Реферат - Інноваційні процеси - файл n1.doc

Реферат - Інноваційні процеси
скачать (173 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc173kb.03.11.2012 07:35скачать

n1.doc

Інноваційні процеси, класифікація нововведень

Нововведення є специфічним виробничим процесом, що відбувається в рамках конкретних ВЕС. Процес нововведення (інноваційний процес) є багатостадійним і циклічним. На початковому етапі інноваційний процес здійснюється за рахунок ресурсів діючого виробництва, а у кінцевому рахунку (після доведення новин до комерційного використання) сприяє підвищенню якості продукції, розвитку виробничих сил та виробничих відносин, досягненню більш високих економічних результатів. Завдяки процесам нововведень ВЕС дістають нову якість, яка відповідає вимогам зовнішнього середовища і дозволяє зберегти або поширити позиції у відповідному секторі ринку.

Стадії інноваційного процесу обслуговують наступні фази життєвого циклу нововведень: постановка проблеми і виникнення ідеї нововведення; розробка ідеї; перше освоєння новин (впровадження); широке розповсюдження новин (дифузія); використання потенціалу новин і отримання прибутку; рутинізація новин і пошук більш досконалих продуктів або технологій. Інноваційний процес може бути скорочений, якщо новина не створюється на даному підприємстві, а купується у інших суб'єктів господарювання або науково-дослідних установ. В такому разі підприємство вивчає ринок науково-технічної продукції та отримує інформацію про наявність новин, що його цікавлять; здійснює оцінку властивостей цих новин; приймає рішення про доцільність впровадження їх у власне виробництво; купує науково-технічну документацію, ноу-хау або готову технологію і далі її використовує аж до вичерпання потенціалу цих новин.

Незважаючи на різноманітність нововведень, можна виділити такі головні стадії інноваційного процесу: фундаментальне та пошукове ~ • наукове дослідження, прикладна розробка, конструкторсько-технологічне проектування, будівельне проектування, матеріальне виробництво, споживання.

Кожна стадія має вхід (стимул) і вихід (результат). Наприклад, стимулом наукового дослідження є отримання нового знання, виходячи з вимог практики або внутрішніх законів розвитку науки, а результатом дослідження є ідеї, що зафіксовані у публікаціях. Результат кожної попередньої стадії стає стимулом для наступної, результатом останньої стадії є прибуток, частка котрого спрямовується на відтворення інноваційного циклу, або соціальний та екологічний ефект.

Стадії інноваційного процесу відрізняються у залежності відтипу нововведень. Наприклад, розробка нових економічних методів потребує наукових досліджень і розробки методичних рекомендацій. При розробці нових конструкцій крім досліджень необхідні проектно-конструкторські роботи, створення дослідного зразка, випробування, експериментальне виробництво, розробка технічних умов і стандартів. Дещо інший склад інноваційного процесу спостерігається при розробці планувальних рішень, інженерних систем, машин та механізмів, автоматизованих систем управління виробництвом і персоналом.

Стадії інноваційного процесу здійснюються у межах спеціалізованих інституціональних форм, які кооперуються між собою. Фундаментальні наукові дослідження виконують академічні інститути та вузівські наукові підрозділи; прикладні розробки виконують галузеві науково-дослідні організації; проектування здійснюють проектні, конструкторські та технологічні установи; впровадження у матеріальне виробництво реалізується підприємствами; організації інноваційної інфраструктури надають посередницькі, правові, консультаційні та інші послуги щодо просування науково-технічної продукції до споживача. Стадії інноваційного процесу можуть об'єднуватися у межах однієї науково-виробничої системи.

Інноваційний продукт є реалізацією об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів ліцензії. Інноваційний продукт може бути також реалізацією відкриттів. Згідно законодавства [97] інноваційний продукт кваліфікується експертами як такий, якщо він підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень, вироблений в Україні вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентноздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники. Інноваційна продукція є результатом тиражування чи застосування інноваційного продукту.

Інноваційним підприємством згідно чинного законодавства визнається підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 % обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційні продукти і(або) інноваційна продукція. Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інноваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо Статус підприємства як інноваційного дає йому право на певні податкові пільги.

Класифікація нововведень дозволяє розподілити їх за найбільш важливими ознаками з урахуванням різноманітних особливостей всіх ланок виробництва. Класифікація нововведень є необхідною, оскільки від типу новин, які впроваджуються, залежать витрати на нововведення, методи організації інноваційних процесів, ефективність ново-ведення.

Нововведення слід класифікувати: за значенням і ефективністю (базисні та удосконалюючи); за змістом (продуктові, техніко- технологічні, організаційні, економічні, управлінські, політичні, соціальні, юридичні); за сферою застосування (широкого і часткового застосування; за рівнем новизни (радикальні, що здійснюються на підставі раніше невідомих законів та закономірностей, і нововведення на базі відомих законів та закономірностей).

Дуже важливим для випереджаючого розвитку економіки є впровадження базисних інновацій. Базисні інновації засновані на наукових відкритих і великих винаходах, що лежать в основі нових поколінь техніки (технології). Кластери (взаємозалежні групи) базисних інновацій є основою для формування нового технологічного укладу, визначають його структуру. Так, структуру сучасного, п'ятого технологічного укладу, що переважає на початку XXI століття у розвитих країнах, визначають: мікроелектроніка, біотехнологія й інформатика (генетичне ядро п'ятого технологічного укладу); гнучкі технології і робототехніка, нетрадиційна енергетика, композиційні матеріали, маловідхідні і безвідхідні екологічно чисті технології, комп'ютери, телекомунікації й ШТЕКЛЕТ, принципово нові види транспорту, космічні технології й аквакультура (базисні виробничі інновації); принципово нові технічні системи і технології невиробничої сфери послуг, медицини, освіти, науки, управління, побутова радіоелектроніка тощо.

Базисні інновації реалізуються через розгалужену мережу поліпшуючих інновацій, що забезпечують поширення принципово нової техніки і технології в різних сферах виробництва, підвищують ефективність технологічного укладу в цілому. Базисні інновації мають міжгалузевий характер, викликають великі інвестиції у формування нових галузей, підгалузей і напрямків техніки, пов'язані із значним ризиком. Тому на перших фазах освоєння інновацій необхідна державна підтримка - пряма (бюджетні асигнування) і непряма (податкові і митні пільги, підтримка малого інноваційного бізнесу, формування інфраструктури).

Визначення базисних інновацій є найважливішим завданням науково-технічного прогнозування і розробки інноваційної стратегії. Кластер базисних інновацій лежить в основі системи державних інноваційних програм.

Продуктові нововведення мають результатом постановку на виробництво нових виробів, або виробів з поліпшеними якісними властивостями, що дає право виробникам обґрунтовано підвищувати ціну на ці вироби на ринку.

Технічні (технологічні) нововведення - нове обладнання, нові технології, що докорінно змінюють або покращують істотно існуючий технологічний уклад і ефективність економіки.

Організаційні нововведення полягають у впровадженні нових або більш досконалих методів організації виробництва (потокових, сітьових та інших).

Економічні нововведення - нові механізми функціонування економіки, що забезпечують прогресивні зміни існуючого господарського укладу, сприяють розвитку економіки на всіх рівнях - від суспільства в цілому до окремого підприємства.

Управлінські нововведення - нові підходи та методи щодо організації управління, реформування системи управління для адаптації ВЕС до мінливих ринкових умов.

Політичні нововведення - це нові механізми управління процесами державотворення, нові методи вирішення міждержавних проблем та проблем взаємовідносин політичних суб'єктів.

Соціальні нововведення - цілеспрямовані зміни в соціальній структурі і соціальних взаємовідносинах, проведені державою (на рівні суспільства в цілому) або організацією для підвищення соціального статусу особистості й оптимального співвідношення особистих і суспільних інтересів.

Юридичні нововведення (новели) спрямовані на розробку нових або вдосконалення існуючих законодавчих та підзаконних актів, що регулюють відносини у різних сферах суспільства.

Нововведення всіх зазначених типів тісно взаємозалежні, тому нововведення як правило не бувають одиничними, частіше з'являється потреба у реалізації низки різноманітних нововведень ("пучка" нововведень). Постановка на виробництво нової продукції, як правило потребує застосування нових методів, засобів та прийомів її виробництва, тобто оновлення всієї технології та організації виробництва, супроводжується новим менеджментом тощо. Незважаючи на значне технологічне відставання вітчизняної економіки, за довгі роки поступово оновлювалися типи будівель та споруд, технологічні процеси, парк техніки, організаційно-економічні механізми і таким чином поступово формувався якісно новий техніко-технологічний та організаційно-економічний устрій виробництва.

Державне регулювання і підтримка інноваційної діяльності

Фінансування нововведень є найбільш істотною проблемою, вирішення якої вимагає об'єднання зусиль державних і підприємницьких структур. Підприємства й організації відчувають нестачу коштів не тільки на відновлення, але й навіть на підтримку існуючого ТЕУ виробництва. Тому в рамках державного регулювання інноваційної діяльності важлива роль приділяється формуванню фінансових фондів для науково-технічного розвитку, а також забезпеченню їх цільового й ефективного використання.

Функції інвестування нововведень на рівні державного регулювання реалізується насамперед з метою підтримки пріоритетних НДЦКР фундаментального і пошукового характеру на конкурсній-контрактній основі. Поряд із традиційними формами бюджетного фінансування інноваційної діяльності в України застосовуються позабюджетні форми її підтримки.

Суб'єктам інноваційної діяльності для виконання пріоритетних інноваційних проектів може бути надана підтримка шляхом:

Фінансова підтримка інноваційної діяльності за рахунок бюджетів різного рівня надається у межах коштів, передбачених відповідними бюджетами.

Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є: кошти Державного бюджету; кошти місцевих бюджетів і бюджету Автономної Республіки Крим; власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності; кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Для здійснення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності створює спеціалізовані державні небанківські інноваційні фінансово-кредитні установи

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа підпорядковується спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності і діє на основі Положення (Статуту), що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Кошти державної інноваційної фінансово-кредитної установи формуються за рахунок коштів Держбюджету України, визначених законом про Держбюджет України на відповідний рік, залучених згідно з чинним законодавством вітчизняних та іноземних інвестицій юридичних та фізичних осіб, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, від власної чи спільної фін-господарської діяльності та інших джерел, не заборонених законодавством України.

Кошти від повернення виданих державною інноваційною фінансово-кредитною установою суб'єктам інноваційної діяльності кредит18 за рахунок коштів Державного бюджету України зараховуються Д° спеціального фонду Державного бюджету України і використовують" ся для надання фінансової інноваційної підтримки, якщо законом йр° Державний бюджет України не встановлено інше.

Кошти державної інноваційної фінансово-кредитної установи, одержані нею з бюджету Автономної Республіки Крим чи із обласних і районних бюджетів витрачаються нею виключно для фінансування відповідних регіональних чи місцевих інноваційних програм і проектів.

Для отримання фінансової підтримки суб'єкти інноваційної діяльності, інноваційні проекти яких занесені до Державного реєстру інноваційних проектів, подають до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (її регіональних відділень) інноваційні проекти та всі необхідні документи, перелік яких визначається нею.

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа організовує на конкурсних засадах у порядку, що визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, відбір інноваційних проектів для їх фінансової підтримки. Конкурсні відбори інноваційних проектів здійснюються на засадах прозорості, відкритості, гласності.

Суб'єкт інноваційної діяльності, інноваційний проект якого пройшов конкурсний відбір, залежно від встановленого конкурсною процедурою рейтингу може отримати від Державної інноваційної фінансово-кредитної установи один чи кілька видів фінансової підтримки

Фінансова підтримка Державною інноваційною фінансово-кредитною установою інноваційних проектів шляхом надання кредйт1в чи передавання майна у лізинг здійснюється за умови наявності гарантій повернення коштів у вигляді застави майна, договору страхування, банківської гарантії, договору поруки тощо.

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа здійснює супроводження реалізації інноваційних проектів, які нею фінансуються та контролює цільове використання суб'єктами інноваційної діяльності наданих нею коштів.

Фінансова підтримка реалізації інноваційних проектів може здійснюватися Державною інноваційною фінансово-кредитною установою У формі послідовних траншів за результатами контролю ходу виконання проектів.

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа подає у засобах масової інформації щорічний звіт про фінансування нею інноваційних проектів та результатів їх виконання, а також періодично інформує громадськість про: результати конкурсного відбору інноваційних проектів для державної фінансової підтримки і вид наданої фінансової підтримки; результати контролю виконання фінансованих інноваційних проектів; завершені інноваційні проекти та проекти, яким продовжені терміни їх реалізації із зазначенням причин; повернення раніше наданих кредитів. Інформування щодо інноваційних проекті», на які поширюються положення Закону України "Про державну таємницю" (3855-12), здійснюється з урахуванням цього Закону.

Для здійснення фінансової підтримки місцевих інноваційних програм органи місцевого самоврядування можуть створювати комунальні спеціалізовані небанківські інноваційні фінансово-кредитні установи і підпорядковувати їх виконавчим органам місцевого самоврядування.

Комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи діють на ос нові положень (статутів) про них, що розробляються і затверджують ся органами місцевого самоврядування. Кошти комунальної інноваційної фінансово-кредитної установи формуються за рахунок кошті н відповідного місцевого бюджету, залучених вітчизняних та іноземних інвестицій юридичних та фізичних осіб, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, власної чи спільної фінансово-господарської діяльності та інших джерел, не заборонених законодавством України.

Кошти комунальної інноваційної фінансово-кредитної установи, що формуються за рахунок залучених вітчизняних та іноземних інвестицій фізичних і юридичних осіб, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, від власної чи спільної фінансово-господарської діяльності та інших джерел, не заборонених законодавством України, можуть витрачатися нею як на всі передбачені законодавством види інвестування інноваційної діяльності, так і на інші види інвестування, передбачені Положенням (Статутом).

Для отримання фінансової підтримки суб'єкти інноваційної діяльності, інноваційні проекти яких занесені до Державного реєстру інноваційних проектів, подають до комунальної інноваційної фінансово-кредитної установи інноваційні проекти та всі необхідні документи, перелік яких визначається цією установою.

Комунальна інноваційна фінансово-кредитна установа організовує конкурсний відбір інноваційних проектів для їх фінансової підтримки. Конкурсні відбори інноваційних проектів здійснюються на засадах прозорості, відкритості, гласності.1і

Суб'єкт інноваційної діяльності, інноваційний проект якого пройшов конкурсний відбір, залежно від встановленого конкурсною процедурою рейтингу може отримати від комунальної інноваційної фінансово-кредитної установи один чи кілька видів фінансової підтримки.

Фінансова підтримка комунальною інноваційною фінансово-кредитною установою інноваційних проектів шляхом надання кредитів чи передавання майна у лізинг здійснюється за умови наявності гарантій повернення коштів у вигляді застави майна, договору страхування, банківської гарантії, договору поруки тощо.

Комунальна інноваційна фінансово-кредитна установа здійснює супроводження реалізації інноваційних проектів, які нею фінансуються, та контролює цільове використання суб'єктами інноваційної діяльності наданих нею коштів.

Фінансова підтримка реалізації інноваційних проектів може надаватися комунальною інноваційною фінансово-кредитною установою у формі послідовних траншів за результатами контролю ходу виконання проектів.

Комунальна інноваційна фінансово-кредитна установа подає у місцевих засобах масової інформації щорічний звіт щодо профшансованих нею інноваційних проектів та результатів їх виконання, а також періодично інформує громадськість про: результати конкурсного відбору проектів для фінансової підтримки і вид наданої підтримки; результати контролю виконання фінансованих проектів; завершені проекти та проекти, яким продовжені терміни із зазначенням причин; повернення раніше наданих кредитів. Інформування щодо інноваційних проектів, на які поширюються положення Закону України "Про державну таємницю" (3855-12), здійснюється з урахуванням цього Закону.

Прикладом державної інноваційної фінансово-кредитної установи є Українська державна інноваційна компанія, що створена у відповідності до Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" та Постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2000 р. №654 "Про утворення Української державної інноваційної компанії". Таку установу створено у складі Міністерству освіти і науки України як державну небанківську фінансово-кредитну установу на базі ліквідованого Державного Інноваційного фонду України.

Завданнями державної інноваційної компанії є фінансування галузевих і міжгалузевих НДДКР, а також заходів щодо створення нових технологій і виробництв, нових видів продукції. На конкурсній основі фінансова підтримка буде спрямовуватися на:

розробку науково-технічних обґрунтувань, прогнозів, програм розвитку;

проведення НДДКР і проектних робіт, фінансування витрат на придбання устаткування, приладів і інших товарно-матеріальних цінностей для цих робіт;

придбання науково-технічної продукції, ліцензій і надання технічної допомоги щодо їх впровадження;

розробку документації для організаційного, інформаційного і математичного забезпечення автоматизованих систем управління;

придбання устаткування, приладів, матеріалів для реалізації НТД у виробництві;

освоєння нової і модернізованої продукції, конструкцій, матеріалів, виготовлення дослідних зразків, оснастки, інвентарю, пристосувань, впровадження прогресивних технологічних процесів у виробництво;

освоєння серійного виробництва нових видів промислової продукції, що буде виготовлятися вперше.

Мотивація інноваційної діяльності на державному рівні повинна здійснюватися комплексно шляхом цільових субсидій і кредитів; створення пільгового правового й економічного режиму для відновлення виробництва, для розвитку підприємництва, для збільшення можливостей фінансування нововведень самими підприємствами й організаціями; звільнення від податків інноваційних фондів і прибутку підприємств, що витрачається на нововведення; надання податкових пільг для стимулювання НДЦКР та експортної діяльності підприємств, створення пільгового правового й економічного режиму для відновлення виробництва, для розвитку підприємництва, для збільшення можливостей фінансування нововведень самими підприємствами й організаціями.

В сучасних умовах недостатньої інноваційної активності в Україні варто застосовувати порядок, коли при визначенні податку з прибутку, із валового прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, повинні виключатися наступні витрати і втрати:

кошти, що інвестовані підприємствами у розвиток власної виробничої і невиробничої сфери, за умови повного використання ними амортизаційних відрахувань на останню звітну дату;

кошти в розмірі не менше 50 відсотків від інвестицій на природоохоронні заходи;

дивіденди, у випадку їх реінвестування на модернізацію, реконструкцію або розширення виробництва на даному підприємстві, включаючи витрати на НДЦКР, спорудження і реконструкцію об'єктів соціальної інфраструктури. -

Сьогодні недостатньо використовуються можливості прискореної амортизації основних фондів. Використання прискореної амортизації означає фактичний вивід з-під оподатковування частини фонду розвитку, а підвищення нормативу амортизаційних відрахувань на капітальний ремонт дозволяє вивести, з-під оподаткування також кошти, що спрямовані на модернізацію підприємства.

Існуючі нормативні документи обмежують дієвість цього механізму. Для основної частини підприємств прискорена амортизація дозволена тільки у певних межах (не більш ніж у два рази проти діючих норм) і тільки для активної частини основних фондів. При цьому підприємства повинні надати обґрунтування, що ці фонди використовуються для виготовлення нової продукції, матеріалів і устаткування, ; розширення експорту або заміни в масовому порядку застарілої техніки. Право на прискорену амортизацію погоджується з Мінекономіки і Мінфіном.

З огляду на те, що прискорена амортизація дозволяє підприємствам знайти кошти для відновлення зношеного і морально застарілого виробничого апарата, доцільно в перехідний період дозволити прискорену амортизацію як пасивної, так і активної частини основних виробничих фондів, а для найбільше важливих галузей дозволити і писання знову введених фондів протягом 1-2 років. Паралельно варто забезпечити своєчасну й адекватну інфляційним процесам індексацію амортизаційних відрахувань, що дозволить збільшить можливос-11 підприємств щодо самофінансування свого розвитку.

Завдяки державному сприянню процесам приватизації й акціонування може бути створене конкурентне середовище, здійснено передання підприємств і організацій у руки зацікавлених власників і забезпечене залучення коштів акціонерів у першу чергу для науково-технічного розвитку виробництва.

Сьогодні з метою стимулювання інновацій на державному рівні чинним законодавством [97] передбачені певні особливості в оподаткуванні та митному регулюванні інноваційної діяльності.

Обов'язковою умовою пільгового оподаткування інноваційних проектів є державна реєстрація цих проектів. Впродовж строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту і за умови, що виконання проекту розпочато не пізніше вісімнадцяти місяців від дати його державної реєстрації, оподаткування об'єктів інноваційної діяльності здійснюється у порядку, за яким 50 % податку на додану вартість по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних з виконанням інноваційних проектів, і 50 відсотків податку на прибуток, одержаний від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз.

Пільгове оподаткування реалізується за умови, що суб'єкт інноваційної діяльності у місячний строк повідомляє про початок реалізації інноваційного проекту відповідний орган Державної податкової адміністрації і по всіх господарських операціях, пов'язаних з виконанням інноваційного проекту, веде окремий бухгалтерський облік.

Кошти у розмірі 50 % податку на додану вартість і податку на прибуток, що залишаються у розпорядженні платника податків і не використані протягом строку пільгового оподаткування і дванадцяти місяців після нього, підлягають зарахуванню до Державного бюджету України.

Інноваційним підприємствам дозволяється прискорена амортизація основних фондів і встановлюється щорічна двадцятивідсоткова . норма прискореної амортизації основних фондів групи 3; При цьому амортизація основних фондів групи З проводиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Інноваційні підприємства сплачують земельний податок за ставкою у розмірі 50 % діючої ставки оподаткування

Слід відзначити також особливості митного регулювання інноваційної діяльності Необхідні для виконання інноваційного проекту, відносно якого прийнята постанова Кабінету Міністрів України про його особливу важливість, сировина, устаткування, обладнання, ] комплектуючі та інші товари (крім підакцизних), які не виробляються в Україні або виробляються, але не відповідають вимогам проекту, | при ввезенні в Україну протягом строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію проекту звільняються від ввізного мита та податку на додану вартість. Номенклатура та обсяги ввезення сировини, матеріалів, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів мають бути визначені в інноваційному проекті перед його державною реєстрацією.

У разі використання сировини, матеріалів, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів, ввезених в Україну без сплати ввізного мита та податку на додану вартість не для потреб інноваційного проекту ввізне мито та податок на додану вартість сплачуються до бюджету в повному обсязі. При цьому платник податку зобов'язаний збільшити податкові зобов'язання за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке порушення, на суму ввізного мита і податку на додану вартість, що мали бути сплачені при ввезенні на митну територію таких товарів, а також сплатити пеню, нараховану на суму податків, виходячи із 120 % облікової ставки Національного банку України, що діяла на день збільшення податкового зобов'язання, за період їх нецільового використання.

Суб'єкти господарювання, митне регулювання діяльності яких здійснюється згідно із вищезазначеними положеннями, щоквартально подають до органів митної служби за своїм місцезнаходженням звіти про використання ввезених ними сировини, матеріалів, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів.

Створення національної нормативної бази має важливе значення для регулювання інноваційної діяльності, підвищення ТЕУ і якості продукції, екологізації виробництва, а також для забезпечення ефективного міждержавного кооперування. Останнім часом за рубежем зростає роль стандартизації як засобу модернізації і підвищення ефективності виробництва, як знаряддя в конкурентній боротьбі і чинника розширення експорту. Однією з основних тенденцій розвитку стандартизації в країнах ринковій орієнтації є перетворення її в загальнонаціональний інструмент регулювання якості праці, продукції і послуг. ,

Національні організації по стандартизації за рубежем координують систему добровільної стандартизації і є єдиним органом, що затверджує національні стандарти. Як правило, національні стандарти за рубежем мають рекомендаційний характер, однак держава бере під контроль такі сфери національної безпеки, як охорона навколишнього середовища, безпека продукції при експлуатації, охорона здоров'я, видає закони, відповідно до котрих певні стандарти набувають статусу обов'язковості.

В Україні функції національної організації по стандартизації виконує Держстандарт, основним завданням якого є створення нормативної бази для всіх галузей економіки. З огляду на те, що раніше роботу з нормування координували головні союзні інститути, необхідно практично наново організувати розробку й актуалізацію національних стандартів в Україні. Для реалізації експортних можливостей України на світовому ринку необхідно в короткий термін адаптувати всю нормативну базу до міжнародних норм і стандартів, щоб забезпечити можливості міжнародного ліцензування і сертифікації.

Правова основа державного регулювання інноваційної діяльності закріплюється у відповідних законах і підзаконних актах. Закон України "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності" визначає основні цілі, напрямки, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері. Правову основу інноваційної діяльності також складають Закон України "Про науково-технічну експертизу", Закон України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі", Закон України "Про охорону прав на промислові зразки", Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг", Закон України "Про авторське право і суміжні права". У розвиток цих законів створені підзаконні акти, які вміщують конкретні механізми регулювання інноваційної діяльності та захисту інтелектуальної власності. У зв'язку з цим законотворчість стає невід'ємною функцією державного регулювання інноваційної діяльності.

Інфраструктура та організаційні форми нововведень

Інноваційна інфраструктура це сукупність організацій та підприємств, що обслуговують інноваційну діяльність і сприяють активізації науково-виробничих зв'язків у ринкових умовах. Створення та впровадження науково-технічної продукції, яка є специфічним товаром, потребує відповідної системи супутніх послуг.

Інноваційна інфраструктура включає організації та підприємства, які здійснюють: венчурне (ризикове) фінансування інноваційних проектів; інформаційне і маркетингове забезпечення інноваційної діяльності; рекламу і реалізацію науково-технічної продукції, інжинірингові та консультативні послуги щодо впровадження новин; патентно-ліцензійні послуги; лізингові послуги; страхування суб'єктів інноваційної діяльності та інші послуги.

Інноваційна інфраструктура має розвиватися шляхом утворення розгалуженої у просторі мережі організацій різноманітної спеціалізації та різних форм власності. Спеціалізація окремих організацій на" послугах інноваційного характеру забезпечує підвищення оперативності та якості цих послуг. Розвиток інноваційної інфраструктури має особливе значення для економіки України, де науково-технічні досягнення раніше не діставали широкого розповсюдження саме з причин відсутності системи просування науково-технічної продукції у виробництво.

У перспективі все більш важливу роль у фінансуванні та кредитуванні нововведень гратимуть інноваційні банки та фонди. Фінансування інновацій є найбільш ризиковим, але дає можливість отримати дуже високий прибуток, якщо фінансуючі організації беруть участь у нововведеннях як партнери, а не тільки як кредитори. Тому у розвинутих країнах за таким принципом працюють багато кредитно-фінансових установ, страхові компанії та пенсійні фонди.

У складі інноваційної інфраструктури значну роль має відігравати венчурне фінансування, як специфічна форма фінансування діяльності невеликих дослідницьких і впроваджувальних фірм із боку венчурного (ризикового) капіталу. Венчурне фінансування є важливим елементом механізму кредитування і фінансування науково-технічних розробок, доведення і впровадження відкриттів, винаходів, будь-яких нововведень, що мають ризиковий, але перспективний характер. Такі проривні нововведення в розвинутих країнах реалізуються як правило невеликими і новими компаніями, здатними йти на ризик, щоб посісти провідне місце на ринку.

Оскільки традиційний ринок позичкових капіталів звичайно орієнтований на мінімальний кредитний ризик, тому доступ нових компаній до кредитів завжди обмежений. Звернення до ринку цінних паперів практично неможливе через жорсткі вимоги до термінів існування компанії (3-5 років), розміру її активів, розмірів мінімальної емісії, процедури випуску акцій Все це перешкоджає виходу нових, невеликих компаній на фондовий ринок із своїми паперами. Тому й з'явилася та нова форма фінансування діяльності дрібних дослідницьких і впроваджувальних фірм, як венчурне фінансування.

Власники венчурного капіталу, надаючи позички винахідникам і підприємцям, не можуть пред'являти їм претензії у відношенні майнової застави під кредит або жадати від них гарантій виходу на ринок із нововведеннями в точно призначені терміни, одержання прибутку і повернення боргів із відсотками тощо. Венчурні кредитори ризикують своїм капіталом. Водночас великому ризику протистоїть можливість великого виграшу, який багаторазово перевершує той, що можна одержати, розміщуючи свій капітал у державні цінні папери, акції промислових фірм і банків, спекулюючи на біржі. Для найменшого ризику інвестори вкладають кошти відразу в декілька інноваційних фірм, щоб за рахунок тих фірм, які досягли успіху , покрити збитки фірм, що потерпіли крах.

Сутність венчурного фінансування полягає в наданні кредиту під боргові розписки (векселя) із правом конверсії заборгованості в акції або у придбання акцій нової компанії. Професійний ринок венчурного капіталу звичайно виступає у формі професійно керованого інвестиційного пула.

Організаційні форми (оргструктури) значною мірою впливають на ефективність нововведень. Інноваційні процеси здійснюються у конкретних виробничих системах, де склалися певні організаційні структури та виробничі відносини. Нововведення викликають тимчасове зменшення прибутку і порушення економічної рівноваги у системі, вони потребують додаткових витрат, реорганізації виробництва, перенавчання кадрів тощо. Все це може стримувати сприйняття нововведень. Для успішної адаптації новин в існуючих виробничих системах повинні створюватися сприятливі організаційні умови.

Тому паралельно із розробкою програм нововведень здійснюється вибір організаційних форм їх реалізації. У разі радикального оновлення продукції та виробництва відповідні зміни у організаційній структурі здійснюються на підставі спеціального організаційного проекту.

Необхідним є перехід від статичних організаційних структур до гнучких, які сприяють прогресивним зрушенням у виробництві. Тому в організаціях і підприємствах на зміну традиційним лінійно-функціональним структурам управління приходять більш динамічні дивізіональні і матричні структури, що забезпечують швидкий науково-технічний розвиток виробництва.

Дивізіональні структури відокремлюються у межах традиційної оргструктури, отримують певну автономію, орієнтуються на реалізацію піонерних інноваційних проектів і забезпечують швидке вирішення нових проблем.

Матричні (програмно-цільові) структури дозволяють спрямувати зусилля всього колективу на вирішення нових завдань організації або підприємства і підпорядкувати цим завданням діяльність усіх підрозділів апарату управління. Для цього з числа науковців або досвідчених фахівців призначається координатор програми нововведення, який отримує надзвичайні повноваження і діє від імені першого керівника.

Ефективними організаційними формами ризикового (венчурного) типу є малі інноваційні підприємства, що швидко пристосовуються до потреб ринку, спроможні вирішувати унікальні завдання на основі власних винаходів та ноу-хау.

Регіональними формами інноваційної діяльності можуть бути інноваційні асоціації, що виникають навколо ініціаторів піонерних інноваційних проектів; наукові парки, які проводять дослідження в широкому діапазоні наукових дисциплін і забезпечують перелив знань з одних галузей науки в інші; інкубатори - організаційні структури науково-технічної сфери, що спеціалізується на створенні сприятливих умов для ефективної діяльності малих інноваційних фірм з метою реалізації оригінальних науково-технологічних ідей; технопарки і технополіси, що діють на основі єдиної інноваційної програми, прискорюють впровадження новин у суміжні галузі економіки і забезпечують значний інтегральний ефект.

Сутність, принципи, мета і завдання системи фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності

Розвиток інноваційної діяльності на всіх рівнях організаційного управління — від окремого підприємства до держави в цілому — передбачає створення й ефективне функціонування чіткої системи фінансування на всіх стадіях інноваційного циклу. Лише за цих умов можливо забезпечити накопичення фінансових коштів, їхню концентрацію на найважливих напрямах науково-технічної та інноваційної політики й здійснення ними необхідного маневру. Серед економістів поширена думка, що фінансування інноваційної діяльності — то лише грошові відносини з іншими господарюючими суб'єктами й банками з оплати науково-технічної продукції, контрагентських робіт, поставок спецустаткування, матеріалів і комплектуючих виробів, розрахунків із замовниками, трудовими колективами і державними органами управління [1, 2]. Ми ж схильні більше підтримувати думку, що під системою фінансового забезпечення інноваційної діяльності мається на увазі сукупність економічних відносин, які виникають у зв'язку з пошуком, залученням і ефективним використанням фінансових ресурсів, а також організаційно-управлінських принципів, методів і форм їхнього впливу на життєдіяльність інновацій [3]. При цьому до складу згаданих ресурсів відносять не лише кошти у безпосередньо грошовому вимірі, а й інші інвестиції — у вигляді основних і оборотних засобів, майнових прав і нематеріальних активів, кредитів, позик та застав (боргових зобов'язань), прав на землеволодіння й землекористування тощо.

В економіці ринкового типу система фінансування виконує дві важливі функції —розпорядчу і контрольну.

Економічний зміст першої полягає, насамперед, у забезпеченні кожного із суб'єктів господарської діяльності необхідними йому фінансовими ресурсами. Суб'єктами фінансування виступають окремі, у т. ч. інноваційні підприємства, науково-дослідні організації, територіальні і галузеві органи управління, холдингові фінансово-промислові групи, приватні особи. Усі вони беруть участь у відтворювальному процесі й формуванні кінцевого суспільного продукту.

Розпорядчий процес, який здійснюється за допомогою фінансів, характеризується складністю й багатогранністю й безпосередньо пов'язаний з діючим цивільним законодавством, податковою системою, законодавством про банки і цінні папери та з іншими нормативно-правовими документами.

Контрольна функція фінансів зводиться до того, щоб сигналізувати про пропорції, які складаються в розподілі ресурсів. Важливо встановити наскільки ефективно використовуються вони конкретним суб'єктом господарювання.

Система фінансування інновацій розбудовується за такими принципами:

адаптивність і гнучкість, що передбачає постійну спрямованість усієї системи й окремих її елементів на умови динамічних змін зовнішнього середовища для підтримки максимальної ефективності [1, 2].

Раціональна система фінансування завжди націлена на зростання обсягу й підвищення ефективності використання фінансових ресурсів. Зростання фінансової віддачі - це важливий узагальнений показник, на основі якого оцінюється дієвість проведеної фінансової! політики й кінцеві результати практичної роботи.

В умовах ринкових відносин система фінансування науково-технічної й інноваційної діяльності виступає як складовий елемент фінансової політики держави Ця система має забезпечити вирішення наступних важливих завдань:

Фінансова політика може бути успішною за наявності відповідного фінансового механізму її реалізації, тобто певних методів і важелів впливу на різні сторони діяльності суспільства [4]. Виходячи з цього, фінансовий механізм науково-технічної й інноваційної діяльності — це сукупність методів фінансового впливу на дані сфери діяльності й система фінансових індикаторів та фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив. Структура його може бути представлена такою схемою:



Рис. 8.1 Структура фінансового механізму науково-технічної й інноваційної діяльності

Схема включає фінансове забезпечення й фінансове регулювання та систему управління, що ґрунтується на взаємодії відповідних індикаторів й інструментів [4]. Сутність дії фінансового забезпечення полягає у виділенні певної суми ресурсів на розв'язання окремих завдань науково-технічної та інноваційної діяльності. Забезпечувальна дія проявляється у встановленні джерел фінансування підприємств, інноваційних проектів, робіт, заходів тощо.

Сутність фінансового регулювання полягає в тому, що за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції розподілу доходів юридичних і фізичних осіб, які впливають на забезпеченість останніх фінансовими ресурсами. Тим самим визначаються їхні фінансові можливості. У цьому плані фінансове регулювання тісно пов'язане з фінансовим забезпеченням, визначаючи насамперед рівень самофінансування. Воно вибудовує відповідну систему економічних інтересів: можна стимулювати одних суб'єктів (чи певні сфери діяльності) й стримувати інших. При цьому слід зазначити, що фінансовий вплив є однією з найдієвіших форм, оскільки здійснюється через доходи юридичних і фізичних осіб.

Фінансове регулювання проводиться за допомогою фінансових інструментів, якими виступають елементи розподільних відносин. Одні з них діють у процесі вилучення частини доходів — податків і внесків у цільові та корпоративні фонди. Це інструменти первинного впливу. Другі, навпаки, впливають шляхом збільшення доходів — банківські позики й бюджетні субсидії. Це інструменти вторинного впливу. При цьому дія фінансових інструментів може мати як загальний для всіх суб'єктів характер, на основі єдиного рівня оподаткування, кредитування й фінансування, так і селективний — на основі диференційованого підходу. Переважає селективний, бо саме він є основою забезпечення збалансування інтересів і суперечностей у суспільстві. Саме він є основною формою здійснення фінансової політики, визначальним елементом якої є питання «кого підтримувати?» Звідси виникає проблема спрямованості дії фінансового механізму. Стратегічне його призначення — створення такої системи відносин та інтересів, яка б не допускала виникнення проблем або ж зводила їх до несуттєвого рівня.

Елементами цієї системи, яка взаємодіє з суб'єктами інноваційної діяльності, виступають:

Система фінансового контролю має забезпечити:

складається з джерел фінансових ресурсів і організаційних форм, через які здійснюється реалізація коштів.

Для фінансування інноваційної діяльності використовуються наступні основні джерела фінансових ресурсів:

Існуючі джерела фінансування класифікуються залежно від тих чи інших ознак або характеристик [5, 6], що видно з табл. 8.1.

Таблиця 8.1

Джерела фінансування інновацій

Група

Тип

Організаційна структура джерел у групі

Державні ресурси

Власні

Державний бюджет, бюджети регіонів; місцеві бюджети. Позабюджетні фонди. Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування; Державний фонд зайнятості; інші фонди

Позикові

Державні запозичення державні позики, зовнішні запозичення, міжнародні кредити та ін

Залучені

Державна кредитна система Державна страхова система

Ресурси організації

Власні

Власні Власні інвестиційні ресурси організацій

Позикові

Внески, пожертвування, продаж акцій, додаткова емісія акцій.

Інвестиційні ресурси інвестиційних компаній-резидентів, у т. ч пайових інвестиційних фондів Інвестиційні ресурси страхових компаній-резидентів. Інвестиційні ресурси недержавних пенсійних фондів-резидентів

Залучені

Банківські, комерційні кредити, бюджетні та цільові кредит Інвестиційні ресурси іноземних інвесторів, враховуючи комерційні банки, міжнародні фінансові інститути, інституціональні інвестори, організації

За видами власності джерела фінансування поділяються на:

Нарівні організації джерелами фінансування інноваційних програм є:

• позикові кошти у вигляді бюджетних, банківських і комерційних кредитів (на відсотковій і безвідсотковій, поротній та безоплатній основі).

Нарівні інноваційної програми джерела фінансування поділяються на:

Вибір джерел фінансових ресурсів, порядок їх залучення для науково-технічної і інноваційної діяльності безпосередньо пов'язаний з існуючим у країні організаційно-фінансовим механізмом їхнього використання.

Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации