Аналітичний огляд наукових публікацій - Фіскальна та грошово-кредитна політика: проблеми взаємодії - файл n1.doc

Аналітичний огляд наукових публікацій - Фіскальна та грошово-кредитна політика: проблеми взаємодії
скачать (91 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc91kb.03.11.2012 01:03скачать

n1.doc



Аналітичний огляд наукових публікацій

з дисципліни "Гроші та кредит"

на тему:"Фіскальна та грошово-кредитна політика: проблеми взаємодії"

Стратегічною метою будь-якої держави є забезпечення стабільних темпів економічного зростання, що зумовлює необхідність втручання держави, уряду з метою розробки якісної економічної стратегії. В умовах українського сьогодення “така програма має передбачати продовження економічного зростання на рівні не менше 7% щорічно, системну зміну структури економіки, створення високооплачуваних робочих місць, підвищення доходів людей”.1 Зусилля всіх владних структур мають спрямовуватися на досягнення головної цілі, а політика окремих органів влади та інструменти її реалізації повинні бути часткою скоординованої загальнодержавної політики, елементи якої не суперечать один одному, а доповнюють та підвищують ефективність всієї системи державного регулювання економіки.

Успіх державної політики в фінансовому секторі багато в чому залежить від скоординованості як стратегічної, так і тактичної складових грошово-кредитної та фіскальної політики, дій уряду та Національного банку України як на рівні вироблення політики, так і на рівні проведення поточних операцій, їх взаємоузгодженості, підпорядкованості короткострокових вигод та інтересів довгостроковим загальнодержавним цілям.

Як вказують Є.М. Андрущак та В.С. Хар "скоординованість дій уряду та НБУ як на рівні вироблення політики, так і на рівні її реалізації, має визначальний вплив на загальний успіх та ефективність фінансової політики держави".2

Збереження макроекономічної стабільності передбачає передусім забезпечення економічно безпечного та прогнозованого рівня інфляції, прогнозованого курсу гривні, виваженої монетарної та фіскальної політики та їх координації. Координація фіскальної та монетарної політики має вирішальне значення для забезпечення зайнятості в економіці, стабільного рівня цін, сталого економічного зростання і на цій основі підвищення національної конкурентоспроможності.3

В окремі періоди економічної історії фіскальним і грошово-кредитним важелям макроекономічного регулювання відводилася різна роль. Найважливішим інструментом впливу на економічні процеси була або система податків, державних витрат і дефіциту бюджету, або регулювання економічного циклу через кредитно-грошову сферу. Застосування тих чи інших методів визначалося передусім тим, якої економічної доктрини дотримувалися політичні лідери, що приходили до влади, або які течії та школи економічної думки превалювали в той чи інший період історії.

На сьогодні можна сказати, що обидва підходи до регулювання сукупного попиту (через грошово-кредитну та фіскальну політику) активновикористовуються розвиненими країнами, і надати перевагу одному з них на сучасному етапі неможливо.

Як зазначає Богдан Данилишин, "якщо ключові суб’єкти державної економічної політики проводять різні вектори на рівнях бюджетно-податкової (фіскальної) та грошово-кредитної (монетарної) стратегій, збитки економіки вимірюються не лише втраченою вигодою, а й поточними прямими втратами в різних проявах.

Дві зазначені складові єдиної економічної стратегії держави, головною метою якої є стійкий довгостроковий економічний розвиток, мають бути спрямовані на досягнення єдиного результату і підпорядковані спільній меті. Якщо для інструментів фіскальної політики, які належать до арсеналу уряду, характерним є досить значний часовий лаг (до одного року), то монетарні інструменти, що є прерогативою НБУ, більш гнучкі й дають змогу оперативно вирішувати поставлені економічні завдання. Це зумовлює принципову важливість того, аби політика уряду та діяльність Національного банку були не лише паралельними, а й взаємно доповнюваними компонентами єдиної антикризової економічної стратегії.

На практиці досить складно звести дві окремі складові в єдину лінію. Фіскальна та монетарна політики мають різні методологічні підходи, цілі, принципи побудови, інструменти реагування на одні й ті самі події. Невдале поєднання підходів може порушити макроекономічну стабільність і погіршити умови для економічного розвитку.

Саме неузгодженість і суперечності між НБУ та Кабінетом міністрів у питаннях економічної політики стали однією з основних причин відсутності досі в Україні єдиної антикризової стратегії".4

З огляду на те, що обидві складові макроекономічного регулювання – фіскальна та грошово-кредитна політика, є надзвичайно дієвими виникає питання, яка їх комбінація буде сприятливішою для економічного розвитку. Враховуючи тенденцію сучасного світу до набуття центральними банками дійсної незалежності у виробленні та проведенні грошово-кредитної політики, виникає питання щодо шляхів координації грошово-кредитної та фіскальної політики як під час їх розроблення, так і реалізації.

Необхідність координації діяльності між органом грошово-кредитного регулювання та урядом у питанні вибору основних типів монетарної та фіскальної політики постає лише при реальному відокремленні функцій їх розроблення та проведення, тобто за умови незалежності центрального банку.

За інформаційно-аналітичними матеріалами центру наукових досліджень НБУ "Вдосконалення координації грошово-кредитної та фіскальної політики", координація грошово-кредитної та фіскальної політики,повинна полягати у виробленні та реалізації їх таким чином, щоб вони не суперечили одна одній і разом сприяли досягненню загальних цілей економічної політики, якими, зазвичай, є стійке економічне зростання та низький рівень безробіття при довгостроковій ціновій стабільності та зовнішній стійкості. Іншими словами, грошово-кредитна і фіскальна політика є скоординованою тоді, коли їх цілі є спільними або не суперечливими, а дії узгодженими або принаймні не заважають досягненню цілей іншої політики. В статті наведені можливі шляхи координації.

Створення умов, за яких грошово-кредитна і фіскальна політика виходили б із спільних макроекономічних цілей та спільного бачення шляхів їх досягнення, можливо двома шляхами:

1) встановлення формальних чи неформальних зв’язків між центральним банком та урядом у процесі розроблення цільових показників для грошово-кредитної і фіскальної політики на короткостроковий період;

2) закріплення правил і принципів, які на тривалий проміжок часу визначають основні параметри грошово-кредитної та фіскальної політики, що не суперечать один одному, та зменшують необхідність взаємодії з дрібних питань.

Вибір того чи іншого шляху залежить від особливостей конкретної країни та рівня її розвитку.

Ці правила та принципи умовно можна поділити на чотири групи:5

1. Заборона (або обмеження) прямого кредитування уряду центральним банком.

З огляду на те, що емісійне кредитування центральним банком дефіциту бюджету може нести загрозу макроекономічній стабільності, виникає потреба в його обмеженні. Зазвичай, нормативно встановлюються або повна заборона, або обмеження на обсяги запозичень, які можуть бути надані центральним банком уряду, або овердрафт по рахунку уряду в центральному банку.

У країнах із розвиненими фінансовими ринками, в яких не має особливої потреби в прямому фінансуванні центральним банком дефіциту бюджету, воно також, зазвичай, є законодавчо забороненим.

Є.М. Андрущак та В.С. Хар у своїй статті "Організаційно-економічні аспекти координації грошово-кредитної та фіскальної політики в Україні" вказують на "відсутність з боку тодішнього Уряду розуміння поняття "заборона прямого чи опосередкованого кредитування Національним банком Уряду", коли Верховна Рада України 21.08.2009 р. подолала вето тодішнього Президента на зміни в Державному бюджеті на 2009 р. у частині фінансування Євро-2012. Згідно з прийнятим законом Національний банк України змушений був здійснити емісію 9,8 млрд. гривень для фінансування підготовки до футбольного чемпіонату".6

2. Режими жорстко фіксованого валютного курсу типу „валютного бюро”.

За режиму фіксованого валютного курсу типу „валютного бюро” самостійна грошово-кредитна політика практично не проводиться, оскільки центральний банк може випускати національну грошову одиницю в обіг виключно взамін іноземної валюти. В цьому випадку зростання пасивів центрального банку має відповідати зростанню чистих зовнішніх активів, а чисті внутрішні активи не можуть збільшуватись, що не дозволяє проводити фінансування дефіциту бюджету центральним банком у будь-якій формі. Незважаючи на те, що самостійна грошово-кредитна політика не проводиться, цю систему також можна розглядати як приклад ефективної координації грошово-кредитної та фіскальної політики. Фіскальна політика залишається єдиним можливим важелем проведення макроекономічного регулювання, а через відсутність можливості фінансування дефіциту бюджету з боку центрального банку уряд вимушений визначати розмір дефіциту бюджету виходячи з умов ринку. Це вимагає від уряду проведення „здорової” фіскальної політики.

3. Незалежність центрального банку із чітким встановленням його головної цілі.

Мова йде не про незалежність центрального банку як самоціль, а лише як засіб гарантування його можливості протистояти політичному тиску, який може чинитися з метою досягнення короткострокових позитивних ефектів (тимчасове зростання обсягів виробництва, зайнятості, зміна валютного курсу) ціною відмови від довгострокових орієнтирів щодо цінової стабільності чи іншої цілі монетарної політики центрального банку. Є.М. Андрущак та В.С. Хар також вважать, що дієвість макроекономічної політики може бути забезпечена реальною незалежністю НБУ. Це, передусім, деполітизація центрального банку, заборона представникам різних політичних партій брати участь у органах його управління.

Богдан Данилишин зазначає, що "загалом теза про необхідність надання центральному банку максимальної свободи дій, реалізована та активно обстоювана в Україні, не є однозначною. Конституція України 1996 р. надає Національному Банку України максимальної незалежності. Альтернативою є збереження status quo, за якого незалежність сприймається Нацбанком як самоціль, повне відокремлення від політики решти державних органів та імунітет від будь-якого втручання в його діяльність. Як показано практикою, таке становище несе не менші ризики, а в умовах фінансово-економічної кризи та завдань післякризового відновлення взагалі неприпустимо позбавляти антикризову політику такого важливого важеля, як монетарна політика.

Налагодження скоординованої співпраці уряду та НБУ з визначенням взаємних зобов’язань дало б змогу розблокувати низку потенційно потужних інструментів економічної політики держави, серед яких головними є:

- планування коливань ліквідності, пов’язаних зі здійсненням бюджетних видатків. Це дасть можливість різко звузити підгрунтя для курсових спекуляцій, а також мінімізувати потребу в монетарних обмеженнях для підстрахування від раптових фіскальних "викидів" на грошовий ринок;

- формування системи надання "довгих" кредитів під урядові гарантії із відповідними змінами регуляторних вимог НБУ. Спільними зусиллями уряду та Нацбанку мала б бути створена спеціалізована фінансово-кредитна установа для бюджетного та кредитного фінансування розвитку.

Зазначимо, що у світовій практиці існує чимало прикладів тісної взаємодії уряду та центрального банку. Останній може самостійно розробляти та реалізовувати грошово-кредитну політику, може мати операційну незалежність при встановленні цілей грошово-кредитної політики урядом, а може взагалі бути ланкою єдиного державного фінансово-кредитного механізму.

Такий рівень незалежності, який має український центральний банк, притаманний дуже обмеженій кількості цивілізованих країн.

Проте навіть у згаданих країнах центральні банки не мають абсолютної свободи.

У більшості інших країн вплив на центробанк має той орган державної влади, який реалізовує і фіскальну політику. Таким чином, в економічно розвинених країнах, як правило, існують формальні механізми, які дають змогу узгоджувати монетарну та фіскальну політики. Тим самим надається можливість розробляти і реалізовувати економічну стратегію саме тій гілці влади, яка в кінцевому підсумку нестиме відповідальність за її результативність. В Україні ж НБУ, як було зазначено, проводить власну стратегію, але її невдачі часто відносить до прорахунків урядової політики. В Україні, де всю відповідальність за економічний стан у державі покладено на уряд, Кабмін принаймні має отримати право володіти усіма доступними інструментами здійснення повноцінної власної стратегії економічного розвитку.

Незалежність центрального банку не повинна бути самоціллю. Наближення його до виконавчої влади, за паралельного запровадження законодавчих інструментів протистояння політичному тиску, який може чинитися з метою досягнення короткострокових позитивних ефектів ціною відмови від довгострокових завдань цінової стабільності, видається більш ефективним, аніж повна ізольованість НБУ від економічної політики уряду. Цей факт варто врахувати при реформуванні політичної системи, проекти якого мають більшість політичних сил."7

4. Положення щодо збалансованого бюджету чи обмеження дефіциту бюджету. Як зазначалось вище, проведення занадто експансивної фіскальної політики може порушити макроекономічну стабільність, що негативно впливає на економічне зростання. З огляду на це деякі країни пішли шляхом встановлення формальних обмежень для фіскальної політики, які б стримували проведення занадто експансивної чи нестійкої в довгостроковій перспективі фіскальної політики, несумісної з грошово-кредитною політикою, спрямованою на підтримку цінової стабільності. Є.М. Андрущак та В.С. Хар переконують, що "особливості національної економіки та практика державного управління свідчать про те, що оптимальною комбінацією для забезпечення економічного зростання в Україні є проведення поміркованої фіскальної політики (збалансований бюджет без прихованого дефіциту)разом із експансивною грошово-кредитною політикою для стимулювання економічної активності суб'єктів господарювання".8


Отже, проаналізувавши погляди всіх авторів, можна зробити висновок, що неузгодженість фіскальної та грошово-кредитної політики – це проблема сучасної України. Їх координація, в першу чергу, можлива за рахунок узгодження дій виконавчої гілки влади та НБУ, виробленні спільних завдань і цільових показників, реалізація яких сприяла б досягненню загальних цілей

економічної політики держави.
Конец формы

Підтвердження відправлення повідомлення про помилку

Коментар для редактора (не обов'язково):

ВідправитиВідміна

Обговорення на форуміКоментарі: дивись 0 шт.

Напиши свій коментар

1 Послання Президента україни Віктора Ющенка до Верховної ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України. 2008 рік//Урядовий кур’єр, 16 травня 2008 року, №88, - С. 5.

2 Є.М. Андрущак, В.С. Хар. "Організаційно-економічні аспекти координації грошово-кредитної та фіскальної політики в Україні"// "Економіка і управління" - №2/2010. – С. 55.

3 Ривак О.С. Координація фіскальної і монетарної політики в економіці України.

4 Богдан Данилишин. "Уряд і Національний банк: у пошуках спільної стратегії"// За матеріалами "Дзеркало тижня" від 22.11. 2009 року.

5 Вдосконалення координації грошово-кредитної та фіскальної політики: Інформаційно-аналітичні матеріали / За редакцією д.е.н. В.І. Міщенко, к.е.н. О.І.Кірєєва і к.е.н. М.М. Шаповалової – Київ : Центр наукових досліджень НБУ, 2005. – С.19.

6 Є.М. Андрущак, В.С. Хар. "Організаційно-економічні аспекти координації грошово-кредитної та фіскальної політики в Україні"// "Економіка і управління" - №2/2010. – С.59.

7 Богдан Данилишин. "Уряд і Національний банк: у пошуках спільної стратегії"// За матеріалами "Дзеркало тижня" від 22.11. 2009 року.

8 Є.М. Андрущак, В.С. Хар. "Організаційно-економічні аспекти координації грошово-кредитної та фіскальної політики в Україні"// "Економіка і управління" - №2/2010. – С. 57.


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации