Заболотний О.В., Цеховський М.В. Методи та засоби вимірювання фізико-хімічних величин. Контроль якості та складу природного газу - файл n1.doc

Заболотний О.В., Цеховський М.В. Методи та засоби вимірювання фізико-хімічних величин. Контроль якості та складу природного газу
скачать (7160.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc7161kb.03.11.2012 05:00скачать

n1.doc

  1   2   3





О.В. Заболотний, М.В. Цеховський

МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ ВИМІРЮВАННЯ ФІЗИКО-ХІМІЧНИХ ВЕЛИЧИН.

КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ ТА СКЛАДУ ПРИРОДНОГО ГАЗУ


Частина 1

2008
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського

«Харківський авіаційний інститут»

О.В. Заболотний, М.В. Цеховський


МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ ВИМІРЮВАННЯ ФІЗИКО-ХІМІЧНИХ ВЕЛИЧИН.

КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ ТА СКЛАДУ ПРИРОДНОГО ГАЗУ


Частина 1

Навчальний посібник до курсового та дипломного проектування
Харків «ХАІ» 2008

УДК 622.691.4 : 543.27

Заболотний О.В. Методи та засоби вимірювання фізико-хімічних величин. Контроль якості та складу природного газу: Навч. посібник до курсового та дипломного проектування / О.В. Заболотний, М.В. Цеховський. – Харків: Нац. аерокосм. ун-т «Харк. авіац. ін-т», 2008. – Ч. 1. – 92 с.

У посібнику наведено основні методи та засоби контролю фазового складу природних газів, їх вологості та густини. Наведено первинні перетворювачі, схеми, конструкції та методики повірки і атестації. Окремий розділ присвячений опису принципів газової хроматографії для визначення складу газових сумішей. Надано рекомендації із застосування розглянутих у посібнику принципів та приладів.

Посібник призначений для студентів спеціальностей «Метрологія та інформаційно-вимірювальні технології», «Метрологія, стандарти-зація, сертифікація».
Іл.: 64. Табл.: 6. Бібіліогр. наймен.: 8.


Р е ц е н з е н т и:


С О.В. Заболотний, М.В. Цеховський, 2008



ВСТУП
Розвиток газової промисловості України, переважно в галузі транспортування та перероблення значної кількості природних горючих газів, потребує удосконалення методів та засобів контролю їхнього складу і якості. Важливим та актуальним завданням є також контроль стану повітряних басейнів у зонах розміщення газових промислів та газопереробних підприємств. Необхідним є контроль ступеня загазованості навколишнього средовища з метою попередження утворення вибухонебезпечних концентрацій повітря у суміші з горючим газом через його витікання і т. ін. Для перевірки ефективності роботи обладнання з перероблення та транспортування природного газу необхідно контролювати його склад. Якість підготування газу до транспортування визначається вмістом вологи та механічних домішок, а також важких вуглеводнів. Саме тому об’єкти видобутку необхідно оснащувати значною кількістю приладів контролю складу та якості газів, що є досить складними вимірювальними комплексами. Експлуатація таких засобів вимірювання та контролю вимагає від спеціалістів глибоких знань.


    1. 1 ПРИНЦИПИ ВИМІРЮВАННЯ ВОЛОГОСТІ ГАЗОПОДІБНИХ СЕРЕДОВИЩ


В атмосферному повітрі, як і у природному газі після видобутку, завжди присутня певна кількість водяної пари. Її вміст називається вологістю газу, або просто вологістю. Парціальний тиск водяної пари не може перевищувати певного значення, яке залежить від температури – тиску насиченої водяної пари. У даному об’ємі газу може знаходитися конкретна максимальна кількість водяної пари. Максимальна вологість – максимальна кількість водяної пари у 1 м3 газу. Одиниця виміру – кг/м3. Кількість водяної пари, що фактично знаходиться у 1 м3 газу, називається абсолютною вологістю. Відношення абсолютної вологості газу до максимально можливої називається відносною вологістю газу. Під час охолодження газу до точки роси відносна вологість дорівнює 100%. Водяна пара конденсується і виступає у формі крапель роси на поверхні твердих тіл. Якщо їх недостатньо, за умов наявності центрів конденсації вологи (пил) утворюється туман. За умов відсутності центрів конденсації водяна пара може бути охолоджена нижче температури точки роси.

Присутність вологи у газах призводить до зміни багатьох його параметрів та властивостей. Для вимірювання вологості використовують такі параметри та властивості газоподібних середовищ, кількісні зміни яких однозначно пов’язані з вмістом вологи.

На сьгодні відомо багато принципів вимірювання вмісту вологи газоподібних середовищ, але це аж ніяк не свідчить, що ця проблема повністю вирішена. Навпаки, більшість принципів мають істотні недоліки і дотепер немає жодного достатньо точного, простого та універсального, що дозволяв би надійно вимірювати вологість газів протягом тривалого часу. Саме через це доцільно докладно розглянути лише ті принципи, які знайшли практичне застосування та забезпечують експресність вимірів. Для решти принципів інформацію наведено у [1] (табл. 1.1).
Таблиця 1.1 – Класифікація принципів вимірювання вологості газоподібних середовищ


Група принципів

Принцип

1. Спектрально - оптичні

Інфрачервоний




Оптико - акустичний




Ультрафіолетовий




Радіоактивний




Радіоспектроскопічний







2. Сорбційні

Ваговий




Деформаційний




Частотний

Продовження таблиці 1.1







Сорбційно - ємнісний (діелькометрич-ний)




Тепловий (калориметричний)




Інтерферометричний




Хроматографічний




Резистивний




Об’ємний




Колориметричний




Електретний




Пневматичний







3. Електролітичні

Електролітичний




Термоелектролітичний




Кулонометричний




Дифузійно - кулонометричний







4. Хімічні

Ваговий




Титрувальний (з реактивом Фішера)




Кольоровий




Турбодіметричний




Газометричний







5. Конденсаційні

Точки роси з фіксацією температури початку конденсації у спосіб:




- фотоелектричний;




- кондуктометричний;




- діелькометричний;




- п’єзокварцевий;




- радіоактивний.




Адіабатичної точки роси




Компресійний точки роси




Ваговий (гравіметричний)




Конденсаційно - згущувальний




Вихровий







6. Випаровувально – психрометричні

Психрометричний




Конденсаційно - психрометричний




Компенсаційно - психрометричний




Випаровувально - ваговий







7. Акустичні

Акустичний







8. Дифузійні

Дифузійно - манометричний







9. Температурні

Теплопровідності (теплофізичний)







10. Мас – спектрометричні

Мас - спектрометричний







11. Діелектричні

Діелектричний



1.1 Спектрально - оптичні принципи вимірювання вологості газів
Засновані на поглинанні електромагнітних та радіоактивних випромінювань випарами води. Ці методи мають високу чутливість, що збільшується з пониженням вологості та невелику похибку вимірювання: 0,5 ч 3%. Основний недолік спектрально - оптичних методів – складність апаратури. Цей недолік меншою мірою притаманний оптико - акустичному та ультрафіолетовому принципам. Другим істотним недоліком є можливість застосування цієї групи методів тільки у чистих газах.
1.1.1 Інфрачервоний принцип. Заснований на залежності поглинання інфрачервоних променів від вологості досліджуваного газу. Приклад інфрачервоного гігрометра наведено на рис. 1.1.



Рисунок 1.1 – Схема інфрачервоного оптичного гігрометра
Інфрачервоне випромінювання джерела 1 проходить крізь оптичний клин 2 з ручним регулюванням положення, призначений для встановлення нульового сигналу, що відповідає сухому газу, оптичний клин 3, з’єднаний з реверсивним двигуном 10, моделюючий диск 4, що обертається з постійною швидкістю, яка задається двигуном 5, та кювету 6 з дослідним газом та сприймається фоторезистором 8. Якщо досліджуваний газ 8 не знаходиться під надлишковим тиском, гігрометр споряджають регулятором витрати 7 для уведення проби в кювету 6. Моделюючий диск має два непрозорих сектори, а прозорі частини містять два світлофільтри, що пропускають промені двох близьких ділянок спектра, один з яких здатен безперервно поглинатися випарами води, наприклад, з довжиною хвилі ? = 2,6 мкм, а інший (? = 2,45 мкм) – не поглинається. Матеріал оптичних клинів обрано прозорим для променів з ? = 2,45 мкм та частково поглинаючим промені з ? = 2,6 мкм. Наприклад, вони можуть бути порожнистими скляними, заповненими випарами води.

Якщо газ не містить випарів води, а компенсаційний клин 3 уведено у світловий потік, інтенсивність променів, що проходять крізь обидва світлофільтри та кювету з газом, буде однакова і на виході фоторезистора 8 будуть імпульси напруги рівної амплітуди. Фазочутливий підсилювач 9 різницевого сигналу формує змінну напругу, амплітуда і фаза якої залежать від різниці амплітуд імпульсів при освітленні фоторезистора променями, що пройшли через перший та другий фільтри модулятора. Якщо напруги імпульсів однакові, наруга на виході фазочутливого підсилювача 9 дорівнює нулю та реверсивний двигун 10 знаходиться у спокої та не пересуває оптичний клин 3 відносно нерухомого клину 2.

Під час уведення в кювету 6 вологого газу поглинання променів з ? = 2,6 мкм збільшиться пропорційно вологості. Імпульси на виході фоторезистора матимуть різні амплітуди, що викличе рух двигуна 10 та пересування оптичного клину 3 до зрівняння амплітуд імпульсів. Пересування оптичного клину 3 при цьому є мірою вологості газу, яка може бути визначена за пересуванням стрілки 11 відносно шкали 12.

Недоліком гігрометра є залежність показань від тиску та температури досліджуваного газу, а також від наявності у газі домішок, що поглинають інфрачервоні промені.
1.1.2 Оптико - акустичний принцип. Заснований на здатності випарів води поглинати інфрачервоне, ультрафіолетове або надвисокочастотне електромагнітне випромінювання. Енергія, що поглинається випарами, викликає їхнє нагрівання, внаслідок чого суміш газу з випарами води у замкненому просторі, яка опромінюється пульсуючим джерелом випромінювання, змінює тиск з частотою пульсації випромінювання. Пульсація тиску може бути легко перетворена в електричний сигнал за допомогою мікрофону.

Характерним прикладом такого гігрометра є німецький інфрачервоний гігрометр «Uras», схему якого наведено на рис. 1.2.


Досліджуваний газ

«Сухий газ»


Рисунок 1.2 – Інфрачервоний оптико - акустичний гігрометр

Гігрометр складається з двох джерел 1, 2 інфрачервоного випромінювання, диска - модулятора 4 потоку випромінювання, що обертається електродвигуном 3, кювет 5 та 10 (одна заповнена досліджуваним газом, інша є порівняльною і заповнена сухим газом того ж складу), оптико - акустичного приймача 6 з конденсаторним мікрофоном 7, підсилювача сигналу мікрофона 8 та індикатора 9. Промені від ламп 1,2 модулюються диском 4 з вікнами, що обертається, проходять через вимірювальну 5 та порівняльну 10 кювети і потрапляють у камери оптико - акустичного приймача 6. Якщо у досліджуваному газі немає вологи, інтенсивність випромінювання, що потрапляє у камери приймача, буде однакова та у його камерах виникнуть імпульси тиску однакового значення. Мембрана конденсаторного мікрофона 7 буде нерухомою. За наявності вологи в кюветі 5 з досліджуваним газом частина енергії променів буде поглинута і в одну з вимірювальних камер випромінювання прийде послабленим. У зв’язку з цим імпульси тиску в камерах приймача не будуть однакові і мембрана конденсаторного мікрофону почне коливатися з частотою модуляції інфрачервоного випромінювання. Сигнал мікрофону, підсилений у підсилювачі 8, викличе відхилення стрілки індикатора, однозначно пов’язане з вмістом води у досліджуваному газі.

Перевагою принципу є порівняна простота гігрометрів. Немає потреби у виділенні вузьких ділянок спектра випромінювання. Прилади мають високу чутливість. Недоліки принципу – залежність результатів від тиску та температури досліджуваного газу, сильна залежність від наявності у газі домішок, які поглинають ті ж ділянки спектра випромінювання, що і випари води, придатність для визначення вмісту вологи тільки у чистих газах.
1.1.3 Ультрафіолетовий принцип. За принципом дії та побудовою нагадує інфрачервоний. Вологість також визначається поглинанням випромінювання випарами води, що містяться у газі, але використовується ультрафіолетова область спектра.

Ультрафіолетові гігрометри здебільшого працюють на довжині хвилі ? = 121,56 нм. Випромінювання з такою довжиною хвилі отримують за допомогою водневої лампи. Приймачем енергії є фотоіонізаційна камера, заповнена окисом азоту. Схему автоматичного ультрафіолетового гігрометра показано на рис. 1.3.

Гігрометр працює так. Випромінювання водневої лампи 1 проходить крізь кювету 2 з досліджуваним газом та сприймається фотоіонізаційною камерою 3. Іонізаційний струм камери підсилюється електрометричним підсилювачем 4, що має високий вхідний опір. Вихідна напруга підсилювача 4 Uвих потрапляє у розв’язуючий підсилювач 5, де порівнюється з напругою задавача, що відповідає інтенсивності випромінювання при заповненні кювети 2 сухим газом.



Рисунок 1.3 – Оптичний ультрафіолетовий гігрометр
Якщо у камері знаходиться вологий газ, інтенсивність прийнятого іонізаційною камерою випромінювання буде нижче заданої, внаслідок чого розв’язуючий підсилювач формує керівний сигнал, що залежить від різниці інтенсивностей прийнятого випромінювання та випромінювання для сухого газу. Цей керівний сигнал потрапляє на регулятор струму 7 через водневу лампу, збільшуючи інтенсивність випромінювання до моменту досягнення сигналом фотоіонізаційної камери заданого рівня. Значення керівної напруги може бути мірою вмісту вологості газу, яка відображується індикатором 6. Показання ультрафіолетових гігрометрів залежать від тиску та температури газу.

Ультрафіолетові гігрометри здатні визначати інтегральне значення вмісту вологи вздовж променя, причому довжина променя може бути дуже великою. Завдяки цьому такі гігрометри застосовують у метеорологічних дослідженнях атмосфери шляхом зондування для визначення вологовмісту атмосфери за різними напрямками. Однак, широкого застосування гігрометри не знайшли через нестабільність у часі водневих ламп та фотоіонізаційних камер. Застосування лазерів покращує технічні характеристики, але додатково ускладнює конструкцію.
1.1.4 Радіоактивний принцип. Заснований на поглинанні випарами води радіоактивного випромінювання (?, ? або ?). Джерело випромінювання вибирається в залежності від розмірів об’єкта вимірювання та тиску газової суміші. За допомогою ? - випромі-нювання визначається вологість невеликих об’ємів газу для тиску менше 0,05 ч 0,1 МПа, а за допомогою ? - випромінювання визначається вологість для масової товщини об’єкта до 12 кг/м2. Для великих масових товщин використовують ? - випромінювання.

В залежності від джерела випромінювання обирається приймач випромінювання. Для ? - випромінювання це іонізаційна камера. Для ? - випромінювання це торцевий газорозрядний лічильник зі слюдяним входом або газорозрядний лічильник з тонкостінним алюмінієвим корпусом. Для ? - випромінювання приймачем є скляний лічильник з мідним або вольфрамовим внутрішнім покривом або сцинтиляційний лічильник з фотопомножувачем.

Джерелом ? - випромінювання може бути радіоактивний ізотоп плутонію 239Pu, ? - випромінювання – ізотоп сірки 35S, ? - випро-мінювання – кобальт 56Со.

Схему компенсаційного ? - гігрометра наведено на рис. 1.4. Гігрометр складається з пробовідбірної трубки з дроселем 2, який



Рисунок 1.4 – Схема радіоактивного гігрометра
поєднує трубопровід 1 з досліджуваною газовою сумішшю, яка знаходиться під надлишковим тиском, з вимірювальною камерою 3. На торцевій стінці камери нанесено шар радіоактивного ізотопу сірки 35S. У трубку відведення, що з’єднує вимірювальну камеру 3 з атмосферою, включено манометр 4 та регулятор тиску 5, який працює за принципом «до себе», з електричним регулюванням заданого тиску. Поблизу іншого торця вимірювальної камери встановлено газорозрядний лічильник 10 ? - випромінювання, який живиться від високовольтного джерела напруги 6. Імпульси напруги, що виникають у лічильнику внаслідок впливу на нього ? - випромінювання, потрапляють на імпульсний підсилювач 9 та інтенсиметр 8. З інтенсиметром з’єднаний блок керування 7, який задає потрібний тиск за допомогою регулятора тиску 5.

Газ з трубопроводу 1 під дією надлишкового тиску проходить через дросель 2 та заповнює вимірювальну камеру 3. Нові порції газу виходять в атмосферу через регулятор тиску 5, що підтримує у камері 3 певний надлишковий тиск досліджуваного газу. Частина ? - випромінювання, витративши свою енергію на іонізацію парів води і самого газу, поглинається. ? - випромінювання з великим запасом енергії проходить через всю камеру і потрапляє у газорозрядний лічильник 10. Іонізація газового наповнення лічильника призводить до лавинних розрядів між його електродами, внаслідок чого на виході лічильника напруга короткочасно падає протягом розряду і знову відновлюється до напруги джерела живлення 6. Ці імпульси підсилюються імпульсним підсилювачем 9 та потрапляють на інтенсиметр 8, де формується постійна напруга, рівень якої є пропорційним частоті розрядів лічильника за одиницю часу. Ця напруга потрапляє у блок 7 регулювання. Під дією сигналів з блоку 7 стан регулятора тиску змінюється так, що тиск всередині вимірювальної камери 3 також змінюється, збільшується або зменшується поглинання ? - випромінювання, внаслідок чого частота розрядів лічильника за одиницю часу приймає певне постійне значення. Тиск досліджуваної суміші у камері змінює показання манометра 5, проградуйованого в одиницях вологості.

Принцип має високу чутливість (2 х 10-2 кг/м3) та низьку похибку – 0,5%. Недоліки принципу: підвищена інерційність – 5 хв., залежність показань від температури, тиску, складу газу та наявності твердих часток (пилу). Подібні гігрометри можуть використовуватися на газопереробних заводах для вимірювання вологості окремих компонентів природного газу за умов постійного тиску.
1.1.5 Радіоспектроскопічний принцип заснований на визначенні вологості досліджуваної суміші за інтенсивністю поглинання надвисокочастотного (НВЧ) електромагнітного випромінювання молекулами водяної пари. Застосовується електромагнітне випромінювання конкретних довжин хвиль у міліметровому або сантиметровому діапазоні.

Схему радіоспектроскопічного гігрометра показано на рис. 1.5.


Досліджуваний газ

Зневоднений газ

Рисунок 1.5 – Схема радіоспектроскопічного гігрометра
Вона містить клістронний НВЧ - генератор 2, модулятор частоти генератора 1, атенюатори 3, 4, 16, об’ємні резонатори 5 (вимірювальний) та 15 (опорний), випрямляючі діоди 6 та 14, підсилювачі 7 та 13, обмежувачі амплітуди 8 та 12, тригер 9, перетворювач тривалості імпульсів у струм 10 та індикатор 11.

Клістронний генератор 2 генерує електромагнітні коливання з довжиною хвилі 3,3 см. Модулятор 1 змінює частоту генератора 2 за лінійним законом в обидва боки від вищевказаного середнього значення з частотою 120 Гц. Внаслідок цього довжина хвилі НВЧ - коливань періодично проходить через значення ? = 3,3 см.

Наявність у резонаторі 5 газу з парами води призводить до поглинання енергії НВЧ - коливань та зниження добротності резонатора. Добротність резонатора 15 з сухим газом лишається високою, тому амплітуда примусових коливань під час проходження частоти генератора через резонансну частоту змінюється, утворюючи резонансну криву у формі вузького піку. Зниження добротності резонатора 5 призводить до утворення широкої резонансної кривої. НВЧ - коливання після резонаторів фіксуються діодами 6 та 14, підсилюються підсилювачами 7 та 13 і обмежуються за амплітудою обмежувачами 8 та 12. На виході обмежувача утворюються імпульси: більш широкий (пропорційно вологості газу у резонаторі) у верхній гілці та вужчий у нижній гілці. Тригер керується передніми фронтами імпульсів, що поступають з обмежувачів. Оскільки передній фронт ширшого імпульсу потрапляє на тригер раніше, ніж передній фронт вузького, то широкий імпульс відкриває тригер, а вузький – закриває. На виході тригера утворюються імпульси, ширина яких дорівнює інтервалу часу між передніми фронтами широкого та вузького імпульсів, що в свою чергу пов’язано з вологістю піддослідного газу. Блок 10 здійснює перетворення тривалості вихідних імпульсів тригера 9 у струм, який фіксується індикатором 11, проградуйованим в одиницях вологості.

Радіоспектроскопічні гігрометри мають високу чутливість та похибку до 1%. Показання приладів залежать від температури і тиску досліджуваного газу та від наявності крапель вологи, пилу та домішок певних газоподібних речовин. Важливими перевагами принципу є відсутність інерційності, робота у широкому діапазоні температур і тисків, інтегральна оцінка вологості газу на шляху випромінювання. Недолік принципу – складність апаратури. Зі зниженням частоти апаратна реалізація спрощується, але знижується чутливість і точність. Принцип використовується рідко, здебільшого у наукових дослідженнях.
1.2 Сорбційні принципи визначення вологості
Сорбційні принципи є найбільшою групою принципів визначення вологості. Подібні гігрометри мають дуже велику кількість модифікацій. Однак, загальним явищем у цих гігрометрів є використання адсорбції (поглинання води з навколишнього середовища) або абсорбції (розчинення парів води у рідині або твердому тілі) вологи. Гігрометри, що реалізують даний принцип, є простими, але мають істотні недоліки, серед яких інерційність та велика чутливість до забруднення поверхні сорбентів різними гідрофобними речовинами.
1.2.1 Ваговий принцип заснований на визначенні вологості газу за приростанням маси сорбенту після взаємодії з певною кількістю досліджуваного газу. Як сорбенти використовують силікагель, цеоліти, активоване вугілля, сірчану кислоту та ін. Основна перевага принципу – можливість багаторазового визначення вологості без заміни сорбенту. Похибка апаратури – 2%. Принцип використовують для вимірювання вологості стиснених газів у балонах.
1.2.2 Деформаційний (дилатометричний) принцип. Заснований на властивості деяких сорбуючих вологу матеріалів змінювати свої розміри в залежності від вологості навколишнього середовища. Як чутливий елемент у деформаційних гігрометрах використовують знежирене людське або кінське волосся, капронову нитку, целофан та ін. Довжина людського волосся при зміні відносної вологості від 0 до 100% збільшується приблизно на 2,5%. Залежність подовження від вологості є нелінійною і приблизно описана таким виразом:

де l – довжина волосся; ? – відносна вологість; k – стала; Т – абсолютна температура навколишнього середовища.

Схему волосяного гігрометра наведено на рис. 1.6. Гігрометр

містить знежирений волос 1, підчеплений на плоскій пружині 2, кулачок 8, закріплений на осі 7. На ній же встановлений важіль з вантажем 9 та стрілка 6, що переміщується відносно шкали 5. Вісь 7 обертається на кронштейні 10. Положення кінця пружини 2 може регулюватись гвинтом 4, який може пересуватись в гайці 3.

Гігрометр працює так. При розміщенні гігрометра у середовищі з нульовою вологістю довжина волосся зменшується. Якщо стрілка не встановлюється на нульову Рисунок 1.6 – Волосяний гігрометр поділку, за допомогою гвинта 4

коректують покази гігрометра. Потім прилад розміщують у середовищі, насиченому вологою. За необхідності покази приладу коректуються пересуванням кулачка 8 відносно осі обертання 7. Важіль з вантажем 9 встановлюється у такий спосіб, щоб натяг волосу складав приблизно 0,5 гс. Потім знову перевіряються та коректуються покази гігрометра у сухому та насиченому вологою повітрі, після чого можна вимірювати вологість повітря у приміщенні.

Недоліками деформаційних гігрометрів є невисока стабільність показів та наявність гістерезису. Гігрометри мало придатні для дистанційних вимірів або автоматичного контролю. Похибка гігрометрів ± ( 4 ч 6)%, інерційність приблизно 5 хв. Перевага приладів – їхня простота. Деформаційні гігрометри використовують для визначення вологості навколишнього середовища у приміщеннях.

1.2.3 Частотний (пєзокварцовий) принцип заснований на явищі значного збільшення затухання коливань та зміни частоти власних коливань кварцових пластин певного перерізу за умов підвищення вологості навколишнього середовища. З метою підвищення чутливості пластина кварцу покривається гігроскопічною плівкою, що абсорбує вологу. В якості сорбентів використовують цеоліти, окис алюмінію, поліетиленгліколь та ін.

Структурна схема сорбційно – частотного гігрометра показана на рис. 1.7.

  1   2   3


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации