Реферат - Людина у постіндустріальному суспільстві. Моральні і глобальні проблеми людства - файл n1.doc

Реферат - Людина у постіндустріальному суспільстві. Моральні і глобальні проблеми людства
скачать (112 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc112kb.02.11.2012 14:50скачать

n1.doc

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КУРС “Спеціальні розділи філософії”
Реферат

на тему:

«Людина у постіндустріальному суспільстві.

Моральні і глобальні проблеми людства»

Виконав: студент групи

Перевірив: викладач
КРЕМЕНЧУК 2009

Концепція «постіндустріального» суспільства


У 70-х роках рядом закордонних соціологів почала розвиватися точка зору, згідно з якою науково-технічний прогрес призводить до трансформації колишнього "індустріального" суспільства в деякий якісно інше "постіндустріальне" суспільство.

Одним з перших звернув увагу на цю тенденцію історичного розвитку цивілізації американський економіст, соціолог і політичний діяч 3. Бжезінський. У роботі "Між двома епохами. Роль Америки в Технотрон еру "(1970 р.) Він визначив нове" постіндустріальне суспільство "як товариство" Технотрон ". Це інше суспільство, ніж суспільство "індустріальне", що базується на старій машинній техніці і пануванні механіки. Новітня (перш за все, кібернетична) техніка, досягнення радіоелектроніки, прогрес в засобах комунікації надають, на думку Бжезінського, визначальний вплив на всі сторони соціального життя.

"Вплив науки і техніки на людину і її суспільство, – пише він, – стало (особливо у більш розвинених країнах світу) головним джерелом сучасних змін. В останні роки з'явилася хвилююча література про майбутнє, що містить в собі справжній виклик. У США та Західній Європі та (меншою мірою) у Японії і в СРСР ученими було вжито низку систематичних спроб спроектувати, передбачити, схопити те, що готує нам майбутнє. Трансформація, яка нині має місце, особливо в Америці, вже створює суспільство, яке все більше відрізняється від свого попередника індустріального … Індустріальні процеси більше не є головною детермінантою соціальних змін, перетворюючої звичаї, соціальну структуру та цінності суспільства. В індустріальному суспільстві технічні знання застосовувалися насамперед до специфічної цілі: прискорення і поліпшення виробничої техніки. Соціальні слідства були побічним продуктом цієї переважаючою турботи. У Технотрон суспільстві наукове та технічне знання, на додаток до збагачення виробничих здібностей, швидко запліднює майже всі аспекти життя, прямо впливаючи на них ".

3. Бжезінський формулює ряд якісних особливостей, що відрізняють що формується "Технотрон" суспільство від суспільства "індустріального". Для останнього, наприклад, характерна заміна м'язової енергії тварин і людей машинами. В "Технотрон" суспільстві автоматизація, нова кібернетична техніка замінюють операції людини з машинами. У соціальному плані "індустріальне" суспільство відрізняється домінуванням на ринку праці проблем зайнятості та безробіття. Ключову роль там відіграють проблеми матеріальної забезпеченості. В "Технотрон" суспільстві будуть домінувати проблеми участі в прибутку. У результаті відбудеться переміщення центру ваги від проблем матеріального добробуту (бо вони будуть вирішені) до проблем духовним. В "індустріальному" суспільстві маси в основному пасивні. Активність їх зростає лише в особливо конфліктних ситуаціях. "Технотрон" суспільство, вважає 3. Бжезінський, кидає людині виклик, примушує його стати активним членом соціуму.

Такими є лише деякі дихотомічні характеристики "індустріального" – "технотронного" суспільств. В цілому концепція "технотронного" суспільства, розроблена 3. Бжезинським, спиралася на принципи, ідеали, які мислилися як суто несумісні з "індустріальним" минулим.

Одним із засновників і головних розробників концепції "постіндустріального" суспільства вважається американський соціолог, професор Д. Белл. У роботі "Пришестя постіндустріального суспільства" (1973 р.) Він розвиває думку про те, що в залежності від рівня техніки в суспільстві послідовно переважають "первинна" сфера економічної діяльності – сільське господарство, потім "вторинна" – промислове виробництво, а в останній третині ХХ століття висувається "третинна" сфера діяльності, що характеризується переходом від товаропроізводящей до обслуговуючої економіки, в якій провідну роль набуває наука та освіта.

Кожному з цих трьох етапів суспільного розвитку (які Д. Белл характеризує як "доіндустрііальний", "індустріальний" і "постіндустріальний") властиві специфічні форми соціальної організації: церква і армія – в "доіндустріальному", аграрному суспільстві, фірма, корпорація – в " індустріальному ", університети – в" постіндустріальному ". Останні стають джерелом соціального планування та соціальних інновацій. Відповідно змінюється і роль у суспільстві певних соціальних груп. В "доіндустріальному" суспільстві панівне становище займали феодали і священнослужителі, в "індустріальному" – бізнесмени, а в "постіндустріальному" їх місце займають вчені і фахівці. В останньому випадку відбувається формування нового лідерства, що базується на спеціальній підготовці, інтелектуальних таланти та знання, які стають засобами влади.

Таким чином, виникнення "постіндустріального" етапу соціального розвитку Белл пов'язує з істотними змінами в соціальній структурі суспільства (класовий поділ поступається місцем професійному) і відповідними змінами в його орієнтації, зумовленими новою роллю науки і техніки.

Мораль і людство

В наш час багато говориться про мораль, моральність , моральну поведінку, але ці слова і вирази сприймаються неоднозначно. З одного боку звучать твердження, що це пережитки минулого, що моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс будівника комунізму», «морально-трудове виховання», «моральна стійкість» людини-гвинтика... З іншого — що без моралі і морального ставлення до всього існуючого не можна.


Мораль - одна із форм духовного життя, один із найдавніших способів соціальної регуляції. Вона має загальнолюдський сенс і конкретно-історичний зміст. Моральний вимір дає нам уявлення про міру людяності суспільства і особистості.


Мистецтво та релігія, філософія та право завжди зверталися до проблем добра і зла, справедливості й гуманності, сенсу життя та щастя людини. В системі ціннісних уподобань людини мораль повинна займати найвище місце. Ця стара істина сьогодні актуальна як ніколи. Проблема місця і ролі моральних цінностей у суспільному житті особливо гостро постала в кінці XX - на початку XXI століття. Найвидатніші досягнення науково-технічного прогресу обернулися катастрофічними наслідками для людини. Проблема війни у ядерний вік, глобальна екологічна криза, проблеми хвороб і голоду, взаємодії культур і освіти стали планетарними проблемами. Вирішення їх без опори на моральну складову людського існування неможливе, оскільки інтелект, не пронизаний моральністю (моральними цінностями), здатний руйнувати не тільки навколишній світ, а й самого себе. Моральне відродження і духовне вдосконалення людини - мета і засіб прогресивного розвитку українського суспільства та людства в цілому.

Етика як філософська наука про мораль осмислює, узагальнює, систематизує історичний розвиток моралі, історію становлення й розвитку етичних теорій, концепцій, які обґрунтували природу, сутність, специфіку, функції моралі, закономірності її розвитку та функціонування, взаємозв’язок з іншими формами матеріального та духовного життя людей.


Так, порядна людина має зважати на вимоги моралі. Проте хіба ж ми не бачимо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може, високі моральні переживання — привілей тих, хто вже має достаток? А може, вся мораль і полягає саме в тому, щоб здобувати достаток, звільняючи себе і своїх близьких від злиденності й принижень, несумісних з людською гідністю? А різні герої й альтруїсти-фанатики — чи не краще взагалі без них? Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаючись із проявами справжньої моральної шляхетності?


Ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємося в царину етики, царину роздумів про людську моральність. Бо ж від оцих гірких і пекучих питань неможливо просто відмахнутися, до них знову і знову підводить нас саме життя. І ще одне: чи можуть узагалі існувати якісь остаточні загальнозначущі відповіді на такі запитання, чи не йде кожен тут своїм шляхом і обирає те, що йому ближче? А коли так — навіщо потрібна тоді наука етика?

Всім відомий вираз: знання - це сила. А яку ж силу надають людині етичні знання? Перш ніж відповісти на це запитання, спочатку треба вияснити, чи можуть самі знання з галузі етики підвищити рівень моральності особистості? Спостереження і здоровий глузд підказують, що ні. Кому не доводилося стрічати високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? І навпаки — простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною добротою? Моральність людини визначається її практичною позицією, і вона тісніше пов’язана із культурою почуттів, силою волі, з цілісністю характеру, ніж з рівнем знань про неї.


Виходячи з того, що знання самі по собі ще не роблять людину моральною, не треба робити поспішних висновків, ніби то ці знання малоцінні чи взагалі непотрібні. Вони стають незамінним фактором морального піднесення людини, але за певних умов. Яких?


Перш за все потрібно, щоб людина, яка займається етикою, мала схильність до морального вдосконалення. За допомогою роздумів, звичайно, неможливо переробити характер та звички людини. Тому етика сама по собі не може перетворити негідника на хорошу, високоморальну людину. Але вона в змозі допомогти тій людині, яка тягнеться до високого і прекрасного, чия душа прагне добрих вчинків, шукає конкретну допомогу в особистих моральних принципах.

Виникає ще одне питання: навіщо потрібна етика тій людині, яка і так високоморальна? Справа в тому, що моральність - це не стан, а процес, який продовжується все життя, і чим людина моральніша, тим більше вона незадоволена собою і більше прагне до самовдосконалення. І саме етика сприяє тому, щоб цей процес безперервного вдосконалення протікав більш інтенсивно і гармонійно. Вона запевняє моральну людину в її правоті, допомагає їй ясніше сформулювати норми поведінки, знаходити правильні рішення в складних, конфліктних ситуаціях, вчить критично аналізувати свої вчинки, бути об’єктивною в самооцінці, допомагає здійснити життєвий вибір з врахуванням досвіду минулих поколінь та перспектив на майбутнє.

Ми зараз переживаємо нелегкі часи. Саме найтужливіших і найталановитіших наших сучасників скрутність моменту нерідко провокує на те, щоб відмовитися від себе, від власного покликання (яке чекає на кожного тут і тепер, у мить його неповторної присутності у світі), поринути з головою в давнину або якусь чужинну екзотику, перекладаючи тим самим на чиїсь плечі тягар своєї відповідальності. Проте ще на початку 50-х років відомий український філософ М. Шлемкевич слушно попереджав співвітчизників: «не знайдемо нашої правди, краси і щастя, повертаючися або вперто спозираючи на пройдені шляхи... Тільки йдучи вперед, перетоплюючи досвід і осяги минулого в нові криштали мислі, образу, життєвої постави, —створимо двері достойної будучини». Загалом людина здатна досягти чогось путнього тільки тоді, коли вона має мужність бути собою, приймати свій жереб, свою історичну й особисту відповідальність. Саме цьому, власне, і вчить справжня моральність, і саме ці її уроки набувають у наш час особливого значення.


Стосується це не лише окремої людської особистості. Людство в цілому досягло нині у своєму розвитку такого ступеня, на якому цей розвиток уже не може лишатися необмеженим і безконтрольним, оскільки в противному разі неминучою є загибель як самого людства, так і світу природи, за рахунок якого воно живе. Людина як родова істота має визначити нарешті своє принципове становище у світі, ціннісні пріоритети в стосунках з ним і відповідно до цього встановити конечні обмеження власного зростання, власної практичної діяльності. Саме до цього вже понад 20 років тому закликав цивілізовані народи Римський клуб — впливова міжнародна неурядова організація вчених, політиків, представників бізнесу, яка багато зробила для формування сучасної свідомості людства. Але усвідомити свою відповідальність і встановити розумні обмеження діяльності — то є завдання насамперед етичне, що передбачає здатність людини до самовдосконалення. Не випадково праця організатора й першого президента Римського клубу Ауреліо Печчеї вийшла з таким епіграфом: «Моїм дітям, моїм онукам, усій молоді, аби вони зрозуміли, що мають бути кращими за нас».

У міру зростання науково-технічного й виробничого потенціалу людства, підвищення здатності людини впливати на стан навколишнього буття і на кардинальні умови свого власного існування дедалі важливішою стає моральна спрямованість її конкретних дій, чимраз більшого значення набуває те, яким саме цінностям підпорядковує вона свою зростаючу могутність.

Тож якщо раніше в людській культурі домінували релігійно-конфесійні, пізнавальні, естетичні, практичні цінності тощо, нині настає час, коли визначальними для людини й людства повинні стати цінності етичні, бо від цього залежить саме виживання земної цивілізації. Людина, як учили отці християнської церкви, відрізняється від янгола тим, що здатна обирати як добро, так і зло.


Гостро постаючи перед окремими соціумами й перед людством у цілому, етична проблема все ж за самою своєю суттю лишається передусім проблемою конкретної людської особистості, вибір якої становить основу морального самовизначення суспільства, нації, людства.

Хоч би як інколи спотворювалася роль моральності в суспільстві, важливо розуміти, що мораль насправді ніколи не може бути засобом пригнічення або приниження особи, бо саме формує основи її гідності; не може робити людину рабом, позбавляти її притаманної їй свободи, бо сама на цій свободі ґрунтується. Пригнічувати й применшувати людину, робити з неї слухняного функціонера здатна ідеологія — сукупність ідей та уявлень, що виражає інтереси певної соціальної верстви й служить її утвердженню в суспільстві. Саме ідеологічні постулати, завдяки своїй уніфікованій авторитарності, привчають нас, не розмірковуючи, виконувати те, чого від нас вимагають ті чи інші владні інстанції; власне ж етика й мораль починаються тоді, коли будь-хто з нас ставить собі запитання: а чи є те, до чого мене закликають, чого вимагають від мене, сумісним з людською гідністю, з моїм сумлінням, з моїм обов'язком і відповідальністю перед іншими людьми? Якщо так — що ж, тоді я, тоді будь-хто з нас може виконати те, чого чекають від нього. Якщо ні — моральним буде не підкорятися оманливій логіці ідеологічного примусу.

Звичайно, крім свободи, мораль знає і необхідність. Є речі, які не може дозволити собі порядна людина, так само як є й те, чого вона не може не робити, доки лишається собою. Ми маємо виконувати свій обов’язок, протистояти нахабству й жорстокості, бути чуйними, ввічливими, створювати навколо себе атмосферу приязні та відкритості — якщо, звичайно, прагнемо бути людьми й жити по-людськи.

Й не треба гадати, начебто мораль — це, як запевняв колись французький соціолог і економіст П. Ж. Прудон, тільки «безсилля в дії». Жорстокий досвід XX ст. з його диктатурами, війнами й таборами засвідчує, що в найскрутніших умовах саме незламність моральних переконань давала людині змогу, за крилатим висловом Вільяма Фолкнера, «вистояти й перемогти».

Серед доказів на користь цього твердження є досить яскраві. Переконують, зокрема, професійні спостереження психолога зі світовим ім'ям Б. Беттельгейма (1903—1990), який, спостерігаючи людей в умовах фашистського концтабору, де був ув'язнений, дійшов висновку, що найбільш стійкими, здатними до виживання й опору виявилися саме ті, хто міг підпорядкувати своє існування певним вільно обраним (а не нав'язаним іззовні!) моральним засадам, створити навколо себе своєрідну зону суверенної поведінки. Ті, хто прагнув тільки зберегти своє життя, — гинули або переходили на службу до табірного начальства. Ті ж, хто ставив вище за життя свідомість обов'язку, — зберігали сили для боротьби...

Втім, сфера моральності — це не тільки проблеми обов'язку, свободи, відповідальності, це також глибокий і неповторний світ суб'єктивних переживань, ідеалів та прагнень, невичерпної діалектики людської душі. Це одвічні питання добра й зла, сенсу життя й ставлення до смерті, честі й гідності людини, сорому й совісті, любові й співчуття. До цієї галузі належить і цілий комплекс проблем людської діяльності й міжлюдських стосунків. Морально-етичний характер має по суті й низка «больових» проблемних точок у конкретних галузях сучасної медицини, права, національних відносин тощо — це все царина так званої прикладної етики. Окреслене коло питань і буде розглянуто — звичайно, в міру сил і здібностей автора — в пропонованому курсі лекцій.


Рівень моральності особистості та суспільства залежить від сукупності умов та чинників, про які йшлося вище. Тому важливу роль у формуванні моральної культури людини й суспільства має відігравати саме етичне просвітництво, що несе знання про моральні цінності, дає розуміння морального виміру поведінки особистості, дій соціальних суб’єктів, життя суспільства.

Етичне вчення розширює етичний кругозір, формує культуру етичного мислення, кристалізує моральні почуття, сприяє виробленню моральних переконань, моральної самосвідомості людини, орієнтує на гуманістичні моральні цінності, допомагає в організації сфер і форм духовного життя на засадах загальнолюдських моральних цінностей, розвиває особистісний потенціал.

Моральні виклики сучасного світу

      Люди, яким випадає жити на переломі століть, часто вважають себе щасливими. Нерідко оволодівають ними й апокаліптичні (передчуття кінця світу) настрої. Переймаються вони й есхатологічними (релігійне вчення про кінцеву долю людини і Всесвіту) роздумами. Сучасне людство, будучи озброєним могутніми знаннями, історичним досвідом, не чекає кінця світу. Проте, маючи вражаючі техногенні досягнення, могутні засоби глобального комунікативного зв'язку та інші здобутки, воно нерідко почувається стурбованим і навіть розгубленим. Усе більше сучасних мислителів (філософів, футорологів, програмістів та ін.) проймаються нігілістичними настроями. їх турбують численні глобальні проблеми, від розв'язання яких залежить не тільки прогрес людства, але і його виживання. Кожна з цих проблем має і моральний аспект. За словами сучасного американського філософа-футуролога Алвіна Тоффлера, прогнози вчених стали своєрідним футурошоком цивілізації, адже “мільйони відчувають патологію, що витає в повітрі, але не розуміють її коріння. Воно криється не в політичній Доктрині або тим більше в містичній безнадії чи ізоляції, притаманній людському єству; патологія ця також Не має стосунку до науки, технології або законодавчих вимог соціальних змін”. Спричинена вона, на його погляд, неконтрольованим, неперебірливим поступом людства в майбутнє. За твердженнями його співвітчизника Альбера Гора, людство зіткнулося з кризою, яку саме і породило. Воно тоне в морі інформації, будучи нездатним її осмислити: “Замість того щоб шукати нових шляхів осмислення і засвоєння вже створеного, ми далі ще швидшими темпами виробляємо нову інформацію”. Серед учених побутує думка, що зростання ролі інформаційних процесів у сучасній цивілізації є своєрідним технологічним ліфтом, з якого важко вибратися, що передвіщає “кінець історії”.
      Крім цих, існують ще проблеми голоду, злиденності, неграмотності, демографічного вибуху, суперечності між багатими і бідними країнами, збереження довкілля тощо. Всі вони свідчать, що планета і людство вступають у нову стадію розвитку, і на них чекають неймовірно важкі випробування.
      Хоча віра у всесилля розуму істотно похитнулася в минулому столітті, оптимістично налаштовані мислителі все-таки покладають великі надії на розум, науку, техніку і технології, запровадження всеосяжних комунікативних зв'язків, які, на їх переконання, дадуть змогу розв'язати глобальні проблеми людської цивілізації і світу. Головне, чого тепер потребує світ, який мріє про щастя, стверджував Б. Рассел, — це інтелект. Проте, як свідчить історія, розум, знання самі по собі не є ні добром, ні злом. Усе залежить від того, якій меті підпорядковано розум, служать знання. Лише завдяки моральним чеснотам розум олюднюється і стає джерелом добра.
      Одні мислителі вбачають причину глобальних проблем у складностях і суперечностях зовнішнього світу, інші вважають, що розв'язання більшості суперечностей, життєвих проблем передбачає внутрішню перебудову самої людини. Так, англійський учений Стівен Хокінг (нар. 1942) переконує у необхідності поліпшення розумових і фізичних властивостей людства, якщо воно хоче впоратися з наростаючою складністю світу, своєчасно й адекватно реагувати на нові випробування. Тому людству необхідно вдосконалювати себе, щоб біологічні системи випереджали електронні. За твердженнями російського фізика, філософа Андрія Сахарова (1921— 1989), надзавданням людських інститутів є збереження в людстві всього людського. Все більше мислителів сходяться на думці, що запобігти деградації людства можна лише завдяки його моральному вдосконаленню, подоланню егоїзму, егоцентризму, споживацького ставлення до природи, оскільки їх непідконтрольність може спричинити екологічну катастрофу планетарного масштабу. Не менш важливим є звільнення людства від культу техногенних новацій, тотальне захоплення якими нерідко вступає у непереборні суперечності з моральними засадами. Двадцяте століття, за словами сучасного японського філософа Дайсаку Ікеда, вже попередило людство про те, що воно не виживе, якщо моральні і етичні категорії гуманізму не ввійдуть у повсякдення, якщо у відносинах між народами і людьми не діятимуть моральні норми співжиття.
      Людина є творцем і руйнівником, продовжувачем роду людського і його нищителем, будівничим культури і носієм дикості, варварства. Все залежить від цілей її діяльності. “Нині, — розмірковував англійський історик, соціолог Арнольд Тойнбі (1889—1975), — вперше ми знаємо, що наше майбутнє залежить від того, що ми самі робимо... Результати подальшого розвитку науки залежатимуть від того, наскільки використання її здійснюватиметься з добрими або злими цілями, в етичному сенсі слів “добрий” і “злий”. Зло, породжене наукою, не може зцілитися самою наукою”.
      Мораль є могутнім чинником прогресу суспільства, однак лише за умови, що її дія підсилюється правовою базою держави, а ці права не тільки декларуються, а й виконуються. Розв'язання глобальних проблем людства залежить від узгоджених дій світової спільноти. Проте наддержави нерідко не рахуються не тільки зі світовою громадською думкою, але й з рішенням ООН. Якщо людство справді прагне розв'язати глобальні проблеми, то воно повинне посилити авторитет, вплив міжнародних організацій, які займаються розв'язанням цих проблем. А для цього необхідний постійний діалог людей різних культур, різних світоглядів, релігій, моральних традицій.
      В останні десятиліття XX — на початку XXI ст. особливою загрозою для людства став тероризм, який часто прикривається релігійними гаслами. Однак жодна з релігій не може бути теоретичною базою тероризму, а терористи, які намагаються сховати свою сутність під релігійними гаслами, приносять сповідуваній релігії більше зла, ніж усі войовничо налаштовані проти них іновірці й атеїсти. Водночас і політики повинні задуматися, чи не є сплеск тероризму також результатом недосконалої, історично застарілої їх політичної практики, використовувати у протидії тероризму не тільки силу, а й могутність розуму. А наука має обережно і відповідально послуговуватися такими термінами, як “війна цивілізацій” . Адже безперечним є те, що у глобалізованому світі мають зазнати суттєвого вдосконалення, гуманізації засоби досягнення внутрішніх і зовнішніх політичних цілей, принципи і механізми взаємодії народів різних культур, моральна культура особистості.
      Непростий етап свого розвитку переживає й українське суспільство, що спричинено трансформацією його політичної, економічної, соціальної систем, зміною багатьох особистісних і суспільних цінностей, духовних, моральних орієнтирів, інтеграцією у світове співтовариство зі збереженням власної самобутності.
Глобальні проблеми людства


Сучасна цивілізація знаходиться в критичному періоді свого розвитку. Становлення глобальної цивілізації стикається з протиріччями, що обумовлені внутрішніми суперечностями техногенної цивілізації, нерівномірністю економічного, технічного, політичного, культурного розвитку людства. Основні чинники техногенної цивілізації - неухильне економічне зростання, науково-технічний прогрес - виявили свої негативні наслідки. Наприкінці ХХ століття загострилися проблеми, які набули загальнопланетарного значення і котрі загрожують самому існуванню людства, - так звані глобальні проблеми. Наприклад - проблема виживання людства в умовах розвитку принципово нового типу військової техніки і нагромадження зброї масового знищення. "Сучасна науково-технічна революція призвела до небаченого стрибку у розвитку засобів руйнування і військової справи, в результаті якого людина стала фізично здатна знищити все живе на нашій планеті. Вже накопичених арсеналів, як вважають вчені, достатньо для того, щоб знищити 58 мільярдів людей, або в 11,5 разів більше, ніж живе людей на Землі" (12, с. 277). Крім військової загрози, дуже важливою є проблема глобальної екологічної кризи і пов'язані з нею сировинні, енергетичні, економічні проблеми. Постійна хімізація життя людей в наш час є достатнім приводом для хвилювання. "З продуктами харчування, медикаментами, забрудненим повітрям різноманітні речовини, шкідливі для людини, потрапляють в її організм. Це не тільки погано впливає на стан здоровя людей, але й дуже негативно діє на фізичну повноцінність майбутніх поколінь" (12, с. 277). Важливими глобальними проблемами також є - загроза демографічної кризи, проблема збереження особистості як біосоціальної істоти в умовах деформуючого впливу техногенної цивілізації та її масової культури, зростаючих процесів відчуження (накопичення шкідливих мутацій, інформаційні перевантаження, стреси, наркоманія, маніпуляція свідомістю тощо). Гострота глобальних проблем залежить не лише від того, що непередбачені екологічні та соціально-економічні наслідки глибоко впливають на всі боки життя сучасної людини. Істотним є й те, що ці проблеми настільки взаємоповязані, що практично неможливо добитися успіху у вирішенні однієї з них, ігноруючи або приділяючи недостатню увагу іншим. Крім того, однобічний підхід до вирішення глобальних проблем може призвести до тяжких наслідків, які негативно позначаються на перспективах розвитку усього людства. Характерною рисою глобальних проблем є їх динамізм. Можливим є як збільшення кількості глобальних проблем з часом, так і їх зменшення. Вирішення глобальних проблем можливе лише зусиллями світового співтовариства. Навіть найбільш могутня держава не взмозі вирішити самостійно загальнолюдські проблеми. Для їх подолання потрібно спільне використання економічних, інтелектуальних, науково-технічних і культурних ресурсів всього людства. Необхідні також політична воля урядів і народів різних країн, широке розповсюдження у світі нового політичного мислення. На теперішній час різні країни по-різному ставляться до вирішення глобальних проблем: одні ігнорують ці проблеми, інші витрачають великі кошти на їх подолання. Дослідити шляхи подальшого розвитку людства, осмислити ознаки і риси нової цивілізації, яка ще знаходиться в процесі формування, - це основне завдання соціального передбачення і прогнозування. "Прогноз" в сучасному значенні слова - це не просто передбачення, а особливий вид його, який суттєво відрізняється від усіх інших видів високим ступенем обгрунтованості, обєктивності. Прогнозування є процесом отримання знань про майбутнє на грунті спеціальних наукових методів. Соціальне прогнозування проводиться, як правило, на основі міждисциплінарних досліджень, в процесі інтеграції гуманітарного, технічного знання і природознавства. До основних методів соціального прогнозування належать методи екстраполяції, метод історичної аналогії, комп'ютерного моделювання, метод побудови сценарію майбутнього і методи експертних оцінок. За своїми видами соціальні прогнози бувають пошуковими, нормативними, аналітичними і застерігаючими. Щодо соціального передбачення, створення моделей майбутньої цивілізації, то особливо активно ця проблема починає розроблятися в західній футурології починаючи з 60-х років нашого століття. Численні моделі нової цивілізації породжують і численні її назви - постіндустріальне суспільство, суспільство третьої хвилі, технотронне, споживацьке, трансформаційне тощо. Останнім часом все частіше використовується термін "інформаційна цивілізація". Незважаючи на те, що залишаються ще технократичні сподівання на вирішальне значення техніки і науки, пріоритетними стають інші варіанти розвитку майбутнього суспільства. Які ж контури нової цивілізації ? По-перше, очевидним стає принципово інший тип детермінації нової цивілізації. Це будуть вже не соціально-економічні і техніко-технологічні чинники, а фактори людської самодетермінації - свідомості, вільного вибору, соціально-культурних пріоритетів. По-друге, така цивілізація буде грунтуватися на іншій, ніж техногенна, системі культурних цінностей: на етиці ненасильства, на відмові від культу сили і панування, на толерантному ставленні до різних культурних традицій, на принципово інших засадах відношення до природи. Зростаюча цілісність і єдність людства буде супроводжуватися зростанням багатоваріантності і різноманітності культурного розвитку. По-третє, нове суспільство буде засноване на розвитку нового типу соціальних зв'язків людей. Суспільство розрізнених, атомізованих індивідів зміниться на суспільство вільних соціальних спільнот, де людина стане будувати свої зв'язки, виходячи з міркувань вільного вибору, орієнтуючись на власні смаки і потреби. По-четверте, технологічною основою майбутньої цивілізації будуть принципово нові процеси і об'єкти, які набули назви ''синергетичних'', тобто таких, що здатні до саморозвитку (комп'ютерні системи, біотехнологічні комплекси). Попри всі соціальні прогнози, теоретичні доводи, емпіричні прояви цих тенденцій, чи реалізуються вони - це питання, на яке може відповісти лише історія.

Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации