Доповідь - Внутрішні фактори розвитку літературного процесу - файл n1.docx

Доповідь - Внутрішні фактори розвитку літературного процесу
скачать (17 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx18kb.15.10.2012 23:24скачать

n1.docx

Внутрішні фактори розвитку літературного процесу.
Взаємодія традицій і новаторства.

Традиції і новаторство (лат. tradition — передавання) — це передавання художнього досвіду від одного покоління митців до іншого. Продовжувати традиції — значить творчо засвоювати досвід попередників і йти далі. Кожен новий крок у мистецтві завжди спирається на набутий естетичний досвід, навіть коли його не сприймають, що властиве авангардистам. "Чистого новаторства, як і чистої традиції, — відзначає Ю. Ковалів, — не існує, проте абсолютизація першого з них може призвести до гри задля гри на зразок літературних практик постмодернізму або до пасеїзму, характерного для літературної діяльності МУРу, зокрема для його концепції "Великої літератури". З другого боку, абсолютизація традиціоналізму, орієнтація лише на канон може зашкодити розвитку літератури, породивши епігонство. Традиційними у літературі є теми, мотиви, образи, жанрові, композиційні особливості. Новаторство полягає у відкритті нових тем, жанрових форм, типів, засобів відображення художньої дійсності. Письменник-новатор опирається на світовий і національний досвід усної і писемної творчості, використовуючи вічні сюжети, образи, алюзію, ремінісценсію, переспів, переклад, монтаж, колаж тощо.

Першою моделлю співвідношення традиції і новаторства є фольклор і художня література. На художній творчості писемного характеру в перші століття вплив фольклору був значним, особливо помітним. У давніх літературах (Єгипет, Месопотамія) домінувала традиція. Новаторські елементи були неусвідомленими, естетично незначними. Помітними вони є у класичному мистецтві Давньої Греції, коли утверджуються нові жанри (трагедія, комедія, лірична поезія, наукові і філософські трактати).

Період середньовіччя характеризується домінуванням традиції, яка базувалася на християнських цінностях. В епоху середньовіччя з'являються нові жанри (героїчний епос, куртуазна лірика, рицарський роман).

Складний взаємозв'язок традиції і новаторства виявляється у розвитку літературних напрямів і стилів. У кожному новому напрямі заперечується попередній і використовуються елементи більш раннього. Так, мистецтво Відродження і класицизму звернулося до античного; бароко певною мірою повертається до середньовічного спіритуалізму; сентименталісти відкидають раціоналізм і нормативність класицизму й повертаються до літератури середніх віків; реалізм XIX століття використовує окремі положення поетики романтизму і раціоналістичні конструкції просвітителів; модерністи відкидають життєподібність ренесанського мистецтва і звертаються до умовності середньовічного мистецтва. Футуристи, відкидаючи нормативи реалізму, модифікували спадщину бароко.

Традиції можуть втілюватися у формі алюзій, перекладу, ремінісценції, переробки, адаптації, наслідування, впливу, стилізації, колажу, епігонства, монтажу тощо.

У розвитку літератури важливу функцію виконують стильові традиції: нормативність класицистичного стилю, яскравість романтичного, витонченість і вишуканість стилю бароко, витонченість і фрагментарність імпресіоністичного, контрастність і різкість експресіоністичного стилю.

В літературі постійно чергуються традиції і новаторство. Коли проходять суттєві зрушення у художніх системах, які супроводжуються дискусіями в період переходу від одного літературного періоду до іншого, взаємозв'язок між традиціями і новаторством стає напруженим. Це властиве ранньому модернізму, коли відбувалася переорієнтація з арістотелівського мімезису на платонівський. На цьому етапі розвитку літератури представники авангардистських течій різко виступають проти класичної літератури. Полеміка між традиційниками і новаторами триває постійно. На початку XX століття вона розгорілася між модерністами (М. Вороний, Леся Українка, О. Кобилянська, І. Франко, М. Євшан) і народниками (І. Нечуй-Левицький, С. Єфремов). У 90-х роках XX століття велася дискусія між письменниками старшого покоління і учасниками літературних угрупувань "Бу-Ба-Бу", "Нова література", "Нова дегенерація", "Творча асоціація 500", свідченням цього є статті Ю. Му шкетика "Колесо" ("Літературна Україна". — 1994. — Ч. 45), В. П'янова "На кого наїхало "Колесо" ("Літературна Україна". — 1995. — Ч. 3).

Все ж більша частина художніх відкриттів базується на переусвідомленні традицій, гармонія традицій і новаторство є запорукою успішного розвитку літератури

Осмислення прекрасного і потворного.

Літературний процес складають не лише шедеври, але й твори низькопробні, епігонські. Вій включає літературно-художні видання, літературну критику, розвиток течій, напрямів, стилів, родів, видів, жанрів, епістолярну літературу, мемуари. В історії літератури були випадки, коли значні твори недооцінювалися, а посередні переоцінювалися. Радянське літературознавство, наприклад, недооцінювало ранню лірику П. Тичини і переоцінювало твори типу "Партія веде", "Пісня трактористки". Недооцінювалися твори модерністів, авангардистів, письменників діаспори. Часто виникає диспропорція між популярністю і культурно-естетичним значенням творів. Твори письменників іноді приходять до читача через тривалий проміжок часу. Протягом багатьох десятиліть замовчувалися твори Олени Теліги, Олега Ольжича, Уласа Самчука, Юрія Клена, Оксани Лятуринської, Івана Ірлявського.

Прагнення до досконалості у відтворенні сприйняття світу.

Важливу роль у розвитку літератури відіграють творчі контакти, взаємообмін духовними і художніми цінностями. Усі європейські літератури пройшли такі стадії розвитку, як Ренесанс, бароко, класицизм, романтизм, реалізм. Та література, яка досягла вищого рівня розвитку, впливала на інші літератури. На багатьох літературах позначився вплив італійського Відродження XV—XVI ст., французького класицизму XVII ст., англійського і французького романтизму початку XIX ст., англійського і французького реалізму XIX ст. Іноді ранні стадії розвитку літератури мають вплив на літературу багатьох наступних епох. Романтики кінця XVIII — поч. XIX ст. зверталися до народно-поетичної творчості, історія європейської культури постійно використовує досвід античного мистецтва. Творчі взаємовпливи в літературному процесі нагадують зв'язки минулого і сучасного в людській пам'яті. М. Верлі писав, що для пам'яті "тисячоліття нічого... не значить, Платон не далі від нас, ніж Кант, а Чехов ближче, ніж Шекспір, оскільки всі вони суть живі голоси нашої культури і, таким чином, сучасники один для одного у світі смислів"1. "Міжвидова художня взаємодія, — відзначає Ю. Борєв, — схожа на перехресне запилення квітів: відбувається рідкісний збіг особливостей художнього мислення поета й живописця, романіста й музиканта, збігаються їхні світогляди, їхні основні принципи естетичного ставлення до світу або їхні культурні орієнтації". Можна говорити про стильову близькість композитора М. Лисенка і поета П. Тичини. "М.В. Лисенка не знав я, — писав П. Тичина. — Не довелося мені й побачити його за життя. Одначе він у моєму житті дуже часто був присутнім".



Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации