Дипломна (Магістерська) робота - Правочини з цінними паперами - файл n1.doc

Дипломна (Магістерська) робота - Правочини з цінними паперами
скачать (473.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc474kb.03.11.2012 01:27скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5

УКООПСПІЛКА

ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ

Юридичний факультет

Кафедра господарського права та процесу

Правочини з цінними паперами

Магістерська робота


Студент__ _ курсу

юридичного факультету

_______________________

Науковий керівник:_________

м. Львів - 2009

Зміст
Вступ

Розділ 1. Ринок цінних паперів, правові засади функціонування:

    1. Правова природа первинного ринку цінних паперів;

    2. Особливості функціонування вторинного ринку цінних паперів.

Розділ 2. Правочини з цінними паперами на первинному ринку.

Розділ 3. Правочини з цінними паперами на вторинному ринку:

3.1. Загальні умови вчинення право чинів із цінними паперами на ринку цінних паперів;

3.2. Угоди з цінними паперами при здійсненні професійної діяльності;

3.3. Порядок торгів на фондовій біржі та рух цінних паперів від первинних набувачів до вторинних.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми дослідження. Ринкові реформи, пов'язані з якісними змінами в системі правового регулювання економічних відносин, обумовлюють відтворення та розвиток донедавна малозастосовуваних в Україні інститутів права. Одним з таких правових інститутів є інститут цінних паперів.

Ринок цінних паперів - це те нове, що з'явилося в економіці України у процесі формування ринкових відносин й виникнення ринку капіталу. Ринок цінних паперів (фондовий ринок) виконує функцію посередника, приймаючи цінні папери, які пропонуються на публічних торгах, і конвертуючи їх у готівку шляхом продажу, тобто здійснюючи правочини (угоди) з цінними паперами.

Масова приватизація в Україні призвела до збільшення кількості акціонерних товариств, що в результаті емісії, спричинило до зростання кількості нових цінних паперів (в основному акцій та облігацій), тобто це одностороння дія яку можна вважати правочином. Зокрема, ефективне функціонування ринку цінних паперів та зниження собівартості операцій, які здійснюються на ньому, залежить від досягнення вироблених світовим досвідом орієнтирів у стандартах щодо перереєстрації прав за цінними паперами, клірингу та розрахунків при виконанні договорів купівлі-продажу цінних паперів, укладених на ринку.

Цивільний кодекс України від 2003року передбачає у ст.11 різні підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. У п.1. ч.2. ст.11 Цивільного кодексу до таких підстав відносить договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків. Фактично з даного визначення випливає, що правочини є юридичним фактом. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена іншою чи кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Прикладом одностороннього правочину з цінними паперами може бути прийняття рішення про випуск акцій, тобто виникнення прав та обов'язків вважається дійсним з моменту реєстрації випуску акцій. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох чи більше сторін. Двосторонні правочини також називають угодами. Прикладами угод з цінних паперів є купівля-продаж, міна, застава. Прикладом багатостороннього правочину є засновницький договір при створенні акціонерного товариства.

Вибір моєї теми дослідження визначається тим, що в останні роки в юридичній літературі теоретичні питання щодо визначення правових основ функціонування ринку цінних паперів, правочинів з цінними паперами, класифікації правочинів не були предметом комплексного цілісного вивчення. Розробка класифікації правочинів з цінними паперами - є надзвичайно важливою проблемою, оскільки від того наскільки чітко визначений правовий режим здійснення угод з цінними паперами, залежить ступінь розвитку вітчизняного ринку цінних паперів.

З урахуванням вищезазначених обставин можна констатувати, що проблеми які стосуються формування, застосування й удосконалення вітчизняного законодавства про ринок цінних паперів, потребують комплексного наукового дослідження. Недостатня їх правова розробка перешкоджає ефективному регулюванню відносин не лише між учасниками ринку цінних паперів, але й між сторонами правочину при здійсненні зберігання та обліку прав на цінні папери.

Стан справ у цій сфері правового регулювання ускладнюється також тим, що у вітчизняній юридичній літературі практично відсутні монографічні роботи, які цілком присвячені дослідженню правових аспектів теорії і практики функціонування фондового ринку України та укладення правочинів на ньому. Більшість робіт з цієї тематики присвячена виключно економічним аспектам функціонування самих цінних паперів. Цивільно-правові дослідження присвячені вченню правочинів з цінними паперами, є недостатніми.

Таким чином, актуальність наукового дослідження правових проблем функціонування ринку цінних паперів та здійснення правочинів у цій сфері мовлена: проведенням поглиблених економічних і правових реформ в Україні; необхідністю осмислення і виявлення специфіки українського цивільного законодавства про фондовий ринок і практики здійснення біржових угод на ньому; потребою теоретичного обґрунтування пропозицій по вдосконаленню законодавства щодо правочину з цінними паперами і загалом недостатньою розробкою юридичних аспектів здійснення господарської діяльності на ринку цінних паперів.

Мета і задачі дослідження. Метою дипломного дослідження є поглиблення правових знань про сутність ринку цінних паперів, види та особливості правочинів з цінними паперами і на цій основі створення інституту правочинів з цінними паперами в цивільних правовідносинах.

Мета дослідження полягає у виявленні суперечностей, прогалин у правовому регулюванні відносин між сторонами правочину, тобто власником цінних паперів а їх емітентом, попереднім власником та наступним їх власником, а також осіб, які забезпечують облік прав за цінними паперами та їх зберіганням, а також фінансових посередників.

Для досягнення вказаної мети дослідження визначені наступні задачі дослідження:

Об'єктом дослідження виступають правові аспекти функціонування та регламентації ринку цінних паперів, правочини з цінними паперами, відносини між сторонами правочинів які визначаються у відповідності і чинним законодавством, а також особливості механізму функціонування фінансових посередників на фондовому ринку.

Предметом дослідження є складний і суперечливий комплекс теоретичних та практичних проблем розглядуваних правовідносин, ступінь узгодженості нормативно-правових актів України, що становлять правову основу функціонування правочинів на ринку цінних паперів України.

Методологічна основа дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу проблем правового регулювання ринку цінних паперів. Одним з важливих методів, який використовувався у магістерській роботі - це є системний підхід. Системний метод дозволив злучити апарат теорії систем, зокрема при характеристиці ринку цінних паперів. Сутність системного підходу полягає у вивченні об'єкта дослідження як єдиного цілого, у виявленні різноманітних типів зв'язків у ньому та об'єднанні їх у єдине теоретичне полотно.

Герменевтичний метод було використано для з'ясування змісту нормативно-правових актів, що регулюють ринок цінних паперів. Методом порівняльно-правового аналізу досліджувалися національні нормативно-правові акти за допомогою яких здійснюється регулювання відносин між сторонами правочину. Широкого застосування в роботі зазнали категорії та способи формальної логіки: поняття, визначення, судження, аналіз, порівняння. Принципи, закони й категорії діалектики активно використовувалися в синтезі нових наукових уявлень, що знаходяться у взаємозв'язку з емпіричними й теоретичними уявленнями науки цивільного права.

У процесі дослідження застосовувались також інші загальнонаукові методи традиційні для сучасної юриспруденції.

Теоретичною базою дослідження стали наукові праці відомих українських га російських вчених із загальних проблем ринку цінних паперів, фондового ринку та операцій з цінними паперами. Були використані роботи: Агаркова М.М., Алексеева М.Ю., Альохіна Б.І., Алтапова А.А., Балабанова В.С., Белих Л.П., Бороздіна П.Ю., Гаршиної О.К., Загорського В.С., Загороднього А.Г., Каліної І.В., Колесніка В.В., Кравченко Ю.М., Кузнецової Н.С., Кутиркіна А.Н., Лаврова І.М., Ляліна В.А., Майданика Р.І., Мозгового О.М., Мельника В.А., Мендрула ).Г., Остапенка В.В. Оскольського В.В., Назарчука І.Р., Павлова В.І., Поважного ІС., Савченка В.Д., Семенкова Е.В., Смалюка Г.Ф., Солодкого М.О., Спасібо-Фатеєвої І.В., Щербини В.С., Яворської О.С.

У дослідженні проведений аналіз праць низки зарубіжних вчених: Гольцберга М.А., Дефоссе Г., Долан Д., Єнджел Л., Бойд Б.

Нормативно-правову базу наукової роботи складають чинне законодавство /країни та концепції, які розроблені на законодавчому рівні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше після прийняття Закону України “Про акціонерні товариства” на рівні такого дослідження розглядаються проблеми і питання щодо правочинів з цінними паперами, передачі цінних паперів від одного власника до іншого та роль фінансових посередників на ринку цінних паперів.

Обґрунтовується низка нових й важливих для практики понять, положень і висновків, отриманих особисто:

1. Односторонні правочини з цінними паперами, до них відносять:

а) прийнняття рішення про випуск цінних паперів;

б)подання необхідних документів для реєстрації випуску цінних паперів.

2. Двосторонні правочини з цінними паперами (наприклад, договори купівлі-продажу, міни цінних паперів).

3. Багатосторонні правочини з цінними паперами (прикладом такого правочину є засновницький договір при створенні акціонерного товариства.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому що формульовані у дипломній роботі теоретичні положення, висновки і рекомендації можуть стати у пригоді щодо здійснення науково-дослідницької роботи, поглиблять знання про інститут правочинів.

Структура роботи. Робота складається з: вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 110 найменувань.

Розділ 1. Ринок цінних паперів, правові засади функціонування:
1.1. Правова природа первинного ринку цінних паперів.

Поняття ринку цінних паперів розглядається у працях різних науковців, іони з'ясовують економічну суть та юридичну природу, а також основні ознаки ринку цінних паперів.

Існує багато точок зору (в основному вчених - економістів) щодо розглядуваного поняття, однак і дотепер немає його точного визначення у спеціальній літературі. У той же час законодавець досить активно оперує терміном «ринок цінних паперів» наприклад. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996р.[1; 292], ціле при цьому без визначення його через дефініцію. У зв'язку з цим одним із головних питань, яке стоїть перед практиками, так і перед вченими є надання обґрунтованого й легалізованого визначення поняття «ринок цінних паперів».

Ринок цінних паперів, як і інші ринки, являє собою системне утворення, а є економічним складником суспільного життя. Цю основну рису ринку цінних паперів підкреслює також «Концепція функціонування і розвитку фондового ринку У країни» [2; 5].

Юридичну науку цікавить насамперед правова сфера оборотоздатності різноманітних товарів, яку можливо встановити шляхом:

• визначення товару, який відповідає певним вимогам та обертається на ринку;

• визначення суб'єктів, що забезпечують оборот даного товару;

• визначення меж території, на якій здійснюється оборот;

• запровадження правил за якими відбувається оборот товарів [3; 17-18]. Адаптувавши ці способи до ринку цінних паперів, бачимо, що:

• товаром на ринку цінних паперів є цінні папери та фондові деривативи як їх похідні;

• суб’єктами, які впливають на обіг цінних паперів є емітенти, інвестори, особи які виконують професійну діяльність на ринку цінних паперів, а також саморегульовані організації та органи, уповноважені від імені держави;

• територіальні кордони ринку цінних паперів не встановлюються, бо з юридичної точки зору світового ринку цінних паперів не існує;

• положення, які регулюють обіг цінних паперів, встановлюються в законах;

підзаконних нормативних актах, що приймаються органами, уповноваженими від імені держави і саморегульованими організаціями професійних учасників фондового ринку. Ці правила повинні містити норми, які регулюють порядок обігу цінних паперів, які є товаром на ринку цінних паперів; порядок визнання осіб суб'єктами ринку цінних паперів і визначення їх компетенції; порядок участі суб'єктів ринку цінних паперів у правочинах і здійснення ними діяльності [3;18].

Савченко В.Д. вважає, що поняття «ринок цінних паперів» у загальному виді можна визначити як сукупність економічних відносин з приводу випуску та обігу цінних паперів [4;196].

Основні відмінності ринку цінних паперів від будь-якого іншого ринку, наприклад, нафти, полягають у тому, що якщо товари виробляються добуваються, вирощуються), то цінні папери випускаються в обіг. Щоб товар дійшов до свого споживача, потрібна своя організація товарообороту, а для цінного ;папера - своя. Товар продається один чи кілька разів, а цінний папір може продаватися та купуватися необмежене число разів [5;57].

Відповідно до Концепції функціонування і розвитку фондового ринку в країні - ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку громадян за рахунок володіння і вільного розпоряджання цінними паперами [2;11].

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого становлення. Зростає кількість фінансових посередників, емітентів, які реєструють випуск цінних паперів і загальний обсяг їх емісії [6;29].

Автори книги «Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування» Кузнецова Н.С., Назарчук І.С. дають таке визначення ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів являє собою сукупність відносин цивільно-правового характеру, що опосередковують рух капіталів у формі цінних паперів [7;8]. Завданням ринку цінних паперів є створення умов та забезпечення, по можливості, більш повного та швидкого переливу збережень в інвестиції за ціною, яка б задовольняла обидві сторони [8; 14].

Формування цивілізованого ринку цінних паперів в Україні є центральною ланкою ринкових перетворень і сприятиме оздоровленню економіки України, інвестуванню її стрижневих галузей і об'єктів [9; 25].

Незважаючи на об'єктивні труднощі, які виникають, зроблені кроки дають надію на те, що Україна поступово наближається до мети - створення ефективного і справедливого ринку цінних паперів, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки [10;34].

Разом з тим вже є перші, іноді досить негативні, уроки. Зокрема, такі прикрі розчарування, як протиправна діяльність фінансових посередників на ринку цінних паперів. Причина цього - недосконалість законодавчої бази і відсутність ефективного контролю з боку держави за процесами, які відбуваються на ринку цінних паперів [7; 10].

Слід відзначити, що становлення українського ринку цінних паперів йде шляхом, який вже пройшов російський ринок цінних паперів, тому в Україні обрана проміжна модель ринку цінних паперів [11; 16].

Професор Альохін Б.І. у своїй праці «Рынок ценных бумаг» описує, що цей ринок є частиною фінансового ринку [4; 12].

Я підтримую думку, що ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку, яка включає сукупність відносин цивільного характеру з приводу випуску а обігу цінних паперів.

Учасники ринку цінних паперів - це фізичні особи та організації, що її продають або купують цінні папери та обслуговують їх обіг і розрахунки по них, хто вступає між собою в певні економічні відносини з приводу обігу цінних перів. Основні учасники ринку цінних паперів:

• емітенти;

• інвестори;

• фондові посередники;

• організації, що обслуговують ринок цінних паперів;

• державні органи регулювання та контролю [13;31].

Емітенти - випускають цінні папери в обіг. Інвестори купують цінні папери, впущені в обіг. Фондові посередники забезпечують зв'язок між емітентами та інвесторами на ринку цінних паперів. Організації, що обслуговують ринок даних паперів - це організації, що виконують всі інші функції на ринку цінних паперів, крім функції купівлі-продажу цих цінних паперів: фондові біржі, розрахункові, центри, реєстратори, депозитарії й ін.

До емітентів відносять: державу, юридичних осіб, а також фізичних осіб - у випадках передбачених законодавством, а до інвесторів: юридичних та фізичних осіб, зацікавлених у збільшенні вільних коштів.

Основними тенденціями розвитку сучасного ринку цінних паперів є:

• інтернаціоналізація та глобалізація ринку;

• підвищення рівня організованості та ролі державного контролю;

• комп'ютеризація ринку цінних паперів;

• нововведення на ринку;

• секьюритизація [14; 215].

На ринку цінних паперів здійснюються різноманітні правочини із цінними паперами.

Поняття правочину, момент виникнення прав і обов'язків та відповідальності сторін, які уклали правочин, регулює Цивільний кодекс України незалежно від предмета правочину. Тому знання правил купівлі-продажу цінних паперів не достатньо для здійснення цього виду підприємницької діяльності. Необхідно також дотримання норм цивільних прав і обов'язків.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Таким чином, правочини - це один з видів юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення чи припинення цивільних правовідносин.

Переважну більшість взаємних угод (договорів) передбачено в Цивільному кодексі. Однак зустрічаються договори, не передбачені Кодексом. Якщо ці договори не суперечать закону, вони також можуть бути підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків.

Правочини з цінними паперами залежно від кількості сторін, що беруть участь у них, відповідно до загальноприйнятої класифікації діляться на односторонні, двосторонні та багатосторонні.

Існують різні принципи класифікації ринку цінних паперів. Розглянемо класифікацію, в основі якої лежить не вид цінних паперів, які обертаються на тому, чи іншому ринку, а спосіб торгівлі на ринку [15;29]. У зв'язку з цим можна класифікувати сектор ринку цінних паперів на первинний і вторинний ринки.

Професор Кравченко Ю. визначає первинний ринок - як ринок перших і повторних емісій цінних паперів, на якому здійснюється початкове відчуження емітентом цих паперів їх першим власникам, розміщення між інвесторами [16;27]. При цьому емітент гарантує інвесторам певні права на власність і дохід від неї, отримуючи натомість засоби для інвестицій.

Основним завданням первинного ринку є залучення емітентом інвестицій за умови зведення до мінімуму ризиків інвесторів.

На думку Загорського В.С підприємство емітує цінні папери для збільшення свого капіталу, тому перші операції, в яких нова емісія знаходить своїх власників, охоплюється поняттям первинного ринку [17;14]. Призначення отриманих таким чином коштів може бути різне, наприклад, служити розширенню виробництва, збільшенню запасів чи модернізації. Отримані гроші, які безпосередньо збільшують капітал (статутний фонд) в жодному випадку не можна трактувати як прибутки. Вони можуть бути призначені на зарплату, виплати керівництву. Це кошти на виробничу діяльність, а також на надання різних послуг. В бухгалтерському обліку фірми вони є фінансовим відображенням нових факторів виробництва, в певній мірі, самі вони є фактором виробництва, як у випадку операційних фондів інвестиційних компаній [17;14].

На ринку капіталу належить виразно розділяти два типи фірм: таких, що емітують цінні папери з закритим колом покупців і емітенти товарів на пред'явника. Кожен з цих видів емісії має відмінні функції і підлягає менш (в першому випадку) чи більш (в другому) суворим правилам випуску [18;15]. , Оскільки первинний ринок цінних паперів - це місце, де відбувається емісія та первинне розміщення цінних паперів, тому метою первинного ринку є організація первинного випуску цінних паперів та його розміщення.

До завдань первинного ринку цінних паперів відносять:

1) залучення тимчасово вільних ресурсів;

2) активізація фінансового ринку;

3) зниження темпів інфляції [19;31].

Первинний ринок виконує наступні функції:

• організація випуску цінних паперів;

• розміщення цінних паперів;

• облік цінних паперів;

• підтримання балансу попиту та пропозиції на фінансові інструменти [20;19].

Структура первинного ринку цінних паперів:

1. Ринок інструментів позики (облігації, векселі);

2. Ринок інструментів нерухомості (акції АТ);

3. Ринок інструментів інвестицій (інвестиційні сертифікати) [16;32]. До основних суб'єктів первинного ринку цінних паперів належать емітенти та інвестори. Активними учасниками цього ринку с інвестиційні фонди та фінансові компанії, а також різні посередники: фірми, представництва, агентства, філії, які займаються купівлею-продажем корпоративних цінних паперів. До основних операцій на первинному ринку цінних паперів відносяться:

• емісія;

• визначення основних форм розміщення випущених цінних паперів;

• визначення ринкової вартості цінних паперів;

• оцінка інвестиційного ризику;

• державна реєстрація випуску;

• розміщення цінних паперів;

• реєстрація звіту про результати випуску емісійних цінних паперів;

• призначення реєстратора;

• зберігання [14;219].

Первинні ринки існують як відносно нетривкі ринкові відносини з приводу конкретних цінних паперів, тобто вони є тимчасовими ринками. Доходи від випуску належать емітенту. Разом з тим первинні ринки виникають кожного разу, коли випускаються нові цінні папери, і в цьому розумінні вони існують постійно [21;20].

Таким чином, первинний ринок являє собою ринок, який складається в процесі випуску цінних паперів. Власне на цьому ринку укладаються правочини з приводу випуску цінних паперів, тобто проходить процес емісії. Оскільки прийняття рішення про випуск цінних паперів є дією, яка спрямована на набуття цивільних прав, тому таке рішення буде вважатися правочином.

При випусках цінних паперів, особливо при створенні відкритих акціонерних товариств, на первинних ринках ринкові відносини складаються шляхом підписки на цінні папери, що випускаються.

Стороною у даному правочині виступає емітент, особа яка приймає рішення випуск цінних паперів. Тому детальніше розглянемо хто належить до емітентів і які функції вони виконують?

Відповідно до ст.2 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" емітентом цінних паперів визнається юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери та приймає на себе виконання обов'язків, визначених умовами їх випуску [22;508].

Емітентами цінних паперів в Україні виступають держава, органи місцевого самоврядування та юридичні особи. Юридичними особами (емітентами), які здійснюють випуск цінних паперів в Україні, є акціонерні товариства, а також діючі та новостворювані суб'єкти господарської діяльності.

Емітенти цінних паперів є споживачами інвестиційного капіталу, який вони одержують шляхом випуску цінних паперів. Споживачами капіталу можуть бути й окремі громадяни (фізичні особи). Звичайно фізичні особи одержують капітал шляхом позик (особисті позики, іпотечні угоди та ін.). Раніше громадяни України не були емітентами, але тепер в Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» ст.2 встановлює, що фізичні особи можуть бути емітентами цінних паперів у випадках передбачених законодавством [22;508].

Серед цінних паперів виділяють ті, емітентом яких є держава. По-перше, тому, що історично - це перший вид фондових цінностей. По-друге, держава вважається найбільш крупним та надійним емітентом.

У країнах з розвинутою ринковою економікою та цивілізованим ринком цінних паперів держава є одним з найактивніших емітентів цінних паперів.

В Україні донедавна держава не виявляла значної активності на ринку цінних паперів як емітент. Однак розвиток ринкових відносин змусив її активізувати свою діяльність у цій галузі економіки [23;87]. Державні цінні папери можуть випускатися центральним урядом, органами влади на місцях, Окремими, відносно незалежними, державними установами, а також організаціями, які користуються державною підтримкою. Тому окремі цінні папери, випущені приватними юридичними особами, можуть мати, певною мірою, характер державних паперів, якщо держава гарантує доходність по них.

Саме державні цінні папери можуть стати основою для формування розвинутого вітчизняного фондового ринку в разі їх розміщення на умовах, що визначаються ринковою кон'юнктурою.

Загальна господарська та політична нестабільність обов'язково спричинить значне коливання курсу державних цінних паперів. Це зробить їх одним із найпривабливіших товарів для фондової біржі.

Держава, як правило, випускає цінні папери з метою залучення коштів для:

• фінансування поточного бюджетного дефіциту;

• погашення раніше розміщених позик;

• забезпечення касового виконання державного бюджету;

• вирівнювання нерівномірності надходження податкових платежів;

• забезпечення комерційних банків ліквідними резервними активами;

• фінансування цільових програм, які здійснюються місцевими органами влади;

• підтримки соціальне важливих установ та організацій [24;65]. Випуск цінних паперів є більш ефективним методом фінансування бюджетного дефіциту порівняно з практикою позики грошей в Національному )анку та залучення коштів від емісії грошей. Дійсно, використання кредитних ресурсів Національного банку значно зменшує його можливості регулювання позикового ринку, і тому в усіх країнах з ринковою економікою встановлені значні обмеження на доступ уряду до цих ресурсів. Покриття дефіциту бюджету через емісію грошей призводить до надходження в обіг не забезпечених номінальними активами платіжних засобів і обумовлює інфляцію та розлад грошового обігу [20;31].

Масштаби залучення державою коштів шляхом емісії цінних паперів у різних країнах далеко не однакові. Якщо розглянути співвідношення між загальним обсягом випущених державних цінних паперів та валовим внутрішнім продуктом у різних країнах, то в 1999 році воно становило в Італії 50,6%, в Японії -40,4%, у той час як у Франції —17,7%, а у ФРН — 16,6%. При цьому слід зазначити, що в розвинутих країнах законодавча влада забезпечує урядові конституційне право позичати необхідні кошти у юридичних осіб і населення [25;190].

Окремо варто зупинитись на питанні випуску державних цінних паперів зовнішньої позики, позаяк воно належно не врегульоване чинним законодавством України, незважаючи на те, що в цьому напрямку велась і ведеться досить цілеспрямована робота.

Особливо слід підкреслити, що, відповідно до ст.92 Конституції України, порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу, а також порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи встановлюються виключно законами України [26;64].

Емісію цінних паперів, крім центральних органів, можуть здійснювати також місцеві органи влади. Необхідність у цьому виникає тоді, коли витрати місцевих органів перевищують їх доходи або коли починається здійснення великого інвестиційного проекту.

Місцеві органи влади як споживачі капіталу стоять на другому місці після центрального уряду. Умови розміщення цих облігацій є досить різноманітними.

Так, облігації місцевої позики Київської міської ради народних депутатів випущені в обіг у безготівковій електронній формі зі строком обігу три - вісім місяців у серпні 1999року. Розміщення проводилось зі скидкою до номіналу первинне розміщення відбулось на Українській фондовій біржі.

Вартість цінних паперів, випущених місцевими органами влади муніципальних цінних паперів), визначається платоспроможністю їх емітента та платником. Платоспроможність місцевих органів влади, тобто спроможність сплачувати проценти, а також додержуватись термінів виплати самого боргу, лежить від багатьох факторів, Б.І. Альохін, наприклад, виокремив такі з них:

а) борг місцевих органів у розрахунку на душу населення. Чим він менший, м привабливішими є цінні папери цього емітента;

б) розмір надходжень з центрального бюджету;

в) матеріальне багатство місцевості, на яку поширюється юрисдикція цього органу влади (забезпеченість природними ресурсами, обсяги сільськогосподарського виробництва тощо) [12;25].

Досвід інших країн, зокрема Росії, свідчить, що привабливість муніципальних цінних паперів може бути значно збільшена такими способами:

• їх погашенням частками у статутних фондах підприємств, що приватизуються (така модель використовувалась при випуску муніципальних цінних паперів у Новосибірську, Курську, Москві);

• їх використанням як засобу платежу, в тому числі при сплаті податку на прибуток, що спрямовується до місцевого бюджету (Нижній Новгород);

• можливістю їх обміну на акції приватизованих підприємств, часткою в статутному фонді яких володіє орган, що управляє муніципальною власністю (Москва);

• можливістю їх використання для розрахунків з кредиторами;

• можливістю їх використання як застави для одержання кредитів [27;97].

Поряд з державою та муніципальними органами влади як емітенти на ринку цінних паперів важливе місце посідають різноманітні суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які залежно від форми власності можуть бути державними або приватними (можлива також і змішана форма власності). Ці емітенти здійснюють емісію цінних паперів для розширення виробництва або проведення іншої комерційної діяльності шляхом випуску боргових зобов'язань (облігацій) або акцій.

Ці показники свідчать про те, що найбільші обсяги емісії припадають на акції, які на сьогодні є найефективнішим засобом залучення додаткових коштів в економіку України.

Досить активно пропонуються на українському фондовому ринку цінні папери та їх похідні, випущені російськими емітентами. В основному йде торгівля нафтовими контрактами та акціями підприємств, що зв'язані з паливно-енергетичним комплексом. Проте вітчизняним інвесторам необхідно мати на увазі, що придбання облігацій, акцій, інших цінних паперів, випущених будь-якими емітентами іноземних держав, деномінованих в іноземних валютах, класифікується Національним банком України як українські інвестиції в економіку інших країн, що, у свою чергу, вимагає одержання індивідуальних ліцензій Національного банку України [28;123].

Емітент цінних паперів зобов'язаний не рідше одного разу на рік інформувати громадськість про своє господарсько-фінансове становище та результати діяльності шляхом опублікування річного звіту.

Річний звіт публікується не пізніш, як через дев'ять місяців року, наступного за звітним, і надсилається держателям іменних акцій та ДКЦПФР.

У річному звіті мають міститись такі дані про емітента:

а) інформація про результати господарювання за попередній рік;

б) підтверджені аудитором (аудиторською фірмою) річний баланс та довідка про фінансовий стан;

в) основні відомості про додатково випущені цінні папери;

г) обґрунтування змін у персональному складі службових осіб [22;508]. З метою більш точного визначення курсової вартості цінних паперів, Випущених емітентом, законодавство України вимагає від нього протягом двох днів надіслати фондовій біржі і реєструючому органу, а також опублікувати в офіційній газеті фондової біржі інформацію про зміни, що відбулися в його Господарській діяльності, а саме:

а) зміни прав на цінні папери;

б) зміни у персональному складі службових осіб;

в) арешт банківських рахунків емітента;

г) початок дій щодо санації (здійснення комплексу заходів, спрямованих на оздоровлення фінансового стану емітента);

д) реорганізації, зупинення або припинення діяльності емітента;

е) знищення не менш ніж 10 відсотків майна емітента внаслідок надзвичайних обставин;

є) пред'явлення позову до емітента в розмірі, що перевищує 10 відсотків статутного фонду або суми вартості основних і оборотних коштів емітента;

ж) одержання кредиту або емісію цінних паперів у розмірі, що перевищує 50 відсотків статутного фонду або вартості основних та оборотних коштів емітента [22;508].

Емітент у зв'язку з опублікуванням недостовірних відомостей про нього, які можуть вплинути на вартість цінних паперів або розмір доходу по них, зобов'язаний протягом двох робочих днів ужити заходів щодо виправлення цих відомостей.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку встановлює перелік, терміни подання, а також форму подання їй емітентами документів, що містять інформацію про них.

Крім того, такі емітенти цінних паперів зобов'язані двічі на рік (за підсумками діяльності за рік та за півроку, відповідно) публікувати у друкованих засобах масової інформації, які мають тираж не менше 10000 примірників, інформацію щодо діяльності емітента та відповідні пояснення до неї.

Примірник друкованого органу з інформацією, що була опублікована емітентом, подається до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку разом з відповідним звітом.

Емітент несе відповідальність за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації згідно з Законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" [1;292].

Відповідно до ст. 11 цього Закону, за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку може накласти на емітента цінних паперів штраф у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [1;292].

Саме особливе місце серед учасників ринку цінних паперів посідають інвестори, тобто суб'єкти інвестиційної діяльності, що прийняли рішення про вкладення власних, позикових і залучених грошових, майнових та інтелектуальних цінностей.

Інвестори акумулюють капітал, який у процесі їх інвестиційної діяльності є поштовх і є основою для існування ринку цінних паперів у цілому.

В юридичній та економічній літературі поширені такі поняття, як інвестиції", "інвестиційний процес, "інвестиційне виробництво" та ін. Термін інвестиції", який дав початок наведеним поняттям, раніше у вітчизняній літературі використовувався, як правило, у значенні "капітальні вкладення" [29;19].

Інвестиціями визнаються всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності).

Здійснюючи інвестиції, інвестор завжди має перед собою певну мету, якої ін розраховує досягти шляхом інвестування.

Основними інвестиційними цілями, як правило, є:

• забезпечення, по можливості, найбільш надійного захисту збережень від знецінення;

• одержання високого поточного доходу;

• бажання вигідно розмістити кошти з розрахунком на перспективу;

• у короткий термін одержати максимальний приріст вкладених коштів;

• намір забезпечити одночасне досягнення вказаних цілей у різних комбінаціях з неоднаковими пріоритетами, що надаються кожній з них [30;96].

У свою чергу, результати інвестування прямо пов'язані із ступенем їх ризикованості. Спектр ризиків, які інвестор вважав би можливим для себе внести в процесі інвестиційної діяльності, є дуже широким.

Розглянемо, як відбувається емісія цінних паперів на первинному ринку. Емісія цінних паперів включає в себе: визначення розмірів випуску,

підготовку та публікацію проспекту емісії, реєстрацію випуску, друк бланків цінних паперів, публікацію оголошень про випуск. Розмір випуску акцій визначається величиною статутного капіталу акціонерного товариства та його приростом. Кількість акцій, що випускаються., визначається шляхом ділення розміру статутного капіталу чи його приросту на номінальну ціну акції [31;124].

Шелудько В.М. називає емітентом комерційну організацію, яка приймає рішення про випуск цінних паперів та займається їх розміщенням. Далі у своїй книзі вчений дає визначення таким поняттям:

Емісійний цінній папір - це будь-який цінний папір, який характеризується наступними ознаками:

• закріплює сукупність майнових та немайнових прав, які підлягають посвідченню і обов'язковому здійсненню з дотриманням законодавче встановлених форм та порядку;

• розміщується випусками.

Випуск ціниш паперів - це сукупність цінних паперів даного емітента, які надають однаковий обсяг прав та які мають однакові умови розміщення. Рішення про випуск цінних паперів - це документ про обсяг, вид, кількість, мету та терміни випуску цінних паперів, яке приймається загальними зборами акціонерів акціонерного товариства чи іншими органами, які мають відповідні повноваження. Рішення оформлюються окремими протоколами і реєструються в органах державної реєстрації цінних паперів.

Державна реєстрація цінних паперів - це присвоєння цінним паперам державного реєстраційного номеру. Усі папери одного випуску повинні мати єдиний державний реєстраційний номер.

При випуску акцій повинні бути виконані наступні процедури. Приймається рішення про випуск. Три екземпляри рішення повинні бути зшиті та скріплені печаткою. Один екземпляр повинен зберігатись у емітента, два інших - подаються в орган реєстрації та реєстродержателю [32;156-157].

Процедура емісії включає наступні етапи:

• прийняття емітентом рішення про випуск;

• підготовка проспекту емісії, якщо реєстрація випуску повинна супроводжуватися реєстрацією проспекту емісії;

• державна реєстрація випуску і реєстрація проспекту емісії;

• виготовлення цінних паперів;

• розкриття інформації, яка міститься в проспекті емісії;

• підписка;

• реєстрація звіту про підсумки випуску;

• розкриття інформації, яка міститься в звіті про підсумки випуску [33;120].

Разом з рішенням про випуск цінних паперів надається і проспект емісії. Проспект емісії може бути підготовлений у відношенні одного або декількох випусків акцій різних типів, розміщуваних одночасно, або у відношенні одного бо декількох випусків облігацій різних серій.

Проспект емісії повинен містити наступні три розділи:

1.Дані про емітента.

2.Дані про фінансове становище емітента (цей розділ може бути відсутній При створенні акціонерного товариства, за винятком випадків, перетворення в акціонерне товариство підприємств іншої організаційно-правової форми).

3.Дані про майбутній випуск цінних паперів.

У першому розділі проспекту емісії характеризується статус емітента як юридичної особи, приводиться його повне і скорочене найменування, дата реєстрації і реєстраційний номер, найменування органу, що реєструє. Дається юридична і поштова адреса, вказується належність до промислових, банківських, фінансових груп, холдингових компаній, концернів, асоціацій, громадських організацій. Приводиться список усіх філій, представництв емітента, місце розташування, поштова адреса, дата відкриття, вид діяльності, власний капітал, прибуток, оборот, заборгованість на дату ухвалення рішення про випуск цінних паперів. Докладно характеризується структура органів управління емітента.

Другий розділ проспекту емісії (дані про фінансове становище емітента) повинен включати: бухгалтерські баланси за останні три фінансових роки, підтверджені аудиторською перевіркою; короткий опис майна емітента і його основних видів діяльності; повний звіт про використання прибутку за останні три завершених фінансових роки, звіт про використання засобів резервного фонду за останні три роки; інформацію про розмір простроченої заборгованості з сплати податків; дані про заборгованість за кредитами банку і її динаміку за останні три юки; дані про напрямок використання засобів на капітальні вкладення за останні три роки, обсяги незавершеного будівництва і не встановленого устаткування; дані про економічні та адміністративні санкції, що накладалися на емітента органами державного управління, судом, протягом трьох років до моменту ухвалення рішення про випуск цінних паперів; дані про загальний розмір статутного капіталу, його розподіл на акції, обсяг сплаченої частини вартості акцій, кількість раніше випущених акцій, їхній номінал, розподіл за видами акцій, умови виплати дивіденді».

Третій розділ проспекту емісії (дані про майбутній випуск цінних паперів) повинен включати загальні дані, дані про порядок випуску, вартісні і розрахункові умови випуску. Загальні дані - це інформація про вид цінних паперів, що випускаються, загальний обсяг випуску за номінальною вартістю, кількість паперів, що випускаються, номінал одного папера. Серед даних про порядок випуску вказуються дата ухвалення рішення про випуск, орган, що прийняв це рішення; дата початку процесу розміщення цінних паперів; обмеження па потенційних покупців, дата закінчення процесу розміщення перів; місце, де потенційні покупці можуть придбати цінні папери (підписатися або подати заявку на них); умови і порядок поширення; форма випуску [34;69]. Проспект емісії виконує дві найважливіші функції: дозволяє відповідному фінансовому органу зробити висновок про правомірність випуску цінних паперів і захищає інтереси інвесторів, які одержують вичерпну інформацію про діяльність компанії. Проспект емісії разом з копією статуту, заявкою на реєстрацію випуску служить підставою для реєстрації цінних паперів. Допущені до емісії папери заносяться до державного реєстру з вказівкою виду паперів, найменування і юридичної адреси емітента, номінальної суми емісії, кількості і номіналу цінних паперів, реєстраційного номера і дати реєстрації цінних паперів.

У повідомленні про випуск цінних паперів, яке публікується у засобах масової інформації, наводяться дані про емітента, величина статутного капіталу і номінальна вартість паперів, сума балансового прибутку за рік, що передує емісії, терміни й умови розміщення паперів. Дається також докладний опис бланка цінного папера: розміри, колір, текст, декоративне оформлення, засоби захисту від підробки [34;69].

Отже, первинний ринок - це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому відбувається перший продаж цінних паперів інвесторам.

  1   2   3   4   5


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации