Агафонов С.А. Римське право - файл posibn-2.doc

Агафонов С.А. Римське право
скачать (361.3 kb.)
Доступные файлы (7):
posibn-2.doc902kb.15.03.2004 13:36скачать
n2.doc338kb.16.11.2004 18:41скачать
n3.doc374kb.16.11.2004 18:51скачать
n4.doc406kb.16.11.2004 19:08скачать
n5.doc252kb.18.11.2004 14:57скачать
n6.doc91kb.16.02.2005 14:05скачать
n7.doc23kb.18.11.2004 14:58скачать

posibn-2.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8
ВСТУП

Конституція України проголосила її демократичною державою, а тому на сучасному етапі розвитку суспільства, наша правова система перебудовується у якісно новий стан. В процесі здійснення правової реформи, досить гостро постає проблема відсутності необхідного запасу правових знань та традицій. Вирішити її можливо за допомогою вивчення історичного досвіду правотворення інших країн.

Вивчення курсу "Римське право" важлива та невід’ємна частина освіти студентів, що бажають отримати диплом юриста. Україна, як і більшість країн континентальної Європи, є державою, що входить до романо-германської правової системи. Це означає, що основним джерелом формування сучасного українського законодавства є саме римське право з невеликим впливом німецького.

Переважаюча більшість основних юридичних термінів, що застосовуються сучасними українськими юристами, має латинське походження. Латина, як відомо, була офіційною мовою стародавньої Римської держави. Це, зокрема, такі терміни як: юриспруденція, реституція, сервітут, облігація, конституція, юстиція, фабула, делікт та багато інших.

Сучасний юрист повинен не тільки добре володіти знанням нормативно-правових актів, а й розуміти їх суть та логіку побудування. Таке розуміння може забезпечити ретельне вивчення історії виникнення та розвитку юриспруденції, взагалі та певних юридичних інститутів, зокрема. Вивчаючи римське право студент вчиться аналізувати норми права не тільки в статиці, а й в динаміці історичного розвитку, що надає можливість всебічного оволодіння правовими знаннями та розвитку його професійної правосвідомості.

Дисципліна "Римське право" вивчає питання, що стосуються поняття, предмету та ролі римського права, з’ясовує його джерела. Крім того, дисципліна визначає основні юридичні поняття, що застосовувалися у стародавній римській державі. В цьому аспекті вивчаються сімейні правовідносини, правовий статус осіб, поняття про позови, речові права, зобов’язання та спадкове право.

Основними формами вивчення курсу "Римське право" є лекційні та семінарські заняття, а також самостійна робота студентів.

Метою вивчення курсу є розгляд теоретичних питань римського права, як окремої галузі права та практичне застосування цих знань у діяльності юристів. Програма підготовлена з урахуванням норм стародавнього римського права в обсязі, необхідному для повного та глибокого опанування студентами основних положень щодо системи зазначеної галузі, основних нормативно-правових актів римської держави, практики їх застосування, звичаїв та традицій, що існували в римському суспільстві. Завданням курсу є забезпечення розуміння студентом правової атмосфери тих часів з тим, щоб полегшити вивчення дисципліни та навчити здійснювати порівняльний аналіз сучасного та стародавнього права.

ТИПОВА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Тема 1. Поняття, система та предмет римського права
Поняття римського права. Ius civile (цивільне право). Ius gentium (право народів). Ius praetorium (преторське право). Закони ХІІ таблиць. Цивільні права жителів навколишніх місць Рима. Замкнутий характер цивільного права Стародавнього Риму. Претор для перегринів.

Система римського права. Ius privatum (приватне право). Ius publicum (публічне право). Система римського публічного права. Система римського приватного права. Предмет римського права. Правовідносини між римлянами та мешканцями інших територій, що входили до складу Римської держави. Положення вільних людей. Раби. Нерівність між членами родини.

Періоди розвитку римського права. Архаїчний період (753 – 367 рр. до н.е.). Період республіки (367 – 17 рр. до н.е.). Принципат (17 р. до н.е. – 235 р. н.е.). Абсолютна монархія (235р. – 565 р.). Інститут власності. Договірні відносини. Елементи права власності. Право володіння. Право користування. Право розпорядження. Обтяжливий формалізм римського права. Вираз законів, як божої волі. Претори. Діяльність юристів.
Тема 2. Джерела римського права
Різноманітні значення терміну "джерело права". Поняття та види джерел права. Джерела змісту. Джерела правоутворення. Джерела пізнання. Закони XII таблиць. Юридичні пам’ятки. Твори римських юристів. Твори римських істориків. Твори римських ораторів, письменників, сатириків, філософів тощо. Гераклейська таблиця. Corpus inscriptionum latinarum (Звід латинських написів). Епіграфіка. Папіруси. Звичаєве право.

Ius scriptum (писане право). Ius non scriptum (неписане право). Mores maiorum (звичаї предків). Usus (звичаєва практика). Commentarii magistratuum (звичаї, що склалися в практиці магістратів). Закони (leges). Lex Poetelia (закон Петелія). Lex Aquilia (закон Аквілія). Lex Falcidia (закон Фальцидія). Сенатусконсульти (senatusconsulta). Конституції. Едикти. Рескрипти. Мандати. Жреці.

Офіційні консультації (ius publice respondendi). Професійна діяльність юристів (prudentes) та її види: cavere (складати нові позови та угоди), agere (вести справу в суді), respondere (давати відповіді). Кодифікація римського права. Codex Gregorianus. Codex Hermogenianus. Перша офіційна кодифікація. Codex Theodosianus. Кодифікація імператора Юстиніана. Кодекс першого видання. Дігести. Інституції. Кодекс нового видання. Інтерполяції. Новели. Corpus Iuris Civilis (звід цивільного права). Позначення цитат.
Тема 3. Позови
Саморозправа. Виникнення суду. Самооборона. Види судів: публічні (iudicia publica) та приватні (iudicia privata). Види судового процесу: цивільний та кримінальний. Стадійність цивільного процесу. Розгляд справи у претора (ius). Розгляд справи в суді (iudicium).

Легісакційний процес. Позовні форми звернення. Обов’язок доставити спірну річ. Обов'язок доставити відповідача. Сакрамент. Формулярний процес. Формула. Екстра­орди­нарний процес. Одностадійність екстраординарного процесу. Закритий розгляд справ. Офіційний виклик в суд. Державне мито.

Позов. Речові та особисті позови. Позови суворого права (actio stricti iuris) та позови доброї совісті (actio bonae fidei). Позови за аналогією (actio utilis). Позови з фікцією (actio ficticia). Реіперсикуторні позови (actiones rei persecutoriae). Інтердикти. Стипуляція. Введення у володіння. Поновлення в первісний стан (restitutio). Законні строки. Позовна давність. Переривання та зупинення строків позовної давності.
Тема 4. Особи
Суб’єкти права. Статус свободи. Статус громадянства. Сі­­мей­­ний статус. Групи вільного населення. Правоздатність і дієздатність фізичних осіб. Інститут кураторства. Обмеження дієздатності. Різниця між дієздатністю жінки та чоловіка. Правовий статус римських громадян. Отримання статусу римського громадянина. Правовий статус латинів. Порядок набуття римського громадянства латинами. Латини Юніана. Порядок отримання статусу латина.

Правовий статус перегринів. Ius gentium. Порядок набуття статусу перегрина. Випадки отри­мання перегринами римського громадянства. Імператор Каракалла.

Становище рабів. Інститут рабського пекулія. Підстави виникнення рабства. Правовий статус вільно­від­пу­ще­ни­ків. Патрон. Лібертин. Право патрона на obsequium, operae та bona. Правовий статус колонів. Завершення юридичного оформлення інституту колонату в IV ст. Раби землі (servi terrae). Спадковість колонату. Звільнення від колонату.

Юридичні особи. Професійні та релігійні союзи (colegia, societas, corpora). Місцеві самоврядні общини (municipia, coloniae). Державна казна (fiscus). Припинення юридичної особи.
Тема 5. Сімейні правовідносини

Поняття та види сім’ї. Агнатське споріднення. Збереження агнатського споріднення після смерті домовладики. Когнатське споріднення.

Поняття та види шлюбу. Законний римський шлюб. Шлюб з чоловічою владою (cum manu). Можливість звільнення від чоловічої влади. Шлюб без чоловічої влади (sine manu). Конкубінат. Умови вступу в шлюб. Свобода розлучень. Підстави розлучень.

Правові відносини подружжя. Особистий та майновий характер правовідносин подружжя. Правові відносини батьків та дітей. Влада домовладики. Pater familias. Повноваження домовладики. Право життя та смерті (ius vitae ac necis). Libertas та civitas підвладних. Встановлення батьківської влади. Всиновлення, його види. Правила всиновлення. Припинення батьківської влади.
ЧАСТИНА ДРУГА.

Речове право
Тема 6. Речі та їх класифікація
Поняття речей. Класифікація речей. Речі природного походження (раб, тварина, земля, вода). Речі штучно створені (будинок, при­краси, гроші). Речі матеріального світу. Речі в обігу та вилучені з обігу (res in commercio та res extra commercium).

Речі манципні та неманципні (res mancipi та res nec mancipi). Ритуал "mancipatio". Повний перелік манципних та неманципних речей. Речі індивідуальні (species) і родові (genera). Замінні та незамінні речі. Частковий ступінь індивідуалізації речі. Споживчі (res quae usu consumuntur) та неспоживчі речі (res quae usu non consumuntur). Подільні та неподільні речі.

Можливість юридичного поділу речі. Речі прості та складні. Складені речі. Плоди. Послуги залежних осіб (mercedes). Рента з земельних ділянок (pensiones). Проценти з капіталу (usure). Речі тілесні та безтілесні.
Тема 7. Володіння
Поняття та види володіння. Володіння в точному розумінні (possessio). Тримання речі (detentio). Розмежування володіння та тримання. Елементи володіння: corpus possessionis (предмет володіння) і animus possessionis (намір володіти).

Право володіння (ius possidendi). Законне та незаконне володіння. Види незаконного володіння. Володільницький захист. Похідне володіння та його особливості. Встановлення і припинення володіння. Особливості встановлення факту володіння та наміру особи. Causa possessionis. Способи встановлення володіння. Захоплення нічийної речі (occupatio). Передача речі (traditio). Фактичний та абстрактні шляхи передачі речі. Traditio longa manu – передача довгою рукою. Traditio symbolica – символічна передача. Traditio brevi manu – передача короткою рукою. Сonstitutum possessorium – передача animus possessionis.

Захист володіння. Три типи володільницьких інтердиктів: interdicta adipiscendae, retinendae, recuperandae possessionis – інтердикти для отримання, збереження та поновлення володіння. Публіціанський позов – actio in rem publiciana.
Тема 8. Право власності

Поняття та зміст права власності. Елементи права власності. Право володіння. Право користування. Право розпорядження. Право одержувати прибутки. Право захисту.

Види власності. Квіритська власність. Преторська власність. Фікція. Власність перегринів. Ius in commercio. Провінційна власність. Державний земельний фонд. Земля, що залишалася у користуванні підкорених народів. Спільна власність. Ідеальна і реальна частки співвласників. Рівність прав співвласників. Пріоритетне право придбання частки в спільній власності. Спільна сумісна та спільна дольова власність.

Підстави виникнення та припинення права власності. Первісні та похідні способи набуття права власності. Загарбання нічийних речей. Переробка речей. Набуття права власності за давністю. З'єднання і змішування речей. Конфіскація. Умови набуття права власності. Підстави припинення права власності. Загибель речі. Відмова власника від права на річ. Втрата права власності на річ. Способи захисту права власності. Віндикаційний позов (rei vindicatio). Негаторний позов (actio negatoria).
Тема 9. Права на чужі речі
Поняття та види прав на чужі речі. Поняття сервітуту. Поділ сервітутів на земельні та особисті. Юридичні наслідки встановлення сервітутного права на річ.

Міські та сільські сервітути, як різновиди земельних. Дорожні сервітути. Водні сервітути. Пасовищні сервітути. Право спирати будівлю на стіну сусіда. Право вбудувати балку в стіну сусіда. Право виду. Право світла та інші різновиди сервітутів. Узуфрукт і узус. Емфітевзис та суперфіцій. Зміст емфітевзису. Право відчуження емфітевзису. Зміст суперфіція та право його відчуження. Захист суперфіція та емфітевзису.

Заставне право. Призначення та основні риси заставного права. Форми застави. Фідуціарна застава (fiducia cum credito­re). Ручний заклад (pignus). Іпотека (hypotheca). Особ­ливості встановлення заставного права та підстави його припинення.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Зобов’язальне право
Тема 10. Поняття та види зобов’язань
Поняття зобов’язання (obligatio). "Правові кайдани". Закон Петелія. Позбавлення особистої відповідальності за борги. Кредитор та боржник, як сторони в зобов’язанні. Групи дій для виникнення зобов’язання: дати (dare), зробити (facere), надати (praestare). Натуральні зобов’язання.

Засоби примусу боржника до виконання своїх обов’язків. Позов (actio) та примусове стягнення. Правові наслідки натуральних зобов’язань. Підстави виникнення зобов’язань. Види зобов’язань. Delicta privata (приватні правопорушення). Crimina (злочини).

Розподіл на договірні та позадоговірні зобов’язання. Цілі зобов’язань. Санкції та міра відповідальності. Система підстав виникнення зобов’язань: з договору; з делікту; ніби-то з контракту (quasi ex contractu); ніби-то з делікту (quasi ex delicto).
Тема 11. Сторони в зобов’язанні
Особистий характер зобов’язань. Зв’язок між особою кредитора і особою боржника. Відсутність права на позов у третіх осіб. Неможливість укладення зобов’язання через представника. Неможливість заміни сторін в зобов’язанні в період республіки.

Заміна осіб в зобов’язанні в період принципату. Успадковування обов'язків по зобов’язаннях. Новація (novatio). Порядок проведення новації. Перепони для проведення новації. Ведення справи через представника (cognitor). Отримання боргу представником на власне ім’я. Цесія (cessio). Цедент. Цесіонарій.

Вади механізму цесії. Можливість скасування цесії в односторонньому порядку. Припинення цесії із смертю цедента. Повідомлення боржника про здійснення цесії (denuntiatio). Обмеження щодо здійснення цесії. Можливість переводу боргу на третю особу. Умови переводу боргу.

Зобов’язання з множинністю сторін. Подільні та неподільні зобов’язання. Види солідарності виконання. Вибіркова солідарність. Кумулятивна солідарність. Форми солідарності в Римському праві. Кореальні зобов’язання (obligatio correalis).
Тема 12. Виконання зобов’язань та відповідальність за невиконання або неналежне їх виконання
Виконання зобов’язань. Безпідставна відмова кредитора від прийняття виконання зобов’язання. Вимоги для звільнення боржника від кредитора.

Необхідність виконання зобов’язання боржником особисто. Повне виконання. Випадки прийняття часткового виконання. Заміна виконання (datio in solutum). Здійснення виконання особі, здатній його прийняти. Види осіб, що здатні прийняти виконання. Належне місце виконання (locus solutionis). Виконання зобов'язання у визначений строк. Дострокове виконання.

Прострочення виконання (mora). Види прострочення виконання. Прострочення боржника (mora debendi). Випадки визнання боржника таким, що прострочив виконання. Нагадування з боку кредитора (interpellatio). Наслідки прострочення боржника. Постійність боргу (perpetuatio obligationis). Значення постійності боргу. Проценти за прострочення. Припинення прострочення. Процедура очищення прострочення (purgare morae). Прострочення кредитора (mora accipiendi). Наслідки прострочення кредитора. Цілі встановлення прострочення кредитора.

Неможливість виконання та відповідальність за неї боржника. Непереборна сила (vis maior). Неможливість виконання з вини боржника. Підстави для притягнення боржника до відповідальності. Умисел (dolus). Необережність (culpa). Груба необережність (culpa lata) і легка необережність (culpa levis).
Тема 13. Гарантії виконання зобов’язання
Поняття гарантій виконання зобов’язання. Відповідальність за невиконання або не належне виконання зобов’язання. Роль гарантій виконання зобов’язань. Два підходи до забезпечення виконання зобов’язань. Повна влада над членами сім’ї боржника. Особиста відповідальність по зобов’язанню. Особисті та реальні гарантії зобов’язань. Гарант. Застава.

Особисті гарантії (поручительство). Adpromissio – додаткова стипуляція третьої особи. Різновиди стипуляції: sponsio (від spondeo – урочисто обіцяю), fidepromissio (від fidepromitto – обіцяю по совісті) та fideiussio (від fideiubeo - ручаюсь). Стипуляція для римських громадян. Стипуляція для перегринів. Предмет стипуляції. Розмір відповідальності поручителя. Права декількох гарантів.

Реальні гарантії виконання зобов’язання. Найстаріший вид застави - nexi datio. Фідуціарні угоди з боржником (fiducia cum creditore). Скасування nexi datio. Pignus (ручний заклад). Іпотека (hypotheca).
Тема 14. Припинення зобов’язання
Виконання (solutio). Заміна виконання (datio in solutum). Спірність думок щодо заміни виконання. Значення заміни виконання при Юстиніані.

Прощення боргу. Причини прощення боргу. Дві форми прощення боргу: pactum de non petendo та transactio. Відмова від стягнення за зобов’язанням без будь-яких додаткових умов. Домовленість сторін про різноманітні взаємні поступки. Мирова угода.

Зарахування (compensatio). Скасування практики судового визначення зарахування. Обов’язок судді вчинити зарахування. Зарахування вимог різного роду. Здійснення оцінки вимог для визначення суми зарахування.

Конкуренція підстав (concursus causarum). Отримання кредитором належного йому з боржника від третьої особи не безоплатно. Aestimatio (виплата вартісного еквіваленту майна).

Злиття зобов’язань (confusio). Випадки, коли одна особа одночасно є і кредитором, і боржником по одному зобов'язанню. Юридичні наслідки злиття зобов’язань.

Новація (novatio). Реквізити новації. Заміна будь-якого елемента в попередньому зобов’язанні (aliquid novi). Намір здійснити новацію (animus novandi).
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

Окремі види зобов’язань
Тема 15. Зобов’язання з договору. Класифікація договорів
Поняття договору за римським правом. Сторони в договорі (контрагенти). Предмет договору. Види договорів. Контракти. Система контрактів. Угоди, що не були контрактами. Забезпечення контрактів судовим захистом. Пакти. Укладення пакту. Звільнення від відповідальності за невиконання пакту. Види контрактів. Вербальні. Літеральні. Консенсуальні. Реальні.

Групи контрактів. Безіменні контракти. Договори суворого права. Договори доброї совісті. Односторонні та двосторонні договори. Платні і безоплатні договори.

Умови дійсності договорів. Законність. Волевиявлення сторін. Наявність правоздатності та дієздатності у сторін. Дотримання форми волевиявлення. Визначення предмета договору. Реальне виконання дій, що становлять предмет договору.

Воля та її вираз. Конклюдентні дії. Відповідність зовнішнього виразу волі внутрішньому наміру сторін. Помилка (error) відносно характеру договору (error in negotio) та відносно сторони договору (error in persona). Помилка в предметі договору (error in corpore). Помилка в мотиві. Обман (dolus). Примус.

Зміст договору. Dare, facere, praestare. Умови договору. Істотні, звичайні, випадкові умови. Строк (dies). Види строків: строк, з якого починає діяти договір (dies a quo) та строк, настання якого припиняло дію договору (dies ad quem).

Умови договору. Відкладальні та скасувальні умови. Мета, для якої укладався договір (кауза).

Укладення договору. Оферта. Акцепт. Особиста присутність сторін. Укладення через представника.
Тема 16. Пакти
Поняття та види пактів. Пакти, як неформальні договори. Захист в преторському едикті.

Негативна форма захисту (тільки відповідачу). "Голі пакти" (pacta nuda). Pacta vestita ("одягнені пакти"). Pacta adiecta – пакти, приєднані до договору, що захищався позовом. Порушення приєднаних пактів. Приєднання додаткового пакту. Випадки захисту додаткового пакту.

Pacta praetoria – пакти, що отримали захист від претора. Підтвердження боргу (constitutum debiti). Зміна договору при укладені constitutum debiti. Три категорії пактів (receptum). Угода с третейським суддею. Угода з хазяїном корабля, готелю, постоялого двору про зберігання речей проїжджаючих. Угода з банкіром про сплату третій особі певної суми.

Pacta legitima – пакти, що отримали імператорський захист шляхом закріплення в імператорських законах. Неформальна угода про дарування (pactum donationis). Угода осіб, між якими є спір відносно права (compromissum).
Тема 17. Зобов'язання ніби-то з контракту
Поняття та види зобов’язань ніби-то з контракту (quasi ex contractu). Відсутність договору між сторонами. Суть зобов’язання.

Ведення чужих справ без доручення (negotiorum gestio). Gestor. Dominus. Позови на випадок ведення чужих справ. Елементи зобов’язання. Ведення чужих справ. Відсутність зобов’язання гестора перед хазяїном справи. Ведення справ за рахунок хазяїна справи. Зобов’язання сторін. Дбайливе ставлення до чужої справи. Обов’язок прозвітувати за виконану справу. Відповідальність гестора за казус.

Зобов’язання з безпідставного збагачення. Загальні підстави збагачення. Позов для витребування безпідставного збагачення. Кондикційний позов (condictio). Види кондикційних позовів. Позов про повернення певної грошової суми. Позов про повернення певної речі. Позов про повернення іншого збагачення. Основні категорії зобов’язань із безпідставного збагачення. Позов про повернення неналежно сплаченого. Позов про повернення отриманого для певної цілі, якщо вона не здійснилася. Позов про повернення отриманого в наслідок крадіжки.
Тема 18. Зобов’язання з деліктів та ніби-то з деліктів
Поняття приватного делікту. Відмінність приватного делікту від злочину. Система деліктних зобов’язань. Суб’єктивна вина, як необхідна умова для визнання приватного делікту. Структура приватного делікту. Об’єктивна шкода заподіяна протизаконною дією однієї особи іншій. Вина особи, що здійснила протизаконну дію. Визнання протизаконної дії деліктом. Особливості приватних деліктів.

Види деліктів. Iniuria: два значення цього терміну. Особиста образа, її види. Пошкодження кінцівок людського тіла. Пошкодження внутрішніх кісток. Інші особисті образи. Furtum (крадіжка). Крадіжка користування річчю. Крадіжка володіння. Покарання крадія в стародавньому праві. Damnum iniuria datum (неправомірне пошкодження або знищення чужих речей). Закон Аквілія.

Зобов’язання ніби-то з деліктів (quasi ex delicto). Квазіделікти, як зобов’язання за неправомірне заподіянні майнової шкоди. Види зобов’язань ніби-то з деліктів.
ЧАСТИНА П’ЯТА

Спадкове право
Тема 19. Поняття та види спадкоємства
Загальні положення про спадкоємство. Поняття спадкоємства. Види спадкоємства. Характерні особливості римського спадкового права. Стадії процесу спадкоємства. Відкриття спадщини. Вступ у спадщину.

Спадкування за заповітом. Заповіт. Структура заповіту. Призначення спадкоємця. Відкази (легати). Заповіт, як одностороння угода. Умови дійсності заповіту. Здатність укладати заповіт. Форма заповіту. Персональне призначення спадкоємця. Підпризначення спадкоємця. Заповідальне покладання. Обов’язкова доля ближчих родичів.

Спадкування за законом. Реформування порядку спадкоємства в новелах Юстиніана. Класи спадкоємців. Спадкова трансмісія. Черги спадкування.
Тема 20. Прийняття спадщини. Легати та фідеікоміси
Прийняття спадщини та його наслідки. Виморочна спадщина. Спадщина "що лежить". Вступ у спадщину. Отримання прав та обов’язків при вступі у спадщину. Відповідальність по боргах у розмірі спадщини. Пільга відокремлення. Погашення взаємних зобов’язань при прийнятті спадщини.

Поняття та види легатів (legata). Сингулярний характер правонаступництва легатарія. Види легатів: per vindicationem, per damnationem.

Порядок отримання легатів. Умови, що враховувалися при отриманні легатів. Dies legati cedens. Dies legati veniens. Порядок обмеження легатів. Обмеження легатів більш 1000 асів. Закон Фальцидія. Quarta Falcidia.

Фідеікоміси (fideicomissa). Позовний захист фідеікомісів в республіканський період. Невід’ємне право спадкоємця на чверть спадщини.
БЛОК НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КУРСУ
Загальна частина
ТЕМА 1.

Поняття, система та предмет римського права.
Поняття римського права. Сучасне цивільне право виникало і розвивалося протягом тривалого часу. Свою історію воно почало ще з часів Стародавнього Риму. Тому і правова система України називається романо-германською.

У римлян право було досить розвинене для тодішнього часу і містило дуже багато положень, які можуть застосовуватись і зараз. Більшість цих положень використовуються в сучасному Цивільному праві. Звичайно, вони дещо трансформувались, але Римське право визнається найголовнішим витоком Цивільного права майже всіх країн Європи в тому числі і України.

Цивільне право у стародавньому Римі складалося з трьох систем: ius civile - цивільне право, ius gentium- право народів, ius praetorium - преторське право. Цивільне право Стародавнього Риму відзначалося національною обмеженістю, обтяжливим формалізмом, консерватизмом. Цивільне право існувало лише на території міста-держави Рим, і тому мало замкнутий характер. Основним джерелом права були Закони XII таблиць.

Цивільне право не могло регулювати майнові відносини між мешканцями Риму та мешканцями інших територій і тому воно постійно розвивалося. Згодом римське право визнало цивільні права і жителів навколишніх місць Рима які називалися перегринами.

В період III - І ст. до нашої ери Рим почав вести загарбницькі війни проти інших народів. Невелике місто поступово перетворилося в величезну державу. Виникла необхідність регулювати відносини в межах завойованих місцевостей між самими перегринами. І тому вводиться нова посада претор для перегринів.

Звичайно в підкорених місцевостях вже існували певні правові норми і дуже часто вони були більш розвинені і своєчасні ніж у римлян і тому претори для перегринів спиралися на місцеве право. Так виникла нова гілка права – право народів (ius gentium). Це право в кращий бік відрізнялося від традиційного права - воно було більш рухливе не обтяжене формалізмом та більш пристосоване до умов тогочасного суспільства.

Ці два права існували поруч взаємно збагачуючись і доповнюючи одне одного. Але все одно вони не встигали за бурхливим розвитком цивільних правовідносин і тому досить активно поширювалася діяльність преторів. Згодом така діяльність вносилася в спеціальні збірники та називалася преторським правом (ius praetorium).

Особливістю преторського право було те, що воно регулювало відносини як між римськими громадянами, так і між перегринами, але застосовувалося у разі нездатності цивільного права чи права народів урегулювати певні суспільні відносини.

Преторське право було більш досконалим ніж право народів та цивільне право. Воно було більш гнучке, без зайвого формалізму. Але воно виникло на ґрунті попередніх двох прав. Завдяки діяльності преторів, з них було взяте все саме найкраще.

Всі три системи складали єдине ціле і називалися цивільним правом. Згодом грані між цими системами зітерлися і створилася нова система римське приватне право.

Система римського права. Крім римського приватного права (ius privatum) існувало також публічне право (ius publicum), яке захищало інтереси держави. Воно було не досить розвинене.

Система римського права складалася з публічного права, до якого входили державне право, адміністративне право, кримінальне право та приватного права, до якого входили цивільне право, право народів, преторське право.

Предметом римського права були правовідносини що складалися між римлянами та мешканцями інших територій, що входили до складу римської держави. Це право, яке відстоювало інтереси рабовласника та інших вільних людей. Але треба відзначити, що в Римі була досить розповсюджена класова приналежність і тому, звичайно, положення вільних людей не було однаковим.

Найбільш безправними були раби. Раби називалися річчю, що говорить. Раби не мали абсолютно ніяких прав з огляду на те, що не вважались за людей. Раб не міг мати сім'ю, у нього не було власності. Раби, що були відпущені на волю мали певний обсяг прав, але ці права були суттєво обмежені.

Характерною для римського права була нерівність між членами родини де батько був володарем і хазяїном, а всі інші зобов'язані були йому підкорятися.

Римське право у своєму розвиткові пройшло чотири періоди1:

1. Архаїчний період (753 – 367 рр. до н.е.);

2. Період республіки (367 – 17 рр. до н.е.);

3. Принципат (17 р. до н.е. – 235 р. н.е.);

4. Абсолютна монархія (235р. – 565 р.).

Римське право для своїх часів було досить розвиненим і проіснувало майже до кінця VI століття.

Особлива увага приділялася інституту власності і договірним відносинам. Власність у Стародавньому Римі була недоторканою і порушники цієї норми суворо каралися. Щодо договірних відносин, то вони були також досить міцними - держава ніколи не зачіпала інтересів сторін в договорі - як сторони домовлялись так воно і було.

Право власності в Стародавньому Римі включало в себе три елементи - право володіння, право користування, право розпорядження.

Основними предметами, що знаходилися в приватній власності були земля, раби, особисте майно, знаряддя виробництва та інші речі.

Як вже зазначалося вище, характерним для римського права тих часів був обтяжливий формалізм. Іноді за причини недодержання абсолютно непотрібної формальності, людина не могла звернутися до суду за захистом своїх прав. Наприклад, щодо позовної заяви, яка стосувалася тієї чи іншої справи була встановлена типова форма. Якщо ця форма не додержувалася, позовна заява до суду не приймалася. Форму заяви знали лише окремі жреці (понтифіки), які зберігали її в тайні. Такий механізм був вироблений для пригнічення низів з метою забезпечення стійкої влади над ними.

Всі виховувалися в дусі підкорення. В період монархії був проголошений принцип: все що хочеться імператору це Закон, а воля імператора є волею богів.

Закони в Римі також вважалися волею богів. І тому населення їх особливо поважало, таке ставлення до законів обумовлювало їх міцність, незмінність і звичайно, консерватизм. Застарілі норми не відмінялися, а просто переставали застосовуватися, хоча і продовжували діяти. І тому в такому великому масиві нормативних актів було досить важко розібратися.

Рятували ситуацію лише претори, які діяли в період республіки, і акти яких вважалися більш прогресивними. Вони, щорічно при вступі на посаду, в своїх едиктах проголошували правила судочинства і постійно слідкували за всіма змінами в суспільстві у зв'язку з його розвитком.

Велику роль у зміцненні римського праві мала діяльність юристів, яка особливо поширилася за часів принципату. Принцепси надавали право юристам від свого імені тлумачити норми права. В особливо важких випадків також зверталися до юристів і їх відповіді були обов'язковими для застосування судами.

За часів Римської імперії поступово зникли відмінності між вільними і залишилося лише два класи вільні і раби. Саме з цим періодом науковці пов’язують найбільш ефективний розвиток Римського права.
Семінарське заняття

  1. Поняття римського права.

  2. Система римського права.

  3. Предмет римського права


Термінологічний словник

aequitas - правова справедливість

consules - консули

edictum praetorium - преторський едикт

institutiones - інституції

iuris prudentes - юриспруденція

ius - право

ius civile - цивільне право

ius gentium - право народів

ius praetorium - преторське право

ius privatum - приватне право

ius publicum - публічне право

legis actiones - позови за законом

pater familias - батько сімейства, домовладика

patricii - патриції

plebs - плебеї

pontifices - понтифіки

praetor peregrinus - претор перегринів

praetor urbanus - міський претор

princeps - принцепс
  1   2   3   4   5   6   7   8


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации