лідер — завжди взірець мудрості й справедливості для своїх прихильників.

Четверта управлінська революція (XVII—XVIII ст.)пов'язана із зародженням капіталізму і початком індустріального прогресу європейської цивілізації. Для цього періоду характерним є відокремлення управління від фізичної праці й визнання його самостійною професійною діяльністю.Четверта управлінська революція заклала основи для формування менеджменту як науки, що одержала свій розвиток у так званих школах менеджменту.

П’ята та шоста управлінські революції (кінець XIX — початок XX ст.) одержала назву "бюрократична". Теоретичною базою її була концепція бюрократизації управління. У рамках теоретичних досліджень сформувалася ієрархічна структура менеджменту, одержала розвиток система поділу праці, обґрунтування застосування норм і стандартів, посадових інструкцій і закріплення відповідальності у менеджменті. У її межах оформилася наукова школа менеджменту.

Шоста управлінська революція (від середини XX ст. до нашого часу) одержала назву "тихої управлінської революції", або нової управлінської парадигми. Незважаючи на величезне значення революційних перетворень у сфері управління, розвиток менеджменту — це здебільшого еволюційний процес. Менеджмент у тій або іншій формі завжди існував там, де люди працювали групами.

Хоча організації існують майже стільки ж, скільки існує світ, до XX століття навряд чи хто-небудь замислювався над тим, як управляти ними системно. Людей цікавило, як, використовуючи організації, заробити більше грошей, здобути велику політичну владу, а зовсім не те, як управляти ними. Навіть суто прагматичні переваги, що виникають із ефективного управління організацією, навряд чи викликали справжній інтерес до способів і засобів управління.

4. Принципи менеджменту

Принципи менеджменту - це основні керівні правила і положення, норми поведінки, керуючись яким органи управління забезпечують ефективний розвиток організації. Основоположний пр - п мен - ту забезпечення прибутковості бізнесу, процвітання підприємництва і максимум добробуту персоналу фірми.

Дотримання раціональних правил в управлінні виробництвом є однією з умов успіху організації, на що першим вказав Ф.Тейлор. Центром його дослідження стали чотири принципи управління індивідуальною працею працівників:

" науковий підхід до виконання кожного елемента роботи;

" науковий підхід до добору, навчання і тренування працівника;

" кооперація з працівниками;

" розподіл відповідальності за результатами роботи між менеджерами і працівниками;

Ці принципи і сьогодні не втратили своєї актуальності. Завдання менеджера - знайти їм розумне застосування, а головне правильно співвіднести між собою, розглядаючи їх як цілісну систему.

Принципи

Розподіл праці, Повноваження та відповідальність, Дисципліна, Єдиноначальність, Підпорядкованість інтересів, Єдність дій, Винагорода персоналу, Централізація, Скалярний ланцюг, Порядок, Справедливість, Стабільність персоналу, Ініціатива, Корпоративний дух, Спеціалізація робіт для ефективного використання робочої сили (за рахунок скорочення кількості завдань, на які спрямовуються зусилля працівника).

Робітники мають підкорятися умовам договору між ними і керівництвом, менеджери повинні застосовувати справедливі санкції до порушників порядку

Робітник одержує розпорядження та звітує лише перед одним безпосереднім начальником

Інтереси організації превалюють над інтересами індивіда

Усі дії, що мають одну мету, слід об'єднувати в групи і здійснювати за єдиним планом

Багато із цих принципів і нині мають практичну цінність, незважаючи на те, що управлінська наука пішла вперед.
5. Загальні та спеціальні функції управління бібліотекою.

Управління бібліотекою є системою, яка складається з цілей функцій, структури та методів.

Функції управління - це сфера діяльності, що відокремилась в силу існуючого в бібліотеці поділу праці, представляє собою комплекс повторюваних видів робіт, виконуваних різними суб'єктами управління.

Класифікація функцій управління бібліотекою поділяється на загальні та специфічні. Основними складовими бібліотечного управління або по-сучасному «менеджменту» є планування, організація, адміністративне керівництво, кадрове забезпечення, контроль.

-Функція планування передбачає рішення про ті, якими повинні бути цілі організації і що повинні робити члени організації, щоб досягнути цих цілей.

-Організувати - означати створити деяку структуру. Організація - це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення його цілей.

-Контроль - це процес, що забезпечує досягнення цілей організації. Він необхідний для виявлення і вирішення виникаючих проблем раніше, ніж сморіду стануть дуже серйозними, і може також використовуватися для стимулювання успішної діяльності.

А специфічні функції виділено згідно з розділами бібліотечного менеджменту:

загальне керівництво;

управління бібліотечною технологією, організація праці і стимулювання;

управління кадровим потенціалом;

оперативне управління;

контроль за якістю роботи, продукції та послуг.
6. Основні теоретичні школи наукового менеджменту

Школа наукового управління (1885—1920 рр.) Засновник вважається Фредерік Тейлор. Головні ідеї: абсолютне дотримання розроблених на наукових підставах стандартів і правил; підбір, підготовка і розстановка працівників на ті робочі місця і завдання, на яких вони принесуть найбільшу користь; оплата за результатами (менші результати — невелика оплата, більші результати — вища оплата); використання функціональних менеджерів, які забезпечують виконання робіт і їх контроль за спеціалізованими напрямами; підтримка товариських стосунків між працівниками і менеджерами.

Класична (адміністративна) школа управління (1920–1950 рр.) «Батько» Анрi Файоль. Основні принципи А. Файоля: Управляти — «це означає передбачати, організувати, розпоряджатись, координувати і контролювати». Передбачати – враховувати майбутнє і виробляти програму дій. Організовувати – будувати подвійний матеріальний і соціальний організм підприємства. Розпоряджатись – примушувати персонал відповідно працювати. Координувати – зв’язувати, об’єднувати, гармонізувати всі дії та зусилля. Контролювати – піклуватись про те, що все здійснювалось відповідно встановленим правилам і розпорядженням.

Теорія ідеальної бюрократії (з 1920р.) Сформував теорію Макс Вебер. Сутність теорії М. Вебера складають такі поняття: чіткий розподіл праці, що веде до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді; ієрархія управління, за якою кожен нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому; наявність взаємопов’язаної системи узагальнених правил і стандартів, що забезпечують координацію виконання різних завдань; відсутність непорозуміння в міжособових стосунках; організація найму на роботу в суворій відповідності до технічних кваліфікаційних вимог, а також захист службовців від безпідставних звільнень; стратегія довгострокового найму співробітників; рух нагору в середині організації на підставі компетентності і широких знань, що набуваються з вислугою років.

Школа людських стосунків (з 1930р.) Творцем став Ельтон Мейо. Основна заслуга полягає в тому, що він довів залежність результатів праці від правильно підібраних прийомів управління міжособистісними стосунками.

Емпірична школа управління (з 1940р.) Одним засновником є Пітер Дракер. Загальна характеристика управління за цілями зводиться до трьох найбільш істотних його елементів: визначення чітких стратегічних цілей; залучення до процесу визначення цілей усіх працівників; оцінка ефективності на підставі отриманих результатів.

Школа соціальних систем (з 1970р.) Засновниками стали Ч. Барнард, Д. Марч, Г. Саймон та І. Ан Сорф. Вони сформулювали ідею про те, що будь-яка організація як відкрита складна система має тенденцію пристосовуватись до досить складного зовнішнього середовища, і головні причини того, що відбувається в системі, треба шукати поза нею.

«Нова школа» Зазначена школа управління, або якісна школа (з 1960р.) характеризується прагненям впровадити в науку управління методи і апарат точних наук таких як кібернетика і теорія дослідження операцій.
7. Бібліотека як суб’єкт ринкових відносин.

Цілі і завдання управління бібліотекою в ринкових умовах необхідно розглядати з точки зору відкритої перспективи функціонування бібліотек.

Включення бібліотек в ринкові відносини вимагає: ✓ перегляду змісту традиційних функцій бібліотек; ✓ коригування колишніх соціальних орієнтирів та пріоритетів; ✓ зміни цільових установок; ✓ переходу на маркетингові принципи управління.

Мета бібліотечної діяльності в контексті інформатизації суспільства - максимально повне задоволення його інформаційних потреб.

Задоволення інформаційних потреб вимагає здійснення комплексу заходів: ✓ систематичної модернізації бібліотечної технології; ✓ освоєння нових сегментів ринку; ✓ постійної розробки і виробництва нових інформаційних продуктів.
8. Концепція бібліотечного менеджменту

Концепція бібліотечного менеджменту зародилася на початку 1990-х рр..,

За період формування концепції бібліотечного менеджменту виділяють три етапи, що відображають відмінності в підходах не тільки до парадигми управління бібліотекою, але і в цілому до управління як філософсько-методологічного поняття.

Перший етап - зародження бібліотечного менеджменту, коли уявлення про ефективних управлінських системах знаходилися в точці переходу від класичних підходів до деякого нового, ще формується зразком. Стан переходу виражалося: в кризі класичних уявлень про факти ефективності управління в самих різних формах і модифікаціях; у виявленні, аналізі та різкій критиці основ традиційного управління; у висуванні альтернатив підставах традиційного управління; в спробах висунення нових еталонів наукового управління.

Другий етап формування бібліотечного менеджменту можна позначити як створення нових підстав управління бібліотекою як науки, що виразилося в методологічної опрацювання нового підходу до управління на фундаменті світового менеджменту.

Третій етап розвитку бібліотечної менеджменту - диверсифікація, під якою розуміється поєднання різноманітних підходів, цілей, функцій, форм управління. Наявність цього етапу зумовлено високою динамікою розвитку сучасного управління.

Становлення бібліотечного менеджменту протягом останнього десятиліття ознаменоване серйозними результатами: намічені конструктивні шляхи реорганізації управлінських механізмів; знайдені підходи до вирішення складних проблем управління, взяті на озброєння і втілені в практику керівниками бібліотек, перетворені навчальні дисципліни підготовки фахівців-менеджерів вищої кваліфікації.

У концепції бібліотечного менеджменту немає обмежень ідеологічного чи вузькопрофесійного характеру. І в цьому сенсі концепція бібліотечного менеджменту виступає теоретичною основою для застосування досягнень багатьох наук в управлінні сучасною бібліотекою.

Бібліотечний менеджмент, заснований на сучасній парадигмі управління, характеризується такими ключовими факторами, як:

· Ефективне використання людського потенціалу, спрямоване на розвиток здібностей людей до спільних дій;

· Невіддільність від організаційної культури, заснованої на чесності та довірі до людей;

· Еволюційний характер розвитку систем і методів; додаток (а не руйнування) сформованих структур і поступове їх пристосування до нових умов;

· Передбачення змін, гнучкість та екстреність управлінських рішень на основі підприємливості, ініціативи, творчості;

· Пріоритет стратегічної спрямованості управління, що дозволяє справлятися зі зростаючою складністю проблем, реагувати на різкі зміни в зовнішньому середовищі, виживати і досягати своїх цілей у довгостроковій перспективі;

· Формування комунікацій між людьми і визначення індивідуального внеску кожного працюючого в загальний результат.

Така спрямованість передбачає інноваційні зміни, що дозволить наблизити бібліотеку до стадії більш високого порядку. Зміни пов'язані з втратами і ризиком, вимагають величезної праці, але якщо бібліотека не ставить собі за мету сміливо йти назустріч змінам і швидко мінятися разом з навколишнім світом, вона приречена на животіння. У періоди корінних структурних перетворень виживають тільки лідери змін - ті, хто чуйно вловлюють тенденції змін і миттєво пристосовуються до них, використовуючи собі на благо можливості, що відкриваються.

Звідси випливає, що сучасна концепція менеджменту повинна бути спрямована на інноваційну діяльність. Саме вона створює відношення до бібліотеки як до лідера змін, формує її імідж. А це необхідно для формування довгострокових програм з удосконалення процесів організаційного оновлення, що складає сутність бібліотечного менеджменту і являє собою стратегічну мету інформаційно-бібліотечної діяльності, зумовлює ефективність функціонування бібліотеки в сучасних соціально-економічних умовах.

9. Методи управління бібліотекою.

Методами управління називається сукупність способів і прийомів цілеспрямованого впливу органів управління на керований об'єкт (керівника бібліотеки - на очолюваний ним колектив).

Класифікація методів управління на основі специфіки відношень, що складаються в процесі спільної праці і включає методи:

✓ організаційні (у тому числі адміністративні);

✓ економічні;

✓ правового регулювання.

Організаційні методи базуються на таких відносинах між людьми, коли виконання однієї і тієї ж роботи можлива при різних типах організації: жорсткого регламентування, гнучкого реагування, постановки спільних завдань, допустимо відхилення і ін.

Організаційні методи включають:

✓ регламентування;

✓ нормування;

✓ інструктування;

✓ методи розпорядчого та дисциплінарного впливу.

Адміністративні методи управління включають прийоми і способи впливу суб'єкта управління на об'єкт на основі сили і авторитету влади: законів, указів, постанов, наказів, розпоряджень, вказівок, інструкцій.

Ці методи встановлюють і регулюють:

✓ обов'язки;

✓ права;

✓ відповідальність кожного керівника і підлеглого.

Основним адміністративним методом управління є метод примусу, що вимагає від підлеглих прийняття розпорядження вищестоящого органу до виконання, при якому критика або обговорення не допускаються.

Метод примусу реалізується в усній або письмовій формі.

Економічні методи управління - це способи впливу, які використовують в своїй основі економічні відносини людей та їх економічні інтереси.

3. Соціально-психологічні методи:

✓ спираються на норми моралі;

✓ засновані на формуванні та розвитку думки членів суспільства щодо суспільно та індивідуально значущих цінностей, моральних засад у міжособистісних відносинах колективу ("по вертикалі" і "по горизонталі").

Специфіка соціально-психологічних методів полягає в наступних моментах.

✓ формування трудових колективів з урахуванням соціально-психологічних характеристик людей;

✓ створення і підтримку сприятливого соціально-психологічного ¬ кою атмосфери спільної роботи;

✓ встановлення і розвиток соціальних норм поведінки;

✓ задоволення культурних і соціально-побутових потреб;

✓ проведення виховної роботи, необхідної для створення фірмового стилю бібліотеки, підвищення її іміджу, автори тету в сучасному соціумі.

Керівник бібліотеки, який виступає як організатор ділового спілкування співробітників колективу, використовує всі три групи методів.

10. Роль комунікації в менеджменті

Сутність комунікацій становлять взаємозв’язки між працівниками, підрозділами, організаціями тощо. Вони супроводжують усі процеси, що відбуваються в організації.

Комунікації – обмін інформацією, її змістом між двома і більше особами (працівниками).

Комунікації – це обмін інформацією за допомогою слів, літер, символів, жестів, за допомогою яких менеджер отримує інформацію для прийняття ефективних рішень і доведення їх до виконавців. Основна роль К. у поєднанні всіх функцій менеджменту, в досягненні бажаної поведінки окремих осіб чи колективу в організації.

Обмін інформацією пронизує всі управлінські функції, тому комунікації розглядаються як сполучний процес у менеджменті. Якщо комунікації налагоджені погано, рішення можуть бути помилковими, персонал може неправильно розуміти керівні команди, міжособистісні стосунки можуть деформуватися. Західні спеціалісти стверджують, що керівники від 50 до 90% свого робочого часу витрачають на комунікації. Це стає зрозумілим, коли врахувати, що керівники обмінюються інформацією для реалізації своєї ролі в міжособистісних стосунках, у процесі прийняття управлінських рішень, а також для виконання функцій планування, організації, мотивації та контролю.

Для ефективного функціонування будь-якої організації необхідно забезпечити належні комунікації. Однак управлінська практика дає можливість констатувати, що створення ефективної, надійної системи обміну інформацією, яка б відповідала вимогам повноти, достатності, оперативності, гнучкості, - це одна із найскладніших проблем в організаціях. Тому цілком зрозуміло, що ефективно працюючий керівник - це керівник ефективний у комунікаціях.

Комунікації - складний процес, який включає ряд взаємозвґязаних кроків, кожен з яких відіграє суттєву роль у забезпеченні розуміння і сприйняття інформації іншою особою. Найчастіше причиною низької ефективності комунікації є ігнорування факту, що комунікація - це обмін, в якому кожному належить активна роль. У процесі комунікації відправник складає повідомлення і передає його адресату (отримувачу).
11. Особливості комунікаційного процесу в бібліотеці.

Сучасний світ вступив у нове століття – століття інформації, нових наукових знань, нових інформаційних технологій та освіти. Все це відкриває перед сучасними бібліотеками не тільки великі можливості, а й ряд проблем, до вирішення яких не всі готові. З одного боку, збільшується потік інформації, і сучасні технології накладають певну відповідальність на біб. фахівців за виховання інформ. культури користувачів, що передбачає вільну орієнтацію в сучасних джерелах інформації, навички роботи з комп’ютером і оргтехнікою, оволодіння культурою спілкування і читання. Сучасні бібліотеки — не тільки центри збереження і розповсюдження інформації, але й осередки міжособистісного спілкування. Книгозбірням потрібен спеціаліст, який володіє високим рівнем культури спілкування.

Ділове бібліотечне спілкування забезпечує всі елементи взаєморозуміння, вироблені у процесі ділової комунікації.

Сьогодні спілкування в бібліотеці набуває нового змісту: це не лише бесіда бібліотекаря з читачем у процесі видачі та повернення книг, а й специфічний комунікативний фон усієї інформаційно-бібліотечної діяльності. І для цього необхідно ефективно організовувати роботу з читачами, враховувати їх вікові та індивідуальні особливості. Це потребує від бібліотекаря знання певних виховних моментів у діяльності бібліотеки. Адже більшість форм виховної діяльності ґрунтується на особистісних психолого-педагогічних моментах спілкування, а вони, як відомо, побудовані на принципах виховання. Бібліотекар допомагає читачу у виборі та роботі з книгою, пошуку і поясненні невідомих йому фактів, сприяє інтелектуальній людській діяльності.

Спілкування розглядається як процес і вияв діалогічності стосунків, характерних для всіх аспектів бібліотечної справи. Необхідно підкреслити, що більш за все потребує поліпшення практика спілкування: бібліотекарі не завжди здатні побудувати довірливу розмову, привернути увагу читача, не кажучи вже про справжню майстерність спілкування. Це - одне зі стрижневих питань, від вирішення якого залежить поширення в суспільстві думки про сучасну бібліотеку та бібліотекаря.

Мистецтво спілкування - це і праця, і талант, і творчість. Разом з тим мало хто замислювався про те, що робота з людьми — це сфера підвищеного ризику і, як показують спеціальні дослідження, найвищих психологічних навантажень. Відомо, що найбільш яскраво всі "гострі кути" спілкування і взаємодії проявляються в сфері обслуговування. Співробітник, недостатньо підготовлений до постійного контакту з людьми, може нашкодити не тільки навколишнім, але й самому собі. Бібліотечним співтовариством розроблена "Етика бібліотекаря", що містить правила поведінки співробітників бібліотеки, які працють із читачем. Етика бібліотекаря включає такі аспекти: етику спілкування в бібліотеці, риторику бібліотекаря, етику слухача, бібліотечний етикет,демпатичність (вміння уловлювати настрій людини, вірно виявляти його очікування, співпереживати їм), красномовність (вміння переконувати).

Професія бібліотекаря вимагає майстерного володіння мовою. В умінні професійно пропонувати книги, переконувати, вести дискусію бібліотекар виявляє свої здібності, інтуїцію, особистий досвід. Проте працівнику бібліотеки необхідені також і деякі спеціальні знання, зокрема, в галузі риторики. У бібліотеці існує своя специфіка мовного спілкування, що виявляється в індивідуальних і масових формах обслуговування читачів.

Найбільш ефективною є діалогова форма спілкування бібліотекаря з читачем. Чи то промовець виступає з повідомленням у ролі інформатора, чи то здійснює довідкову роботу - він має заздалегіть уявляти, враховувати і культурний рівень аудиторії. Спілкування в умовах бібліотеки передбачає можливість раціонального й емоційного впливу на аудиторію. Для виступу перед великою аудиторією неабияку роль відіграють певний зміст і тон, а також виразний голос й уміння володіти ним.

Культура спілкування бібліотекаря із читачем є складовою частиною створення комфортної обстановки в бібліотеці. При цьому цінується добре ставлення до читача, що означає людяність і привітність персоналу, занепокоєння комфортністю користування бібліотекою, довіра до користувача.

12. Характеристика основних законодавчих документів бібліотечної справи.

Будь-яка діяльність в інформаційному середовищі регулюється рядом законів та підзаконних нормативно-правових актів. На роботу бібліотек в Україні впливають щонайменше 260 законодавчо-нормативних документів, які ухвалені різними законодавчими інституціями.

Визначальними для бібліотек України мають бути Закони України, що стосуються бібл. сфери, Укази Президента України, Постанови Каб. Мін. України, Постанови Міністерства культури і туризму України.

Прийнятий Закон України „Про бібліотеки і бібліотечну справу”, який визначає загальні засади бібліотечної справи в країні, встановлює вимоги до формування та збереження бібліотечних фондів, потребує доопрацювання, оскільки він суперечить ряду законів, що впливають на діяльність бібліотек.

- Про культуру || Закон України

- Про інформацію || Закон України (Цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.)

- Про внесення змін до Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" || Закон України

- Про авторське право і суміжні права || Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України № 3793-12 від 23.12.93 р. (із змінами) (Витяг) (Цей Закон охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права.)

Накази

Постанови

Інструкції

- ІНСТРУКЦІЯ щодо заповнення форми звіту N 80-а-рвк "Зведена звітність національних, державних, публічних та інших бібліотек" || Міністерство культури і туризму України || 05.12.2007 N 75

- ІНСТРУКЦІЯ щодо заповнення форми звіту N 6-НК "Звіт про діяльність державних, публічних бібліотек, централізованих бібліотечних систем (ЦБС), що віднесені до сфери управління Міністерства культури і туризму України" || Міністерство культури і туризму України || 05.12.2007 N 75

- ІНСТРУКЦІЯ з обліку документів, що знаходяться в бібліотечних фондах Міністерство культури і туризму України 03.04.2007 N 22


13. Державна політика в галузі бібліотечної справи

Стаття 4. Державна політика в галузі бібліотечної справи

Державна політика в галузі бібліотечної діяльності визначається принципами науковості, а також загальнодоступності, безплатності основних послуг бібліотек, поєднання державного управління і громадського самоврядування.

Основними напрямами державної політики в галузі бібліотечної діяльності є:

- стимулювання розвитку бібліотечної справи шляхом розширення матеріально-технічної бази, надання пільг щодо оподаткування та кредитування та морального і матеріального заохочення осіб, які зробили значний внесок в бібліотечну справу;

- ведення єдиної державної системи реєстрації носіїв інформації;

- створення умов для зберігання бібліотечних фондів, їх комплектування та матеріально-технічного забезпечення;

- сприяння науковим дослідженням, розробці та здійсненню цільових програм розвитку бібліотечної діяльності;

- забезпечення єдиної системи підготовки та підвищення кваліфікації бібліотечних кадрів.

Статус бібліотек, правові та організаційні засади діяльності бібліотек і бібл. справи в Україні визначає Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу».

Стаття 4 цього Закону визначає основи державної політики в галузі бібліотечної справи. Так, основою державної політики в галузі бібліотечної справи є реалізація прав громадян на бібліотечне обслуговування, забезпечення загальної доступності інформації та культурних цінностей, які збираються, зберігаються та надаються в тимчасове користування бібліотеками.

Держава:

- Підтримує бібліотечну справу та її розвиток шляхом гарантованого фінансування бібліотек, пільгової податкової, кредитної та цінової політики;

- Фінансує створення інформаційних мереж і телекомунікаційних систем для інформаційного обміну, входження у світові глобальні комп'ютерні мережі, об'єднання та забезпечення доступності розподілених бібліотечних ресурсів;

- Стимулює взаємовикористання бібл. ресурсів через систему міжбібліотечного абонемента, зведених каталогів, депозитаріїв, обмінних бібліотечних фондів, інтеграцію бібліотек України у світовий інформаційний простір;

- Координує діяльність бібліотек усіх форм власності, регулює діяльність бібліотек, що перебувають у державній та комунальній власності, на основі кооперації;

- Забезпечує розвиток бібліотечного обслуговування соціально незахищених верств населення;

- Розробляє програми розвитку бібліотечної справи та забезпечує їх цільове фінансування;

- Створює умови для міжнародного співробітництва бібліотек.

  1   2   3   4   5


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации