Шпаргалки по дисциплине Рынок финансовых услуг (укр. яз) - файл n1.doc

Шпаргалки по дисциплине Рынок финансовых услуг (укр. яз)
скачать (147.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc148kb.03.11.2012 08:17скачать

n1.doc

1.Роль та функції ринку фінансових послуг, основні характеристики ринку фінансових послуг.

Функціонування ринку неможливе без роботи фінансової системи, що забезпечує його нормальне існування і розвиток. Фінансовий ринок є важливим каналом фінансування економіки, фундаментом фінансової системи, що надає їй стабільності й усталеності.

Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є: 

1) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;
2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);

3) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;
4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

5) вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

6) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

7) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

8) операції, пов’язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

9) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу тощо.

Фінансовий ринок є похідною трансформаційних процесів і повинен бути створений відповідно до таких критеріїв, як відкритість, справедливість і необоротність. Він повинен управляти потоками інформації, заохочувати тих, хто виконує правила, карати порушників і гарантувати кожному інвестору, що він може розбагатіти чи збанкрутувати на зовсім рівних умовах з усіма іншими. 
Сучасний рівень розвитку фінансового ринку в розвинених країнах обумовлюється, головним чином, рівнем накопичення, господарськими традиціями, розмірами суспільного багатства та благополуччя нації. На фінансовому ринку формуються взаємовідношення заощаджень та інвестицій, де для залучання заощаджень вкладника необхідно запропонувати прибуток, що мінімально компенсуватиме втрати від інфляції.

Для нормального функціонування економіки постійно необхідна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між її сферами і секторами. Мобілізація та розміщення цих ресурсів можуть бути виконані за допомогою бюджету, що мобілізує ресурси через податки і розміщує їх відповідно до потреб уряду; фінансового ринку, що мобілізує заощадження на добровільних засадах і надає позички чи інвестиції, реагуючи на ринкову ситуацію.

Боргові цінні папери.

боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують

відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у

визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових

цінних паперів відносяться:

а) облігації підприємств;

б) державні облігації України;

в) облігації місцевих позик;

г) казначейські зобов'язання України;

ґ) ощадні (депозитні) сертифікати;

д) векселі;

Емітент облігацій й інших боргових зобов'язань повинен у певний строк виплатити й позичку й відсотки, які залишаються незмінними або варіюються незначно. Відсотки виплачуються рівними порціями протягом усього строку позики (по облігаціях) або одноразово при погашенні паперу (сертифіката).
2.Функції фінансових посередників.

Фінансові посередники, як правило, – це великі структури. До них належать: банківська система, небанківські кредитні інститути, контрактні фінансові інститути. Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи. Функції фінансового посередництва як зовнішній прояв його властивостей у системі економічних відносин випливають з унікальної ролі, яку покликано виконувати фінансове посередництво в економічному розвитку. Як уже зазначалося, ця роль полягає в ефективнішому розміщенні капіталів індивідуальних інвесторів, що забезпечує економічний розвиток.

Основні функції фінансового посередництва:

1. Активізація механізмів трансформації заощаджень в інвестиції шляхом підвищення інвестиційної активності індивідуальних інвесторів. У рамках цієї функції фінансове посередництво виконує завдання забезпечення додаткового обсягу інвестицій у виробництво національного продукту.

2. Активізація процесів перерозподілу та мобільності капіталів. У рамках цієї функції фінансове посередництво виконує завдання піднесення якості інвестицій та сприяння структурним зрушенням в економіці шляхом переорієнтації потоків капіталу з традиційних у нові види економічної діяльності.

3. Зниження відсоткових ставок: розвиток системи фінансового посередництва сприяє розширенню пропозиції ресурсів на фінансових ринках, дедалі більша частка заощаджень надходить на ці ринки через фінансових посередників, що спричиняє зниження вартості залучення капіталів для реального сектора економіки. Зниження вартості залучення капіталів активізує попит на фінансові ресурси з боку реального сектора та стимулює інвестиційну діяльність.

4. Подолання бар'єрів невизначеності (асиметричної інформації та морального ризику), які утримують індивідуальних інвесторів від вкладення фінансових ресурсів у «первинні зобов'язання» – позики або цінні папери підприємств реального сектора.

5. Професійний відбір об'єктів інвестування. Власники заощаджень не можуть і не знають, як ефективно розміщувати свої кошти. Для цього потрібно провести аналіз інформації про об'єкти інвестування (позичальників, емітентів тощо) на предмет потенційної прибутковості й ризику вкладання коштів та професійний відбір найпривабливіших об'єктів інвестування. Фінансові посередники, виконуючи цю

6. Економія на масштабах операцій. Фінансові посередники в міру зростання активів і зобов'язань отримують дедалі ширші можливості для скорочення витрат на здійснення операцій з фінансовими активами. Кожен окремо взятий інвестор у разі ведення ним операцій на фінансових ринках самостійно змушений зазнавати значних транзакційних витрат у процентному відношенні до отриманих доходів, які змушують його швидше

утримуватися від такої діяльності, аніж займатися нею.

7. Диверсифікація активів та уникнення ризиків інвестування. Інвестування у велику кількість фінансових активів (надання кредитів великій кількості позичальників або придбання цінних паперів багатьох емітентів) забезпечує суттєве зниження ризиків інвестування для індивідуальних інвесторів.

8. Моніторинг та управління ризиками інвестування здійснюється для розв'язання проблеми «асиметричної інформації» й «морального ризику» протягом періоду інвестування. Для окремо взятого індивідуального інвестора витрати на моніторинг об'єкта інвестування є фіксованими і настільки значними, що це унеможливлює виконання такої функції індивідуальними інвесторами самостійно.

Крім виділених восьми функцій фінансового посередництва, які є основними, виділяють також інші. Серед них необхідно звернути увагу на функцію трансформації активів, яка полягає в тому, що фінансові посередники забезпечують перетворення неліквідних активів на ліквідні (наприклад, неліквідних довгострокових позик на ліквідні короткострокові депозити); активів з великими номіналами в активи з малими номіналами.

Специфіка реалізації цих функцій фінансовими посередниками різного типу визначається певними законодавчими обмеженнями щодо окремих сторін їх діяльності (зокрема щодо формування інвестиційного портфеля, залучення коштів, участі в операціях на фондовому ринку). Крім того, окремі групи фінансових посередників виконують і додаткові специфічні, притаманні лише їм функції.
Похідні цінні папери.

похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та

обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом

строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових

та/або товарних ресурсів; Похідний фінансовий інструмент, похідний цінний папір, дериватив (англ. derivative) — фінансовий контракт, або фінансовий інструмент, цінність якого походить з ціни чогось іншого (основи). Основою такого фінансового інструменту можуть бути активи (наприклад, сировинні матеріали, акції, житлові застави, нерухоме майно, облігації, позики), індекси (наприклад, відсоткові ставки, валютні курси, фондові індекси, індекси споживацьких цін), або інші (такі як погодні умови). Кредитні похідні фінансові інструменти походять від позик, облігацій чи інших форм кредитування.

Основними видами похідних фінансових інструментів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони та свопи.

Вимоги або зобов’язання в рамках безумовних фінансових контрактів передбачають обов’язкову поставку та оплату визначеної кількості базових активів за встановленою ціною на якийсь майбутній термін. Якщо таким безумовним контрактом торгують на біржі, тоді він називається ф’ючерсом на відміну від форварда, який є результатом індивідуальних домовленостей. Позабіржові фінансові контракти відомі також під назвою "Over-the-counter" (OTC) (англ. – через прилавок). Опціонами також можуть бути біржовими або позабіржовими. В разі здійснення трансакції через біржу існує впевненість щодо його виконання контракту навіть у випадку дефолту контрагента, оскільки останній ризик бере на себе кліринговий відділ біржі (англ.: "Clearing House").
На окрему згадку заслуговують свопи (від англ. swap – обмін), які тут визначаються як безумовні позабіржові контракти, що передбачають обмін активами та / або платежами, пов’язаними з цими активами. Обмінювати можна широкий спектр різних активів – кредити, валюту, відсоткову ставку, цінні папери, корзину активів, опціони, індекси та навіть борги держав
3.Андеррайтинг і приватне розміщення цінних паперів.

Андерайтингом (underwriting) називають комплекс послуг з організації та проведення емісії цінних паперів, що надаються фінансовим посередником емітенту. Цей комплекс послуг може включати як всі етапи роботи з

підготовки та проведення емісії, так і визначену їх частину. Як правило, при проведенні андерайтингу посередник надає емітенту хоча б одну із послуг: консультує емітента про час, термін, обсяги та інші характеристики емісії; здійснює викуп частки емісії або всього обсягу емісії цінних паперів у емітента; розміщує емісію серед інвесторів.

Основним елементом андерайтингу є викуп цінних паперів у емітента. У процесі викупу емітент вчасно отримує визначену суму коштів, необхідну для подальшої діяльності, а посередник (андерайтер) приймає на себе ризики щодо розміщення цінних паперів на ринку. Успішне проведення андерайтингу передбачає викуп цінних паперів за нижчою ціною і подальше розміщення їх на ринку за вищою ціною. Різниця між цінами викупу та розміщення, помножена на кількість цінних паперів (за вирахуванням витрат на розміщення цінних паперів на ринку), є прибутком андерайтера.

Серед механізмів андерайтингу часто використовують аукціон та викуп посередником частки емісії.

Останнім часом посередники намагаються уникати класичного типу андерайтингу, і контракт на здійснення викупу за фіксованою ціною не підписують. Андерайтери консультують емітентів і допомагають їм за певну

винагороду здійснити розміщення цінних паперів на ринку.

Приватне розміщення цінних паперів існує не в усіх країнах і окремого визначення для процедури приватного розміщення немає. У країнах, де допускається приватне розміщення, законодавством обумовлюються випадки, коли можна не проходити процедури, необхідної для публічного розміщення при, необхідної для публічного розміщення цінних паперів.

При приватному розміщенні, як і при публічному, інвесторів інформують про параметри та час емісії, проте комісія з цінних паперів інформацію не затверджує і не може заборонити проведення емісії. Для того щоб зменшити ризик інвесторів, цінні папери, розміщені приватно, забороняється

перепродавати на ринку протягом певного періоду часу.

Як правило, приватне розміщення — це розміщення цінних паперів нових корпорацій серед невеликої кількості інституційних інвесторів: інвестиційних фондів, страхових компаній, пенсійних фондів. Нові корпорації, що претендують на приватне розміщення, переважно займаються впровадженням нових технологій у галузі інформатизації, генної інженерії, біотехнологій тощо. Це корпорації високоризикові, але такі, що можуть забезпечити при ефективному менеджменті та успішному фінансуванні високі темпи приросту капіталу.
Конверсійні операції на валютному ринку.

Зовнішньоекономічні операції у більшості випадків пов’язані з конверсією валюти, яка є обміном однієї валюти на іншу за діючим валютним курсом. Конверсійні операції – це угоди агентів валютного ринку щодо обміну обумовлених сум грошової одиниці однієї країни на валюту іншої країни за узгодженим курсом на певну дату. 

Конверсійні операції поділяються на дві групи:

· операції типу спот або поточні конверсійні операції;

· форвардні конверсійні операції.

Різниця між двома групами конверсійних операцій полягає в даті валютування. Операції спот – найпоширеніші та становлять до 90 % обсягу валютних угод. У міжнародній практиці прийнято, що поточні конверсійні операції здійснюються на умовах спот, тобто з датою валютування на 2-й робочий день після дня укладання угоди. Міжнародний ринок поточних конверсійних операцій називається спот-ринком.
Спот-курс (курс спот) – ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни. спот (англ. spot – готівкова) є угодою купівлі-продажу валюти за курсом, зафіксованим в угоді, відповідно до якої обмін валют між банками-контрагентами проводиться, як правило, протягом 2-х робочих днів, не враховуючи дня укладення угоди. Той, хто прострочив платіж, платить прогресивно зростаючий штраф-відсоток. Швидкість одержання валюти в таких операціях дала підстави називати ці угоди «готівковими». 
Головний курс спотових угод – це курс телеграфного переводу. В основі угод спот лежать кореспондентські відносини між банками.
Крос-операції застосовуються при поєднанні валютного обміну з купівлею-продажем цінних паперів. Поточним конверсійним операціям відповідає обмінний курс спот. Він є поточним валютним курсом і приводиться на сторінках газет, згадується у розмовах, висвічується на екранах інформаційних агентств.
Валютний курс – це цiна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни або міжнародним платіжним засобом (СДР, ЕКЮ). Визначення курсу валюти називається її котируванням. Повне котирування включає визначення курсу покупця (покупки) і курсу продавця (продажу), відповідно до яких банк купує і продає іноземну валюту на національну. За рахунок різниці між цими курсами (маржі) банк покриває свої видатки на здійснення обмінних операцій та одержує прибуток.

При прямому котируванні курс (вартість одиниці) іноземної валюти висловлюється в національній валюті, тобто валюта, що продається, співвідноситься з валютою, що купується.
4.Міжнародні розрахунки (інкасо, акредитив, валютний кліринг, банківський переказ) форми, техніка проведення.

Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу та порядком документообороту. За строками виділяються негайні платежі – сконто і платежі в кредит – інстолмент. За порядком документообороту основними є інкасо та акредитив. Рідше застосовуються розрахунки банківськими переказами за відкритими рахунками.

Форми міжнародних розрахунків, що застосовуються у міжнародній практиці, подібні до тих, які мають місце у внутрішньоекономічних розрахунках. Здійснення міжнародних розрахунків комерційними банками може бути оформленим різними міжнародними платіжними документами і передбачає розвинену систему інструментарію їх виконання:

Інкасова форма міжнародних розрахунків здійснюється відповідно до Уніфікованих правил по інкасо/ERI, що видані Міжнародною торговою палатою. Ділиться на інкасо з попереднім акцентом документів та інкасо з негайною оплатою. З метою гарантії та прискорення платежу часто розрахунки здійснюються телеграфом.

Акредитивна форма розрахунків регламентується Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів/ERA 500. Документарний акредитив пов'язаний із представленням товарних документів, за якими банк бере на себе зобов'язання провести за дорученням імпортера оплату товарних документів експортеру чи акцептувати тратту.

Авансові платежі або оплата вже отриманого товару здійснюються шляхом банківського переказу валюти імпортером експортеру. Ці перекази часто поєднуються з іншими формами міжнародних розрахунків з гарантією банку, який у випадку несплати вартості товару імпортером здійснює платіж проти товаророзпорядчих документів, одержаних від експортера. Використання банківських переказів сприяє прискоренню та спрощенню міжнародних розрахунків.
Реєстраційні послуги.

Реєстраційні послуги (реєстрація, перереєстрація, ліквідація, реорганізація юридичних осіб всіх форм власності, реєстрація фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, реєстрація внесення змін до статутних документів, отримання, продовження дії ліцензії, відновлення втрачених установчих документів, свідоцтв про державну реєстрацію).
5.Податкові й правові аспекти лізингових угод.

Згідно з чинним законодавством, відповідно до нового Цивільного та господарського кодексів, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця майна), за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Одною з істотних умов, без яких угода вважається недійсною, є визначення об’єкту (предмету) лізингу. В залежності від конкретних обставин, об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень щодо передачі його в лізинг. Згідно з ч.1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 808 Цивільного кодексу, предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно з законодавством до основних коштів. Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об'єкти.

Істотними умови договору лізингу, які повинні бути відображені в договорі лізингу, визнаються: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу) та ромір лізингових платежів.

Класичний договір фінансового лізингу пов'язує трьох осіб: продавця майна, його набувача та лізингодавця (посередника). При укладанні договору фінансового лізингу в угодах важливо зазначати всі умови та ситуації, які можуть виникати внаслідок невиконання зобов'язань за договором лізингу.

Важливо обумовлювати в договорах лізингу випадок дострокового повернення об'єкта лізингу, який не повинен звільняти лізингоодержувача від остаточних розрахунків за надані йому послуги.

Протягом дії такої угоди до її змісту можуть вноситись зміни та доповнення щодо попередніх домовленостей сторін, що стосуються дострокового викупу об'єкту лізингу, порядку розрахунків за надані послуги.

Лізингові угоди більш гнучкі, ніж угоди позики та кредиту, оскільки за взємною домовленістю сторін платежі можуть здійснюватися  після отримання прибутку від реалізації товарів. Підприємству легше отримати майно по лізингу, ніж позику на його купівлю, оскільки лізингове майно виступає в якості застави.

У разі коли лізингодавець отримує лізинговий платіж від лізингоодержувача, що перевищує звітний період (тобто лізинговий платіж сплачується у вигляді попереднього платежу (авансу) згідно з умовами договору), то до складу валового доходу лізингодавця (орендодавця) включається сума, що відповідає процентам або комісії, нарахованим на вартість об'єкта фінансового лізингу, за датою зарахування коштів на банківський рахунок такого лізингодавця (орендодавця), тобто за першою подією.

Аналізуючи сторони лізингу, можна зазначити, що він, як форма інвестицій, дає можливість підприємцям швидше оновлювати матеріально-технічну базу, залучати нову техніку, покривати потреби в спеціальних технічних засобах на час фактичної експлуатації об'єкту лізингу.

Загалом, стосунки між суб’єктами лізингу мають базуватися на коректних, взаємозрозумілих і чітко регламентованих умовах. Тому можна порадити лізингодавцям та лізингоодержувачам майна, яке може бути об'єктом лізингу, розробити виважені договори, які б були повністю узгоджені з чинним законодавством України.
Державне регулювання ринку фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:
- ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;
- нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;
- нагляду за діяльністю фінансових установ;
- застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;
- проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.
Органи державного регулювання діяльності фінансових установ. Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:
- щодо ринку банківських послуг — Національним банком України;

- щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів — Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
- щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень.
Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і уповноважений орган за допомогою засобів зв'язку, що дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляють один одному про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов'язків.

Національний банк України, Державна комісія з . цінних паперів та фондового ринку і уповноважений орган мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з мстою регулювання ринків фінансових послуг.
Голова державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг, або уповноважена ним особа беруть участь у роботі інших органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, з правом дорадчого голосу, коли на них обговорюються питання нагляду за діяльністю з надання фінансових послуг.
Уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом. Він не може бути учасником фінансових ринків як емітент облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик або здійснювати будь-яку іншу діяльність на фінансових ринках. Положення про уповноважений орган за поданням Кабінету Міністрів України затверджується Президентом України.
6.Депозитарні послуги.

Депозитарні (кастодіальні) послуги надаються банками, які мають можливість вести депозитарну діяльність зберігача цінних паперів, що виконують за дорученням клієнтів функцію зберігача цінних паперів і надають можливість клієнтам банку реалізувати їхнє право за цінними паперами. Дані операції надаються як юридичним, так і фізичним особам на підставі договорів про відкриття та обслуговування рахунків у цінних паперах. До переліку депозитарних відносять такі послуги:

відкриття рахунка для обліку цінних паперів клієнта, депонованих у зберігача цінних паперів;

відповідальне зберігання цінних паперів;

знерухомлення документарних цінних паперів клієнта з метою їх подальшого обігу в електронному вигляді;

надання власникам цінних паперів виписок після кожної проведеної операції і надання звітів про оборот цінних паперів;

матеріалізація цінних паперів з метою їх подальшого обліку в реєстрі реєстродержателя;

обтяження цінних паперів зобов’язаннями;

облік переходу права власності на цінні папери за розпорядженням клієнта;

повідомлення клієнтові про всі корпоративні дії емітента, цінні папери якого обліковуються на рахунку клієнта, повідомлення клієнтові будь-якої інформації, отриманої від емітента чи реєстратора;

участь у зборах акціонерів за дорученням клієнта;

одержання прибутку за цінними паперами, що зберігаються в зберігача, з подальшим переказуванням за дорученням клієнта на його рахунки, чи виплатою готівки в касі для фізичних осіб;

надання цінних паперів проти платежу.
Склад, цілі, види діяльності суб’єктів ринку фінансових послуг. Система взаємодії суб’єктів ринку фінансових послуг.

На ринках діють суб’єкти ринку (продавці – посередники – покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів – інструментів ринку. Характер (тактика) поведінки суб’єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою (стратегія).

Суб’єктами фінансового ринку є:

- фізичні особи;

- юридичні особи;

- фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила й вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності. 

Суб’єктами фінансового ринку можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи усіх форм власності.

Суб’єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями.

За формою:

- господарчі суб’єкти;

- домашні господарства;

- держава;

- місцеві органи влади.

За функціями:

- емітенти;

- інвестори;

- інституційні інвестори;

- фінансові посередники;

- інститути інфраструктури ринку тощо.

З урахуванням принципових форм укладання угод на фінансовому ринку, його суб’єктів можна поділити на три групи: 1) продавці і покупці фінансових активів (інструментів, послуг); 2) фінансові посередники; 3) суб’єкти, що виконують допоміжні функції (функції обслуговування основних учасників фінансового ринку; функції обслуговування окремих операцій на фінансовому ринку).

Світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб’єктами. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як:

- індивідуально-трудова діяльність; 

- державні підприємства;

- кооперативи; 

- орендні підприємства; 

- фермерські господарства; 

- колективні господарства; 

- народні підприємства; 

- акціонерні товариства;

- малі підприємства; 

- корпорації; 

- об’єднання;

- господарські товариства;

- асоціації;

- консорціуми;

- спільні (змішані) підприємства.

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння; товариства; корпорації. 
Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб’єктами як ринкової економіки, так і учасниками ринку фінансових послуг.


7.Державні та муніципальні цінні папери.

В Україні функціонує створена Національним банком авто­матизована система комплексного обслуговування суб'єктів ринку державних цінних паперів, яка об'єднує:

• Міністерство фінансів (емітент);

• Національний банк (агент із розміщення);

• банки (зберігачі);

• біржові торгівельні майданчики;

• Державне казначейство (платіжний агент уряду).

Програмними засобами забезпечується проведення аукціону з первинного розміщення, біржових торгів, виконання біржових і позабіржових угод, організація грошового клірингу та перерахування коштів при сплаті доходів і погашенні.

Депозитарій працює за принципами, дуже близькими до передбачених Законом України „Про Національну депозитарну систему та особливості обігу цінних паперів в Україні” для кор­поративних та інших цінних паперів. Ця система тісно пов'язана із системою грошових розрахунків за ОВДП між Державним казначейством та банками.

На сьогодні первинний ринок ОВДП не має офіційних дилерів, і банки - це єдині установи, які можуть брати участь в аукціонах, за допомогою яких відбувається розміщення ОВДП.

Муніципальні облігації, відповідно до світового досвіду, вла­штовують і місцевих мешканців, й інвесторів, і муніципалітети, і державний бюджет. Їхній низький номінал дає змогу позбутися ефекту перерозподілу доходів на користь більш заможної частини суспільства, що має місце у випадку з ОВДП. Регіональна рин­кова інфраструктура, що забезпечує механізм випуску і функціо­нування місцевих облігацій на сучасному етапі, в принципі відсутня, але в деяких регіонах є вже певний досвід. Перша муніципальна позика в Україні була здійснена у 1995 році у Дніпропетровську. В Україні муніципальні позики вже здійснено в Черкасах, Харкові, Херсоні, Луганську, Дніпропетровську, Львові та Києві (у тому числі і районах області).

Особливість багатьох випусків МЦП в Україні полягає в тому, що їх первинне розміщення довготривале і здійснюється не в повній мірі. Основними причинами слабкого розвитку цього сегмента фінансового ринку в Україні є такі: відсутність продуманих стра­тегій розвитку регіонів; значні розміри субсидій, що надаються центральним урядом; інфляція і висока вартість позик; недо­статній досвід у справі фінансування місцевих видатків за раху­нок випуску облігацій; небажання місцевої влади брати на себе ризик невиконання своїх зобов'язань. Ринок МЦП відрізняється також слабким інформаційним забезпеченням, відсутністю рейтингу цих фінансових інструментів та відсутністю відпрацьованої нор­мативної бази в сфері проведення місцевих позик. Крім того, відсутні локальні депозитарії або депозитарно-клірингові центри.
Переймання ризиків кредитними інститутами.

Риск невозврата долга - это также неуверенность кредитора в том, что должник будет в состоянии или будет намереваться выполнить свои обязательства в соответствии со сроками и условиями кредитного соглашения.

Наиболее очевидное определение банковского дела – банки выступают в роли посредников при перемещении средств или проводят денежные операции.

Депозиты, полученные от одних, трансформируются в кредиты для других.

Кредитному риску подвергаются и кредитор, и заемщик.Подверженность кредитному риску существует в течение всего периода кредитования до наступления срока полного возвращения кредита и процентов по нему. Управление банковскими операцими представляет собой процесс управления рисками.

Управление кредитным риском является основным в банковском деле.

Особого внимания заслуживает управление кредитами, потому что от его качества зависит успех работы банка. Одним из видов банковских услуг являются гарантийные услуги.

Наиболее распространенным гарантийным кредитом является авальный кредит. По авальному кредиту начисляются комиссионные, размер которых зависит от требований, вытекающих из гарантий, срока действия гарантии и составляет 1 – 2,5 %. Кроме того, за предоставляемый кредит уплачивается процент в соответствии с действующими ставками.

С вексельным обращением связано предоставление еще одного кредита – акцептного. Банковские гарантии призваны компенсировать различные виды риска хозяйствующих партнеров клиента.
8.Емісійна діяльність держави на фондовому ринку.

Ринок державних цінних паперів – важливий компонент фінансових ринків світу. У фінансовому світі цінні папери держави використовуються як еталон вільного від ризику доходу, як вічна альтернатива іншим вкладам капіталу. Формування ринку державних цінних паперів відбувається після виникнення ринку цінних паперів корпорацій.

Для кожної країни характерна своя специфіка в емісії та розповсюдженні державних цінних паперів, зумовлена особливостями історичного та економічного розвитку країни та ринку позичкових капіталів, повноваженнями різних рівнів державного управління.

У колишньому СРСР до кінця 80-х років в обігу знаходилися переважно облігації державних позик. Обіг акцій обмежується головним чином, 20-ми роками. Перші радянські державні позики були випущені у натуральній формі (у 1992 р. – хлібна, а у 1923 р. – хлібна, цукрова). Облігації цих позик продавалися за гроші, проте їх власникам надавалося право одержати під час оплати вартість облігацій натурою (зерном, цукром). Облігації грошових позик радянська держава почала випускати з 1922 року.
Облігації державних позик розміщувались як серед населення, так і серед державних і кооперативних підприємств Державні облігації – це свідоцтва про надання їх власниками позики державі в особі національного уряду та місцевих органів управління. Випуск облігацій здійснюється державою з метою державних витрат, якщо бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, через це вони вважаються першокласними цінними паперами з високим ринковим та кредитним рейтингом. Прикладом облігацій, що випускаються на дисконтній основі , є казначейські векселі США, що не мають процентних нарахувань. Вони реалізуються за номінальними цінами зі знижкою, а казначейство викуповує їх за номінальними цінами, і таким чином власники векселів одержують дохід у вигляді купонної знижки.
Випуск та обіг облігацій в Україні передбачено главою 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», згідно зі ст. 10 якого облігація визначається як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і затверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з вимогою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).
Сьогоднішнє чинне законодавство передбачає випуск облігацій двох видів:
1) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; 
2) облігації підприємств.
Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик приймаються, відповідно, Кабінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів.
Кроком на шляху активізації випуску облігацій в Україні є законодавче закріплення ще одного їх виду – конвертованих облігацій.

Валютні кредити.

ВАЛЮТНІ КРЕДИТИ

1. Різновид міжнародного кредиту, що надається у грошовій формі (в іноземній валюті) для придбання товарів, покриття іноземних боргів (чи пасивного сальдо платіжного балансу) або на будівництво особливо важливих об'єктів.

2. Внутрішні кредити в іноземній валюті на здійснення експортно-імпортних операцій. Надаються строком від З до 10 років.

Особлива увага приділяється кореспондентським відносинам банків. Міжнародна банківська діяльність заснована на кореспондентських відносинах, які є базою для трансферту грошей, обміну валюти, фінансування міжнародної торгівлі. Кореспондентом є банк, який представляє в даному регіоні інтереси іншого банку за його рахунок і виконує його фінансові та комерційні доручення. Кореспондентські відносини - це договірні відношення між банками, з ціллю здійснення платежів, розрахунків і здійснення інших банківських послуг по взаємними угодами. При встановленні кореспондентських відносин банки обмінюються листами, домовляються, за якими рахунками здійснюватимуться взаємні розрахунки, обмінюються зразками підписів посадових осіб, тарифами комісійної винагороди. Банк може розраховуватися із своїми партнерами за встановленими ним дорученнями.

Можуть встановлюватись між банками і НБУ, безпосередньо між банками - резидентами і нерезидентами України.
Після отримання ліцензії Національного банку України для здійснення валютних операцій уповноважені банки України можуть заключати угоди про відкриття кореспондентських рахунків. Установи, які у відповідності з нормативно-правовими актами Національного банку мають ліцензію на право відкриття і ведення рахунків банків-кореспондентів, а також мають відкриті кореспондентські рахунки в іноземній валюті і відкрили у себе кореспондентські рахунки в іноземній і національній (якщо вона виступає як іноземна) валюті, зобов'язані зареєструвати кореспондентські рахунки, які відкриті установами при встановленні кореспондентських відносин в територіальному Управлінні НБУ.
9.Переймання ризику страховими компаніями.

Содержание деятельности страховой компании можно выразить коротко: торговля риском.

Страховая компания фактически покупает риск у своих клиентов, прини-мая на себя обязательства по частичной или полной компенсации потерь клиен-та при наступлении неблагоприятного для него страхового случая.
Риск для большинства людей является «антиблагом», поэтому клиент в данном случае должен заплатить страховой компании определенную сумму де-нег – страховой взнос, который может быть единовременным или вноситься с некоторой периодичностью.

Как правило, страховые компании специализируются на страховании жиз-ни и имущества граждан либо на страховании коммерческих рисков.

Аккумулируя значительные средства клиентов, и стремясь к наилучшему их использованию, страховые компании одновременно являются крупными ин-вестиционными институтами. Страховая услуга может быть предоставлена либо на основе договора (в добровольном страховании), либо на основе закона (в обязательном страховании).

Перечень видов страховых услуг, которыми может воспользоваться стра-хователь, расширяется за счет предоставления страховщиком новых видов страховых услуг.

Большая часть страховых операций осуществляется через посредников, к которым обращаются страхователи и которые убеждают клиентов в необходи-мости страхования. Посредниками в проведении и организации страхового дела выступают страховые агенты и страховые брокеры
Основи банківського кредитування.

Посередницька діяльність комерційних банків на фінансових ринках, яка складається з виявлення тимчасово вільних коштів вкладників, залучення в банк і надання їх у вигляді кредитів особам, що мають потребу в позикових коштах, приносить реальну користь усьому суспільству.

Здійснюючи цілеспрямований вибір майбутніх позичальників і надаючи кредити лише тим, хто може заплатити найбільшу процентну ставку за виданим кредитом, узгоджуючись із загальними умовами ринкової кон’юнктури, банкіри направляють потік грошових коштів у русло інвестицій у реальний капітал, який забезпечує високу віддачу.

Банківські кредити залежно від вибраного критерію можна класифікувати: за строками, предметами кредитування, цілями, забезпеченістю економічної сфери застосування, методами надання та способами погашення, характеру та способу сплати відсотків, числом кредиторів.

Кредит комерційних банків обслуговує різні виробничі потреби підприємств і господарських організацій та споживчі потреби населення.

Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів та залишатися рентабельними навіть при дуже несприятливій кон’юнктурі ринку. Змінюються форми операцій, методи конкуренції, системи контролю та управління. Різко розширилась сфера діяльності, яка сьогодні охоплює весь світ завдяки формуванню інтернаціональних ринків позичкового капіталу.

Активні операції банків можна розділити на чотири групи:

• обліково-позичкові, в результаті яких формується кредитний портфель банку;

• інвестиційні, що складають основу для формування інвестиційного портфеля;

• касові та розрахункові, що є одним із видів послуг, що надаються банком своїм клієнтам на грошовому ринку;

• інші.

Потрібно мати на увазі, що далеко не всі банківські операції повсякденно присутні та використовуються в практиці конкретної банківської установи. Але існує певний базовий «набір», без якого банк не може існувати та нормально функціонувати. До таких конституційних операцій банку належать:

– залучення депозитів;

– здійснення грошових платежів та розрахунків;

видача кредитів.

Банківський кредит – це економічні відносини, в процесі яких банки надають позичальникам грошові кошти з умовою їх повернення.

Прибуток банку від посередництва (маржа) складається як різниця між позичковим і позиковим відсотками.

Кредитування має дві різновидності: кредитування діяльності господарчого суб’єкта у формі прямої видачі грошових сум (фінансовий кредит) i кредитування як різновидність розрахунків із розстрочкою платежів.
Комерційні банки надають своїм клієнтам різноманітні позички, які можна класифікувати за різними ознаками:

• за типами позичальників – позики підприємствам, уряду, місцевим органам влади, населенню, банкам;

• за сферою застосування i видами позичальників фінансовий кредит має два типи: міжбанківський кредит, при якому позичальником є банк; комерційна позика, тобто кредит з комерційною метою, при якому є підприємство, товариство, акціонерне товариство.

• за термінами користування – короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 року до 5 (3) років), довгострокові (понад 5 (3) років);

• залежно від сфери функціонування є позики для сфери виробництва і для сфери обігу;

• за галузевою приналежністю позичальника є позики для промисловості, торгівлі, транспорту, сільського господарства;

• за характером забезпечення є заставні, гарантовані, застраховані та незабезпечені (бланкові);

• за методами погашення – погашення одним платежем і частинами.
10.Інфраструктура ринку фінансових послуг.

Начало формы

Інфраструктура ринку фінансових послуг (фінансового ринку) покликана забезпечувати можливість реалізації економічних інтересів суб'єктів економіки, сприяти координації усіх їхніх економічних дій, допомагати їм інтегруватись у світовий економічний та фінансовий простір.
Розвиток інфраструктури фінансового ринку України повинен бути побудований за міжнародними стандартами, але з урахуванням специфіки нашої країни. 
Для розбудови інфраструктури таких сегментів фінансового ринку, як грошовий і кредитний ринок, необхідно посилити ринкові процеси в регіонах та роль у них місцевих органів самоврядування, активізувати створення стабільного і сприятливого для їх розвитку законодавства, здорового конкурентного середовища, сприяти поверненню довіри з боку населення і суб’єктів підприємницької діяльності; при підтримці з боку держави розвивати мережу філій і активізувати інвестиційну діяльність банків та інших фінансово-кредитних установ, що найбільш пристосовані до інвестиційної діяльності, створити спеціальну банківську установу, основною метою якої було б питання довгострокового кредитування.
Акції корпорацій.

Положення Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначають акцію як іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства. Виходячи з цього легального визначення, акції є не тільки об’єктом цивільних прав і різновидом майна, але і правовим засобом посвідчення корпоративних прав. Створення акціонерного товариства і належна емісія акцій у сукупності є передумовами виникнення і наступного посвідчення комплексу прав (як майнових, так і особистих немайнових) та обов’язків акціонерів. Здатність акції посвідчувати копоративні права акціонерів стосовно відповідного акціонерного товариства дозволяє сформувати їх пакет згідно з економічними запитами та фінансовими можливостями кожного із них. Обігоздатність акцій як об’єктів цивільних прав підлягає розгляду у межах правових механізмів, розрахованих на передачу корпоративних прав. Ці механізми полягають у можливості вчинення правочинів стосовно акцій як різновиду майна, а їх належне укладення і виконання має наслідком перехід корпоративних прав до інших правонабувачів, які отримують статус акціонерів і учасників корпоративних відносин. Як слушно зазначається у цивілістичній літературі, дані правові механізми повинні базуватися на загальних положеннях цивільного законодавства про цінні папери й корпорації, установлюючи відомі межі поводження учасників, але не визначаючи його основний зміст. Окрему важливу проблему забезпечення захисту корпоративних прав, посвідчених акціями, складає визнання недійсними правочинів, предмет яких складає передача або інші юридично вагомі дії стосовно акцій.

Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации